A10

АНТИДІАБЕТИЧНІ ПРЕПАРАТИ A10 Класифікація

Генсулін М30 суспензія для ін'єкцій, 100 од/мл, картридж, 3 мл, № 5; Біотон
Генсулін М30 суспензія для ін'єкцій, 100 од/мл, флакон, 10 мл, № 1; Біотон
Генсулін Н суспензія для ін'єкцій, 100 мо/мл, картридж, 3 мл, № 5; Біотон
Генсулін Н суспензія для ін'єкцій, 100 мо/мл, флакон, 10 мл, № 1; Біотон
Генсулін Р розчин  для ін'єкцій, 100 од/мл, картридж, 3 мл, № 5; Біотон
Генсулін Р розчин  для ін'єкцій, 100 од/мл, флакон, 10 мл, № 1; Біотон
Глайрі-1 таблетки, 1 мг, блістер, № 15; Іпка
Глайрі-1 таблетки, 1 мг, блістер, № 30; Іпка
Глайрі-2 таблетки, 2 мг, блістер, № 15; Іпка
Глайрі-2 таблетки, 2 мг, блістер, № 30; Іпка
Глайрі-3 таблетки, 3 мг, № 15; Іпка
Глайрі-3 Таблетки, 3 мг, № 15 Іпка
Немає в наявності
Глайрі-3 таблетки, 3 мг, № 30; Іпка
Глайрі-3 Таблетки, 3 мг, № 30 Іпка
Немає в наявності
Глайрі-4 таблетки, 4 мг, № 15; Іпка
Глайрі-4 Таблетки, 4 мг, № 15 Іпка
Немає в наявності
Глайрі-4 таблетки, 4 мг, № 30; Іпка
Глайрі-4 Таблетки, 4 мг, № 30 Іпка
Немає в наявності

Гіперглікемія – визначальний критерій під час діагностики цукрового діабету.

Найбільш поширеними формами цукрового діабету є:

  • цукровий діабет І типу, за якого виникає абсолютний дефіцит інсуліну внаслідок руйнування β-клітин підшлункової залози. Основа лікування при цьому типі патології — довічне введення інсуліну та його аналогів. Цукрознижувальні таблетки неефективні при цукровому діабеті І типу;
  • цукровий діабет ІІ типу, за якого резистентність до інсуліну може призвести до гіперглікемії навіть за нормального/підвищеного рівня цього гормону в крові. Основа лікування — застосування пероральних препаратів, призначених для терапії пацієнтів із цукровим діабетом.

Станом на 2014 р. цукровий діабет діагностували у 9,3% американців (29,1 млн осіб). Крім того, за оцінками експертів, у США у 86,1 млн дорослих виявляють переддіабет. Ускладнення при цукровому діабеті впливають на весь організм. Патологія призводить до серцево-судинних захворювань, уражень органу зору аж до сліпоти, розвитку ниркової недостатності, полінейропатії, енцефалопатії, судинної патології, діабетичної стопи тощо (Schmidt А.М., 2018). Симптоми вираженої гіперглікемії включають поліурію, полідипсію, зменшення маси тіла, іноді у поєднанні з поліфагією. Можливі порушення росту у дітей, підвищена сприйнятливість до деяких інфекцій. Також характерний розвиток кетоацидозу. У деяких випадках рівень гіперглікемії є таким, що може викликати патологічні та функціональні зміни у різних тканинах-мішенях, може відзначатися протягом тривалого часу до діагностування цукрового діабету. Проведення простого скринінгу — вимірювання рівня глюкози в плазмі крові натщесерце, рівня глікозильованого гемоглобіну та проведення глюкозотолерантного тесту (визначення рівня глюкози в плазмі крові після перорального прийому стандартної дози глюкози) дозволяють діагностувати цукровий діабет на безсимптомній стадії (American Diabetes Association, 2013).

У терапії пацієнтів із цукровим діабетом застосовують антидіабетичні препарати:

  • інсулін та його аналоги;
  • гіпоглікемічні препарати, за винятком інсулінів;
  • інші препарати для лікування пацієнтів із цукровим діабетом.

