підвищений рівень летальності у пацієнтів літнього віку з деменцією
Серед пацієнтів літнього віку з деменцією, які лікувалися атиповими антипсихотичними препаратами, спостерігався підвищений рівень летальності порівняно з таким у пацієнтів з групи плацебо в метааналізі 17 контрольованих досліджень атипових антипсихотичних препаратів, включаючи рисперидон.
У плацебо-контрольованому дослідженні із застосуванням рисперидону у хворих цієї категорії частота випадків летальності становила 4,0% порівняно з 3,1% у групі плацебо. Середній вік пацієнтів, які померли, був 86 років (діапазон — 67–100 років). Результати двох великих оглядових досліджень показали, що у пацієнтів літнього віку з деменцією, які лікувалися звичайними антипсихотичними засобами, відмічають незначно підвищений ризик летальності, порівняно з тими, які не лікувалися. Не існує повних даних, згідно з якими можна дати точну оцінку рівня ризику, до того ж, причина підвищеного ризику невідома. Неможливо чітко визначити масштаб, на який можна поширити результати оглядових досліджень, які стосуються підвищеної летальності, пов’язаної із застосуванням антипсихотичного препарату як противаги певним(-ій) характеристикам(-ці) пацієнтів.
Цереброваскулярні побічні ефекти. Ризик цереброваскулярних побічних ефектів значно вищий у пацієнтів зі змішаною або судинною деменцією порівняно з деменцією Альцгеймера. Таким чином, пацієнтам з іншими типами деменції рисперидон застосовувати не рекомендовано.
Рисперидон потрібно використовувати тільки протягом короткого терміну при безперервній агресії у пацієнтам з помірною та важкою хворобою Альцгеймера на додаток до нефармакологічного лікування, яке було обмеженим або неефективним, і коли наявний потенційний ризик заподіяння шкоди собі чи іншим.
Пацієнтам слід регулярно проходити огляд у лікаря для оцінки необхідності продовження лікування.
У ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень серед пацієнтів з деменцією, яких лікували рисперидоном, спостерігався вищий рівень цереброваскулярних побічних ефектів (цереброваскулярні та минущі ішемічні напади) з летальним наслідком порівняно з тими, хто отримував плацебо (середній вік — 85 років; віковий проміжок — 73–97 років).
Комбіновані дані 6 плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів літнього віку з деменцією (віком від 65 років) продемонстрували виникнення цереброваскулярних розладів у 3,3% (33/989) пацієнтів, які лікувалися рисперидоном, порівняно з 1,2% (8/693) пацієнтів, які застосовували плацебо. Слід ретельно зважити всі ризики та переваги призначення рисперидону, особливо фактори ризику серцевого нападу. З особливою обережністю слід призначати рисперидон пацієнтам із деменцією, у яких наявна АГ, захворювання серцево-судинної системи, та пацієнтам із судинною деменцією. Слід проінструктувати пацієнтів та осіб, які доглядають за ними, що слід негайно повідомляти про ознаки можливих серцево-судинних нападів, таких як раптова слабкість, оніміння обличчя, рук або ніг, а також розлади мовлення та зору. Слід невідкладно розглянути всі можливі варіанти лікування, включаючи переривання терапії рисперидоном.
Одночасне застосування з фуросемідом. У ході плацебо-контрольованого дослідження у пацієнтів літнього віку з деменцією підвищений рівень летальності спостерігався при одночасному застосовуванні фуросеміду з рисперидоном (7,3%; середній вік — 89 років, діапазон — 75–97 років) порівняно з таким у пацієнтів, які лікувалися тільки рисперидоном (3,1%; середній вік — 84 роки, діапазон — 70–96 років) або тільки фуросемідом (4,1%; середній вік — 80 років, діапазон — 67–90 років). Підвищення рівня летальності у пацієнтів, які лікувалися фуросемідом одночасно з рисперидоном, спостерігалося у ході 2 клінічних досліджень з 4.
Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (в основному тіазидними діуретиками, які застосовували в низькій дозі) не було асоційоване з подібними результатами.
