ЗАСОБИ, ЩО ДІЮТЬ НА ОРГАНИ ЧУТТЯ S Класифікація
Лікарські засоби, що застосовуються в офтальмології
В офтальмологічній практиці зазвичай застосовують препарати місцевої дії. Це пов'язано з анатомо-фізіологічними характеристиками ока, зокрема з особливостями кровообігу та всмоктування лікарських засобів. Ці особливості дозволяють досягати терапевтичних концентрацій препаратів у тканинах очного яблука за мінімальної системної дії на організм людини.
Протимікробні засоби
При інфекційно-запальних захворюваннях очей завжди потрібна активна терапевтична тактика. Особливості кровообігу та імунологічних реакцій в очному яблуку зумовлюють швидке прогресування патологічного процесу. Розростання фіброзної тканини рано призводить до порушення оптичних властивостей рогівки та кришталика, що значно й часто незворотно порушує чіткість зору.
Блефарокератокон'юнктивіт (БКК) є неспецифічним запаленням поверхні ока і повік. Діагноз встановлюється клінічно і ґрунтується на змінах краю повіки (телеангіектазії, потовщення, рубцювання), дисфункції мейбомієвих залоз, гіперемії та/або хемозі кон'юнктиви та запаленні рогівки (точковий епітеліальний кератит, помутніння рогівки, виразкування, стоншення, васкуляризація та рубцювання). БКК супроводжується такими симптомами, як сльозотеча, свербіж, печіння, відчуття стороннього тіла та фотофобія.
Місцеві антибіотики застосовуються при БКК завдяки їх як антибіотичній, так і протизапальній дії. S. aureus та S. epidermidis найчастіше колонізують кон'юнктиву та повіки при БКК, тому для лікування таких пацієнтів застосовують топічні антибіотики з відповідним спектром активності. Мазі часто використовують для нанесення не лише на кон'юнктиву, а й у зоні росту вій. Топічні антибіотики можуть застосовуватися окремо при легкій формі захворювання або у поєднанні із системними антибіотиками при більш тяжкому перебігу патології або в разі неможливості адекватного місцевого застосування, наприклад, у дітей.
Еритроміцин є найчастіше застосовуваним системним антибіотиком при БКК у дітей; також повідомлялося про його місцеве використання. Еритроміцин як представник класу макролідних антибіотиків має антибактеріальні, а також протизапальні властивості. Ефект може бути бактерицидним або бактеріостатичним, залежно від виду бактерій, концентрації препарату, фази життєдіяльності патогенного мікроорганізму та розміру інокуляту. In vitro макролідні антибіотики знижують вивільнення прозапальних цитокінів, особливо інтерлейкіну (ІЛ)-1β, ІЛ-6, ІЛ-8 та ІЛ-12, фактора некрозу пухлини-α та матриксної металопротеїнази (ММП)-1, ММП-3 та ММП-9 та впливають на хемотаксис та фагоцитоз нейрофілів. У моделі запалення рогівки на тваринах макролідний антибіотик азитроміцин зменшував міграцію лейкоцитів у рогівку та знижував рівні експресії мРНК ІЛ-1β, фактора некрозу пухлини-α та молекули міжклітинної адгезії 1 ( O'Gallagher Michael, 2017).
Протизапальні лікарські засоби
Глюкокортикоїди мають потужну протизапальну дію; вони зв'язуються з цитоплазматичними глюкокортикоїдними стероїдними рецепторами та переміщуються в ядро клітини, викликаючи збільшення транскрипції білків, що інгібують продукцію медіаторів запалення, наприклад, ліпокортину. Кортикостероїди також пригнічують транскрипцію прозапальних цитокінів. Побічні ефекти місцевої терапії кортикостероїдами включають підвищення внутрішньоочного тиску з подальшим пошкодженням аксонів гангліозних клітин сітківки (глаукома), помутніння кришталика (катаракта), підвищену сприйнятливість рогівки до інфекцій (бактеріальний/герпетичний кератит з ризиком рубця чи перфорації рогівки). При БКК часто застосовують у порядку зниження ефективності такі топічні кортикостероїди, як дексаметазон, преднізолон, фторметолон. Перспективним напрямом у офтальмології є застосування імуносупресантів. Циклоспорин застосовують при лікуванні пацієнтів з атопічним кератокон'юнктивітом у разі неефективності кортикостероїдів. На фоні лікування спостерігаються такі ефекти, як зменшення кількості включень мейбомієвих залоз, зміни слізної плівки, а також усунення сухості рогівки за рахунок зменшення вираженості запалення мейбомієвих залоз та модулювання популяцій імунних клітин у кон'юнктиві та слізній залозі (O'Gallagher M., 2017).
