Атоксіл (Atoxil) (267320) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Важливою частиною лікування кишкових інфекцій та отруєнь поряд із достатнім вживанням води є застосування сорбентів. Одним із таких сучасних сорбентів є Атоксіл, однак сфера його застосування у медичній практиці ширша, а розуміння механізмів дії препарату дозволяє більш раціонально застосовувати його у схемах лікування

Як діє Атоксіл

В основі Атоксілу ― діоксид кремнію у формі порошку високої дисперсності. Ця речовина має високі сорбційні характеристики, завдяки чому реалізуються такі його ефекти, як дезінтоксикаційний, ранозагоювальний та протимікробний. При прийомі всередину не чинить резорбтивної дії, оскільки не всмоктується слизовою оболонкою ШКТ, але при цьому ефективно працює як сорбент у просвіті ШКТ ― вибірково поглинає різноманітні речовини, які мають як екзогенне, так і ендогенне походження. Серед них алергени (як харчові, так і бактеріальні), продукти тканинного розпаду, гниття білків, лікарські препарати, отрути, антитіла (інструкція МОЗ України), бактеріальні токсини тощо. Атоксіл має дуже високу сорбційну ємність ― 1 г препарату здатний адсорбувати токсини ліпопротеїнового чи протеїнового генезу в кількості 600–800 мг (Абатуров А.Е., 2010).
Окрім того, діоксид кремнію створює осмотичний та концентраційний градієнти, за рахунок яких сприяє екскреції у просвіт ШКТ токсичних продуктів (олігопептидів, амінів, середніх молекул та ін.), які в подальшому адсорбуються та виводяться назовні, з лімфи, інтерстиційної тканини та кровотоку (інструкція МОЗ України).
Якщо ж застосовувати діоксид кремнію місцево, то він активно підсушує ранову поверхню, завдяки чому покращуються процеси відторгнення нежиттєздатних тканин та гальмуються процеси поширення зони некрозу (Компендіум, 2019).

В яких випадках показаний Атоксіл

Атоксіл застосовується в перерахованих нижче ситуаціях (інструкція МОЗ України):

• терапія гострих кишкових інфекцій (ГКІ) з переважаючим діарейним синдромом. У їх число входять харчові токсикоінфекції (ХТІ), сальмонельоз та ін.;
• вірусні гепатити (як А, так і В). Сорбційні властивості препарату виступають доповненням до етіотропних та патогенетично обумовлених препаратів;
• у хірургічній практиці — для обробки трофічних виразок, опіків, гнійних ран.

Препарат виступає компонентом перев’язувальних заходів.

