Гострий трахеїт

Содержание

Гострий трахеїт — це запальне захворювання, при якому патологічний процес локалізований у нижніх дихальних шляхах: у слизовій оболонці, що вистилає трахею. Гострий трахеїт у переважній більшості випадків розвивається як ускладнення або супутнє захворювання під час гострої респіраторної вірусної інфекції. Однак окрім вірусної етіології, його причиною можуть стати бактеріальна або грибкова мікрофлора. У дослідженні A.K. Tan та J.J. Manoukian автори проаналізували історії хвороби 500 дітей, госпіталізованих з діагнозом «стенозуючий ларинготрахеїт» за 32-місячний період. У результатах отриманих даних виявлено відносно невелику частку бактеріального трахеїту: вона становила лише 2% від усіх врахованих випадків. У решти 98% дітей захворювання було викликано вірусною інфекцією. Також відзначалася чітка сезонна залежність підвищення рівня захворюваності на гострий трахеїт. Більшість випадків було зареєстровано в осінні та зимові місяці.

З неінфекційних агентів спровокувати запальну реакцію в слизовій оболонці трахеї можуть різні алергени (пилок рослин, шерсть тварин, пил, пліснява та ін.), її хімічне та механічне пошкодження.

Будова та функції трахеї

Трахея — це важлива частина дихальної системи людини, що є порожнистою трубкою, по якій повітря проходить від гортані до бронхів і легень.

Анатомія та будова:

• трахея є безпосереднім продовженням гортані. Вона знаходиться вертикально попереду стравоходу в середній частині шиї. Далі орган роздвоюється на 2 основні бронхи;
• довжина трахеї у дорослої людини зазвичай становить 10–12 см;
• у поперечному перерізі трахея має форму літери D або підкови;
• стінки трахеї утворені хрящовими півкільцями, з’єднаними гладкою м’язовою тканиною та фіброзною оболонкою;
• хрящі забезпечують жорсткість повітроносних шляхів, запобігаючи спаду стінок при вдиху;
• внутрішня поверхня трахеї встелена слизовою оболонкою, вкрита війками і келихоподібними клітинами, що виробляють слиз.

Функції:

• основна функція — проводити повітря від носоглотки до легень під час вдиху та видиху;
• за допомогою вій і слизу видаляються дрібні частинки пилу, мікроорганізми, які потрапляють з повітрям, що вдихається;
• трахея бере участь у фонації (утворенні голосу) за рахунок коливання повітря, що проходить через неї;
• у трахеї відбуваються нагрівання, зволоження та очищення повітря, що вдихається.

Причини та фактори ризику розвитку гострого трахеїту

Гострий трахеїт є одним із найпоширеніших запальних захворювань дихальних шляхів, причиною якого, як правило, є різноманітні респіраторні віруси. До найчастіших вірусних збудників захворювання належать:

• віруси грипу — висококонтагіозні РНК-мікроорганізми, які щорічно викликають сезонні епідемії грипу та пов’язані з ним респіраторні ускладнення, включаючи трахеїт;
• віруси парагрипу — РНК-віруси з сімейства Paramyxoviridae, які передаються повітряно-краплинним шляхом і здатні уражувати як верхні, так і нижні дихальні шляхи;
• риновіруси — одні з основних збудників гострих респіраторних вірусних інфекцій, які часто ускладнюються запаленням трахеї, особливо у пацієнтів із груп ризику;
• аденовіруси — ДНК-віруси, здатні викликати широкий спектр захворювань (фарингіт, кон’юнктивіт, трахеїт та ін.);
• респіраторно-синцитіальний вірус (РС-вірус) — один з головних патогенів, що уражують нижні дихальні шляхи, особливо у немовлят та дітей раннього віку.

