Рілептид^® (Rileptid^®)

Рисперидон - 2 мг

фармакодинаміка
Рисперидон — це селективний моноамінергічний антагоніст з унікальними властивостями. Він проявляє високу афінність щодо серотонінергічних 5-НТ₂ і дофамінергічних D₂-рецепторів. Рисперидон зв’язується також з α₁-адренергічними рецепторами та з меншою афінністю — з Н₁-гістамінергічними та α₂-адренергічними рецепторами. Рисперидон не виявляє афінності щодо холінергічних рецепторів. Хоча рисперидон є потужним D₂-антагоністом, що пов’язують з його ефективністю щодо продуктивної симптоматики шизофренії, він не спричиняє значного пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію порівняно з класичними нейролептиками. Збалансований центральний антагонізм щодо серотоніну та дофаміну зменшує вірогідність екстрапірамідних побічних ефектів і розширює терапевтичний вплив препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.
Фармакокінетика. Рисперидон у формі таблеток, що диспергуються у ротовій порожнині, та р-н для перорального застосування є біоеквівалентними до таблеток, вкритих оболонкою.
Рисперидон метаболізується до 9-гідроксирисперидону, який має подібну до рисперидону фармакологічну дію (див. розділ «Біотрансформація та елімінація»).
Всмоктування. Після перорального прийому рисперидон повністю абсорбується та досягає пікових концентрацій у плазмі крові у межах 1–2 год. Абсолютна біодоступність після перорального застосування рисперидону становить 70% (CV=25%). Їжа не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна призначати незалежно від прийому їжі. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається протягом 4–5 діб.
Розподіл. Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об’єм розподілу становить 1–2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв’язується з альбуміном і кислим α₁-глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв’язується з білками плазми, 9-гідроксирисперидон — на 77%.
Біотрансформація та виведення. Рисперидон метаболізується цитохромом CYP 2D6 до 9-гідроксирисперидону, який чинить аналогічну до рисперидону фармакологічну дію. Рисперидон і 9-гідроксирисперидон утворюють активну антипсихотичну фракцію.
Цитохром CYP 2D6 піддається генетичному поліморфізму. У швидких метаболізаторів CYP 2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у повільних метаболізаторів препарат перетворюється набагато повільніше. Хоча у швидких метаболізаторів концентрації рисперидону та 9-гідроксирисперидону нижчі, ніж у повільних, фармакокінетика рисперидону та 9-гідроксирисперидону у комбінації (тобто активної антипсихотичної фракції) після разової та багаторазових доз у швидких та повільних метаболізаторів цитохрому CYP 2D6 подібна.
Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкілування. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях не пригнічує значною мірою метаболізм лікарських засобів, які метаболізуються ізоферментами цитохрому Р450, включаючи CYP 1A2, CYP 2A6, CYP 2C8/9/10, CYP 2D6, CYP 2E1, CYP 3A4 та CYP 3A5. Через тиждень після застосування препарату 70% дози виводиться з сечею, 14% — з калом. Концентрація рисперидону і 9-гідроксирисперидону у сечі становить 35–45% прийнятої дози. Іншу частину становлять неактивні метаболіти. Після перорального прийому у хворих на психози Т_½ становить приблизно 3 год. Т_½ 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції досягає 24 год.
Лінійність. Концентрація рисперидону у плазмі крові пропорційна до дози препарату (в межах терапевтичних доз).
Пацієнти літнього віку та пацієнти з порушеннями функції нирок, печінки. Дослідження одноразового прийому препарату виявило у середньому на 43% вищий рівень концентрації активної антипсихотичної фракції у плазмі, на 38% довший Т_½ і зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції на 30% у пацієнтів літнього віку. Вища концентрація активної антипсихотичної фракції у плазмі та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60% спостерігалися у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігалися нормальні рівні концентрації рисперидону в плазмі крові, але середнє значення вільної фракції рисперидону у плазмі було збільшене на 35%.
Діти. Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей подібна до такої у дорослих.
Стать, расова приналежність та куріння. Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив видимого впливу статі, віку чи звички курити на фармакокінетику рисперидону або активної антипсихотичної фракції.

— лікування шизофренії та інших психічних розладів, у тому числі підтримувальна терапія, у пацієнтів, у яких спостерігалася відповідь на терапію, з метою запобігання рецидиву хвороби;
— лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах (допоміжна терапія у комбінації з нормотиміками як початкове лікування або як монотерапія на період тривалістю до 12 тиж);
— короткочасне лікування вираженої агресії або тяжких симптомів з боку психіки у пацієнтів з деменцією при загрозі заподіяння шкоди собі чи іншим;
— симптоматичне лікування зухвалих опозиційних розладів або інших розладів соціальної поведінки у дітей, підлітків та дорослих з розумовим розвитком нижче середнього або з розумовою відсталістю, які мають прояви деструктивної поведінки (імпульсивність, аутоагресія);
— симптоматичне лікування аутичних розладів у дітей віком від 5 років, у яких симптоми варіюють від гіперактивності до роздратованості (включаючи агресію, завдання собі тілесних ушкоджень, тривожність та патологічні циклічні дії).

звичайна доза
Рілептид можна застосовувати 1 або 2 рази на добу. Дози вище 8 мг слід розподіляти на 2 прийоми (вранці та ввечері).
Для досягнення дози 0,25–2,5 мг рекомендується застосовувати рисперидон, р-н оральний.
Шизофренія
Дорослі (віком до 65 років). Рілептид можна призначати 1 або 2 рази на добу. Розпочинати прийом слід з 2 мг Рілептиду на добу, на другий день дозу можна підвищити до 4 мг. Після цього дозу можна підтримувати без змін або, у разі необхідності, продовжувати її індивідуальну корекцію. Для більшості пацієнтів рекомендована доза становить 4–6 мг/добу. Деяким пацієнтам може бути показане поступове підвищення дози або зниження початкової дози.
