Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) є клінічним синдромом, що характеризується наявністю симптомів або ураженням слизової оболонки стравоходу. Основний механізм захворювання полягає в порушенні функції нижнього стравохідного сфінктера (НСС), що спричиняє патологічне повернення шлункового вмісту в стравохід. Однак етіологія ГЕРХ багатофакторна і може містити додаткові системні захворювання і медикаментозні фактори.
Системні захворювання: системна склеродермія, цукровий діабет, алкогольна полінейропатія, гормональні розлади.
Лікарські засоби: до препаратів, що сприяють рефлюксу, належать пероральні контрацептиви, нітрати, блокатори кальцієвих каналів, метилксантини та β2-міметики.
Додаткові фактори: грижа стравохідного отвору діафрагми, період вагітності, ожиріння.
ГЕРХ — це не просто порушення функції НСС, а й захворювання з багатофакторною етіологією, що потребує комплексного підходу до діагностики та лікування. При виборі терапевтичної стратегії особливо важливо враховувати супутні системні захворювання та лікарські засоби, які приймає пацієнт.
ГЕРХ є складним клінічним синдромом, що характеризується різноманітними симптомами і потенційними ускладненнями. Необхідно розглянути основні прояви ГЕРХ та звернути увагу на важливість своєчасної діагностики та лікування.
Симптоми з боку стравоходу: печія та регургітація.
Серед найбільш поширених стравохідних симптомів виділяють печію та регургітацію. Ці симптоми часто посилюються в певних позах, наприклад, лежачи на спині, та можуть виникати після вживання жирних чи великих порцій їжі.
Позастравоходні симптоми: захриплість голосу та сухий кашель, які можуть бути спричинені аспірацією шлункового вмісту або рефлекторними механізмами. ГЕРХ може стати причиною некардіального загрудинного болю, становлячи близько 50% випадків цього симптому.
Симптоми «червоних прапорців» (необхідна швидка ендоскопічна діагностика). Ці симптоми включають дисфагію, одинофагію, втрату ваги та кровотечу з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) і вказують на серйозні ускладнення з його боку.
Безсимптомний перебіг та ремісії: у деяких випадках ГЕРХ може протікати без явних симптомів, у такому разі її діагностують випадково при ендоскопічному дослідженні. Також характерна наявність періодів загострень та ремісій.
Нелікована ГЕРХ може призводити до серйозних ускладнень, зокрема ерозивного езофагіту, стравоходу Барретта і навіть раку стравоходу.
ГЕРХ — це багатофакторне захворювання з широким спектром клінічних проявів. Усвідомлення повного спектра симптомів та можливих ускладнень критично важливе для ефективної діагностики та лікування цього поширеного стану.
Допоміжні дослідження
Ендоскопія є найбільш ефективним методом діагностики:
За допомогою ендоскопічних методів можна виявити різні аномалії, такі як:
Ендоскопія з біопсією — цінний інструмент у діагностиці та управлінні ГЕРХ, особливо при фіксації хронічних симптомів, негативних результатах медикаментозної терапії або атипових проявах. Метод дозволяє оцінити структурні зміни стравоходу та може бути критично важливим для визначення довгострокової стратегії лікування.
Діагностика ГЕРХ — складний та багаторівневий процес. Кожен із цих методів діагностики має свої переваги та обмеження. У той час як рентгенографія з контрастуванням може бути необхідна для виявлення анатомічних аномалій, 24-годинний езофаго-імпеданс-рН-моніторинг та манометрія стравоходу демонструють глибший аналіз стану пацієнта. Вибір методу залежить від клінічної картини, симптоматики та передбачуваних ускладнень.
ГЕРХ є поширеним захворюванням, симптоми якого можуть перетинатися з низкою інших станів/захворювань. Для точної діагностики та ефективного лікування важливо провести диференційну діагностику з урахуванням можливих альтернативних причин симптоматики. Існують різні захворювання та стани, які можуть імітувати або супроводжувати ГЕРХ:
Диференційна діагностика є ключовим елементом ефективного лікування ГЕРХ. Розгляд альтернативних діагнозів, зокрема інших форм езофагіту, захворювань ШКТ, порушень моторики, онкологічних та кардіологічних станів, дозволяє уточнити діагноз та визначити найкращий план лікування.