Згідно з даними, представленими J. Fergie та K. Purcell у 2008 р., викликати розвиток запального процесу в трахеї здатні різноманітні бактерії:

• Staphylococcus aureus — збудник, який часто є причиною гнійного запалення. Він здатний формувати стійкі до антибіотиків штами;
• Streptococcus pyogenes — β-гемолітичний стрептокок групи А, викликає тонзиліт, фарингіт та інші респіраторні інфекції;
• Streptococcus pneumoniae — один з основних збудників пневмонії, також здатний уражувати трахею та інші дихальні шляхи;
• Moraxella catarrhalis — умовно-патогенний мікроорганізм, що часто викликає бронхіти та респіраторні інфекції у дітей;
• Haemophilus influenzae — збудник гнійних менінгітів, пневмоній та респіраторних захворювань;
• Klebsiella species — ентеробактерії, здатні викликати тяжкі внутрішньолікарняні інфекції дихальних шляхів;
• Pseudomonas species — грамнегативні палички, відомі своєю високою стійкістю до антибіотиків та здатністю уражувати дихальні шляхи;
• Peptostreptococcus species — анаеробні коки, що є частиною нормальної мікрофлори людини, але здатні викликати інфекції при ослабленні імунітету;
• Bacteroides species — грамнегативні анаеробні палички, які є в кишечнику, здатні провокувати гнійні запалення;
• Prevotella species — анаеробні бактерії, що також входять до складу нормальної мікрофлори і мають патогенний потенціал.

До групи атипових збудників гострого трахеїту належать:

• Mycoplasma pneumoniae — дрібні бактерії, позбавлені жорсткої клітинної стінки, здатні викликати атипову пневмонію, трахеобронхіти та інші респіраторні захворювання. Вони стійкі до дії бета-лактамних антибіотиків та потребують специфічної терапії;
• Chlamydophila pneumoniae (раніше Chlamydia pneumoniae) — облігатні внутрішньоклітинні бактерії, які можуть уражувати дихальні шляхи з розвитком пневмоній, бронхітів, трахеїтів. Вони передаються повітряно-краплинним шляхом і стійкі у зовнішньому середовищі.

Незважаючи на те що гострий трахеїт у абсолютної більшості пацієнтів має вірусну природу, точно ідентифікувати конкретний вірусний патоген вдається лише у 40–45% випадків. На рівень ідентифікації впливають:

• наявність безлічі потенційних збудників, які потребують проведення широкого спектра аналізів;
• обмежена доступність та чутливість діагностичних тестів для виявлення деяких респіраторних вірусів;
• ризик розвитку коінфекції, коли у розвитку захворювання беруть участь кілька вірусів одночасно;
• пізнє звернення пацієнтів по медичну допомогу — концентрація збудника у виділеннях з дихальних шляхів максимальна в перші дні захворювання, потім вона знижується. Саме в перші кілька днів захворювання людина з гострим трахеїтом найбільш заразна для оточуючих.

Неінфекційні фактори, які значно підвищують ризик розвитку гострого трахеїту:

• дихання ротом — спричинене закладеністю носа та утрудненням носового дихання внаслідок риніту, синуситу чи анатомічних особливостей будови носових ходів. При диханні ротом повітря, що вдихається, не проходить достатнього очищення, зволоження і підігріву, що негативно впливає на слизову оболонку трахеї;
• вдихання занадто гарячого чи холодного повітря — подразнює та пересушує слизову оболонку дихальних шляхів, роблячи її більш вразливою для інфекцій;
• несприятливі умови довкілля, виробничі чинники — забруднене повітря, що містить токсичні домішки, пил, хімічні речовини, алергени, провокує розвиток запального процесу в повітроносних шляхах;
• куріння/вдихання тютюнового диму — продукти горіння тютюну пошкоджують війковий епітелій та порушують мукоциліарний кліренс;
• механічні пошкодження слизової оболонки трахеї після інтубації, трахеостомії або інших інвазивних медичних процедур, травм шиї, опіків дихальних шляхів;
• ослаблений імунітет — постійне переохолодження, хронічний стрес, нестача сну, неправильне харчування, імунодефіцитні стани;
• хронічні захворювання дихальної системи (бронхіальна астма, хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ)) створюють сприятливі умови для розвитку трахеїту;
• серцево-судинна патологія, що супроводжується задишкою, кашлем, порушенням дихання, підвищує навантаження на дихальні шляхи;
• надмірне вживання алкоголю послаблює захисні функції організму;
• розлади харчової поведінки, наприклад булімія, при якій часте блювання травмує стравохід і трахею шлунковим соком.