Максимальна добова доза препарату становить 10 мг.
Дози, які перевищують 10 мг/добу, не виявили вищої ефективності порівняно з нижчими дозами, але вони можуть спричиняти появу екстрапірамідних симптомів. Оскільки безпека доз, що перевищують 16 мг/добу, не вивчалась, дози, що перевищують цей рівень, застосовувати не можна.
Пацієнти літнього віку (віком від 65 років). Рекомендована початкова доза — по 0,5 мг 2 рази на добу. У разі необхідності дозу можна підвищити до 1–2 мг 2 рази на добу шляхом підвищення на 0,5 мг 2 рази на добу. У разі необхідності додаткової седації можна одночасно застосовувати бензодіазепін.
Маніакальні епізоди при біполярних розладах (дорослі та діти віком від 10 років). Рекомендована початкова доза Рілептиду — 2 мг 1 раз на добу, ввечері. Дозу можна індивідуально підвищити додаванням 1 мг/добу не частіше ніж через кожні 24 год. Рекомендований діапазон доз — від 2 до 6 мг/добу.
Як і при інших видах симптоматичного лікування, при довготривалому застосуванні Рілептиду необхідно періодично переглядати дози і коригувати їх протягом усієї терапії.
Немає даних щодо ефективності рисперидону при лікуванні гострої біполярної манії тривалістю понад 12 тиж. Якщо Рілептид застосовувати у комбінації з нормотиміками, терапію можна припинити раніше, оскільки початок ефекту від лікування можна очікувати у перші тижні терапії. Навіть після появи першої відповіді на лікування слід враховувати можливість повторного виникнення симптомів депресії через особливості перебігу хвороби та побічні реакції лікарських засобів, що застосовували для лікування, у тому числі Рілептиду.
Короткочасна терапія вираженої агресії або тяжких психічних симптомів у пацієнтів з деменцією. Рекомендована початкова доза — 0,25 мг 2 рази на добу. У разі необхідності дозу можна коригувати шляхом підвищення на 0,25 мг 2 рази на добу не частіше ніж через день. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 0,5 мг 2 рази на добу.
Однак для деяких пацієнтів ефективну дозу можна підвищити до 1 мг 2 рази на добу. Після досягнення оптимальної дози можна розглянути можливість прийому добової дози 1 раз на добу.
Відміна лікування Рілептидом має відбутися не пізніше ніж через 3 міс від початку терапії, терапію можна поновити лише у разі, якщо поведінкові розлади з’являються знову.
Симптоматичне лікування розладів соціальної поведінки або агресивної поведінки
Пацієнти з масою тіла >50 кг.Рекомендована початкова доза становить 0,5 мг 1 раз на добу. У разі необхідності дозу слід коригувати шляхом додавання 0,5 мг 1 раз на добу не частіше ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів — 1 мг 1 раз на добу. Однак для деяких пацієнтів для досягнення позитивного ефекту достатньо не більше 0,5 мг 1 раз на добу, тоді як інші можуть потребувати 1,5 мг 1 раз на добу.
Пацієнти (діти віком від 5 років та дорослі) з масою тіла <50 кг. Рекомендована початкова доза — 0,25 мг 1 раз на добу. У разі необхідності дозу можна коригувати шляхом додавання 0,25 мг 1 раз на добу не частіше ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів — 0,5 мг 1 раз на добу. Однак для деяких пацієнтів достатньо не більше ніж 0,25 мг 1 раз на добу для досягнення позитивного ефекту, тоді як інші можуть потребувати 0,75 мг 1 раз на добу.
Як і при інших видах симптоматичного лікування, довготривале застосування Рілептиду необхідно періодично переглядати і коригувати протягом усієї терапії.
Аутизм (діти віком від 5 років). Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від стану пацієнта та клінічної відповіді.
Пацієнти з масою тіла <50 кг. Рекомендована початкова доза становить 0,25 мг 1 раз на добу. З 4 дня дозу можна підвищити на 0,25 мг. Слід підтримувати дозу 0,5 мг та на 14-й день провести оцінку клінічної відповіді. Підвищення дози на 0,25 мг з інтервалом у 2 тиж можна розглядати лише для пацієнтів з недостатньою клінічною відповіддю.
Пацієнти з масою тіла ≥50 кг. Рекомендована початкова доза — 0,5 мг 1 раз на добу. З 4-го дня дозу можна підвищити на 0,5 мг. Слід підтримувати дозу 1 мг та на 14-й день провести оцінку клінічної відповіді. Підвищення дози на 0,5 мг з інтервалом у 2 тиж можна розглядати лише для пацієнтів з недостатньою клінічною відповіддю.
Таблиця. Дози Рілептиду для дітей з аутизмом (добова доза в мг/добу)

*Пацієнти з масою тіла більше 45 кг можуть потребувати вищих доз; максимальна доза, яка застосовувалася під час клінічних досліджень, становила 3,5 мг/добу.
Рілептид можна застосовувати 1 або 2 рази на добу.
Пацієнтам, у яких виникає сонливість після прийому препарату, краще застосовувати добову дозу Рілептиду перед сном.
Під час клінічних досліджень приблизно ²/₃ дітей з аутизмом скаржилися на слабкість, що особливо відзначалося протягом початкової фази лікування.
Як тільки досягнута адекватна клінічна відповідь, слід розглянути можливість поступового зниження дози за для досягнення оптимального відношення клінічної ефективності та безпеки.
При виникненні тяжких побічних реакцій (наприклад екстрапірамідних розладів, пізньої дискінезії або неконтрольованого збільшення маси тіла) слід знизити дозу рисперидону або припинити лікування.