Клінічний досвід застосування Атоксілу

Найбільший досвід застосування Атоксілу описаний при ГКІ. ГКІ з діарейним синдромом (гострий гастроентерит) ― це захворювання, яке поширене серед пацієнтів будь-якого віку та характеризується ураженням ШКТ із токсикозом та ексикозом (зневодненням). Одним із найбільш поширених збудників цього захворювання є ротавірус (Няньковський С.Л., 2015). Важливим нюансом ротавірусного гастроентериту є практично повна відсутність запальних реакцій в інфікованому ШКТ. Захворювання розвивається за рахунок порушення процесів всмоктування та транспорту іонів — у результаті розвивається осмотична діарея (Маянский Н.А., 2015), зумовлена ферментативною дисфункцією. На сьогодні найбільш раціональною тактикою лікування є адекватна регідратація з урахуванням вихідних умов (вік, маса тіла) та втрати води з випорожненнями та блюванням. Окрім регідратації, рекомендовано використовувати пробіотики та сорбенти (Няньковський С.Л., 2015). При легкому ступені кишкових інфекцій можливо лікуватися в домашніх умовах, а середній та тяжкий ступінь (частіше розвивається у дітей молодшого віку у зв’язку із недосконалістю системи гемостазу) може потребувати лікування в умовах стаціонару та навіть інтенсивної терапії. За наявності змішаної вірусно-бактеріальної чи бактеріальної етіології кишкової інфекції додатково призначаються антибактеріальні препарати. Але рішення про їх призначення розглядається індивідуально (Руженцова Т.А., 2017).
У результаті досліджень було встановлено, що діоксид кремнію чинить цитопротекторну дію на кишковий епітелій (стабілізується слизовий бар’єр, збільшується продукція та покращуються фізико-хімічні властивості слизу, зменшується деструкція мукозної мембрани). Завдяки цьому препарат знижує кишкову гіперсекрецію та стимулює всмоктування електролітів та води. Окрім того, антиадгезивна дія діоксиду кремнію перешкоджає інвазії інфекції (бактерій, вірусів) у слизову оболонку ШКТ (Абатуров А.Е., 2010).
Атоксіл може застосовуватися і як препарат для інтестинального діалізу ― своєрідної процедури, при якій токсичні речовини з крові секретуються у просвіт кишки і потім абсорбуються. Такий метод може бути ефективний у комплексній терапії гострої мезентеріальної ішемії-реперфузії. В експерименті на щурах було встановлено (Слонецький Б.І., 2007), що при проведенні інтестинального діалізу значно знижується ступінь деструктивних змін у тонкій кишці. Гістологічно це було зафіксовано як збереження цілісності ворсин ентероцитів, їхня незначна десквамація, збереження ангіоархітектоніки артеріол та помірне повнокров’я венул слизового шару та брижі тонкої кишки, а також зменшення набряку та менший ступінь полінуклеарної інфільтрації слизової та підслизової оболонок (порівняно з групою контролю). Ця ж властивість використовується у хірургічній практиці: Атоксіл застосовується для гастроентеросорбції після оперативних втручань із реінфузією крові з використанням технології Cell Saver (Шано В.П., 2014). Ентеросорбцію також рекомендовано проводити в ранній післяопераційний період (протягом 7–10 діб) для профілактики чи лікування кишкової недостатності після втручань на ШКТ. Атоксіл призначається до нормалізації кишкової перистальтики та стулу (Тхоревский А.В., 2019).
Описаний досвід лікування артропатичного псоріазу (Дюдюн А.Д., 2014) із включенням у комплексну схему Атоксілу. Причому включення у схему терапії ентеросорбента асоційоване зі зниженням рівня малонового діальдегіду та зростанням рівня каталази та глутатіонпероксидази, що в цілому характеризує підвищення функціональної активності антиоксидантної системи.
У педіатричній практиці (для дітей віком старше 1 року) Атоксіл також призначається при гастроінтестинальних алергіях. Причому для клінічних проявів харчової алергії властивий поліморфізм ― відмічаються як шкірні, так і респіраторні, гатсроінтестинальні симптомокомплекси. При такій патології призначається дієта з урахуванням індивідуальної переносимості (про що відомо з анамнезу або алерген встановлюється за результатами клініко-лабораторного обстеження), сорбенти, антигістамінні засоби системної дії та місцеві десенсибілізуючі препарати (Охотникова Е.Н., 2015).
Атоксіл у високих дозах (до 12 г/добу) у поєднанні з лактулозою також може застосовуватися для зниження ендогенної інтоксикації (зокрема гіперамоніємії) шляхом ентеросорбції у пацієнтів із гострою печінковою дисфункцією ― тяжким ускладненням, яке супроводжує панкреонекроз, поширений перитоніт тощо. Причому цей метод може використовуватися як в умовах загальносоматичних відділень, так і відділень інтенсивної терапії. Нюансом є те, що у загальносоматичних відділеннях пацієнт приймає суспензію внутрішньо самостійно, а у відділенні інтенсивної терапії її вводять через постійний шлунковий зонд (Закотянский О.П., 2013). Цей же метод може бути рекомендований як допоміжний для полегшення стану дітей із аномаліями розвитку печінки, що супроводжуються порушенням її функції (Омельченко Е.В., 2015).
Описаний також досвід застосування Атоксілу в комплексному лікуванні бактеріальної ангіни. При його застосуванні досягається зниження ендотоксемії (Rymarenko N.V., 2012), яка суттєво обтяжує перебіг захворювання.
Атоксіл зарекомендував себе в гінекологічній практиці: препарат застосовується при перев’язках післяопераційних ран у випадку розвитку гнійно-некротичних ускладнень. Шар сорбенту наносять на рану протягом 1-ї фази ранового процесу після видалення гною та некротичних мас та промивання її розчином антисептика (при необхідності щоденно або декілька разів на день). Через 2–3 доби після встановленого очищення рани наступає 2-га фаза ранового процесу, та від таких процедур переходять до мазевих пов’язок (Железная А.А., 2006). Також діоксид кремнію у формі водної суспензії підходить для промивання гнійно-некротичних порожнин (Компендіум, 2019).
Атоксіл показаний і при глибоких опіках чи опіках великої площі. Причому його застосування показане як локально, так і всередину. Обґрунтуванням цього вважається значна ендогенна інтоксикація ― її джерелом є як сама опікова рана, так і продукти розпаду в навколорановій зоні, а також продукти життєдіяльності мікробної флори, що її колонізувала (Фисталь Э.Я., 2006).
Як й інші адсорбуючі препарати, Атоксіл рекомендовано використовувати у дітей із синдромом короткої кишки. Ця патологія розвивається, якщо з якоїсь причини (травма, хвороба Крона тощо) порушуються процеси пасажу хімусу, секреції та всмоктування рідини, а також зміни бактеріальної флори ШКТ. Сорбент призначається із метою зв’язування надлишку органічних кислот, які можуть сприяти підвищенню осмолярності кишкового вмісту, що призводить до посилення діареї (Грона В.Н., 2010).
Також діоксид кремнію в якості орального сорбента показаний при отруєнні отрутами побутового походження, лікарськими засобами чи етиловим спиртом (Компендіум, 2019). Важливо враховувати, що останній секретується слизовими оболонками ШКТ, тому навіть якщо минуло багато часу після вживання етанолу, для покращення дезінтоксикації все одно показані сорбенти.
Цікавою є рекомендація застосовувати Атоксіл в якості одного з етапів лікування гельмінтозів у дітей. Така рекомендація пов’язана із тим, що продукти розпаду паразита (загибель його в результаті ефективної антигельмінтної терапії) та продукти його життєдіяльності можуть викликати тяжкий ендотоксикоз або алергічні реакції, які загрожують життю дитини. Тому за 3–5 днів до безпосереднього прийому антигельмінтного препарату пацієнту призначаються десенсибілізувальна терапія (таблетовані антигістамінні лікарські засоби) та ентеросорбенти (Ершова И.Б., 2015).