Не встановлено патофізіологічних механізмів для пояснення цього факту. Однак слід дотримуватися особливої обережності при призначенні препарату у таких випадках, а також потрібно провести оцінку ризиків та користі цієї комбінації або одночасного застосування з іншими потенційними діуретиками, перш ніж призначати препарат. Не виявлено підвищення показника летальності у пацієнтів, які застосовували інші діуретичні засоби одночасно із рисперидоном. Незалежно від лікування дегідратація була загальним фактором ризику летальності, і її слід ретельно контролювати у пацієнтів з деменцією.
Діти. Перед призначенням рисперидону дітям слід ретельно зважити співвідношення ризик-користь.
Необхідно регулярно ретельно оцінювати потребу у продовженні лікування. Показання «симптоматичне лікування розладів соціальної поведінки, зухвало-опозиційних розладів та або інших розладів соціальної поведінки» та «аутичні розлади» досліджувалися лише у дітей віком від 5 років. Тому не слід призначати рисперидон за такими показаннями дітям віком до 5 років.
Седативний ефект рисперидону слід ретельно контролювати в цій групі населення через можливий вплив на здатність до навчання.
Зміна часу прийому препарату може підвищити його седативний ефект в даній групі дітей або підлітків.
З риспередоном пов’язують збільшення маси тіла, а також індексу маси тіла.
Рекомендується моніторинг маси тіла до початку, а також під час лікування.
Збільшення маси тіла було в межах очікуваних вікових норм, яке було досліджено в відкритих розширених довгострокових дослідженнях.
Вплив тривалого лікування рисперидоном на статеве дозрівання та зростання не було належним чином вивчено.
Через можливі наслідки тривалого застосування препарату, а саме подовження пролактинемії, яка впливає на ріст та статеве дозрівання дітей та підлітків, має регулярно оцінюватися клініка ендокринологічного стану, у тому числі вимірюватися зріст, маса тіла, визначатися статеве дозрівання, контролювання менструального циклу та інші пролактин залежні ефекти.
Під час лікування рисперидоном слід регулярно відстежувати екстрапірамідальні симптоми та інші розлади руху.
Немає досвіду застосування рисперидону дітям віком до 15 років для лікування шизофренії та дітям віком від 10 років для лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах.
Для дітей доступні дані базуються на клінічних дослідженнях тривалістю 1 рік. Ці дані показують, що не відбувається впливу на ріст та розвиток. Вплив на ріст та розвиток при лікуванні тривалістю більше 1 року невідомий. Тому слід проводити регулярний клінічний моніторинг ендокринної системи, включаючи вимірювання зросту та маси тіла, контроль статевого розвитку, потенційних пролактинзалежних ефектів, дослідження екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів.
Сонливість. Під час плацебо-контрольованих досліджень сонливість часто спостерігалася у дітей з аутизмом. Більшість випадків були від легкого до помірного ступеня тяжкості. Переважно сонливість спостерігалася на початку лікування, з найбільшою частотою впродовж перших 2 тиж, та самостійно минала, середня тривалість становила 16 днів. Пацієнтам з сонливістю можна розглянути можливість зміни режиму дозування.
Ортостатична гіпотензія. Через α₁-літичну активність рисперидону, особливо на початку лікування, може спостерігатися ортостатична гіпотензія. У постмаркетинговий період клінічно значуща гіпотензія спостерігалась під час одночасного застосування рисперидону та антигіпертензивних засобів. Рисперидон слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з відомими кардіоваскулярними захворюваннями (такими як серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). У цих випадках дозу слід титрувати (див. ЗАСТОСУВАННЯ). Слід розглянути можливість зниження дози при виникненні артеріальної гіпотензії.
Подовження інтервалу Q–T. У постмаркетинговий період дуже рідко спостерігалися випадки подовження інтервалу Q–T. Слід з обережністю застосовувати рисперидон, як і інші антипсихотичні засоби, пацієнтам із серцевою аритмією, пацієнтам із вродженим синдромом подовження інтервалу Q–T, брадикардією чи порушеннями електролітного обміну (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки може підвищуватися ризик аритмогенних реакцій, як і при комбінованій терапії препаратами, що подовжують інтервал Q–T.
Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми. При застосуванні препаратів із властивостями антагоністів дофамінових рецепторів відзначалося виникнення пізньої дискінезії, що характеризується мимовільними ритмічними рухами (переважно язика та/чи обличчя). Є повідомлення про те, що виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику розвитку пізньої дискінезії.
