Симптоми виразки шлунка та дванадцятипалої кишки (виразкової хвороби)
Симптоми виразкової хвороби включають епізодичний ниючий або пекучий біль в епігастральній ділянці, що виникає натще або через 2–5 год після прийому їжі, а також вночі. Інтенсивність болю знижується під час прийому їжі, антацидних або антисекреторних лікарських засобів. Ниючий біль у нічний час, що викликає просинання хворого, а також зниження інтенсивності болю після прийому їжі є найбільш патогномонічними симптомами виразкової хвороби та допомагають лікарю у встановленні правильного діагнозу.
Іншими, менш специфічними симптомами та ознаками виразкової хвороби є: нетравлення шлунку, блювання, зниження або втрата апетиту, печія, зменшення маси тіла, а також наявність гастритів та виразки шлунка або дванадцятипалої кишки у найближчих родичів пацієнта (Spiegelhalter D.J. et al., 1987).
Класифікація лікарських засобів, що застосовуються при виразці шлунка (препаратів від виразки) (АТС/DDD Index, 2022)
До фармакотерапевтичних засобів, що призначають при виразці шлунка (препаратів від виразки шлунка), належать:
- антагоністи Н2-гістамінових рецепторів;
- аналоги простагландинів;
- інгібітори протонної помпи (ІПП);
- комбінації фармакотерапевтичних засобів для ерадикації Helicobacterpylori (бактерії, що є основним етіологічним фактором у 80–85% випадків виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки);
- інші лікарські засоби, що застосовуються при пептичній виразці та гастроезофагеальній рефлюксній хворобі.
Механізм дії основних груп препаратів, які застосовують при виразці шлунка
Антагоністи H2-гістамінових рецепторів діють шляхом зв'язування з рецепторами гістаміну 2-го типу на базолатеральній поверхні парієтальних клітин шлунка, викликаючи зниження кислотоутворювальної функції шлунка (зменшують продукцію хлористоводневої кислоти). Селективність антагоністів H2-гістамінових рецепторів відіграє важливу роль, оскільки вони практично не впливають на гістамінові рецептори 1-го типу.
Інгібування кислотоутворювальної функції шлунку у селективних антагоністів H2 -гістамінових рецепторів є менш вираженим, ніж у ІПП, але слід зазначити, що вони пригнічують секрецію хлористоводневої кислоти в шлунку приблизно на 70% протягом 24 год.
Ефект антагоністів H2-гістамінових рецепторів значною мірою впливає на базальну та нічну секрецію кислоти, що відіграє ключову роль у загоєнні пептичної виразки.
Першим антагоністом H2-гістамінових рецепторів, що вийшов на фармацевтичний ринок у 1977 р., був циметидин, наступними стали: ранітидин (1983), фамотидин (1986), нізатидин (1988) (Wallace J.L., Sharkey K.A., 2011).
У 1979 р. вченими було продемонстровано, що простагландини пригнічують секрецію хлористоводневої кислоти та мають гастропротекторну дію, сприяючи загоєнню виразок, спричинених нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), дієтою, алкоголем, тютюнопалінням та стресом.
Мізопростол - фармакотерапевтичний засіб, аналог простагландину, діє шляхом підвищення секреції слизу, а також бікарбонатів, тим самим захищаючи слизову оболонку шлунка від формування ерозій та виразок. Також до цієї групи фармакотерапевтичних засобів належать: енпростил, ріопростил та арбапростил (Freston J.W., 1990).
До фармакотерапевтичної групи ІПП належать наступні лікарські засоби: омепразол та його ізомер езомезопразол, лансопразол та його ізомер декслансопразол, пантопразол та рабепразол.
На відміну від антагоністів H2-гістамінових рецепторів, ІПП пригнічують останній загальний механізм секреції хлористоводневої кислоти - фермент Н+/К+-АТФазу (протонну помпу).
ІПП є найбільш потужними інгібіторами секреції хлористоводневої кислоти в шлунку, оскільки вони блокують фермент, що відповідає за надходження іонів водню у просвіт шлунка, де вони, з'єднуючись з іонами хлору, утворюють молекули хлористоводневої кислоти.
Гарний біохімічний ефект ІПП у порівнянні з антагоністами H2-гістамінових рецепторів заснований на їх здатності підтримувати pH у шлунку >4 протягом 15–21 год на добу порівняно з 8 год для антагоністів H2-гістамінових рецепторів (Wolfe M.M., Sachs G., 2000).
Окрім більш тривалої дії, ефективність ІПП також вища щодо постпрандіального (після прийому їжі) та нічного контролю показників внутрішньошлункової рН, що є важливим для деяких пацієнтів (Howden C.W., 1997).
Цей ефект ІПП зберігається тривало, без необхідності підвищення дози, тоді як для антагоністів H2-гістамінових рецепторів може знадобитися таке підвищення після 3–5 днів регулярного застосування (Wilder-Smith C.H. et al., 1990).
Для ерадикації H. pylori - основного етіологічного фактора виникнення гастритів, ерозій, виразок шлунка та дванадцятипалої кишки до ІПП додають антибіотики різних фармакотерапевтичних груп, а також препарати, що містять вісмут, таким чином формуючи різні комбінації лікарських засобів для терапії пацієнтів із хелікобактерпозитивними ураженнями шлунка та дванадцятипалої кишки.
Схеми ерадикації H. pylori затверджуються на міжнародних та національних конгресах гастроентерологів та можуть періодично переглядатися.
Форми випуску препаратів для лікування пацієнтів з виразкою шлунка
Препарати зазначених фармакотерапевтичних груп, що застосовуються при гастритах, ерозіях і виразках шлунка та дванадцятипалої кишки, випускаються як у вигляді твердих (таблетки, таблетки, вкриті кишково-розчинною оболонкою, капсули) та рідких лікарських формах (суспензія) для перорального прийому, так і для парентерального застосування (розчин для внутрішньовенних ін’єкцій та інфузій).
Протипоказання до призначення препаратів, що застосовують при виразці шлунка
Протипоказання та небажані ефекти окремих представників зазначених вище фармакотерапевтичних груп препаратів, що застосовують при виразці шлунка, дивіться у повній інструкції для застосування лікарського засобу на сайті apteki.ua.