Кератокон’юнктивіт

Содержание

Кератокон’юнктивіт: визначення

Кератокон’юнктивіт — це поліетіологічне запальне захворювання рогівки та кон’юнктиви ока (очей).

Виділяють інфекційний (вірусний, бактеріальний, грибковий, паразитарний) та неінфекційний (алергічний, токсичний, аутоімунний, сухий) кератокон’юнктивіти.

Також цю патологію розподіляють на односторонню або двосторонню.

За тривалістю кератокон’юнктивіт класифікують на гострий (<4 тиж) та хронічний (≥4 тиж).

Кератокон’юнктивіт: етіологія та патофізіологія

Інфекційні агенти. Аденовіруси є причиною розвитку висококонтагіозного епідемічного кератокон’юнктивіту.

Вірус простого герпесу (ВПГ) може викликати рецидивний кератит із дендритними виразками.

Вірус вітряної віспи (син.: вірус варицела-зостер — ВЗВ) може викликати оперізувальний герпес (лишай) очей, який уражує рогівку та кон’юнктиву.

Цитомегаловірус (ЦМВ) може спричиняти кератокон’юнктивіт у осіб з ослабленим імунітетом, наприклад, у хворих з вірусом імунодефіцитом людини / синдромом набутого імунодефіциту (ВІЛ / СНІД) або реципієнтів різних трансплантатів органів або тканин.

Поширеними бактеріальними патогенами, які спричиняють гострий бактеріальний кератокон’юнктивіт, є стафілокок виду Staphylococcus aureus та стрептокок виду Streptococcus pneumoniae.

У осіб, які носять контактні лінзи, синьогнійна паличка — Pseudomonas aeruginosa за відсутності відповідної терапії є здатною швидко спричиняти перфорацію рогівки.

Кератокон’юнктивіт новонароджених, причиною розвитку якого є гонокок — Neisseria gonorrhoeae або хламідія виду Chlamydia trachomatis, розвивається в перші кілька днів життя дитини.

Грибковий кератокон’юнктивіт, що діагностують досить рідко, зазвичай розвивається після травми очей рослинною зеленою масою або під час проведення сільськогосподарських робіт. Найчастіше грибковий кератокон’юнктивіт спричиняють види грибів із родів Candida та Fusarium. У разі відсутності своєчасного лікування інфекційне ураження, спричинене цими патогенами, може загрожувати зниженням гостроти зору аж до його втрати.

Також іноді діагностують паразитарні інфекції рогівки та кон’юнктиви. Особливо небезпечними є ураження рогівки, спричинені збудниками із родів Acanthamoeba та Pythium, наявність яких часто є пов’язаною з неналежною гігієною контактних лінз або контактом із забрудненими джерелами води.

Алергія. Алергічний кератокон’юнктивіт розвивається внаслідок IgE-опосередкованої гіперчутливості до алергенів навколишнього середовища.

Сезонний алергічний кератокон’юнктивіт розвивається в певні місяці, тоді як симптоми цілорічного алергічного кератокон’юнктивіту зберігаються впродовж усього року.

Тяжкі форми алергічного кератокон’юнктивіту, такі як весняний кератокон’юнктивіт, уражують дітей, підлітків та осіб молодого віку, які мешкають у країнах із теплим кліматом. Перебіг атопічного кератокон’юнктивіту — хронічний. У разі відсутності належного лікування цього захворювання можливим є рубцювання рогівки із подальшою втратою зору.

Аутоімунні та системні захворювання. Аутоімунні хвороби, такі як синдром Шегрена, можуть зумовити дефіцит слізної рідини, що, зі свого боку, може спричинити виражену сухість очей та розвиток сухого кератокон’юнктивіту.

Ревматоїдний артрит може стати причиною розвитку вторинного кератокон’юнктивіту через імуноопосередковане запалення слізних залоз.

Тяжкі реакції гіперчутливості, такі як синдром Стівенса — Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, можуть спричиняти поширене пошкодження поверхні ока та стати причиною розвитку хронічного кератокон’юнктивіту.

