Пантенол (Panthenolum) (273019) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Декспантенол - 50 мг/г

Препарат Пантенол згідно з АТС-класифікацією належить до групи препаратів, що сприяють загоєнню (рубцюванню) ран. Діючою речовиною Пантенолу є декспантенол, який, у свою чергу, є попередником пантотенової кислоти.

Актуальність проблеми

Порушення шкірного бар’єру — це основна причина розвитку різних патологічних станів шкіри, таких як сухість шкіри (як сам стан), чутлива шкіра, себорейний дерматит, атопічний дерматит або контактний дерматит (Danby S.G., 2016; Giménez-Arnau A., 2016). Тому зволоження і відновлення шкірного бар’єру рогового шару є важливими властивостями будь-якого препарату з догляду за шкірою (Lodén M., 2016). Декспантенол покращує місцеве зволоження шкіри; ця дія може бути пов’язана з гігроскопічними властивостями декспантенолу і його здатністю утримувати вологу (Wollina U., 2001; Lodén M., 2016). Зволожувальний ефект, мабуть, пов’язаний з його здатністю відновлювати епідермальний бар’єр (Wollina U., Kubicki J., 2005). В експериментальному дослідженні з посіченою свинячою шкірою було встановлено, що декспантенол підвищує молекулярну рухливість декількох ліпідних і білкових сегментів рогового шару, створюючи тим самим властивості гідратованої шкіри, у тому числі в умовах зневоднення. Зокрема, було продемонстровано, що декспантенол взаємодіє з ліпідними сегментами позаклітинних ламелл і білковими залишками в клітинах рогового шару і таким чином компенсує зниження гідратації шляхом збереження/підвищення молекулярної рухливості (Björklund S. et al., 2016).
Механізми, за допомогою яких декспантенол відновлює і захищає бар’єрну функцію шкіри, до кінця не з’ясовані. Оскільки різні шари шкіри піддаються постійному оновленню, зволожувачі створюють середовище, яке сприяє фізіологічним процесам (наприклад функціонуванню ферментів), необхідним для підтримки або відновлення бар’єрної функції шкіри. Крім того, препарати для місцевого застосування можуть також проникати глибше в епідерміс і заважати виробленню бар’єрних ліпідів і дозріванню корнеоцитів (Lodén M., 2016). Фактично було висловлено припущення, що декспантенол сприяє регенерації епідермісу за рахунок посилення диференціювання епідермісу і синтезу ліпідів (Giménez-Arnau A., 2016).

Атопічний дерматит

Недостатній прояв бар’єрної функції шкіри, що призводить до підвищеної трансепідермальної втрати води і зменшення гідратації рогового шару (суха шкіра), є характерною рисою атопічного дерматиту (АД) (Proksch E., 2008; Ring J. et al., 2012). У результаті клінічних досліджень встановлено, що щоденне застосування засобів з догляду за шкірою може запобігти АД або продовжити час між його загостреннями (Simpson E.L. et al., 2010; Simpson E.L. et al., 2014; Gelmetti C. et al., 2015). Таким чином, місцеве нанесення декспантенолу відіграє очевидну роль у якості догляду за шкірою на етапах постзапальної підтримки АД завдяки своїй доведеній здатності зволожувати шкіру і відновлювати шкірний бар’єр.
У подвійному сліпому рандомізованому контрольованому дослідженні (РКД) в цілому 60 здоровим добровольцям наносили на шкіру декспантенол, приготований у двох різних ліпофільних носіях у концентрації 2,5%. Застосування препарату 2 р/добу протягом 7 днів статистично значимо покращувало гідратацію рогового шару і зменшувало трансепідермальну втрату води порівняно з контрольною групою (Gehring W., Gloor M., 2000). У контексті рандомізованого дослідження на 20 здорових добровольцях та ж сама група оцінила гідрофільну емульсію, що містить 2,5 або 5% декспантенолу, щодо її дії на гідратацію і відновлення шкірного бар’єру за допомогою тесту на повторне використання лаурилсульфату натрію (SLS) (Gehring W., Gloor M., 2001). Місцеве застосування обох декспантенолвмісних емульсій статистично значимо покращувало гідратацію рогового шару й захисну функцію шкіри порівняно з контрольною групою. За кількістю позитивних ефектів результат був більш виражений з 5% декспантенолвмісною емульсією. Результати були отримані відповідно до аналогічно розробленого дослідження, в якому вивчали 2,5% декспантенолвмісний лосьйон у 20 здорових добровольців стосовно його впливу на гідратацію і відновлення шкірного бар’єру із застосуванням тесту на повторне використання SLS (Gehring W., Gloor M., 2001).

