Сечогінні препарати (діуретики) — це група лікарських засобів, різних за механізмом дії, активністю, здатністю впливати на кислотно-лужну рівновагу, швидкістю розвитку та тривалістю ефекту. Загальною властивістю сечогінних препаратів є здатність інгібувати реабсорбцію натрію хлориду і води в різних відділах ниркових канальців, і, відповідно, збільшувати об'єм сечі, що виділяється.
Які бувають сечогінні препарати?
Відповідно до АТС-класифікації виділяють:
- сечогінні препарати з помірною активністю, група тіазидів (гідрохлоротіазид). Тіазидні діуретики пригнічують реабсорбцію іонів натрію, хлору, калію та магнію в дистальних звивистих канальцях. Порівняно з петлевими діуретиками препарати цієї групи мають менш виражений сечогінний ефект. Особливістю тіазидних сечогінних лікарських засобів є те, що вони мають пряму розслаблювальну дію на гладкі м'язи судин. Таким чином, діуретики цієї групи широко застосовуються при артеріальній гіпертензії. За оцінками експертів, у США гідрохлоротіазид є сечогінним препаратом, що найбільш часто призначається (Cooney D. et al., 2015);
- нетіазидні діуретики з помірно вираженою активністю (хлорталідон, індапамід, ксипамід, а також препарати рослинного походження: березові бруньки, листя мучниці та ін.). Одним з найбільш часто застосовуваних препаратів цієї групи є індапамід. Цей лікарський засіб призначають пацієнтам з артеріальною гіпертензією, оскільки він проявляє стабільний антигіпертензивний ефект протягом доби, органопротекторні властивості, при регулярному прийомі знижує ризик розвитку інсульту та сприяє зменшенню вираженості (регресу) гіпертрофії лівого шлуночка серця. Перевагою індапаміду в порівнянні з іншими діуретиками є те, що він безпечний при застосуванні у осіб з цукровим діабетом, остеопорозом;
- високоактивні діуретики — петльові діуретики (фуросемід, торасемід, етакринова кислота). Інтенсивно пригнічують зворотне всмоктування іонів хлору, натрію, калію, кальцію, магнію та, відповідно, води. Важливо, що фуросемід та торасемід додатково інгібують фермент карбоангідразу, що призводить до підвищення виведення бікарбонатів та фосфатів. Ефект петлевих діуретиків більш виражений, але при цьому тривалість дії є меншою, ніж у сечогінних препаратів інших груп. Також важливою клініко-фармакологічною особливістю дії деяких представників цієї групи (наприклад, фуросеміду) є розвиток феномену рикошету під час припинення прийому препарату;
- антагоністи альдостерону та інші калійзберігаючі засоби (спіронолактон, еплеренон). Спіронолактон є стероїдною сполукою. Зв'язуючись з рецепторами альдостерону в цитоплазмі, він блокує альдостерон, що призводить до затримки реабсорбції натрію в дистальних ниркових канальцях. При цьому спіронолактон сприяє зниженню секреції у просвіт ниркових канальців іонів калію, магнію та кальцію. Особливістю препарату є залежність його діуретичного ефекту від рівня альдостерону в організмі (за нормального рівня мінімальний). Також препарат проявляє антиандрогенну дію;
- діуретики помірно вираженої активності у комбінації з калійзберігаючими препаратами.
Навіщо необхідні сечогінні препарати?
Сечогінні препарати застосовують у терапії пацієнтів з набряковим синдромом при різних захворюваннях (цироз, захворювання нирок), серцевою недостатністю, артеріальною гіпертензією. Артеріальний тиск сечогінні препарати знижують переважно за рахунок зменшення об'єму циркулюючої крові. При цьому тіазидні та тіазидоподібні діуретики також знижують периферичний опір судин (Швець Н.І. та співавт., 2008). Саме щодо сечогінних препаратів накопичена найбільша доказова база стосовно ефективності лікування пацієнтів похилого віку з артеріальною гіпертензією (Handschin A. et al., 2015).
Сечогінні препарати — група лікарських засобів з різними механізмами дії і, відповідно, різними показаннями до застосування.
