Кривий Ріг
Нозологічний довідник лікаря

Цервіцит

Визначення

Цервіцит (ендоцервіцит) — це запальне захворювання шийки матки, що переважно уражує циліндричний епітелій ендоцервіксу. Перебіг захворювання може мати гостру чи хронічну форму. Гостра форма найчастіше має інфекційну природу, тоді як хронічний цервіцит (тривалістю понад 3 міс) нерідко зумовлений неінфекційними факторами.

Оцінка істинної поширеності цервіциту утруднена у зв’язку з низкою чинників:

  • відсутність уніфікованого клінічного визначення захворювання;
  • часті випадки безсимптомного перебігу, що веде до гіподіагностики;
  • варіативність показників поширеності у різних популяційних групах (Bansal S. et al., 2022).

Згідно з наявними даними, цервіцит можуть діагностувати у 30–40% пацієнток, які звертаються до венерологічних клінік. Найбільш висока захворюваність відзначається у сексуально активних жінок віком 15–24 років, що пов’язано з особливостями імунної відповіді, гормонального статусу та поведінкових факторів (Iqbal U. et al., 2025).

Причини цервіциту

Етіологія цервіциту поділяється на дві основні категорії — інфекційну та неінфекційну. Точне встановлення причини запалення часом утруднено, оскільки клінічні прояви часто неспецифічні, а за допомогою стандартних методів діагностики не завжди можливо виявити збудника.

Інфекційний цервіцит

Згідно з результатами досліджень, у близько 30–50% випадків інфекційного цервіциту діагностують Neisseria gonorrhoeae та Chlamydia trachomatis. При цьому хламідійну інфекцію виявляють у 4–5 разів частіше, ніж гонорею.

До менш поширених, але значних збудників цервіциту належать:

Морфологічна вибірковість збудників також має значення:

  • Neisseria та Chlamydia переважно уражують циліндричний епітелій ендоцервіксу;
  • HSV та трихомонади — тропні до багатошарового плоского епітелію ектоцервіксу (Bansal S. et al., 2022).

Додаткову роль розвитку цервіциту може відігравати бактеріальний вагіноз (БВ). Він може бути етіологічно значущим як через патогенні бактерії, асоційовані з БВ, так і пов’язаний з відсутністю нормальної мікрофлори піхви, зокрема лактобацил. Також передбачається, що глікозидази та протеїнази, що продукуються при БВ, руйнують шийково-вагінальний слиз, призводячи до інфікування.

При інфекційному цервіциті активується вроджена імунна відповідь. Збудник викликає викид прозапальних цитокінів (наприклад інтерлейкінів (IL)-1, IL-6, фактора некрозу пухлини альфа (TNF-α)), що ініціює:

  • залучення нейтрофілів у вогнище запалення;
  • руйнування епітеліальних клітин шийки матки;
  • інфільтрацію нейтрофілами тканини ендо- та ектоцервіксу;
  • посилену секрецію медіаторів запалення, що посилюють ушкодження.

Ці процеси порушують структурну цілісність та захисну функцію цервікального слизу, послаблюючи його як фізичний та імунний бар’єр проти висхідної інфекції (у матку, труби та верхні відділи статевих шляхів). Це підвищує ризик ускладнень, включаючи запальні захворювання органів малого таза (ВЗОМТ) та безпліддя.

Неінфекційний цервіцит

Згідно з результатами дослідження, понад 50% усіх випадків цервіциту не пов’язані з інфекціями, що передаються статевим шляхом (ІПСШ). Ці випадки можуть бути обумовлені:

Крім того, атрофічні зміни слизових оболонок у жінок у постменопаузальний період, спричинені гіпоестрогенним станом, можуть імітувати запальні прояви цервіциту.

Встановити точну причину цервіциту неможливо більш ніж у 50% випадків. Клінічно неможливо надійно диференціювати запалення, спричинене інфекцією, від реакції на механічні чи хімічні подразники.

Згідно з результатами дослідження, у 61% жінок, включених до рандомізованого дослідження, результати полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) на хламідії, гонококи, трихомонади та мікоплазму були негативними.

Неінфекційний цервіцит, спричинений механічними (інструментальні втручання, сторонні тіла) або хімічними подразниками (сперміциди, латекс, миючі засоби), призводить до:

  • порушення місцевого мікросередовища піхви та шийки матки;
  • мікротравм епітелію;
  • локального асептичного запалення, аналогічного інфекційного з морфології.