Для досягнення дози 0,25–1 мг рекомендується застосовувати рисперидон у вигляді р-ну орального.
Пацієнти із захворюваннями печінки та нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок активна антипсихотична фракція виводиться з організму повільніше, ніж у пацієнтів зі здоровими нирками. У пацієнтів із порушеннями функції печінки концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі крові підвищується.
Незалежно від показання, цим пацієнтам призначається половина початкової та підтримувальної доз, титрування дози повинно бути повільнішим.
Рисперидон потрібно застосовувати з обережністю у даної категорії пацієнтів.
Перехід з терапії іншими антипсихотичними засобами. Якщо це клінічно виправдано, під час терапії рисперидоном рекомендується поступово припинити попередню терапію іншими препаратами. Замість наступної запланованої ін’єкції рекомендується розпочати лікування рисперидоном у випадку, якщо пацієнт переводиться з терапії антипсихотичними препаратами у формі «депо». Періодично слід оцінювати необхідність продовження поточної терапії антипаркінсонічними препаратами.

гіперчутливість до активного компонента або до будь-якої допоміжної речовини у складі препарату.

найбільш частими побічними реакціями, про які повідомляється, є паркінсонізм, головний біль та безсоння.
Інфекції та інвазії: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів; синусит, вірусна інфекція, інфекції, інфекція вуха, тонзиліт, целюліт, отит середнього вуха, інфекція ока, локалізована інфекція, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; хронічний отит середнього вуха.
З боку крові та лімфатичної системи: нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія; гранулоцитопенія; агранулоцитоз; зменшення кількості лейкоцитів, зниження гематокриту, збільшення кількості еозинофілів.
З боку імунної системи: гіперчутливість до препарату; анафілактична реакція.
З боку ендокринної системи: порушення секреції антидіуретичного гормону; гіперпролактинемія.
З боку метаболізму: підвищення апетиту, зниження апетиту; цукровий діабет^с, анорексія, полідипсія, підвищення рівня холестерину, підвищення рівня ТГ, зменшення маси тіла; гіпоглікемія, підвищення рівня печінкових ферментів, підвищення рівня гамма-глутамілтранферази; діабетичний кетоацидоз; водна інтоксикація.
З боку психіки: безсоння; тривожність, хвилювання, розлади сну, депресія; сплутаність свідомості, манія, зниження лібідо, апатія, нервовість; аноргазмія, притуплений афект; психомоторна гіперактивність, збудження, знервованість, нічні жахи.
З боку нервової системи: паркінсонізм^b, головний біль; акатизія^b, запаморочення, тремор^b, дистонія^b, сонливість, седація, летаргія, дискінезія^b; відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, синкопе, порушення свідомості, цереброваскулярні розлади, транзиторна ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гіперсомнія, постуральне запаморочення, розлади рівноваги, пізня дискінезія, розлади мовлення, порушення координації, гіпестезія, розлади смакових відчуттів, судоми, парестезія; злоякісний нейролептичний синдром, діабетична кома, цереброваскулярні розлади, церебральна ішемія, розлади руху; аноргазмія, ритмічне похитування голови.
З боку органів зору: нечіткість зору; кон’юнктивіт, очна гіперемія, виділення з очей, набрякання очей, сухість очей, збільшення сльозовиділення, світлобоязнь; зниження гостроти зору, закочування очей, глаукома, оклюзія ретинальної артерії; почервоніння очей; порушення руху очних яблук, роторний ністагм; утворення кірки на краю повіки; інтраопераційний синдром атонічної райдужки.
З боку органів слуху: біль у вухах, шум у вухах, вертиго.
З боку серцевої діяльності: тахікардія; атріовентрикулярна блокада, блокада пучка Гіса, фібриляція передсердь, синусова брадикардія, відчуття серцебиття; порушення провідності серця; синусова аритмія.
З боку судинної системи: АГ; гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи; легенева емболія, тромбоз глибоких вен; погіршення прохідності дихальних шляхів.
З боку дихальної системи: диспное, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, фаринголарингеальний біль; свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, легеневий застій, розлади дихання, хрипи, набрякання дихальних шляхів, дистонія; синдром нічного апное, гіпервентиляція.
З боку травної системи: блювання, діарея, запор, нудота, абдомінальний біль, диспепсія, сухість у роті, відчуття дискомфорту у шлунку, зубний біль; дисфагія, гастрит, нетримання калу, фекалома, гастроентерит; непрохідність кишечнику, панкреатит, набрякання губ, набрякання язика; здуття живота; обструкція ШКТ.
З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця; підвищення рівня печінкових ензимів і/або кон’югатів білірубіну.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипи, еритема; ангіоневротичний набряк, пошкодження шкіри, захворювання шкіри, свербіж, акне, зміна кольору шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз, екзема; лупа; кропив’янка, медикаментозні висипання.
З боку кістково-м’язової системи: артралгія, біль у спині, біль у кінцівках; м’язова слабкість, міалгія, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення постави, скутість суглобів, м’язово-скелетний біль у грудній клітці; рабдоміоліз; м’язові спазми.
З боку сечовидільної системи: енурез; затримка сечі, дизурія, нетримання сечі, полакіурія.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: аменорея, статева дисфункція, порушення ерекції, галакторея, гінекомастія, порушення менструального циклу (затримка менструації), вагінальні виділення; біль у молочних залозах; нагрубання молочних залоз; збільшення молочних залоз; виділення з молочних залоз; пріапізм.
Вагітність, післяпологовий період та неонатальні стани: синдром відміни препарату у новонароджених.