Поєднане ураження трахеї та інших відділів дихальних шляхів

Діагноз «ізольований гострий трахеїт» встановлюють відносно рідко. Як правило, ураження слизової оболонки трахеї поєднується із запальним процесом в інших відділах дихальних шляхів. У таких пацієнтів діагностують гострий ларинготрахеїт, трахеобронхіт, ринофаринготрахеїт. Більш детальна інформація про поєднану патологію повітроносних шляхів представлена ​​в таблиці.

Класифікація

Класифікаційним критерієм гострого трахеїту є причина його розвитку. Виділяють такі форми захворювання:

• інфекційну — найпоширеніший варіант, при якому запалення трахеї викликано інфекційними агентами. Найчастіше збудники — респіраторні віруси, значно рідше — бактеріальна та грибкова мікрофлора;
• алергічну — запальна реакція у слизовій оболонці трахеї розвивається у відповідь на вплив різних алергенів. Найбільш поширеними тригерами є пилок рослин, шерсть тварин, пил та пліснява. Крім того, алергічний трахеїт може бути викликаний подразнювальними речовинами, що містяться в тютюновому димі або забрудненому повітрі виробничих приміщень. Ще однією причиною є гастроезофагеальний рефлюкс, при якому шлунковий сік закидається в дихальні шляхи та викликає хімічне подразнення слизової оболонки;
• змішану — запальний процес розвивається при поєднаному впливі кількох факторів (одночасна дія інфекційних агентів, алергенів, подразнювальних факторів навколишнього середовища).

Клінічна картина

У клінічній картині гострого трахеїту виділяють симптоми, пов’язані із запаленням слизової оболонки трахеї, та симптоми, загальні для всіх респіраторно-вірусних захворювань. До першої групи належать такі:

• кашель — один із перших і найбільш характерних симптомів — нав’язливий, непродуктивний нападоподібний кашель. Він виникає внаслідок подразнення та запалення слизової оболонки трахеї;
• поступова поява мокротиння — у перші кілька днів кашель непродуктивний, потім починається відходження невеликої кількості мокротиння. Воно може бути слизовим або гнійним залежно від етіології інфекції;
• збільшення вираженості кашлю — напади кашлю, як правило, посилюються в нічний час, вранці, при вдиханні холодного повітря, під час розмови або сміху, при дії різких запахів або подразнювальних речовин;
• больовий синдром — тяжка форма кашлю викликає значний дискомфорт у ділянці грудної клітки, напруга та болючість міжреберних м’язів внаслідок їх надмірного скорочення.

Прояви ГРВІ, які найчастіше діагностують у пацієнтів із гострим трахеїтом:

• головний біль, що часто має розпираючий або пульсуючий характер;
• виражена слабкість та швидка стомлюваність при найменших навантаженнях;
• зниження чи повна втрата апетиту;
• першіння, сухість, болючість у горлі;
• збільшення шийних, підщелепних та потиличних лімфатичних вузлів, їх болючість при пальпації;
• підвищення температури тіла, як правило, у межах 37,1–38 °С, але при бактеріальній етіології захворювання лихоманка може досягати вищих значень;
• захриплість або осиплість голосу через подразнення та набряки слизової оболонки гортані. У тяжких випадках голос практично повністю зникає (такий стан називається «афонія»).

Діагностика

Діагностика гострого трахеїту включає наступні етапи:

• збір анамнезу — важливо з’ясувати наявність факторів ризику (паління, професійні шкідливості, нещодавнє респіраторне захворювання тощо), час початку розвитку захворювання, початкових симптомів;
• збір основних скарг — біль за грудниною, кашель (часто гавкаючий), осиплість голосу, відчуття стиснення в горлі, лихоманка;
• огляд ротоглотки та гортані за допомогою шпателя і джерела світла (зазвичай тут візуалізуються явища фарингіту або ларингіту);
• пальпація регіонарних лімфатичних вузлів (збільшені у розмірі, болючі);
• аускультація легень для виключення ознак пневмонії;
• вимір поточної температури тіла;
• ларинготрахеоскопія — огляд гортані та трахеї за допомогою гнучкого ендоскопа для візуалізації запальних змін слизової оболонки трахеї: гіперемія, набряк, наліт (за потреби);
• рентгенографія грудної клітки для виключення ураження бронхів, легень (за потреби);
• загальний аналіз крові — може бути виявлений лейкоцитоз зі збільшенням кількості незрілих нейтрофілів, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Зміни у показниках більш характерні для бактеріальної інфекції;
• бактеріологічне дослідження мазка з ротоглотки для виявлення збудника та визначення чутливості до антибіотиків при бактеріальній етіології захворювання.

