В’ячеслав Олександрович Головкін

 

 

 

В’ячеслав Олександрович Головкін

Професійна спадщина видатного вченого — доктора фармацевтичних наук,
професора В’ячеслава Олександровича Головкіна — спогади про колегу, педагога і науковця

Київ

2021

УДК 615 (477) (092)

Є 30

Рекомендовано до друку вченою радою медико-профілактичного і фармацевтичного факультетів Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика (протокол від 12.01.2021 р. № 1)

Автори-упорядники: В.О. Борищук, кандидат фармацевтичних наук, доцент кафедри організації і економіки фармації Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, академік Української академії наук, Т.А. Грошовий, доктор фармацевтичних наук, професор, завідувач кафедри організації і економіки фармації з технологією ліків Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, В.С. Гульпа, кандидат фармацевтичних наук, завідувач кафедри організації і економіки фармації Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика

Рецензенти: Р.С. Коритнюк, доктор фармацевтичних наук, професор кафедри технології ліків і біофармації Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика; Т.Г. Калинюк, професор кафедри технології ліків і біофармації Львівського Національного медуніверситету імені Данила Галицького

Головний редактор: В.В. Трохимчук, заслужений працівник освіти, доктор фармацевтичних наук, професор Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика

В’ячеслав Олександрович Головкін. Автори-упорядники: В.О. Борищук, Т.А. Грошовий, В.С. Гульпа. К.: МОРІОН, 2021. — 168 с.

ISBN 978-906-136-156-9

Присвячується світлій пам’яті професора В’ячеслава Олександровича Головкіна. На сторінках цієї книги розповідається про життєвий та професійний шлях неординарної, з великим кругозором, морально чистої людини, талановитого вченого, який зробив значний внесок у розвиток фармацевтичної науки, зокрема технології лікарських засобів.

Книга може бути цікавою для науковців та практичних працівників фармацевтичної галузі, студентів вищих і середніх навчальних фармацевтичних закладів та закладів післядипломної освіти, для всіх, хто цікавиться історією вітчизняної фармації та вболіває за її подальший розвиток.

© МОРІОН, 2021

Передмова

Зараз вже видано близько 20 книг спогадів про організаторів фармації, які своєю працею фактично здійснили трудовий подвиг: створили розвинуту аптечну мережу та аптечні заклади нового типу — міжлікарняні, аптеки «Матері і дитини», інші спеціалізовані аптеки, зуміли збільшити ресурси лікарських засобів та зініціювали впровадження нових прогресивних сфер і методів медикаментозного забезпечення стаціонарних і амбулаторних хворих.

У більшості випадків всі заходи здійснювалися у тісній взаємодії практики і фармацевтичної науки на основі наукових розробок. Завдяки цьому фармація України займала передові позиції в колишньому Радянському Союзі.

Зазначимо, що метою підготовки і видання книг було вшанування видатних попередників та передання кращих традицій вітчизняної фармації сучасним і прийдешнім поколінням фармацевтичних працівників.

У той же час було відчуття необхідності написати і зібрати спогади про професора В’ячеслава Олександровича Головкіна — неординарну особистість, високопрофесійного фахівця, завідувача кафедри технології ліків Запорізького медичного університету, видатного вченого, доктора фармацевтичних наук.

Для В’ячеслава Олександровича характерними були такі риси: надзвичайна справедливість, висока моральна чистота, доброзичливість до колег і студентів, співчуття.

У пам’яті його колег, друзів та студентів він залишився досвідченим вихователем, педагогом, наставником молоді, працьовитим, талановитим вченим.

За 34 роки діяльності на посаді завідувача кафедри технології ліків він написав 15 монографій, з-під його пера вийшло і надруковано у фахових наукових журналах понад 300 наукових статей.

Він підготував 4 доктори наук і 23 кандидати фармацевтичних наук.

Понад 34 роки віддав В’ячеслав Олександрович підготовці провізорів, формуванню свідомості майбутніх фахівців.

Без перебільшення можна стверджувати, що В’ячеслав Олександрович — непересічна особистість, великий громадянин і син України. Він був різнобічно освіченою людиною, володів декількома іноземними мовами, зокрема, німецькою і польською.

На кафедрі технології Запорізького медичного університету, яку очолював, він створив творчу атмосферу навчання і підготовки майбутніх фармацевтичних кадрів, наукового пошуку, принциповості, взаємної вимогливості.

Завдяки цьому, а ще й за чуйність, душевність, людяність, талант, його поважали колеги, викладачі, керівництво освітнього закладу та студенти.

Вважаю, що В’ячеслав Олександрович своєю діяльністю, привітністю до колег і студентів розповів про себе, про свою людську сутність.

Сподіваюся, що нові покоління фармацевтичних працівників не тільки прагнутимуть до нових знань, але й будуть використовувати здобутки попередників і в тому числі для подальшого розвитку вітчизняної фармації, а пам’ять про видатних наших попередників передадуть своїм наступникам.

Нехай же пам’ять про надзвичайну світлу людину — В’ячеслава Олександровича Головкіна — його розум, його талант, його працьовитість та доброзичливість зігріває наші серця і очищає душі.

А книга наша про В’ячеслава Олександровича нехай буде нев’янучим вінком живих квітів на його честь.

В.О. Борищук, академік Української академії наук

Коротка біографічна довідка

В’ячеслав Олександрович Головкін народився 06.05.1939 р. в м. Вязьма Смоленської обл.

1961 р. закінчив фармацевтичний факультет Львівського державного медичного інституту.

1961–1963 рр. працював провізором аптеки № 4 аптечного управління Рівненського облздороввідділу.

1963 р. вступив в аспірантуру при кафедрі технології ліків Львівського державного медичного інституту, яку закінчив у 1966 р.

З 1966–1973 рр. працював асистентом на цій же кафедрі технології ліків під керівництвом доктора фармацевтичних наук, професора В.Т. Позднякової, вивчав кристалоскопію і використання цього методу у фармації.

1967 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Применение методов микрокристаллоскопии и кристаллооптики для идентификации препаратов ганглиоблокирующего и курареподобного действия».

1973 р. присвоєно вчене звання доцента.

1973 р. запрошено очолити кафедру технології ліків Запорізького державного медичного університету, на якій він пропрацював до 2007 р., тобто 34 роки.

Напрямки наукових досліджень: оптимізація технології та біофармацевтичних досліджень м’яких лікарських форм, удосконалення складу й створення лікарських препаратів різної фармакологічної дії.

В’ячеслав Олександрович — автор понад 300 наукових і навчально-методичних праць. Серед них 43 авторські свідоцтва і патенти, 15 монографій. Підготував 4 доктори наук та 23 кандидати наук.

Завдяки його активному сприянню на кафедрі технології ліків відкрито аспірантуру.

1975 р. створено на кафедрі науковий напрямок з оптимізації технології й біофармацевтичних досліджень ректальних лікарських препаратів.

В’ячеславом Олександровичем були запропоновані лікарські плівки нітропрусиду натрію, мазь мебетизолова 5%, офтальмологічні плівки апілаку, супозиторії для терапії захворювань, які передаються статевим шляхом, бальзам-настойка, що містить плоди шипшини, траву споришу, квіти бузини, прополіс, грену тутового шовкопряда. Він є автором понад 300 магістральних прописів різної терапевтичної спрямованості для екстемпорального виготовлення.

Нагороди: срібна медаль ім. І. Павлова Російської академії природничих наук за розвиток охорони здоров’я СНД; золота, срібна та дві бронзові медалі виставки досягнень народного господарства (ВДНГ) СРСР, три золоті, дві срібні й три бронзові медалі ВДНГ УРСР.

Основні праці: Биофармацевтические, фармакокинетические и технологические аспекты создания мягких лекарственных форм (ректальные препараты), Тбилиси, 1987 (співавт.); Математическое планирование эксперимента в фармацевтической технологии. Планы дисперсионного анализа, К., 1992 (співавт.); Руководство к практическим занятиям по фармацевтической технологии: Учеб. пособие, Омск, 2007 (співавт.); Полная книга ароматерапии. Изд. 2-е, Симферополь, 2007 (співавт.); Вагинальные лекарственные средства: Особенности разработки, исследования и применения, Запорожье, 2000 (співавт.); Лікарські засоби для ректального застосування у педіатрії, Запоріжжя, 2002 (співавт.); Рецептура лекарственных и косметических средств для оздоровления кожи и волос, Запорожье, 2003 (співавт.); Аромамассаж, Симферополь, 2003 (співавт.); Лекарственные средства для местной терапии в детской и подростковой гинекологии, Запорожье, 2004 (співавт.); Мази, кремы, лосьоны и другие косметические средства. Справоч. пособие, Запорожье, 2005 (співавт.); Лекарственные средства для ректального применения в педиатрии, Запорожье, 2006 (співавт.)¹.

08.03.2007 р. В’ячеслав Олександрович відійшов у вічність.

А.А. Помилуйко, поет, художник, актор

А чи вслухались ви, як плине час²

А чи вслухались ви, як плине час,

Ви вслухайтесь, задумайтесь хоч раз…

Спливає він у кожного із нас.

Людське життя приходить в світ

Неначе з небуття.

Воно мінливе й смугами лягає…

Сьогодні в тебе чорна смуга ця,

Наступна, завтрашня, вже сонцем засіяє.

Сьогодні ти в теплі —

А завтра в холод кине.

Сьогодні у сідлі,

А завтра кінь твій гине.

Ще донедавна бідно жив, —

А нині ти успішний!

А завтра, хоч не заслужив,

Усе піде невтішно.

Найбільша цінність — це людське життя,

Яке по черзі смугами петляє.

Як зберегти його задля щасливого буття?

І як не втратити? — ніхто не знає до пуття,

Хоча, нічого вічного немає.

Якщо потрапиш в смугу темноти колись,

Яка, мов вічність, без кінця, і болісно триває.

Терпи, надійся, вір, молись, борись!

Проб’є твій час і темна смуга засіяє!

В.О. Борищук, кандидат фармацевтичних наук, академік Української академії наук, м. Київ

Видатний вчений фармації України

Хай же промінь твоїх думок

Поміж нами сяє…

Леся Українка

Серед сузір’я видатних наших попередників гідне місце займає доктор фармацевтичних наук, професор, завідувач кафедри технології ліків Запорізького медичного університету В’ячеслав Олександрович Головкін.

Світлий образ В’ячеслава Олександровича — великого трудівника фармацевтичної науки, талановитого вченого, непересічної особистості, доброзичливої і безмежно душевної, щедрої людини — живе в серцях його колег, учнів, рідних та всіх, хто його пам’ятає.

Для мене особисто В’ячеслав Олександрович був учителем і наставником, найдорожчим другом і колегою.

Я познайомився з В’ячеславом вже тепер у далекому 1955 р. в селі Глажева — моїй малій батьківщині, куди переїхала його сім’я у зв’язку з направленням на роботу ветеринаром його батька Олександра Сергійовича Головкіна.

З молодим симпатичним хлопцем В’ячеславом ми і подружилися. Сприяло нашій дружбі і те, що ми з В’ячеславом навчалися в середній школі в тодішньому районному центрі Олександрія. Славік, як всі його називали, закінчував 10-й випускний клас, я ж навчався в 9-му класі. У той час був лише один вихідній — неділя. Тобто після закінчення уроків в суботу ми з ним та ще з декількома учнями з Глажевої пішки йшли через Любомирку по вузькоколійці додому. Славік попереду всіх, майже всю дорогу розповідав нам казки братів Грімм, інших світових авторів, яких ми й не читали. Тому дорога була неважкою, а це десь 11–12 км. А в неділю ми вже поверталися в Олександрію, в гуртожиток, щоб з понеділка почати навчання.

В’ячеслав вчився на відмінно, користувався повагою вчителів та учнів. Раніше, до 10-го класу В’ячеслав навчався в середній школі с. Городище, що недалеко від Рівного. Про те, що В’ячеслав користувався великою повагою і в Городищенській школі, свідчить наступне. Одного разу до нас в гуртожиток Олександрійської школи завітали колишні товариші В’ячеслава по Городищенській школі. Вони були на кілька років старші від В’ячеслава, але добре його пам’ятали і приїхали в Олександрію його провідати. Їх було троє. Усі вже закінчили військове морське училище, фізично красиві, одягнуті у форму морських офіцерів, з кортиками. Це була подія в нашому гуртожитку. Найбільше сполошилися наші дівчата з другої половини гуртожитку. Прибігли, заглядали в кімнату, бо такої краси ще не бачили.

Після закінчення 10 класів Олександрійської середньої школи у 1956 р. В’ячеслав вступив на навчання на фармацевтичний факультет Львівського державного медінституту (зараз Національний медичний університет імені Данила Галицького), я ж закінчив цю середню школу у 1957 р. На канікули В’ячеслав повертався до батьків в с. Глажеву, де ми часто спілкувалися. Зараз можна сказати, що завдяки проведеній В’ячеславом «профорієнтації» про суть фармацевтичної освіти я також вирішив вступити на фармацевтичний факультет Львівського державного медінституту і стати провізором. І це відбулося в 1959 р.

У той час було прийнято вивозити студентів на сільськогосподарські роботи, і В’ячеслав за ці два роки побував у Казахстані і Кіровоградській обл., а в інституті вже заявив про себе як про старанного студента, що вчиться на відмінно, з багатьма студентами подружився. А згодом я їх зустрічав, і це були прекрасні молоді люди, з великими моральними чеснотами. А після закінчення навчального закладу відбулося їх професійне становлення. Це, зокрема, Сергій Копчак з Києва, Сергій Скубінський з Володимир-Волинська, Олена Гриценко з Львівщини та ін.

Про ці поїздки В’ячеслав розповідав тільки з позитивної сторони, про прекрасних товаришів-однокурсників, про людей, які тяжко працюють в колгоспах, але зберігають до інших доброзичливість. До речі, я також застав цю традицію, і нас, першокурсників фармфакультету та інших факультетів потягом возили в Снігірівський район Миколаївської обл., де ми збирали кавуни, кукурудзу та виконували іншу роботу. Хоч були й деякі побутові незручності, але спомини про поїздку і в мене залишилися найкращі.

Будучи в Глажевій на канікулах, ми з В’ячеславом нерідко ходили збирати ягоди і гриби, ліс буквально був на відстані 1–1,5 км від села. Це були миттєвості щастя від відчуття молодості, споглядання прекрасної природи, яка ще не була сплюндрована людьми.

Іноді ми збиралися в приміщенні, де зберігався запас медикаментів для ветеринарних цілей. Приємно пахло ліками, всюди було чистенько, як в аптеці. В’ячеслав, будучи студентом, вже багато знав і про аптеку, і про медикаменти.

Сім’я Головкіних складалася з батьків — тата Олександра Сергійовича і мами Олександри Іванівни — і трьох синів — найстаршого Аліка, В’ячеслава і найменшого Юри. Усі три брати були фізично красивими, привабливими молодими людьми. Найстарший Алік, моряк, після військової служби залишився жити і працювати у Владивостоці, сильний, мускулистий, стрункий, був одружений з китаянкою. Пізніше, коли сім’я Головкіних переїхала жити в селище Городище, що під Рівним, ми з дружиною приїздили провідувати В’ячеслава і зустрічалися з Аліком і його дружиною. Вона справила враження висококультурної доброзичливої людини, і це залишилося в мене в пам’яті на все життя.

Сім’я Головкіних в с. Глажева користувалася надзвичайно великим авторитетом, зробила багато добра моїм односельцям. І за це все подяка батькові В’ячеслава Олександру Сергійовичу. Він, ветеринар, не тільки лікував колгоспних корів і коней, але й корів односельчан та й добре розбирався у хворобах людей, адже деякі захворювання людей і тварин дуже схожі.

Мама В’ячеслава, дружина Олександра Сергійовича, — Олександра Іванівна — висока, сильна особистість була кравчинею і навчала сільських дівчат своїй майстерності. Крім того, слід відмітити просвітницьку роботу Олександри Іванівни. Вона регулярно їздила в м. Рівне, кожного разу купувала близько 10 книг, привозила їх у село, читала їх і залучала до читання молодь села. Завдяки цьому чимало односельців були залучені до художньої літератури, європейської і світової класики.

Кожен рік в с. Глажеву в сім’ю Головкіних на літо приїжджала на відпочинок сестра старшого Головкіна — Тамара Сергіївна. Вона страждала важкою формою деформуючого поліартриту і вважала за щастя проводити літній період на природі, пересувалася за допомогою палиці. Від будиночку Головкіних метрів за сто ріс столітній дубочок. Тамара Сергіївна любила посидіти під цим дубочком. Згадую про це, щоб нагадати всім нам, сущим, надзвичайну цінність здоров’я, коли людині доступні всі принади навколишнього світу, природи та ще й про те, що Олександра Сергіївна була за освітою лікарем, і це в подальшому відіграло важливу роль у нашій розповіді.

Та спочатку декілька слів про пророчі сни. В один з літніх днів, приблизно о 5-й ранку ми з батьком і братом Сергієм зібралися на косовицю. Під час сніданку наш батько Олександр Улянович розповідає нам свій сон. Уві сні він чує, що біля будинку у дворі нашої сестри Люби якийсь галас, крики, надзвичайно голосні звуки. Усі ми — я, брат, мама — особливої уваги на це не звернули, мовляв, спиться, то й сниться. Та коли ми повернулися з косовиці в обідній період, десь близько 14:00, нам уже вдома мама розповіла, що у дворі нашої сестри Люби дійсно були і крики, і голосіння. Справа в тому, що сестра після прання білизни у такій собі величезній каструлі — виварці — залишила після прання воду. Сама лягла перепочити і доручила старшому синочку наглядати за меншим братиком. Менший хлопчик «хлюпався» у водиці та і впав, перехилився з головою у цю каструлю з водою, але вибратися вже не зміг, захлинувся водою. У цей час сестра Люба відчула якусь біду і вискочила на подвір’я, схопила синочка та побігла з ним до Головкіних, що жили навпроти її будинку. І ось дружина Головкіна Олександра Іванівна та сестра старшого Головкіна Тамара Сергіївна стали робити штучне дихання і врятували хлопчика. Цей хлопчик вже виріс, виростив двох красунь донечок, має двоє онуків.

Ця історія вписується в розповідь про наших надзвичайно доброзичливих людей, сім’ю Головкіних, про їх благородство, за що мої рідні і односельці їм повік вдячні, та і про «пророчий» сон.

Думаю, феномен, про який ми згадали, є сам по собі цікавим.

Звичайно, кожен може по-різному оцінювати цей «пророчий» сон, та підтверджую, все відбулося, як кажуть, наяву, в реальності.

Вважаю необхідним схилити голову перед сестрою старшого Головкіна Тамарою Сергіївною. Пам’ятаю її інтелігентність, її мудрі настанови. Чоловік її, полковник медичної служби, Телятьєв, задля зміни ленінградського клімату для дружини переїхав з сім’єю до Львова, очолював військову кафедру в нашому медичному інституті — високий, красивий, з великими вусами, доброзичливий до оточуючих. На жаль, львівський клімат не дуже допоміг Тамарі Сергіївні.

Період навчання В’ячеслава на фармацевтичному факультеті характеризується інтенсивним засвоєнням знань на всіх кафедрах закладу вищої освіти, вивченням поза навчальною програмою іноземних мов, зокрема, німецької і польської. У ті роки, кінець 1960-х — початок 1970-х, у Львові продавалися деякі польські журнали — «Кобета», «Шпилька» та ін. На стоматологічному факультеті навчалися студенти з Німецької демократичної республіки, проводилися студентські вечори дружби. Ці та інші обставини дозволяли вивчати іноземні мови, до яких у В’ячеслава були природні здібності.

В’ячеслав поглиблено вивчав усі предмети, які викладали на різних кафедрах. Навчався він на «відмінно», і закінчив медичний інститут з відзнакою. Культурному становленню В’ячеслава в період навчання сприяло і відвідування щосуботи вистав Молодіжного театру, драматичного театру ім. М. Заньковецької, концертів зірок естради всесоюзного значення та ін. Саме повсякденне життя студентів, що навчалися у Львові, також формувало майбутніх фахівців як людей інтелігентних, освічених, культурних.

Проживав В’ячеслав у студентському гуртожитку медінституту по вул. Радищева, 7, у кімнаті на 3 осіб. Вікна кімнати виходили в невеличкий садочок. Студенти могли приготувати їжу, були чистенькі туалети, чистоту яких підтримувала штатна прибиральниця, тож умови були прийнятними.

Після закінчення у 1961 р. фармацевтичного факультету Львівського медінституту В’ячеслав отримав направлення на роботу за спеціальністю в аптекоуправління Рівненського облздороввідділу, де певний час працював рядовим провізором в аптеці № 4 м. Рівне. За час роботи в аптеці № 4 В’ячеслав пройшов добру школу навчання практичній роботі, зокрема, він здобув навички екстемпорального виготовлення ліків за рецептами лікарів, перевірки якості препаратів та ін.

Проте В’ячеслав Олександрович мріяв про науково-педагогічну роботу. Через 2 роки після закінчення навчального закладу він вступив в аспірантуру на кафедру технології ліків фармацевтичного факультету Львівського медичного інституту, яку очолювала доктор фармацевтичних наук, професор Валентина Позднякова.

В аспірантурі В’ячеслав вивчав нову для фармації галузь — кристалоскопію і кристалооптику. Це дійсно нова і перспективна для фармації сфера, яка дозволяє завдяки хімічним реакціям визначати діючі речовини в лікарських формах та їх контролювати.

У 1966 р. В’ячеслав Олександрович успішно закінчив аспірантуру та залишився працювати асистентом на кафедрі технології ліків Львівського медінституту.

Під час навчання в аспірантурі, щоб забезпечити собі проживання, працював за сумісництвом в нічний час дежурантом в аптеці № 24, що в центрі Львова.

Для В’ячеслава Олександровича, що працював асистентом кафедри технології ліків адміністрація навчального закладу виділила кімнату в гуртожитку для проживання — по вул. Некрасова, 53.

Значною подією в житті В’ячеслава Олександровича стало його одруження з Лідією Браженко, що відбулося 5 листопада 1966 р. у Львівському палаці щастя.

