Препарати для зниження кислотності шлунка
З метою зниження кислотності шлунка застосовують ряд препаратів різних груп, включаючи:
антациди
- сполуки алюмінію (алюмінію фосфат);
- комбіновані препарати, що містять сполуки алюмінію, кальцію та магнію (магальдрат, гідроталцит), антациди з вітрогонними (симетикон) і антациди в комбінаціях з іншими препаратами (наприклад анестезин);
засоби для лікування пацієнтів з пептичною виразкою та гастроезофагеальною рефлюксною хворобою:
- антагоністи Н2-реценторів;
- простагландини;
- інгібітори протонної помпи (ІПП);
- комбінації для ерадикації Helicobacter pylori (наприклад омепразол, амоксицилін і кларитроміцин; лансопразол, кларитроміцин і тинідазол);
- інші препарати (сукральфат, пірензепін, вісмуту субцитрат, альгінова кислота, ребаміпід, комбінації, що містять вісмуту субцитрат та інші препарати);
інші засоби для лікування пацієнтів із кислото-залежними захворюваннями (альтан, даларгін, рослинні збори).
Кому потрібні таблетки для зниження кислотності?
Кислотозалежні захворювання включають виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки, гастрит, гастродуоденіт, гастроезофагеальну рефлюксну хворобу. За оцінками експертів, у США діагностують близько 500 000 випадків виразкової хвороби на рік (Ramakrishnan K., 2007). Ризик розвитку виразкової хвороби не залежить від віку (Jahagirdaar D., 2019). Основними симптомами є дискомфорт і біль в епігастральній ділянці, інтенсивність яких знижується після їди або прийому антацидів, часто біль виникає, коли пацієнт голодний, у тому числі вночі, може відзначатися зниження апетиту та зменшення маси тіла. Найбільш небезпечними ускладненнями є кровотеча, перфорація, пенетрація та малігнізація (розвиток злоякісної пухлини, раку шлунка) виразки.
Які основні препарати застосовуються сьогодні для нормалізації кислотності шлунка?
Головним принципом лікування пацієнтів з гастритом з підвищеною кислотністю шлункового соку, виразковою хворобою шлунка та гастроезофагеальною рефлюксною хворобою є зниження рівня кислотності шлункового соку. При підвищеній концентрації соляна кислота чинить на слизову оболонку подразнювальну, ушкоджувальну дію і призводить до утворення виразок та ерозій. Найчастіше для зниження кислотності застосовуються ІПП, блокатори Н2-гістамінових рецепторів та антациди.
Дія антацидів реалізується у просвіті шлунка, де вони нейтралізують соляну кислоту. Ці препарати не впливають на її продукцію парієтальними клітинами шлунка.
Основні ефекти антацидів:
- антацидний (кислотонейтралізувальний);
- антипіретичний;
- обволікальний;
- адсорбувальний.
Антациди також мають низку важливих клінічних переваг:
- швидкий ефект — вони починають діяти вже через 7 хв після прийому внутрішньо. Таким чином, зменшення болю і печії досягається майже відразу після прийому препарату. Для порівняння, кислотознижувальний ефект ІПП розвивається за кілька годин;
- антациди можуть призначатися у вигляді монотерпії курсом, на вимогу (у разі розвитку симптомів) поєднано з ІПП або блокаторами Н2-гістамінових рецепторів (Ferrer F.N., 2000) або після завершення курсу лікування вищеназваними препаратами для попередження компенсаторного підвищення кислотності при їх відміні;
- у частини пацієнтів з підвищеною кислотністю шлункового соку спостерігається резистентність до ІПП та блокаторів Н2-гістамінових рецепторів. У такому разі рекомендується застосовувати антациди;
- таблетки для зниження кислотності з групи антацидів можна застосовувати у дітей. Дітям дошкільного віку рекомендується прийом алюмінію фосфату (Ching C.K., Lam S.K. et al., 1994);
- антациди можна застосовувати у формі таблеток/суспензії при підвищеній кислотності у вагітних (Neilson J., 2008).
Інгібітори протонної помпи (ІПП)
ІПП — омепразол, ланзапрозол, пантопразол, рабепразол, езомепразол та ін. Ці препарати нині вважають основою лікування пацієнтів з кислотозалежними захворюваннями. У клінічних дослідженнях показано їх більш високу ефективність порівняно з блокаторами Н2-гістамінових рецепторів (Horn J., 2000). Клінічні переваги ІПП:
- знижують утворення соляної кислоти у шлунку;
- профілактично препарати цієї групи можуть застосовуватися після травм, опіків (профілактика так званих «стресових виразок»), при терапії нестероїдними протизапальними препаратами;
- ІПП можна приймати курсами різної тривалості та «на вимогу» — у разі виникнення симптомів (печії, болі).
Блокатори Н2-гістамінових рецепторів
Блокатори Н2-гістамінових рецепторів (ранітидин, фамотидин) також знижують утворення соляної кислоти у шлунку. При цьому вони знижують як базальну, так і стимульовану секрецію.
Вісмуту субцитрат має слабкий кислотонейтралізувальний ефект та інгібує активність пепсину. Він не знижує секрецію соляної кислоти. Вісмуту субцитрат запобігає адгезії Helicobacter pylori до слизової оболонки шлунка та зменшує вираженість запального процесу (Lee S.P., 1991). У кислому середовищі шлунка вісмуту субцитрат утворює захисну плівку на поверхні виразок та ерозованої слизової оболонки, тим самим захищаючи від подразнювальної дії соляної кислоти шлункового соку та сприяючи накопиченню в зоні пошкодження слизової оболонки епідермального фактора росту. Крім того, вісмуту субцитрат сприяє збільшенню синтезу простагландину Е2, утворенню слизу, що покриває слизову оболонку.
Мізопростол є синтетичним похідним простагландину Е1. Має наступні ефекти:
- цитопротекторний;
- інгібує базальну та стимульовану секрецію соляної кислоти;
- зменшує об'єм секреції шлункового соку;
- знижує протеолітичну активність шлункового соку.
Препарат також застосовується профілактично — при тривалій терапії нестероїдними протизапальними препаратами для профілактики ерозивних та виразкових уражень шлунка.
У лікуванні пацієнтів із кислотозалежними захворюваннями шлунково-кишкового тракту застосовуються рослинні препарати. Так, при підвищеній кислотності рекомендуються рослинні збори, до складу яких входять кореневище лепехи, корінь алтею, квітки безсмертника, трава звіробою, квітки ромашки, квітки календули, корінь солодки, листя шавлії. Крім того, широко застосовується відвар насіння льону, що виявляє обволікальну, захисну, протизапальну, прорегенераторну дію.