Днепр
Нозологический справочник врача

Аносмія

Содержание

Аносмія — це патологічний стан, при якому людина повністю втрачає здатність сприймати запахи. Ця патологія стає причиною порушення харчової поведінки, ускладнює професійну діяльність та підвищує ризики, пов’язані з неможливістю визначення потенційно небезпечних запахів (диму, газу, зіпсованих продуктів).

Фізіологія нюху

Нюх — високоспеціалізована сенсорна функція, що забезпечує сприйняття та обробку хімічних подразників, що надходять через носову порожнину. Система нюху починається з нюхової слизової оболонки носа, в якій розташовані первинні сенсорні нейрони — нюхові рецептори. Вони знаходяться переважно у верхній частині носової перегородки, верхній носовій раковині та прилеглих ділянках носової порожнини. Рецепторні нейрони містять спеціалізовані війки, що взаємодіють з молекулами пахучих речовин. Після активації рецепторів збудження передається за аксонами, що формують нюхові нерви (nn. olfactorii). Нерви проходять через гратчасту пластинку (lamina cribrosa) у порожнину черепа і закінчуються в нюхових цибулинах (bulbus olfactorius). Тут відбувається первинна обробка сигналів, після чого імпульси передаються далі в нюхові тракти (tractus olfactorius) і надходять у наступні структури.

Основні центральні нюхові ділянки:

  • перфорована речовина переднього мозку;
  • мигдалеподібне тіло (amygdala);
  • гіпокампальна формація та парагіпокампальна звивина;
  • передня нюхова ділянка;
  • енторинальна кора та гіпоталамус (у контексті нюхово-вегетативних зв’язків).

Особливості анатомії нюхової системи:

  • нюховий тракт не перехрещується: кожний нерв обслуговує відповідну (одноіменну) сторону;
  • пошкодження нюхового нерва, цибулини чи тракту супроводжується втратою нюху за ураження, що клінічно проявляється як іпсилатеральна аносмія.

Історичні дані

Перші згадки про порушення нюху зустрічаються у працях Гіппократа та Галена. Вони відзначали зв’язок нюхової дисфункції із захворюваннями головного мозку та інтракраніальними процесами. Проте систематичне вивчення порушень сприйняття запахів почалося лише у XVIII–XIX ст.:

  • французький лікар Жан-Мартен Шарко (Jean-Martin Charcot) одним із перших встановив зв’язок між ураженнями нюхової цибулини та втратою нюху у людини;
  • німецький анатом Макс Шультце (Max Johann Sigismund Schultze) вперше детально описав нюхові рецептори, заклавши основи розуміння анатомо-фізіологічних механізмів нюху.

У 1991 р. нейробіологи Лінда Бак (Linda B. Buck) та Річард Аксель (Richard Axel) відкрили сімейство генів нюхових рецепторів, за що у 2004 р. були удостоєні Нобелівської премії з фізіології та медицини.

Епідеміологія

Втрата здатності сприймати запахи діагностується у 1–5% осіб у загальній популяції, при цьому поширеність зростає зі збільшенням віку: у осіб віком від 65 років частота різних форм нюхової дисфункції досягає 24,5%, а у осіб віком від 80 років — >60%.

Етіологічна структура патології має географічні та популяційні відмінності:

  • у розвинених країнах превалюють постінфекційна, посттравматична та ідіопатична форми аносмії;
  • у країнах, що розвиваються, — викликана хронічними риносинуситами бактеріальної етіології.

Етіопатогенез

Причини втрати нюху дуже різноманітні. Їх можна розділити на 3 основні групи:

  • кондуктивні (транспортні);
  • сенсоневральні (сенсорні);
  • центральні.

Кондуктивні причини

Ця група об’єднує стани, за яких відбувається порушення доступу одорантів до нюхового епітелію. До основних кондуктивних причин аносмії належать:

  • запальні захворювання порожнини носа та приносових пазух:
  • структурні аномалії порожнини носа (викривлення перегородки носа, гіпертрофія носових раковин);
  • новоутворення порожнини носа та приносових пазух.