Новостворена сім’я Головкіна продовжувала проживати в цьому ж гуртожитку, де в них народився первісток — їх синочок Анатолій — майбутній лікар-дерматолог, кандидат медичних наук, а згодом і другий синочок Володя, в майбутньому кандидат фармацевтичних наук. Проживати в гуртожитку з сім’єю не так вже й легко, бо тут відсутні необхідні комунальні вигоди, проте сім’я успішно долала всі перешкоди.

В’ячеслав Олександрович успішно працював асистентом кафедри технології ліків і займався науковими дослідженнями.

Доля дбає про таких талановитих людей. У Запоріжжі відкрився медичний інститут, де була кафедра технології ліків аптечного і заводського виготовлення. В’ячеслава Олександровича запрошують очолити цю кафедру. Запоріжжя, безумовно, це не Львів, перш за все з точки зору екології, але ж і кар’єрна перспектива надзвичайно приваблива. Звичайно, у Львові такої перспективи немає, надто багато конкурентів на посади асистентів і доцентів. Тому В’ячеслав Олександрович приймає пропозицію тодішнього ректора, професора І.І. Троценка, і переїжджає до Запоріжжя та очолює кафедру технології ліків аптечного та заводського виготовлення. Керівництво закладу вищої освіти надає сім’ї Головкіних квартиру по вул. Леніна, правда, на першому поверсі.

Слід зазначити, що В’ячеслав Олександрович мріяв переїхати із Запоріжжя, якщо не до Львова, то в місто, де немає такого забруднення повітря заводами-гігантами. Ця мрія не збулася. Разом з тим, слід зазначити, що запорізький період роботи В’ячеслава Олександровича як науковця і педагога був найбільш плідним.

У 1980 р. В’ячеслав Олександрович захистив докторську дисертацію. Йому було присвоєно вчене звання доктора фармацевтичних наук та обрано професором кафедри.

Кафедра технології ліків, яку він очолював понад 34 роки, стала однією з кращих серед відповідних кафедр закладів вищої медичної освіти України.

У Запорізькому медичному університеті станом на 31.12.2020 р. навчалося 8646 студентів. Загалом контингент осіб, що навчаються в цьому закладі (студентів, магістрів, інтернів, клінічних ординаторів, аспірантів, курсантів) налічує 13 679 осіб. Серед них понад 2760 іноземних громадян з 42 країн світу³.

Справедливим буде наголосити, що університет став відомим навчальним закладом не тільки в Україні, але і в світі. Про це свідчить велика кількість студентів з інших держав.

Лекції, які читав В’ячеслав Олександрович студентам фармацевтичного факультету, були надзвичайно змістовними, цікавими, глибокими, про що згадують колишні студенти і ті, хто навчався у Запорізькому медичному інституті, їх спогади розміщені в нашій книзі.

Під керівництвом В’ячеслава Олександровича захищено 23 кандидатські та 4 докторські дисертації.

Наводимо перелік докторських і кандидатських дисертацій, науковим керівником і консультантом з яких був В’ячеслав Олександрович Головкін.

Відзначимо, що в цей список увійшли лише дисертації, у яких офіційно був керівником В’ячеслав Олександрович. Крім того, він консультував і допомагав виконувати дисертаційні роботи багатьом своїм учням і колегам, у яких не був офіційно затверджений науковим керівником, а таких було близько 10.[4]

Поряд із цією важливою роботою майже кожного року В’ячеслав Олександрович видавав монографію. Усього підготовлено і видано 15 монографій. Найактуальніші з них з проблем виготовлення свічок для дорослих і дітей, використання ефірних олій в аромотерапії та косметології.

Зазначимо, що в радянський період аптечна мережа в недостатній кількості забезпечувалася лікарськими препаратами заводського виготовлення. Тому наукові праці В’ячеслава Олександровича мали надзвичайно важливе теоретичне і практичне значення, оскільки сприяли збільшенню виготовлення лікарських засобів в аптечних умовах за рецептами лікарів.

Внесок В’ячеслава Олександровича Головкіна в забезпечення населення екстемпорально виготовляємих в аптеках лікарських засобів великий, його неможливо переоцінити. Цьому сприяла просто фантастична працелюбність, талант та продуктивність вченого. Фактично В’ячеслав Олександрович здійснив подвиг на благо народу України. Усього підготовлено понад 300 наукових і навчально-методичних праць.

Принагідно зазначимо, що ця величезна працелюбність і працездатність В’ячеслава Олександровича відмічалася ще з юності. Наприклад, коли ми з ним проживали в гуртожитку Олександрійської середньої школи, в кімнаті, де мешкало 5 осіб, В’ячеслав просинався десь о 5–6 годині ранку, та до занять у школі сідав біля вікна і для задоволення розв’язував математичні задачі з підручників, хід вирішення записуючи в зошит. На його тумбочці лежав цілий стос списаних зошитів із записами вирішення цих задач.

Вже навіть у зрілому віці В’ячеслав Олександрович любив подорожувати, любив рухатися. Кожного року під час відпустки він приїздив з одним або двома синами у Східницю, де вони пили лікувальну воду «Нафтуся», а у вільний час йшли у ліс збирати гриби. Проходили багато кілометрів, насолоджуючись природою, яку так любив В’ячеслав Олександрович. Одного разу так захопилися красою лісу та збиранням грибів, що пройшли аж до міста Стрий, а це понад 30 км.

Окремо хочу написати про наші поїздки на початку 2000-х років областями України з групою вчених, де перед аудиторією аптечних працівників конкретної області виступали з просвітницькими лекціями з фармацевтичних проблем, зокрема, з питань фармакотерапії, фармакологічної доступності діючих речовин ліків і т.п.

Виступи, особливо професора В.О. Головкіна, з великою вдячністю сприймалися слухачами.

Із цими семінарами, на яких виступали професори В.О. Головкін, М.С. Пономаренко, Р.С. Коритнюк, ми побували в обласних центрах — Луцьку, Дніпропетровську, Миколаєві, Тернополі, Херсоні та ін. Про високу інтелігентність та ерудованість В’ячеслава Олександровича свідчать такі обставини. Тексти лекцій у нього були російською мовою, і це сприймалося на сході країни, де дуже поширена російська мова. Але в Луцьку, Тернополі, Херсоні, Чернігові та інших містах він мені повідомив, що з поваги до аудиторії, де прийнята українська мова, йому буде соромно проводити лекцію російською. Він чудово володів українською мовою, слухачі з вдячністю сприймали його виступи.

В’ячеслав Олександрович був прекрасним сім’янином, постійно піклувався про дружину Лідію Василівну, своїх синів Анатолія і Володимира, підтримував їх, турбувався, щоб вони не тільки одержали вищу освіту, але займалися наукою, і в цьому вони його не підвели — захистили дисертації, їх поважають в університеті, де вони працюють.

Він турбувався про своїх батьків. У період, коли розпався Союз і багато людей залишилися без роботи, він матеріально підтримував свого молодшого брата Юру в Рівному.

Пам’ятаю, як він шукав шляхи, щоб допомогти матеріально старшому брату Аліку, у якого трапився інсульт, а після розпаду Союзу не працювала пошта.

В’ячеслав Олександрович був високоосвіченою, ерудованою людиною, талановитим вченим, діяльність якого була пов’язана з практичними проблемами фармації.

Доброзичливий по натурі, безвідмовний, він переймався проблемами тих, хто до нього звертався за допомогою, уважний до оточуючих В’ячеслав Олександрович заслуговує на добру про нього пам’ять.

На жаль, він завчасно пішов у вічність. Нам не вистачає цієї енергійної, доброзичливої, красивої, завжди акуратно одягненої людини.

Пам’ятаємо і зберігаємо добру пам’ять про В’ячеслава Олександровича Головкіна.

А.А. Помилуйко, поет, художник, актор

Цінуймо свій час⁵

Цінуймо свій час,

Бо його невеликий запас.

Щомить спливає в кожного з нас.

Цінуймо його кожну мить.

Бо як випустити мить —

Її вже не можна

Вернуть, ні спинить, ні вловить, наздогнати.

Залишається лише шкодувати!

Цінуймо свій час,

Бо все менше і менше

Стає його в нас.

А що таке Мить?

За мить можна зле або добре зробити,

Геніальне в науці можна відкрити!

За мить можна подвиг звершити!

За мить своїм тілом друга від кулі можна прикрити,

Можна гол вирішальний в чужі ворота забити.

Та мало чого можна за мить створить!

Тільки упущену мить й вже не можна

Ні вернуть, ні спинить, ні зловить, наздогнати.

Залишається лише шкодувати.

В.В. Гладышев, заведующий кафедрой технологии лекарств Запорожского государственного медицинского университета, доктор фармацевтических наук, профессор, г. Запорожье

Светлой памяти ученого, педагога и человека Головкина Вячеслава Александровича (06.05.1939–08.03.2007)

Время — драгоценный подарок, данный нам, чтобы в нем стать умнее, лучше и совершеннее.

Томас Манн

Ничто в жизни не достается без большого труда.

Гораций

Свою педагогическую деятельность Вячеслав Александрович Головкин начал еще обучаясь во Львовском медицинском институте. Он был пытливым студентом, а впоследствии и аспирантом кафедры технологии лекарств, готовым все свое свободное время отдавать изучению специальных предметов.

Поскольку годы обучения Вячеслава Александровича совпали со становлением высшего фармацевтического образования в СССР вообще и Украинской ССР в частности, это дало ему возможность познакомиться и самому участвовать в работе по разным учебным планам даже в разных учебных заведениях в связи с тем, что в 1973 г. он переехал в Запорожье.

Эти события, происходящие вокруг талантливого, интересующегося своей профессией молодого ученого, сформировали серьезного, деятельного и активного педагога, прекрасно представляющего цели, задачи, проблемы выбранной профессии, а также развили природные организаторские способности Вячеслава Александровича.

Заведуя кафедрой технологии лекарств в Запорожском медицинском институте (университете) на протяжении 34 лет, профессор В.А. Головкин всегда придавал большое значение учебно-методической работе.

Неуемная энергия и высокий профессиональный и творческий потенциал, харизматичность профессора Вячеслава Александровича Головкина способствовали превращению кафедры из нескольких скромно оснащенных учебных классов в комплекс обеспеченных современным оборудованием лабораторий, где одновременно могли заниматься 10 академических групп студентов.

Профилизация обучения фармацевтической технологии нашла отражение и в оснащении учебных лабораторий. Так, обучение аптечному изготовлению лекарственных форм по решению В.А. Головкина проводилось в лабораториях, оснащенных профессиональной аптечной мебелью и оборудованием, где у каждого студента имелось свое индивидуальное рабочее место, обеспечивающее возможность получения твердых, жидких и мягких лекарственных форм. Асептическое и стерильное изготовление экстемпоральных лекарств осуществлялось в специально оборудованном блоке, аналогичном таковому в аптечных условиях. Заводские лаборатории были оборудованы действующими таблеточными машинами и лабораторным технологическим оборудованием, позволяющим практически полностью моделировать процессы промышленного производства готовых лекарственных средств. Также каждый технологический процесс был представлен в лабораториях определенным набором графических схем, таблиц, слайдов и т.д., что позволяло студентам уже в стенах кафедры получить представление об особенностях крупного фармацевтического производства.

Крепкая материальная база кафедры, а также громадный опыт и знания В.А. Головкина, профессионально сформированный им и дружно работающий под его руководством преподавательский коллектив сделали кафедру технологии лекарств Запорожского медицинского института одной из наиболее развитых в стране и в то же время как бы «авторской школой» В.А. Головкина, куда приезжали учиться и обмениваться опытом преподаватели технологии лекарств различных фармацевтических высших учебных заведений и факультетов СССР.

Методика преподавания технологии лекарств, планы проведения практических, семинарских занятий и лекций — все эти базисные виды педагогической деятельности отрабатывались профессором В.А. Головкиным на методических совещаниях преподавателей кафедры. Еженедельное чтение лекций по всем разделам фармацевтической технологии и личное проведение практических занятий, которые всегда носили активный творческий характер, с интересом воспринимались студентами.

В.А. Головкин известен как виднейший педагог, методист по преподаваемой дисциплине. Его перу принадлежит вышедшая в 1987 г. в соавторстве с Г.В. Цагареишвили и Т.А. Грошовым монография «Биофармацевтические, фармакокинетические и технологические аспекты создания мягких лекарственных форм (ректальные препараты)». Книга и по сей день не потеряла своей актуальности, поскольку является единственным в своем роде трудом, посвященным особенностям ректальных лекарственных средств. Она пользуется известностью и выдержала уже шесть изданий.

«Полная книга ароматерапии» (в соавторстве с Г.Ф. Кащенко, С.С. Солдатченко и В.В. Гладышевым), а также «Математическое планирование эксперимента в фармацевтической технологии» (в соавторстве с Е.В. Марковой и Т.А. Грошовым») 1992 г. Заслуживают внимания также монографии «Вагинальные лекарственные средства: особенности разработки, исследования и применения» 2000 г., «Лікарські засоби для ректального застосування у педіатрії» 2002 г., «Руководство к практическим занятиям по фармацевтической технологии» 2007 г. В 1994 г. были изданы отдельными монографиями первые издания избранных лекций по аптечной, заводской технологии лекарств и биофармации.

Кроме того, профессором В.А. Головкиным изданы многочисленные методические разработки по технологии лекарств как авторские, так и в соавторстве с сотрудниками своей кафедры и других высших учебных заведений. В конце 1980-х годов Вячеслав Александрович являлся рецензентом основных базовых учебников по аптечной и заводской технологии лекарств, а также пособий к лабораторным занятиям по данным дисциплинам, которые были обязательными для студентов фармацевтических высших учебных заведений и факультетов всего СССР.

В.А. Головкин успешно совмещал учебно-методическую работу с научными исследованиями, он автор более 300 научных работ, 43 авторских свидетельств и патентов, 15 монографий. В результате исследований профессора В.А. Головкина и его научной школы были предложены и разрешены к медицинскому применению оригинальные лекарственные препараты, такие как буккальные пленки натрия нитропрусида, мазь мебетизоловая 5%, офтальмологические пленки апилака, суппозитории для терапии заболеваний, передающихся половым путем, водно-спиртовая вытяжка из плодов шиповника, травы горца птичьего, цветков бузины, прополиса и грены тутового шелкопряда, более 300 магистральных прописей разной терапевтической направленности для экстемпорального изготовления.

Его научные достижения были отмечены серебряной медалью им. И. Павлова за развитие здравоохранения СНГ, золотой, серебряной и двумя бронзовыми медалями Выставки достижений народного хозяйства СССР, тремя золотыми, двумя серебряными и тремя бронзовыми медалями Выставки достижений народного хозяйства УССР.

Большое внимание профессор В.А. Головкин уделял формированию педагогической и научной смены. Благодаря его активному содействию на кафедре технологии лекарств с 1975 г. открыта аспирантура, создано научное направление по оптимизации технологии и биофармацевтических исследований мягких лекарственных форм, усовершенствованию состава и созданию лекарственных средств разного фармакологического направления. Работая со студентами, Вячеслав Александрович как опытный руководитель отмечал перспективных в научно-исследовательской работе, предоставлял на кафедре возможность проявить свои способности, а затем и попробовать свои силы в педагогической деятельности.

За период работы в Запорожском государственном медицинском университете научная школа профессора В.А. Головкина подготовила 3 доктора фармацевтических наук (профессора Т.А. Грошовый, В.С. Доля и В.В. Гладышев), 1 доктора медицинских наук (профессор А.Ф. Неделька) и 23 кандидата фармацевтических и медицинских наук из разных высших учебных заведений СССР. Также кафедра Вячеслава Александровича сформировала как опытных ученых и педагогов специалистов, ставших впоследствии профессорами и ведущими доцентами кафедр технологического профиля высших учебных заведений в других городах СССР (П.П. Печерский, В.А. Лиходед, Н.Н. Слободянюк, Т.А. Слободянюк, Л.Л. Пешехонова и др.).

Безграничная любовь к истине в науке, высокий профессионализм способствовали тому, что неоднократно В.А. Головкин выступал официальным оппонентом на защитах докторских и кандидатских диссертаций, был членом ряда ученых советов по защитам диссертаций.

Замечательным событием для отечественной фармации, в подготовке и проведении которого важная роль принадлежит профессору В.А. Головкину, является проведение 4-го съезда фармацевтов УССР, который проходил в период с 23 по 25 октября 1984 г. на базе Запорожского медицинского института. Вместе с коллегами фармацевты Украины смогли подвести итог большой плодотворной работы в области обеспечения населения страны высококачественной лекарственной помощью. В работе съезда принимали участие такие ведущие специалисты советской и мировой фармацевтической науки, как академик А.И. Тенцова, академик И.А. Муравьев, профессора Л.А. Иванова, Т.А. Кондратьева, В.Л. Молдавер, Д.А. Муравьева, С.М. Минина и др.

Яркая научная и общественная деятельность профессора В.А. Головкина сделала его выдающимся ученым с союзным именем, способствующим развитию и совершенствованию фармацевтической науки, фармацевтического образования и производства в нашей стране.

И в настоящее время кафедра технологии лекарств Запорожского государственного медицинского университета продолжает организацию и стиль работы, созданные Вячеславом Александровичем, следуя его жизненным, педагогическим и научным принципам, сохраняя преемственность, развивая задачи и стремления, завещанные и переданные нам Учителем, являющимся для всего коллектива кафедры технологии лекарств образцом человека-труженика с неиссякаемой энергией и трудолюбием, с высочайшим профессионализмом, интеллигентностью, большой человечностью и присущим ему благородством души.

С благодарностью помним нашего учителя, педагога и ученого Вячеслава Александровича Головкина.

Ученые кафедры бережно относятся к творческому наследию своего Учителя, сохраняют его и используют при подготовке новых поколений провизорских кадров.

Т.А. Грошовий, доктор фармацевтичних наук, професор, завідувач кафедри організації і економіки фармації з технологією ліків Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, м. Тернопіль

Народжений для творчої наснаги

Мудр не тот, кто знает много, а тот, чьи знания полезны.

Эсхил

Недостаточно овладеть мудростью, нужно также уметь пользоваться ею.

Цицерон

Знайомство з В’ячеславом Олександровичем Головкіним відбулося в 1967 р., коли студентом я прийшов вивчати технологію ліків, навчаючись на фармацевтичному факультеті Львівського державного медичного інституту (нині — Львівський національний медичний університет імені Данила Галицькоко). Він тільки що закінчив аспірантуру, захистив кандидатську дисертацію, був учнем відомого фахівця з токсикологічної хімії — Валентини Трохимівни Позднякової. Першими напрямками його досліджень було використання мікрокристалоскопії та кристалооптики при ідентифікації в судово-хімічному аналізі.

Почавши викладацьку роботу на посаді асистента кафедри технології ліків, В’ячеслав Олександрович змінив напрямок наукових досліджень, вибравши для себе тему на все життя — оптимізацію технології та біофармацевтичні дослідження м’яких лікарських форм. У роки роботи на кафедрі технології ліків відрізнявся високою активністю, спонукав студентів до наукових досліджень. Проживаючи в гуртожитку зі студентами з Німецької Демократичної Республіки оволодів та користувався німецькою мовою. Під час проведення 2-го з’їзду фармацевтів України в 1972 р. у Львові його помітив представник Запорізького державного медичного інституту й запросив на посаду доцента (1973 р.), у 1975 р. його було обрано завідувачем кафедри технології ліків цього закладу, де він і пропрацював до березня 2007 р. включно.

У вересні 1975 р. доля звела нас на науково-практичній конференції, яка проходила на базі Харківського фармацевтичного інституту (нині – Національний фармацевтичний університет). Знаючи мою цікавість до історії, зокрема Запорізької Січі, Хортиці, В’ячеслав Олександрович запросив мене в гості до Запоріжжя, на Хортицю. Поїздка завершилася для мене знаково — 23 роки роботи в Запорізькому державному медичному університеті.

Становлення кафедри технології ліків Запорізького державного медичного університету пов’язане з активною діяльністю В’ячеслава Олександровича. Це розвиток матеріальної бази, у тому числі створення спеціальної лабораторії, підготовка наукових кадрів, наукові публікації в рейтингових журналах фармацевтичного профілю.

Перші роки роботи на кафедрі — це виконання запланованої докторської дисертації. Біофармацевтичні дослідження тільки започатковувалися в колишньому Союзі. Повної інформації щодо стану фармацевтичної науки в розвинутих країнах не було. Єдиним джерелом ставали наукові журнали так званих соціалістичних країн та реферативні журнали з хімії та медицини. Паралельно з виконанням докторської дисертації, здійснювалося керівництво кандидатськими дисертаціями, адже проблема наукових кадрів у той час стояла дуже гостро. Перші наукові публікації стосувалися технології та біофармацевтичного дослідження ректальних лікарських форм, мікроклізм в ректальних піпетках, ректіол, олеогелів. Його наукові публікації були помічені закордонними науковцями і він отримав підтримку від члена-кореспондента Академії медичних наук СРСР, директора Науково-дослідного інституту фармації, основоположника радянської біофармації професора А.І. Тенцової, у співавторстві з якою опублікував ряд наукових статей. У 1981 р. В’ячеслав Олександрович захистив докторську дисертацію на тему «Технология, реология и фармакокинетика лекарственных форм» на базі 1-го Московського медичного інституту ім. І.М. Сеченова.

Довгі роки я працював на кафедрі технології ліків (до 1989 р.) і можу засвідчити фантастичну працездатність В’ячеслава Олександровича. Своїм ентузіазмом він заряджав не тільки працівників кафедри. Підготував 4 докторів наук та понад 20 кандидатів фармацевтичних наук. Мені випала честь бути співавтором В.О. Головкіна під час написання ряду монографій (Биофармацевтические, фармакокинетические и технологические аспекты создания мягких лекарственных форм (ректальные препараты), Тбилиси, 1987); Математическое планирование эксперимента в фармацевтической технологии. Планы дисперсионного анализа, К., 1992), посібника (Определение биологической доступности лекарственных средств. Учебное пособие, М., 1981), понад 10 методичних рекомендацій з визначення біологічної доступності лікарських засобів, оптимізації фармацевтичної технології методами планування експерименту.

Професор В.О. Головкін (у центрі) під час складання державних іспитів, справа — професор Е.Е. Борзунов, зліва — професор. Т.А. Грошовий.