Попрілості у дітей

Попрілості у дітей (пелюшковий дерматит) — форма подразливого контактного дерматиту, що виникає в ділянці підгузка, найпоширеніше захворювання шкіри у немовлят (Klunk C. et al., 2014). Найбільш важливим фактором розвитку пелюшкового дерматиту є тривалий контакт шкіри з сечею та калом, який викликає руйнування шкірного бар’єру у результаті мацерації (розм’якшення й ослаблення рогового шару з виділенням природних зволожувальних факторів), локально підвищеної лужності, що призводить до активації фекальних протеаз, ліпази і тертя (Adam R., 2008; Atherton D.J. et al., 2015). Ключем до успішного лікування пелюшкового дерматиту є проведення профілактичних заходів. Це включає м’яке очищення, негайну зміну підгузків, що містять сечу і кал, і регулярне застосування захисного бар’єрного препарату (Atherton D.J., 2004; Stamatas G.N., Tierney N.K., 2014; Atherton D.J. et al., 2015). Застосування захисних кремів або мазей при кожній зміні підгузків рекомендується в якості захисного або профілактичного заходу. Захисні креми/мазі утворюють ліпідну плівку на поверхні шкіри і захищають її від контакту з вологою і подразниками (Stamatas G.N., Tierney N.K., 2014; Atherton D.J. et al., 2015). Фактично застосування бар’єрних пом’якшувальних препаратів при зміні підгузків у даний час є стандартною практикою (Atherton D.J., 2016). Усвідомлюючи зростаючу важливість застосування захисних препаратів для догляду за шкірою, міжнародна група експертів-дерматологів і педіатрів у якості заходів щодо запобігання попрілостей в 2012 р. погодила 9 характеристик, властивих ідеальному препарату, придатному для багаторазового застосування для догляду за шкірою немовлят під підгузками (Atherton D. J , 2015). Група переглянула раніше досягнутий консенсус, опублікований у 2004 р. (Atherton D.J., Mills K., 2004), збільшивши попередні 7 характеристик до 9.

Роль декспантенолу при дерматологічних станах, пов’язаних з цукровим діабетом

В одному з досліджень було встановлено, що 2 декспантенолвмісних лосьйони, що підходять для догляду за шкірою діабетичних стоп і ступень, значно покращували гідратацію шкіри (за даними корнеометрії) при нанесенні їх 2 р/добу протягом 4 тиж діабетикам із сухою шкірою. У результаті застосування обох препаратів було зафіксовано, що вони поліпшили суб’єктивні результати (напруга, свербіж і сухість) в оброблених ділянках. Передбачається, що тестовані препарати можуть допомогти в профілактиці інфекцій стоп у пацієнтів з цукровим діабетом.