Аносмія при нежитю (запальних захворюваннях порожнини носа) пов’язана з набряком слизової оболонки порожнини носа, особливо в ділянці нюхової щілини, зміною в’язкоеластичних властивостей слизу та порушенням мукоциліарного кліренсу. Важливим фактором є зміна pH назального секрету, що впливає на розчинення одорантів.

При структурних аномаліях та новоутвореннях з локалізацією в порожнині носа ключовим патогенетичним механізмом є пряма механічна перешкода для повітряного потоку, що містить одоранти.

Сенсоневральні (сенсорні) причини

Ураження нюхового епітелію, нервів, цибулини викликають сенсоневральну аносмію. Основні причини:

  • вірусні інфекції — викликають апоптоз нюхових нейронів та порушення процесів регенерації базальних клітин;
  • COVID-19 — SARS-CoV-2 має специфічний тропізм до нюхового епітелію через рецептори ACE2;
  • хімічні речовини, деякі препарати — чинять пряму шкідливу дію на мембрани нюхових нейронів, порушують функцію іонних каналів;
  • травми (черепно-мозкові травми, ятрогенні пошкодження) — відзначається розрив аксонів нюхових нейронів при переломі гратчастої пластинки і формування рубцевої тканини, що перешкоджає регенерації;
  • метаболічні та ендокринні порушення (цукровий діабет, гіпотиреоз) — трофічні порушення в нюховому епітелії супроводжуються дисфункцією рецепторних білків;
  • вроджені та генетичні фактори (синдром Каллмана, ізольована вроджена аносмія).

Центральні аносмії

Ураження центральних відділів нюхового аналізатора фіксується на тлі:

  • хвороби Паркінсона — порушення нюху може передувати руховим розладам на наступні 5–10 років і служити ранньою діагностичною ознакою;
  • об’ємних новоутворень головного мозку (менінгіома, гліома лобних часток) — об’ємні пухлини викликають компресію нюхових трактів та цибулин, порушуючи аксональний транспорт та мікроциркуляцію;
  • судинних захворювань головного мозку (ішемічний інсульт, крововиливи) — розвивається ішемія нюхових структур з подальшим реперфузійним пошкодженням та апоптозом нейронів;
  • демієлінізуючих захворювань (розсіяний склероз);
  • психічних розладів.

Класифікація

Клінічна класифікація аносмії ґрунтується на кількох ключових параметрах (табл. 1).

Таблиця 1. Класифікація аносмії
Класифікаційний критерій Форма аносмії
Етіопатогенез
  • Кондуктивна (транспортна):
    • запальна (аносмія при риніті, гаймориті);
    • обструктивна (механічна);
    • секреторна (з порушенням властивостей назального секрету);
  • сенсоневральна (сенсорна):
    • постінфекційна (вірусна);
    • токсична;
    • травматична (аносмія після травми);
    • метаболічна;
    • генетична;
    • ятрогенна;
  • центральна:
    • нейродегенеративна;
    • туморогенна;
    • судинна;
    • демієлінізуюча;
    • психогенна.
Поширеність ураження
  • Тотальна — повна втрата нюху для всіх типів одорантів;
  • парціальна — вибіркова втрата нюху для певних груп одорантів;
  • унілатеральна (іпсилатеральна аносмія) — втрата нюху з одного боку;
  • білатеральна — двостороння втрата нюху.
Час виникнення
  • Вроджена аносмія:
    • ізольована;
    • синдромальна (асоційована з іншими вадами розвитку);
  • набута:
    • гостра (до 4 тиж);
    • підгостра (4 тиж — 3 міс);
    • хронічна (>3 міс).
Ступінь вираженості
  • Повна — абсолютна відсутність нюху;
  • функціональна — визначається при інструментальному обстеженні.
Динаміка
  • Стаціонарна — стабільний стан без тенденції до поліпшення чи погіршення;
  • прогресуюча — поступове погіршення нюхової функції;
  • регресуюча — поступове відновлення нюхової функції;
  • флуктуюча — коливання сприйняття запахів.
Поєднання з іншими сенсорними порушеннями
  • Ізольована — ізольоване порушення нюху;
  • комбінована — поєднання з іншими сенсорними порушеннями (агевзія, гіпогевзія).