Професор В.О. Головкін (крайній зліва), доцент О. Морозова, професор І.А. Мазур, доцент В.П. Соловйова, професор Т.А. Грошовий під час демонстрації

Що значило розвивати концепцію біофармацевтичних досліджень у 90-ті роки минулого століття? Це насамперед пошук пристроїв та методик досліджень в експериментах in vitro. Цьому сприяло знання В’ячеславом Олександровичем польської мови та публікації професора Єжі Крувчинського (L. Krowczynski) в науковому журналі «Farmacya Polsca», що надходив у наші бібліотеки. Отже, перші публікації стосовно біофармацевтичних досліджень в експериментах in vitro стосувалися впливу природи допоміжних речовин, а також виду лікарських форм та технологічних прийомів на процес розчинення діючої речовини та її діаліз через напівпроникну мембрану в досліджуваний розчин. З’явився ряд наукових публікацій стосовно створення раціональних ректальних супозиторіїв, олеогелів, мазей та ін. Однак розвиток світової науки в аспекті концепції біофармацевтичних досліджень спонукав В’ячеслава Олександровича зайнятися дослідженнями in vivo. У ті роки це було непросте завдання, оскільки для проведення таких досліджень необхідним було сучасне аналітичне обладнання.

Професор В.О. Головкін (зверху, зліва) під час проведення 4-го з’їзду фармацевтів в м. Запоріжжя

Колектив кафедри технології ліків та студенти вітають В.О. Головкіна з присудженням звання професора

Позитивну роль у його дослідженнях відіграв у той час віварій університету та система досліджень, яку проводили фахівці різних кафедр медичного факультету. Адже тоді дозволялося проводити дослідження на мишах, щурах, котах та собаках. Під час проведення досліджень з вивчення біологічної доступності створюваних лікарських форм потрібно було визначити концентрацію діючої речовини в сироватці крові при різних шляхах введення, побудувати криву залежності концентрації діючої речовини після введення лікарських форм, графічно встановити параметри фармакокінетики. Далі йшла трудомістка на той час обчислювальна процедура із встановлення площі під фармакокінетичною кривою, а також виявлення констант всмоктування, вивільнення тощо. В окремих випадках встановлювалася кореляційна залежність результатів дослідження лікарських засобів у тварин і людини.

Багато досліджень було проведено в кооперації з фармакологами, фахівцями з фармацевтичного аналізу (професор В.В. Петренко, доцент О.Р. Пряхін). До здобутку професора В.О. Головкіна слід віднести впровадження результатів дослідження у виробництво. Неодноразово його нагороджували золотими, срібними та бронзовими медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР. Певну увагу він приділяв вдосконаленню екстемпорального виготовлення ліків. Запропонував понад 300 магістральних прописів, що застосовуються при різних захворюваннях. Його розробками користувалися в аптеках для дітей. Варто згадати і про супозиторії корглікону для маленьких дітей, яким не можна було ввести препарат внутрішньовенно.

Упродовж останніх років професор В.О. Головкін розширив спектр наукових досліджень. Надрукував 15 наукових монографій. З’явились розробки з аромотехнології, лікарських форм для гінекології, медичних плівок тощо.

В.О. Головкін ретельно готував наукові кадри. Його технологічна школа отримала визнання фармацевтичної спільноти.

Відзначу також мужність та боротьбу за життя В’ячеслава Олександровича. На якомусь етапі хвороба нирок підкошувала його здоров’я, однак він не здавався, служив взірцем для колег. Він дуже любив свою сім’ю, обоє синів теж стали на наукову стежку, молодший Володимир — кандидат фармацевтичних наук, старший Анатолій — кандидат медичних наук.

Дякую Володимиру Олександровичу Борищуку, ініціатору організації написання книги про знаного науковця. Такі особистості, як В’ячеслав Олександрович Головкін, безумовно, увійдуть в історію української фармацевтичної науки.

Т.Г. Калинюк, професор кафедри технології ліків і біофармації Львівського Національного медичного університету імені Данила Галицького, доктор фармацевтичних наук

Професор В.О. Головкін — видатний науковець, талановитий педагог

Пам’ять перемагає

У своїм герці з небуттям.

Цветан Тодоров

У 1961 р. наші життєві дороги на якусь мить перетнулися: я став студентом 1-го курсу Львівського державного медичного інституту (тепер — Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького), а В’ячеслав Олександрович завершив навчання. З 95 випускників 1961 р. лише три отримали дипломи з відзнакою, і серед них В.О. Головкін.

1964 р. став знаковим для кафедри технології лікарських форм і галенових препаратів (тепер — кафедра технології ліків і біофармації): на посаду завідувача було обрано за конкурсом доктора фармацевтичних наук, професора В.Т. Позднякову — відомого фахівця з хіміко-токсикологічного аналізу лікарських засобів та отрут, зокрема опрацювання реакцій їх ідентифікації з використанням методів мікрокристалоскопії та кристалооптики. У цьому ж році в аспірантуру кафедри вступає В.О. Головкін. Саме ці обставини визначили коло наукових інтересів аспіранта. Упродовж 1964–1966 рр. В.О. Головкін виконував дисертаційну роботу на тему «Применение методов микрокристаллоскопии и кристаллооптики для идентификации препаратов ганглиоблокирующего и курареподобного действия», яку успішно захистив у 1967 р. і здобув науковий ступінь кандидата фармацевтичних наук.

У 1964–1966 рр., навчаючись на 3–5-му курсах фармацевтичного факультету, деколи як студент бачився з молодим аспірантом. Часом В’ячеслав Олександрович бував у нашій групі на заняттях, заміняючи когось із викладачів. Кафедра знаходилася на 2-му поверсі Collegium Pharmaceuticum, збудованому за кошти львівських фармацевтів у 1932 р. На 2-му поверсі знаходилася прекрасно обладнана наукова лабораторія з мікрокристалоскопії і кристалооптики: хімічний посуд, різноманітне обладнання, поляризаційні мікроскопи, сотні реактивів тощо. Тут В’ячеслав Олександрович проводив більшу частину наукових досліджень.

Від’їжджаючи у 1966 р. на роботу у м. Нова Ушиця на Хмельниччині, я і не сподівався повернутися до Львова. Але набір студентів на 1-й курс збільшувався, розширювалися кафедри, і в 1967 р. професор В.Т. Позднякова запросила мене на посаду асистента як рекомендованого на наукову роботу випускника. Так ми стали з В’ячеславом Олександровичем у професійному плані колегами: на той час він уже працював асистентом кафедри.

Необхідно було визначатися з напрямком наукової роботи. Я за порадою професора В.Т. Позднякової, ознайомився з науковими напрямками всіх співробітників і з’ясував, що переважна більшість досліджень присвячена питанням фармацевтичної технології. Після захисту дисертації В’ячеслав Олександрович також зацікавився цими проблемами. Пізніше професор В.О. Головкін став відомий фармацевтичному загалу як провідний учений з технологічних, біофармацевтичних і фармакокінетичних аспектів створення м’яких лікарських засобів, дитячих лікарських форм, косметичних засобів.

Основний науковий доробок В.О. Головкіна припадає на час роботи у Запорізькому державному медичному інституті (тепер — Запорізький медичний університет) на посадах доцента (1973–1975 рр.) і завідувача кафедри технології ліків (1975–2007 рр.). Тут В’ячеслав Олександрович виконав і захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора фармацевтичних наук (1980 р.), отримав звання професора, консультував дисертаційні роботи 4 докторів наук, керував дисертаційними дослідженнями 23 кандидатів наук, заснував наукову школу з фармацевтичної технології.

В’ячеслав Олександрович ніколи не зосереджувався і не зупинявся на якихось одних об’єктах і напрямках досліджень. Сьогодні у полі його зору могли бути класичні лікарські форми, а завтра — маловивчені складні в технологічному плані лікарські плівки, бальзами тощо. У мене дотепер зберігається як сувенір упакування бальзаму для внутрішнього вживання, розробленого В.О. Головкіним та учнями і впровадженого у виробництво. Він містив водно-спиртову витяжку з плодів шипшини, трави споришу, квітів бузини, грени тутового шовкопряда і прополісу. Якщо лікарська рослинна сировина і прополіс були на той час більш-менш вивченими, то грена тутового шовкопряда у фармацевтичній технології залишалася малодослідженою. Будь-який фахівець у галузі фармацевтичної технології може оцінити всю складність досліджень при фармацевтичній розробці такого складного лікарського засобу.

Студенти любили і поважали В’ячеслава Олександровича за компетентність і професійні знання, вимогливість і справедливість, комунікабельність і креативність. Ніколи не прагнув дистанціюватися від студентів і самоутверджуватися у такий спосіб, бачив у студентах партнерів у навчальному процесі. Завдяки вродженому педагогічному талантові, хорошим знанням дидактичних засад фармацевтичної освіти значно полегшував студентам засвоєння складних питань аптечної і промислової технології ліків. Заняття і лекції у В’ячеслава Олександровича не перетворювалися для студентів на тяжкий шлях накопичення знань та навичок. Мої судження базуються не лише на власних спостереженнях, а й на розповідях моєї дружини, в академічній групі якої він проводив заняття. До речі, В’ячеслав Олександрович дав прекрасну рекомендацію дружині під час працевлаштування після завершення навчання, про що я завжди із вдячністю пам’ятаю.

Останні наші контакти телефоном відбулися у 2007 р. В’ячеслав Олександрович активно займався фармацевтичною розробкою лікарських косметичних засобів. Можна сказати, що це був один з пріоритетних напрямків в роботі фармацевтичного факультету Запорізького медичного університету, в якому була ліцензована спеціальність «Технологія парфумерно-косметичних засобів» з напряму «Фармація». Враховуючи професійну компетентність професора В.О. Головкіна, спеціалізована вчена рада нашого університету з присудження наукових ступенів у галузі фармацевтичних наук запросила В’ячеслава Олександровича в якості офіційного опонента з дисертації аспірантки О.В. Рехлецької, яка виконувалася під моїм керівництвом і була присвячена опрацюванню технології і дослідженню фітопрепаратів з берези бородавчастої для лікування дерматологічних захворювань. В’ячеслав Олександрович погодився, ознайомився з дисертацією, надав позитивну оцінку, але на захист приїхати уже не зміг…

Безумовно, вітчизняна фармація в особі професора В.О. Головкіна втратила видатного науковця, талановитого педагога, автора багатьох публікацій, патентів, монографій, підручників, розробника численних лікарських засобів, доброзичливу, надійну, справедливу Людину.

В.В. Головкін, молодший син, кандидат фармацевтичних наук, доцент кафедри фармакогнозії Запорізького державного медичного університету, м. Запоріжжя

Слово про батька

Історія — скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад для сучасності, засторога для майбутнього.

Мігель де Сервантес Сааведра

Я народився в люблячій сім’ї прекрасних і добрих людей — В’ячеслава Олександровича і Лідії Василівни в м. Львів, де мій батько працював асистентом кафедри технології ліків Львівського державного медичного інституту. В сім’ї вже був мій старший брат Анатолій.

Мій батько В’ячеслав Олександрович все робив, щоб у нашій сім’ї панувала атмосфера взаємоповаги, любові один до одного, щоб сім’я була міцна і матеріально забезпечена. Мій тато для мене був моральним авторитетом.

Згадую, що батько завжди був легкий на підйом, у вихідні «мобілізував» усіх членів сім’ї, кого на руки, кого на плечі, і ми виїжджали на природу. У передмісті Львова були прекрасні озера, ліси та взагалі пристосована місцевість для відпочинку. Батько і мама дуже любили місто Старого Лева з його архітектурою, культурними закладами. Тут проживали батьки нашої мами. Львів для неї був рідним містом.

У 1973 р. батька запросили до Запорізького медичного інституту працювати, а згодом і завідувати кафедрою аптечної і заводської технології ліків, і ми, звичайно ж, переїхали у славне місто Запоріжжя. Нам виділили прекрасну 3-кімнатну квартиру на тодішньому проспекті Леніна. Це практично в центрі міста.

Але і в Запоріжжі кожного вихідного дня ми всією сім’єю вирушали у подорожі до лісу (штучно висадженого) і до величної Хортиці, з її скелями, дикими пляжами та плавнями.

Пам’ятаю, коли ще був маленьким, батько брав мене всюди з собою, як брав мою долоню у свою велику, сильну руку і ми разом вирушали назустріч новим пригодам… Пам’ятаю, як кожного літа ми всією сім’єю виїжджали на море і в Карпати. Спочатку, до моїх 8–9 років, це було Азовське море. Ми відпочивали на базі відпочинку «Медик» Запорізького медичного інституту. Коли я трохи подорослішав, ми почали виїжджати на Чорне море (Алупка). Відпочивали в Карпатах, це були містечка — Східниця, Трускавець, Дрогобич, Борислав, Майдан, Кропивник. Поїздка ніколи не обмежувалася відпочинком в одному місці, завжди вирушали на пошуки нових цікавих куточків по всьому узбережжю Криму і всім навколишнім горам і полонинам в Карпатах. За день ми проходили понад 30 км, збираючи гриби і ягоди. Ці спогади зігрівають зсередини.

Скільки в моїй пам’яті є ще таких «пам’ятаю»!…, але вирушити назустріч новим пригодам разом вже, на жаль, не зможемо.

Батько навчив нас доброті, повазі і честі, а головне — навчив не здаватися і йти вперед. Тато — це найкращий урок і підтримка в нашому житті. Про нього знатимуть не тільки внуки, а й правнуки.

Я багато перейняв від нього. Дуже важко писати спогади про власного батька. Занурюватися у хвилі пам’яті, заново відчувати, переживати події минулого.

Доля розпорядилася так, що для мене особисто Запоріжжя стало рідним містом, де я отримав середню, а потім і вищу освіту на фармацевтичному факультеті Запорізького медичного університету.

Тато мій був для нас, дітей, прикладом працьовитості, відданості роботі. Зізнаюся, що професія мого тата була вирішальною під час прийняття мною рішення, ким бути.

Після отримання диплома провізора я працював на різних фармацевтичних посадах, проте мене завжди цікавили наукові дослідження мого тата.

В’ячеслав Олександрович, мій батько, звичайно, заохочував мене та інших молодих людей до науки, до досліджень. В’ячеслав Олександрович мав якийсь особливий хист до того, щоб зацікавити молодих людей і, зокрема, мене у наукових проблемах. Усі, хто його оточував, відчували його притягальну силу.

З часом на кафедрі батька я набув практичного досвіду і став помічником В’ячеслава Олександровича. Мені стало не тільки цікаво, але й фахово я почав займатися науковими проблемами.

Під керівництвом Віталія Валентиновича Гладишева (учня В’ячеслава Олександровича, професора кафедри технології ліків) я провів наукові дослідження, виконав наукову роботу і у 1998 р. захистив у Львівському медичному інституті кандидатську дисертацію на тему «Біофармацевтичне обґрунтування складу, технології та дослідження м’яких інтравагінальних лікарських форм з мефенаміну натрієвою сіллю і мебетизолом».

Зазначу, що і в подальшому я успішно працював на кафедрі фармакогнозії Запорізького медичного університету і над докторською дисертацією на кафедрі технології ліків. Разом з В’ячеславом Олександровичем у науковій літературі було надруковано понад 320 наукових статей, розроблено 15 методичних рекомендацій для навчального процесу з грифом «Дозволено Міністерством охорони здоров’я».

Та передчасна смерть мого батька у березні 2007 р. все, що було вибудовано, зруйнувала.

Я продовжив працювати на кафедрі фармакогнозії, і моя наукова робота з технології ліків з об’єктивних причин призупинилася. Ось такі справи.

Безумовно, передчасна смерть мого батька В’ячеслава Олександровича — це була трагічна подія для всієї нашої сім’ї. Ми звикли, що всіма справами опікується В’ячеслав Олександрович, наставляє всіх нас та дає мудрі поради. Надзвичайно важко я особисто переживаю відсутність мого доброго наставника, мого дорогого батька. Втрата рідної людини, близької не тільки по крові, а й за поглядами, за думками, близької за духом, — це трагедія, яка надовго перетворює для тебе навколишній світ на пустку. Ти занурюєшся з головою в минуле і згадуєш ті дні життя, коли ви були разом.

Та життя йде вперед, і ми мусимо жити і працювати в умовах, які пропонує нам життя.

На кафедрі маю звання доцента, повагу колег, зараз у зв’язку з пандемією коронавірусу працюю в основному дистанційно — онлайн.

Маю вже дорослого сина Віталіка, який закінчив заклад вищої освіти, проходить інтернатуру і магістратуру: буде провізором і продовжувачем справи нашого великого дідуся — В’ячеслава Олександровича — та і моєї.

Пам’ять про мого батька В’ячеслава Олександровича зберігаю у своєму серці як найдорожчу святиню. Я завжди так пишався татом. І зараз пишаюся!

О.М. Борищук, дружина Володимира Олександровича Борищука, м. Київ

Спогади про В’ячеслава Олександровича

Культурною ми називаємо особу, яка вміє з повагою ставиться до інших людей.

Культура такої людини полягає не в її вмінні творити гарні речі, а в якості її стосунків з іншими людьми.

Любомир Гузар

Друзья уходят, не спросив согласия,

безвременно, некстати, навсегда,

оставив нам воспоминаний счастье

о лучших, ярко прожитых годах.

Любовь Сорокова

Завдяки моєму чоловікові, Володимиру Олександровичу, я познайомилася з цією непересічною, талановитою, чудовою людиною.

Славік був у нашій сім’ї не просто друг дитинства і юності Володі, а його справжнім братом по життю, таким він став і для мене.

Коли я вперше побачила Славіка (він був свідком на нашому весіллі), я вже багато знала про нього як про людину, і в душі щиро поважала. Він так спокійно, виважено розмовляв, приємним голосом, із щирою посмішкою. Звичайно, тільки така людина і могла стати хрещеним батьком нашій донечці в майбутньому. У той час у церкві не хрестили, а просто записували почесних батьків.

Ніби сьогодні бачу Славіка з його сім’єю у нас в Києві. Ми тоді ще жили на Нивках, у «хрущовці». Я вийшла на вулицю і раптом бачу: назустріч йде Славік з сім’єю — на одній руці молодший син, в другій валіза, за яку тримається старший. Усі втомлені дорогою. Славік дуже любив своїх синів. Я була рада цій зустрічі, бо ставилася до них, як до рідних.

Пригадую наш спільний відпочинок сім’ями в Скадовську. Це був незабутній час молодості і радості від спілкування. Вечорами ми всі разом любили походити біля моря, і Славік завжди розповідав щось цікаве, і ми — дорослі і діти — з увагою це слухали. Навіть щось звичайне він вмів показати із зовсім іншого боку. І це було дуже приємно.

З великою турботою Славік ставився до своїх дітей. Пригадую, як розповідав про їх спільні подорожі на острів Хортиця. Славік зібрав там бутлик терену і подарував нам, щоб зробили незвичайну і дуже корисну наливку. І зараз, коли у мене біля дому росте терен і я його збираю, то завжди згадую Славіка і той бутлик, що він нам подарував.

Пощастило нам відвідати і Запоріжжя, дім, де Славік жив і працював. Він був дуже радий і так щиро нас приймав, що ніби весь світився. Ми сиділи у вітальні, а він періодично виходив на кухню і раптом заносить велику миску сирників, вигляд і смак пам’ятаю й досі. Мені здається, що я не досягла такої майстерності, правильно сказано: «Талановита людина — талановита у всьому!»

Періодично Славік відвідував по роботі Київ і завжди бував у нашому домі, де йому були безмірно раді. Мені як господині була дуже приємною його похвала моїх квашених помідорів (рецепт друзів).

Ще одним з дуже приємних спогадів є гостина в батьківському домі в с. Городище, де жила його мама. Так тепло і щиро вона приймала, ніби своїх дітей. Запам’яталася її посмішка (як у Славіка) і стіл, накритий великою майстринею кулінарії. Ночували ми на горищі, де було багато свіжого сіна, а для мене, мешканки міста, це було як казка, запах різнотрав’я пам’ятаю й досі.

Володя дуже часто згадує свого найкращого друга і брата і з великим сумом говорить: «Як мені зараз не вистачає Славіка, його порад, підтримки. Жаль, що так рано він пішов від нас».

Я впевнена, що є ще на світі багато людей, які теж говорять такі слова.

Ми вдячні долі і Богу, що Славік був і залишається в пам’яті назавжди.

Ці спогади так зігрівають душу.

М.С. Пономаренко, доктор фармацевтичних наук, професор, колишній завідувач кафедри організації і економіки фармації Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ

Шановний колега і талановитий вчений

Выше всего ценятся те благородные поступки, которые остаются неявными.

Блез Паскаль

Я вдячний долі, що спілкувався і добре знав В’ячеслава Олександровича Головкіна, завідувача кафедри технології ліків Запорізького медичного університету, доктора фармацевтичних наук, професора.

За довгі роки завідування кафедрою організації і економіки фармації нашої академії я зустрічався з дуже багатьма людьми, вченими і рядовими фахівцями з різних вищих медичних навчальних закладів України. Усі вони були людьми, достойними поваги та вшанування.

Серед сузір’я вчених, з якими я спілкувався, особливе місце займає В’ячеслав Олександрович Головкін. В’ячеслав Олександрович запам’ятався своєю доброзичливістю до всіх, хто з ним спілкувався. Безумовно, я звертався до нього з тих чи інших професійних питань і завжди негайно отримував відповідь.

В’ячеслав Олександрович був відомим у країні вченим, однак відзначався скромністю. Це був видатний фахівець у галузі аптечної технології. Він 34 роки очолював кафедру технології ліків Запорізького медичного університету, підготував 23 кандидати і 4 доктори наук, написав 15 монографій і навчальних посібників. В’ячеслав Олександрович здійснив багато методичних розробок з використання м’яких лікарських засобів, зокрема, супозиторіїв для лікування пацієнтів педіатричного профілю. У період, коли фармацевтична промисловість випустила недостатню кількість лікарських засобів, зокрема для дітей, виготовлення ліків за рецептами в аптечних умовах мало велике практичне значення.

