ЗАСОБИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ У РАЗІ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ШЛУНКОВО-КИШКОВИХ РОЗЛАДІВ

Причини порушення роботи ШКТ

Діарея виникає внаслідок надлишкової секреції та/або порушення всмоктування рідини та електролітів епітелієм кишечнику. Таблетки при розладі шлунка зазвичай підбирають, орієнтуючись на вираженість симптомів, проте також необхідно враховувати і причини стану.

Бактеріальна діарея

Бактерії, такі як V. cholerae та ентеротоксигенна E. coli, секретують специфічні ентеротоксини (холерний токсин та термостабільний ентеротоксин відповідно), які підвищують рівень внутрішньоклітинних циклічних нуклеотидів, що призводить до посилення секреції іонів Cl^- та води. Інвазивні бактерії, такі як сальмонела та шигела, спричиняють тканинну запальну реакцію (Marchelletta R.R., 2013).

Вірусна діарея

Ентеральна ротавірусна інфекція викликає секрецію рідини, а також структурні зміни епітелію кишечнику, зумовлюючи секреторну діарею. Вважається, що ротавірусний білок (NSP4) діє як ентеротоксин, викликаючи підвищення концентрації цитоплазматичного Ca²⁺ за рахунок зв'язування з мембранним рецептором, нейропептидом галаніном та/або за рахунок стимуляції нервових закінчень. Молекулярні механізми, за допомогою яких інші кишкові віруси, такі як норовірус, викликають діарею, нині невідомі (Payne D.C., 2013).

Запальна діарея

Запалення кишечнику спостерігається при аутоімунних захворюваннях, таких як синдром подразненого кишечнику та глютенова хвороба. Провідним патогенетичним механізмом у такому разі є хронічне запалення слизової оболонки кишечнику, внаслідок якого порушуються процеси всмоктування та секреції води (Gareau M.G., 2013). Переважно запальна діарея відзначається у відповідь на вплив деяких бактеріальних патогенів, таких як Clostridium difficile, яка є найчастішою причиною внутрішньолікарняної антибіотик-асоційованої діареї. Пов'язані з C. difficile діарея та коліт виникають вторинно по відношенню до вироблених токсинів, які активують епітеліальні запальні сигнальні шляхи та рекрутують імунні клітини (Sun X., 2015).

Як підібрати пігулки при діареї?

Невідкладне лікування пацієнтів з інфекційними діарейними захворюваннями зосереджене на швидкому відновленні дефіциту рідини (усунення зневоднення). Поза стаціонаром основою терапії є розчини для пероральної регідратації (РПР) (Sentongo T.A., 2004). Хоча РПР ефективно відновлюють дефіцит води та електролітів при правильному застосуванні, регідратація ніяк не модифікує процеси втрати рідини, інтенсивність діареї чи тривалість захворювання. Більшість сучасних препаратів, що застосовуються для симптоматичного лікування, класифікуються як засоби, що пригнічують перистальтику, чи антисекреторні засоби залежно від механізму їх дії. При діареї, спричиненій кишковими інфекціями, також застосовують різні антибіотики залежно від збудника (McMahan Z.H., 2007).

Лікування дітей з діареєю

РПР

РПР є розчином для перорального прийому, який стимулює всмоктування Na⁺ у кишечнику за допомогою SLC5A1 та транспортерів амінокислот, пов'язаних з Na⁺. Сьогодні ВООЗ рекомендує застосування гіпоосмолярних РПР (245 мОсм/л). Широке застосування РПР значно знизило летальність, пов'язану з діарейними захворюваннями приблизно на 70% (Das J.K., 2014).

Пробіотики

Декілька метааналізів та клінічних досліджень показують, що пробіотики скорочують тривалість діареї. Подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження за участю дітей віком 1–6 років продемонструвало, що специфічний пробіотик (Lactobacillus reuteri) значно знижує частоту та інтенсивність гострої діареї, особливо у дітей з поганим нутрітивним статусом (Agustina R., 2012). На сьогодні накопичується все більше даних на користь того, що пробіотики можна призначати як додаткову протидіарейну терапію.

Лікування дорослих із діареєю

Крім вже згаданих РПР та пробіотиків, для лікування дорослих з діареєю застосовують препарати з антиперистальтичною та антисекреторною дією.

Препарати, що пригнічують перистальтику

Для лікування діареї широко застосовують препарати, що пригнічують перистальтику кишечнику. Лоперамід та дифеноксилат є агоністами μ-опіоїдів, які широко застосовуються при легкій неспецифічній діареї. Вони не рекомендовані при бактеріальній діареї насамперед через ризик розвитку паралітичної кишкової непрохідності. Хоча лоперамід широко застосовується та ефективний при гострій діареї, потенційні серйозні побічні ефекти препаратів, що інгібують перистальтику, включаючи вузький терапевтичний діапазон, обмежують їх застосування, особливо при інфекційній діареї (DuPont H.L., 1990).

Антисекреторні препарати

Зниження секреції кишкової рідини було відносно недостатньо вивченою сферою протидіарейної терапії. Історично було показано, що субсаліцилат вісмуту проявляє антидіарейну ефективність, а результати ранніх механістичних досліджень продемонстрували, що саліцилати, такі як ацетилсаліцилова кислота , інгібують індуковану ентеротоксином секрецію Cl^- та сприяють абсорбції Na⁺ (Powell D.W., 1979).

Коли варто звертатися до лікаря?

Препарати, що застосовуються при діареї, зазвичай недорогі та діють швидко. Однак іноді адекватної регідратації та препаратів для пригнічення перистальтики недостатньо. Якщо діарея триває понад 48 год, незважаючи на вжиті заходи, необхідно звернутися до лікаря для коригування схеми лікування.