Таким чином, незалежно від етіології цервіцит супроводжується епітеліальним ушкодженням та запальною реакцією, що робить цервікальний бар’єр вразливим до вторинного інфікування та прогресування захворювання (Iqbal U. et al., 2025).

Чинники ризику розвитку цервіциту

Крім вікових особливостей (найбільша поширеність захворювання відзначається серед жінок репродуктивного віку), існують значні фактори ризику, що підвищують ймовірність розвитку цервіциту, особливо інфекційної етіології.

Поведінкові та сексуальні фактори:

  • новий статевий партнер;
  • наявність кількох статевих партнерів;
  • статевий партнер, що має множинні сексуальні зв’язки;
  • статевий партнер із діагностованою ІПСШ;
  • нерегулярна чи повна відсутність використання бар’єрних методів контрацепції (презервативів) поза моногамними відносинами.

Медичні та соціальні фактори:

  • наявність чи історія ВІЛ-інфекції;
  • наявність поточних або перенесених ІПСШ (включаючи гонорею, хламідіоз, трихомоніаз, мікоплазмоз та ін.);
  • попереднє перебування у місцях позбавлення волі;
  • сексуальні контакти в обмін на гроші чи наркотичні речовини.

Наявність одного або кількох зазначених факторів суттєво підвищує ризик як гострого, так і хронічного перебігу цервіциту. У зв’язку з цим особливу увагу слід приділяти збору анамнезу, оцінці факторів поведінки, а також профілактичному консультуванню пацієнтів у групах ризику (Bansal S. et al., 2022).

Симптоми цервіциту

Ретельний збір анамнезу є наріжним каменем у діагностиці цервіциту, особливо у жінок із підвищеним ризиком ІПСШ. Як симптоматичних, так і безсимптомних пацієнток слід активно розпитувати про сексуальну активність та потенційні фактори ризику.

Рекомендований підхід до збору сексуального анамнезу — це метод «5П», що включає:

  • П1: партнери (кількість, стать, ВІЛ/ІПСШ-статус);
  • П2: практики (види сексуальних контактів — вагінальні, анальні, оральні);
  • П3: запобігання вагітності (методи контрацепції);
  • П4: запобігання ІПСШ (використання презервативів);
  • П5: перенесені ІПСШ (анамнез попередніх інфекцій).

Клінічні симптоми

До найчастіших скарг при цервіциті належать:

  • гнійні або слизово-гнійні виділення з піхви;
  • міжменструальна або посткоїтальна кровотеча (болюча або безболісна);
  • диспареунія, свербіж та дискомфорт у піхві;
  • можливі симптоми уретриту — дизурія, прискорене сечовипускання;
  • біль унизу живота, особливо при залученні верхніх відділів статевих шляхів (підозра на ВЗОМТ або ендометрит).

Важливо враховувати, що цервіцит за симптоматикою може імітувати вагініт, що важливо враховувати у диференційній діагностиці.

Фізикальне обстеження

Пацієнтки з підозрою на цервіцит повинні обов’язково пройти кольпоскопію та бімануальне обстеження. До 80% випадків цервіциту мають безсимптомний перебіг, тому навіть за відсутності скарг фізикальне обстеження залишається важливим діагностичним кроком.

Класичні ознаки під час огляду шийки матки:

  • слизово-гнійні виділення;
  • пухка, набрякла або гіперемована слизова оболонка;
  • «полунична» шийка матки (точкові крововиливи) — характерна ознака трихомоніазу;
  • везикули або виразки — можливий прояв герпетичної інфекції (HSV).

Відсутність клінічних ознак не відкидає наявності інфекції.

Ознаки залучення верхніх відділів статевих шляхів — лихоманка, біль при пальпації внизу живота або придатків, болючість при зміщенні шийки матки.

Важливо враховувати, що Mycoplasma genitalium нерідко викликає безсимптомний цервіцит, що призводить до його недіагностованості та хронічного перебігу (Iqbal U., et al., 2025).

Діагностика цервіциту

Лабораторна діагностика цервіциту

Після встановлення клінічного діагнозу цервіциту основним етапом є визначення етіологічного агента. Найбільш чутливим і специфічним методом виявлення Chlamydia trachomatis і Neisseria gonorrhoeae є метод ампліфікації нуклеїнових кислот (МАНК / nucleic acid amplification testing — NAAT).