Значний внесок професором В.А. Головкіним було зроблено в теорію і методику виготовлення косметологічних засобів, використання аромозасобів для аромотерапії та косметології.

Запам’яталася участь В’ячеслава Олександровича в роботі спецради із захисту дисертацій при нашій академії, багаторічним членом якої він був. Його виступи на засіданнях відзначалися глибиною обговорюваних проблем, конкретними пропозиціями.

Із вдячністю згадую спілкування з ним, коли ми з іншими вченими брали участь у виїзних просвітницьких конференціях, де ми виступали перед аптечними працівниками з доповідями про роль технології ліків та їх ефективність. З такими конференціями ми побували з В’ячеславом Олександровичем у Волинській, Миколаївській, Херсонській, Рівненській та Чернігівській областях. Його виступи на конференціях відзначалися цікавими експериментальними даними, мали практичне значення для працівників аптек.

Зберігаю в пам’яті прекрасні миттєвості спілкування з професором В’ячеславом Олександровичем, з прекрасною людиною і талановитим вченим.

О.М. Гриценко, доктор фармацевтичних наук, професор, м. Київ

Спогади юності і не тільки

Величайшая мудрость – никогда не терять хорошего расположения духа.

Монтень

У свої 16 років я стала студенткою фармацевтичного факультету Львівського медичного інституту, тоді так називався нинішній медуніверситет. На семінарах з теоретичних дисциплін нас об’єднували по дві групи. Я була старостою третьої, а Славік Головкін навчався в четвертій. Це був худенький, але досить високий і дуже рухливий хлопець. Його активність на заняттях слугувала нам певним взірцем.

Ще більше розкрився Славік під час роботи в колгоспі, куди відразу після зарахування й недовгого навчання послали фактично весь інститут, принаймні перші курси. Керівником, або як зараз говорять, наставником наших груп була викладачка з іншого факультету — особа середніх літ, не прискіплива і досить енергійна, але її улюбленцем відразу став Славік Головкін, якого вона називала «Солнышко». Так і ми його потім називали.

А потім я перевелася на навчання до Харківського фармацевтичного інституту, і наші стосунки на тривалий час перервалися.

Але у долі свої закони. Знову зустрілися і досить плідно співпрацювали, але вже у Києві, коли я очолила Спецраду із захисту дисертацій в Національній медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. У цій спецраді доктор наук і професор В.О. Головкін був активним членом. Запитання до здобувачів наукового ступеня він ставив дуже конкретні, багатогранні, але такі, щоб відповіді на них розкривали наукові досягнення з найкращої, вагомої сторони. Поза засіданнями у нього було багато інших справ і контактів. Але про це розкажуть ті, хто з ним спілкувався.

Не можу не згадати найкращі людські якості В’ячеслава Олександровича. Його інтелігентність, його доброзичливість, люб’язність у стосунках з колегами.

В’ячеслав Олександрович безвідмовно допомагав усім, хто до нього звертався. Він був надзвичайно ерудованим, талановитим вченим.

Зберігаймо добру пам’ять про цю чудову людину!

Р.С. Коритнюк, доктор фармацевтичних наук, професор кафедри фармацевтичної технології і біофармації Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, заслужений працівник фармації України, академік Міжнародної академії інформатизації при ООН, м. Київ

В’ячеслав Олександрович Головкін – вчений, педагог, прекрасна людина!

Добрые люди, подобные звездам, являются светилами того века, в котором они живут, озаряя свои времена.

Джонсон Бенджамин

Познайомилися ми з В’ячеславом Олександровичем наприкінці 60-х років минулого століття. У той час я працювала відповідальним секретарем «Фармацевтичного журналу», а він був молодим науковцем і надсилав для публікації статті про результати своїх досліджень. Це були дійсно ґрунтовні наукові статті про експерименти з достовірними результатами і теоретичним обґрунтуванням. Особиста зустріч відбулася на одному з наукових фармацевтичних форумів, де я переконалася в науковому потенціалі В’ячеслава Олександровича. Ми обидва викладали і досліджували створення лікарських засобів. В’ячеслав Олександрович в основному займався розробкою м’яких лікарських препаратів, а я — парентеральних розчинів. Під час зустрічей нам завжди було цікаво обговорювати педагогічні й наукові успіхи й невдачі як у власній роботі, так і у фармаціії загалом.

Працюючи доцентом, а потім професором і завідувачем кафедри технології ліків Запорізького державного медичного університету (ЗДМУ), В’ячеслав Олександрович створив наукову школу з оптимізації технології та біофармацевтичних досліджень м’яких лікарських форм.

Доктор фармацевтичних наук, професор В’ячеслав Олександрович — автор багатьох друкованих праць, підручників, навчальних посібників, патентів, статей. Здобутки наукової праці зосталися у створених В’ячеславом Олександровичем лікарських препаратах, зокрема: лікарські плівки натрію нітропрусиду, мазь мебетизолова 5%, офтальмологічні плівки, що містять апілак, супозиторії, магістральні прописи різної терапевтичної спрямованості для екстемпорального виготовлення та ін.

В’ячеслав Олександрович співпрацював з багатьма вченими, у тому числі і моїм науковим консультантом професором Євгеном Єрмолайовичем Борзуновим. Їх спільні розробки з біофармації і до цього часу є актуальними і стали основою для академічного викладання технології ліків на додипломному і післядипломному рівні. Як викладач, я дуже позитивно оцінюю знання слухачів курсів підвищення кваліфікації з технології ліків, які закінчили фармацевтичний факультет ЗДМУ.

Мені пощастило разом з В’ячеславом Олександровичем брати участь у просвітницькій роботі серед фармацевтичних працівників України. Ми представляли доповіді і проводили дискусії на конференціях у Києві, Харкові, Одесі та інших містах. Дуже цікаво було слухати його лекції як науковця, практика і оратора, який вмів зацікавити і заволодіти багаточисельною аудиторією.

В’ячеслав Олександрович був гарним сім’янином. Він завжди піклувався про фундаментальність знань своїх синів і разом з ними працював над створенням і застосуванням лікарських препаратів. Це не була корупція, це була передача професійного досвіду від батька до сина. А ще В’ячеслав Олександрович часто розказував про дачу, вирощування городини і т.д. Ми і в цьому розумілися. У тяжкі роки «купонів», щоб дістатися до дачі, наші сім’ї із рюкзаками добиралися пішки до електричок, ми у Києві, а він — у Запоріжжі.

Згадую ще одну зустріч з В’ячеславом Олександровичем. Я провідувала свого батька у Київській обласній лікарні. Якось до мене підійшов один із хворих і привітався. Це був В’ячеслав Олександрович, що лежав із хворобою нирок. З того часу я приносила йому дієтичну їжу, навіть коли мого батька вже виписали. Згодом у мене з пам’яті стерся цей факт, але В’ячеслав Олександрович за кожної нагоди дякував за «парові котлетки».

Остання «зустріч» з В’ячеславом Олександровичем у мене відбулася через його аспірантку О.О. Покотило. Вона вчилася на другому курсі аспірантури, коли В’ячеслав Олександрович відійшов у інший світ. Керівництво ЗДМУ звернулося до очільників тодішньої Національної медичної академії післядипломної освіт імені П.Л. Шупика з проханням взяти керівництво і довести до кінця науковий пошук з виходом кандидатської дисертації. Мені як науковцю-технологу з приготування лікарських засобів було запропоновано допомогти, що я і зробила. Олена Олександрівна Покотило успішно захистила дисертацію і в цей час працює доцентом у Тернопільському національному медичному університеті ім. І.Я. Горбачевського.

На жаль, В’ячеслав Олександрович рано покинув земний світ. Він ще багато доброго й корисного зміг би зробити для науки, сім’ї і суспільства.

Земний уклін і світла пам’ять про В’ячеслава Олександровича!

Д.І. Дмитрієвський, професор кафедри заводської технології ліків Національного фармацевтичного університету, м. Харків

Спогади про В.О. Головкіна

Тільки слово — пам’яті спасенність.

Ліна Костенко

Уперше моя зустріч з ним відбулася далекого 1976 р. Тоді я, асистент кафедри технології ліків Харківського фармацевтичного інституту, приїхав у м. Запоріжжя на кафедру, якою завідував В.О. Головкін для консультування з приводу розрахунків фармакокінетичниих параметрів, що було фрагментом моєї дисертаційної роботи. Таку консультацію я отримав від асистента П.А. Логвіна, який був автором відповідних методик. Цілком зрозуміло, що моя поява на кафедрі технології ліків відбулася з дозволу її завідувача — В.О. Головкіна. Що мені запам’яталося з тієї першої зустрічі — його доброзичливість, великий інтерес до наукових досліджень, якими я займався (а це були дослідження з проблем взаємодії між діючими та допоміжними речовинами) та співуча українська мова, якою спілкувався з В’ячеславом Олександровичем, яка рідко у ті часи звучала у стінах вищих навчальних закладів Східної України. На моє питання про мову я отримав цілком обґрунтовану відповідь: В’ячеслав Олександрович закінчив Львівський медичний інститут і тривалий час працював на кафедрі технології ліків цього навчального закладу.

Наступна наша зустріч відбулася у Харкові під час проведення V з’їзду фармацевтичних працівників України. Цілком зрозуміло, що фахівці технологічних кафедр Харківського фармацевтичного та Львівського медичного інститутів опікувалися фахівцями кафедри технології ліків Запорізького медичного інституту. До своїх вражень про В’ячеслава Олександровича я додав би його комунікабельність та організаційні здібності. Тоді, під час зустрічей та бесід на кафедрі технології ліків, я дав згоду бути опонентом дисертаційної роботи, яка виконувалася на кафедрі технології ліків Запорізького медичного інституту під керівництвом В.О. Головкіна. Це для мене було вперше, і, що важливо, з проблем біофармації, яка тільки почала розвиватися у країні. Прізвище здобувача — Т.А. Слободянюк. Захист дисертації і мій перший виступ у ролі опонента відбувся у березні 1985 р. Я у ті часи готувався до захисту своєї докторської дисертації.

А можливість для дружнього спілкування з В’ячеславом Олександровичем я отримав у червні 1987 р., коли працював головою Державної екзаменаційної комісії на фармацевтичному факультеті Запорізького медичного інституту.

Перша, «робоча», частина кожного екзаменаційного дня була присвячена справі, де все розписано і узгоджено: зустріч з екзаменаторами, початок екзамену, бесіда з випускниками під час їх відповіді на питання екзаменаційних білетів, обговорення результатів екзаменів та доведення їх до відома тих, хто здає екзамен. Друга частина кожного екзаменаційного і вільного від іспитів дня була присвячена спілкуванню з викладачами, знайомству з містом і регіоном, його цікавою козацькою історією, у якій острів Хортиця був центром більшості подій, а в теперішні часи своєрідним музеєм під відкритим небом. Дізнавшись, що голова Державної екзаменаційної комісії, тобто я, серед переліку своїх уподобань (хобі) віддаю перевагу риболовлі, В’ячеслав Олександрович, який також був небайдужий до даного заняття у вільний від роботи час, на добрих три тижні взяв мене «в полон» — став володарем і організатором цієї другої половини дня. З моєї згоди він організував своєрідну «рибальську бригаду» у складі трьох осіб: я, голова Державної екзаменаційної комісії, він, завідувач кафедри Запорізького медичного інституту, і Володя Головкін, його молодший син віком 12–13 років. Причому, бригадиром більшістю голосів було обрано Головкіна-молодшого. Головним завданням бригадира було забезпечення членів рибальської бригади необхідним спорядженням: вудки, наживка та все інше, що необхідно для цього, а також вирішення долі спійманої риби.

День з двома змінами зазвичай проходив так: зранку — державний екзамен, підбиття його підсумку, перерва на обід у студентському кафе, переодягання у спортивний одяг (на кафедрі) і переїзд (автомобілем або міським тролейбусом) на кам’янистий берег Дніпра, навпроти острова Хортиця. На риболовлю лишалося 2–3 год, але цього було достатньо для «переключення» на інший лад, відпочинок і обговорення загальнолюдських та інших питань, в яких В’ячеслав Олександрович був цікавим співрозмовником. Він також, як і я, з дитинства був закоханий в історію, зокрема українського козацтва, а також останнього тисячоліття. Він, як і я, добру половину свого життя провів з книжкою в руках, тому в наших розмовах ми могли обговорювати тему «мужского товарищества» (М.В. Гоголь «Тарас Бульба») або внесок алхіміків у розвиток експериментальної хімії та фармації.

Крім того, він, як і я, був у полоні нашої фармації. Усе це нас об’єднувало, створювало підґрунтя для нашого спілкування. Ми не встигали наговоритися, як положення сонця на небосхилі нагадувало, що пора збиратися…

Читач-рибалка поставить резонне питання: а що у нас клювало? Як правило, плотва звичайна і з червоними плавниками, густера, уклейка та окунь. Останніх із цього переліку ми намагалися впіймати тоді, коли наприкінці дня варили рибальську юшку (уху). В один із таких сонячних днів до нас на березі Дніпра приєднався Тарас Андрійович Грошовий, доцент кафедри технології ліків Запорізького медичного інституту, який у ті часи готувався до захисту докторської дисертації, і який згодом став для мене найближчим і найвірнішим товаришем.

Закінчуючи свої спогади про спілкування з В’ячеславом Олександровичем Головкіним, я хочу наголосити, що фармація України у його особі мала талановитого і висококваліфікованого фахівця, інтереси якого виходили за рамки викладацької та наукової роботи, щирого і цікавого співрозмовника, який присвятив своє життя служінню нашій фармації.

Таким — відданим фармації, завжди готовим до спілкування і з відкритим, щедрим на добро серцем, залишився в моїй пам’яті мій колега В’ячеслав Олександрович Головкін.

О.О. Покотило (Ціхоцька), кандидат фармацевтичних наук, доцент кафедри управління та економіки фармації з технологією ліків Тернопільського національного медичного університету імені І.Я. Горбачевського

Світлій пам’яті надзвичайно обдарованої особистості і мого наукового батька

Немов спокійна ріка, плине у нас життя. І це справді диво з див. Али ми до цього звикли…

А проте кожен день для нас — наче новий дар, наче чиста сторінка, на якій ми маємо змогу щось записати…

Бруно Ферреро

Період спільної наукової діяльності під керівництвом професора, завідувача кафедри технології ліків Запорізького державного медичного університету (ЗДМУ) В’ячеслава Олександровича Головкіна (Царство небесне його душі!) тривав лише п’ять років, проте саме вони були наповнені життям, наснагою, неоціненним досвідом і незабутніми спогадами перших досягнень у науковому світі…

Перше знайомство з видатною особистістю, доктором фармацевтичних наук В.О. Головкіним у мене, втім як і у більшості студентів фармацевтичного факультету ЗДМУ, відбулося на третьому курсі у 2002 р. під час читання лекцій з технології ліків. Не дивлячись на те, що «знавець людських душ» ніколи не підвищував голос і не критикував студентів, на його лекціях завжди панувала тиша і витав справжній дух знань. Студенти дуже уважно слухали лекції досвідченого фахівця своєї справи професора В.О. Головкіна, оскільки він передавав досвід і знання з приготування лікарських форм настільки впевнено, невимушено і природньо, що складалося враження, що він знову і знову «переживає» кожну технологічну стадію, кожен технологічний процес, — оскільки насправді цим жив!

Як науковий напрямок технологія ліків мені подобалася, але серце більше прагнуло до вивчення певних організаційно-економічних напрямків у фармацевтичній діяльності. Я, студентка третього курсу, ще щиро вірила у феєричне майбутнє, відкриття своєї мережі аптек і успішну кар’єру бізнес-леді паралельно з провадженням наукової діяльності. Мій перший «науковий» порадник Євгеній Григорович Книш— завідувач кафедри управління і економіки фармації, медичного та фармацевтичного правознавства ЗДМУ, як завжди, мудро підійшов до моїх вагань і благословив мене на виконання дипломної роботи на кафедрі технології ліків.

Перші кроки наукових пошуків відбувалися під керівництвом доцентів кафедри технології ліків ЗДМУ Ірини Авенірівни Бірюк, Ірини Олександрівни Пухальської, Олени Олександрівни Салій (за переданий науковий досвід яким я щиро вдячна); а вже починаючи з 2004 р. В’ячеслав Олександрович повноцінно взяв керівництво над моєю дослідницькою діяльністю (дипломна робота, магістерська робота, очна аспірантура). Професор В.О. Головкін володів феноменальними навичками стратегічної майстерності: від чіткого планування кожного мого досліду, зустрічі зі співдослідниками, участі в наукових конференціях і конгресах, присутності на засіданнях спеціалізованих вчених рад для захисту дисертацій моїх колег (переймання досвіду захисту, атмосфери, робота над помилками тощо) до загального бачення кінцевого результату у становленні висококваліфікованого і досвідченого учня-науковця. В’ячеслав Олександрович вирізнявся вимогливістю щодо вчасного і належного виконання поставлених завдань, водночас він захоплювався моєю наполегливістю і сумлінністю. «Ваша донька рухається семимильними кроками!», — такі позитивні характеристики щодо мого наукового прогресу давав надзвичайно ерудований професор В.О. Головкін моїм батькам під час виконання кандидатської дисертації. Саме завдячуючи далекоглядності мого наукового «батька», на одному із засідань спеціалізованих вчених рад для захисту дисертацій у стінах Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика В’ячеслав Олександрович познайомив мене з професором Раїсою Сергіївною Коритнюк — людиною з великим добрим серцем, професіоналом своєї справи, яка допомогла мені успішно захистити наукову працю, почату під керівництвом шановного професора В.О. Головкіна.

Авторитетний науковець В.О. Головкін справляв враження натури своєрідної, непересічної. У питаннях службових взаємин він мав принципову позицію, дотримувався чіткої субординації, чим на перший погляд створював образ вимогливого керівника, суворого батька, проте згодом ставало зрозуміло, що все це робилося з батьківською любов’ю, теплом і опікою. Талановитий науковець В.О. Головкін вирізнявся з-поміж інших своїм невичерпним запасом енергії та ентузіазмом, які вражали і водночас заряджали весь колектив і молодих аспірантів до нових наукових здобутків. Видатний технолог дивним чином умів успішно поєднувати наукову, навчально-методичну роботу з повним зануренням себе у розвиток своїх дітей і онуків. В.О. Головкін мав море креативних ідей: організаційних, громадських, наукових, навчальних, щодо особистісного розвитку, — і шляхів їх реалізації. В’ячеслав Олександрович кожен ранок починав з аналізу виконаного і коротко- і довгострокових планів. Здавалося, що весь механізм працює як добре налагоджений годинник. Проте життя внесло свої корективи, і видатний український науковець раптово відійшов у вічність. Я до останнього не вірила у те, що саме так могло все завершитися. Я вірила і надіялася, що такий талант мусить вижити і буде жити, надалі рухаючись з невимовною продуктивністю і жагою до життя.

Для мене професор В.О. Головкін назавжди залишиться в пам’яті як еталон професіоналізму та відданості своїй професії та сім’ї, як шляхетна, життєлюбна, самовіддана, щира і доброзичлива особистість. Саме такі наукові діячі формують фонд гідних особистостей української нації.

А.Г. Башура, доктор фармацевтических наук, заведующий кафедрой косметологии и аромологии Национального фармацевтического университета, президент Всеукраинской ассоциации косметологии и аромологии, г. Харьков

Выдающаяся личность

Не благородные деяния людей, а деяния, завершившиеся успехом, — вот что спешит запечатлеть история.

Генри Уорд Бичер

Я и мои коллеги свято храним память о выдающемся ученом, признанном специалисте в сфере технологии лекарств и аромологии, профессоре, докторе фармацевтических наук Вячеславе Александровиче Головкине.

Профессор В.А. Головкин 34 года возглавлял кафедру аптечной и заводской технологии Запорожского мединститута (сейчас — Запорожский медицинский университет).

В фармацевтической энциклопедии 2010 г. издания указано, что Вячеслав Александрович — автор более 300 научных учебно-методических работ, среди них 43 авторских свидетельста и патента, 15 монографий.

Вячеслав Александрович за годы своей деятельности на должности заведующего кафедры технологии создал свою научную школу. Под его научным руководством защищено 4 докторских диссертации и подготовлено 23 кандидата фармацевтических наук.

В 1975 г. на кафедре технологии лекарств открыта аспирантура, создано научное направление по оптимизации технологии и биофармацевтических исследований ректальных лекарственных форм, практической фармации были предложены лекарственные пленки, в том числе при заболевании глаз. Предложено 300 магистральных унифицированных прописей разной терапевтической направленности для экстемпорального изготовления в аптеках.

Среди основных научных работ следующие:

— Биофармацевтические и технологические аспекты создания мягких лекарственных форм, Тбилиси, 1987 г.,

— Математическое планирование эксперимента в фармацевтической технологии. Планирование дисперсного анализа, Киев, 1992 г.,

— Руководство к практическим занятиям по фармацевтической технологии. Учебное пособие, Омск, 2007 г.;

— Лекарственные средства для ректального применения в педиатрии, Запорожье, 2002 г.;

— Лекарственные средства для местной терапии и подростковой гинекологии, Запорожье, 2004 г.;

— Лекарственные средства для ректального применения в педиатрии, Запорожье, 2006 г.

Особо хочу отметить взаимное сотрудничество ученых нашей кафедры и профессора Вячеслава Александровича в вопросах косметологии и аромологии, подготовке научных работ в этом направлении.

В сотрудничестве с другими учеными были созданы:

— Полная книга аромотерапии., Симферополь, 2007 г.;

— Рецептура лекарственных и косметических средств для оздоровления кожи и волос, Запорожье, 2003 г.;

— Аромомассаж, Симферополь, 2003 г.;

— Мази и кремы, лосьоны и другие косметические средства. Справочное пособие, Запорожье, 2005 г.;

— Аромосредство для аромотерапии и косметологии (учебное пособие), Запорожье — Киев — Симферополь, 2007 г.

Считаю важным отметить, что здесь, по техническим причинам, приведены не все научные работы профессора Вячеслава Александровича. Однако во всех указанных работах, которые изданы в сотрудничестве с другими учеными, отмечается главный или весомый его вклад.

Вспоминаю совместное участие с профессором В.А. Головкиным в учебных научных конференциях аптечных работников Николаевской и Херсонской областей.

