Дипіридамол таблетки, вкриті оболонкою 25 мг банка №50

діюча речовина: dipyridamole;

1 таблетка містить дипіридамолу 25 мг або 75 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, магнію стеарат, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, желатин, цукор, повідон, магнію карбонат легкий, титану діоксид (Е 171), тропеолін 0, олія мінеральна, віск жовтий.

Таблетки, вкриті оболонкою.

Антитромботичні засоби. Антиагреганти.

• Профілактика та лікування артеріальних і венозних тромбозів та їх ускладнень (зокрема профілактика тромбоемболії після операції протезування клапанів серця);
• порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом;
• порушення мікроциркуляції (у складі комплексної терапії).

Підвищена чутливість до компонентів препарату. Поширений атеросклероз коронарних артерій, гострий інфаркт міокарда, декомпенсована серцева недостатність, аритмії, артеріальна гіпотензія (систолічний тиск нижче 90 мм рт. ст.), колапс, нестабільна стенокардія, субаортальний стеноз аорти, ниркова недостатність, бронхіальна астма, обструктивні захворювання легень, виражена печінкова недостатність, геморагічні діатези, захворювання зі схильністю до кровотеч (виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки).

Препарат застосовувати внутрішньо, за 1 годину до їди. Таблетки ковтати цілими, не розжовувати, не розламувати, запивати невеликою кількістю води (1 склянка). Рекомендована доза для дорослих і дітей від 12 років — 75–225 мг (3–9 таблеток) на добу. Добову дозу розподілити на 3 прийоми. У тяжких випадках добову дозу підвищити до 600 мг.

Курс лікування залежить від характеру і тяжкості захворювання і триває, як правило, від кількох тижнів до кількох місяців.

З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, брадикардія, аритмії, артеріальна гіпотензія, відчуття жару та тахікардія, особливо в осіб, які застосовують вазодилататори, загострення ішемічної хвороби серця, (стенокардія та аритмія), синдром коронарного «обкрадання».

З боку травного тракту: нудота, блювання, діарея, епігастральний біль, диспепсія.

З боку системи крові: тромбоцитопенія, зміни функціональних властивостей тромбоцитів, кровотеча; дуже рідко спостерігалося підвищення схильності до кровотеч під час або після хірургічних втручань.

З боку нервової системи: головний біль, слабкість, запаморочення судинного ґенезу, втрата свідомості, тремор.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: алергічні реакції, включаючи короткочасні шкірні висипання, кропив'янку.

З боку імунної системи: можливі виражений бронхоспазм та набряк Квінке.

З боку кістково-м'язової системи: біль у м'язах, артрит, міалгія.

З боку гепатобіліарної системи: були повідомлення про те, що дипіридамол входить до складу каменів жовчного міхура.

Загальні порушення: загальна слабкість, відчуття закладеності у вухах, шум у голові, гіперемія шкіри обличчя, риніт.

Симптоми: відчуття тепла у тілі, почервоніння шкіри обличчя, підвищена пітливість, дратівливість, загальна слабкість та запаморочення, артеріальна гіпотензія, тахікардія, напади стенокардії.

Лікування: промивання шлунка, викликання блювання, застосування сорбентів. Вживають заходи щодо зменшення всмоктування препарату. Для усунення артеріальної гіпотензії показане введення вазопресорних агентів, особливо мезатону у дозі 0,5–1 мл внутрішньом'язово. Симптоматична терапія вазопресорними агентами. Введення ксантинових дериватів (наприклад амінофіліну) гальмує судинорозширювальну дію дипіридамолу.

У зв'язку з тим, що дипіридамол має високий ступінь зв'язування з білками плазми крові, діаліз неефективний.

Судинорозширювальну дію дипіридамолу можна припинити внутрішньовенним введенням амінофіліну (50–100 мг мг протягом 1 хвилини). Якщо мають місце напади стенокардії, застосовують нітрогліцерин під язик.

Похідні ксантину (кофеїн, теофілін), а також продукти, що містять кофеїн, зменшують ефективність дипіридамолу.

Одночасне застосування дипіридамолу з інгібіторами холінестерази може погіршити перебіг хвороби у пацієнтів з міастенією.

Застосування препарату з гепарином підвищує ризик геморагічних ускладнень.

При одночасному застосуванні з пероральними антикоагулянтами, ацетилсаліциловою кислотою, гепарином, а також β-лактамними антибіотиками (пеніцилінами, цефалоспоринами), тетрациклінами, хлорамфеніколом спостерігається посилення антиагрегаційного ефекту. Призначення дипіридамолу з гепарином може супроводжуватися ризиком розвитку геморагічних ускладнень. Похідні ксантину послаблюють коронаророзширювальний ефект препарату. Антациди, сорбенти та обволікаючі засоби зменшують всмоктування дипіридамолу, що призводить до зменшення його максимальної концентрації у крові та зниження ефективності.

Дипіридамол підвищує гіпотензивну дію антигіпертензивних засобів, послаблює антихолінергічні властивості інгібіторів холінестерази, за рахунок чого може погіршуватися стан хворих на міастенію гравіс.

Дипіридамол підвищує рівень аденозину плазми крові та його кардіоваскулярні ефекти. У зв'язку з цим може знадобитися корекція дози аміназину.

Фармакодинаміка.

Дипіридамол розширює коронарні судини, підвищує об'ємну швидкість коронарного кровотоку, поліпшує постачання міокарда киснем, підвищує його стійкість до гіпоксії. Сприяє поліпшенню кровообігу в колатеральній судинній мережі при порушеннях такого в основних коронарних судинах. Знижує загальний периферичний судинний опір, незначною мірою знижує системний артеріальний тиск, поліпшує мозковий кровообіг. Дипіридамол — конкурентний інгібітор аденозиндезамінази — ензиму, що розщеплює аденозин та сприяє підвищенню утворення аденозину, який бере участь в ауторегуляції коронарного кровотоку. Препарат гальмує агрегацію тромбоцитів і перешкоджає тромбоутворенню. Зазначений ефект, очевидно, обумовлений стимуляцією синтезу простацикліну та інгібіцією біосинтезу тромбоксанів. З підвищенням продукції простацикліну в судинній стінці пов'язаний вплив препарату на метаболізм арахідонової кислоти. Антиагрегаційна активність дипіридамолу подібна до такої ацетилсаліцилової кислоти.

Фармакокінетика.

При пероральному застосуванні швидко всмоктується протягом 45–75 хвилин, переважно у шлунку, незначна частина — у тонкому кишечнику. Біодоступність становить 37–66%. Максимальна концентрація реєструється через 1 годину після прийому. Ступінь зв'язування з білками плазми крові — 91–99% (переважно з альбуміном та кислим a-глікопротеїном). Швидко проникає у тканини. Накопичується у першу чергу у серці та еритроцитах. Метаболізується переважно у печінці. Виводиться з жовчю у вигляді глюкуронідів. Ниркова елімінація незначна. При порушеннях функцій печінки можлива кумуляція. Період напіввиведення препарату значно коливається залежно від індивідувальних особливостей пацієнта і становить 6–8 годин.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Таблетки по 25 мг: № 50 у банках; № 50 у банці у пачці; № 10х5 у блістерах у пачці; № 40 у блістері.

Таблетки по 75 мг: № 40 у банках; № 40 у банці у пачці; № 10х4 у блістерах у пачці; № 40 у блістері.

За рецептом.

ТОВ «Дослідний завод «ГНЦЛС».

Україна, 61057, м. Харкiв, вул. Воробйова, 8.