МАНК може бути виконаний на різних типах біоматеріалу:

  • ендоцервікальний зішкрібок;
  • вагінальний секрет;
  • перша порція сечі (особливо за умов скринінгу).

При необхідності цей метод також можна застосовувати для діагностики Mycoplasma genitalium з ендоцервікальних зразків, оскільки M. genitalium діагностують у 10–30% жінок з цервіцитом, МАНК показаний при персистуючому або рецидивному цервіциті, при підозрі на ВЗОМТ, при негативних результатах на хламідії та гонорею.

У пацієнток з інфекційним цервіцитом доцільно проводити додаткове обстеження на інфекції піхви, оскільки вони часто супроводжують запальний процес. Рекомендується виключити:

  • Trichomonas vaginalis — найбільш чутливим методом діагностики є МАНК, оскільки чутливість мікроскопії становить лише ~50%;
  • БВ може бути виявлений за допомогою мікроскопії мазка з фізіологічним розчином, аміновий тест (реакція з KOH), визначення pH піхви, наявність ключових клітин в мазку. Супутній БВ може бути одним із факторів, що підтримують запалення цервікального каналу;
  • кандидозний вагініт — за допомогою мікроскопії мазка можна діагностувати дріжджові клітини та псевдоміцелій.

У літературі описані рідкісні випадки цервіциту, спричиненого Streptococcus agalactiae, особливо у здорових молодих жінок. Незважаючи на те що Streptococcus agalactiae зазвичай є умовно-патогенним мікроорганізмом, у певних умовах він може викликати запальні процеси в цервікальному каналі. У пацієнток з негативними результатами основних тестів та відсутністю інших виявлених причин цервіциту необхідно розглядати Streptococcus agalactiae як можливу етіологію, особливо при клінічній картині, яка відповідає цервіциту (Iqbal U. et al., 2025).

Диференційна діагностика цервіциту

Жінки з цервіцитом зазвичай мають високий ризик супутніх ІПСШ, тому їм рекомендовано пройти повне обстеження на ці захворювання. У разі негативних результатів тестування на ІПСШ необхідно розглянути неінфекційні причини цервіциту, включаючи такі:

У жінок у постменопаузальний період клінічна картина урогенітального синдрому менопаузи може імітувати цервіцит, проте частіше проявляється симптомами атрофічного вульвовагініту, такими як сухість піхви та диспареунія.

У дуже поодиноких випадках цервіцит може бути обумовлений метастазами злоякісних пухлин екстрагенітальної локалізації. Описано випадки метастатичного ураження шийки матки при:

Такі метастази проявляються запальними змінами шийки матки, які можуть імітувати клінічні ознаки цервіциту (Iqbal U. et al., 2025).

Лікування цервіциту

Тактика лікування цервіциту залежить від його етіології. Відповідно до рекомендацій Центрів з контролю та профілактики захворювань США (CDC), у випадках, коли ризик наявності ІПСШ високий, рекомендується починати емпіричну терапію до отримання лабораторних результатів.

До груп високого ризику ІПСШ належать:

  • жінки віком до 25 років;
  • жінки з новими або множинними статевими партнерами;
  • жінки з уже виявленими ІПСШ в анамнезі;
  • жінки, які нерегулярно використовують презервативи.

Рекомендована схема емпіричної терапії (CDC, 2021):

  • доксициклін 100 мг перорально 2 рази на добу протягом 7 днів (переважний препарат для лікування хламідійної інфекції);
  • за наявності ризику гонореї або проживання в регіонах з високою її поширеністю додають цефтріаксон 500 мг внутрішньом’язово одноразово. При масі тіла >150 кг цефтріаксон 1 г внутрішньом’язово;
  • за наявності протипоказань до β-лактамів (наприклад алергія на пеніциліни  /цефалоспорини) — азитроміцин 1 г перорально одноразово.

