Сирдалуд^® (Sirdalud) (266587) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: лактоза безводна, целюлоза мікрокристалічна, кислота стеаринова, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Тизанідин - 2 мг

фармакодинаміка. Тизанідин — релаксант/спазмолітик скелетної мускулатури центральної дії. Його основним місцем дії є спинний мозок. Докази свідчать, що, стимулюючи пресинаптичні α₂-адренорецептори, він пригнічує вивільнення стимулюючих амінокислот, які стимулюють рецептори N-метил-D-аспартату (NMDA-рецептори). Унаслідок цього пригнічується полісинаптична передача сигналу на рівні міжнейронних зв’язків у спинному мозку, що відповідає за надмірний тонус м’язів, і тонус м’язів знижується. Сирдалуд є ефективним як при гострих болісних спазмах м’язів, так і при хронічній спастичності спинномозкового та церебрального походження. Він знижує опір пасивним рухам, пригнічує спазм та клонічні судоми та покращує силу активних скорочень м’язів.
Фармакокінетика. Всмоктування та розподіл. Тизанідин швидко всмоктується. C_max у плазмі крові досягається приблизно через 1 год після застосування. Середня абсолютна біодоступність становить 34% (CV 38%). Середній V_d у стабільному стані (V_ss) після в/в застосування дорівнює 160 л. Зв’язування з білками плазми крові — 30%. Відносно низьке відхилення фармакокінетичних параметрів (С_max та AUC) полегшує достовірну попередню оцінку рівнів у плазмі крові пацієнтів після застосування перорально.
Метаболізм/виведення. Препарат зазнає швидкого та екстенсивного (близько 95%) метаболізму у печінці. Тизанідин метаболізується in vitro переважно CYP 1A2. Метаболіти неактивні. Вони виводяться переважно нирками (70%). Виведення сумарної радіоактивності (тобто субстанції у незміненій формі та метаболітів) є двофазним, зі швидкою початковою фазою (Т_½ = 2,5 год) та повільнішою фазою елімінації (Т_½ = 22 год). Лише невелика кількість субстанції в незміненій формі (близько 2,7%) виводиться нирками. Середній Т_½ субстанції в незміненій формі становить 2−4 год.
Лінійність. Фармакокінетика тизанідину є лінійною у дозах від 1 до 20 мг.
Фармакокінетика в окремих груп хворих. У хворих із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 25 мл/хв) середнє значення C_max у плазмі крові удвічі перевищує цей показник у здорових добровольців, а кінцевий Т_½ подовжується приблизно до 14 год, внаслідок чого АUС зростає у середньому у 6 разів.
Дослідження у пацієнтів з порушеннями функції печінки не проводилися.
Тизанідин інтенсивно метаболізується ізоферментом CYP 1A2 у печінці. У пацієнтів з порушеннями функції печінки можуть проявлятися більш високі концентрації субстанції у плазмі крові.
Сирдалуд протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Фармакокінетичні дані стосовно пацієнтів літнього віку обмежені.
Стать не має клінічно значущого впливу на фармакокінетичні властивості тизанідину.
Вплив етнічної належності на фармакокінетику тизанідину не вивчали.
Вплив їжі. Одночасне вживання їжі не впливає на фармакокінетичний профіль лікарського засобу Сирдалуд, таблетки. Хоча значення C_max зростає на третину, це не є клінічно значущим. Істотного впливу на всмоктування не відзначалося.

– болісний м’язовий спазм.
– Спастичність внаслідок розсіяного склерозу.
– Спастичність внаслідок ушкоджень спинного мозку.
– Спастичність внаслідок ушкоджень головного мозку.

