Сорбіфер Дурулес (Sorbifer^® Durules^®)

Допоміжні речовини: повідон, поліетену порошок, карбомери, магнію стеарат;
склад оболонки: гіпромелоза, макроголи, титану діоксид (Е171), заліза оксид жовтий (Е 172), парафін.

Заліза (II) сульфат безводний - 320 мг

Кислота аскорбінова - 60 мг

фармакодинаміка. Заліза сульфат поповнює нестачу заліза в організмі. Як частина протопорфіринової простетичної групи гемоглобіну залізо (ІІ) відіграє важливу роль у зв’язуванні і транспорті кисню та вуглекислого газу.
У складі протопорфіринової групи ферментів цитохрому залізо відіграє ключову роль у процесах транспорту електронів. У цих процесах поглинання і вивільнення електронів здійснюється шляхом зворотної трансформації (Fe (II) ↔ Fe (III)).
Велика кількість заліза може бути також виявлена в молекулах міоглобіну м’язів.
Вітамін С підвищує абсорбцію заліза у кишковому тракті та бере участь у окисно-відновних процесах.
Фармакокінетика. Залізо всмоктується із дванадцятипалої кишки і проксимальної частини порожньої кишки. Швидкість абсорбції гемзв’язаного заліза становить майже 20%, тоді як гемнезв’язаного заліза — приблизно 10%. Для кращого всмоктування залізо має знаходитися у формі Fe (II). Соляна кислота в шлунку і вітамін С сприяють всмоктуванню заліза шляхом відновлення Fe (III) у Fe (II).
Залізо (Fe (II) — ferro), надходячи в епітеліальні клітини кишечнику, окиснюється до Fe (III) — ferri і зв’язується з апоферитином. Одна частина апоферитину надходить у кровообіг, інша залишається тимчасово в епітеліальних клітинах кишечнику у вигляді феритину, який або надходить у кровообіг через 1–2 дні, або виводиться з калом разом зі злущеним епітелієм. Майже ¹/₃ заліза, що надходить у кровообіг, зв’язується з апотрансферином, завдяки чому молекула перетворюється на трансферин. Залізо транспортується до органів-мішеней у вигляді трансферину, який після зв’язування з позаклітинними рецепторами надходить до цитоплазми шляхом ендоцитозу. Тут залізо відокремлюється від трансферину і знову зв’язується з апоферитином. Під впливом апоферитину залізо окиснюється і окиснена форма [Fe (III)] відновлюється до флавопротеїну.
Метод виготовлення таблеток, вкритих оболонкою, забезпечує безперервне вивільнення іонів заліза (II). Під час їх проходження через ШКТ іони заліза (II) протягом 6 год безперервно вивільняються з пористої матриці. Повільне вивільнення діючої речовини запобігає небезпечно високим концентраціям заліза, завдяки чому можна уникнути подразнення кишкового епітелію.

профілактика та лікування залізодефіцитної анемії.

для профілактики анемії дорослим та дітям віком від 12 років призначають по 1 таблетці на добу. Для лікування анемії дорослим та дітям віком від 12 років призначають по 1 таблетці 2 рази на добу. Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи, запиваючи склянкою води, принаймні за 30 хв до їди. У разі виникнення побічних реакцій добову дозу можна знизити на 50% (1 таблетка на добу).
Протягом перших 6 міс вагітності рекомендована доза препарату — 1 таблетка на добу, в останній триместрі вагітності, а також у період годування груддю — по 1 таблетці 2 рази на добу. Тривалість лікування залежить від індивідуальних результатів перевірки вмісту заліза в плазмі крові. Після нормалізації рівня гемоглобіну введення препарату має тривати до повного насичення запасів заліза (приблизно 2 міс).
У разі наявності симптомів залізодефіцитної анемії середня тривалість лікування становить 3–6 міс.
Діти
Препарат застосовують у дітей віком від 12 років.