Загальні розлади: пірексія, підвищена втомлюваність, периферичний набряк, астенія, біль у грудній клітці; набряк обличчя, порушення ходи, незвичні відчуття, повільність, грипоподібний стан, спрага, дискомфорт у грудній клітці, озноб, падіння; генералізований набряк, гіпотермія, синдром відміни препарату, відчуття холоду у кінцівках, біль; незвичні відчуття; дискомфорт.
Лабораторні дослідження: підвищення рівня пролактину в крові^а, збільшення маси тіла; подовження інтервалу Q–T на ЕКГ, відхилення на кардіограмі, підвищення рівня глюкози крові, трансаміназ, зменшення кількості лейкоцитів, підвищення температури тіла, збільшення кількості еозинофілів, зниження рівня гемоглобіну, підвищення рівня КФК в крові; зниження температури тіла.
^aГіперпролактинемія у деяких випадках може призводити до гінекомастії, розладів менструального циклу, аменореї, галактореї.
^bМожуть виникати екстрапірамідні симптоми: паркінсонізм (гіперсекреція слини, скутість у м’язах та суглобах, феномен «зубчатого колеса», брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, м’язова напруженість, акінезія, ригідність потиличних м’язів, м’язова ригідність, паркінсонічна хода та порушення глабелярного рефлексу), акатизія (неспокій, гіперкінезія та синдром неспокійних ніг), тремор, дискінезія (м’язові посмикування, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Дистонія включає м’язові спазми, гіпертонус, кривошию, мимовільні м’язові скорочення, м’язові контрактури, блефароспазм, рух очних яблук, параліч язика, спазми обличчя, ларингоспазм, міотонію, опістотонус, ротоглотковий спазм, плеуротонус, спазм язика та тризм. Тремор включає паркінсонічний тремор спокою. Слід зазначити, що включений більш широкий спектр симптомів, які не обов’язково мають екстрапірамідне походження.
^cПід час плацебо-контрольованого дослідження повідомлялося про цукровий діабет у 0,18% пацієнтів, які застосовували рисперидон, порівняно з 0,11% у групі, де застосовували плацебо. Загальна частота у всіх клінічних випробуваннях становила 0,43% у пацієнтів, які приймали рисперидон.
Збільшення маси тіла
Порівняння кількості пацієнтів, які приймали рисперидон, та пацієнтів, які застосовували плацебо, і у яких відмічали збільшення маси тіла на 7% у плацебо-контрольованих дослідженнях тривалістю від 6 до 8 тиж, показали статистично значущу різницю у частоті випадків збільшення маси тіла у групі пацієнтів, які приймали рисперидон (18%) порівняно з такою у пацієнтів, які застосовували плацебо (9%). У ході тритижневих плацебо-контрольованих досліджень у дорослих пацієнтів з гострою манією частота збільшення маси тіла на ≥7% була співставною з такою у групі, що приймала рисперидон (2,5%), та у групі, що приймала плацебо (2,4%), та була дещо вищою в групі активного контролю (3,5%).
У популяції дітей з порушеннями поведінки протягом довготривалих досліджень маса тіла пацієнтів збільшувалась у середньому на 7,3 кг після 12 міс лікування. Очікуване збільшення маси тіла для дітей з нормальною масою тіла у віці 5–12 років — від 3 до 5 кг на рік. Починаючи з 12 років збільшення маси тіла для дівчат залишається від 3 до 5 кг на рік, тоді як хлопці набирають у середньому 5 кг на рік.
Додаткова інформація щодо особливих категорій пацієнтів
Побічні реакції у пацієнтів літнього віку з деменцією або у дітей, про які повідомлялося з більшою, ніж у категорії дорослих пацієнтів, частотою, описані нижче.
Пацієнти літнього віку з деменцією. Транзиторна ішемічна атака та цереброваскулярні розлади – побічні реакції, про які повідомлялося протягом клінічних досліджень з частотою 1,4 та 1,5% відповідно у пацієнтів літнього віку з деменцією. Окрім цього, про такі побічні реакції повідомлялося з частотою ≥5% у пацієнтів літнього віку з деменцією та з щонайменше з удвічі вищою частотою, ніж у інших категорій дорослих пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель.
Діти. Загалом очікувані побічні реакції у дітей схожі з такими у дорослих щодо частоти виникнення, типу та ступеня тяжкості.
Побічні реакції, що спостерігалися у дітей (віком від 5 до 17 років) з частотою ≥5% та зі щонайменше удвічі вищою частотою, ніж у дорослих пацієнтів: сонливість/седація, підвищена втомлюваність, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, абдомінальний біль, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея та енурез.

підвищений рівень летальності у пацієнтів літнього віку з деменцією
Серед пацієнтів літнього віку з деменцією, які лікувалися атиповими антипсихотичними препаратами, спостерігався підвищений рівень летальності порівняно з таким у пацієнтів з групи плацебо в метааналізі 17 контрольованих досліджень атипових антипсихотичних препаратів, включаючи рисперидон.
У плацебо-контрольованому дослідженні із застосуванням рисперидону у хворих цієї категорії частота випадків летальності становила 4,0% порівняно з 3,1% у групі плацебо. Середній вік пацієнтів, які померли, був 86 років (діапазон — 67–100 років). Результати двох великих оглядових досліджень показали, що у пацієнтів літнього віку з деменцією, які лікувалися звичайними антипсихотичними засобами, відмічають незначно підвищений ризик летальності, порівняно з тими, які не лікувалися. Не існує повних даних, згідно з якими можна дати точну оцінку рівня ризику, до того ж, причина підвищеного ризику невідома. Неможливо чітко визначити масштаб, на який можна поширити результати оглядових досліджень, які стосуються підвищеної летальності, пов’язаної із застосуванням антипсихотичного препарату як противаги певним(-ій) характеристикам(-ці) пацієнтів.