Наряду с талантом профессора Вячеслава Александровича, его, как бы сейчас сказали, многовекторность в исследованиях, особо хочу отметить его высокие человеческие качества. Прежде всего, доброжелательность к коллегам, толерантность к другому мнению, терпимость и сдержанность по отношению к оппоненту.

Вячеслав Александрович Головкин преждевременно ушел в мир иной, однако оставил глубокий след в фармацевтической науке и большое научное наследие.

Я и мои коллеги на кафедре помним талантливого ученого и доброжелательного человека.

А.В. Знаєвська, кандидат фармацевтичних наук, доцент кафедри технології ліків Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, м. Львів

Зберігаю добру пам’ять про колегу

Ми повік шанувать тебе будем.

І любити, як друга свого.

Леся Українка

У 1963 р. В’ячеслав Олександрович Головкін вступив в аспірантуру до професора Валентини Трохимівни Позднякової, яка очолювала кафедру технології ліків у Львівському державному медичному інституті (зараз — Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького). Під керівництвом професора В.Т. Позднякової В’ячеслав Олександрович займався науковими дослідженнями кристалоскопії та можливості використання результатів дослідження в фармації, зокрема, для ідентифікації препаратів та перевірки їх якості. Напрямок дослідження був дуже цікавим і перспективним з наукової і практичної точок зору.

В’ячеслав успішно виклав наукові дослідження у ряді наукових статей, захистив кандидатську дисертацію і залишився працювати асистентом на нашій кафедрі технології.

Слава, як ми його називали на кафедрі, подружився з усіма працівниками кафедри, виявився дуже добрим, чуйним до кожного члена колективу. Ми, молоді на той час викладачі і науковці, проводили багато часу в лабораторії кафедри, допомагаючи один одному порадами і практичними діями під час безпосереднього виконання того чи іншого експерименту.

Зазначу, що Слава був від природи інтелектуалом і талановитим вченим, надзвичайно ерудованим в різних галузях знань. До того ж мав легкий, веселий характер, був симпатичним, привабливим. Під час виконання наукових експериментів він безвідмовно допомагав своїм колегам у підготовці наукових статей.

У вільний час ми всією молодою командою приходили до нього в гості, у гуртожиток, де він пригощав нас смаженою картоплею та щирими дружніми розмовами.

Слава надзвичайно любив природу, подорожувати, тож за його ініціативою нам вдавалося вибиратися на природу і весело проводити час.

Сплинув час. І ми всі, молоді науковці, подорослішали, кожен вийшов на свою дорогу, визначеною долею. В’ячеслав Олександрович одружився, в сім’ї народилися два синочки: Анатолій і Володя. Ми, його колеги, раділи за Славу і його сім’ю.

Згодом В’ячеславу Олександровичу запропонували переїхати в Запоріжжя й очолити кафедру технології заводської і аптечної технології в місцевому медінституті (зараз — Запорізький державний медичний університет). Слава прийняв рішення і переїхав до Запоріжжя, аби розпочати нову самостійну педагогічну і наукову роботу, захистив докторську дисертацію, став знаним в Україні, та і в усьому Союзі, вченим-технологом, створив наукову школу з технології м’яких лікарських форм.

Упродовж усіх років працівники кафедри технології Львівського медичного університету підтримували тісні дружні стосунки з науковцями і викладачами відповідної кафедри Запорізького медичного університету. Ми обмінювалися ідеями, досвідом, друкували спільні наукові статті з колегами цієї кафедри у фахових журналах.

На жаль, В’ячеслав Олександрович завчасно пішов у вічність.

Я і мої колеги зберігаємо добру пам’ять про нашого колегу, талановитого вченого і людину надзвичайної порядності і високої моральності — В’ячеслава Олександровича Головкіна.

В.В. Федорчук, кандидат фармацевтичних наук, м. Запоріжжя

Мій дорогий вчитель і наставник

Друг мой верный, в час тревоги,

В час раздумья о судьбе

Все пути мои, дороги

Приведут меня к тебе.

Ольга Берггольц

З перших днів мого навчання на фармацевтичному факультеті Запорізького медичного інституту (зараз — Запорізький державний медичний університет) і знайомства з вченими факультету професор В’ячеслав Олександрович Головкін, завідувач кафедри аптечної і заводської технології, справив на мене і моїх друзів-однокурсників надзвичайно сильне враження своєю доброзичливістю і комунікабельністю. Навколо нього існувала якась особлива аура доброти, співчутливого ставлення до наших студентських проблем, а найголовніше — це його бажання негайно взяти участь у їх вирішенні.

І ці відчуття підтвердилися, коли вже на третьому курсі ми вивчали аптечну технологію виготовлення ліків, а професор В’ячеслав Олександрович Головкін читав нам лекції. Згадую, що його лекції були цікавими, відзначалися глибиною та якимось особливим педагогічним хистом передавання знань нам — майбутнім провізорам. Був справедливим в оцінці наших знань.

На кафедрі технології ліків були організовані для студентів наукові гуртки, усі, хто хотів, могли займатися науковими дослідженнями. Усе відбувалося на демократичних принципах, ніхто нікого не примушував.

Проводили різні фітохімічні дослідження, а пізніше, під керівництвом професора В.О. Головкіна, була створена наукова школа з вивчення ефективності м’яких лікарських форм, зокрема, ректальних форм для дітей.

Я і мої однокурсники змогли на практиці не тільки доторкнутися до наукових досліджень європейського рівня, але і зануритися в наукові проблеми, знаходили наукові підоди до вирішення професійних проблем, організувавши дослідження.

За роки діяльності В’ячеслава Олександровича Головкіна на посаді завідувача кафедри технології, під його науковим керівництвом було захищено 4 докторських і 23 кандидатських дисертації.

Фактично створена нова наукова школа, а такий обсяг роботи під силу було виконати тільки цілому науково-дослідному інституту.

Я вдячний долі, що мені випала честь бути учнем талановитого вченого, під науковим керівництвом якого я захистив кандидатську дисертацію з проблем виготовлення м’яких лікарських форм.

Спілкування з В’ячеславом Олександровичем дає мені можливість стверджувати, що він став для мене вчителем і наставником.

В’ячеслав Олександрович — надзвичайна людина, людина високої порядності і глибокої моральності, талановитий вчений і педагог.

Він навчив мене не тільки професійності і науковим підходам до вирішення життєвих проблем, але й допоміг усвідомити багато важливих речей, взаємодію різних проблем, навчитися їх вирішувати. Після закінчення навчального закладу я працював на різних посадах, пов’язаних з фармацією, і навіть певний час виконував обов’язки керівника Запорізької обласної клінічної лікарні.

Хочу підтвердити та наголосити, що наукова школа професора В.О. Головкіна дозволяла мені успішно виконувати обов’язки на всіх займаних мною посадах.

Уже минуло більше 14 років, як пішов у вічність В.О. Головкін, та хочу сказати: «Усі Ваші мудрі життєві настанови, шановний учителю, і пам’ять про Вас я зберігаю у своєму серці як найдорожчу святиню».

Нехай святиться ім’я Ваше, мій дорогий Вчителю.

Т.М. Литвиненко, доцент кафедри технології ліків Запорізького державного медичного університету

Пам’ять про професора В.О. Головкіна

Трудно ли пойти на подвиг правый!

Подвиг — это миг, но жизнь прожить

Так, чтобы быть своей достойной славы,

Тяжелей, чем подвиг совершить.

Расул Гамзатов

У 1976 р. я була студенткою третього курсу фармацевтичного факультету Запорізького медичного інституту. Ми почали вивчати новий предмет — аптечну технологію ліків, і лекції читав саме професор В.О. Головкін. Усі студенти були в захваті, аудиторія завжди була повною, настільки цікавими були його лекції.

А коли минув час і я вступила в аспірантуру до професора, то познайомилася з ним ближче і зрозуміла, як мало я знаю, і що треба багато вчитися, щоб досягти успіху.

Професор В.О. Головкін був дуже талановитою людиною. Він любив працювати зранку, з четвертої години, спочатку вдома, а потім йшов до інституту. Своїм прикладом він надихав інших, хотілося працювати більше, досягати позитивних результатів. Тому я виконала і захистила дисертаційну роботу під керівництвом професора В.О. Головкіна за 2,5 року.

Професор В.О. Головкін був вимогливим до себе і оточуючих. І ми, його учні, на кафедрі працювали так, щоб не підвести, не засмутити професора. Разом з цим, він був чутливою людиною. Завжди підтримував нас у різних життєвих ситуаціях.

Мені дуже пощастило, що життя дало таку нагоду вчитися у професора В.О. Головкіна і працювати з ним. Професор В.О. Головкін навчив мене не тільки проводити дослідження, але й був прикладом ставлення до будь-якої справи, яку доручено людині.

Я безмежно вдячна долі, що на моєму професійному шляху був такий талановитий вчений і педагог.

Свято зберігаємо пам’ять про мого Вчителя з великої букви і наставника.

Ю.О. Головкін, молодший брат, м. Рівне

Мій дорогий брат В’ячеслав

Душа моя плаче, душа моя рветься,

Та сльози не ринуть потоком буйним.

Мені до очей не доходять ті сльози,

Бо сущить їх туга вогнем запальним.

Леся Українка

Згадую дитячі роки, коли ми троє дітей: старший Алік, В’ячеслав і я, наймолодший, проводили час в колі сім’ї. Післявоєнні роки були нелегкими для всіх людей, та батьки старалися, щоб ми були одягнуті, взуті і не голодували.

Час сплинув. Аліка призвали до військової служби — він став моряком, проходив військову службу на Далекому Сході, а після закінчення строкової служби одружився і поселився у Владивостоці.

Славік, так ми всі називали В’ячеслава, вступив на навчання до Львівського медичного інституту, успішно його закінчив, присвятив себе науці, захистив кандидатську дисертацію, одружився, у нього з дружиною народилося двоє хлопчиків, це мої племінники, та переїхав працювати у Запорізький медичний інститут.

Думаю, про це вже писали інші дописувачі, але я хочу наголосити саме на стосунках між братами. Навчаючись у Львівському медичному інституті, під час канікул Славік кожного літа приїжджав до сім’ї, ми в той час проживали в с. Глажева, де наш батько Олександр Сергійович працював ветеринарним лікарем.

Славік був дуже уважним до членів сім’ї. Приїжджаючи на канікули, він обов’язково для кожного привозив подарунки і сувеніри. Славік був дуже ерудованою людиною. Кожного разу, коли ми йшли в ліс по гриби чи просто гуляли в полі, Славік розповідав про лікарські рослини, їх ефективність при хворобах. Це було дуже цікаво. До мене як до наймолодшого в сім’ї, Славік ставився особливо уважно, з великою симпатією. Це були стосунки старшого брата з молодшим.

І після одруження Славік намагався підтримувати зв’язок із сім’єю. Хочу наголосити, що він користувався великим авторитетом серед людей, які нас оточували і в Глажевій та і в Городищі, куди згодом переїхала наша сім’я.

В останні роки життя, працюючи завідувачем кафедри, В’ячеслав старався підтримувати мою сім’ю та вишукував можливості допомогти Аліку, що жив у Владивостоці, коли той захворів, хоч це було непросто.

Окремо хочу сказати, що я, мої батьки і рідні пишаємося тим, що В’ячеслав Олександрович був відомим в Україні вченим, завжди допомагав всім, хто до нього звертався за допомогою.

На жаль, мій брат В’ячеслав Олександрович завчасно пішов у вічність.

Зберігаємо про нього пам’ять, навчаю цьому своїх дітей.

Г.В. Ваценніков, двоюрідний брат, с. Клевань Рівненської обл.

Мій брат — професор В’ячеслав Олександрович Головкін

Нічого в житті не досягається без великої праці.

Платон

Моя мама Віра Іванівна і Олександра Іванівна Стрельченки — рідні сестри, тобто В’ячеслав Олександрович — це мій двоюрідний брат.

Я народився в м. Полоцьку Вітебської області, Білорусь.

З родичами моєї сім’ї — Головкіними — ми завжди були у дружніх стосунках, підтримували один одного в різних ситуаціях.

Пам’ятаю, що сім’я тітки Олександри Іванівни завжди була прикладом для моєї сім’ї, а особливо я гордився, що в мене є ще три брати: Алік — найстарший, В’ячеслав і Юра.

Як і мій брат В’ячеслав, я вступив на фармацевтичний факультет Львівського державного медичного інституту і в 1971 р. його закінчив, одержавши диплом провізора, та був направлений на роботу у Рівненське обласне аптекоуправління. Під час навчання я у встановлений період проходив практику і, очевидно, добре себе зарекомендував, бо мені довірили зразу після закінчення закладу вищої освіти завідувати аптекою № 39 в селищі Клевань-1, що знаходиться на трасі до м. Луцьк та кілометрів за 20 від Рівного.

Зараз, коли вже пройшло чимало років, і я набув професійного досвіду, згадую з острахом ті непрості для мене часи. Складність полягала в тому, що аптека, керівником якої мене було призначено, обслуговувала Рівненську районну лікарню, необхідно було виготовляти багато екстемпоральних препаратів, зокрема, стерильних лікарських розчинів для ін’єкцій.

Скажу, що було надзвичайно багато складної рецептури. Я з колегами зіткнувся з проблемою виготовлення за нею ліків.

Мій брат, В’ячеслав Олександрович Головкін, у цей період був уже відомим в Україні вченим-технологом, завідувачем кафедри технології ліків у Запорізькому медичному інституті. На цьому надзвичайно важливо наголосити, тому що він прийшов на допомогу. Перш за все В’ячеслав давав рекомендації з виготовлення конкретних лікарських форм. Та, мабуть, найголовніше, що він знайшов час і приїхав до нас в аптеку в Клевань, провів декілька навчальних семінарів з виготовлення лікарських форм складної рецептури. По суті, це була перепідготовка моїх колег, які безпосередньо займалися виготовленням ліків для районної лікарні.

З вдячністю згадую цю професійну допомогу В’ячеславом Олександровичем моєму колективу.

В’ячеслав Олександрович був і надалі моральною підтримкою для мене на посаді завідувача аптеки № 39.

Хочу ще написати про прекрасні людські якості В’ячеслава Олександровича. Він був дуже доброзичливим, незважаючи на всі наукові регалії, був завжди доступним, простим у спілкуванні з усіма рядовими аптечними працівниками.

У серці своєму зберігаю добру пам’ять про прекрасну людину, талановитого вченого В’ячеслава Олександровича Головкіна — мого брата.

О.М. Котенко, заступник начальника Державної служби з лікарських засобів м. Київ (1998–2009 рр.), заслужений працівник охорони здоров’я, провізор вищої категорії

Гросмейстер фармацевтичної науки України

Тільки слово — пам’яті спасенність.

Ліна Костенко

Матінка природа щедро нагородила В’ячеслава Олександровича рисами характеру, які притаманні яскравим особистостям української фармацевтичної науки: тверезий аналітичний розум, багата творча уява, генерація нових ідей, об’єктивність, ґрунтовність, пунктуальність, багаторазова перевірка отриманого результату, високий рівень інтелектуального розвитку, працьовитість. Крім того, для В’ячеслава Олександровича характерними рисами були відсутність чванства, зазнайства, зарозумілості, а також послідовність і наполегливість у досягненні мети. Та ще й до всього він був надзвичайно доброзичливою людиною.

Професор В.О. Головкін — приклад високого професіоналізму, інтелігентності, шляхетності. Завжди зичливий, привітний не тільки до кола викладачів, а й до студентів.

Свій шлях до наукового ступеня доктора наук В’ячеслав Олександрович розпочав ще в студентські роки, потім успішно продовжив під час навчання в аспірантурі під керівництвом відомого вченого, доктора фармацевтичних наук В.Т. Позднякової.

Природний талант дослідника, здібність до глибокого аналізу технологічних процесів виготовлення лікарських засобів, високий інтелект та велика працелюбність дозволили молодому вченому швидко і якісно освоїти найновіші експериментальні аналітичні дослідження, що сприяло успішній підготовці та захисту кандидатської, а згодом і докторської дисертації.

В.О. Головкіну були підвладні всі напрямки технології ліків, але головне місце в його наукових пошуках займала оптимізація технології та біофармацевтичних досліджень м’яких лікарських форм, удосконалення складу лікарських засобів різної фармакологічної спрямованості. У результаті в медичній практиці знайшли широке застосування особисто розроблені В.О. Головкіним лікарські плівки натрію нітропрусиду, мазь мебетизолова 5%, офтальмологічні плівки апілаку, супозиторії для лікування захворювань, які передаються статевим шляхом, бальзам-настоянка, що містить водно-спиртову витяжку з плодів шипшини, трави споришу, квітів бузини, грени тутового шовкопряда і прополісу, понад 300 магістральних прописів різної терапевтичної спрямованості для виготовлення в аптечних умовах.

В особі професора В.О. Головкіна гармонійно були поєднані талант видатного дослідника і не менш видатного педагога.

Видатний український вчений є автором наукових і навчальних праць, 43 патентів і авторських свідоцтв, 15 монографій, а також він підготував 4 доктори і 23 кандидати наук.

Завдяки його активному сприянню на кафедрі технології ліків у 1975 р. було відкрито аспірантуру. Його наукові досягнення відзначені золотою, срібною і 2 бронзовими медалями ВДНГ СРСР та 3 золотими, 2 срібними і 3 бронзовими медалями ВДНГ УРСР.

Ім’я В’ячеслава Олександровича як видатного вченого внесено до реєстру кращих вчених світу, а його життєвий шлях є достойним прикладом для теперішнього і майбутніх поколінь науковців.

Вічна пам’ять про нього завжди залишиться в серцях колег, широкого кола фармацевтичної спільноти України.

Зберігаємо пам’ять про видатного вченого і особистість як велику святиню. Нащадки із вдячністю користуються професійною й науковою спадщиною В’ячеслава Олександровича Головкіна.

Добрі спогади про професора В.О. Головкіна

Життя коротке, та слава може бути вічною.

Цицерон

Память о великих людях имеет для нас не меньшее значение, чем их живое присутствие.

Сенека младший

Добрі спогади про мого колегу В’ячеслава Олександровича Головкіна залишилися в пам’яті не тільки моїй, а й багатьох, хто працював в Запорізькому державному медичному університеті в 1973–2007 рр.

Мені запам’ятався В’ячеслав Олександрович як людина, яка досконало володіла українською мовою, любила Україну і багато для неї зробила як громадянин і науковець. Під його керівництвом науковці захистили 4 докторські і 23 кандидатські дисертації.

Ми не були близькими друзями, але співпрацювали в навчальній та науковій роботі. В’ячеслав Олександрович запропонував мою кандидатуру в якості голови ЦМК фармацевтичних дисциплін і порадив призначити секретарем доцента Н.М. Литвиненко, дуже порядну і відповідальну людину, допомагав у роботі цієї комісії.

Ми також разом працювали над доклінічними дослідженнями препарату тіотріазоліну. В’ячеслав Олександрович разом з аспіранткою О.В. Дуєвою розробляли лікарські форми для цього препарату, а я консультував їх щодо фізико-хімічних властивостей цієї сполуки.

В’ячеслав Олександрович був членом спеціалізованої вченої ради при Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, м. Київ, і я, за його порадою, своїх дисертантів відправляв для захисту дисертацій у цю раду. Це був не зовсім легкий період мого життя, і я вдячний В’ячеславу Олександровичу за допомогу і підтримку.

В останні роки свого життя В’ячеслав Олександрович бідкався мені, що не все можливе зробив для своєї родини.

На жаль, підступна хвороба спіткала шанованого В’ячеслава Олександровича, і у 2007 р. він відійшов у вічність.

Можливо, повторюся, але хочу наголосити, що В’ячеслав Олександрович відзначився як доброзичливий колега, порядна, морально чиста людина, готовий завжди прийти на допомогу і підставити своє плече.

Таким він і запам’ятався нам, його колегам.

Л.О. Пучкан, доцент кафедри технології ліків Запорізького державного медичного університету, м. Запоріжжя

Це був щирий, доброзичливий педагог і вчитель з великої літери

Я предпочитаю, чтобы меня помнили по тем делам, которые я совершил для других, а не по тем, что другие совершили ради меня.

Томас Джефферсон

Свою кар’єру викладача вищої школи я почала разом з професором В.О. Головкіним 1975 р., коли після закінчення Запорізького медичного училища прийшла працювати на кафедру технології ліків лаборантом. В’ячеслав Олександрович саме у вересні 1975 р. почав керувати кафедрою технології ліків.

Під його керівництвом я засвоїла декілька методик з наукової роботи, і В’ячеслав Олександрович дозволив мені займатися дослідженнями м’яких лікарських форм. Саме ця робота, під його керівництвом, дала мені змогу закохатися у фармацевтичну науку.

Як вчитель, В’ячеслав Олександрович був наполегливим, щирим, доброзичливим. Він навчив мене бути технологом (ретельним, правдивим, охайним, турботливим).

Уже через 2 роки роботи лаборантом я стала студенткою. З особливою повагою до технології і особисто до В’ячеслава Олександровича я 5 років відвідувала студентське наукове товариство і захистила дипломну роботу.

Закінчувався мій строк навчання в університеті, і саме професор В.О. Головкін запропонував мені аспірантуру на рідній кафедрі.

Дуже-дуже вдячна цій людині, яка повірила в мої сили (у той момент я вже була заміжня та мала двомісячну дитину) і стала моїм керівником дисертаційної роботи з біофармацевтичних досліджень м’яких лікарських форм.

Три роки аспірантури пролетіли швидко: експеримент, кандидатські іспити, публікації досліджень. І завжди була допомога з його боку.

Захист в 1986 р. у Львівському державному медичному інституті моєї дисертації був блискучим, і саме завдяки професору В.О. Головкіну.

Я побачила його рідний вищий навчальний заклад, його колег, і теж була вдячна цій людині за те, що він познайомив мене з цим прекрасним краєм, з його друзями і колегами.

Проходили роки, і ось мені вже 50 років. Це було останнє святкування, на якому був В’ячеслав Олександрович. Завжди діловий, щирий, усміхнений, доброзичливий. Дуже багато на цьому святкуванні він говорив про рідну кафедру, про колег, з якими йому теж добре працювалося, про виховання молоді, любов до науки. Але, на жаль, це було останнє спілкування з колегами по кафедрі.