підвищена чутливість до будь-якого компонента лікарського засобу; стеноз стравоходу та/або інші обструктивні захворювання ШКТ; пептична виразка, виразковий коліт у фазі загострення; дивертикул кишечнику; кишкова непрохідність; стани, що супроводжуються підвищеним накопиченням заліза (гемохроматоз, гемосидероз); повторна гемотрансфузія; інші види анемій, не зумовлені дефіцитом заліза (наприклад апластична та гемолітична анемія, хронічний гемоліз, анемія, спричинена недостатністю вітаміну B₁₂); порушення механізмів включення заліза у гемоглобін (анемія, що спричинена отруєнням свинцем) сидероахрестична анемія; тромбоз, схильність до тромбозів, тромбофлебіт, тяжкі захворювання нирок; одночасне застосування парентеральних форм заліза; розлад механізмів виведення заліза (таласемія); цукровий діабет; сечокам’яна хвороба (при застосуванні аскорбінової кислоти понад 1 г/добу); непереносимість фруктози.

з боку ШКТ: дискомфорт у животі, диспепсія, гатроспазм, блювання, анорексія, біль в епігастрії/животі, гастрит, метеоризм. Тривале застосування високих доз пероральних препаратів заліза, особливо пацієнтами літнього віку, може спричинити запор, що іноді призводить до копростазу.
При застосуванні високих доз у результаті контактного подразнення слизової оболонки травного тракту таблетками сульфату заліза можливі гастроінтестинальні ерозії/виразки (у тому числі стравоходу), кровотечі, стеноз стравоходу.
При тривалому застосуванні аскорбінової кислоти у дозах понад 1 г/добу — подразнення слизової оболонки травного тракту, печія.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, у тому числі висипання, екзема, свербіж, кропив’янка, гіперемія шкіри, анафілактичні реакції, у тому числі біль у горлі, ангіоедема, анафілактичний шок при наявності сенсибілізації, дихальні реакції гіперчутливості.
З боку сечовидільної системи: підкислення сечі, гіпероксалатурія у пацієнтів з групи ризику при дозах аскорбінової кислоти, що перевищують 1 г/добу; при тривалому застосуванні у високих дозах – пошкодження гломерулярного апарату нирок, кристалурія, формування уратних, цистинових та/або оксалатних конкрементів у нирках та сечовивідних шляхах, ниркова недостатність. Дози аскорбінової кислоти понад 600 мг/добу мають сечогінний ефект.
З боку обміну речовин: при тривалому застосуванні у високих дозах (препарат містить аскорбінову кислоту) – гіпервітаміноз С, погіршення трофіки тканин, пригнічення функції інсулярного апарату підшлункової залози (гіперглікемія, глюкозурія), порушення синтезу глікогену, цукровий діабет, затримка натрію і рідини, порушення обміну цинку, міді.
З боку серцево-судинної системи: АГ, дистрофія міокарда, відчуття здавлювання за грудниною, відчуття жару, розвиток мікроангіопатій.
З боку кровотворної системи: тромбоцитоз, тромбоутворення, гіперпротромбінемія, еритроцитопенія, нейтрофільний лейкоцитоз; у хворих із недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази кров’яних тілець можливий гемоліз еритроцитів.
З боку нервової системи: підвищена збудливість, порушення сну, головний біль, запаморочення, слабкість, дратівливість, втомлюваність.