Цереброваскулярні побічні ефекти. Ризик цереброваскулярних побічних ефектів значно вищий у пацієнтів зі змішаною або судинною деменцією порівняно з деменцією Альцгеймера. Таким чином, пацієнтам з іншими типами деменції рисперидон застосовувати не рекомендовано.
Рисперидон потрібно використовувати тільки протягом короткого терміну при безперервній агресії у пацієнтам з помірною та важкою хворобою Альцгеймера на додаток до нефармакологічного лікування, яке було обмеженим або неефективним, і коли наявний потенційний ризик заподіяння шкоди собі чи іншим.
Пацієнтам слід регулярно проходити огляд у лікаря для оцінки необхідності продовження лікування.
У ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень серед пацієнтів з деменцією, яких лікували рисперидоном, спостерігався вищий рівень цереброваскулярних побічних ефектів (цереброваскулярні та минущі ішемічні напади) з летальним наслідком порівняно з тими, хто отримував плацебо (середній вік — 85 років; віковий проміжок — 73–97 років).
Комбіновані дані 6 плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів літнього віку з деменцією (віком від 65 років) продемонстрували виникнення цереброваскулярних розладів у 3,3% (33/989) пацієнтів, які лікувалися рисперидоном, порівняно з 1,2% (8/693) пацієнтів, які застосовували плацебо. Слід ретельно зважити всі ризики та переваги призначення рисперидону, особливо фактори ризику серцевого нападу. З особливою обережністю слід призначати рисперидон пацієнтам із деменцією, у яких наявна АГ, захворювання серцево-судинної системи, та пацієнтам із судинною деменцією. Слід проінструктувати пацієнтів та осіб, які доглядають за ними, що слід негайно повідомляти про ознаки можливих серцево-судинних нападів, таких як раптова слабкість, оніміння обличчя, рук або ніг, а також розлади мовлення та зору. Слід невідкладно розглянути всі можливі варіанти лікування, включаючи переривання терапії рисперидоном.
Одночасне застосування з фуросемідом. У ході плацебо-контрольованого дослідження у пацієнтів літнього віку з деменцією підвищений рівень летальності спостерігався при одночасному застосовуванні фуросеміду з рисперидоном (7,3%; середній вік — 89 років, діапазон — 75–97 років) порівняно з таким у пацієнтів, які лікувалися тільки рисперидоном (3,1%; середній вік — 84 роки, діапазон — 70–96 років) або тільки фуросемідом (4,1%; середній вік — 80 років, діапазон — 67–90 років). Підвищення рівня летальності у пацієнтів, які лікувалися фуросемідом одночасно з рисперидоном, спостерігалося у ході 2 клінічних досліджень з 4.
Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (в основному тіазидними діуретиками, які застосовували в низькій дозі) не було асоційоване з подібними результатами.
Не встановлено патофізіологічних механізмів для пояснення цього факту. Однак слід дотримуватися особливої обережності при призначенні препарату у таких випадках, а також потрібно провести оцінку ризиків та користі цієї комбінації або одночасного застосування з іншими потенційними діуретиками, перш ніж призначати препарат. Не виявлено підвищення показника летальності у пацієнтів, які застосовували інші діуретичні засоби одночасно із рисперидоном. Незалежно від лікування дегідратація була загальним фактором ризику летальності, і її слід ретельно контролювати у пацієнтів з деменцією.
Діти. Перед призначенням рисперидону дітям слід ретельно зважити співвідношення ризик-користь.
Необхідно регулярно ретельно оцінювати потребу у продовженні лікування. Показання «симптоматичне лікування розладів соціальної поведінки, зухвало-опозиційних розладів та або інших розладів соціальної поведінки» та «аутичні розлади» досліджувалися лише у дітей віком від 5 років. Тому не слід призначати рисперидон за такими показаннями дітям віком до 5 років.
Седативний ефект рисперидону слід ретельно контролювати в цій групі населення через можливий вплив на здатність до навчання.
Зміна часу прийому препарату може підвищити його седативний ефект в даній групі дітей або підлітків.
З риспередоном пов’язують збільшення маси тіла, а також індексу маси тіла.
Рекомендується моніторинг маси тіла до початку, а також під час лікування.
Збільшення маси тіла було в межах очікуваних вікових норм, яке було досліджено в відкритих розширених довгострокових дослідженнях.
Вплив тривалого лікування рисперидоном на статеве дозрівання та зростання не було належним чином вивчено.
Через можливі наслідки тривалого застосування препарату, а саме подовження пролактинемії, яка впливає на ріст та статеве дозрівання дітей та підлітків, має регулярно оцінюватися клініка ендокринологічного стану, у тому числі вимірюватися зріст, маса тіла, визначатися статеве дозрівання, контролювання менструального циклу та інші пролактин залежні ефекти.
Під час лікування рисперидоном слід регулярно відстежувати екстрапірамідальні симптоми та інші розлади руху.
Немає досвіду застосування рисперидону дітям віком до 15 років для лікування шизофренії та дітям віком від 10 років для лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах.
Для дітей доступні дані базуються на клінічних дослідженнях тривалістю 1 рік. Ці дані показують, що не відбувається впливу на ріст та розвиток. Вплив на ріст та розвиток при лікуванні тривалістю більше 1 року невідомий. Тому слід проводити регулярний клінічний моніторинг ендокринної системи, включаючи вимірювання зросту та маси тіла, контроль статевого розвитку, потенційних пролактинзалежних ефектів, дослідження екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів.
Сонливість. Під час плацебо-контрольованих досліджень сонливість часто спостерігалася у дітей з аутизмом. Більшість випадків були від легкого до помірного ступеня тяжкості. Переважно сонливість спостерігалася на початку лікування, з найбільшою частотою впродовж перших 2 тиж, та самостійно минала, середня тривалість становила 16 днів. Пацієнтам з сонливістю можна розглянути можливість зміни режиму дозування.
