Урофурагін: швидка та ефективна фармакотерапія при циститі у жінок

Цистит — це запальне захворювання слизової оболонки сечового міхура, найчастіше інфекційної природи, що належить до групи хвороб сечовивідних шляхів.

Епідеміологія та етіологія (причини) циститу у жінок

У близько ¹/₃ жінок віком до 24–25 років було діагностовано хоча б один епізод інфекції сечовивідних шляхів, а до 30–32 років — у 50%.

Фактори, що підвищують ризик розвитку неускладненого циститу у жінок, включають:

• близьке розташування зовнішнього отвору сечівника (уретри) та зовнішнього сфінктера прямої кишки;
• невелика довжина уретри у жінок;
• статевий акт;
• застосування сперміцидів;
• новий статевий партнер протягом останнього року;
• раніше перенесена інфекція сечовивідних шляхів;
• наявність у сімейному анамнезі у близького родича епізодів інфекції сечовивідних шляхів.

Гострий цистит відзначають набагато частіше, ніж пієлонефрит: на кожний епізод пієлонефриту припадає 18–28 випадків циститу (Kranz J.S. et al., 2018).

Найбільш частими етіологічними факторами інфекцій сечовивідних шляхів у жінок є: кишкова паличка (86%), різні види клебсієл (5%), сапрофітний стафілокок (3%), протеї (3%), бактерії родів Enterobacter (1,4%), Citrobacter (0,8%) або Enterococcus (0,5%) (Behzadi P. et al., 2010).

Патогенез циститу

Розвиток циститу відбувається у результаті колонізації слизової оболонки периуретральної зони мікрофлорою піхви й бактеріями, що містяться у фекаліях, та подальшого проникнення цих патогенних збудників у сечовий міхур.

Патогенна мікрофлора, що уражає слизову оболонку сечового міхура, містить фактори вірулентності, які допомагають подолати захисні сили організму та колонізувати слизову оболонку сечовивідних шляхів (Tyagi P. et al., 2018).

Класифікація циститу (Тиктинский О.Л., 2000)

1. За перебігом захворювання:

• гострий;
• хронічний.

2. За походженням:

• первинний, чи неускладнений;
• вторинний, або ускладнений (при пієлонефриті, різних захворюваннях сечового міхура, передміхурової залози, уретри).

3. За етіологією та патогенезом:

• алергічний;
• діабетичний;
• інфекційний;
• променевий;
• нейрогенний;
• обмінний;
• паразитарний;
• післяопераційний;
• за наявності спинальної травми;
• хімічний;
• ятрогенний.

4. За локалізацією та поширеністю запального процесу:

• дифузний;
• шийковий;
• тригоніт.

Симптоми циститу у жінок

Гострий неускладнений цистит у жінок виникає раптово, через кілька годин після переохолодження або впливу іншого провокативного фактора, та супроводжується дизурією — порушенням процесу сечовипускання, для якого характерними є біль у ділянці сечового міхура, часті (кожні 30–40 хв) позиви до сечовипускання. Частота позивів може скорочуватися до декількох хвилин та спостерігатися як вдень, так і вночі. Іноді гострий цистит може супроводжуватися гематурією (наявністю крові у сечі). Згідно з результатами систематичного огляду, у якому вивчали дані анамнезу та фізикального огляду жінок з неускладненою інфекцією сечовивідних шляхів, поєднання дизурії та підвищеної частоти сечовипускання за відсутності виділень з піхви або подразнення її слизової оболонки, є ознакою неускладненого циститу (Bent S. et al., 2002).

Зміни прозорості (помутніння) сечі або наявності неприємного запаху від неї за відсутності інших ознак або симптомів зазвичай недостатньо для встановлення діагнозу циститу.

Симптоми у пацієнток з ускладненим гострим циститом подібні до таких у хворих із гострим неускладненим циститом. Разом з тим слід зазначити, що у деяких пацієнток, наприклад, у осіб зі спинальною травмою, можуть спостерігатися порушення з боку вегетативної нервової системи або підвищена спастичність сечового міхура.

Цистит можна відрізнити від пієлонефриту (запалення мискового апарату нирок) за відсутності наступних симптомів: підвищення температури тіла до 38ۜ °С та вище, ознобу або сепсису (зараження крові).