лікарський засіб ефективний лише при залізодефіцитній анемії та неефективний при анеміях, що не пов’язані з дефіцитом заліза. Перед початком лікування слід встановити діагноз дефіциту заліза (рівень заліза в сироватці крові, висока загальна здатність заліза до зв’язування у сироватці крові) та виключити специфічні причини дефіциту заліза (наприклад ерозії шлунка або карцинома ободової кишки).
Недоцільно застосовувати його при зниженні концентрації заліза в сироватці крові/анеміях, що спричинені хронічними/гострими запальними процесами або новоутвореннями, оскільки залізо, що вводиться в організм, накопичується у ретикулоендотеліальній системі та починає використовуватися організмом тільки після виліковування основного захворювання.
Для уникнення можливого передозування необхідно дотримуватися особливої обережності при застосуванні харчових або інших добавок, що містять солі заліза.
Препарати заліза слід з обережністю застосовувати при лейкозі, ревматоїдному артриті, хронічних захворюваннях печінки та нирок, у фазі ремісії виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, запальних захворювань ШКТ та хвороб кишечнику (ентерит, виразковий коліт, хвороба Крона).
У пацієнтів, у яких одночасно відмічають анемію та хворобу Крона, може виникнути стан надмірного накопичення заліза, а симптоми анемії не зникатимуть. Такі пацієнти потребують ретельного обстеження та одночасного лікування анемії та хвороби Крона.
Запальні і виразкові захворювання органів травного тракту можуть загострюватися при пероральному прийомі препарату.
Вважається, що препарати заліза підвищують патогенність деяких мікроорганізмів і можуть негативно впливати на прогноз перебігу інфекційних хвороб у ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Тому ВІЛ-інфікованим пацієнтам, у яких не зареєстрована залізодефіцитна анемія, не слід призначати препарати заліза.
При курсовому застосуванні необхідно періодично (приблизно через кожні 4 тиж) контролювати показники сироваткового заліза та гемоглобіну, кількість еритроцитів, об’єм еритроцитів, середній вміст гемоглобіну в еритроцитах, кількість ретикулоцитів. Визначення феритину в сироватці крові дозволяє оцінити кількість накопиченого заліза; показник феритину в сироватці крові <15 мкг/л вказує на відсутність запасів заліза в організмі. Не слід припиняти лікування одразу після нормалізації вмісту гемоглобіну та еритроцитів у крові. Завчасне припинення лікування, як правило, призводить до рецидиву залізодефіцитної анемії.
Для поліпшення засвоєння заліза з кишечнику одночасно з лікуванням препаратом слід повноцінно харчуватися, вживаючи м’ясні продукти, овочі, фрукти.
Одночасне застосування препарату із лужним питтям, свіжими фруктовими або овочевими соками зменшує абсорбцію аскорбінової кислоти. Всмоктування аскорбінової кислоти може порушуватися при кишкових дискінезіях, ентеритах та ахілії.
Уповільнюють всмоктування заліза продукти з хлібних злаків (хліб, пшоняна і пшенична каші, пластівці), зернобобових (соя, горох), рис, морепродукти, молочні продукти, яйця. Проміжок часу між прийомом препарату та вживанням цих продуктів має становити не менше 2 год. Препарат не слід запивати міцним чаєм, кавою, молоком.
Не слід вживати алкоголь під час лікування препаратом.
Не слід призначати високі дози препарату пацієнтам із підвищенням згортання крові.
Слід з обережністю застосовувати препарати, що містять аскорбінову кислоту, для лікування пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, із захворюванням нирок в анамнезі.
Слід враховувати, що аскорбінова кислота в дозі понад 1 г/добу протипоказана пацієнтам із сечокам’яною хворобою.
При прийомі високих доз і тривалому застосуванні препарату необхідно контролювати функцію нирок та рівень АТ, а також функцію підшлункової залози.
Не слід призначати високі дози препарату хворим з підвищеним рівнем згортання крові.
Оскільки аскорбінова кислота чинить легку стимулювальну дію, не рекомендується приймати препарат наприкінці дня.
Лікарський засіб може спричинити темне забарвлення калу, що не має клінічного значення. Це зумовлено виведенням заліза, що не всмокталося. Щоб запобігти фарбуванню зубної емалі, таблетки слід ковтати не розжовуючи. Для уникнення запору препарат слід запивати великою кількістю води.
При прийомі препарату можливий хибнопозитивний результат аналізу калу на приховану кров.
Одночасний прийом препарату з лужним питтям знижує всмоктування аскорбінової кислоти, тому не слід запивати препарат лужною мінеральною водою. Також всмоктування аскорбінової кислоти може порушуватися при кишкових дискінезіях, ентеритах та ахілії.
З обережністю застосовують для лікування пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.
Аскорбінова кислота як відновник може впливати на результати лабораторних досліджень, наприклад, при визначенні вмісту в крові глюкози, білірубіну, активності трансаміназ, ЛДГ тощо.
Випадкове потрапляння залізовмісних препаратів у дихальні шляхи може призвести до необоротного бронхіального некрозу. Тому в разі випадкового вдихання фрагментів таблеток препарату необхідно негайно звернутися до лікаря.
Застосування в період вагітності або годування груддю. Лікарський засіб можна застосовувати вагітним і жінкам, які годують груддю, як для профілактики, так і для лікування залізодефіцитної анемії.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Слід з обережністю застосовувати препарат під час керування транспортними засобами або іншими механізмами, зважаючи на можливість виникнення побічних реакцій з боку ЦНС.