Ортостатична гіпотензія. Через α₁-літичну активність рисперидону, особливо на початку лікування, може спостерігатися ортостатична гіпотензія. У постмаркетинговий період клінічно значуща гіпотензія спостерігалась під час одночасного застосування рисперидону та антигіпертензивних засобів. Рисперидон слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з відомими кардіоваскулярними захворюваннями (такими як серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). У цих випадках дозу слід титрувати (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Слід розглянути можливість зниження дози при виникненні артеріальної гіпотензії.
Подовження інтервалу Q–T. У постмаркетинговий період дуже рідко спостерігалися випадки подовження інтервалу Q–T. Слід з обережністю застосовувати рисперидон, як і інші антипсихотичні засоби, пацієнтам із серцевою аритмією, пацієнтам із вродженим синдромом подовження інтервалу Q–T, брадикардією чи порушеннями електролітного обміну (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки може підвищуватися ризик аритмогенних реакцій, як і при комбінованій терапії препаратами, що подовжують інтервал Q–T.
Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми. При застосуванні препаратів із властивостями антагоністів дофамінових рецепторів відзначалося виникнення пізньої дискінезії, що характеризується мимовільними ритмічними рухами (переважно язика та/чи обличчя). Є повідомлення про те, що виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику розвитку пізньої дискінезії.
Якщо виникають ознаки та симптоми пізньої дискінезії, слід розглянути питання щодо відміни всіх антипсихотичних препаратів.
Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві. Лікарі повинні зважувати небезпеку або користь при призначенні антипсихотичних засобів, у тому числі рисперидону, пацієнтам із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві. Застосування рисперидону може погіршити перебіг хвороби Паркінсона. У пацієнтів з будь-яким із зазначених вище захворювань можуть відмічати підвищений ризик нейролептичного злоякісного синдрому, а також підвищену чутливість до антипсихотичних препаратів; таких пацієнтів було виключено з клінічних досліджень. Додатково до екстрапірамідних симптомів маніфестація такої підвищеної чутливості може включати сплутаність свідомості, притуплення больової чутливості та нестійкість ходи з частими падіннями.
Нейролептичний злоякісний синдром. При застосуванні класичних нейролептичних лікарських засобів відзначаються випадки виникнення нейролептичного злоякісного синдрому, що характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів, нестабільністю вегетативних функцій, порушенням свідомості та підвищенням рівня креатинфосфокінази. Додаткові ознаки включають міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостре порушення функції нирок. У разі розвитку нейролептичного синдрому необхідно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи рисперидон.
Регуляція температури тіла. Антипсихотичні лікарські засоби можуть порушувати здатність тіла до зниження температури тіла. Рекомендовано відповідний догляд пацієнтам, яким призначено рисперидон, якщо вони будуть піддаватися впливу умов, що можуть спричиняти підвищення температури тіла, а саме — інтенсивні фізичні тренування, вплив високих температур зовнішнього середовища, супровідна терапія препаратами з антихолінергічною активністю чи вплив зневоднення.
Гіперглікемія та цукровий діабет. Гіперглікемія або загострення цукрового діабету були описані у поодиноких випадках під час лікування препаратом Рілептид. Ці клінічні спостереження рекомендовано враховувати пацієнтам з цукровим діабетом та з факторами ризику його розвитку. У деяких випадках повідомлялося, що таким фактором також може бути збільшення маси тіла. Дуже рідко повідомлялось про кетоацидоз , а також рідко — про діабетичну кому.
Рекомендовано відповідний клінічний моніторинг відповідності до керівництва із застосування антипсихотичних засобів.
Пацієнти, у яких застосовують будь-які атипові антипсихотичні засоби, у тому числі рисперидон, повинні знаходитися під ретельним наглядом, щоб запобігти таким симптомам, як гіперглікемія (наприклад полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість), а також у хворих на цукровий діабет слід контролювати рівень глюкози.
Лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз. Під час застосування антипсихотичних засобів, включаючи рисперидон, спостерігалися випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу. У постмаркетинговий період агранулоцитоз спостерігався дуже рідко (<1/10 000 пацієнтів). За пацієнтами зі значущим зменшенням кількості білих кров’яних тілець в анамнезі або з медикамент-індукованою лейкопенією/нейтропенією слід ретельно наглядати протягом перших кількох місяців лікування та припинити застосування рисперидону як тільки з’являться ознаки значущого зменшення кількості білих кров’яних тілець та немає інших причин для виникнення цього явища. За пацієнтами із клінічно значущою нейтропенією слід спостерігати стосовно виникнення гарячки та інших ознак інфекції та лікувати відповідним чином при виявленні симптомів. Пацієнтам з тяжкою нейтропенією (<1•10⁹/л) лікування рисперидоном слід припинити.
Венозна тромбоемболія. Описані випадки венозної тромбоемболії при застосуванні антипсихотичних лікарських препаратів. Оскільки пацієнти, які лікуються антипсихотичними лікарськими засобами, часто мають набуті фактори ризику виникнення венозної тромбоемболії, всі можливі фактори її розвитку необхідно ідентифікувати перед та під час лікування рисперидоном та провести відповідні превентивні заходи.
Збільшення маси тіла. Для пацієнтів, які застосовують рисперидон, існує ризик збільшення маси тіла. Рекомендований контроль маси тіла.
Пріапізм. Існує можливість виникнення пріапізму під час лікування рисперидоном унаслідок його α-адренергічної блокуючої дії.
Протиблювотний ефект. У доклінічному вивченні властивостей рисперидону відзначався протиблювотний ефект. Ця властивість може маскувати симптоми передозування деяких ліків або таких станів, як обструкція кишечнику, синдром Рея та пухлини мозку.
