Фарестон (Fareston)
Тореміфен - 60 мг
фармакодинаміка. Тореміфен є нестероїдною похідною речовиною трифенілетилену. Як і інші представники цього класу (наприклад, тамоксифен і кломіфен), тореміфен зв’язується з рецепторами естрогену і чинить естрогеноподібний та/або антиестрогенний ефект, залежно від тривалості лікування, статі, органа-мішені та інших особливостей.
При лікуванні тореміфеном хворих на рак молочної залози у постменопаузі було виявлено помірне зниження сироваткового холестеролу і ЛПНЩ.
Тореміфен конкурентно зв’язується з естрогенрецепторами і гальмує естрогенопосередковану стимуляцію синтезу ДНК і клітинну реплікацію. На експериментальних моделях раку при застосуванні високих доз тореміфен чинив естрогеннезалежний протипухлинний ефект.
Протипухлинний ефект тореміфену на рак молочної залози опосередкований антиестрогенною дією, проте не можна виключити, що інші механізми (зміни в експресії онкогенів, секреція чинників росту, індукція апоптозу і вплив на кінетику клітинного циклу) також можуть чинити протипухлинний ефект.
Фармакокінетика
Абсорбція. Після перорального прийому тореміфен швидко абсорбується. Cmax у плазмі крові визначається в середньому через 3 (у межах 2–5) год. Їжа не впливає на тривалість абсорбції, але може відкладати набуття Cmax на 1,5–2 год. Зміни, пов’язані з прийомом їжі, клінічно незначущі.
Розподіл. Концентрація у плазмі крові описується біекспоненціальною кривою. Т½ у першій фазі (розподіл) становить 4 (2–12) год, у другій (елімінація) — 5 (2–10) діб. CL і V не оцінювалися через відсутність досліджень в/в інфузій. Понад 99,5% тореміфену зв’язується з протеїнами плазми крові (альбумінами). Кінетика тореміфену у плазмі крові при пероральному прийомі від 11 до 680 мг/добу має лінійний характер. Середня steady-state концентрація тореміфену при прийомі рекомендованої дози 60 мг/добу становить 0,9 (0,6–1,3) мкг/мл.
Метаболізм. Тореміфен активно метаболізується. Основним метаболітом у плазмі крові є N-диметилтореміфен із середнім T½ 11 (4–20) діб. Він має схожий антиестрогенний ефект, але дещо нижчий, ніж тореміфен. Більше 99,9% зв’язані з білками плазми крові. Ще 3 менш значущих метаболіти визначаються у плазмі крові — деаміногідрокситореміфен, 4-гідрокситореміфен і N,N-дидеметилтореміфен.
Елімінація. Тореміфен елімінується в основному у вигляді метаболітів з калом. Можлива ентерогепатична рециркуляція. Понад 10% застосованої дози виводиться з сечею у вигляді метаболітів. Внаслідок повільної елімінації steady-state концентрація у плазмі крові досягається протягом 4–6 тиж.
лікування гормонозалежного метастатичного раку молочної залози у постменопаузі у якості препарату першої лінії.
Фарестон не рекомендований пацієнтам з естрогенрецепторнегативними пухлинами.
препарат призначений для перорального застосування незалежно від прийому їжі.
Рекомендована доза становить 60 мг на добу.
Ниркова недостатність. При нирковій недостатності корекція дози не потрібна.
Печінкова недостатність. При печінковій недостатності тореміфен слід призначати з обережністю.
Діти. Інформація щодо застосування препарату у дітей відсутня, тому застосування препарату цій категорії пацієнтів не показане.
гіперплазія ендометрія в анамнезі та виражена печінкова недостатність є протипоказанням до тривалого застосування тореміфену.
Гіперчутливість до тореміфену чи до будь-якої з допоміжних речовин.
При застосуванні тореміфену спостерігалися зміни серцевої електропровідності, а саме — подовження інтервалу Q–T, тому препарат протипоказаний пацієнтам із:
– вродженим або набутим подовженням інтервалу Q–T;
– порушеннями електролітного балансу, особливо невідкоригованою гіпокаліємією;
– клінічно значущою брадикардією;
– клінічно значущою серцевою недостатністю зі зниженням фракції викиду лівого шлуночка;
– симптоматичними аритміями в анамнезі.