Екологічні (зовнішнього середовища) та хімічні чинники. Хронічний вплив диму, забруднення повітря або надмірна кількість часу, проведеного пацієнтом за екраном комп’ютерного монітора або телевізора, можуть призвести до деструкції слізної плівки та стати причиною розвитку кератокон’юнктивіту.

Хімічні пошкодження внаслідок нещасних випадків на виробництві та вплив сильних кислот, лугів або інших подразнювальних речовин, наприклад, деяких засобів побутової хімії, можуть призвести до розвитку гострого або хронічного запалення рогівки та кон’юнктиви.

Механічні причини та травми. Пряма травма поверхні ока чужорідними тілами, хірургічними інструментами або садна рогівки можуть стати причиною деструкції епітелію рогівки та зумовлювати розвиток вторинного кератокон’юнктивіту. Тривале використання контактних лінз, особливо в разі неправильного їх носіння або догляду за ними, може призвести до розвитку гіпоксії та механічного подразнення, що, своєю чергою, підвищує ризик інфікування та запалення.

Ятрогенні причини. Тривале застосування топічних препаратів, особливо тих, що містять консерванти, такі як бензалконію хлорид, може спричинити розвиток токсичного кератокон’юнктивіту.

Післяопераційний кератокон’юнктивіт може виникнути після таких оперативних втручань, як видалення катаракти, лазерний кератомільоз in situ (laser-assisted in situ keratomileusis — LASIK) та трансплантація рогівки внаслідок запалення або впливу дезінфекційних засобів, що використовуються в операційній.

Дефіцит нутрієнтів. Дефіцит вітаміну А спричиняє ксерофтальмію, за якої сухість кон’юнктиви та рогівки прогресує аж до їхньої кератинізації, виразкування рогівки та потенційної втрати зору.

Дефіцит незамінних жирних кислот або антиоксидантів може порушити сльозовиділення та цілісність поверхні ока.

Неврологічні розлади, такі як параліч лицьового нерва, можуть викликати експозиційну кератопатію, що виникає через неповне закриття повіки і є причиною розвитку хронічного кератокон’юнктивіту. Зниження чутливості рогівки, зумовлене дисфункцією трійчастого нерва, може порушити захисний миготливий рефлекс, збільшуючи сприйнятливість поверхні ока до пошкодження.

Вроджені або генетичні чинники. Рідкісні генетичні захворювання, такі як аніридія, кератоконус та вроджений іхтіоз, можуть бути сприятливими факторами розвитку кератокон’юнктивіту через наявність у пацієнта структурних та функціональних аномалій рогівки та кон’юнктиви.

Вплив шкідливих виробничих факторів. У працівників різних виробництв, на яких на них тривало впливають підвищена температура довкілля (надмірний обсяг тепла), ультрафіолетове випромінювання або різноманітні хімічні речовини, вищим є ризик розвитку професійного кератокон’юнктивіту, який може трансформуватися у хронічний, через недотримання працівником належних заходів техніки безпеки та ігнорування використання засобів індивідуального захисту.

Психогенні або поведінкові чинники. У пацієнтів, які компульсивно труть очі, що часто відзначається за наявності у них кератоконусу, вищим є ризик розвитку рецидивного кератокон’юнктивіту.

Постійна травматизація, спричинена такою поведінкою, може поставити під загрозу природний захист ока, спричиняючи розвиток рецидивного запалення рогівки та кон’юнктиви (Burrow M.K. et al., 2025).

Складна патофізіологія кератокон’юнктивіту включає взаємодію різних запальних, імунних та механічних чинників, результатом якої є порушення цілісності тканин рогівки та кон’юнктиви.

Механізми розвитку кератокон’юнктивіту різняться залежно від етіологічного чинника, що лежить в їхній основі, але зазвичай вони включають певний каскад подій, результатом яких є пошкодження поверхні ока, відчуття дискомфорту та потенційне зниження гостроти зору аж до його втрати (Narayanan S. et al., 2013).