Клінічна картина

Ключовий симптом аносмії — повна відсутність здатності сприймати запахи, проте клінічні особливості маніфестації та перебігу відзначають у кожної форми патології.

Незалежно від етіології, можна виділити кілька загальних наслідків патології:

  • пацієнти втрачають здатність визначати потенційно небезпечні запахи, такі як дим, газ чи зіпсовані продукти;
  • відбувається зміна харчової поведінки — зниження апетиту, зміна харчових переваг (перевага більш солоної, солодкої або гострої їжі) і часто ненавмисна зміна маси тіла, переважно у бік зменшення;
  • психологічні проблеми.

Кондуктивна аносмія

Порушення нюху проявляється поступово, його ступінь тяжкості корелює з вираженістю основного захворювання (риніту, гаймориту та ін.). Пацієнти зазвичай відзначають закладеність носа, ринорею, постназальне затікання, а також біль, дискомфорт або тиск у носових пазухах при гаймориті. При алергічному риніті відзначаються чхання та свербіж у порожнині носа. Застосування деконгестантів, як правило, покращує нюх.

Постінфекційна аносмія

Постінфекційна аносмія (при грипі після гострої респіраторної вірусної інфекції (ГРВІ), застуди, COVID-19) має такі характерні риси:

  • гострий початок аносмії у розпал або період реконвалесценції після вірусної інфекції;
  • відсутність типових симптомів риносинуситу у період формування аносмії;
  • поєднання з дисгевзією (порушенням смаку) у 70–80% випадків;
  • можлива наявність паросмії або фантосмії на етапі відновлення нюху;
  • застосування деконгестантів не дає ефекту, однак у 60–80% пацієнтів фіксується поступове мимовільне відновлення протягом 6–12 міс.

При COVID-асоційованій аносмії відзначаються специфічні риси:

  • втрата нюху може бути першим та єдиним симптомом інфекції;
  • немає кореляції зі ступенем тяжкості основного захворювання;
  • характерна вища частота спонтанного відновлення (до 90% протягом 6 міс);
  • рідкісне поєднання з вираженою назальною обструкцією.

Посттравматична аносмія

Втрата нюху відбувається раптово безпосередньо після черепно-мозкової травми. Патологія часто поєднується з іншими неврологічними симптомами:

Зазвичай відзначається білатеральне ураження, хоча можлива унілатеральна форма. Імовірність спонтанного відновлення низька (<30%), часто відзначається поєднання з агевзією.

Нейродегенеративна аносмія

При нейродегенеративних захворюваннях нюх поступово знижується. Показово, що виникнення аносмії може передувати основним симптомам нейродегенеративного захворювання на кілька років. У пацієнтів також часто відзначаються:

Для такої форми патології характерні відсутність ефекту від стандартної терапії та неухильно прогресуючий перебіг.

Вроджена аносмія

Відсутність нюху від народження — без попередніх інфекцій, травм або інших причин аносмії робить пацієнтів адаптованими до свого стану: вони не відчувають суб’єктивних симптомів. Ця форма часто поєднується з іншими вродженими аномаліями при синдромальних формах:

  • гіпогонадизм (синдром Каллмана);
  • ущелина верхньої губи та піднебіння;
  • вади розвитку центральної нервової системи (ЦНС).