Сирдалуд має вузький терапевтичний діапазон та високу варіабельність концентрації тизанідину у плазмі крові у різних пацієнтів. Тому важливим є застосування оптимальних доз згідно з потребою пацієнта. Починати лікування слід з низької дози — 2 мг, що робить ризик виникнення небажаних ефектів внаслідок прийому препарату мінімальним. У разі потреби дозу препарату поступово підвищують з дотриманням усіх необхідних пересторог.
Дорослі. Полегшення болісних м’язових спазмів. Застосовувати 2−4 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках перед сном можна прийняти додаткову дозу 2 або 4 мг.
Спастичність при неврологічних порушеннях. Дозу потрібно підбирати індивідуально для кожного пацієнта.
Початкова добова доза не має перевищувати 6 мг за 3 прийоми. Добову дозу можна підвищувати поступово на 2−4 мг з інтервалами 3−7 днів. Зазвичай оптимальний терапевтичний ефект досягається при добовій дозі 12−24 мг, яку розділяють на 3 або 4 прийоми. Не слід перевищувати загальну добову дозу 36 мг.
Особливі популяції пацієнтів. Застосування у дітей та підлітків. Досвід застосування препарату Сирдалуд у дітей та підлітків обмежений, тому препарат не рекомендовано застосувувати у дітей та підлітків.
Застосування у пацієнтів літнього віку. Досвід застосування препарату у пацієнтів літнього віку обмежений, тому слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату Сирдалуд у цієї категорії пацієнтів. Рекомендується розпочинати лікування з найнижчої дози та поступово з обережністю підвищувати її малими кроками до досягнення оптимального співвідношення індивідуальної переносимості та терапевтичної ефективності препарату.
Застосування у пацієнтів з порушенням функції нирок. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <25 мл/хв) рекомендована початкова разова добова терапевтична доза становить 2 мг. Підвищення дози відбувається поступово та з обережністю, малими кроками, до досягнення оптимального співвідношення індивідуальної переносимості та терапевтичної ефективності препарату. З метою підвищення терапевтичної ефективності слід спочатку підвищити разову дозу, перш ніж перейти до більш частого добового прийому препарату (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки. Лікування пацієнтів з тяжкими розладами функції печінки протипоказано (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Сирдалуд значною мірою метаболізується в печінці. Існують обмежені дані щодо застосування препарату Сирдалуд у пацієнтів з порушенням функції печінки (див. Фармакокінетика). Застосування препарату Сирдалуд пов’язане з оборотними відхиленнями у функціональних пробах печінки (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). Сирдалуд слід з обережністю застосовувати при лікуванні пацієнтів з помірно вираженими порушеннями функції печінки. Лікування слід розпочинати з найнижчої дози: можливе підвищення дози має відбуватися з обережністю та з урахуванням індивідуальної переносимості пацієнтом препарату Сирдалуд.
Переривання лікування. У разі необхідності переривання лікування препаратом дозу слід знижувати повільно та поступово. Особливо це стосується пацієнтів, які отримували підвищену дозу препарату протягом тривалого часу. Таким чином знижується ризик розвитку рикошетного підвищення АТ та тахікардії (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

– підвищена чутливість до тизанідину або до будь-яких допоміжних речовин препарату.
– Тяжкі порушення функції печінки.
– Одночасне застосування тизанідину з потужними інгібіторами CYP 1A2, такими як флувоксамін або ципрофлоксацин.