взаємодії, пов’язані із залізом
Фторхінолони: слід уникати одночасного застосування Сорбіферу Дурулесу з:
ципрофлоксацином, оскільки знижується абсорбція ципрофлоксацину приблизно на 50%, і його концентрація у плазмі може бути нижчою за терапевтичні рівні;
левофлоксацином, оскільки знижується абсорбція левофлоксацину;
моксифлоксацином, оскільки зменшується біодоступність моксифлоксацину приблизно на 40%, тому за необхідності одночасного застосування цих препаратів інтервал між їх прийомами має становити не менше 6 год;
норфлоксацином, оскільки знижується абсорбція норфлоксацину приблизно на 75%;
з офлоксацином, оскільки знижується абсорбція офлоксацину приблизно на 30%;
з гатифлоксацином, оскільки знижується абсорбція препарату на 30–90%.
Застосовувати фторхінолони слід за 2 год до або через 4–6 год після прийому Сорбіферу Дурулесу.
Препарати заліза та інші лікарські засоби, до складу яких входить залізо: можливе накопичення заліза в печінці, підвищується ймовірність передозування заліза.
Пероральні форми солей заліза завдяки утворенню хелатних сполук інгібують абсорбцію багатьох лікарських засобів. Тому між прийомом препаратів заліза та нижчезазначеними лікарськими засобами має бути певний інтервал.
Одночасне застосування Сорбіферу Дурулесу і нижчевказаних препаратів потребує корекції доз цих препаратів, а інтервал між їх прийомами має становити не менше 2 год:
кальціє- і магнієвмісні харчові добавки, алюмінію гідроксид та кальціє- або магнієвмісні антациди утворюють комплекс із солями заліза, внаслідок чого вони зменшують всмоктування один одного;
пероральні препарати цинку, кальцію, алюмінію, магнію, холестирамін, панкреатин, інгібітори протонної помпи, трієнтин: зниження абсорбції заліза із травного тракту;
ентакапон, сульфасалазин: солі заліза можуть зменшити біодоступність цих препаратів;
каптоприл: при одночасному застосуванні зменшується AUC каптоприлу (приблизно на 37%), можливо, внаслідок хімічної реакції у ШКТ;
цинк: при одночасному застосуванні зменшується всмоктування солей цинку;
клодронат: дослідження in vitro показали, що залізовмісні препарати утворюють комплекс із клодронатом. Хоча дослідження взаємодії in vivo не проводилися, можна зробити висновок, що при одночасному призначенні цих препаратів зменшується абсорбція клодронату;
дефероксамін: комбіноване застосування цих препаратів знижує абсорбцію як дефероксаміну, так і заліза внаслідок утворення комплексу;
леводопа: при застосуванні з леводопою або карбідопою заліза сульфат зменшує біодоступність разової дози леводопи приблизно на 50%, а біодоступність разової дози карбідопи — майже на 75%, можливо, через утворення хелатного комплексу;
метилдопа: при одночасному застосуванні метилдопи і солей заліза (заліза сульфат або заліза глюконат) біодоступність метилдопи зменшується, можливо, через утворення хелатного комплексу, що може призводити до зниження гіпотензивного ефекту;
пеніцилінамін: при одночасному застосуванні пеніцилінаміну і солей заліза зменшується всмоктування і пеніцилінаміну, і солей заліза через утворення хелатного комплексу;
ризедронат: дослідження in vitro показали, що залізовмісні препарати утворюють комплекс з ризедронатом. Хоча дослідження взаємодії in vivo не проводилися, можна припустити, що одночасне призначення цих препаратів зменшує всмоктування ризедронату;
тетрацикліни: при одночасному застосуванні зменшується всмоктування як заліза, так і тетрациклінів, тому за необхідності комбінованого застосування Сорбіфер Дурулес потрібно приймати не менше як за 3 год до або через 2 год після їх прийому;