У деяких випадках відмічають сімейний анамнез патології. Перебіг захворювання стабільний, без прогресування чи регресу, відсутні дизосмія та фантосмія, що відрізняє вроджену форму від набутих.

Токсична аносмія

Патологія має чіткий тимчасовий зв’язок із впливом токсичного агента. Вона може поєднуватися з іншими симптомами інтоксикації:

  • подразненням слизових оболонок;
  • кашлем;
  • дерматитом;
  • системними проявами.

Ступінь зворотності цієї форми варіює залежно від токсичного агента та тривалості дії.

Ідіопатична аносмія

Ідіопатична форма аносмії характеризується поступовим початком без очевидної причини. Діагноз встановлюють після виключення відомих етіологічних факторів. Зазвичай фіксується двобічне ураження зі стабільним перебігом без вираженої динаміки. Вік початку захворювання переважно після 40 років, а ефект від терапії відсутній.

Клінічні прояви аносмії у різних групах пацієнтів

У дітей порушення нюху часто залишається недіагностованим внаслідок складності самооцінки та опису симптомів. Можливі клінічні прояви:

  • знижений апетит;
  • вибірковість у їжі (смакове сприйняття значно збіднене внаслідок відсутності запаху);
  • відмова від нових продуктів;
  • у шкільному віці — порушення соціальної адаптації через нездатність розпізнавати важливі соціальні сигнали, пов’язані із запахами. Наприклад, діти не можуть визначити необхідність особистої гігієни за запахом власного тіла або не розпізнають потенційно небезпечні ситуації (витік газу, дим).

У дорослих пацієнтів аносмія проявляється очевиднішими симптомами:

  • зміна харчової поведінки: одні втрачають інтерес до їжі і худнуть, інші — компенсаторно збільшують споживання цукру і солі для посилення смакових відчуттів, що залишилися;
  • психоемоційні прояви — до 67% пацієнтів відчувають симптоми депресії різного ступеня тяжкості;
  • професійна дезадаптація — розвивається в осіб, робота яких пов’язана з нюховою функцією (кухарі, парфумери, сомельє, пожежники, працівники газових служб).

Особливості аносмії у вагітних:

  • фізіологічна гіперосмія в І триместр вагітності може парадоксально змінюватись епізодами функціональної аносмії, що пов’язано з гормональними коливаннями та набряком слизової оболонки носа;
  • часто супроводжується значними порушеннями харчової поведінки;
  • асоційована з підвищеним ризиком перинатальної депресії та тривожних розладів, які пов’язані з порушенням формування материнської прихильності (нюхові стимули відіграють важливу роль).

Діагностика аносмії

Діагностичний алгоритм включає наступне:

  • збір анамнезу та фізикальне обстеження;
  • об’єктивна оцінка нюхової функції стандартизованими методами;
  • ендоскопічне дослідження порожнини носа;
  • комп’ютерна томографія (КТ) навколоносових пазух;
  • магнітно-резонансна томографія (МРТ) головного мозку;
  • лабораторні дослідження залежно від передбачуваної етіології;
  • консультації фахівців (невролога, ендокринолога, алерголога) за потреби.

Клінічна діагностика

Для об’єктивної оцінки нюхової функції використовуються стандартизовані методики:

  • якісні тести (скринінгові):
    • тест із ідентифікацією побутових запахів (кави, ванілі, оцту);
    • UPSIT (University of Pennsylvania Smell Identification Test) — тест з ідентифікацією 40 запахів;
    • Sniffin’ Sticks Test — набір фломастерів з різними запахами;
    • Brief Smell Identification Test (B-SIT) — скорочена версія UPSIT із 12 запахами;
  • кількісні тести:
    • ольфактометрія — визначення порогу сприйняття різних одорантів;
    • T&T ольфактометрія — визначення порогу розпізнавання та ідентифікації запахів;
    • метод парних порівнянь — оцінка здатності розрізняти концентрацію одоранту.