Кератокон’юнктивіт: клінічна картина

Найчастішими скаргами при кератокон’юнктивіті, незалежно від його етіології, є:

• відчуття дискомфорту або подразнення очей;
• свербіж;
• підвищена чутливість очей до впливу світла;
• незначні, але часто рецидивні епізоди нечіткості (помутніння) зору;
• надмірне сльозовиділення (епіфора).

Загальними об’єктивними ознаками кератокон’юнктивіту є:

• ін’єктування кон’юнктиви;
• хемоз (набряк) кон’юнктиви;
• наявність виділень із очей (Dumitrache М., 2024).

Кератокон’юнктивіт: діагностика

Незалежно від етіології, до обстеження пацієнта з кератокон’юнктивітом слід включати:

• визначення гостроти зору із максимальною корекцією;
• реакцію зіниць;
• оцінку екстраокулярної рухливості;
• визначення полів зору (тест Дондерса);
• вимірювання внутрішньоочного тиску.

При зовнішньому огляді пацієнта лікарю слід приділяти особливу увагу щодо будь-якого збільшення передвушних лімфатичних вузлів, наявності / відсутності періорбітальної еритеми або набряку. Також необхідно оглянути повіки з метою виявлення гіперпігментації, еритеми, набряку, висипу або виділень.

Виділення можуть бути гнійними, слизисто-гнійними, слизеподібними або водянистими. Можливим є негайне відновлення гнійних виділень із очей безпосередньо після їх виділення. Слизеподібні виділення прилипають до вій. Водянисті виділення є прозорими та рясними.

У разі виявлення гнійних виділень необхідно направити їх до лабораторії для подальшого проведення мікробіологічного дослідження. Проведення вивороту повік уражених очей пацієнта є необхідним для огляду їхньої кон’юнктиви, щоб оцінити наявність фолікулів, сосочків або псевдомембран.

Також слід виконати огляд кон’юнктиви очних яблук, а також склепінь кон’юнктиви щодо наявності / відсутності ознак ін’єктування та хемозу, а також особливостей локалізації кон’юнктивальних ін’єкцій (за їх наявності).

Фарбування флуоресцеїном та подальше дослідження за допомогою мікроскопа з щілинною лампою Вуда або прямого офтальмоскопа із кобальтово-синім фільтром допомагають оцінити наявність та характер пошкоджень рогівки, мікротравм або дефектів епітелію.

У разі підозри щодо наявності герпетичного кератокон’юнктивіту особливу увагу приділяють ідентифікації дендритних або псевдодендритних уражень. Альгезиметрія рогівки також є варіантом діагностичного дослідження у разі підозри щодо можливої наявності герпетичної інфекції у пацієнта, оскільки вона може знижувати чутливість рогівки.

У разі підозри щодо наявності сухого кератокон’юнктивіту у пацієнта проведення проби Ширмера дає змогу визначити рівень продукції слізної рідини.

Також у осіб із сухим кератокон’юнктивітом відмічається підвищення показника осмолярності слізної рідини.

У разі підозри щодо наявності епідемічного кератокон’юнктивіту проводять швидке послідовне дослідження аденовірусної інфекції, хоча найчастіше це захворювання встановлюють на підставі клінічних даних (Burrow M.K. et al., 2025).

Кератокон’юнктивіт: лікування

Стратегія лікування кератокон’юнктивіту залежить від його етіології.

Лікування зумовленого аутоімунними та системними захворюваннями, зокрема синдромом Шегрена, сухого кератокон’юнктивіту полягає в застосуванні препаратів штучної слізної рідини, які не містять консервантів. Вони допомагають підтримувати цілісність слізної плівки та зменшити вираженість симптомів патології.

Протизапальні засоби, такі як ліфітеграст та циклоспорин А в лікарських формах для місцевого застосування, допомагають зменшити вираженість запалення.

При тяжкому перебігу синдрому «сухого ока» обтурація слізних точок, що досягається шляхом введення спеціальних пробочок-обтураторів, може поліпшити процес утримання слізної рідини на поверхні очей.