побічні реакції — такі як сонливість, підвищена втомлюваність, запаморочення, сухість у роті, знижений АТ, нудота, порушення з боку ШКТ та підвищені рівні трансаміназ сироватки крові — зазвичай слабко виражені і скороминущі у пацієнтів, які застосовують низькі дози, рекомендовані для купірування болісного м’язового спазму.
При прийомі доз, вищих за рекомендовані для лікування спастичності, вищезазначені побічні реакції виникають частіше та є більш вираженими, однак вони рідко бувають настільки серйозними, щоб припиняти лікування. Також можливі такі побічні реакції: артеріальна гіпотензія, брадикардія, м’язова слабкість, порушення сну, галюцинації та гепатит.
Поява таких симптомів була зареєстрована після раптової відміни тизанідину, зокрема після довготривалого лікування та/або прийому високих добових доз та/або супутньої терапії антигіпертензивними препаратами. За таких обставин у пацієнтів може виникнути АГ та тахікардія. В окремих випадках така рикошетна АГ може спричинити інсульт. Тому лікування тизанідином не слід припиняти раптово, а тільки шляхом поступового зниження дози (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Для оцінки частоти виникнення різних побічних реакцій використано таку класифікацію: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000).
Психічні розлади: часто — безсоння, порушення сну.
З боку нервової системи: дуже часто — сонливість, слабкість, запаморочення.
З боку серця: нечасто — брадикардія.
З боку судин: часто — АГ, незначне зниження АТ.
З боку ШКТ: дуже часто — гастроінтестинальні розлади, сухість у роті; часто — нудота.
Гепатобіліарні порушення: часто — підвищені рівні трансаміназ сироватки крові.
З боку скелетно-м’язової системи: дуже часто — м’язова слабкість.
Загальні порушення: дуже часто — підвищена втомлюваність.
Постмаркетингові дослідження. Про додаткові побічні реакції на препарат повідомлялося у післяреєстраційних дослідженнях. Повідомлення про ці побічні реакції надходили від невизначеної кількості пацієнтів, тому неможливо достовірно оцінити їх частоту.
Порушення з боку імунної системи: реакції підвищеної чутливості (включаючи анафілаксію, ангіоневротичний набряк, задишку і кропив’янку).
Психічні розлади: галюцинації, сплутаність свідомості.
Порушення з боку нервової системи: вертиго.
Порушення з боку серцево-судинної системи: синкопе.
Порушення з боку органа зору: затуманення зору.
Гепатобіліарні порушення: гепатит, печінкова недостатність.
Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини: висипи, еритема, свербіж, дерматит. Загальні порушення: астенія, синдром відміни.