гормони щитовидної залози: знижується абсорбція тироксину, що може вплинути на результати лікування. Інтервал між прийомом тироксину та Сорбіферу Дурулесу має бути не менше 2 год. Пацієнтам слід регулярно перевіряти функцію щитовидної залози;
мікофенолату мофетил: пероральні препарати заліза значно зменшують абсорбцію мікофенолату мофетилу;
токоферол: знижується активність обох препаратів;
D-пеніциламін: при одночасному застосуванні пеніциламіну та солей заліза знижується абсорбція як пеніциламіну, так і солей заліза через утворення хелатного комплексу;
ГКС: можливе посилення стимуляції еритропоезу;
етанол: підвищується абсорбція та ризик виникнення токсичних ускладнень;
аскорбінова кислота та лимонна кислота: посилюється всмоктування заліза.
При застосуванні Сорбіферу Дурулесу разом з циметидином зменшується секреція соляної кислоти у шлунку, оскільки циметидин зменшує всмоктування заліза. Тому інтервал між прийомом цих препаратів має становити принаймні 2 год.
Харчові продукти: одночасне споживання продуктів з високим вмістом фітатів, фосфатів, оксалатів і дубильних речовин, що містяться в продуктах рослинного походження, молоці і його похідних, каві, чаї, яйцях, цільному зерні, хлібі, може знизити абсорбцію заліза. Риба та продукти з високим вмістом аскорбінової кислоти і фруктових кислот сприяють абсорбції заліза. Препарати заліза не слід приймати впродовж 1 год до або 2 год після вживання цих продуктів.
При прийомі лікарського засобу можливий хибнопозитивний результат аналізу калу на приховану кров.
Хлорамфенікол: уповільнення розвитку клінічного ефекту препаратів заліза. Хлорамфенікол уповільнює плазмовий кліренс заліза та включення його в еритроцити, перешкоджаючи таким чином еритропоезу.
Бісфосфонати: поглинання останніх може бути порушене. Інтервал часу між прийомом препаратів має становити принаймні 2 год.
НПЗП: можливе посилення подразнювальної дії заліза на слизову оболонку травного тракту.
Димеркапрол: утворення токсичних комплексів із залізом; слід уникати одночасного застосування.
Алопуринол: посилення абсорбції заліза з ризиком розвитку гемосидерозу.
Ацетогідроксамова кислота: зниження активності обох препаратів.
Етидронова кислота: знижується активність етидронової кислоти. Її слід приймати не раніше ніж через 2 год після прийому Сорбіферу Дурулесу.
Взаємодії, пов’язані з аскорбіновою кислотою. Абсорбція аскорбінової кислоти знижується при одночасному застосуванні пероральних контрацептивних засобів, вживанні фруктових або овочевих соків, лужного пиття. Аскорбінова кислота при пероральному застосуванні підвищує абсорбцію пеніциліну, тетрацикліну, заліза, знижує ефективність гепарину та непрямих антикоагулянтів, підвищує ризик розвитку кристалурії при лікуванні саліцилатами. Одночасний прийом аскорбінової кислоти і дефероксаміну підвищує тканинну токсичність заліза, особливо в серцевому м’язі, що може призвести до декомпенсації системи кровообігу. Препарат можна приймати лише через 2 год після ін’єкції дефероксаміну.
Тривалий прийом високих доз особами, які лікуються дисульфіраміном, гальмує дисульфірам-алкогольну реакцію. Високі дози препарату знижують ефективність трициклічних антидепресантів, нейролептиків – похідних фенотіазину, канальцеву реабсорбцію амфетаміну, порушують виведення мексилетину нирками.
Препарати хінолінового ряду, кальцію хлорид, саліцилати, кортикостероїди при тривалому застосуванні зменшують запаси аскорбінової кислоти в організмі.
Солі заліза зменшують ресорбцію одночасно прийнятих ліків, таких як тетрациклін, інгібітори ДНК-гірази (наприклад ципрофлоксацин, левофлоксацин, норфлоксацин, офлоксацин), дифосфонат, пеніциламін, леводопа, карбідопа і метилдопа, пеніцилін, сульфасалазин.