Зміна способу життя пацієнта також відіграє важливу роль, включно з достатньою гідратацією організму, використанням зволожувачів повітря в приміщенні та практикою частого миготіння під час тривалого перебування перед комп’ютерним монітором або екраном телевізора (Agarwal P. et al., 2021).

Лікування при алергічному кератокон’юнктивіті спрямоване на контроль симптомів та зменшення вираженості запалення. Застосування блокаторів H₁-гістамінових рецепторів та стабілізаторів мембран опасистих клітин у лікарських формах для місцевого застосування ефективно зменшують вираженість проявів алергії. При вираженому запаленні короткочасне застосування низьких доз глюкокортикостероїдів, наприклад, лотепреднолу, може швидко зменшити вираженість симптомів алергічного кон’юнктивіту.

Для зменшення гіперемії та свербежу також рекомендується застосування холодних компресів (Ben-Eli H., Solomon A., 2018).

Фармакотерапія інфекційного кератокон’юнктивіту залежить від збудника.

При бактеріальному кератокон’юнктивіті ефективним є застосування антибіотиків широкого спектра дії, наприклад, тобраміцину або моксифлоксацину, у лікарських формах для місцевого застосування.

Наявність у пацієнта вірусного кон’юнктивіту передбачає проведення підтримувальної терапії, включно із застосуванням холодних компресів та змащувальних крапель (офтальмологічних лубрикантів). Противірусні препарати, наприклад, ганцикловір, у лікарських формах для місцевого застосування призначають для лікування герпетичного кератиту.

Грибковий кератокон’юнктивіт лікують протигрибковими препаратами, такими як натаміцин, у лікарських формах для місцевого застосування з додаванням до схеми фармакотерапії системних протигрибкових засобів при тяжкому або рефрактерному перебігу захворювання (Cabrera-Aguas M. et al., 2022).

При кератокон’юнктивіті, зумовленому аутоімунним або системним захворюванням, пацієнту призначають системні імуносупресивні препарати.

Трансплантацію амніотичної мембрани можуть використовувати для пришвидшення загоєння в разі тяжкої форми пошкодження поверхні ока.

Носіння склеральних контактних лінз забезпечує захист поверхні очей, а також підвищує гостроту зору пацієнта в разі прогресуючого або рефрактерного перебігу кератокон’юнктивіту (Chen Z. et al., 2021).

Допоміжна терапія включає застосування очних крапель на основі аутологічної сироватки та вживання омега 3-жирних кислот. Застосування очних крапель на основі аутологічної сироватки чинить позитивний вплив у разі стійких епітеліальних вад та тяжкої форми сухості очей.

Вживання омега 3-жирних кислот допомагає зменшити вираженість запалення та підвищити якість слізної рідини (Pan Q. et al., 2017).

Регулярний контроль стану кон’юнктиви та рогівки очей пацієнта забезпечує своєчасну оцінку відповіді на проведене лікування та дозволяє змінити план терапії кератокон’юнктивіту в разі необхідності.

Моніторинг потенційних побічних ефектів лікарських засобів, що застосовуються для лікування кератокон’юнктивіту, також має важливе значення.

Проведення періодичної оцінки стану слізної плівки та стабільності поверхні ока допомагає попередити рецидивування кератокон’юнктивіту.

Кератокон’юнктивіт: профілактика

Заходи з профілактики кератокон’юнктивіту включають зменшення впливу різних алергенів, використання зволожувачів повітря в приміщеннях, а також уникнення пацієнтом іритантів, таких як дим або вітер.

Дотримання правил особистої гігієни, включно із регулярним миттям рук та попередженням тертя очей, має важливе значення для зниження ризику мікробного зараження.

Для осіб, які носять контактні лінзи, забезпечення їхнього належного очищення, зберігання та своєчасної заміни є значущими в профілактиці інфекційного кератиту.

Регулярний офтальмологічний огляд осіб із груп високого ризику, таких як пацієнти з аутоімунними захворюваннями або хронічним перебігом синдрому «сухого ока», можуть допомогти в діагностиці ранніх проявів кератокон’юнктивіту.