Інструментальні методи діагностики

Основні методи візуалізації навколоносових пазух та структур головного мозку — КТ та МРТ. Функціональні методи діагностики:

  • електроольфактографія — реєстрація біоелектричної активності нюхового епітелію;
  • реєстрація нюхових викликаних потенціалів;
  • риноманометрія — оцінка прохідності порожнини носа;
  • акустична ринометрія — вимірювання геометрії порожнини носа.

Лабораторна діагностика

Перелік лабораторних методів діагностики, що використовуються:

  • загальноклінічні дослідження (загальний та біохімічний аналіз крові, визначення рівня глюкози у плазмі крові, ліпідограма);
  • імунологічні дослідження (визначення специфічних імуноглобулінів (IgE) до алергенів, маркери аутоімунних захворювань);
  • вірусологічні дослідження (діагностика вірусних інфекцій методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР));
  • біопсія нюхового епітелію (у поодиноких випадках);
  • генетичні дослідження (секвенування генів, асоційованих із вродженою аносмією, каріотипування при синдромальних формах).

Лікування

Терапевтична стратегія визначається етіопатогенетичним механізмом захворювання. Вона включає як етіотропне лікування, спрямоване на усунення причин аносмії, так і патогенетичну терапію, що сприяє відновленню нюхової функції (табл. 2).

Загальні принципи лікування:

  • ранній початок терапії — критично важливий для постінфекційної та посттравматичної форм патології;
  • комплексний підхід із впливом на різні ланки патогенезу;
  • тривалі курси лікування — мінімум 3–6 міс;
  • регулярна оцінка ефективності терапії за допомогою об’єктивних методів;
  • індивідуалізація терапевтичного підходу.

Незалежно від етіологічного фактора, що спричинив втрату нюху, рекомендуються:

  • підвищення безпеки побутового середовища:
    • встановлення детекторів диму та газу;
    • контроль термінів придатності товарів;
    • особлива обережність під час роботи з потенційно небезпечними речовинами;
  • дієтичні рекомендації:
    • посилення смакової стимуляції їжі за допомогою нових текстур, температури подачі;
    • збагачення раціону натуральними стимуляторами трійчастого нерва (гострі, пряні продукти);
    • контроль маси тіла;
  • психологічна підтримка:
    • когнітивно-поведінкова та групова терапія;
    • адаптація до зміненого сприйняття навколишнього світу.
Таблиця 2. Принципи терапії при різних формах аносмії
Тип аносмії Тактика лікування
Кондуктивна Терапія спрямована на усунення назальної обструкції та відновлення нормального повітряного потоку до нюхового епітелію:

  • протизапальні препарати:
  • інтраназальні глюкокортикостероїди (мометазону фуроат) — є препаратами першої лінії;
  • системні глюкокортикостероїди — коротким курсом при вираженому запаленні;
  • нестероїдні протизапальні препарати — за необхідності;
  • деконгестанти (судинозвужувальні краплі):
  • інтраназальні альфа-адреноміметики (оксиметазолін, ксилометазолін) — коротким курсом не більше 5–7 днів;
  • антигістамінні препарати при алергічній етіології захворювання:
  • антигістамінні препарати 2-го покоління (дезлоратадин, цетиризин);
  • антагоністи лейкотрієнових рецепторів (монтелукаст) — як додаткова терапія;
  • антибіотики при бактеріальних риносинуситах (амоксицилін / клавуланат, левофлоксацин, макроліди, цефалоспорини 3-го покоління);
  • муколітична терапія:
  • назальні іригації сольовими розчинами;
  • муколітики (ацетилцистеїн, карбоцистеїн);
  • рослинні секретолітики (екстракт плюща, примули);
  • хірургічне лікування при структурних аномаліях:
    • септопластика при викривленні перегородки носа;
    • функціональна ендоскопічна синус-хірургія при хронічному риносинуситі;
    • поліпотомія при поліпозі носа;
    • турбінопластика при гіпертрофії носових раковин;
    • видалення новоутворень порожнини носа.
Сенсоневральна При сенсоневральних формах патології лікування спрямоване на стимуляцію регенерації нюхового епітелію та нейропротекцію:

  • системні глюкокортикостероїди:
  • преднізолон у дозі 30–40 мг/добу з подальшим зниженням протягом 2–3 тиж;
  • дексаметазон коротким курсом;
  • нейротрофічна терапія:
  • препарати альфа-ліпоєвої кислоти;
  • вітаміни групи B ( В1, В6, В12);
  • цитиколін;
  • антиоксидантна терапія:
  • вітамін Е;
  • аскорбінова кислота;
  • омега-3 поліненасичені жирні кислоти;
  • стимуляція регенерації нюхового епітелію:
  • препарати цинку;
  • вітамін A;
  • нюховий тренінг: систематична експозиція до базових запахів (лимону, троянди, евкаліпту, гвоздики). Сеанси проводять 2 рази на добу щодня тривалість — 15–20 с для кожного запаху. Курс процедур становить щонайменше 12 тиж.
Центральна
  • При центральних формах аносмії (неврологія) терапія спрямована на корекцію основного захворювання:
  • хірургічне лікування при об’ємних новоутвореннях:
    • видалення пухлин передньої черепної ямки;
    • декомпресія нюхових структур;
  • судинна терапія при ішемічних ураженнях.

Нові терапевтичні підходи

Нині активно досліджуються нові методи лікування захворювання:

  • біологічна терапія:
    • стовбурові клітини для регенерації нюхового епітелію;
    • фактори росту (NGF, BDNF);
    • молекули, що стимулюють нейрогенез;
  • нейромодуляція:
    • транскраніальна магнітна та електростимуляція;
    • стимуляція блукаючого нерва;
  • таргетна терапія:
    • модулятори запальних цитокінів;
    • інгібітори апоптозу нюхових нейронів;
    • активатори регенерації нейрональних мембран;
  • персоналізована терапія:
    • генетичний профіль для вибору оптимальної терапії;
    • індивідуальні протоколи нюхового тренінгу;
    • таргетні молекули для корекції генетичних вад.

Ускладнення

Ускладнення хронічної аносмії:

  • психоемоційні — тривала відсутність нюху супроводжується зниженням якості життя, розвитком тривожно-депресивних розладів, соціальною ізоляцією. За даними дослідження (Kohli et al., 2023), у 47% пацієнтів із хронічною аносмією виявляються симптоми депресії різного ступеня тяжкості, у 36% — клінічно значуща тривога. Порушення сприйняття власного запаху тіла (аутоосмія) часто супроводжується розвитком обсесивно-компульсивних розладів та соціофобії;
  • нутритивні — безпосередньо пов’язані з ольфакторною дисфункцією внаслідок тісного взаємозв’язку нюху та смакової чутливості. Пацієнти відзначають зниження смакового сприйняття (гіпогевзію), зміну харчових уподобань. Виділяють 2 основні моделі харчової поведінки: гіпоаліментація з ризиком розвитку нутритивної недостатності (42% випадків) та гіпераліментація з переважанням продуктів із високим вмістом цукру та солі (38% випадків). Остання асоційована з ризиком розвитку метаболічного синдрому та артеріальної гіпертензії;
  • фертильні — пов’язані з дисфункцією феромонального сприйняття, що відіграє значну роль у репродуктивній поведінці. У жінок з набутою аносмією відмічено зниження лібідо у 27% випадків, порушення регулярності менструального циклу — у 18% випадків;
  • професійні обмеження — значущі для фахівців, діяльність яких безпосередньо пов’язана з ольфакторною сенсорною системою (кухарі, парфумери, дегустатори, фахівці харчової промисловості, сомельє). Втрата нюху часто стає причиною зміни професії та викликає супутні соціально-економічні наслідки;
  • проблеми з безпекою — згідно з проспективним дослідженням (Müller-Dornberg et al., 2024), ризик побутових отруєнь токсичними речовинами у пацієнтів підвищений у 3,7 раза, ризик харчових отруєнь — у 2,4 раза порівняно із загальною популяцією. Особливу небезпеку становить нездатність ідентифікувати запах диму та витоку газу, що підвищує ризик травматизму та летальних наслідків.