Порушення функції печінки та нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок антипсихотична фракція виводиться повільніше, ніж у дорослих з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищена концентрація у плазмі вільної фракції рисперидону.
Гіперпролактинемія. Дослідження на культурах тканин вказують на те, що ріст клітин у пухлинах молочної залози людини може бути стимульований пролактином. Хоча досі чіткого зв’язку цього явища із застосуванням антипсихотичних засобів клінічними та епідеміологічними дослідженнями не показано, рекомендується з обережністю призначати рисперидон пацієнтам з відповідною патологією в анамнезі. Рілептид потрібно з обережністю застосовувати у пацієнтів з наявною гіперпролактинемією та хворих з імовірними пролактинзалежними пухлинами.
Судоми. Слід з обережністю призначати рисперидон пацієнтам, у яких відмічають напади судом чи інші стани в анамнезі, які потенційно знижують судомний поріг.
Допоміжні речовини. Таблетки, вкриті оболонкою, містять лактозу. Пацієнти зі спадковою непереносимістю галактози, лактазною недостатністю або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози не повинні приймати препарат Рілептид, таблетки, вкриті оболонкою.
Інтраопераційний синдром атонічної райдужки. Інтраопераційний синдром атонічної райдужки спостерігався під час хірургії катаракти у пацієнтів, які приймали препарати групи антагоністів α₁-адренорецепторів, у тому числі рисперидон.
Інтраопераційний синдром атонічної райдужки може підвищити ризик ускладнень з боку органів зору під час і після операцій. Хірург має бути попереджений заздалегідь про застосування препаратів групи антагоністів α₁-адренорецепторів пацієнтами.
Потенційна користь та ризик відміни антипсіхотичної терапії має бути оцінена лікарем перед операцією з видалення катаракти.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Хоча під час досліджень рисперидону на тваринах не було виявлено розладів репродуктивної системи, спостерігався опосередкований вплив на рівень пролактину. Тератогенного впливу виявлено не було. Контрольовані дослідження з участю вагітних не проводили.
У новонароджених спостерігалися оборотні екстрапірамідні симптоми, якщо антипсихотичні засоби (у тому числі рисперидон) застосовувала мати протягом останнього триместру вагітності. Ці симптоми включали ажитацію, незвично підвищений або знижений м’язовий тонус, тремор, сонливість, розлади дихання або проблеми з годуванням. Ці ускладнення можуть бути різної тяжкості. У деяких випадках вони самі зникали через певний проміжок часу, у інших виникала потреба в моніторингу стану немовлят у відділенні інтенсивної терапії або тривалій госпіталізації.
Рілептид не рекомендується застосовувати у період вагітності, окрім випадків життєвої необхідності. Якщо потрібно припинити лікування рисперидоном у період вагітності, не слід робити це раптово.
У ході досліджень на тваринах рисперидон і 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Є спостереження, що рисперидон і 9-гідроксирисперидон можуть також проникати у грудне молоко людини в невеликих кількостях.
В окремих випадках 4,3% дози, яку застосовувала мати, у вигляді активної антипсихотичної фракції діючої речовини визначалося у грудному молоці. У разі необхідності прийому препарату годування груддю слід припинити.
Фертильність (репродуктивна здатність). Як і інші препарати — антагоністи допаміну D₂-рецепторів, рисперидон підвищує рівень пролактину.
Гіперпролактинемія може зменшити виділення гіпоталамусом гонадотропін-рилізінг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізом гонадотропіну.
Це, в свою чергу, може перешкоджати репродуктивній функції статевих залоз, послаблюючи стероідогенез у пацієнтів чоловічої та жіночої статі.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Рілептид може мати невеликий або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами внаслідок потенційного впливу на нервову систему та орган зору (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У процесі лікування рекомендується утримуватись від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами, поки не стане відомою індивідуальна чутливість пацієнтів до препарату.

дослідження метаболізму in vitro продемонстрували, що розпад рисперидону до 9-гідроксирисперидону може пригнічуватися фенотіазинами, трициклічними антидепресантами та деякими блокаторами β-адренорецепторів, які зв’язуються з CYP 2D6.
Таке пригнічення може призвести до підвищення концентрації рисперидону та зниження рівня активного метаболіту 9-гідроксирисперидону у плазмі крові. Хоча клінічні дані 12 пацієнтів показали, що амітриптилін не пригнічує розпад рисперидону до 9-гідроксирисперидону, аналіз даних невеликої кількості пацієнтів, які одночасно застосовували ці лікарські засоби, підтверджує те, що клінічний ефект не змінюється.
Рисперидон — слабкий інгібітор CYP 2D6 in vitro. Тому не очікується, що рисперидон буде суттєво пригнічувати виведення лікарських засобів, які метаболізуються цими ферментами.
При одночасному застосуванні лікарських засобів, які є індукторами ферментів, метаболізм рисперидону може збільшуватися. Карбамазепін знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. Клінічні дані продемонстрували, що у пацієнтів, які одночасно застосовували карбамазепін, плазмові концентрації рисперидону та 9-гідроксирисперидону були у 1,7–3,7 раза нижчими. У поодиноких випадках при одночасному застосуванні карбамазепіну та рисперидону спостерігалися токсичні сироваткові концентрації карбамазепіну. Аналогічні ефекти (зниження концентрації у плазмі крові активної антипсихотичної фракції) можуть спостерігатися при використанні інших індукторів печінкових ферментів, таких як рифампіцин, фенітоїн та фенобарбітал, які індукують печінкові ферменти CYP 3А4, так як і Р-глікопротеїн.