Лікування

Основними цілями терапії при гострому трахеїті є:

• досягнення ефективного контролю за симптомами хвороби;
• зниження тяжкості форми кашлю;
• полегшення відходження мокротиння;
• запобігання хронізації запального процесу.

Клінічні рекомендації щодо основних напрямів терапії пацієнтів з гострим трахеїтом представлені в уніфікованому протоколі первинної медичної допомоги дорослим та дітям при ГРВІ.

Загальні рекомендації

Для мінімізації додаткового навантаження на пошкоджені дихальні шляхи та усунення потенційних подразнювальних факторів, здатних збільшити вираженість клінічної картини, рекомендовано:

• підтримувати оптимальний мікроклімат у приміщенні, де знаходиться пацієнт, — температура повітря має бути в межах 20–22 °C з додатковим зволоженням. Сухе повітря чинить подразнювальну дію на чутливу слизову оболонку трахеї, викликаючи болісний кашель і утруднюючи дихання;
• попередження переохолодження — слід виключити будь-які фактори, здатні спричинити переохолодження організму. Необхідно уникати протягів, контакту з холодними поверхнями, не допускати надмірного охолодження приміщення;
• максимально обмежити фізичні навантаження та мінімізувати мовну активність, щоб знизити навантаження на голосові зв’язки та трахею;
• дотримуватися режиму харчування, вживати достатню кількість теплих напоїв, що сприяють розрідженню та полегшенню відходження мокротиння.

Симптоматична терапія

При лікуванні гострого трахеїту важливо приділяти увагу усуненню симптомів захворювання, що викликають дискомфорт у пацієнта. Для цього застосовують:

• жарознижувальні та протизапальні лікарські засоби — для зниження температури тіла та полегшення загального стану призначають препарати з жарознижувальним ефектом, найчастіше з групи нестероїдних протизапальних препаратів, наприклад ібупрофен. Препарат приймають перорально по 200–400 мг 3–4 рази на добу (дорослі), по 20 мг/кг/добу (діти);
• протикашльові препарати центральної або периферичної дії при непродуктивному кашлі, наприклад бутамірат. Доза для дітей та підлітків становить 22,5–67,5 мг/добу залежно від віку. Її поділяють на 3 прийоми. Максимальна добова доза для дорослих — 90 мг;
• муколітики — застосовуються для розрідження та полегшення відходження мокротиння з дихальних шляхів. Вони полегшують дренаж трахеї від патологічного секрету, знижують ризик обструкції дихальних шляхів, тяжкість форми кашлю та дискомфорт. Рекомендують похідні цистеїну (безпосередньо руйнують мукопротеїнові зв’язки в мокротинні, роблячи його менш в’язким), амброксол (стимулюють активність війчастого епітелію бронхів і трахеї, збільшуючи транспорт мокротиння, підвищують синтез сурфактанту), рослинні муколітичні засоби (солодка, алтей лікарський тощо);
• антисептичні засоби — при бактеріальній природі трахеїту для місцевого лікування можуть бути використані різні антисептики у формі спреїв, аерозолів або розчинів для полоскання горла. Вони чинять протимікробну дію, запобігаючи подальшому поширенню інфекції;
• антигістамінні лікарські засоби — застосовують при алергічній природі трахеїту, супутньому алергічному риніті, для запобігання набряку гортані та розвитку бронхообструктивного синдрому, для посилення протикашльового ефекту. Найчастіше рекомендують антигістамінні препарати другого покоління (цетиризин, лоратадин та ін), тому що вони краще переносяться і не виявляють сильного седативного ефекту.