Тореміфен не рекомендується для застосування разом із препаратами, що подовжують інтервал Q–T.
найчастіше виникають такі побічні реакції: припливи, підвищена пітливість, маткові кровотечі, вагінальні виділення, підвищена втомлюваність, нудота, висип, свербіж, запаморочення і депресія. Зазвичай ці побічні реакції виражені у легкій формі та спричинені антиестрогенною дією тореміфену.
Частота виникнення побічних реакцій має таку класифікацію: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10 000 до <1/1000); надзвичайно рідко (<1/10 000), частота невідома (не можна визначити за наявними даними).
Доброякісні та злоякісні новоутворення.
Надзвичайно рідко — рак ендометрія.
З боку крові та лімфатичної системи.
Частота невідома — тромбоцитопенія, анемія, лейкопенія.
З боку метаболізму та харчування.
Нечасто — втрата апетиту.
Психічні порушення.
Часто — депресія.
Нечасто — безсоння.
З боку нервової системи.
Часто — запаморочення.
Нечасто — головний біль.
З боку органа зору.
Надзвичайно рідко — короткочасне помутніння рогівки.
З боку органа слуху.
Рідко — вертиго.
З боку судинної системи.
Дуже часто — припливи.
Нечасто — тромбоемболічні епізоди.
З боку дихальної системи.
Нечасто — диспное.
З боку травного тракту.
Часто — нудота, блювання.
Нечасто — запор.
З боку гепатобіліарної системи.
Рідко — підвищення рівнів трансаміназ.
Надзвичайно рідко — жовтяниця.
Частота невідома — гепатит.
З боку шкіри та підшкірної клітковини.
Дуже часто — підвищена пітливість.
Часто — висип, свербіж.
Надзвичайно рідко — алопеція.
З боку репродуктивної системи.
Часто — маткові кровотечі, вагінальні виділення.
Нечасто — гіпертрофія ендометрія.
Рідко — поліпи ендометрія.
Надзвичайно рідко: — гіперплазія ендометрія.
Загальні порушення.
Часто — підвищена втомлюваність, набряк.
Нечасто — збільшення маси тіла.
Реакції гіперчутливості.
Тромбоемболічні епізоди включають глибокий тромбоз вен, тромбофлебіти та легеневу емболію.
Лікування тореміфеном асоційоване зі змінами рівнів печінкових ферментів (підвищення рівнів трансаміназ) та надзвичайно рідко — з тяжкими порушеннями функції печінки (жовтяниця).
На початку терапії у пацієнтів із метастазами у кістках повідомлялося про випадки розвитку гіперкальціємії.
Протягом терапії тореміфеном може виникнути гіпертрофія ендометрія внаслідок часткової естрогенної дії тореміфену. Існує ризик появи змін ендометрія, таких як гіперплазія, поліпоз і рак. Це може бути спричинено основним механізмом дії препарату — естрогенною стимуляцією.
Подовження Q–T-інтервалу при застосуванні препарату Фарестон є дозозалежним.
перед початком лікування пацієнти мають пройти гінекологічне обстеження. Особливу увагу слід приділити стану слизової оболонки ендометрія. Потім гінекологічні обстеження необхідно повторювати не менше 1 разу на рік. Пацієнтки з АГ, цукровим діабетом та високим рівнем індексу маси тіла (>30) або, які отримували тривалу замісну гормональну терапію, знаходяться у групі ризику щодо раку ендометрія, тому потребують ретельного моніторингу.
Повідомлялося про випадки анемії, лейкопенії та тромбоцитопенії. Червоні кров’яні клітини, лейкоцити або тромбоцити слід контролювати при застосуванні препарату Фарестон.
При застосуванні тореміфену повідомлялося про випадки ушкодження печінки, в тому числі відзначалося підвищення рівня печінкових ферментів (у понад 10 разів вище верхньої межі норми), а також про випадки гепатиту і жовтяниці. Більшість із цих випадків виникало протягом перших місяців лікування. Характер ушкодження печінки переважно був гепатоцелюлярним.
Тореміфен не рекомендується для лікування пацієнтів, у яких в анамнезі були випадки тяжких тромбоемболічних захворювань.
У деяких пацієнтів Фарестон може спричинити дозозалежне подовження інтервалу Q–T.