Декспантенол як засіб загоєння ран

Процес загоєння ран часто ділиться на три фази: запалення, регенерація (грануляція, проліферація) і дозрівання (епітелізація, ремоделювання рубця). У процесі ремоделювання тканини підвищується потреба в пантотеновій кислоті (Singer A.J., Clark R.A., 1999; Weimann B.I., Hermann D., 1999; Nast A. et al., 2016). Передбачається, що позитивний вплив декспантенолу на загоєння ран є результатом підвищеної проліферації фібробластів і прискореної епітелізації (Oguz A., 2015); обидва процеси важливі для лікування глибоких і поверхневих ран (Proksch E., 2006).
Дермальний фібробласт має потенціал багатолінійної диференціації і відіграє ключову роль у відновленні тканин і, отже, загоєнні ран (Lorenz K. et al., 2008). Вплив декспантенолу на фібробласти людини (наприклад посилення проліферації, клітинна міграція, прикріплення фібробластів і синтез колагену) було продемонстровано в декількох дослідженнях in vitro (Lacroix B. et al., 1988; Hauptmann S. et al., 1992; Weimann B.I., Hermann D., 1999; Wiederholt T. et al., 2009). Хоча позитивний вплив декспантенолу на клітинну проліферацію і загоєння ран було зафіксовано, проте його властивості на молекулярному рівні довгий час залишалися нез’ясованими. З появою нових молекулярних інструментів ситуація змінилася.
Були досліджені молекулярні механізми, пов’язані зі стимулювальною дією пантотенату на проліферацію дермальних фібробластів in vitro. Експресію генів аналізували в дермальних фібробластах людини, культивованих з 20 мкг/мл пантотенату, порівняно з необробленими клітинами. Аналіз мікрочіпів виявив значну активацію експресії IL-6, IL-8, Id1, HMOX-1, HspB7 і CYP 1B1 пантотенатом. Оскільки IL-6 і IL-8 є одними з цитокінів, що найбільш сильно експресуються під час загоєння ран (Takamiya M. et al., 2006), посилення експресії IL-6 і IL-8 в дермальних фібробластах може, таким чином, сприяти ранозагоювальним властивостям декспантенолвмісних препаратів (Wiederholt T. et al., 2009). Щоб співвіднести результати in vitro із ситуацією загоєння ран in vivo, вченими було проведено рандомізоване подвійне сліпе дослідження, у якому профіль експресії гена, індукованого декспантенолом, у біопсіях, на попередньо пошкодженій і обробленій декспантенолом шкірі порівняно з шкірою, обробленою плацебо, було проаналізовано на молекулярному рівні. У зразках, оброблених місцево декспантенолом, була виявлена підвищена регуляція експресії IL-6, IL-1β, CYP 1B1, CXCL1, CCL18, що свідчить про сильну кореляцію між даними in vitro та in vivo. Таким чином, сприятливі характеристики загоєння ран за допомогою декспантенолу можуть бути зумовлені, принаймні частково, індукованою декспантенолом активацією експресії генів (з підвищеними рівнями мРНК), важливих для загоєння ран (Heise R. et al., 2012). В одному з досліджень для опосередкованого декспантенолом стимулювального впливу на закриті рани була застосована нова тривимірна модель загоєння рани на шкірі людини. Місцеве лікування ран шкіри різними препаратами, що містять декспантенол, явно підсилювало загоєння ран порівняно з необробленими або обробленими вазеліном групами контролю. Аналіз експресії генів показав підвищення експресії мРНК генів, що беруть участь у загоєнні ран (Marquardt Y. et al., 2015).

Роль декспантенолу в лікуванні рубців

Позитивні ефекти місцевого застосування препаратів декспантенолу також були опубліковані при щоденному догляді за рубцями, що виникли в результаті трансплантації шкіри й опіків (Büttemeyer R. et al., 1995). Це сприяло розробці актуальних складів декспантенолу, які також містять силікон. У якості терапії першої лінії для профілактики і лікування червоних і гіпертрофічних рубців рекомендовано місцеве силіконове лікування (Mustoe T.A. et al., 2002; Bloemen M.C. et al ., 2009). Нещодавно міжнародна група експертів дійшла думки, що застосування препаратів, які містять силікон, особливо корисно для 4 груп пацієнтів: опікових пацієнтів, осіб з ризиком розвитку гіпертрофічних або келоїдних рубців (наприклад при генетичній схильності), пацієнтів з гіпертрофічними рубцями і невеликими келоїдами, а також пацієнтів, у яких, можливо, може розвинутися психологічний дистрес у разі виникнення гіпертрофічних/келоїдних рубців. Даний склад слід застосовувати якомога раніше після повторної епітелізації незрілих рубців. Можливе нанесення на зрілі рубці, але терапевтичний ефект може бути слабшим (Nast A. et al., 2016).

Висновки

Орієнтовно 70 років тому перший препарат, що містить декспантенол, для місцевого застосування в формі мазі був випущений на ринок. З того часу були розроблені різні лікарські форми, які широко застосовуються в сфері дерматології та догляду за шкірою при різних її станах. Декспантенол, похідне пантотенової кислоти, добре проникає в шкіру, має зволожувальні властивості, запобігає подразненню шкіри, стимулює регенерацію шкіри і сприяє загоєнню ран. Нові методи дослідження дозволили пролити світло на спосіб дії декспантенолу. За допомогою цих методів багато позитивних результатів попередніх досліджень тепер можуть бути пояснені на молекулярному рівні. Це стосується дії декспантенолу як на бар’єрну функцію, так і на загоєння ран. Ймовірно, декспантенол підвищує молекулярну рухливість декількох ліпідних і білкових сегментів рогового шару, тим самим створюючи властивості зволоженої шкіри. Для загоєння ран декспантенол модулює експресію певних генів. Отже, з появою нових технологій історія декспантенолу триває, тим самим забезпечуючи подальше розуміння того, як насправді працює ця давно відома молекула (Proksch E. et al. 2017).