Хвороба, спричинена вірусом імунодефіциту людини Довідник
Хвороба, спричинена вірусом імунодефіциту людини: визначення
Хвороба, спричинена вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), — хронічне інфекційне захворювання, причиною якого є інфікування цим вірусом. Кінцевою стадією патології, спричиненої ВІЛ, є синдром набутого імунного дефіциту (СНІД), ознаками якого є різке зниження кількості CD4+-лімфоцитів, наявність у пацієнта множинних опортуністичних інфекцій, різноманітних неінфекційних захворювань та новоутворень — СНІД-асоційованих хвороб.
Слід зазначити, що наявність захворювання, спричиненого ВІЛ, не обов’язково означає, що пацієнт хворий на СНІД.
Хвороба, спричинена ВІЛ: етіологія
ВІЛ є оболонковим ретровірусом, геном якого представлений 2 копіями одноланцюгової рибонуклеїнової кислоти (РНК).
Структура віріона ВІЛ. Дві кодуючі нитки одноланцюгової РНК упаковані в нуклеоїд із білками p7, p9, p24 та зворотньою транскриптазою.
Нуклеоїд оточений матричним білком p17, який вистилає внутрішню поверхню оболонки ВІЛ.
Ця оболонка складається із подвійного шару ліпідів (ліпідний бішар), які були отримані вірусом зі складу інфікованої ним клітини, та глікопротеїнових «шипів», що формуються з молекули поверхневого глікопротеїну gp120, в якому є локус для зв’язування з рецепторами CD4+-лімфоцитів — клітин-мішеней для ВІЛ, а також глікопротеїн gp41, який прикріплює глікопротеїновий комплекс до оболонки вірусу та опосередковує злиття мембрани віріона ВІЛ із клітинною мембраною під час проникнення вірусу до клітини, що інфікується (Chan Ph.A., 2022).
Виділяють 2 типи ВІЛ: вірус імунодефіциту людини 1-го типу (ВІЛ-1) та вірус імунодефіциту людини 2-го типу (ВІЛ-2).
ВІЛ-1 утворився шляхом еволюції вірусу імунодефіциту мавп (ВІМ), який інфікує шимпанзе, що мешкають у Центральній Африці. ВІЛ-2 утворився шляхом еволюції ВІМ, який інфікує мавп — димчастих мангобеїв, що мешкають у Західній Африці.
У людській популяції найбільш поширеним типом ВІЛ є ВІЛ-1, хоча іноді трапляється й ВІЛ-2 (Chan Ph.A., 2022).
Хвороба, спричинена ВІЛ: патофізіологія
У табл. 1 коротко наведені етапи життєвого циклу ВІЛ.
| Етап | Опис |
| 1. Зв’язування з клітиною-мішенню | ВІЛ зв’язується з клітиною-мішенню, що інфікується, — CD4+-лімфоцитом. |
| 2. Злиття з клітиною-мішенню | ВІЛ зливається з клітинною мембраною CD4+-лімфоцита, який буде інфікувати вірус, що уможливлює проникнення вмісту віріона ВІЛ, зокрема з РНК, зворотньою транскриптазою, інтегразою та іншими вірусними білками до CD4+-лімфоциту. |
| 3. Зворотня транскрипція РНК у дезоксирибонуклеїнову кислоту (ДНК) | У CD4+-лімфоциті з використанням ферменту зворотньої транскриптази відбувається утворення провірусної дволанцюгової (ДНК) на базі генетичної інформації, яка є закодованою в одноланцюговій РНК. |
| 4. Інтеграція ДНК ВІЛ до ДНК інфікованої клітини | За допомогою ферменту інтегрази відбувається інтеграція провірусної ДНК до ДНК CD4+-лімфоцита. |
| 5. Реплікація ВІЛ | На цьому етапі відбувається продукція довголанцюгових білків ВІЛ, які потрібні для створення великої кількості нових вірусних частинок. |
| 6. Формування ВІЛ | Відбувається транспорт РНК та білків ВІЛ на поверхню CD4+-лімфоцита, де відбувається формування незрілого ВІЛ. |
| 7. Виділення незрілого ВІЛ з інфікованої клітини та «дозрівання» вірусу | Із CD4+-лімфоцита виділяється незрілий ВІЛ, та за допомогою протеази ВІЛ відбувається розщеплення її структурних білків, що призводить до їхнього перегрупування. У такий спосіб відбувається процес «дозрівання» ВІЛ, тобто незрілий вірус стає зрілим. |
Хвороба, спричинена ВІЛ: клінічна класифікація, ВІЛ/СНІД-асоційовані симптоми та захворювання
У табл. 2. представлено клінічну класифікацію Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) підтвердженої хвороби, спричиненої ВІЛ/СНІДом, та зазначені ВІЛ/СНІД-асоційовані симптоми та захворювання, які є характерними для кожної зі стадій хвороби (Chan R.K.W. et al., 2018).
| Пацієнти різного віку | Дорослі та підлітки | Діти |
| Клінічна стадія 1 — безсимптомна; імунологічний корелят*: >500 CD4+-лімфоцитів/мм3 плазми крові | ||
| Відсутність симптомів; персистуюча генералізована лімфаденопатія. | – | – |
| Клінічна стадія 2 — помірна; імунологічний корелят*: 350–499 CD4+-лімфоцитів/мм3 в плазмі крові | ||
| +
| +
|
| Клінічна стадія 3 — прогресуюча/преСНІД; імунологічний корелят*: 200–349 CD4+-лімфоцитів/мм3 в плазмі крові | ||
| +
| +
|
| Клінічна стадія 4 — тяжка/СНІД; імунологічний корелят*: <200 CD4+-лімфоцитів/мм3 в плазмі крові | ||
| +
| +
|
*Для осіб віком ≥6 років.