Біль у правій або лівій бічній ділянці живота, болючість у місці зчленування ребер із хребтом, наявність нудоти або блювання вказують на інфекцію верхніх відділів сечовивідних шляхів та/або пієлонефрит.

Обстеження жінок у разі циститу

Під час обстеження жінок із симптомами інфекцій сечовивідних шляхів, включаючи цистит, лікар з’ясовує наявність або відсутність в анамнезі попереднього епізоду інфекції сечовивідних шляхів, а також будь-яких факторів ризику, наприклад, нещодавній прийом антибіотиків, діагностований у пацієнтки цукровий діабет, проведення будь-яких урологічних процедур або оперативних втручань, епізоди сечокам’яної хвороби, аномалії сечовивідних шляхів, вагітність.

Дослідження органів малого тазу є важливою складовою обстеження жінок із циститом, особливо якщо у них спостерігаються рецидивний цистит або інші рецидивні інфекції сечовивідних шляхів.

Рецидивний цистит визначають як два діагностовані епізоди циститу протягом 6 міс або 3 діагностовані епізоди протягом одного року (Anger J. et al., 2019).

Якщо при рецидивному циститі або іншій інфекції сечовивідних шляхів виділяється один і той самий вид збудника, можна припустити, що у пацієнтки наявна сечокам’яна хвороба.

Діагноз рецидивної інфекції сечовивідних шляхів, у тому числі циститу, встановлюють шляхом посіву сечі на стерильність. Якщо за результатами посіву сечі спостерігається ріст на живильному середовищі колоній будь-якого збудника інфекцій сечовивідних шляхів, можна говорити про рецидив цієї інфекції.

Лікування жінок із циститом

Який лікар лікує цистит? За наявності у жінки вищенаведених симптомів циститу за кваліфікованою медичною допомогою їй слід звертатися до терапевта або сімейного лікаря. У разі встановлення діагнозу гострого циститу терапевт або сімейний лікар призначають лікування самостійно; за підозри на наявність хронічного циститу жінку можуть направити на консультацію до уролога; у разі підозри щодо наявності патології з боку статевих органів пацієнтку направляють на консультацію до гінеколога.

Як лікувати жінок із циститом? Лікування при гострому циститі у жінок проводять за допомогою антибактеріальних засобів.

Вибір антибактеріального препарату залежить від факторів ризику інфікування пацієнтки, від наявності або відсутності у інфікувального мікроорганізму множинної лікарської резистентності (стійкості до дії фармакотерапевтичних засобів).

Антибактеріальними препаратами, що застосовуються при гострому циститі, є: нітрофурани (фурагін, нітрофурантоїн), фіксована комбінація сульфаметоксазолу та триметоприму, фосфоміцин, хінолони та фторхінолони.

Нітрофурани – препарати вибору для лікування жінок із циститом

Нітрофурани використовуються у клінічній практиці ще з 40-х років XX ст., досвід їх застосування налічує понад 70 років.

Нітрофурани (фурагін, нітрофурантоїн, нітрофурал та ряд інших) є одними з препаратів вибору для лікування жінок з гострим циститом, зокрема завдяки своєму унікальному та специфічному механізму відновлення нітрогрупи (Kahlmeter G., 2003).

До групи антибактеріальних засобів нітрофуранового ряду належить препарат Урофурагін (діюча речовина — фурагін або синонім: фуразидин), який призначають при інфекціях сечовивідних шляхів, включаючи цистит.

Спектр антибактеріальної дії нітрофуранів

Нітрофурани, у тому числі фурагін, проявляють активність щодо наступних мікроорганізмів:

• грамнегативні аеробні бактерії: кишкова паличка, клебсієли, протеї, сальмонели, шигели, холерний вібріон, а також збудники роду Haemophillus;
• грампозитивні аеробні бактерії: стафілококи, стрептококи, коринебактерії;
• патогеннівидигрибків:Candida albicans, Microsporum spp., Trichophyton spp.;
• деяківидинайпростіших: Trichomonas vaginalis, Lamblia intestinalis, Entamoeba histolytica. 

Фармакокінетика препарату Урофурагін

Після прийому всередину діюча речовина препарату Урофурагін — фурагін — дуже швидко всмоктується та досягає максимальної концентрації в сироватці крові протягом близько 0,5 год.