ГЕРХ — це хронічне захворювання, що потребує довгострокового управління для контролю симптомів та запобігання ускладненням. Оскільки хвороба може супроводжувати людину протягом усього життя, важливо знати, як ефективно проводити профілактику розвитку ускладнень. Нижче наведено декілька рекомендацій, які допоможуть у цьому.
Загальні рекомендації:
Управління ГЕРХ — це довгостроковий процес, що потребує послідовних зусиль. Дотримання цих рекомендацій може значно поліпшити якість життя та запобігти розвитку ускладнень.
Лікування ГЕРХ у більшості випадків ґрунтується на застосуванні лікарських засобів, що гальмують секрецію соляної кислоти у шлунку. Це дозволяє контролювати симптоми та запобігти розвитку ускладнень. Для ефективного лікування важливо правильно підібрати препарат та його дозування.
Лікування має бути індивідуалізоване. Необхідно регулярно переглядати дозу і сам препарат відповідно до динаміки симптомів та можливих побічних ефектів.
При лікуванні ГЕРХ важливо оптимально підібрати препарати та їх дозу. Найбільш поширені варіанти містять ІПП та Н2-блокатори, кожен з яких має свої переваги та недоліки.
Для легких форм ГЕРХ рекомендовано почати з препаратів, що нейтралізують соляну кислоту, та застосовувати їх «на вимогу».
Прокінетичні препарати, такі як ітоприд, можна застосовувати як доповнення до основної терапії.
При лікуванні ГЕРХ важливо розглянути всі доступні опції. Нейтралізуючі та протекторні препарати, а також прокінетичні лікарські засоби можна вважати ефективним доповненням або альтернативою до ІПП залежно від конкретної клінічної картини.
Хірургічне лікування ГЕРХ часто пропонують як останній варіант, коли фармакологічна терапія недостатньо ефективна або не підходить з інших причин.
Близько 50% пацієнтів через різні проміжки часу після операції все ж таки потребують фармакологічного лікування. Це особливо важливо враховувати під час планування хірургічного втручання.
Хірургічне лікування ГЕРХ — це варіант для певних категорій пацієнтів, і воно має бути ретельно обговорене з медичними фахівцями. Ефективність операції та необхідність подальшого фармакотерапевтичного втручання можуть варіювати час від часу.
Контрольна ендоскопія є важливим інструментом для оцінки ефективності лікування та можливих ускладнень при ГЕРХ. Вона особливо рекомендована для пацієнтів з тяжкими формами рефлюкс-езофагіту та різними ускладненнями, пов’язаними з ГЕРХ.
Контрольна ендоскопія — це не просто діагностичний метод, а й інструмент для ефективного лікування та контролю ГЕРХ, особливо у випадках з тяжким рефлюкс-езофагітом та ускладненнями.
1. Стравохід Барретта є станом, в якому нижня ділянка стравоходу піддається змінам на клітинному рівні. У нормі тут має бути плоский епітелій, але через хронічний вплив шлункового соку відбувається заміщення на циліндричний. Це переміщення називається Z-лінією, і її часто діагностують лише під час проведення ендоскопії з подальшою біопсією слизової оболонки.
Фактори ризику: тривалий період ГЕРХ, вік старше 50 років, чоловіча стать, європеоїдна раса, наявність грижі стравохідного отвору діафрагми, а також підвищений індекс маси тіла та ожиріння. Особливість стану полягає в тому, що він часто безсимптомний.
Щодо діагностичних критеріїв, то існують різні підходи. За рекомендаціями AGA та ACG, необхідно гістологічне підтвердження кишкової метаплазії. Згідно з рекомендаціями BSG, достатньо наявності циліндричного епітелію, без виявлення конкретного типу метаплазії.
Скринінг рекомендований чоловікам віком старше 60 років із тривалим (понад 10 років) періодом симптомів ГЕРХ. Однак, якщо у пацієнта ГЕРХ без додаткових факторів ризику, специфічного скринінгу на стравохід Барретта, як правило, не проводять.