Було виявлено, що флуоксетин (20 мг/добу) та пароксетин (20 мг/добу) підвищують концентрацію рисперидону у плазмі крові у 2,5–2,8 та 3–9 разів відповідно. Флуоксетин не впливає на концентрацію 9-гідроксирисперидону у плазмі крові. Пароксетин у середньому знижує концентрацію 9-гідроксирисперидону у плазмі крові на 13%. Загалом концентрація активної антипсихотичної фракції підвищується на 50% при одночасному застосуванні флуоксетину та пароксетину.
Якщо під час терапії рисперидоном призначається або припиняється лікування флуоксетином та пароксетином, лікарю слід переглянути дозу препарату.
Рисперидон слід з обережністю застосовувати у комбінації з іншими субстанціями центральної дії, у тому числі з алкоголем, опіатами, антигістамінними засобами та бензодіазепінами внаслідок підвищеного ризику седації.
Рисперидон може проявляти антагоністичні ефекти до леводопи та до інших антагоністів допаміну. Якщо така комбінація вважається необхідною, особливо в термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід призначати найменші ефективні дози.
Циметидин у дозі 400 мг двічі на добу та ранітидин 150 мг двічі на добу збільшували AUC активної антипсихотичної фракції (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) на 8 та 20% відповідно, хоча це не має клінічного значення.
Вплив відміни лікування флуоксетином та пароксетином на фармакокінетику рисперидону або 9-гідроксирисперидону не досліджували.
Еритроміцин (інгібітор CYP 3A4) не впливає на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.
У постмаркетинговий період спостерігалися випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону та антигіпертензивних лікарських засобів.
Як і з іншими антипсихотиками, слід дотримуватися обережності при призначенні рисперидону з лікарськими засобами, які подовжують інтервал Q–T, наприклад з антиаритмічними препаратами класу Іа (хінідином, прокаїнамідом), антиаритмічними препаратами класу ІІІ (аміодароном, солатолом), трициклічними антидепресантами (амітриптиліном), тетрациклічними антидепресантами (мапролітином), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотиками, деякими протималярійними препаратами (хініном, мефлохіном) та з лікарськими засобами, які спричиняють електролітний дисбаланс (гіпокаліємію, гіпомагнезіємію), брадикардію, чи засобами, що пригнічують печінковий метаболізм рисперидону. Даний перелік не є повним.
Інгібітори холінестерази, галантамін та донепезил не проявляють клінічно значущих ефектів на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.
Застосування психостимуляторів (наприклад метилфенідату) у комбінації з рисперидоном у дітей та підлітків не змінює фармакокінетику та ефективність препарату.
Верапаміл, інгібітор СYР 3А4 та Р-глікопротеїну, підвищує концентрацію рисперидону у плазмі крові. Галантамін та донепезил не проявляють клінічно значущих ефектів на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.
Фенотіазини, трициклічні антидепресанти та деякі блокатори β-адренорецепторів можуть підвищувати концентрацію рисперидону у плазмі крові, але не концентрацію антипсихотичної фракції.
Одночасне пероральне застосування рисперидону з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону і їх комбінація може призвести до додаткового впливу активної антипсихотичної фракції.
Клінічне дослідження за участю 13 пацієнтів продемонструвало, що фармакокінетичні показники літію значно не змінюються, якщо нейролептик, що застосовується одночасно, замінюється рисперидоном у дозі 3 мг 2 рази на добу. Сумісність рисперидону з літієм не досліджувалася. При одночасному застосуванні нейролептиків та літію спостерігалися випадки екстрапірамідних розладів та злоякісного нейролептичного синдрому. Під час клінічних досліджень частіше повідомлялося про випадки екстрапірамідних розладів та гіперкінезії при застосуванні літію з нейролептиками, ніж окремо літію.
Рисперидон не чинить клінічно значущих ефектів на фармакокінетику вальпроату, дигоксину або топірамату.
Клоназепам, габапентин, ламотриджин, метилфенідат. Зважаючи на фармакокінетику рисперидону та зазначених діючих речовин, взаємодії між ними не очікується. Хоча відповідних досліджень не проводили.
Ризики застосування рисперидону одночасно з іншими лікарськими засобами систематично не вивчалися. Теоретично можливі взаємодії з усіма активними речовинами, які впливають на ЦНС. Поки немає даних додаткових досліджень, слід бути обережними при призначенні рисперидону одночасно з іншими лікарськими засобами.
Інформацію щодо підвищеної летальності при одночасному застосуванні з фуросемідом у пацієнтів літнього віку з деменцією див. у розділі ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.

симптоми. Ознаки та симптоми передозування, що спостерігалися, – це відомі побічні реакції препарату, що проявляються у посиленій формі: сонливість і седація, тахікардія та артеріальна гіпотензія, а також екстрапірамідні симптоми. При передозуванні повідомлялося про подовження інтервалу Q–T та судоми. Повідомлялося про тріпотіння/фібриляцію, асоційовані з передозуванням рисперидону в комбінації з пароксетином.
У разі гострого передозування слід проаналізувати можливість лікарської взаємодії кількох препаратів.
Лікування. Слід забезпечити та підтримувати вільну прохідність дихальних шляхів для забезпечення адекватної вентиляції та оксигенації. Слід розглянути можливість промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та призначення активованого вугілля разом із проносним засобом не пізніше ніж впродовж 1 год після прийому препарату. Показаний серцево-судинний моніторинг, що включає безперервну реєстрацію ЕКГ для виявлення можливих аритмій.
Рілептид не має специфічного антидоту. Таким чином, слід виконувати відповідні підтримувальні заходи. Артеріальну гіпотензію та судинний колапс слід лікувати за допомогою таких заходів як в/в вливання та/або симпатоміметичні препарати. У разі розвитку гострих екстрапірамідних симптомів слід призначати антихолінергічні препарати. Слід продовжувати постійне медичне спостереження та моніторинг до моменту, поки пацієнт не одужає.

при температурі не вище 25 °C.