одночасне застосування помірних інгібіторів CYP 1A2 з тизанідином не рекомендується (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ПРОТИПОКАЗАННЯ).
Після раптової відміни препарату, особливо після тривалого застосування або швидкого зниження дози та/або застосування високих добових доз, та/або при одночасному застосуванні гіпотензивних лікарських засобів, у пацієнтів може спостерігатися феномен рикошету. За таких обставин у пацієнтів може виникнути АГ та тахікардія. В окремих випадках така рикошетна АГ може спричинити інсульт. Лікування тизанідином не слід припиняти раптово, а тільки поступово знижуючи дозу (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).
У пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <25 мл/хв) системна експозиція тизанідину може бути до 6 разів вищою, тому рекомендована початкова доза становить 2 мг 1 раз на добу (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Дозу слід підвищувати послідовно, невеликими кроками, з урахуванням ефективності та переносимості. Для досягнення більш вираженого ефекту рекомендується спочатку підвищити дозу, яку застосовують 1 раз на добу, після чого збільшувати кратність прийому.
Повідомлялося про печінкову недостатність, пов’язану із застосуванням тизанідину, однак у пацієнтів, які отримували добові дози до 12 мг, це спостерігалося рідко. У зв’язку з цим рекомендується контролювати функцію печінки 1 раз на місяць протягом перших 4 міс терапії у тих пацієнтів, яким застосовують тизанідин у дозі 12 мг або вище та у пацієнтів з клінічними симптомами, що вказують на печінкову недостатність (такими як нудота, втрата апетиту або підвищена втомлюваність невідомої етіології). Застосування препарату Сирдалуд слід припинити, якщо рівні АлАТ або AсАT у сироватці крові перевищують верхню межу норми у 3 рази і більше протягом тривалого періоду.
При застосуванні тизанідину повідомлялося про реакції підвищеної чутливості, включаючи анафілаксію, ангіоневротичний набряк, задишку, дерматит, висипи, кропив’янку, свербіж та еритему. Рекомендується ретельний моніторинг стану пацієнтів протягом 1 чи 2 днів після прийому першої дози тизанідину. У разі розвитку анафілаксії чи ангіоневротичного набряку з анафілактичним шоком чи задишкою застосування Сирдалуду слід негайно припинити і призначити пацієнту належне лікування.
Артеріальна гіпотензія може виникнути під час застосування тизанідину, а також як результат лікарської взаємодії з інгібіторами CYP 1A2 та/або антигіпертензивними препаратами (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ та ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). Повідомлялося про тяжкі прояви артеріальної гіпотензії, такі як втрата свідомості та циркуляторний колапс.
Слід дотримуватися обережності при поєднаному застосуванні цього препарату із засобами, які подовжують інтервал Q–T (такими як цизаприд, амітриптилін, азитроміцин) (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Обережність необхідна щодо пацієнтів з ІХС та/або серцевою недостатністю. Слід регулярно проводити контроль ЕКГ на початку застосування препарату Сирдалуд у таких пацієнтів.
Перед застосуванням цього препарату пацієнтам з міастенією гравіс необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/користь.
Досвід застосування у дітей та підлітків обмежений, і тому застосування препарату Сирдалуд не рекомендується цій категорії пацієнтів.
Слід дотримуватися обережності при застосуванні цього препарату у пацієнтів літнього віку.
Таблетки Сирдалуд містять лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями — непереносимістю галактози, тяжкою недостатністю лактази або глюкозо-галактозним синдромом мальабсорбції — таблетки Сирдалуд застосовувати не рекомендується.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Жінки репродуктивного віку, які живуть статевим життям, мають провести тест на вагітність до початку лікування препаратом Сирдалуд.
Жінкам репродуктивного віку слід повідомити, що результати досліджень на тваринах свідчать про те, що Сирдалуд є шкідливим для плода. Жінки репродуктивного віку, які живуть статевим життям, мають використовувати ефективні методи контрацепції (методи, які допускають вагітність менше ніж у 1% випадків) протягом усього періоду лікування препаратом Сирдалуд і протягом одного дня після припинення лікування препаратом Сирдалуд.
Вагітність. Дані щодо застосування препарату Сирдалуд у вагітних обмежені, тому його не слід призначати у період вагітності, за винятком тих випадків, коли потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Сирдалуд не має тератогенного впливу на щурів та кролів, однак спричиняє утруднені пологи, підвищену пренатальну і постнатальну смертність, а також затримку розвитку плода у щурів.
Годування грудьми. При застосуванні тизанідину у щурів і кролів тератогенної дії не спостерігалося. Слід враховувати ризик для дитини, яку годують грудьми. Досліди на тваринах показали, що тизанідин проникає у грудне молоко в незначній кількості. Тому жінкам, які годують грудьми, препарат призначати не слід.
Фертильність. Не спостерігалося порушення фертильності у самців щурів, у яких застосовували препарат у дозі 10 мг/кг/добу, та у самок щурів, яким застосовували препарат у дозі 3 мг/кг/добу. Зниження фертильності спостерігалося у самців щурів, які отримували препарат у дозі 30 мг/кг/добу, та у самок щурів, які отримували препарат у дозі 10 мг/кг/добу. При застосуванні цих доз також спостерігалися седація, втрата маси тіла та атаксія.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Навіть при призначенні за рекомендаціями тизанідин може спричинити сонливість, запаморочення та/або артеріальну гіпотензію, таким чином послаблюючи здатність пацієнта керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами. Ризики зростають при одночасному вживанні алкоголю.
Тому слід утримуватися від діяльності, що потребує високої концентрації уваги та швидкої реакції, наприклад від керування транспортними засобами або роботи з машинами і механізмами.
Діти. Досвід застосування препарату у педіатрії обмежений. Призначати Сирдалуд дітям не рекомендується.