Якщо виникають ознаки та симптоми пізньої дискінезії, слід розглянути питання щодо відміни всіх антипсихотичних препаратів.
Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві. Лікарі повинні зважувати небезпеку або користь при призначенні антипсихотичних засобів, у тому числі рисперидону, пацієнтам із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві. Застосування рисперидону може погіршити перебіг хвороби Паркінсона. У пацієнтів з будь-яким із зазначених вище захворювань можуть відмічати підвищений ризик нейролептичного злоякісного синдрому, а також підвищену чутливість до антипсихотичних препаратів; таких пацієнтів було виключено з клінічних досліджень. Додатково до екстрапірамідних симптомів маніфестація такої підвищеної чутливості може включати сплутаність свідомості, притуплення больової чутливості та нестійкість ходи з частими падіннями.
Нейролептичний злоякісний синдром. При застосуванні класичних нейролептичних лікарських засобів відзначаються випадки виникнення нейролептичного злоякісного синдрому, що характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів, нестабільністю вегетативних функцій, порушенням свідомості та підвищенням рівня креатинфосфокінази. Додаткові ознаки включають міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостре порушення функції нирок. У разі розвитку нейролептичного синдрому необхідно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи рисперидон.
Регуляція температури тіла. Антипсихотичні лікарські засоби можуть порушувати здатність тіла до зниження температури тіла. Рекомендовано відповідний догляд пацієнтам, яким призначено рисперидон, якщо вони будуть піддаватися впливу умов, що можуть спричиняти підвищення температури тіла, а саме — інтенсивні фізичні тренування, вплив високих температур зовнішнього середовища, супровідна терапія препаратами з антихолінергічною активністю чи вплив зневоднення.
Гіперглікемія та цукровий діабет. Гіперглікемія або загострення цукрового діабету були описані у поодиноких випадках під час лікування препаратом Рілептид. Ці клінічні спостереження рекомендовано враховувати пацієнтам з цукровим діабетом та з факторами ризику його розвитку. У деяких випадках повідомлялося, що таким фактором також може бути збільшення маси тіла. Дуже рідко повідомлялось про кетоацидоз , а також рідко — про діабетичну кому.
Рекомендовано відповідний клінічний моніторинг відповідності до керівництва із застосування антипсихотичних засобів.
Пацієнти, у яких застосовують будь-які атипові антипсихотичні засоби, у тому числі рисперидон, повинні знаходитися під ретельним наглядом, щоб запобігти таким симптомам, як гіперглікемія (наприклад полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість), а також у хворих на цукровий діабет слід контролювати рівень глюкози.
Лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз. Під час застосування антипсихотичних засобів, включаючи рисперидон, спостерігалися випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу. У постмаркетинговий період агранулоцитоз спостерігався дуже рідко (<1/10 000 пацієнтів). За пацієнтами зі значущим зменшенням кількості білих кров’яних тілець в анамнезі або з медикамент-індукованою лейкопенією/нейтропенією слід ретельно наглядати протягом перших кількох місяців лікування та припинити застосування рисперидону як тільки з’являться ознаки значущого зменшення кількості білих кров’яних тілець та немає інших причин для виникнення цього явища. За пацієнтами із клінічно значущою нейтропенією слід спостерігати стосовно виникнення гарячки та інших ознак інфекції та лікувати відповідним чином при виявленні симптомів. Пацієнтам з тяжкою нейтропенією (<1•10⁹/л) лікування рисперидоном слід припинити.
Венозна тромбоемболія. Описані випадки венозної тромбоемболії при застосуванні антипсихотичних лікарських препаратів. Оскільки пацієнти, які лікуються антипсихотичними лікарськими засобами, часто мають набуті фактори ризику виникнення венозної тромбоемболії, всі можливі фактори її розвитку необхідно ідентифікувати перед та під час лікування рисперидоном та провести відповідні превентивні заходи.
Збільшення маси тіла. Для пацієнтів, які застосовують рисперидон, існує ризик збільшення маси тіла. Рекомендований контроль маси тіла.
Пріапізм. Існує можливість виникнення пріапізму під час лікування рисперидоном унаслідок його α-адренергічної блокуючої дії.
