Тремор — це мимовільні швидкі ритмічні коливальні рухи кінцівок, голови або тулуба з відносно постійною частотою та змінною амплітудою. Викликають його поперемінні скорочення м’язів-антагоністів. Тремор є найпоширенішим руховим розладом, а есенційний тремор є найбільш поширеною неврологічною причиною розвитку постурального тремору або тремору дії.
Есенційний тремор — це спадкове екстрапірамідне захворювання, його основним проявом є постурально-кінетичний тремор. Синоніми — ідіопатичний, доброякісний, сімейний тремор.
Есенційний тремор вважається доброякісною патологією, водночас він викликає у хворих значний емоційно-психологічний дискомфорт, соціальну дезадаптацію, а у тяжких випадках призводить до втрати працездатності.
Верхні кінцівки часто уражуються симетрично, але при прогресуванні захворювання воно може поширюватися на голову та голосові зв’язки (рідше — ноги, нижню щелепу, обличчя та тулуб).
Етіологія есенційного тремору сьогодні до кінця не досліджена. За оцінками експертів, близько половини випадків есенційного тремору розвиваються внаслідок генетичної мутації та успадковуються за аутосомно-домінантною ознакою. Водночас у розвитку есенційного тремору відіграють роль і чинники довкілля.
Есенційний тремор відмічається у близько 5% усього населення загалом. Сімейний анамнез можна виявити у близько 50% всіх випадків (спадковий есенційний тремор). Частота розвитку цього патологічного стану підвищується з віком. Захворювання зазвичай дебютує у осіб середнього віку, хоча його початок може фіксуватися в будь-якому віці, а також у дітей, підлітків або осіб похилого віку.
Спорадична форма есенційного тремору розвивається внаслідок мутацій та фенокопій.
Патогенез захворювання на сьогодні до кінця не досліджено.
Передбачається, що розвиток захворювання пов’язаний з патологічними змінами в стовбурі головного мозку (блакитній плямі) та мозочку, але наявність патології мозочка є спірною. Вважається, що есенційний тремор є чинником ризику розвитку хвороби Паркінсона. Крім того, також існує зв’язок між есенційним тремором та дистонічними рухами.
У дослідженнях встановлено, що есенційний тремор пов’язаний із підвищеним ризиком розвитку легких форм когнітивних порушень, зниження пам’яті, керуючих лобових функцій, деменції.
Діагностичні критерії Товариства рухових розладів (Movement Disorders Society):
Есенційний тремор найчастіше двосторонньо уражує кисті та передпліччя, носить симетричний характер. Рідко фіксується асиметрична патологія. У випадках асиметричного есенційного тремору він більш виражений у недомінантній руці.
Спочатку тремор не є постійним і проявляється в певних умовах — при хвилюванні, перевтомі. Надалі він стає постійним і його вираженість поступово збільшується.
Зазвичай частота есенційного тремору становить 6–12 Гц. Есенційний тремор проявляється в руках, коли вони витягнуті; інтенсивність зазвичай зростає наприкінці цілеспрямованих рухів, таких як питво зі склянки або під час проведення тестування — дотику вказівним пальцем кінчика носа.
Амплітуда має тенденцію збільшуватися з віком, а частота має тенденцію до зниження з плином часу.
При фізичному огляді есенційний тремор може бути виявлений за 2 обставин: підвішування рук проти сили тяжіння у фіксованому положенні та під час цілеспрямованої діяльності.
Цікаво, що інтенсивність есенційного тремору зазвичай знижується після прийому невеликої кількості алкоголю (60–70%), але, на відміну від фізіологічного тремору, зазвичай він не підвищується при прийомі кофеїну (кофеїновмісних напоїв).
Важливо, що з припиненням дії алкоголю відмічається феномен віддачі — підвищення інтенсивності тремору проти такої до прийому алкоголю.
У деяких випадках можуть бути виявлені додаткові мозочкові ознаки, такі як аномальна ходьба в тандемі та легкий ступінь атаксії.
Тремор ніг не характерний для есенційного тремору та частіше фіксується при паркінсонізмі.
Може виявлятися вертикальний («так-так») або частіше горизонтальний («ні-ні») тремор шиї, зазвичай пов’язаний з тремором рук. Тремор голови рідко розвивається ізольовано при есенційному треморі. При ізольованому треморі шиї слід враховувати можливість цервікальної дистонії з дистонічним тремором голови.
Також можливі особливі форми есенційного тремору:
Діагноз есенційного тремору ґрунтується на клінічних особливостях та виключенні альтернативного діагнозу.
Основними діагностично значущими особливостями є:
Оцінка тремору ґрунтується на детальному неврологічному обстеженні для виявлення специфічних особливостей тремору, включно з його частотою, амплітудою, характером та розподілом. Слід виявити фактори, що провокують, обтяжують або полегшують стан, такі як кофеїн, алкоголь, ліки, фізичні вправи, втома або стрес.
Важливо зібрати у пацієнта лікарський анамнез, щоб унеможливити збільшення вираженості фізіологічного тремору.
Специфічних біомаркерів чи результатів нейровізуалізації чи інших допоміжних досліджень на підтвердження діагнозу есенційного тремору немає.
Нейровізуалізація (комп’ютерна, магнітно-резонансна томографія) може бути показана, щоб уникнути інших причин тремору.
Лабораторна діагностика: рекомендується аналіз функції щитовидної залози, вмісту міді в сечі та церулоплазміну для виключення хвороби Вільсона — Коновалова, а також обстеження на отруєння важкими металами, такими як свинець, якщо підозрюється якась із цих причин.
На ранніх стадіях патологічного стану зазвичай рекомендують проведення терапії.
Варіанти лікування для пацієнтів зі значними функціональними порушеннями включають немедикаментозну, медикаментозну або інтервенційну терапію.
Терапія першої лінії: пропранолол та примідон. Якщо і примідон, і пропранолол неефективні окремо, їхня комбінація може сприяти зниженню інтенсивності есенційного тремору. Пропранолол зазвичай добре переноситься. Рекомендована стартова доза становить 60 мг/добу, надалі добову дозу підвищують до 120–320 мг/добу. До застосування пропранололу існує низка протипоказань, зокрема атріовентрикулярна блокада ІІ та ІІІ ступенів, синоатріальна блокада, синдром слабкості синусового вузла, синусова брадикардія, артеріальна гіпотензія, бронхіальна астма та ін.
Терапія другої лінії: габапентин, прегабалін, топірамат, бензодіазепіни (клоназепам, алпразолам), блокатори бета-адренорецепторів (атенолол та метопролол), а також зонісамід.
Терапія третьої лінії: німодипін та клозапін.
Для пацієнтів, у яких фармакологічне лікування вищевказаними препаратами неефективне або які не можуть переносити побічні ефекти, може бути показана інтервенційна терапія, включно із глибокою стимуляцією головного мозку (Deep Brain Stimulation — DBS), фокусований ультразвук або радіохірургічна таламотомія гамманожем для лікування стійкого інвалідизувального тремора кінцівок, а також ін’єкції ботулотоксину для терапії стійкого інвалідизувального тремору голови, рук або голосових зв’язок. Ботулотоксин при цьому вводять у м’язи, залучені до гіперкінезу, що сприяє зменшенню вираженості тремтіння. Зазвичай рекомендуються повторні ін’єкції ботулотоксину через 3–6 міс для підтримки стійкого ефекту.
Есенційний тремор — прогресуюче невиліковне захворювання, що призводить до значного зниження якості життя. Можливий розвиток депресивного розладу, тривоги.
Інтенсивний есенційний тремор може викликати інвалідизацію (стійку втрату працездатності).