Профілактика

Профілактичні заходи спрямовані на попередження розвитку захворювання (первинні) та запобігання рецидивам та ускладненням (вторинні).

Первинна профілактика включає:

  • мінімізацію впливу шкідливих факторів:
    • використання засобів індивідуального захисту органів дихання під час роботи з хімічними речовинами;
    • своєчасне та адекватне лікування гострих респіраторних захворювань, синуситів;
    • зменшення кількості контактів з промисловими полютантами та токсичними речовинами;
  • нейропротекцію нюхового аналізатора:
    • корекцію вітамінно-мінерального статусу (рівня цинку, вітамінів А, В12);
    • помірну регулярну фізичну активність, що сприяє підвищенню церебральної гемодинаміки;
  • корекцію коморбідних станів:
    • своєчасне лікування ендокринних захворювань (гіпотиреоз, цукровий діабет);
    • компенсацію нутритивного статусу при хронічних захворюваннях шлунково-кишкового тракту.

Вторинна профілактика:

  • своєчасна діагностика та лікування початкових форм ольфакторної дисфункції;
  • довгострокове спостереження пацієнтів із високим ризиком рецидиву;
  • освітні програми для пацієнтів, спрямовані на адаптацію до життя із порушеним нюхом.

Особливу увагу слід приділяти профілактиці аносмії у пацієнтів із груп ризику:

  • особи віком від 65 років;
  • працівники хімічної промисловості, лаборанти;
  • пацієнти із хронічними риносинуситами;
  • особи із нейродегенеративними захворюваннями.

Прогноз при аносмії

Транзиторна аносмія, пов’язана з гострими вірусними риносинуситами, має сприятливий прогноз із повним відновленням нюхової функції у 80–90% випадків протягом 1–4 тиж. При патології, викликаній COVID-19, прогноз менш сприятливий — спонтанне відновлення відзначається у 60–75% випадків протягом 6–12 міс, у решти пацієнтів — часткове відновлення або персистуюча аносмія.

При травматичній етіології захворювання повне відновлення сприйняття запахів фіксується лише у 10–20% випадків. Позитивними прогностичними факторами є:

  • молодий вік пацієнта;
  • відсутність переломів кісток основи черепа;
  • ранній початок терапевтичних заходів.

Токсична аносмія має варіабельний прогноз залежно від типу та тривалості дії токсичного агента. При короткочасному впливі та своєчасному припиненні контакту з токсичною речовиною відновлення нюхової функції можливе у 40–65% випадків.

Аносмія при нейродегенеративних захворюваннях (хворобах Паркінсона або Альцгеймера) має прогресуючий характер і здебільшого не піддається корекції.

Ідіопатична форма патології має найменш сприятливий прогноз — спонтанне відновлення виявлено менш ніж у 10% випадків.

Про несприятливий прогноз свідчать:

  • тривалість відсутності нюху >1 року на початок лікування;
  • повна відсутність нюху за даними об’єктивних діагностичних тестів;
  • літній вік (старше 65 років);
  • наявність структурних змін нюхової цибулини за даними МРТ.

Важливо відзначити, що значна частина пацієнтів (до 60%) не звертаються по кваліфіковану медичну допомогу за легкого та помірного ступеня патології, що суттєво погіршує довгостроковий прогноз та підвищує ризик розвитку ускладнень.

ГлавнаяКорзинаИзбранное