І тут прийшла хвороба, нізвідки. Професор знаходиться в одній з кращих лікарень м. Запоріжжя, хвороба прогресує. Усі його учні, а їх багато — і в Німеччині, і в Бельгії, і у Франції, і в Україні —згуртувалися, щоб передати з Бельгії найкращі ліки від цієї хвороби. Передавали з країни в країну потягами. І ось ліки в Запоріжжі, професору дають саме їх, але хвороба не відступає.

І ось кінець — жахливий, безглуздий, невчасний. Він був одним з перших вчених, які займалися біофармацевтичними дослідженнями. Він заснував запорізьку школу фахівців біофармацевтичних досліджень, яких дуже багато.

Спочатку я не розуміла, чому такий гігант думки, такий вчений з великим багажем знань, з таким невитраченим потенціалом вчений залишає цей світ?

Але потім зрозуміла: все його залишилося жити далі — в його учнях!

Ми, його учні, колеги, з великою вдячністю згадуємо його і зберігаємо про нього пам’ять як дорогу святиню.

О.В. Гетало, завідувач кафедри фармації Київського міжнародного університету, кандидат фармацевтичних наук, доцент, м. Київ

Пам’ятаю прекрасного вчителя і повік йому вдячна

Все мы ценим добро, лишь теряя его невозвратно.

Томас Мор

У 1987 р. я вступила на фармацевтичний факультет Запорізького медичного інституту. Чому фармація? Не знаю…. На щорічній зустрічі випускників середньої школи розмовляла з подругою, яка навчалася вже на першому курсі фармацевтичного факультету, і вона порадила вступити до них у навчальний заклад, та ще на конкурсі додавали 1 бал абітурієнтам із сільської місцевості. Не було тоді контрактної форми навчання. На вступному екзамені з хімії мені поталанило, я витягла 13-й білет. До мене підійшов викладач та попросив встати зі стільця, виявилося, що я сіла на 13 стілець. З того часу це моє улюблене число, особливо п’ятниця, 13-те.

На 3-му курсі у нас почався курс аптечної технології лікарських засобів, і за порадою однокурсниці я пішла до наукового гуртка під керівництвом доцента кафедри Людмили Леонідівни Пешехонової. Ось тоді все і почалося. Ми справді ходили працювати на кафедру: допомагали аспірантам пресувати таблетки, виливати свічки, робили косметичні креми та ін. Обов’язковим був виступ на засіданні студентського наукового товариства з доповіддю про проведену роботу. Перший раз — це було страшно, я була червоного кольору, як моя червона блузка, але завідувач кафедри виявився досить доброзичливим та приязним чоловіком, він швидко зміг створити сприятливу психологічну атмосферу. Це було моє перше знайомство з цією видатною особистістю — професором В’ячеславом Олександровичем Головкіним!

Приходила на кафедру я декілька разів на тиждень, після занять. Це було, з одного боку, цікаво, а з іншого, коли однокурсники вже відпочивали і кликали тебе до компанії, а тобі потрібно було щось робити, то виникали сумніви. Так і промайнули цілих 3 роки. На 5-му курсі ми вже оформляли свої дипломні роботи до захисту. Це сьогодні є комп’ютери, сканери, принтери…. Тоді було все набагато простіше. У мого керівника Л.Л. Пешехонової була «крута» електромеханічна друкарська машинка «Ятрань», на якій я і навчилася друкувати. Скільки паперу було зведено! Одну сторінку доводилося друкувати декілька разів, бо бувало не на ту літеру натисну….і все з початку. На захист потрібні були таблиці, гарні, і бажано в кольоровому оформленні, тому замовляли їх у художній майстерні.

Мій випуск припав на 1992 р. В країні була майже зруйнована державна аптечна система, почалася приватизація аптечних закладів та перехід на госпрозрахунок. Аптечні заклади не витримували фінансових проблем на фоні дефіциту товарів аптечного асортименту. Багаторічну систему було зруйновано, в аптечних закладах почалися скорочення штату. Нам, молодим спеціалістам, не було місця для роботи. Мене все ж таки відправили за розподілом до Херсонської обл., там я пропрацювала в аптеці рік, ще навчаючись в інтернатурі.

Наступна зустріч з кафедрою технології ліків відбулася рівно через 10 років після випуску. Я прийшла привітати рідну кафедру на десятирічний ювілей свого випуску. Скільки себе пам’ятаю, на кафедрі завжди було затишно. Ось тоді В’ячеслав Олександрович і сказав мені, що досить гаяти час, треба займатися справою. Після цієї зустрічі я пішла здобувачем на кафедру. На той час я вже була заміжня та мала сина.

Згодом стало питання вступу до аспірантури, і тут я з’ясувала, що вагітна…. Цілий місяць я не наважувалася сказати про це В’ячеславу Олександровичу, я так боялася його реакції на цю звістку. Та все ж наважилася, у мене тремтіли коліна, коли я заходила до його кабінету. Він одразу помітив, що щось негаразд. Коли розповідала про свою ситуацію, я ледь не плакала…. Він весело розсміявся, та сказав: «Оля, найголовніше в цьому житті — це сім’я, а діти — це святе!». Так і було в його житті!

В’ячеслав Олександрович завжди був доброю та чуйною людиною. Ніхто не буде сперечатися з тим, що доброта і чуйність — дуже хороші людські якості. Усім подобається спілкуватися з такими людьми. Коли ми їх бачимо, спілкуємося з ними, нам стає радісніше, світліше на душі. Мені здається, найважливіше для людини — це її душевний стан, її настрій, який залежить від дуже багатьох чинників, від того, що відбувається в його житті, від людей, які його оточують…

Ось так через 10 років після закінчення інституту я відчула себе знову студенткою, та ще й вагітною. Ходила на заняття та лекції, складала екзамени. З 01.12.2003 р. мене було зараховано до заочної аспірантури за спеціальністю 15.00.01 — «Технологія ліків та організація фармацевтичної справи», яку закінчила 03.04.2006 р.

Захист відбувся 30 березня 2006 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради при Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика. Назва моєї дисертаційної роботи — «Опрацювання складу, технології та дослідження лікарських засобів з солями магнію для застосування при магнійдефіцитних станах».

Я вдячна долі, що на своєму професійному шляху зустріла доброзичливу людину, мого вчителя, талановитого педагога — В’ячеслава Олександровича Головкіна.

Пам’ятаю прекрасного вчителя і повік йому вдячна.

Виктория Буцкая (в девичестве — Борзунова), доцент кафедры промышленной, клинической фармации и клинической фармакологии Национального университета здравоохранения Украины имени П.Л. Шупика, г. Киев

Воспоминания и впечатления о профессоре В.А. Головкине

Человека начинают ценить лишь тогда, когда его больше нет.

Ремарк

Воспоминания вызывают очень сильные эмоции. Прошло много лет с того момента, когда ушел в Вечность прекрасный, талантливый, интеллигентный человек — профессор Головкин Вячеслав Александрович.

Я знала профессора В.А. Головкина еще со студенческих лет. И хотя он не преподавал у меня и я не училась в Запорожском государственном медицинском университете, но он был очень желанным гостем и, можно сказать прямо, хорошим другом нашей семьи.

Мой отец, профессор Евгений Ермолайевич Борзунов (ныне покойный) и Вячеслав Александрович дружили долгие годы. Эта дружба началась с момента, когда Вячеслав Александрович писал докторскую диссертацию и профессора Е.Е. Борзунова назначили официальным оппонентом по защите его диссертационной работы. Много вопросов обсуждалось за круглым столом в нашей небольшой квартире, но я очень хорошо запомнила эти встречи. Несмотря на большую разницу в возрасте (более 20 лет), мой отец и Вячеслав Александрович всегда находили разнообразные темы для разговора, не только касающиеся фармации, они по-дружески беседовали о жизненных проблемах. Мой отец всегда его называл «Вячеслав!», — вот так просто, по-отцовски.

Шли годы.… Наступил момент, когда я уже защищала кандидатскую диссертацию (в 2000 г.), и моим официальным оппонентом согласился быть именно профессор Вячеслав Александрович Головкин! Большой профессионал и специалист фармации. Он многое подсказал и достойно оценил мою работу.

Запомнились прекрасные человеческие качества Вячеслава Александровича. Мягкий по натуре, воспитанный, интеллигентный человек и очень доброжелательный. Эти человеческие качества Вячеслава Александровича не только запомнились, но и, по правде говоря, повлияли на мое становление как личности, педагога и ученого.

Мой отец, Евгений Ермолайевич и Вячеслав Александрович, по сути, были и моими научными наставниками. Моя диссертация посвящена технологии изготовления лекарств в заводских условиях. Стараюсь быть достойной этих талантливых ученых, моих наставников.

Светлая память о профессоре В.А. Головкине навсегда остается в моем сердце!

Сергій і Людмила Черняк, колишні студенти — зараз провізори вищої категорії, м. Миколаїв

Один педагог — два вузи

Когда избрал ты верный путь,

Судьей тебе лишь совесть будь.

Ганс Сакс

У цій нашій спільній з дружиною Людмилою статті хочемо розповісти про незабутні прекрасні роки нашого студентського життя, про прекрасних наших вчителів — педагогів, що навчали нас не тільки професії, але були справжніми вчителями порядності, моральності, нашими наставниками.

Я навчався на фармацевтичному факультеті Львівського державного медичного інституту, який успішно закінчив у 1970 р. Майбутня дружина закінчила фармацевтичний факультет Запорізького медичного інституту.

Різні навчальні заклади, що розміщені один від одного на відстані більше тисячі кілометрів. А ми хочемо сказати наші слова вдячності, слова пам’яті про одну і ту ж саму людину — В’ячеслава Олександровича Головкіна — нашого вчителя, нашого викладача, образ якого вкарбувався у нашій пам’яті.

Закономірно постає питання: про що мова, чи це правда?

Наголошую, що все справедливо і все складається. Справа в тому, що В’ячеслав Олександрович, до речі, мій земляк із Рівненщини, закінчив аспірантуру у професора В.Т. Подзнякової, захистив кандидатську дисертацію і деякий час працював викладачем на кафедрі технології ліків Львівського медичного інституту, в якому я навчався. Коли у мене розпочався курс технології ліків, там працював молодий вчений, викладач, кандидат фармацевтичних наук — В’ячеслав Олександрович Головкін. Саме він вів практичні заняття у нашій групі. На все життя запам’ятав цю прекрасну, ерудовану, високої культури людину, яка навчала нас, студентів, правилам виготовлення препаратів за рецептами лікарів.

Поряд із цим В’ячеслав Олександрович був прикладом для нас: завжди акуратний, охайно, зі смаком одягнутий, та найбільше мені запам’яталося те, як він навчав нас, студентів, правилам виготовлення ліків. І не забуваймо, що це була зовсім молода людина, молодий вчений і педагог. Скоро його запросили до Запорізького медінституту очолити кафедру аптечної і заводської технології ліків. Та найцікавіше в моїй історії те, що в Запоріжжі навчалася у нього моя майбутня дружина Людмила. Так розпорядилася доля — саме на фармацевтичному факультеті Запорізького медичного інституту повною мірою розкрився талант В’ячеслава Олександровича як вченого і педагога. Він очолював кафедру технології ліків 34 роки, написав 15 монографій, під його керівництвом захистили наукові дисертації близько 30 науковців, на кафедрі у Запоріжжі В’ячеслав Олександрович виконав докторську дисертацію і став доктором наук і професором, відомим в країні науковцем-технологом з виготовлення лікарських засобів.

Моя дружина, Людмила, згадує, що лекції В’ячеслава Олександровича Головкіна були цікавими, глибокими за змістом. Студенти із задоволенням відвідували ці лекції. Людмилі запам’ятався красивий, доброзичливий педагог. Повсякчас під час лекцій і семінарів він навчав не тільки фаху, але й високим моральним цінностям, навчав порядності у стосунках між студентами та взагалі між людьми. Студенти, що навчалися у професора В’ячеслава Олександровича, з великою пошаною зберігають пам’ять про нього.

Ось так доля В’ячеслава Олександровича дбала про нього та розпорядилася, щоб створити йому творче поле для діяльності, вершини визнання вченого і педагога.

Та не менш цікавою була доля у студентів різних навчальних закладів, тобто у мене, Сергія Черняка, студента Львівського медичного інституту, та студентки Запорізького медінституту — Людмили Горобець.

Так, ми вчилися в різних закладах вищої освіти, але в одного і того ж викладача — В’ячеслава Олександровича Головкіна.

І хочу наголосити, що наша доля, доля молодих людей піклувалася про нас, подбала, щоб ми зустрілися і навік пов’язали свої долі.

Як же все це відбулося? Коли ми дивимося фільми або читаємо художні твори і бачимо аналогічні ситуації, ми кажемо, що це буває тільки в кіно або в книжках. Проте саме з нами відбулася ось така історія. Після закінчення третього курсу мого навчання у Львівському медінституті, а Людмили — у Запорізькому медінституті, нас було направлено у 1968 р. у Молдову для проходження практики з фармакогнозії. Моє знайомство з прекрасною Людмилою відбулося, як у казці, нас накрило благословенне кохання, та так сильно, що проникло в кожну клітинку нашої сутності, і горіло воно все життя. І ми з коханою Людмилою, безумовно, вдячні долі, що послала нам один одного.

У 1970 р. ми побралися. Наше кохання, наша любов вистояла попри всі бурі і проблеми, які бувають у кожної людини на професійному і життєвому шляху. Ми народили улюблену і люблячу доньку. Вона також стала провізором, в неї народився синочок, наш внук, який також обрав фах провізора.

Ми вдячні долі за все, що відбулося з нами, вдячні Богові, що дає нам здоров’я працювати і радіти життю.

З пошаною згадуємо В’ячеслава Олександровича Головкіна та інших наших вчителів і викладачів, які навчали нас фаху, навчали справедливості, вмінню жити серед людей.

А.Л. Сятиня, керівник аптечної служби Закарпатської області (1983–1995 рр.), м. Ужгород

Дорога пам’ять про В’ячеслава Олександровича Головкіна — вченого і доброзичливця

Тот, кто обращается к старому, способен открывать новое, достоин быть учителем.

Конфуций

Я з радістю прийняв пропозицію Володимира Олександровича Борищука написати спомини про В’ячеслава Олександровича Головкіна, про видатного вченого фармації та великого інтелектуала і доброзичливця.

Я познайомився з В’ячеславом Олександровичем ще студентом фармацевтичного факультету Львівського державного медінституту.

Нашому знайомству сприяли мої друзі, студенти Євген Григорович Литвинець і Василь Олександрович Борищук— вони були земляки В’ячеслава Олександровича. У с. Глажева Рівненської області проживали їх батьки.

В’ячеслав Олександрович на той час навчався в аспірантурі на кафедрі технології ліків у професора Валентини Позднякової, яка завідувала кафедрою і була деканом фармфакультету.

Принагідно зазначу, що Валентина Трохимівна була відомим вченим, відзначалася прекрасними людськими якостями: доброзичливістю, готовністю допомогти студентам, вона дуже багато зробила для розвитку фармфакультету, була доброю і уважною до кожного студента. Згодом я особисто під її керівництвом також виконав дипломну роботу.

Знайомство з В’ячеславом Олександровичем Головкіним справило на мене дуже сильне враження. Це була приємна, душевна, доброзичлива людина, якій не були притаманні хитрощі, нещирість. Він був прикладом для мене того, як мають будуватися стосунки між людьми: тільки прямо і відкрито. Також він був для мене впродовж нашого плідного знайомства прикладом людських відносин.

Хочу особливо наголосити, що у мене як студента могли бути якісь проблеми. Я звертався до В’ячеслава Олександровича, і завжди отримував розумну пораду, як вирішити ту чи іншу ситуацію, до його слів дуже прислухався, як і мої друзі. Нерідко це були не тільки поради, але й практична допомога старшого колеги, який вже закінчив заклад вищої освіти і навчався в аспірантурі. В’ячеслав Олександрович, вже будучи асистентом-викладачем на кафедрі технології, після закінчення аспірантури, завжди залишався контактною людиною. Під час розмови з ним не відчувалася різниця у віці.

Згодом, після захисту кандидатської дисертації, В’ячеслав Олександрович переїхав до м. Запоріжжя, де йому було запропоновано очолити кафедру технології ліків у Запорізькому медичному інституті (зараз — Запорізький державний медичний університет).

На посаді завідувача кафедри технології ліків В’ячеслав Олександрович пропрацював 34 роки, тут проявився його талант вченого і педагога. Під його керівництвом було захищено 3 дисертації докторів фармнаук, 1 докторська дисертація з медичних наук і 23 дисертації кандидата фармацевтичних наук. За всі роки завідування кафедрою з друку виходила практично кожного року монографія з проблем наукової і практичної фармації.

В’ячеслав Олександрович Головкін створив школу навчання з проблем виготовлення м’яких лікарських форм в аптечних закладах країни, що було надзвичайно важливо, оскільки вітчизняна промисловість поставляла в аптечну мережу м’які та інші лікарські форми в недостатніх кількостях.

На кафедрі, яку очолював В’ячеслав Олександрович, була відкрита аспірантура, завдяки припливу молодих кадрів.

Уперше в Україні В’ячеслав Олександрович організував лабораторію сертифікації лікарських засобів, які виготовлялися в аптеках.

Звичайно, ці наукові здобутки ми на місцях із вдячністю використовували в аптеках. Я, як керівник аптечної служби Закарпатської обл., з великою вдячністю звертався до наукових рекомендацій В’ячеслава Олександровича Головкіна щодо організації виготовлення м’яких та інших екстемпоральних лікарських засобів в аптеках.

Заслуженим авторитетом В’ячеслав Олександрович користувався серед студентів і колег як педагог. Його лекції відзначалися глибоким аналізом проблем і шляхів їх вирішення, були цікавими.

За свідченням студентів і випускників, він був зразком у вмінні подати навчальні матеріали, які зачіпали розум і серце слухачів.

Усі випускники фармацевтичного факультету Запорізького медінституту, які приїжджали до нас за державним розподілом на роботу, були одностайні в тому, що професор В’ячеслав Олександрович — зразок чесності, принциповості і професійності вищого класу.

По суті, В’ячеслав Олександрович був гордістю фармації.

Пам’ять про видатного вченого, педагога і талановитого вчителя, непересічну особистість В’ячеслава Олександровича Головкіна назавжди залишиться в серцях всіх тих, хто був з ним знайомий.

Він заслужив добру пам’ять про себе невтомною працею й науковими здобутками.

В.В. Синяк, генеральний директор ТДВ «Рівнефармація», заслужений працівник охорони здоров’я, провізор вищої категорії, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, м. Рівне

Вдячність за допомогу

Что может быть честнее и благороднее, чем научить другого тому, что сам наилучшим образом знаешь.

Марк Фабий

Сьогодні, коли вже пройшло багато часу, згадую, як на початку 1980-х років я познайомився з професором В’ячеславом Олександровичем Головкіним.

Я особисто та багато моїх колег з великою вдячністю зберігаємо пам’ять про нашого знаменитого земляка і талановитого вченого В.О. Головкіна.

Хочу зазначити, що у 80-х роках минулого століття фармація України досягла значних успіхів у створенні матеріально-технічної бази аптечної мережі та в організації медикаментозного забезпечення населення. Разом з тим вітчизняна промисловість в недостатніх кількостях виготовляла лікарські засоби для потреб населення і лікувально-профілактичних закладів. Тому на аптеки було покладено надзвичайно відповідальне завдання з екстемпорального виготовлення великої кількості порошкових лікарських форм, стерильних ін’єкційних розчинів та інших ліків.

Слід зазначити, що виготовлення ін’єкційних та інших лікарських форм потребувало від фармацевтичних працівників глибоких знань щодо особливостей їх приготування в аптечних умовах і, підкреслюю, у великих кількостях. Зізнаємося, що з цим в аптеках були проблеми. Та якраз завдяки допомозі професора В’ячеслава Олександровича всі проблеми успішно вирішувалися.

Професор В.О. Головкін неодноразово приїжджав на Рівненщину, проводив навчальні семінари, сьогодні б сказали, майстер-класи для фармацевтів, що безпосередньо займалися виготовленням для лікарень стерильних лікарських розчинів та інших лікарських форм. На семінарах розглядалися й аналізувалися помилки при екстемпоральному виготовленні ліків і, безумовно, це спрацьовувало.

Окремо хочу наголосити на надзвичайно важливій ролі В.О. Головкіна у вирішенні проблем забезпечення ліками дитячого контингенту. Справа в тому, що вітчизняна промисловість практично не виготовляла лікарські форми для дітей. Усвідомлюючи цю проблему, професор В.О. Головкін обґрунтував можливість екстемпорального виготовлення ректальних лікарських форм в аптеках. На кафедрі технології ліків Запорізького медінституту, по суті, була організована постійно діюча школа з практичного виготовлення ректальних форм для дітей.

Приїзду професора В.О. Головкіна на Рівненщину сприяло те, що він розпочинав свій професійний шлях в аптеці № 4 м. Рівне, тут проживав його молодший брат, а під Рівним, у с. Городищі, мешкали його батьки, а двоюрідний брат Геннадій Васильович в м. Клевані працював завідувачем аптеки.

Звичайно, що, крім ділових відносин, у багатьох аптечних працівників з професором В’ячеславом Олександровичем Головкіним склалися добрі людські стосунки. Багато хороших, теплих слів заслуговує ця людина, яка стільки зробила для вітчизняної фармації, допомогла практичним працівникам Рівненщини конкретними порадами та науковими рекомендаціями щодо екстемпорального виготовлення ліків в аптеках.

В’ячеслав Олександрович Головкін дійсно є видатним вченим, великим сином України, гідним взірцем для наслідування.

Так, я і мої колеги пам’ятаємо професора В’ячеслава Олександровича Головкіна.

Л. Кебкало, менеджер по регистрации Представительства «Рихтер Гедеон Нрт.» в Украине, г. Киев

На примерах учимся

Время — драгоценный подарок, данный нам, чтобы стать умнее, лучше и совершеннее.

Томас Манн

Я хочу поделиться своими воспоминаниями о профессоре Вячеславе Головкине.