симптоми. Пероральний прийом 20 мг/кг елементарного заліза вважається потенційно токсичною дозою, 200–250 мг/кг — потенційно летальною. Перебіг гострого передозування заліза можна розподілити на кілька етапів. На першому етапі (до 6 год після прийому) симптоми можуть включати тахікардію, артеріальну гіпотензію, біль у животі, нудоту, блювання, діарею, мелену та/або гематемезис, у більш тяжких випадках – кому, судоми, шок. Другий етап (6–24 год після прийому) характеризується тимчасовою ремісією або клінічною стабілізацією. На третьому етапі розвивається рецидив шлунково-кишкової токсичності (блювання, діарея, шлунково-кишкова кровотеча). Також симптоми передозування можуть включати виражену сонливість (летаргію) або кому, дегідратацію, судинну недостатність/тяжкий шок (внаслідок серцевої недостатності, пов’язаної з гіповолемією або з прямою кардіотоксичністю), печінкову недостатність/гепатоцелюлярний некроз з жовтяницею, розлади коагуляції та кровотечі, гіпоглікемію, енцефалопатію, метаболічний ацидоз, судоми, гіпертермію, ниркову недостатність (внаслідок зниження тканинної перфузії) та набряк легень. Існує ризик перфорацій ШКТ, а також розвиток Yersinia enterocolica sepsis. На четвертому етапі (через 2–5 тиж після прийому) можливий розвиток часткової або повної шлунково-кишкової обструкції (внаслідок рубцевих стриктур/стенозу пілоруса), цирозу печінки.
У деяких чутливих пацієнтів (з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази) передозування аскорбінової кислоти може спричинити тяжкий ацидоз та гемолітичну анемію.
Гострі отруєння у дітей при випадковому прийомі великої кількості препаратів заліза мають тяжкий перебіг, при цьому можливі геморагічний гастроентерит, блювання з домішками крові, діарея з домішками крові та судинний шок.
Лікування залежить від симптомів, дози і часу, який пройшов після прийому потенційно небезпечної дози. Підтримувальна та симптоматична терапія включає викликання блювання, вживання молока або сирих яєць (для утворення залізобілкового комплексу), промивання шлунка 1% р-ном натрію гідроксиду (для утворення важкорозчинного карбонату заліза), промивання шлунка р-ном дефероксаміну (2 г/л) та введення р-ну дефероксаміну в шлунок через шлунковий зонд (5–10 г дефероксаміну розчиняють у 100 мл ізотонічного р-ну натрію хлориду), а також забезпечення адекватної легеневої вентиляції, моніторинг серцевої діяльності за допомогою ЕКГ, контроль АТ і діурезу, в/в доступу та забезпечення адекватної гідратації. Протягом усього періоду інтоксикації слід контролювати рівень сироваткового заліза.
Для дорослих може бути корисним прийом манітолу або сорбітолу для посилення перистальтики шлунка. Індукція діареї може бути дуже небезпечною для дітей, особливо для дітей молодшого віку, тому її слід уникати. Пацієнт повинен перебувати під пильним контролем для своєчасного виявлення можливої аспірації.
Таблетки поглинають рентгенівські промені, тому при рентгенівському дослідженні черевної порожнини можна виявити кількість таблеток, які могли залишитися у шлунково-кишковому тракті після вимушеного блювання і промивання шлунка.
При концентрації заліза в сироватці крові >3–5 мг/л (55–90 мкмоль/л) з тенденцією до зростання слід розглянути необхідність парентерального введення десфероксаміну. При тяжкій інтоксикації: при шоці та/або комі та при високому рівні заліза в сироватці крові (>90 мкмоль/л у дітей та >142 мкмоль/л у дорослих) негайно слід розпочати інтенсивну підтримувальну терапію та в/в введення дефероксаміну (15 мг/кг/год шляхом повільної інфузії, максимальна доза — 80 мг/кг/добу). Надто висока швидкість введення може призвести до артеріальної гіпотензії.
При менш тяжкій інтоксикації можна ввести дефероксамін в/м (50 мг/кг, максимальна загальна доза — 4 г).
Гемодіаліз неефективний для виведення заліза, але може бути застосований для прискорення виведення залізо-десфероксамінового комплексу, а також показаний при олігурії або анурії. Можливе застосування перитонеального діалізу.

при температурі не вище 25 °C.