Що важливо знати при прийомі Атоксілу

Атоксіл приймають всередину у формі суспензії. Для цього необхідну кількість порошку розчиняють у чистій воді та ретельно розмішують до утворення однорідної суспензії. Категорично заборонено приймати порошок всередину у сухому вигляді (інструкція МОЗ України) ― через його дрібнодисперсність існує ризик поперхнутися. У разі неможливості випити суспензію (наприклад пацієнт без свідомості) її вводять через шлунковий зонд.
При комбінації Атоксілу з іншими препаратами слід враховувати, що діоксид кремнію здатний адсорбувати і їх, що вплине на ефективність останніх. Наприклад, при поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою може спостерігатися посилення процесів дезагрегації тромбоцитів. Також Атоксіл є синергістом нікотинової кислоти та симвастатину ― при їх поєднаному прийомі спостерігається зміна ліпідного спектру крові: підвищуються рівні ЛПВЩ та ХС, знижується рівень атерогенних фракцій. Тому для кращого контролю над терапевтичними ефектами слід дотримуватися інтервалу (як мінімум 1 год) між їхнім прийомом.
При місцевому застосуванні порошок наносять на ранову поверхню шаром товщиною 3–5 мм та вкривають рану асептичною пов’язкою. Ефективність терапії гнійно-запальних процесів можна потенціювати, якщо поєднувати Атоксіл із розчинами антисептиків (хлоргексидину біглюконат, розчини нітрофуранів) (інструкція МОЗ України).

Висновок

Атоксіл ― простий, зручний та універсальний сорбент, який можна використовувати у різний спосіб (усередину та зовнішньо). Він безпечний та доступний для застосування як в амбулаторній практиці, так і в інтенсивній терапії.