Що таке опіоїди?
Багато років тому опіоїди застосовували для усунення болю. Мак снодійний (лат. Papaver somniferum) вирощували ще у 3400 р. до н.е. у Месопотамії. Термін «опіум» відноситься до суміші алкалоїдів з насіння маку. Опіати - природні алкалоїди, наприклад, морфін або кодеїн. Визначення «наркотик» (від грецького слова «ступор») спочатку використовувалося для опису снодійних препаратів, потім групи опіоїдів, а тепер є юридичним терміном, що означає психоактивні речовини, які застосовуються в медицині, а також використовуються в немедичних цілях і можуть викликати залежність.
У давньоєгипетських папірусах знайдено записи про застосування опіуму для знеболювання. У 1973 р. дослідниця Кендіс Перт (Candace Pert) застосувала радіоактивний морфін для вивчення механізмів дії опіоїдів і встановила, що молекула морфіну зв'язується з дуже специфічними нейронними формаціями, які отримали назву «рецептори морфіну». Це відкриття підштовхнуло вчених до пошуку молекули, що ендогенно стимулює рецептор, кульмінацією чого стало виявлення у 1975 р. дослідниками Джоном Хьюзом (John Hughes) та Гансом Костерліцом (Hans Kosterlitz) «ендогенного морфіну», або «ендорфіну». Більшість опіоїдів, що застосовуються в клінічній практиці, проявляють терапевтичну активність на «морфінових рецепторах», або «μ-рецепторах» і тому вважаються μ-агоністами (Trescot A.M., 2008).
Види опіоїдів
Відповідно до сучасної АТС-класифікації виділяють такі класи опіоїдів, як природні алкалоїди опію (морфін, оксикодон та ін), похідні фенілпіперидину (фентаніл), похідні орипавіну (бупренорфін), похідні морфінану (буторфанол, налбуфін) та інші опіоїди (промедол, трамадол).
Трамадол не належить до стандартних класів опіоїдів. Цей наркотичний аналгетик є атиповим опіоїдом, 4-фенілпіперидиновим аналогом кодеїну з частковою μ-агоністичною активністю на додаток до центральної ГАМК-, катехоламінової та серотонінергічної активності.
Опіоїди можна додатково класифікувати за механізмом дії: агоністи; агоністи/антагоністи або часткові агоністи; антагоністи. Сполуки можуть мати внутрішню афінність та ефективність щодо рецепторів, при цьому афінність є мірою «сили взаємодії» між зв'язуванням молекули опіоїду з його рецептором та інтенсивністю терапевтичного ефекту. Для агоніста характерне і те, й інше (афінність та ефективність), антагоніст має афінність, але не проявляє терапевтичного ефекту; часткові агоністи (так звані слабкі опіоїди) мають спорідненість, але їх терапевтичний ефект менш виражений.
Опіоїдні агоністи
Більшість найпоширеніших опіоїдів є агоністами і механізм їх дії полягає у стимуляції опіоїдних рецепторів. Відмінності в терапевтичній ефективності, мабуть, пов'язані з відносною стимуляцією різних опіоїдних рецепторів (μ-, κ- та ін.), а також генетичними особливостями.
Часткові агоністи опіоїдів
Бупренорфін класифікується як частковий агоніст. Молекула бупренорфіну має високу спорідненість, але низьку ефективність щодо μ-рецептора, де він проявляє частковий ефект при зв'язуванні, але має активність антагоніста κ-рецепторів. Тому бупренорфін застосовується не лише як анальгетик, а й як препарат для терапії при опіоїдній залежності.
Антагоністи опіоїдів
Антагоністи опіоїдних рецепторів налоксон та налтрексон є конкурентними антагоністами μ-, κ- та δ-рецепторів з високою афінністю до μ-рецептора, але без аналгетичної активності.
Налоксон і налтрексон діють центрально та периферично, але мають різні фармакокінетичні профілі, тому застосовуються у різних клінічних ситуаціях. Налоксон має низьку пероральну біодоступність, але швидкий початок дії після парентерального введення для усунення гострих несприятливих ефектів опіоїдів. Налтрексон ефективний при пероральному прийомі, має тривалий період дії, що робить його препаратом вибору при детоксикації та підтримувальній терапії у разі наркотичної залежності (Trescot A.M., 2008).
Показання до застосування
Основним показанням до застосування опіоїдів є больовий синдром високої інтенсивності. Зокрема, опіоїди призначають для зменшення вираженості болю в передопераційний та післяопераційний періоди, для знеболювання пологів або як додатковий засіб при проведенні анестезії.
Окремими показаннями до застосування μ-агоністів є:
- усунення больового синдрому після тяжких поранень, переломів кісток, опіків;
- усунення гострого болю при інфаркті міокарда;
- усунення больового синдрому при гострому панкреатиті;
- зниження інтенсивності хронічного болю при злоякісній пухлині;
- зменшення вираженості спастичного болю при міграції каменів у нирках та у жовчному міхурі;
- як протикашльовий засіб при пораненні грудної клітки та у разі кровотечі в легенях, коли напади кашлю можуть провокувати кровотечу, що загрожує життю; у разі кашлю при раку легень на останніх стадіях, що тяжко купірується;
- у разі диспное, пов'язаного з пошкодженням лівого шлуночка серця та набряком легень;
- для премедикації перед анестезією;
- нейропатичний біль, у тому числі фантомний біль;
- інфекція Herpes zoster.
Показанням до застосування μ-антагоністів є замісна терапія при опіоїдній залежності.
Деякі опіоїди для амбулаторного прийому можна придбати в аптеках, які мають спеціальну ліцензію. Ці препарати можуть викликати залежність та підлягають суворому обліку та звітності, тому їх не відпускають без рецепта лікаря. Лікарські засоби, які застосовуються допоміжно при наркозі, не можна придбати в аптечній мережі - їх централізовано закуповують лікувальні заклади.
Протипоказання
Протипоказаннями до застосування будь-яких опіоїдів є підозра на наявність або підтвердження у пацієнта:
- підвищеної чутливості до компонентів препарату;
- порушення дихання внаслідок пригнічення дихального центру;
- болю в животі неясної етіології (гострий живіт);
- черепно-мозкової травми;
- схильності до бронхоспазму;
- паралітичної кишкової непрохідності;
- затримки випорожнення шлунка;
- тяжкої печінкової недостатності;
- одночасного прийому інгібіторів моноаміноксидази;
- внутрішньочерепної гіпертензії;
- інсульту;
- епілептичного статусу;
- кахексії;
- гострої алкогольної інтоксикації;
- делірію;
- гарячки.