Етіотропна терапія залежно від виявленого збудника:

  • Chlamydia trachomatis — доксициклін 100 мг 2 рази на добу перорально протягом 7 днів (препарат вибору). Альтернативи — азитроміцин 1 г перорально одноразово або левофлоксацин 500 мг 1 раз на добу протягом 7 днів. Рекомендується контрольне тестування (тест на лікування) через 4 тиж при виборі азитроміцину;
  • Neisseria gonorrhoeae — цефтріаксон 500 мг внутрішньом’язово одноразово (1 г, якщо маса тіла> 150 кг). Якщо хламідії не виключені, додають доксициклін 100 мг 2 рази на добу протягом 7 днів. Альтернативні схеми — гентаміцин 240 мг внутрішньом’язово одноразово + азитроміцин 2 г перорально одноразово; цефіксим 800 мг перорально одноразово;
  • Mycoplasma genitalium — часто відзначається стійкість до макролідів та тетрациклінів. Рекомендована схема — доксициклін 100 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, потім моксифлоксацин 400 мг 1 раз на добу протягом 7 днів. Якщо відома чутливість до макролідів (за результатами тесту на резистентність) — доксициклін 100 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, потім азитроміцин 1 г на 1 добу, по 500 мг з 2-го по 4-й день;
  • Trichomonas vaginalis — метронідазол 500 мг 2 рази на добу перорально протягом 7 днів, альтернатива — тинідазол 2 г одноразово (за призначенням лікаря);
  • БВ — метронідазол 500 мг 2 рази на добу перорально протягом 7 днів. Альтернатива — метронідазоловий гель 0,75% інтравагінально 1 раз на добу 5 днів;
  • вірус простого герпесу (HSV) — ацикловір 400 мг перорально 3 рази на добу протягом 7–10 днів. Альтернатива — валацикловір 1 г 2 рази на добу, фамцикловір 250 мг 3 рази на добу.

Жінки з низьким ризиком ІПСШ можуть відкласти лікування до отримання результатів ПЛР / МАНК. При виявленні резистентних збудників, особливо Mycoplasma genitalium, є доцільним використання молекулярного тесту на стійкість.

Контроль ефективності лікування проводиться за клінічними ознаками, у разі мікоплазмової та хламідійної інфекції — можливий контрольний МАНК через 4 тиж (Iqbal U. et al., 2025).

Ведення статевого партнера

При діагностиці інфекційного цервіциту, викликаного ІПСШ, обов’язковим компонентом успішного лікування є обстеження та терапія статевих партнерів, які контактували з пацієнткою за останні 3–6 міс.

Рекомендується утримання від статевого життя протягом 7 днів після завершення терапії як у пацієнтки, так і у статевого партнера; при одноразовій терапії (наприклад азитроміцин 1 г) — протягом 7 днів після прийому препарату та до зникнення симптомів.

Обстеження статевого партнера повинно включати тестування та/або лікування на хламідії, гонорею, сифіліс, ВІЛ та вірусні гепатити (за показаннями); інформування про можливі наслідки інфекції та способи запобігання їм.

У випадках, коли обстеження партнера неможливе (наприклад відмова від візиту, логістичні труднощі), може бути розглянута прискорена терапія статевого партнера — передача рецепта або препарату безпосередньо пацієнткою партнеру. При цьому необхідно забезпечити партнера письмовою інформацією про захворювання, схему лікування та можливі побічні ефекти. А також переконатися у відсутності у партнера тяжкої алергії на антибіотики.

Персистуючий та рецидивуючий цервіцит

У пацієнток з симптомами, що зберігаються, після завершення терапії необхідно проведення повторного обстеження для встановлення причин терапії, що не призвела до лікування.

Причини неефективності терапії:

  • повторне зараження від нелікованого партнера;
  • недотримання режиму лікування;
  • інфекція, стійка до стандартної терапії (наприклад Mycoplasma genitalium);
  • неінфекційна етіологія (наприклад дисплазія шийки матки, поліпи, алергічний цервіцит)

Рекомендовані дії:

  • при збереженні симптомів після терапії азитроміцином чи доксицикліном рекомендується проведення МАНК на Mycoplasma genitalium;
  • при виключенні інфекційної природи — направлення до гінеколога для виключення інших захворювань (наприклад неоплазії, атрофічних процесів, дисплазії).

Хронічний цервіцит

Діагноз «хронічний цервіцит» застосовується щодо пацієнток, у яких відзначаються стійкі виділення з шийки матки протягом не менше 3 міс, незважаючи на виключення або лікування інфекційного процесу. У таких випадках зазвичай йдеться про неінфекційну етіологію, і стандартні методи антибактеріальної терапії, як правило, виявляються неефективними.

Лікування цервіциту невідомої етіології може містити:

  • локальну терапію (наприклад аплікації нітрату срібла);
  • петльову електрохірургічну ексцизію ураженої ділянки;
  • у деяких випадках — емпіричне призначення антибіотиків, хоча ефективність такого підходу обмежена.

