АНТИТРОМБОТИЧНІ ЗАСОБИ

Що означає розрідження крові?

У звичайних гомеостатичних умовах організм людини підтримує постійний баланс між утворенням та руйнуванням тромбів. Ця рівновага досягається завдяки складній взаємодії тромбоцитів з ендотелієм судин, каскадом коагуляції та фібринолітичною системою (Harter K., 2015). Розрідження крові - це фармакологічне втручання у каскад коагуляції. Існує помилкова думка, що для розрідження крові досить просто пити більше рідини. Однак у зв’язку зі складністю механізмів гемостазу тромбопрофілактика не зводиться до простого «розведення» крові (гемодилюції), а передбачає необхідність впливу на одну або кілька ланок механізму тромбоутворення. Найкращі препарати для розрідження крові - це ті, ефект яких можна контролювати в лабораторних умовах та, відповідно, підбирати оптимальну дозу та тривалість лікування.

Симптоми підвищеної в'язкості крові

Найбільш поширеним порушенням гемостазу є тромбоз, тобто утворення небажаного згустку усередині кровоносної судини. Фібриляція передсердь (ФП) - патологія, яка потребує великої уваги та активної лікувальної тактики. Наявність цього захворювання асоційована з вищим ризиком виникнення інсульту (у 5 разів), а також характеризується більш високою летальністю порівняно з пацієнтами з нормальним синусовим ритмом. Очікується, що у міру старіння населення захворюваність на ФП буде підвищуватися, що призведе до збільшення частоти розвитку інсульту та системної емболії. Кардіоверсія та катетерна абляція (КА) також є методами лікування при ФП. Зниження ризику перипроцедурної тромбоемболії без підвищення ймовірності кровотечі під час КА є серйозним завданням. Кардіоверсія (як електрична, так і фармакологічна) також пов'язана з певним ризиком тромботичних ускладнень у пацієнтів із ФП.

Через високу поширеність та несприятливі наслідки тромбоемболічні захворювання також становлять серйозну клінічну проблему, яка часто призводить до летального наслідку. Венозна тромбоемболія - це термін, який використовується для опису як тромбозу глибоких вен, так і тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА). Це глобальна проблема охорони здоров'я, оскільки вона стосується всіх рас, вікових та гендерних груп. Після ішемічної хвороби серця та інсульту третім найпоширенішим серцево-судинним захворюванням є венозна тромбоемболія. Тромботичні розлади також включають гострий інфаркт міокарда та гострий ішемічний інсульт (Batta A., 2019).

Показання до застосування препаратів для розрідження крові

В інструкціях для застосування антиагрегантних та антикоагулянтних препаратів вказані такі показання:

• гострий коронарний синдром;
• нестабільна стенокардія;
• інфаркт міокарда в анамнезі (з метою профілактики повторного інфаркту);
• високий ризик розвитку атеротромботичних подій;
• профілактика артеріальних тромбозів при артеріальній оклюзійній хворобі або після операцій на судинах;
• профілактика тромбозів (реоклюзії) після відкритих або малоінвазивних кардіохірургічних операцій (таких як аортокоронарне шунтування, катетерна ангіопластика і т.д.);
• профілактика цереброваскулярного інсульту (особливо за наявності таких провісників, як транзиторні ішемічні атаки);
• діабетична ангіопатія;
• флебопатії та тромбоз глибоких вен;
• тромбофілії, антифосфоліпідний синдром;
• профілактика ТЕЛА, особливо у пацієнтів з кардіальною патологією чи після протезування клапанів серця;
• профілактика ТЕЛА у пацієнтів після великих хірургічних втручань на нижніх кінцівках чи органах черевної порожнини.

Які препарати приймати для розрідження крові?

Протитромботичні препарати за принципом їх дії поділяють на антикоагулянти та антиагреганти.

Антикоагулянти розділяються на 4 великі групи: гепарини, прямі інгібітори факторів згортання, антагоністи вітаміну К та інші. До групи гепарину належать такі речовини, як нефракціонований гепарин, низькомолекулярні гепарини (НМГ) та ультранизкомолекулярний гепарин (УНМГ). НМГ взаємодіє з антитромбіном та інактивує як фактор Xa, так і тромбін (фактор IIa). При цьому основний механізм дії НМГ пов'язаний саме з інактивацією фактора Ха, тоді як механізм дії УНМГ пов'язаний винятково з інактивацією тромбіну (Akihiro Onishi, 2016). Усі гепарини - ін'єкційні препарати. Раніше гепаринотерапію призначали лише в умовах стаціонару, а в останні роки з'явилася тенденція до амбулаторного (у тому числі самостійного) введення НМГ, однак це допустимо тільки при частому лабораторному контролю дози уколів для розрідження крові. Для довгострокової антикоагулянтної терапії рекомендується застосовувати таблетовані препарати.

Протягом багатьох десятиліть антагоністи вітаміну К (АВК) були єдиними пероральними антикоагулянтами, доступними для клінічного застосування з метою первинної та вторинної профілактики венозних та артеріальних тромбоемболічних ускладнень. АВК незмінно демонструють високу ефективність у багатьох умовах і на цей час застосовуються мільйонами пацієнтів в усьому світі. Лабораторні та клінічні дослідження сприяли розумінню складної фармакокінетики та фармакодинаміки АВК, їх взаємодій, антитромботичних ефектів та ризиків, асоційованих з їх застосуванням.

Відносно нещодавно нові пероральні антикоагулянти, а саме прямий інгібітор тромбіну дабігатрану етексилат та прямий інгібітор фактора Ха ривароксабан, були схвалені для клінічного застосування провідними організаціями у сфері охорони здоров'я (Ageno W., 2012).

Тривала антитромбоцитарна (антиагрегантна) терапія є важливим компонентом вторинної профілактики після інсульту, інфаркту міокарда, хірургічної реваскуляризації міокарда чи діагностування захворювання периферичних артерій або гострого коронарного синдрому. Подвійна антитромбоцитарна терапія (ацетилсаліцилова кислота та клопідогрел) запобігає тромбозу стента після черезшкірного коронарного втручання з установкою металевих стентів або стентів з лікарським покриттям. У післяопераційний період показання до застосування антитромбоцитарних препаратів підкріплюються підвищенням активності тромбоцитів після операції (Chassot P.G., 2010).

Антиагрегатні препарати випускаються у формі таблеток для прийому всередину та підходять для тривалого/довічного застосування, однак вони також підвищують ризик розвитку кровотечі через тривалість та незворотність лікувального ефекту.

Найкращий препарат для розрідження крові підбирають в індивідуальному порядку, залежно від того, яка причина зумовила потребу в тромбопрофілактиці. Ціни на препарати для розрідження крові коливаються в широкому діапазоні залежно від діючої речовини чи форми випуску. Враховуючи високу якість, цілком допустима заміна імпортних препаратів лікарськими засобами вітчизняного виробництва за відповідності діючої речовини та дози.