Наверное, для этого необходимо рассказать краткую предысторию. В то время я работала менеджером по регистрации лекарственных средств в Представительстве «Рихтер Гедеон Нрт.» в Украине. Впрочем, как и у любого Представительства, у нас была одна главная задача: познакомить украинского потребителя с лекарственными средствами, которые производит и поставляет завод «Гедеон Рихтер». Не просто познакомить, а выделить из огромного ряда конкурентных препаратов. Продемонстрировать все преимущества завода «Гедеон Рихтер» как европейского производителя качественных, безопасных и эффективных лекарственных средств.

В то время заместитель директора представительства Владимир Александрович Борищук собрал команду единомышленников для выполнения этой задачи. Мы посетили такие города, как Харьков, Полтава, Ровно, Луцк, Львов, Донецк, Запорожье, Чернигов, где в рамках профильной фармацевтической конференции выступали перед целевой аудиторией аптечных работников.

Впервые я лично познакомилась с профессором В.А. Головкиным во время конференции в городе Запорожье. До этого времени я была знакома с ним заочно из рассказов Владимира Александровича, я знала, что они дружат, и, соответственно, была настроена достаточно скептично, как это бывает со всеми протеже. Но наша первая встреча сразу развеяла мой скептицизм по отношению к Вячеславу Александровичу.

Я помню мое первое впечатление: я встретилась с чрезвычайно интеллигентным человеком, обладающим тонким чувством юмора и недюжинным интеллектом. Знаете, есть люди, которые обладают талантом вызвать интерес к теме, которая, казалось бы, далека от вас или вы думаете, что все знаете и ничего нового уже просто нет. Так вот, таким человеком был профессор В.А. Головкин. Он разговаривал на полтона ниже, чем собеседники, уже только это заставляло прислушиваться к нему. Как все умные люди, он не просто излагал факты, он умел подать информацию в виде запоминающихся примеров и остроумных шуток, что очень ценно для любого спикера, поскольку могло не только временно заинтересовать слушателей, но и надолго удержать их внимание.

Отдельно хочу отметить, что Вячеслав Александрович был чрезвычайно эрудированным человеком во многих сферах медицинской и фармацевтической наук. Кроме того, профессор обладал прекрасными человеческими качествами: интеллигентность и доброжелательность.

В общем, профессор В.А. Головкин умел быть разным, но только не скучным. Я думаю, он был искренне заинтересован в людях, что делало его интересным собеседником и хорошим другом.

На самом деле, достаточно тяжело описать человека с таким широким кругозором. Для меня Вячеслав Александрович остался светлой и незаурядной личностью, вспоминая которого я всегда мысленно произношу фразу: «Светлая ему память».

Я поддерживаю издание настоящей книги воспоминаний его коллег, родственников, всех, кто знал и общался с Вячеславом Александровичем. Считаю, что она будет данью памяти об известном в Украине ученом и замечательном человеке.

В.Е. Волосюк, керівник аптечної служби Волинської області (1968–1998 рр.), м. Луцьк

Приклад для наслідування

Не могут люди вечно быть живыми,

Но счастлив тот, чье будут помнить имя.

Алишер Навои

Я вдячний долі, що на моєму шляху зустрілася така надзвичайна людина — видатний вчений України, високоерудований фахівець, інтелігентна людина високої культури В’ячеслав Олександрович Головкін.

Мене доля звела з ним у 1957 р., коли ми були студентами фармацевтичного факультету Львівського державного медінституту і проживали в гуртожитку по тодішній вулиці Радищева, 7. Зустрілися ми з В’ячеславом Олександровичем на другому курсі в кімнаті на 3 осіб, що виходила вікнами в садок гуртожитку. В’ячеслав був на курс старший за мене, у цій кімнаті ми разом прожили 3 роки, так що ми добре вивчили один одного.

Скажу з усією щирістю своєї душі, що В’ячеслав Олександрович був висококультурною людиною, привітний, поступливий, надзвичайно ерудований, доброзичливий та ввічливий. Був дуже акуратний і в усьому охайний. Особливо хочу підкреслити його працьовитість. Він рано вставав, коли ми з іншим колегою по кімнаті ще спали, а він тихенько, щоб нас не потривожити, сідав за підручник і вивчав, вивчав чергову дисципліну. В’ячеслав був відмінником у навчанні. Він був прикладом для мене, дивлячись на нього, я старався добре навчатися.

Уся аура доброти цієї людини ніби говорила: «Я готовий допомогти кожному, хто цього потребує». І дійсно, В’ячеслав ніколи не відмовляв, коли до нього звертався. Він був ерудованим, володів глибокими знаннями.

І ось навчання залишилося в минулому, я отримав призначення на роботу за спеціальністю у Волинське аптекоуправління і згодом став його керівником.

В’ячеслав отримав направлення на роботу у Рівненське аптекоуправління, а вже через деякий час повернувся у Львів і вступив в аспірантуру на кафедру технології лікарських засобів Львівського державного медичного інституту, яку очолювала доктор фармації Валентина Трохимівна Позднякова.

Він успішно закінчив аспірантуру, захистив дисертацію, отримав наукове звання і став кандидатом фармацевтичних наук.

Я з великою повагою слідкував за науковою кар’єрою В’ячеслава Олександровича.

В’ячеслав Олександрович певний час після захисту дисертації працював на кафедрі технології ліків Львівського державного медінституту.

Ми підтримували добрі професійні стосунки і в подальшому. У 1973 р. В’ячеслава Олександровича запросили очолити кафедру технології аптечної і заводської технології у Запорізький державний медінститут.

На цій кафедрі проявилися найкращі якості В’ячеслава Олександровича як талановитого вченого, педагога і організатора науки. На цій посаді він пропрацював 34 роки. Під його науковим керівництвом було виконано чотири докторських і 23 кандидатські дисертації. По суті, була створена наукова школа з теоретичного обґрунтування і практичного виготовлення в аптеках м’яких лікарських форм.

Уперше разом з іншими вченими було створено навчальний посібник «Аромозасоби для аромотерапії та косметології».

В’ячеслав Олександрович завдяки своїм науковим розробкам став визнаним в Україні фахівцем з технології екстемпорального виготовлення лікарських засобів в аптечній мережі.

Зважаючи на наші добрі особисті відносини, я неодноразово звертався за консультацією до В’ячеслава Олександровича щодо різних проблем виготовлення ліків в аптеках Волинської обл. Особливо важливими були наукові розробки В’ячеслава Олександровича при екстемпоральному виготовленні різних лікарських форм у міжлікарняних аптеках. Завжди і мої колеги отримували від В’ячеслава Олександровича необхідні консультації.

Із вдячністю згадую чудову людину, видатного вченого фармації, з яким переплелися наші професійні дороги — В’ячеслава Олександровича Головкіна.

Зберігаємо пам’ять про нього.

М.В. Саранчук, керівник приватної фармацевтичної фірми «Тетрамед», начальник організаційно-фармацевтичного відділу аптечного управління Рівненського облвиконкому (1987–1990 рр.), м. Рівне

Наш шановний земляк

Життя коротке, та слава може бути вічною.

Цицерон

В’ячеслав Олександрович Головкін навчався в Городищенській і Олександрійській середній школі, а після закінчення фармацевтичного факультету Львівського медінституту (зараз — Національний медичний університет імені Данила Галицького) працював в аптеці № 4 та в одній з відомих контрольно-аналітичних лабораторій.

Навчаючись у Львівському медінституті, він регулярно приїжджав на канікули до батьків, які жили у нас на Рівненщині. Уже після закінчення навчального закладу, навчаючись в аспірантурі у професора В.Т. Позднякової на кафедрі технології ліків у Львівському медінституті, він підтримував тісні зв’язки з аптечними працівниками Рівного, цікавився професійними справами та їх життям. В аптечних колективах він користувався повагою та авторитетом як провізор, що мав глибокі професійні знання.

Після закінчення аспірантури і захисту наукових дисертацій на здобуття звання кандидата, а згодом і доктора фармацевтичних наук, В’ячеслав Олександрович не перервав зв’язки з працівниками аптек. Він брав участь у наукових конференціях як вчений, що добре був обізнаний з проблемами аптечних колективів. Не переривав зв’язок з Рівненською фармацією В’ячеслав Олександрович, коли був завідувачем кафедри технології ліків Запорізького медуніверситету та вже знаним вченим в Україні.

Зв’язок В.О. Головкіна з аптечною службою Рівненщини був особливим. Перш за все тому, що в селищі Городище, що недалеко від Рівного, жили його батьки, і В’ячеслав Олександрович, вже будучи знаменитим професіоналом-професором, за першої ж нагоди прагнув приїхати до батьків.

В Рівному проживає його молодший брат Юра, а в с. Клевань — двоюрідний брат по мамі Геннадій Ваценніков— завідувач, а зараз — власник аптеки. До того ж В’ячеслав Олександрович розпочинав свою професійну діяльність з аптек м. Рівне.

Усе це об’єктивно створювало умови для того, щоб ми за першої необхідності зверталися до професора В’ячеслава Олександровича за допомогою. Він завжди йшов нам назустріч, ніколи не відмовляв у допомозі, у консультаціях з приводу виготовлення ліків.

Фармацевтична спільнота Рівненщини гордиться своїм земляком, талановитим вченим, та зберігає світлу пам’ять про В’ячеслава Олександровича Головкіна.

О.О. Салій, кандидат фармацевтичних наук, директор фармацевтичної фірми «Біотестлаб», м. Київ

Спогади про Вчителя

Величие души должно быть свойством всех людей.

Сенека младший

Горить моє серце,

Його запалила

Гаряча іскра

Палкого жалю…

Леся Українка

Я познайомилася з В’ячеславом Олександровичем Головкіним у 1990 р., коли я, студентка 3-го курсу фармацевтичного факультету на той час Запорізького медичного інституту, шукала себе, свій шлях у фармації та мріяла про наукові дослідження та відкриття.

З того визначного моменту почалася моя професійна кар’єра, закладена Вчителем — професором В’ячеславом Олександровичем Головкіним.

Студенткою я брала участь у науковому гуртку, де під керівництвом В.О. Головкіна проводила дослідження та захистила на «відмінно» у 1992 р. дипломну роботу на тему «Розробка складу та технології м’якої лікарської форми з олією багульника болотного».

В’ячеслав Олександрович навчив науковим підходам з розробки складів фармацевтичних композицій м’яких лікарських форм та супозиторіїв, математичним підходам з планування експерименту, розробці технологічного процесу, біофармацевтичним методам досліджень.

Після закінчення інституту В’ячеслав Олександрович запропонував продовжити вчитися в аспірантурі. Отже з 1993 р. я прийшла працювати на кафедру технології ліків, а в 1994 р. вступила на заочну аспірантуру.

Предметом моїх досліджень були лікарські форми для лікування вагінальних уражень. В’ячеслав Олександрович навчив мене писати… Тези на конференції, статті, наукові твори, інформаційні листи — під його керівництвом наукова думка летіла, а рука писала сама. Ця навичка залишилася зі мною на все життя: вміння висловлювати думку, аналізувати, виділяти проблеми та робити наукові акценти дозволило підготувати за свою наукову кар’єру достатню кількість звітів з фармацевтичної розробки, матеріалів реєстраційних досьє та багатьох наукових документів з розробки складу та технологій лікарських засобів.

У 1999 р. я захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фармацевтичних наук на тему «Розробка складу, технології та дослідження супозиторіїв і гелю метронідазолу у поєднанні з мебетизолом для комплексної терапії вагінальних інфекцій».

За час роботи на кафедрі під керівництвом завідувача В.О. Головкіна я займалася науковою роботою, вела дипломні роботи, брала участь у виконанні науково-дослідних робіт кафедри. У В’ячеслава Олександровича було безліч наукових ідей, але тема створення лікарських засобів із застосуванням Бішофіту Полтавського заслуговує окремої уваги. Створення сиропів, розчинів, крапель, м’яких лікарських форм з Бішофітом Полтавським було відображено в багатьох наукових статтях, патентах [1, 2, 3, 4, 5] та дисертаційних роботах під керівництвом В.О. Головкіна ряду науковців кафедри, зокрема:

Гетало О.В. «Опрацювання складу, технології та дослідження лікарських засобів з солями магнію для застосування при магнійдефіцитних станах», 2006 р.;

Покотило О.О. «Розробка та дослідження лікувально-профілактичних засобів з амінокислотами і солями магнію для регулювання метаболічних процесів ЦНС у дітей», 2009 р.;

Бурлака Б.С. «Розробка та дослідження композиційних лікарських засобів для зовнішнього застосування з бішофітом і димексидом», 2010 р.

В’ячеслав Олександрович був не тільки завідувачем кафедри та видатним науковцем для співробітників, а дуже людяним та чутливим наставником, завжди під час якихось змін або прийняття рішень казав: порадься зі своєю сім’єю, що скажуть удома?…. У 2004 р. я з сім’єю переїхала до м. Київ, де почала працювати на ВАТ «Фармак» на посаді провідного інженера з розробки рідких та м’яких лікарських засобів, потім начальником технологічної лабораторії. Але напуття та прохання Вчителя, де б я не працювала, залишатися вченим та продовжувати наукову роботу — зі мною на все життя.

Закладена наукова школа кафедрою технології ліків Запорізького державного медичного університету під керівництвом В.О. Головкіна дозволила продовжувати наукові дослідження у практичній фармації. Так, на фармацевтичних підприємствах ТОВ «Фармекс-Груп» та ФФ «Дарниця» я очолювала департаменти з фармацевтичних розробок лікарських засобів. На сьогодні у компанії ТОВ «Біотестлаб» я продовжую розробляти та виводити на ринок нові препарати, починаючи з посади директора департаменту з наукової роботи до директора підприємства. Наукову та педагогічну школу продовжую на кафедрі промислової технології ліків Київського національного університету технологій та дизайну, де на посаді доцента кафедри викладаю курс «Технологія фармацевтичних препаратів» та є гарантом освітньої програми 226 «Фармація, промислова фармація». На сьогодні маю більше 90 опублікованих праць.

Хочу наголосити, що завдяки професору В’ячеславу Олександровичу був визначений мій шлях у фармацевтичну науку. Він навчив мене не тільки науковим методам дослідження, але і був прикладом високої порядності і моральності.

Спасибі тобі, мій дорогий Учителю!

У своєму серці зберігаю пам’ять про мого доброго вчителя і наставника.

Список використаної літератури

Салій О.О., Головкін В.О. (2001) Лікарські сиропи. Повідомлення І. Фармацевтичний журнал,  4: 56–59.

Головкін В.О., Салій О.О., Гладишев В.В. (2001) Розробка і дослідження сиропу з солями магнію та піридоксином (сироп «Бішоксин»). Повідомлення ІІ. Фармацевтичний журнал, 5: 86–89.

Пат. України 60649 А, МКІ А61К35/00. Засіб для лікування діабетичних ускладнень при інсулінозалежному цукровому діабеті. Гетало О.В., Головкін В.О., Салій О.О., № 2003010615; заявлено 23.01.2003; опубл. 15.10.2003. Бюл. № 10.

Пат. України 60692А, МКІ А61К33/00. Засіб для лікування гестозу вагітних. Гетало О.В., Головкін О.В., Салій О.О., № 2003010864; заявлено 31.01.2003; опубл. 15.10.2003. Бюл. № 10.

Пат. України 60764А, МКІ А61К33/00, А61К9/00. Лікарський засіб для усунення аліментарного дефіциту магнію. Головкін В.В., Салій О.О., Гетало О.В., № 2003021421; заявлено 18.02.2003; опубл. 15.10.2003. Бюл. № 10.

В.В. Нагорний, доцент кафедри технології ліків Запорізького державного медичного університету, м. Запоріжжя

Щиро вдячний моєму Вчителю

Що з серця йде, то вічним стане,

В століття переллється мить.

Служить народу…

Йому бо тільки й варт служить.

Максим Рильський

Лишь тот обогащает человечество, кто помогает ему познать себя, кто углубляет его творческое сознание.

Стефан Цвейг

Минуло понад 30 років з того часу, як я познайомився з геніальною людиною, видатним вченим, професором — В’ячеславом Олександровичем Головкіним. Мені пощастило стати його учнем. Під його керівництвом захистив дипломну роботу та кандидатську дисертацію.

Щиро дякую В’ячеславу Олександровичу за підтримку, поради, власне, за те, що вивів мене на шлях науки і всіляко сприяв моїй роботі. В’ячеслав Олександрович підтримував мене впродовж усіх етапів написання наукового дослідження та давав слушні поради. Він завжди звертав увагу на те, що слід виправити та скеровував у правильному напрямку, аби робота була водночас змістовною та цікавою.

Професор завжди щиро ділився своїм досвідом та напрацюваннями. Він зробив вагомий внесок в наукову сферу та запроваджував своєрідну мотивацію, аби розвивати та покращувати здібності своїх численних учнів.

Ця велика людина — еталон сучасного керівника, що поєднував у собі харизму, людяність, лідерські якості та втілював найсучасніші технології наукових досліджень.

Окремо хочу написати про значний внесок професора В.О. Головкіна в забезпечення населення м’якими лікарськими засобами. Відомо, що в ті часи медична промисловість не забезпечувала потребу пацієнтів у багатьох лікарських засобах.

В.О. Головкін зробив багато для того, щоб м’які лікарські форми, особливо для дітей, виготовлялися в аптеках.

Кафедра була науковою школою для сотень і тисяч фармацевтичних працівників.

Світла пам’ять та низький уклін генію.

В.О. Борищук, доцент кафедри організації і економіки фармації Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, академік Української академії наук, м. Київ

Звіт Вчителю і другу

Чудово бути великою людиною і великим громадянином.

Оноре де Бальзак

Уже чимало добрих слів було сказано про високі моральні, духовні і людські якості В’ячеслава Олександровича Головкіна, нашу дружбу, його вплив на моє професійне становлення, про нашу йому вдячність. Та відчуваю своїм обов’язком окремо розповісти про свої людські здобутки, і це буде ніби мій звіт перед дорогим другом і вчителем, а саме про те, чим я найбільше горджуся і пишаюся — про мою доньку Оксану і внучку Аню.

В’ячеслав Олександрович Головкін — хресний моєї доньки Оксани, і це було для моєї сім’ї надзвичайно дорогим і цінним. Протягом усього життя В’ячеслав Олександрович цікавився справами Оксани, давав життєві і фахові поради. За що моя донька Оксана і ми, її батьки, йому вдячні. Слід зазначити, що Оксана була дуже здібною ученицею та на відмінно, з золотою медаллю, закінчила середню школу, із відзнакою, так званим «червоним дипломом» закінчила Національний медичний університет імені О.О. Богомольця у Києві, захистила кандидатську дисертацію, зараз є професором медичного коледжу інтегрованої медицини, що в м. Орландо, США.

Цікаво відмітити, що по закінченню університету, під впливом В’ячеслава Олександровича, займалася лікарською косметикою для друзів та рідних. Відомо, що цією проблемою з наукових позицій займався й В’ячеслав Олександрович. Разом з професором В.О. Головкіним у 2003 р. Оксана та його син Володимир — кандидат фармацевтичних наук, підготували «Збірник рецептури лікарських і косметичних засобів для оздоровлення шкіри і волосся». Слід відмітити, що рецептура, наведена в збірнику, і донині користується у фахівців популярністю.

Оксана — досвідчений педагог, ерудований науковець, зберігає добру пам’ять про В’ячеслава Олександровича.

Донька Оксани — наша дорогенька внучка Аня — проживає у США разом з мамою, успішно закінчила Університет Центральної Флориди, факультет біомедичних наук. Працює хіміком у відділі досліджень та розробок японської компанії, що спеціалізується на дослідженнях полімерних технологій та олігонуклеотидній медицині.

Аня — талановитий дослідник і дуже старанна в роботі, її працю високо оцінює наукове керівництво. Ми з дружиною пишаємося внучкою Анею.

Я розпочинаю день з молитви, щоб Божа милість була з нашими прекрасними дітками і Бог беріг їх від усього поганого та посилав їм удачу і наснагу на творчу діяльність та подальше життя.

Для мене і моєї дружини Оксана і Аня — це найдорожчий скарб на землі. Ми їх щиро і віддано любимо, наша любов до них безмірна.

Окремо хочу наголосити, що наша внучка Аня виросла красунею, вона наша надія, має добрий характер, піклується про нас з дружиною. Регулярно займається спортом. Завдяки Ані ми забезпечені різними медичними приборами, зокрема, для вимірювання артеріального тиску, для використання з профілактичною метою ароматичних масел, різними теплими речами, делікатесними продуктами. Постійно ми спілкуємося по скайпу з Оксаною і Анею. Завдяки сучасним технологіям, ми не тільки розмовляємо, а й бачимо наших діток, і це полегшує розлуку.

І ще про одне. Аня підтримує постійний зв’язок з нашою великою родиною, що проживає в Рівному та на моїй малій батьківщині, а також в Луцьку, Києві, пам’ятає дні народження всіх родичів та вітає їх зі святами. Ми ставимося до Ані як до молодшої доньки.

Звітуючи в цій статті перед другом і вчителем про досягнення моєї сім’ї, хочу сказати, що ми вдячні В’ячеславу Олександровичу за те, що він був завжди поруч, навчав нас моральним і духовним цінностям.

Дорогий В’ячеславе Олександровичу, зберігаємо пам’ять про тебе як найдорожчу цінність.

В.О. Новіков, керівник фармацевтичної фірми «Фармако», м. Вишневе

Слова пам’яті про доброзичливого педагога і талановитого вченого

Не смотри на прошлое с тоской. Оно не вернется.

Мудро распорядись настоящим. Оно твое.

Иди вперед навстречу туманному будущему без страха, с мужественным сердцем.

Генри Лонгфелло

Уже чимало років сплило від того часу, як я закінчив фармацевтичний факультет Запорізького медичного інституту (зараз — Запорізький державний медичний університет).

Я вдячний всім моїм викладачам за знання, завдяки їм відбулося моє становлення як провізора-організатора.

Добре пам’ятаю моїх вчителів, моїх наставників, які передавали нам свої професійні знання та навички, які наставляли нас на правильний життєвий шлях.