Так, наприклад, петлеві діуретики (фуросемід, торасемід) застосовують при:
- артеріальній гіпертензії;
- гострій та хронічній серцевій недостатності;
- порушенні функції нирок;
- гострих інтоксикаціях — для проведення форсованого діурезу.
Тіазидоподібний діуретик індапамід застосовується у терапії пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Спіронолактон призначають при артеріальній гіпертензії, серцевій недостатності, гіпокаліємії, первинному альдостеронізмі, вторинному гіперальдостеронізмі при цирозі печінки, нефротичному синдромі. Інший селективний блокатор мінералокортикоїдних рецепторів — еплеренон. Еплеренон показаний у комплексній терапії при серцевій недостатності із систолічною дисфункцією лівого шлуночка.
Підбір оптимального сечогінного препарату має проводити лікар (кардіолог, терапевт, сімейний лікар).
Як правильно приймати діуретики?
Для різних препаратів рекомендуються різні режими прийому. У більшості випадків рекомендують усі сечогінні препарати приймати щодня.
- Торасемід слід застосовувати 1 раз на добу після сніданку.
- Добову дозу фуросеміду можна приймати за 1 раз або розділити на 2–3 прийоми.
- При застосуванні внутрішньо сечогінна дія препарату розвивається через 1–2 год і триває до 8 год, при внутрішньовенному введенні ефект розвивається вже через 30 хв і триває 1–2 год.
- Спіронолактон рекомендується застосовувати 1 або 2 рази на добу після їди. Перший (або єдиний) прийом рекомендується вранці.
- Еплеренон застосовують 1 раз на добу як з їжею, так і незалежно від її прийому.
- Гідрохлоротіазид рекомендується приймати 1 раз на добу вранці після їди.
Як довго можна приймати сечогінні препарати?
Тривалість курсу лікування визначає лікар залежно від діагнозу, тяжкості стану хворого, динаміки симптомів. Нерідко діуретичний препарат може бути рекомендований на невизначено тривалий термін (для довічного прийому).
Протипоказання до застосування та побічні ефекти сечогінних препаратів
Сечогінні препарати — група різноманітних лікарських засобів. Відповідно, відрізняються протипоказання та побічні ефекти різних препаратів. З побічними ефектами конкретного лікарського засобу та протипоказаннями до його застосування необхідно ознайомитися в інструкції МОЗ України. Існують і загальні протипоказання до прийому сечогінних препаратів — анурія, алергія в анамнезі на діючу речовину або допоміжні компоненти препарату.
Велика різноманітність сечогінних препаратів дозволяє лікарю індивідуально підібрати оптимальний лікарський засіб для кожного пацієнта, у тому числі і з урахуванням протипоказань, потенційних побічних ефектів та супутніх захворювань. Наприклад,
- петлеві діуретики при регулярному прийомі зумовлюють затримку виведення сечової кислоти, що може призвести до розвитку загострення подагри і тому з обережністю застосовуються під час лікування хворих із супутньою гіперурикемією/подагрою;
- гідрохлоротіазид виявляє низку метаболічних побічних ефектів, у тому числі підвищує ризик розвитку цукрового діабету. При цьому така вірогідність є найбільш високою у пацієнтів з предіабетом, метаболічним синдромом (Sowers J.R. et al., 2010). Особам з підвищеним ризиком розвитку метаболічних порушень гідрохлоротіазид може бути рекомендований у низьких дозах (12,5–25 мг/добу) (Mishra S., 2016), а також у комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту або блокаторами рецепторів ангіотензину II. Такий підхід дозволяє знизити ризик розвитку порушень вуглеводного обміну до мінімуму (Sowers J.R. et al., 2010). Гідрохлоротіазид протипоказаний хворим на тяжку подагру та декомпенсований діабет.
Зверніться до лікаря, перш ніж придбати сечогінні препарати. Обов'язково поінформуйте лікаря про наявність у вас хронічних захворювань, алергічних реакцій, прийом будь-яких лікарських засобів на цей час. Лікар підбере найкращий сечогінний препарат, враховуючи всі особливості вашого організму та перебігу захворювання. Це дозволить зробити лікування максимально ефективним та виключити потенційну шкоду сечогінних препаратів.