При захворюваннях дихальної системи часто застосовують інгаляційну терапію з небулайзера. Основною перевагою інгаляцій при гострому трахеїті є те, що лікарська речовина відразу потрапляє до зони ураження, минаючи системний кровотік. Це дозволяє досягти високої локальної концентрації препарату, максимізувати його терапевтичний ефект за мінімального ризику розвитку системних побічних ефектів. Об’єм інгаляційної терапії, її тривалість і склад інгаляційних розчинів визначаються лікарем індивідуально, залежно від тяжкості перебігу трахеїту.

Антибіотикотерапія

При виборі антибактеріальної терапії перевага надається препаратам із широким спектром дії та високою активністю щодо найбільш ймовірних збудників цього захворювання:

• цефалоспорини III покоління (цефтріаксон) — вводять внутрішньом’язово або внутрішньовенно по 1000–2000 мг/добу для дорослих та дітей віком від 12 років, по 20–80 мг/кг/добу для дітей віком до 12 років;
• пеніциліни (амоксицилін) — препарат призначений для перорального застосування. Доза для пацієнтів з масою тіла понад 40 кг 250–1000 мг 3–4 рази на добу, дітям із масою тіла менше 40 кг — 40–90 мг/кг/добу, розділена на 2–3 прийоми;
• лінкозаміди (кліндаміцин) — по 150–450 мг 4 рази на добу для дорослих, для дітей віком від 1 міс добова доза становить 8–25 мг/кг маси тіла на 3–4 прийоми. Препарат приймають per os;
• глікопептиди (ванкоміцин) — антибіотик резерву, який застосовують, якщо причина захворювання — золотистий стафілокок. Він виявляє виражену активність проти метицилінрезистентних штамів збудника. Для дорослих доза становить 2000 мг на добу, яку вводять внутрішньовенно 2 або 4 рази на добу через рівні часові інтервали. Доза для дітей — 10 мг/кг маси тіла кожні 6 год.

Тривалість курсу антибактеріальної терапії при гострому трахеїті зазвичай становить 10–14 днів. При тяжкому перебігу захворювання або розвитку ускладнень на початковому етапі показано внутрішньовенне введення антибіотиків. Парентеральна терапія продовжується до нормалізації температури тіла, але не менше 48 год, після чого можливий перехід на пероральні форми препаратів.

Ліки для антибіотикотерапії гострого трахеїту у період вагітності підбирають з урахуванням їх властивості проникати через плацентарний бар’єр та потенційного тератогенного ризику. Перевага надається антибіотикам із добре вивченим профілем безпеки для плода. Після пологів можливий перегляд схеми лікування відповідно до загальних рекомендацій.

Ускладнення

До найпоширеніших ускладнень гострого трахеїту належать:

• стеноз трахеї — виражений набряк слизової оболонки і надмірне скупчення слизу викликають часткове чи повне звуження просвіту трахеї, основним проявом якого є утруднення дихання до задишки. Це ускладнення гострого трахеїту частіше діагностують у дітей через анатомічні особливості будови дихальних шляхів;
• трахеобронхіт — поширення запального процесу на бронхіальне дерево посилює симптоматику та підвищує ризик приєднання пневмонії;
• пневмонія — при неконтрольованому перебігу трахеїту можливе поширення інфекції в легеневу тканину з розвитком пневмонії — тяжкого запального захворювання легень;
• абсцес трахеї — у поодиноких випадках, особливо при бактеріальній етіології та ослабленому імунітеті, можливе утворення гнійних порожнин (абсцесів) у стінці трахеї, при якому необхідне хірургічне втручання;
• дихальна недостатність — виражене звуження просвіту трахеї, приєднання пневмонії, поширення запалення на бронхи зумовлюють розвиток гострої дихальної недостатності, яка потребує респіраторної підтримки або інтубації;
• бактеріальна дисемінація — у тяжких випадках можливе поширення бактеріальної інфекції з трахеї в кровотік (бактеріємія) з розвитком генералізованого сепсису;
• ускладнення після інтубації — при необхідності проведення інтубації можливі ятрогенні пошкодження трахеї, утворення трахеостравохідних нориць та інші ускладнення;
• структурні зміни трахеї — внаслідок тривалого запалення слизової оболонки трахеї можливе формування рубцевих стриктур, деформацій та порушення прохідності трахеї.