Інсулін та його аналоги

Інсулінотерапія показана всім пацієнтам з абсолютним дефіцитом інсуліну (при цукровому діабеті І типу). Також інсулін призначають деяким пацієнтам з цукровим діабетом ІІ типу, а саме при неефективності інших методів лікування, включаючи застосування пероральних цукрознижувальних препаратів, дієтотерапію та дозовані фізичні навантаження. Інсулінотерапію також рекомендують пацієнтам з цукровим діабетом ІІ типу з нефропатією у термінальній стадії, іншими ураженнями нирок з порушенням азотовидільної функції нирок, ретинопатією, що прогресує, вираженим порушенням функції печінки, розвитком синдрому діабетичної стопи. Інсулін – це єдиний гормон, який знижує рівень глюкози у плазмі крові. Існує лише одне протипоказання для його застосування — алергія на інсулін. Виділяють інсуліни та їх аналоги для ін'єкцій:

  • швидкої дії;
  • середньої тривалості дії;
  • середньої та тривалої дії в комбінації з інсулінами швидкої дії;
  • тривалої дії.

Інсуліни короткої та середньої дії випускають як у флаконах, що містять розчин для ін'єкцій, так і у вигляді шприц-ручок, і включають такі види:

  • інсулін людський рекомбінантний біосинтетичний;
  • інсулін ліспро;
  • інсулін аспарагін;
  • інсулін глулізин;
  • рекомбінантний інсулін-ізофан людини;
  • інсулін свинячий.

Інсулін тривалої дії

Виділяють такі види інсуліну тривалої дії та їх комбінації з іншими протидіабетичними лікарськими засобами:

  • інсулін гларгін;
  • інсулін детемір;
  • інсулін деглудек;
  • інсулін гларгін у комбінації з ліксісенатидом (застосовується при недостатньому контролі глікемії при цукровому діабеті ІІ типу в комплексі з іншими лікарськими препаратами, що застосовуються при цукровому діабеті);
  • інсулін деглюдек у комбінації з ліраглутидом (застосовується у комплексній терапії при неконтрольованому цукровому діабеті ІІ типу).

Підбір препаратів інсуліну та їх дози проводить винятково лікар. Виділяють два основні режими інсулінотерапії: традиційний та інтенсифікований. Їх основна відмінність полягає в тому, що при традиційному режимі пацієнту призначають режим введення фіксованих доз інсуліну, а дієту та фізичні навантаження пристосовують до підібраної схеми інсулінотерапії. При інтенсифікованому режимі застосування інсуліну на ніч вводиться 40% добової дози інсуліну — базис, а 60% добової дози вводиться вдень у вигляді болюсних ін'єкцій перед їдою. Інтенсифікований режим інсулінотерапії є більш фізіологічним, проте не підходить для пацієнтів з психічними захворюваннями, похилого віку, які потребують постійного догляду, при декомпенсації цукрового діабету.

Гіпоглікемічні препарати, за винятком інсулінів

Препарати цієї групи застосовують у терапії пацієнтів із цукровим діабетом ІІ типу. До цієї групи входять різні лікарські засоби, що застосовуються при цукровому діабеті:

  • бігуаніди. Це група лікарських засобів, які стали першими цукрознижувальними препаратами, що застосовуються в терапії пацієнтів із цукровим діабетом (Боднар П.М., 2002). Сьогодні рекомендують один представник цього класу — метформін, який зменшує інсулінорезистентність, сприяє підвищенню утилізації глюкози в печінці, м'язовій та жировій тканинах, гальмує глюконеогенез у печінці та абсорбцію глюкози в кишечнику, не стимулюючи секрецію інсуліну;
  • препарати сульфонілсечовини (глібенкламід, гліквідон, гліклазид, глімепірид). Препарати цієї групи стимулюють секрецію інсуліну, знижують інсулінорезистентність тканин, гальмують прогресування стану порушеної толерантності до глюкози до цукрового діабету ІІ типу;
  • комбінації пероральних гіпоглікемічних препаратів. У цю групу включені різні комбінації пероральних цукрознижувальних лікарських засобів, включаючи такі комбінації: метформін та похідні сульфонілсечовини; метформін та ситагліптин; метформін та вільдагліптин; піоглітазон та алогліптин; метформін та саксагліптин; метформін та лінагліптин; метформін та алогліптин; метформін та дапагліфлозин; метформін та канагліфлозин; метформін та емпагліфлозин; максагліптин та дапагліфлозин; глімепірид, піоглітазон та метформін;
  • інгібітори альфа-глюкозидази. Представник цього класу цукрознижувальних засобів воглібоз конкурентно пригнічує активність альфа-глюкозидаз — ферментів, які беруть участь у розщепленні складних вуглеводів і таким чином сприяють зниженню постпрандіального рівня глюкози в плазмі;
  • тіазолідиндіони (піоглітазон) знижують інсулінорезистентність, покращують утилізацію глюкози м'язовою та жировою тканинами. Таким чином тіазолідиндіони знижують рівень глікемії та глікозильованого гемоглобіну, також знижується рівень тригліцеридів та підвищується вміст ліпопротеїдів високої щільності в плазмі крові;
  • інгібітори дипептидил пептидази-4 (ситагліптин, вільдагліптин, саксагліптин, алогліптин, лінагліптин, гемігліптин) інгібують активність дипептидилпептидази-4, що спричинює підвищення рівня гормонів інкретину – глюкагоноподібного пептиду 1 (ГПП-1) та глюкозозалежного інсулінотропного пептиду, та, відповідно, глюкозозалежної секреції інсуліну;
  • аналоги ГПП-1 (ліраглутид, ліксісенатид, дулаглутид) зв'язуються з ГПП-1-рецепторами. Так, ліраглутид стимулює секрецію інсуліну залежно від рівня глікемії (чим вищий рівень глюкози – тим більше секретується інсуліну) та сприяє зменшенню маси тіла;
  • інгібітори натрій-глюкозного котранспортера (дапагліфлозин, канагліфлозин, емпагліфлозин). Ці препарати сприяють зниженню рівня глюкози через зниження реабсорбції глюкози в нирках, що призводить до виведення глюкози із сечею. Крім застосування в ендокринологічній практиці, призначаються при серцевій недостатності.

Інші гіпоглікемічні препарати, за винятком інсулінів. Ця група включає гуарову камідь та репаглінід. Репаглінід стимулює секрецію інсуліну підшлунковою залозою і таким чином сприяє зниженню рівня глюкози в плазмі крові.

Інші препарати для лікування пацієнтів із цукровим діабетом

Інгібітори альдозоредуктази. Ізодибут знижує активність альдозоредуктази і підвищує активність сорбітолдегідрогенази. Таким чином препарат запобігає накопиченню сорбітолу в судинній стінці, нервах, кришталику, гальмує процеси глікозилювання білків та розвиток пов'язаних із цим процесом ускладнень цукрового діабету.

Інші засоби (чорниці пагони, чорниці плоди, рослинні збори) містять ефірні олії, флавоноїди, кумарини, полісахариди, мінеральні солі, органічні кислоти, дубильні речовини, алкалоїди, смолисті та гіркі речовини та проявляють гіпоглікемічний ефект при цукровому діабеті ІІ типу. Рослинні препарати застосовують у комплексній терапії як при цукровому діабеті, так і при порушеній толерантності до вуглеводів.

Як правильно приймати таблетки при цукровому діабеті?

Існує велика кількість різноманітних таблеток, які застосовуються при цукровому діабеті. Залежно від їх механізму дії, наявності супутньої патології, рівня гіперглікемії ендокринолог підбере оптимальний препарат та режим його прийому. Деякі лікарські засоби при такій патології, як цукровий діабет (наприклад дапагліфлозин), застосовуються 1 раз на добу незалежно від прийому їжі, інші (наприклад метформін) — 2–3 рази на добу під час або після їди.