Хвороба, спричинена ВІЛ: діагностика
Наявність ВІЛ в організмі пацієнта може залишатися непоміченою протягом багатьох років.
На сьогодні є кілька методів лабораторної діагностики хвороби, спричиненої ВІЛ:
- тест-системи 4ؘ-го покоління, за допомогою яких визначають не лише специфічні антитіла до ВІЛ-1 та ВІЛ-2, а й один із антигенів ВІЛ — білок p24;
- експрес-тести для визначення ВІЛ у плазмі крові або слині протягом кількох годин;
- полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), за допомогою якої не лише діагностують або підтверджують наявність ВІЛ-інфекції, а й визначають вірусне навантаження.
У разі підозри гострої або ранньої хвороби, спричиненої ВІЛ, у пацієнта проводять імуноферментний аналіз (ІФА).
Найоптимальнішим варіантом ІФА є визначення комбінації антигену — білка p24 ВІЛ та антитіл до ВІЛ-1 та ВІЛ-2. ІФА є додатковим діагностичним методом щодо визначення вірусного навантаження.
Вірусне навантаження бажано визначати за допомогою полімеразної ланцюгової реакції зі зворотньою транскрипцією (ПЛР-ЗТ).
Позитивний результат вірусологічного дослідження на наявність ВІЛ-інфекції, як правило, свідчить про її наявність в організмі пацієнта.
Віремія, яку можна діагностувати, розвивається через щонайменше 10–15 діб від моменту інфікування, тому навіть найчутливіші імунологічні аналізатори можуть виявити позитивний результат дослідження щонайменше через 5 діб від моменту розвитку віремії.
Тому початкові негативні результати ІФА та вірусологічного дослідження можуть вводити в оману та, якщо все ж таки є підозра щодо нещодавнього контакту пацієнта з ВІЛ, повторне дослідження проводять через 1–2 тиж (Justiz Vaillant A.A., Gulick P.G., 2022).
Хвороба, спричинена ВІЛ: лікування та профілактика
У табл. 3 наведені класи антиретровірусних лікарських засобів та їхній механізм дії; лікарські засоби — представники зазначених класів, а також загальноприйняті абревіатури, якими їх позначають та які використовують у своїй повсякденній роботі медичні та фармацевтичні працівники всього світу (Flexner Ch.W., 2018).
| Лікарський засіб | Абревіатура |
| Нуклеозидні/нуклеотидні інгібітори зворотньої транскриптази (НІЗТ/НтІЗТ) пригнічують реплікацію вірусної РНК у середині CD4+-лімфоцита | |
| Абакавір | ABC |
| Диданозин | ddI |
| Зидовудин | ZDV або AZT |
| Ламівудин | 3TC |
| Ставудин | d4T |
| Тенофовіру алафенамід | TAF |
| Тенофовіру дизопроксил | ІВС |
| Емтрицитабін | FTC |
| Ненуклеозидні інгібітори зворотньої транскриптази (ННІЗТ) пригнічують реплікацію вірусної РНК усередині CD4+-лімфоцита | |
| Делавірдин | DLV |
| Невірапін | NVP |
| Рилпівірин | RPV |
| Етравірин | ETR |
| Ефавіренз | EFV |
| Інгібітори протеази перешкоджають формуванню нових копій ВІЛ | |
| Атазанавір | ATV |
| Дарунавір | DRV |
| Індинавір | IDV |
| Лопінавір* | LPV |
| Нелфінавір | NFV |
| Ритонавір | RTV |
| Саквінавір | SQV |
| Типранавір | TPV |
| Фосампренавір | FPV |
| Інгібітори проникнення перешкоджають злиттю ВІЛ зі CD4+-лімфоцитом та проникненню ВІЛ у середину клітини. | |
| Маравірок | MVC |
| Енфувіртид | ENF або T-20 |
| Інгібітори інтегрази перешкоджають проникненню ДНК ВІЛ до ядра CD4+-лімфоцита | |
| Долутегравір | DTG |
| Ралтегравір | RAL |
| Елвітегравір | EVG |
*Лопінавір наявний на фармацевтичному ринку лише у складі комбінованого препарату, який, окрім лопінавіру, містить ще й ритонавір.
Окрім зазначених вище антиретровірусних монопрепаратів, на фармацевтичному ринку є безліч комбінованих антиретровірусних препаратів із фіксованим дозуванням, до складу яких входять зидовудин + ламівудин; зидовудин + ламівудин + абакавір; абакавір + ламівудин; тенофовір + емтрицитабін; тенофовір + евафіренз + емтрицитабін; емтрицитабін + рилпівірин + тенофовіру дизопроксилу фумарат; кобіцистат + елвітегравір + емтрицитабін + тенофовіру дизопроксилу фумарат; ламівудин + ралтегравір та ін.
У зв’язку із постійним прогресом у діагностиці, лікуванні та профілактиці хвороби, спричиненої ВІЛ/СНІДом, медичним та фармацевтичним працівникам слід дотримуватися норм чинного законодавства України, наведеним у відповідних нормативно-правових документах.
Окрім наведених вище даних, актуальну інформацію щодо діагностики, терапії та профілактики хвороби, спричиненої ВІЛ/СНІДом, див. у Стандартах медичної допомоги «ВІЛ-інфекція», затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16 листопада 2022 р. № 2092 (у редакції від 15 серпня 2023 р. № 1465).