Цікавою є можлива імунологічна природа хронічного запалення шийки матки. За даними окремих досліджень, алергени довкілля, зокрема пилові кліщі, здатні викликати імунну відповідь з боку епітелію шийки матки у сенсибілізованих пацієнток. Це може бути потенційним фактором, що веде до розвитку хронічного цервіциту.

Тим не менш патогенетичні механізми хронічного цервіциту залишаються недостатньо вивченими і необхідні подальші клініко-експериментальні дослідження.

Особливості ведення пацієнток із ВІЛ

У жінок з ВІЛ лікування інфекційного цервіциту не відрізняється від стандартних схем, які застосовуються для ВІЛ-негативних пацієнток. Однак у цієї групи найчастіше виявляють:

  • полімікробний характер інфекції;
  • тяжкий та тривалий перебіг захворювання;
  • підвищене вірусовиділення при інфікуванні шийки матки (зокрема при інфікуванні Mycoplasma genitalium).

Ефективне лікування цервіциту знижує вірусне навантаження у цервікальному секреті та, відповідно, ризик статевої передачі ВІЛ.

Подальше спостереження та моніторинг

Пацієнткам, пролікованим з приводу хламідіозу, гонореї, трихомоніазу, слід пройти повторне обстеження через 3 міс у зв’язку з високою частотою повторного інфікування. За нагоди слід застосовувати прискорену терапію статевого партнера.

Внутрішньоматкові системи (ВМС) та цервіцит

Якщо ВМС вже встановлено — видалення не потрібне, лікування проводиться на фоні встановленої спіралі. При діагностиці гострого цервіциту на етапі планованої установки ВМС процедуру слід відкласти до завершення лікування (Iqbal U. et al., 2025).

Ускладнення цервіциту

Цервіцит може спричиняти ряд серйозних ускладнень як у жінок репродуктивного віку, так і в період вагітності. Найбільш значущими наслідками є:

  • поширення інфекції та ВЗОМТ. Цей стан може призвести до запалення та рубцювання маткових труб; утворення абсцесів; хронічного тазового болю; позаматкової вагітності; безпліддя. Згідно з результатами дослідження, при несвоєчасному лікуванні ВЗОМТ, спричинених Chlamydia trachomatis, ризик безпліддя підвищується у 3 рази;
  • репродуктивні та акушерські ускладнення. Цервіцит, особливо в період вагітності, може призводити до передчасних пологів, мимовільного аборту, передчасного розриву плодових оболонок, внутрішньоутробної затримки росту плода, загибелі плода, післяпологового ендометриту;
  • підвищений ризик передачі ВІЛ — запальний процес у ділянці шийки матки призводить до підвищеної сприйнятливості до ВІЛ-інфекції; підвищений ризик передачі ВІЛ від інфікованих жінок їх статевим партнерам;
  • онкогенний потенціал — існує можливий зв’язок між хронічним запаленням шийки матки та розвитком плоскоклітинних інтраепітеліальних уражень. Це дозволяє припустити, що цервіцит може бути пов’язаний із підвищеним ризиком розвитку раку шийки матки, особливо при супутній інфекції ВПЛ;
  • ускладнення у новонароджених. Під час передачі інфекції під час пологів можливі такі неонатальні ускладнення — кон’юнктивіт новонароджених; пневмонія, стоматит, сепсис, менінгіт, артрит, абсцеси шкіри голови, ендокардит (Iqbal U. et al., 2025).

Прогноз цервіциту

Загальний прогноз при інфекційному цервіциті є сприятливим. При своєчасному початку терапії клінічне одужання зазвичай настає протягом кількох днів або щонайбільше одного тижня. У разі рецидиву симптомів чи неефективності лікування насамперед необхідно підтвердити ерадикацію збудника за допомогою повторного тестування.

Додатково проводиться збір докладного анамнезу з акцентом на можливий повторний контакт із джерелом інфекції (наприклад новий або нелікований статевий партнер), а також оцінка можливих неінфекційних тригерів, таких як вплив хімічних речовин або наявність запальних захворювань.

Якщо інфекційного агента виключено, чітко встановлених протоколів лікування не існує. Тривала або повторна антибактеріальна терапія не рекомендується через відсутність доказів її ефективності та ризик формування антибіотикорезистентності (Iqbal U. et al., 2025).

ГоловнаКошикОбране