Протиблювотний ефект. У доклінічному вивченні властивостей рисперидону відзначався протиблювотний ефект. Ця властивість може маскувати симптоми передозування деяких ліків або таких станів, як обструкція кишечнику, синдром Рея та пухлини мозку.
Порушення функції печінки та нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок антипсихотична фракція виводиться повільніше, ніж у дорослих з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищена концентрація у плазмі вільної фракції рисперидону.
Гіперпролактинемія. Дослідження на культурах тканин вказують на те, що ріст клітин у пухлинах молочної залози людини може бути стимульований пролактином. Хоча досі чіткого зв’язку цього явища із застосуванням антипсихотичних засобів клінічними та епідеміологічними дослідженнями не показано, рекомендується з обережністю призначати рисперидон пацієнтам з відповідною патологією в анамнезі. Рілептид потрібно з обережністю застосовувати у пацієнтів з наявною гіперпролактинемією та хворих з імовірними пролактинзалежними пухлинами.
Судоми. Слід з обережністю призначати рисперидон пацієнтам, у яких відмічають напади судом чи інші стани в анамнезі, які потенційно знижують судомний поріг.
Допоміжні речовини. Таблетки, вкриті оболонкою, містять лактозу. Пацієнти зі спадковою непереносимістю галактози, лактазною недостатністю або синдромом мальабсорбції глюкози-галактози не повинні приймати препарат Рілептид, таблетки, вкриті оболонкою.
Інтраопераційний синдром атонічної райдужки. Інтраопераційний синдром атонічної райдужки спостерігався під час хірургії катаракти у пацієнтів, які приймали препарати групи антагоністів α₁-адренорецепторів, у тому числі рисперидон.
Інтраопераційний синдром атонічної райдужки може підвищити ризик ускладнень з боку органів зору під час і після операцій. Хірург має бути попереджений заздалегідь про застосування препаратів групи антагоністів α₁-адренорецепторів пацієнтами.
Потенційна користь та ризик відміни антипсіхотичної терапії має бути оцінена лікарем перед операцією з видалення катаракти.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Хоча під час досліджень рисперидону на тваринах не було виявлено розладів репродуктивної системи, спостерігався опосередкований вплив на рівень пролактину. Тератогенного впливу виявлено не було. Контрольовані дослідження з участю вагітних не проводили.
У новонароджених спостерігалися оборотні екстрапірамідні симптоми, якщо антипсихотичні засоби (у тому числі рисперидон) застосовувала мати протягом останнього триместру вагітності. Ці симптоми включали ажитацію, незвично підвищений або знижений м’язовий тонус, тремор, сонливість, розлади дихання або проблеми з годуванням. Ці ускладнення можуть бути різної тяжкості. У деяких випадках вони самі зникали через певний проміжок часу, у інших виникала потреба в моніторингу стану немовлят у відділенні інтенсивної терапії або тривалій госпіталізації.
Рілептид не рекомендується застосовувати у період вагітності, окрім випадків життєвої необхідності. Якщо потрібно припинити лікування рисперидоном у період вагітності, не слід робити це раптово.
У ході досліджень на тваринах рисперидон і 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Є спостереження, що рисперидон і 9-гідроксирисперидон можуть також проникати у грудне молоко людини в невеликих кількостях.
В окремих випадках 4,3% дози, яку застосовувала мати, у вигляді активної антипсихотичної фракції діючої речовини визначалося у грудному молоці. У разі необхідності прийому препарату годування груддю слід припинити.
Фертильність (репродуктивна здатність). Як і інші препарати — антагоністи допаміну D₂-рецепторів, рисперидон підвищує рівень пролактину.
Гіперпролактинемія може зменшити виділення гіпоталамусом гонадотропін-рилізінг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізом гонадотропіну.
Це, в свою чергу, може перешкоджати репродуктивній функції статевих залоз, послаблюючи стероідогенез у пацієнтів чоловічої та жіночої статі.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Рілептид може мати невеликий або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами внаслідок потенційного впливу на нервову систему та орган зору (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У процесі лікування рекомендується утримуватись від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами, поки не стане відомою індивідуальна чутливість пацієнтів до препарату.

Діагнози, при яких застосовують Рілептид®

Діагнози, при яких застосовують Рілептид^®