Протиглаукомні препарати та міотичні лікарські засоби
Глаукома є хронічною прогресуючою оптичною нейропатією, зазвичай асоційованою з підвищеним внутрішньоочним тиском (ВОТ). Вона характеризується ураженням зорового нерва, що прогресує з часом, та функціональними дефектами поля зору, які на пізній стадії можуть призвести до сліпоти. Нещодавні звіти Всесвітньої організації охорони здоров'я показують, що з 37 млн сліпих 4,5–5 млн людей втратили зір внаслідок глаукоми. Її поширеність підвищується з переходом до старших вікових груп, а саме: серед осіб віком старше 40 років близько 2,4% хворих на глаукому, а серед осіб старше 70 років цей показник підвищується до 7%.
Хоча виникнення та прогресування глаукоми асоційоване з декількома факторами ризику, наявність високих рівнів ВОТ є найважливішим з них і єдиним, який на даний час можна модифікувати. Таким чином, зниження ВОТ є найбільш ефективною та клінічно прийнятною терапевтичною стратегією, що використовується для запобігання погіршенню стану диска зорового нерва та прогресуванню втрати зору. Незважаючи на успіхи в лазерному та хірургічному лікуванні, гіпотензивні краплі для місцевого застосування залишаються стандартною терапією при глаукомі, яка, як хронічне захворювання, передбачає тривале лікування, часто із застосуванням кількох офтальмологічних препаратів. Існує п'ять категорій лікарських засобів для місцевого застосування, доступних для лікування пацієнтів з глаукомою, а саме: холінергічні засоби, адреноміметики, інгібітори карбоангідрази, антагоністи β-адренорецепторів та аналоги простагландинів, застосування яких дозволяє досягти задовільного терапевтичного ефекту (Kaštelan S., 2013).
Протинабрякові та антиалергічні лікарські засоби
Алергічний кон'юнктивіт (АК) є запальним захворюванням кон'юнктиви, основою патогенезу якого є алергічна реакція типу I. АК класифікують залежно від наявності проліферативних змін, супутнього атопічного дерматиту та механічного подразнення стороннім тілом. АК може бути сезонним або цілорічним. Папілярний кон'юнктивіт супроводжується проліферативними змінами кон'юнктиви верхньої повіки та зазвичай викликаний механічним подразненням, наприклад контактними лінзами або шовним матеріалом.
Перша лінія терапії при АК — місцеві протиалергічні препарати. Стабілізатор гладких клітин та антагоніст гістамінових H1-рецепторів можна застосовувати окремо або комбінувати. У період наявності виражених симптомів застосовують очні краплі, що містять кортикостероїди. При сезонному АК застосування препаратів починають приблизно за 2 тиж до прогнозованого дня початку викиду пилку або при появі перших симптомів захворювання. У разі помірних або інтенсивних симптомів і недостатньої ефективності протиалергічних препаратів призначають очні краплі, діючою речовиною яких є імуносупресанти. Якщо АК пов'язаний з наявністю механічного подразника — найчастіше контактна лінза — контакт із подразником припиняють (Takamura E., 2017).
