Комплексний підхід до лікування алергічного риніту: від медикаментозної терапії до профілактичних заходів

Алергічний риніт — це одне з найпоширеніших хронічних захворювань у всьому світі. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), його діагностують у 10–30% дорослого населення та до 40% дітей. Останніми десятиріччями відмічається повсюдне стрімке зростання поширеності алергічного риніту. Причини цього явища остаточно не вивчені, але його пов’язують з екологічними чинниками, зміною життя і харчування, і навіть генетичною схильністю.

Алергічний риніт найчастіше має сезонний характер і розвивається в певні періоди року, що збігаються з пилковим сезоном рослин. Це пов’язано з тим, що основними тригерами захворювання є пилок дерев, трав і бур’янів. Сезонний алергічний риніт, викликаний пилком, найбільш поширений, і його пік припадає на весну та літо, однак існують і цілорічні форми алергічного риніту, пов’язані з алергенами домашнього пилу, шерсті тварин, плісняви ​​та ін.

Патогенез алергічного риніту

Алергічний риніт розвивається внаслідок складного каскаду імунологічних реакцій, в основі яких лежить гіперчутливість організму до певних алергенів. Ключову роль у патогенезі відіграють такі ланки:

• сенсибілізація — спочатку при контакті з алергеном (наприклад пилком рослин) у схильної людини відбувається вироблення IgE-антитіл до цього алергену. Це призводить до сенсибілізації організму та «запам’ятовування» алергену;
• дегрануляція опасистих клітин — при повторному контакті з алергеном він зв’язується зі специфічними IgE-антитілами, фіксованими на поверхні опасистих клітин. Це викликає їх швидку дегрануляцію та вивільнення медіаторів запалення, таких як гістамін, лейкотрієни, простагландини та ін.;
• вивільнення медіаторів — медіатори, що виділяються з дегранульованих опасистих клітин, чинять потужну дію на слизову оболонку носа, викликаючи її набряк, гіперемію, підвищену секрецію слизу та інші ознаки алергічного запалення;
• пізня фаза — протягом декількох годин після контакту з алергеном відбувається міграція еозинофілів, базофілів і Т-лімфоцитів у слизову оболонку носа, що спричиняє її подальше пошкодження та підтримання запальної реакції.

При тривалому впливі алергену розвивається хронічне алергічне запалення слизової оболонки носа, що характеризується гіперплазією келихоподібних клітин, гіперсекрецією слизу, потовщенням базальної мембрани.

Симптоми алергічного риніту

Основними клінічними проявами алергічного риніту є:

• закладеність носа — набряк слизової оболонки носа, викликаний вивільненням медіаторів запалення (гістаміну, лейкотрієнів), який призводить до порушення носового дихання та відчуття закладеності носа;
• ринорея — підвищена секреція слизу залозами носоглотки та підвищена проникність судин викликають появу рідких рясних виділень з носа;
• чхання — є характерним симптомом алергічного риніту, що спричинений подразненням рецепторів слизової оболонки носа медіаторами запалення;
• свербіж — подразнення рецепторів слизових оболонок гістаміном та іншими медіаторами призводить до вираженого свербежу в ділянці носа, очей, м’якого піднебіння;
• гіперемія кон’юнктиви — розширення судин та набряк кон’юнктиви очей, викликані дією медіаторів запалення, призводять до почервоніння та сльозотечі;
• порушення нюху — набряк та запалення слизової оболонки носа можуть призводити до порушення або повної втрати нюху (аносмії);
• головний біль — алергічний риніт часто супроводжується головним болем, зумовленим запальним набряком приносових пазух.

Вираженість та комбінація цих симптомів можуть значно варіювати залежно від тяжкості перебігу алергічного риніту, індивідуальної реактивності організму та типу алергену.

Алергічний риніт часто супроводжується іншими проявами, такими як хропіння, безсоння, втома. У деяких випадках розвиток задишки при алергії може бути ознакою загострення бронхіальної астми.

Лікування алергічного риніту

Основною метою терапії є зменшення вираженості симптомів та запобігання розвитку ускладнень. Протокол лікування алергічного риніту включає комбінацію медикаментозних і немедикаментозних методів.

Медикаментозна терапія

Ключову роль у лікуванні алергічного риніту відіграють антигістамінні препарати. Їх поділяють на 3 покоління, що відрізняються механізмом дії та профілем безпеки:

• I покоління (хлоропірамін, дифенгідрамін) — блокують гістамінові рецептори, але можуть викликати седативний ефект, підвищення апетиту та сухість у роті. Їх не рекомендується застосовувати у осіб літнього віку, під час вагітності та в разі наявності деяких супутніх захворювань;
• II покоління (лоратадин, цетиризин) — відрізняються кращою переносимістю, тому що не проникають через гематоенцефалічний бар’єр і не надають вираженого впливу на центральну нервову систему, однак вони можуть взаємодіяти з іншими лікарськими засобами;
• III покоління (фексофенадин, норастемізол, дезлоратадин) — найбільш ефективні антигістамінні препарати, активні метаболіти II покоління, які характеризуються вищим профілем безпеки.

Разом із симптомами алергічного риніту можуть розвиватися інші прояви алергії, що потребують комплексного підходу до терапії. У разі генералізації алергічного процесу застосовують такі препарати:

• при алергічному дерматиті для місцевого застосування рекомендуються препарати топічних глюкокортикостероїдів (флуоцинолону ацетонід), які чинять протизапальну та протисвербіжну дію. Також ефективні топічні антигістамінні засоби (диметиндена малеат) та інгібітори кальциневрину (такролімус, пімекролімус);
• щоб зменшити вираженість алергічного кашлю, що нерідко ускладнює перебіг алергічного риніту, можна застосовувати інгаляційні кортикостероїди, протикашльові препарати, муколітики та мукокінетики.

Особливу увагу слід приділяти алергії в період вагітності, зважаючи на відсутність можливості призначення стандартної терапії через ризик негативного впливу на плід. Перевага надається безпечнішим антигістамінним препаратам II покоління.

Немедикаментозні методи

Поряд із фармакотерапією важливу роль відіграють немедикаментозні методи:

• елімінація алергенів — обмеження контакту з пилком, домашнім пилом, шерстю тварин;
• промивання порожнини носа сольовими розчинами;
• використання очищувачів повітря, гіпоалергенних матеріалів у побуті;
• обмеження перебування на вулиці в період цвітіння рослин-алергенів.

Специфічна імунотерапія

Пацієнтам з тяжким та персистуючим перебігом алергічного риніту показана специфічна імунотерапія (алерговакцинація). Вона спрямована на вироблення імунної толерантності до тригерних алергенів і дозволяє досягти стійкої ремісії захворювання.

Тільки комбінація медикаментозних та немедикаментозних методів лікування, а також виявлення та усунення тригерних факторів дозволяють досягти сталого контролю над симптомами алергічного риніту та покращення якості життя пацієнтів. Своєчасна діагностика та правильно підібрана терапія є запорукою ефективної терапії.

Додаткову інформацію на цю тему ви можете прочитати на сайті Apteka.ua.