одночасне застосування відомих інгібіторів CYP 1A2 може підвищити рівень тизанідину у плазмі крові. Підвищення рівня тизанідину у плазмі крові може призвести до появи симптомів передозування, таких як подовження інтервалу Q–T.
Одночасне застосування відомих індукторів CYP 1A2 може знижувати рівень тизанідину у плазмі крові. Зниження рівня тизанідину у плазмі крові може призвести до зниження терапевтичного ефекту Сирдалуду.
Одночасне застосування потужних інгібіторів CYP 1A2, таких як флувоксамін або ципрофлоксацин, з тизанідином протипоказане (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Одночасне застосування тизанідину з флувоксаміном збільшує AUC тизанідину в 33 рази, тоді як одночасне застосування тизанідину з ципрофлоксацином збільшує AUC тизанідину в 10 разів. Це може призвести до клінічно значущого та довготривалого зниження АТ, що супроводжується сонливістю, запамороченням та зниженою психомоторною діяльністю (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Одночасне застосування тизанідину з іншими інгібіторами CYP 1A2, такими як антиаритмічні препарати (аміодарон, мексилетин, пропафенон), циметидин, деякі фторхінолони (еноксацин, пефлоксацин, норфлоксацин), рофекоксиб, пероральні контрацептиви та тиклопідин, не рекомендоване.
Зростання рівнів тизанідину у плазмі крові може проявлятися симптомами передозування, у тому числі подовженням інтервалу Q–T (див. ПЕРЕДОЗУВАННЯ).
Одночасне застосування препарату Сирдалуд з антигіпертензивними препаратами, включаючи діуретики, може інколи спричинити артеріальну гіпотензію і брадикардію. У деяких пацієнтів, які отримували одночасне лікування антигіпертензивними препаратами, спостерігалися рикошетна АГ та рикошетна тахікардія при раптовій відміні тизанідину. В окремих випадках рикошетна АГ може спричинити інсульт (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ).
Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні препарату Сирдалуд з лікарськими засобами, які подовжують інтервал Q–T.
Одночасне застосування препарату Сирдалуд з рифампіцином може призвести до зниження концентрації тизанідину на 50%. Таким чином, терапевтичний ефект може бути знижений при застосуванні рифампіцину протягом терапії препаратом Сирдалуд, що може бути клінічно значимим для деяких пацієнтів. Тривалого одночасного застосування слід уникати, та якщо це необхідно, то слід дуже обережно коригувати дозу. Ретельне коригування дози (підвищення) є необхідним у разі запланованого довгострокового комбінованого лікування.
Застосування препарату Сирдалуд призводить до зниження системного впливу тизанідину у чоловіків, які палять (більше 10 цигарок на добу) на 30%. Тривале застосування препарату у чоловіків, які багато палять, потребує призначення більш високих доз препарату.
Одночасне застосування препарату Сирдалуд та інших лікарських засобів центральної дії (наприклад седативних та снодійних засобів (бензодіазепін або баклофен), деяких антигістамінних препаратів, загальних анестетиків та анальгетиків, психотропних засобів, наркотичних засобів) може посилювати ефекти кожного з препаратів та посилювати снодійний ефект Сирдалуду. Це стосується, зокрема, одночасного прийому алкоголю, що може непередбачувано змінити або посилити ефект Сирдалуду та підвищити ризик виникнення побічних реакцій, тому слід утриматися від вживання алкоголю. Пригнічувальна дія алкоголю на ЦНС може посилюватися препаратом Сирдалуд.
Призначення препарату Сирдалуд разом з α₂-адренергічними агоністами (наприклад з клонідином) слід уникати у зв’язку з їх потенційним адитивним гіпотензивним ефектом.

отримано дуже мало повідомлень щодо передозування препарату Сирдалуд. У всіх пацієнтів, у яких були зареєстровані поодинокі випадки передозування цього препарату, включаючи 1 пацієнта, який прийняв 400 мг препарату Сирдалуд, одужання пройшло без ускладнень.
Симптоми: нудота, блювання, артеріальна гіпотензія, брадикардія, подовження інтервалу Q–T, запаморочення, міоз, респіраторний дистрес, кома, неспокій, сонливість.
Лікування: для виведення препарату з організму рекомендується багаторазове застосування високих доз активованого вугілля. Форсований діурез, можливо, прискорить виведення препарату. У подальшому проводити симптоматичне лікування.

при температурі не вище 25 °С, у недоступному для дітей місці.
4-45-АНП-РЕЦ-0721
Інформація для спеціалістів сфери охорони здоров’я.