Крива концентрації в сироватці крові вказує на відкриту однокомпартментну (однокамерну) модель розподілу фурагіну. Зазначена концентрація є незначною з терапевтичної точки зору та становить близько 4,2 мкг/мл.

Виведення, що визначалося у осіб, які приймали фурагін, у дослідженні його відносної біодоступності, становило 6,25 мг/мл.

Прийом нітрофуранів, у тому числі фурагіну, з їжею, особливо багатою на білки, підвищує біологічну доступність цих антибактеріальних засобів на 40–50% та збільшує виведення із сечею, тобто підвищує концентрацію препарату в сечі, що впливає на підвищення його ефективності.

Нітрофурани, у тому числі фурагін, погано проходять через гістогематичні бар’єри, та лише незначна частка від прийнятої дози цих антибактеріальних засобів може екскретуватися в грудне молоко.

У нітрофуранів вузьке терапевтичне вікно, тому їх застосовують у низьких дозах, разом з тим слід зазначити, що фурагін є менш токсичним, ніж нітрофурантоїн та нітрофурал (Казюлин А.Н., 2017).

Мезанізми дії препарату Урофурагін

Механізми дії активної речовини фурагіну, що входить до складу препарату Урофурагін, щодо мікроорганізмів, зокрема збудників, що викликають цистит, полягає у пошкодженні рибосом та, відповідно, порушенні синтезу білків у бактеріальній клітині, а також порушенні аеробного метаболізму (обміну речовин за наявності кисню), синтезу нуклеїнових кислот та пошкодженні клітинної стінки збудника.

Молекула фурагіну є акцептором (одержувачем) електрона від атома кисню, завдяки цьому механізму порушується процес клітинного дихання мікроорганізму. Окрім того, фурагін (діюча речовина препарату Урофурагін) інгібує активність цілого ряду дихальних ферментів бактеріальної клітини (піруватоксидази, глутатіонредуктази, альдегіддегідрогенази).

Усередині бактеріальної клітини під впливом флавопротеїнів відбувається відновлення нітрогрупи у молекулі фурагіну.

У результаті зазначеної реакції утворюються метаболіти, що чинять цитотоксичну дію.

Оскільки для фурагіну характерними є декілька механізмів, що пригнічують ріст та розмноження бактерій, розвиток антибіотикорезистентності до цієї речовини у бактерій відбувається вкрай повільно.

Слід зазначити, що вітаміни групи B зменшують здатність фурагіну пригнічувати бактеріальні ферменти, які забезпечують процес дихання. Фурагін є антагоністом налідиксової кислоти, тобто знижує ефект хінолонів.

Схема лікування препаратом Урофурагін

Дорослі. Препарат Урофурагін приймають всередину по 100 мг 3 рази на добу під час прийому їжі з високим вмістом білка, оскільки білок підвищує біодоступність похідних нітрофурану.

Курс терапії — 5–10 діб.

Тривалість лікування при циститі визначає лікар.

Якщо це потрібно, курс повторюють через 10–15 діб.

Діти. Застосування препарату Урофурагін у дітей протипоказане.

Протипоказання до призначення препарату Урофагін:

• гіперчутливість до фурагіну або інших похідних нітрофуранів;
• період вагітності та годування грудьми;
• ниркова недостатність (кліренс креатиніну нижче 60мл/хв);
• проведення пацієнту гемодіалізу чи перитонеального діалізу;
• полінейропатія (у тому числі діабетична);
• дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази у зв’язку з ризиком розвитку гемолізу (руйнування червоних кров’яних тілець— еритроцитів);
• тяжка печінкова недостатність;
• порфірія.

Урофурагін — один з препаратів вибору для лікування пацієнтів із циститом

Враховуючи повільний розвиток резистентності мікроорганізмів, включаючи збудників інфекційних уражень сечовивідних шляхів, до нітрофуранів, наявність декількох механізмів дії та, відповідно, структур бактеріальної клітини, на які чинить вплив фурагін, а також його низьку токсичність у порівнянні з іншими препаратами, можна зробити висновок, що Урофурагін є одним з антибактеріальних препаратів вибору для лікування пацієнтів з інфекціями сечовивідних шляхів, включаючи цистит у жінок.