Хронізація запального процесу

Захворювання найчастіше має гострий перебіг, хоча можлива хронізація процесу. На це впливають:

• персистенція інфекційного агента — деякі збудники можуть тривалий час зберігатися в організмі людини, підтримуючи хронічне запалення у трахеї навіть після усунення гострої фази патології;
• імунодефіцитні стани — ослаблення імунної системи на фоні ВІЛ-інфекції (вірусу імунодефіциту людини), онкологічних захворювань, тривалої імуносупресивної терапії, знижує ефективність боротьби з інфекцією, що призводить до хронізації запального процесу;
• хронічні захворювання дихальної системи — хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ), бронхіальна астма, хронічний бронхіт або інший вид хронічної респіраторної патології створює сприятливі умови для переходу гострого перебігу трахеїту у хронічний;
• зовнішні фактори — постійна дія подразнювальних факторів підтримує хронічний запальний процес у трахеї;
• структурні аномалії дихальних шляхів — вроджені або набуті аномалії будови трахеї (стеноз, трахеомаляція, стороннє тіло) зумовлюють хронізацію процесу.

Хронічний трахеїт характеризується наполегливим перебігом, періодичними загостреннями та вищим ризиком розвитку ускладнень (пневмонії, дихальної недостатності, структурних змін трахеї).

Профілактика

Оскільки більшість випадків гострого трахеїту пов’язано з вірусними інфекціями, профілактика цього захворювання насамперед має бути спрямована на запобігання поширенню респіраторних вірусів. Профілактичні заходи включають:

• строгу гігієну рук — ретельне миття рук з милом після відвідування громадських місць, контакту з хворими людьми є одним з основних заходів профілактики. Ці заходи перешкоджають поширенню вірусів, які залишаються на руках після контакту із забрудненими поверхнями;
• дезінфекцію поверхонь — у приміщенні, де знаходиться хвора людина, необхідно регулярно проводити дезінфекцію поверхонь, використовуючи спеціальні антисептичні засоби. Дезінфекція дозволяє знизити концентрацію вірусів у повітрі та на предметах побуту;
• дотримання санітарно-епідеміологічного режиму у медичних закладах;
• профілактичні заходи у дитячих закладах — у колективах необхідно ізолювати дитину із симптомами гострого трахеїту чи ГРВІ, регулярно провітрювати приміщення, використовувати одноразові паперові рушники та індивідуальні предмети побуту для запобігання поширенню вірусів;
• вакцинація проти грипу — щорічна вакцинація проти сезонного грипу рекомендується всім групам населення, починаючи з 6-місячного віку.

Прогноз

При прогнозуванні результату гострого трахеїту слід враховувати такі фактори:

• етіологію — патологія, викликана респіраторними вірусами (грипом, парагрипом, респіраторно-синцитіальним вірусом та ін.), частіше має легшу форму та кращий прогноз порівняно з бактеріальними формами;
• своєчасність лікування — раннє виявлення трахеїту та своєчасне призначення адекватної терапії сприяють швидкому усуненню симптомів та поліпшенню прогнозу;
• стан імунітету — у пацієнтів з ослабленим імунітетом (при імунодефіцитах, онкологічних захворюваннях, після трансплантації органів тощо) гострий трахеїт має тяжчий перебіг з підвищеним ризиком розвитку ускладнень;
• наявність супутніх захворювань — хронічні хвороби легень, серцево-судинна патологія, цукровий діабет та інші патологічні стани можуть ускладнювати перебіг трахеїту та погіршувати прогноз;
• вік пацієнта — у вікових групах ризику (діти молодшого віку та особи похилого віку) гострий трахеїт має менш сприятливий перебіг внаслідок анатомо-фізіологічних особливостей та підвищеної ймовірності розвитку ускладнень;
• усунення факторів ризику — негайне припинення куріння, усунення контакту з алергенами або подразниками покращують прогноз при відповідних формах трахеїту.

У більшості випадків при своєчасній та адекватній терапії прогноз при гострому трахеїті сприятливий, тривалість захворювання не перевищує 14 днів і закінчується повним одужанням.