Фарестон необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам із проаритмічними станами (особливо в осіб літнього віку), таких як міокардіальна ішемія чи подовження інтервалу Q–T, що можуть призвести до підвищення ризику виникнення вентрикулярної аритмії (включаючи тріпотіння/фібриляцію) та зупинки серця. При виникненні симптомів, що можуть асоціюватися з серцевою аритмією, які виникають протягом застосування препарату Фарестон, терапію необхідно припинити та провести ЕКГ-дослідження.
Не слід застосовувати препарат, якщо інтервал Q–Tс >500 мс.
Пацієнти з декомпенсованою серцевою недостатністю або особи зі стенокардією тяжкого ступеня потребують ретельного моніторингу.
Оскільки у пацієнтів із метастазами у кістках на початку лікування препаратом може розвинутися гіперкальціємія, вони потребують ретельного моніторингу.
Інформація про застосування препарату пацієнтами з нестабільним діабетом, серцевою недостатністю чи тяжким загальним станом відсутня.
Препарат містить лактозу (таблетки по 20 мг — 19,0 мг на таблетку, таблетки по 60 мг — 28,5 мг на таблетку). При рідкісній спадковій непереносимості галактози, лактазній недостатності Лаппа або мальабсорбції глюкози/галактози застосування препарату не показане.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми. Лікарський засіб рекомендований для застосування пацієнткам у менопаузі.
Фарестон не слід застосовувати у період вагітності або годування груддю через відсутність інформації щодо його безпечності та ефективності. Дослідження на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для людини невідомий.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами. Зазвичай препарат не впливає на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами, але в поодиноких випадках можливе виникнення запаморочення. У цьому разі необхідно утримуватися від керування транспортними засобами чи роботи з іншими механізмами.
не виключено виникнення додаткового ефекту подовження інтервалу Q–T при застосуванні Фарестону разом з іншими препаратами, що можуть пролонгувати інтервал Q–T. Це може призвести до підвищеного ризику виникнення вентрикулярних аритмій, включаючи тріпотіння/фібриляцію. Тому одночасне застосування Фарестону з нижченаведеними лікарськими препаратами протипоказане:
– антиаритмічні препарати класу IA (наприклад квінідин, гідроквінідин, дизопірамід);
– антиаритмічні препарати класу III (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
– нейролептики (наприклад фенотіазини, пімозид, сертиндол, галоперидол, сультоприд);
– деякі антибактеріальні препарати (наприклад моксіфлоксцин, еритроміцин в/в, пентамідин, протималярійні засоби, особливо галофантрин);
– деякі антигістамінні засоби (наприклад терфенадін, астемізол, мізоластин);
– інші (цисаприд, вінкамін в/в, бепридил, дифеманіл).
При одночасному застосуванні препаратів, що зменшують ниркову екскрецію кальцію (тіазидні діуретики), можливий розвиток гіперкальціємії.
Індуктори ферментних систем печінки (наприклад фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін) можуть пришвидшувати метаболізм тореміфену в печінці й призводити до зниження рівноважної концентрації тореміфену у плазмі крові. У цьому разі може виникнути необхідність подвоїти добову дозу.
Одночасний прийом антиестрогенів і варфариноподібних антикоагулянтів може значно збільшувати час кровотечі. Необхідно уникати їх одночасного застосування.
Теоретично деякі препарати, що інгібують ферментну систему CYP 3A, можуть сповільнювати метаболізм тореміфену. До цієї групи лікарських засобів належать антимікотики — похідні імідазолу (кетоконазол) та інші подібні засоби антимікотичної дії (ітраконазол, воріконазол, позаконазол), інгібітори протеази (ритонавір, нелфінавір), макроліди (кларитроміцин, еритроміцин і телітроміцин). При одночасному застосуванні цих препаратів (наприклад кетоконазол, еритроміцин, тролеандоміцин) слід враховувати цей факт.
запаморочення, головний біль, вертиго можуть виникати при застосуванні препарату у дозі 680 мг/добу. Також слід приймати до уваги подовження інтервалу Q–T, що може виникнути при передозуванні.
Терапія при передозуванні є симптоматичною, специфічного антидоту не існує.
при температурі не вище 25 °C.