Коли мені запропонували написати спогади до книги пам’яті про В’ячеслава Олександровича Головкіна, я із задоволенням погодився. Дійсно, я зберігаю добру пам’ять про цю надзвичайно порядну людину, завідувача кафедри технології ліків Запорізького медичного інституту, доктора фармацевтичних наук, професора. В’ячеслав Олександрович запам’ятався як надзвичайно інтелектуальна людина, завжди підтягнутий і доброзичливий до студентів.

Його лекції відзначалися глибиною і оригінальністю подання матеріалів, теоретичних і практичних знань. Ми, студенти, розуміли, що це надзвичайно важливо для нас, майбутніх провізорів. Зазначу, що на кафедрі технології виготовлення ліків були затребувані знання, які ми отримували на попередніх курсах навчання, зокрема, з хімії, бо без знання властивостей медикаментів, їх взаємодії, неможливо виготовляти ті чи інші лікарські форми.

Професор В’ячеслав Олександрович Головкін все робив, щоб ми засвоїли правила виготовлення ліків, багато приділялося уваги виготовленню м’яких лікарських форм, свічок, мазей, кремів, гелів.

Особливо хочу наголосити на толерантності В’ячеслава Олександровича, він мав надзвичайний педагогічний хист, який сприяв тому, що кожний студент зміг освоїти правила виготовлення ліків.

Про справедливість В’ячеслава Олександровича знали всі студенти. Він ніколи не спускався до того, щоб студенти приносили якісь «подарунки». Це було виключено. Якщо студент знав предмет досконало, він завжди заслужено отримував у В’ячеслава Олександровича «5». Я любив технологію, на екзамені отримав «п’ятірку».

На кафедрі були створені всі умови, щоб студенти за бажанням займалися науковою роботою. Сам В’ячеслав Олександрович був надзвичайно талановитим вченим. Під його керівництвом було захищено 4 докторських і 23 кандидатських дисертації.

Кафедра технології під керівництвом професора В’ячеслава Олександровича фактично була республіканським методичним центром з виготовлення м’яких лікарських форм, особливо лікувальних свічок, у тому числі для дітей, що в умовах дефіциту заводського виготовлення ліків було дуже важливо для практичної фармації.

Зазначу, що всі наукові здобутки В’ячеслава Олександровича і його колег були тісно пов’язані з потребою клінічної медицини.

В’ячеслав Олександрович у спілкуванні був завжди контактною людиною, за натурою був добрим, лагідним, чесним і порядним. Він користувався високим авторитетом серед своїх колег і студентів.

Зберігаємо добру пам’ять про надзвичайну інтелектуальну особистість, талановитого вчителя, педагога і вченого.

В.С. Гульпа, завідувач кафедри організації і економіки фармації Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, кандидат фармацевтичних наук, полковник медичної служби запасу

Добрі слова пам’яті

Закон, живущий в нас, называется совестью.

Совесть, собственно, и есть применением наших поступков к этому закону.

Кант

Доктор фармацевтичних наук, професор, завідувач кафедри аптечної і заводської технології Запорізького медичного інституту В’ячеслав Олександрович Головкін залишив безцінну науково-професійну спадщину для сучасних і майбутніх фармацевтичних поколінь.

Він очолював кафедру протягом 34 років. За цей період під його науковим керівництвом 4 фахівці захистили докторську і 23 — кандидатську дисертації. По суті, це рівноцінно діяльності цілого наукового інституту.

Та найголовніше — його учні займають посади, що відповідають званню науковців: доктор фармнаук, професор Т.А. Грошовий — у Тернопільському національному медичному університеті ім. І.Я. Горбачевського багато років очолює кафедру організації і економіки фармації з технологією ліків; доктор фармнаук, професор В.В. Гладишев — очолює кафедру технології ліків у Запорізькому державному медичному університеті і т.д. І таких прикладів багато.

Я навчався до третього курсу в Запорізькому медичному інституті, потім разом з деякими іншими студентами перейшов на Томський військово-медичний факультет при Томському медичному інституті. Після його закінчення деякий час служив на різних фармацевтичних посадах у Збройних силах. Після закінчення ад’юнктури Української військово-медичної академії захистив кандидатську дисертацію та лишився працювати в Українській військово-медичній академії.

Саме з процесом захисту дисертації у мене пов’язані добрі спогади про професора В’ячеслава Олександровича Головкіна. Професор В.О. Головкін був призначений офіційним опонентом під час захисту мною кандидатської дисертації. Я познайомився з дійсно надзвичайно ерудованою, доброзичливою і толерантною людиною ще до захисту. Ознайомившись з дисертацією, В’ячеслав Олександрович висловив свої побажання та рекомендації, які були своєчасно враховані.

Під час захисту дисертації В’ячеслав Олександрович підтримав наші наукові висновки та дав позитивну оцінку науковим результатам, які були отримані, та всій науковій роботі в цілому, за що я йому, безумовно, вдячний.

Зберігаю добру пам’ять про В’ячеслава Олександровича Головкіна, доброзичливу людину і талановитого вченого.

В.Ф. Чорнобай, колишній студент фармфакультету Запорізького медичного інституту, зараз викладач медичного коледжу, м. Дніпро

Час, як повноводна ріка, тече невпинно

То, что Бог нам однажды отмерил, друзья,

Увеличить нельзя и уменьшить нельзя,

Постараемся с толком стратить наличность,

На чужое не зарясь, взаймы не прося.

Д. Чекалкин

Час тече безперервно. І те, що ми сьогодні робимо, які приймаємо рішення, несе відбиток наших діянь. Уже завтра вони увіллються в загальний потік історичного розвитку. Складно сказати, якою буде оцінка нашої праці, нашої діяльності. Але в позитивах, якими ми пишаємося сьогодні, як і в прорахунках, що стають очевидними з часом, є і наш внесок.

Відомо, що будь-який живий організм намагається взаємодіяти з собі подібними, вивчає і переймає їх досвід. Саме в такому контексті є актуальною ця книга.

У книзі йдеться про доктора фармацевтичних наук, професора В.О. Головкіна, що залишив значний слід у вітчизняній фармації, залишив вагому професійну спадщину, і тому у виданні наголошується на важливості використання цієї спадщини сучасниками.

Навчаючись на фармацевтичному факультеті Запорізького медичного університету, я відвідував лекції професора В’ячеслава Олександровича Головкіна, в яких подавалися конкретні знання з технології виготовлення ліків в аптеках. Ці знання мені знадобилися під час роботи в Дніпропетровському аптечному управлінні. Лекції В’ячеслава Олександровича вирізнялися не тільки глибиною знань, але і якимось особливим вмінням подання їх нам, студентам.

Запам’яталася і доброзичливість В’ячеслава Олександровича до нас, студентів, кожен міг отримати відповідь професора на наші питання.

Пам’ятаю, як на кафедрі технології ліків була створена школа технологів лікарських препаратів, де проводилися фітохімічні дослідження під керівництвом професора В.О. Головкіна, а пізніше на цій кафедрі організовано школу з розробки ефективних м’яких лікарських форм, зокрема ректальних.

Дуже важливим є те, що на кафедрі технології ліків під керівництвом професора В.О. Головкіна було організовано ліцензовану лабораторію щодо перевірки якості парфумерно-косметичних товарів та побутової хімії. Згодом на кафедрі була встановлена роторно-вібраційна машина, за допомогою якої студенти навчалися сучасним методам виготовлення таблетованих лікарських засобів.

Особистість професора В.О. Головкіна заслуговує на вшанування та пам’ять.

Зазначимо, що вміння пам’ятати — це не фізіологічна особливість людини, а, перш за все, ознака її цивілізованості, глибокого розуміння подій, що відбулися, і їх наслідків у широкому діапазоні людських цінностей.

Цивілізація розвивається і рухається вперед на основі використання людською спільнотою надбання попередніх поколінь та навіть помилки важливі для того, щоб вони більше не повторювалися.

Безумовно, що невпинний час впливає на оцінку діяльності як попередників, так і сучасних поколінь.

Для аптечних працівників Дніпропетровщини професори і викладачі Запорізького державного медичного інституту є важливими людьми, оскільки більшість фахівців навчалися саме в цьому закладі. Слід наголосити, що аптечна мережа Дніпропетровщини була офіційно затверджена навчальною базою для студентів фармфакультету Запорізького медичного інституту. Фахівці аптек Дніпропетровської області ще довгі роки зберігали ділові і добрі людські стосунки з викладачами.

Зберігаємо добру пам’ять про професора В’ячеслава Олександровича Головкіна — світлу і морально чисту людину, талановитого вченого і педагога.

О.В. Аршава, голова Державної служби України з лікарських засобів у Дніпропетровській обл. (2003–2012 рр.), м. Дніпро

Наша добра пам’ять і шанування

Прекрасно слово, ибо в слове оставит память человек, уходим мы с земли, а наше слово останется вовек.

Ас-Самарканди

Майже десять років я очолював Державну службу України з лікарських засобів у Дніпропетровській обл. З вдячністю згадую колег та працівників аптечної мережі та лікувальних закладів, з якими щодня спілкувався зі службових питань.

За першою освітою я лікар, а мої прекрасні колеги по роботі — провізори. І в такому тандемі ми виконували завдання, поставлені перед нами працівниками Державної служби з лікарських засобів. Ми не тільки перевіряли якість ліків, а постійно, із залученням відомих вчених країни, проводили навчальні конференції з проблем якісного забезпечення населення і лікувальних закладів, та належного виготовлення екстемпоральної рецептури в аптечних закладах, особливо в тих, що обслуговували стаціонари лікарень і в яких у великих обсягах виготовлялися стерильні ін’єкційні лікарські розчини. Для регулювання цих процесів, безумовно, потрібні були спеціальні фармацевтичні знання.

Скажу, що це було не тільки усвідомлення, але й розуміння того, що необхідно діяти. Я вступив на заочне відділення фармацевтичного факультету Запорізького медичного університету. Це був найбільш раціональний варіант вирішення проблеми. Адже Запоріжжя знаходилося від нашого обласного центру, тодішнього Дніпропетровська, десь за 70 км.

У Запорізькому медичному університеті я зустрів прекрасних доброзичливих педагогів. Особливо запам’ятався завідувач кафедри аптечної і заводської технології, доктор фармацевтичних наук, професор В’ячеслав Олександрович Головкін — надзвичайно чутлива людина, він мав природний педагогічний дар, проявляв доброзичливість до нас, тих, хто навчався на заочній формі.

Добре ставлення не знімало з нас необхідності засвоювати знання та здавати екзамени. Звичайно, ми з товаришами по навчанню старалися та були вдячні нашим викладачам за отримані знання.

У 2008 р. я закінчив фармацевтичний факультет Запорізького медуніверситету. Отримані знання я використовував у практичній діяльності.

Я вдячний і іншим викладачам університету, що доклали чимало зусиль, щоб передати нам необхідні знання і щоб ми успішно закінчили університет.

Особливо добру пам’ять я зберігаю про професора В’ячеслава Олександровича Головкіна.

Я підтримую організаторів видання книги спогадів про цю непересічну людину.

І.А. Пухальська, кандидат фармацевтичних наук, заступник декана фармацевтичного факультету Запорізького медуніверситету, м. Запоріжжя

Зберігаю добру пам’ять про мого вчителя, педагога і прекрасну людину

Знающий людей разумен, знающий себя просвещен, побеждающий людей — силен, но побеждающий самого себя – могуществен.

Лао Цзи

Мудр не тот, кто знает много, а тот, чьи знания полезны.

Эсхил

Потрібно усвідомлювати те, що пам’ять про видатного попередника має для нас, учнів професора, доктора фармацевтичних наук, завідувача кафедри В’ячеслава Олександровича Головкіна не менше значення, ніж його жива присутність.

Мені хотілося б висловити глибоку пошану видатному вчителю. Ця талановита людина встигала все у своєму житті. Тобто він був добрим сім’янином, професіоналом своєї справи, і він був дуже-дуже гарним вчителем. Присвячуючи себе роботі, він завжди приходив першим та залишав робоче місце останнім. Щодня був генератором нових ідей. Звертаючись до мене, казав: «Ну що, Ірцьо, зробимо сьогодні крем, гель чи супозиторії?». І щоразу це було щось нове — новий пропис, новий склад, нові ідеї.

Згадую 1991 р. — мій захист дисертації у Львові під керівництвом В.О. Головкіна. Ця людина підтримувала мене не лише інтелектуально та науково, але й духовно. Весь час В’ячеслав Олександрович знаходився поруч, і його людський вплив був дуже вагомим. Ми встигли ознайомитися з культурними осередками міста, відвідали відомі та святі міста Львова.

В’ячеслав Олександрович був дуже цікавою людиною та, безперечно, найкращим вчителем. Я вдячна долі за те, що на моєму професійному та життєвому шляху зустрівся такий керівник. І в своїх думках та почуттях я повертаюся до нього та дякую за те, що він був присутній у моєму житті.

Свято зберігаю добру пам’ять про вчителя і педагога, професора В’ячеслава Олександровича Головкіна.

Післямова

Спільними зусиллями ми звершили книгу спогадів про В’ячеслава Олександровича Головкіна.

У більшості спогадів йдеться про В’ячеслава Олександровича не тільки як неординарну особистість, але і як талановитого вченого, педагога і науковця. Зі спогадів вимальовується прекрасний портрет В’ячеслава Олександровича: стрункий, ладної статури, з фізично красивим обличчям, трохи вище середнього зросту, з приємною, доброзичливою усмішкою, завжди охайно вдягнений.

Усі автори спогадів високо оцінюють його талант вченого, творчу натуру подвижника, що постійно продукував нові ідеї, вмів через своїх учнів впроваджувати їх у життя.

Він створив наукову школу зі створення м’яких лікарських форм, зокрема, для забезпечення пацієнтів педіатричного профілю.

Особливо хочеться наголосити на тому, про що йдеться у спогадах, — це високі людські чесноти, висока моральність, принциповість, чесність, надійність та доброзичливість В’ячеслава Олександровича, що є, на нашу думку, джерелом духовності і прикладом для кожного, хто працює на фармацевтичній ниві.

У спогадах поряд із вшануванням пам’яті професора В.О. Головкіна стверджується його надзвичайна працьовитість, віра в людей.

Значення нашої книги спогадів у тому, щоб сучасні і прийдешні покоління фармацевтичних працівників зрозуміли важливість використання професійної спадщини попередніх поколінь фармацевтів, зокрема, професора В.О. Головкіна, і усвідомлювали, що завдяки знанням, накопиченим у минулому, є можливість створити нові форми організації медикаментозного забезпечення населення і разом з тим відмовитися від негативного досвіду.

І в цьому процесі важливо згадувати тих наших попередників, які формували і створювали нові знання, були носіями нових ідей у тому чи іншому розділі фармації, та вшановувати їх імена. Бо це підкреслить суть їх діяльності і смисл пошуків нових знань, методів, і форм роботи сучасних вчених і практичних працівників фармації.

На нашу думку, найважливішими завданнями, які зараз стоять перед фармацевтичною службою, є забезпечення цінової доступності лікарських засобів всім верствам населення, цілеспрямованої, раціональної діяльності Міністерства охорони здоров’я та його спеціалізованого органу з реєстрації лікарських засобів, усіх фармакологічних груп, що мають забезпечити лікувальний процес і профілактичні заходи.

Сини В’ячеслава Олександровича Анатолій і Володимир — молоді науковці, які працюють у Запорізькому державному медичному університеті, мають уже своїх дорослих синів: В’ячеслава та Віталія. На них покладається місія нести в майбутнє генетичний код своїх батьків, рідних, і стверджувати вічність життя на землі.

Наша книга — це не тільки форма вшанування людської величі В’ячеслава Олександровича, свідчення нашої йому вдячності, а й нагадування нам, сущим, про швидкоплинність часу і людського життя, потребу бути чистим перед своєю совістю, бути справедливим у наших діяннях.

Наголошуємо, що наша книга є посланням сучасників майбутнім поколінням про особистість, яка заслуговує на вшанування та добру й довгу пам’ять.

В.О. Борищук, академік

Т.А. Грошовий, доктор фармацевтичних наук, професор

В.С. Гульпа, кандидат фармацевтичних наук

Синам

Сини мої — опора і надія,

Я вас благаю: з стежки не зверніть

Й наперекір негодам-буревіям

Ви твердою ходою по життю ідіть.

Вадим Крищенко, поет

Згадай мене (уривок)

Згадай мене, коли весною

Запахнуть сині ручаї,

Коли луною голосною

Всміхнуться весело гаї.

Згадай, коли озветься літо

Зеленим співом звідусіль.

Згадай мене, згадай мене, згадай,

Згадай мене без докору й жалю.

І ще мене тоді згадай,

Коли в очах печальні гуси

Летять за самий небокрай,

Коли зими колючий вітер

Завіє днину стужову,

Згадай мене, бо я на світі

Тією згадкою живу.

Подяка

Висловлюємо щиру і сердечну подяку колегам, товаришам і друзям, всім, хто долучився до створення цієї книги спогадів про величну Людину — В’ячеслава Олександровича Головкіна.

Особлива наша вдячність:

• завідувачу кафедри організації і економіки фармації Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, професору Т.А. Грошовому,
• завідувачу кафедри технології ліків Запорізького державного медичного університету, професору В.В. Гладишеву,
• доценту кафедри технології ліків Запорізького державного медичного університету Л.О. Пучкан,
• керівникам:
  • фармацевтичної фірми «Фармако» О.В. Новікову, м. Вишневе,
  • Рівненської фірми «Тетрамед» М.В. Саранчуку.

В.О. Головкін — молодий провізор — випускник фармацевтичного факультету Львівського державного медичного інституту, 1961 р. — початок професійного шляху

Батьки Олександр Сергійович і мати Олександра Іванівна Головкіни

Батьки В’ячеслава Олександровича Головкіна в юні роки

Батько Олександр Сергійович Головкін

В’ячеслав з мамою Олександрою Іванівною

В’ячеслав у молоді роки — красивий і привабливий

Мужніє наш В’ячеслав. Дуже симпатичний

В’ячеслав Олександрович з другом Володимиром Олександровичем Борищуком. Молоді роки

В’ячеслав — крайній справа в якості свідка на весіллі Володимира і Ольги Борищуків. Палац щастя, м. Луцьк, 06.06.1965 р.

В’ячеслав Олександрович і Лідія Василівна Головкіни одружуються, Палац щастя, м. Львів, 5.11.1966 р.

В’ячеслав Олександрович в гостях у селі Глажева, де він деякий час проживав з батьками

В’ячеслав Олександрович біля села Глажева. Вузькоколейка, що з’єднувала станцію Любомирка і село Берестовець, де видобували камінь

В’ячеслав Олександрович — крайній справа — в домашніх умовах з родичами. Всередині рідний молодший брат Юрій, далі — двоюрідний брат по мамі — Геннадій, м. Запоріжжя

В’ячеслав Олександрович в домашніх умовах, м. Запоріжжя

В’ячеслав весною в саду. Все в цвіту. Радість буття. Надія на прекрасне майбутнє

В’ячеслав в зимовий період

Колектив кафедри технології ліків Львівського державного медичного інституту, 1972 р. В’ячеслав Олександрович у другому ряду, другий справа. У центрі першого ряду завідувачка кафедри — доктор фармацевтичних наук, професор В.Т. Позднякова

На кафедрі технології ліків Львівського медичного інституту. В’ячеслав Олександрович разом з колегою Аллою Василівною Знаєвською

У науковій лабораторії кафедри технології ліків Львівського державного медичного інституту, 1966 р. В’ячеслав Олександрович — у центрі за столом поряд з професором В.Т. Поздняковою

Дружні обійми. Колеги по роботі. Справа Алла Василівна Знаєвська, на другому плані — Елла Вікторівна Тарасова.

Серед випускників курсу, 1961 р. В’ячеслав Олександрович у першому ряду, шостий зліва направо

Колектив кафедри технології ліків Львівського медичного інституту. В крайньому ряду другий зліва направо В’ячеслав Олександрович — під час навчання в аспірантурі. У центрі — завідувач кафедри, доктор фармацевтичних наук, професор В.Т. Позднякова

Зустріч випускників фармацевтичного факультету Львівського державного медичного інституту, 1971 р., тобто через 10 років після закінчення закладу. В’ячеслав Олександрович в останньому ряду, другий справа наліво

Після одруження — 5 листопада 1966 р. Прекрасна пара молодих людей: В’ячеслав і Лідія. Фото подарували з дарчим підписом — Володимиру і Ользі, 5.11.1966 р., м. Львів

В’ячеслав Олександрович і Лідія Василівна з первістком — Анатолієм. Львів, 1969 р.

Фармацевтичний корпус Львівського медінституту (зараз — Національний медичний університет імені Данила Галицького), де навчався і працював В.О. Головкін. Корпус побудований у 1932 р. за кошти фармацевтів Львівщини

Гуртове фото працівників кафедри технології ліків Запорізького медінституту. На передньому плані професор В.О. Головкін та нинішній завідувач кафедри професор В.В. Гладишев

В’ячеслав Олександрович читає привітання колег з черговим днем народження

Молодий сосновий ліс біля села Глажева, де деякий час проживав з батьками В’ячеслав Олександрович

Професор В.О. Головкін і секретар кафедри, кандидат фармацевтичних наук Л.О. Пучкан

В’ячеслав Олександрович з колегами на одному із «суботників». Прибирання території універмагу, м. Запоріжжя

В’ячеслав Олександрович у робочому кабінеті

Одне з останніх фото В.О. Головкіна

В’ячеслав Олександрович біля мосту, м. Запоріжжя

В’ячеслав Олександрович біля пам’ятника Кобзарю, м. Запоріжжя

В’ячеслав Олександрович — крайній справа у першому ряду. Серед вчених фармації в Чернігівському міському парку — після проведення просвітницької конференції для аптечних працівників області, м. Чернігів

Голова спецради Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, професор Наталія Олександрівна Ветютнєва — після захисту кандидатської дисертації. Н. Гудзь ділиться враженнями з науковим керівником дисертації, професором В.О. Головкіним

Внучка Володимира Олександровича Борищука — Аня — з дипломом про закінчення Університету Центральної Флориди, США

Донька Володимира Олександровича Борищука — Оксана та її донька Аня