Лікарські засоби, що застосовуються при судинних захворюваннях
Деякі очні захворювання характеризуються надмірним ангіогенезом, який викликає виражене зниження зору та захворювання очей у всьому світі. Найбільш поширеними з них є вікова дегенерація жовтої плями, діабетична ретинопатія та оклюзія вен сітківки. Патогенез цих захворювань ґрунтується на патологічному процесі ангіогенезу, що включає деградацію базальної мембрани, позаклітинний протеоліз та аномальний ріст кровоносних судин. Одним з ключових аспектів терапії при патологічному неоангіогенезі є блокування фактора зростання ендотелію судин (vascular endothelial growth factor — VEGF), який відіграє вирішальну роль у формуванні та проростанні нових кровоносних судин як при нормальних фізіологічних, так і при патологічних станах. Терапія анти-VEGF спричинила революцію в лікуванні пацієнтів із захворюваннями сітківки, пов'язаними з патологічним ангіогенезом, за рахунок зниження проникності судин та гальмування формування нових судин, що викликають хоріоїдальну та ретинальну неоваскуляризацію. На даний час біологічна терапія при патологічному офтальмологічному ангіогенезі заснована на введенні анти-VEGF агентів інтравітреально. Молекули, схвалені з цією метою для офтальмологічного застосування, включають пегаптаніб, ранібізумаб та афліберцепт (Formica M.L., 2021).
Інші офтальмологічні лікарські засоби
Синдром сухого ока визначається як багатофакторне захворювання слізного апарату та поверхні ока, що призводить до дискомфорту, порушень зору та нестабільності слізної плівки з потенційним пошкодженням поверхні ока. Очна поверхня (рогівка, кон'юнктива, додаткові слізні залози), мейбомієві залози (специфічні сальні залози краю повіки, що виробляють зовнішню ліпідну плівку слізної плівки), основна слізна залоза та іннервація між ними утворюють функціональну одиницю. Одна або кілька складових можуть бути уражені при синдромі сухого ока. Нещодавні дослідження показали, що синдром сухого ока є запальним захворюванням, яке за своїм патогенезом подібне до аутоімунних захворювань. Агресивна дія на поверхню ока (фактори навколишнього середовища, інфекція, ендогенний стрес, антигени, генетичні фактори) постулюється як патогенетичний пусковий механізм. Прозапальні цитокіни, хемокіни та матриксні металопротеїнази спричиняють експансію аутореактивних Т-хелперів, які інфільтрують поверхню ока та слізну залозу. В результаті виникає замкнене коло запалення та альтерації поверхні очного яблука.
Основою терапії при синдромі сухого ока всіх ступенів тяжкості є штучні сльози. На сьогодні не проводили великих рандомізованих контрольованих досліджень для порівняльної оцінки різних видів штучних сліз. За даними невеликих рандомізованих досліджень встановлено, що штучні сльози:
- стабілізують слізну плівку;
- зменшують поверхневу напругу ока;
- підвищують оптичну якість поверхні та покращують контрастність зображення.
У якості замісної терапії при синдромі сухого ока застосовуються препарати на основі декстрану полівінілового спирту, повідону, похідних целюлози та гіалуронової кислоти, пантенолу. Залежно від тяжкості захворювання можна застосовувати препарати з різною в'язкістю – гелі з низькою чи високою в'язкістю (карбомери) та мазі. У цілому при захворюваннях поверхні ока слід застосовувати препарати, що не містять бензалконію хлорид (епітеліотоксин) як консервант. При дисфункції мейбомієвих залоз застосовують штучні сльози, що містять ліпіди, такі як тригліцериди, фосфоліпіди та рицинова олія (Messmer E.M., 2015).
Препарати, що застосовуються у отології
У отоларингології ряд препаратів застосовують для лікування запальних захворювань вуха. Зазвичай це хвороби бактеріальної етіології, перебіг яких відбувається за типом гострого запального процесу, тому для лікування таких пацієнтів застосовують діючі речовини з антисептичними, антибактеріальними, протигрибковими, протизапальними та знеболювальними властивостями. Протизапальна дія препаратів пов'язана із включенням до їх складу кортикостероїдів (дексаметазон або феназон добре всмоктуються у тканині слухового проходу), а знеболювальна — за рахунок лідокаїну.
Деякі виробники випускають препарати у формі крапель, які можна застосовувати місцево як у вухо, так і в око. У якості діючої речовини у таких лікарських засобах виступають ципрофлоксацин, норфлоксацин і мірамістин, окремо або в комбінації з дексаметазоном.