Лікування цього стану аналогічне до лікування ГЕРХ, але варто розуміти, що метаплазія, як правило, не зникає, навіть якщо симптоми ГЕРХ усунені або під контролем.
Стравохід Барретта є передраковим станом, що збільшує ризик розвитку аденокарциноми стравоходу близько на 0,5% щороку. Це робить моніторинг такого стану дуже важливим. Гістологічне дослідження біопсійного матеріалу, взятого в ході ендоскопії, дозволяє оцінити ступінь дисплазії та вирішити питання щодо подальшого ведення пацієнта.
Якщо дисплазія відсутня і немає інших факторів ризику, активний контроль за станом зазвичай не рекомендовано. Однак, якщо дисплазія низького ступеня, то пропонують проводити моніторинг кожні 6–12 міс. Залежно від додаткових факторів ризику може бути рекомендовано ендоскопічне лікування.
У разі дисплазії високого ступеня переважним є ендоскопічне лікування, зокрема резекція слизової оболонки або її абляція з використанням радіохвильової терапії (RFA) або фотодинамічної терапії. Варто зазначити, що абляція у поєднанні з інтенсивною терапією, спрямованою на пригнічення секреції шлункового соку, може призвести до заміщення метаплазованого циліндричного епітелію на плоский.
За наявності дисплазії високого ступеня одним із радикальних методів лікування є видалення стравоходу, хоча дотепер не доведено, що цей або будь-який інший метод підвищує загальний рівень виживаності пацієнтів.
Таким чином, нагляд за станом пацієнтів зі стравоходом Барретта потребує індивідуалізованого підходу та регулярного моніторингу, особливо в разі, коли є ознаки дисплазії.
2. Звуження стравоходу, зазвичай, викликане хронічними рубцевими змінами, часто є результатом запущеної форми ГЕРХ (ступінь D). Цей стан може зумовити дисфагію або утруднене ковтання, що робить його діагностику актуальним і важливим завданням.
Діагноз зазвичай встановлюють з урахуванням анамнезу, підкріпленого результатами ендоскопічного дослідження. Гістологічне дослідження біоптатів у цьому контексті необхідне для виключення вірогідності розвитку раку стравоходу, що є критично важливим кроком у діагностичному процесі.
Лікування такого типу звуження стравоходу, як правило, передбачає ендоскопічне розширення зони звуження. Цей метод дозволяє відновити нормальний прохід їжі та зменшити симптоми дисфагії. У разі наявності супутньої виразкової патології може бути рекомендовано призначення ІПП для зниження рівня кислотності шлункового вмісту та полегшення процесу загоєння виразок.
Таким чином, при звуженні стравоходу потрібен комплексний підхід до діагностики та лікування, зокрема ендоскопічне дослідження та можлива додаткова терапія для супутніх станів.
3. Кровотеча із ШКТ.
4. Аденокарцинома стравоходу.
Залежно від класифікації Лос-Анджелес, ГЕРХ може виявляти різні прогнози та ризики ускладнень. При ступенях A і B стан зазвичай більш сприятливий і рідко призводить до серйозних ускладнень. Однак при ступенях C і D ситуація стає складнішою.
Зокрема, при цих ступенях значно зростає ймовірність таких ускладнень, як звуження стравоходу та кровотеча із ШКТ. Звуження стравоходу може призвести до проблем із ковтанням і потребує спеціалізованого лікування, що часто містить ендоскопічне розширення. Кровотечі із ШКТ, зі свого боку, можуть стати причиною екстреної госпіталізації та потребувати невідкладних медичних заходів.
Тому, при ступенях C і D необхідний суворіший медичний контроль і, можливо, більш складне лікування для запобігання розвитку цих ускладнень. Необхідно також враховувати індивідуальні фактори ризику та стан пацієнта при розробці плану лікування.
Таким чином, класифікація Лос-Анджелес відіграє ключову роль у визначенні прогнозу та плануванні лікування ГЕРХ, особливо за наявності більш серйозних ступенів захворювання.