Псевдомембранозний коліт: визначення

Псевдомембранозний коліт — це рідкісне гостре запальне захворювання товстої кишки, що спричинене облігатними анаеробними споро- та токсиноутворювальними грампозитивними бацилами виду Clostridioides difficile (C. difficile), розвиток якого пов’язаний із застосуванням антибіотиків.

Псевдомембранозний коліт: етіологія та патофізіологія

C. difficile — грампозитивна споро- та токсиноутворювальна облігатна анаеробна бактерія, зовнішній вигляд якої нагадує барабанну паличку.

C. difficile часто визначають у повітрі, воді, ґрунті, калі людини та тварин, на різних поверхнях у лікарнях та шпиталях.

Оптимальна температура для росту C. difficile — ≈37 °С.

Основний механізм передачі C. difficil — фекально-оральний.

Бактерія продукує 2 типи токсинів, які є основними вірулентними факторами, — токсин А та токсин В.

Більшість патогенних штамів C. difficile продукують як токсин А, так і токсин В. Штами C. difficile, які продукують лише токсин B, зареєстровані у всьому світі (Kuehne S.A. et al., 2010).

Застосування таких класів антибіотиків, як пеніциліни, цефалоспорини, фторхінолони, та окремих представників інших класів антибіотиків, наприклад кліндаміцину, на сьогодні залишається провідним фактором ризику розвитку псевдомембранозного коліту.

Окрім застосування антибіотиків, додатковими факторами ризику розвитку псевдомембранозного коліту є:

• похилий вік;
• хіміотерапія;
• застосування інгібіторів протонної помпи (ІПП);
• хронічна хвороба нирок (ХХН);
• хронічні захворювання печінки;
• недоїдання (Arriola et al., 2016; Khanafer N. et al., 2017).

C. difficile колонізує товсту кишку людини. Здорові дорослі особи з достатнім рівнем імунітету (імунної відповіді) стають безсимптомними носіями цього мікроорганізму. У новонароджених також відмічається високий рівень безсимптомного носійства через відсутність кишкових рецепторів для C. difficile.

Застосування антибіотиків змінює мікробну флору товстої кишки, роблячи її сприйнятливою до зараження C. difficile, що відбувається за рахунок механізму фекально-оральної передачі.

Коліт та діарея є характерними проявами інфекції, викликаної C. difficile. Вони спричинені дією екзотоксинів клостридіального глікозилювання: ентеротоксину — токсину A та цитотоксичного токсину B.

Деякі патогенні штами виробляють додатковий токсин, відомий як бінарний токсин, роль якого досі не встановлено.

У токсину А є центр зв’язування з вуглеводним рецептором, який полегшує транспорт всередину клітини як токсину А, так і токсину В. Потрапивши всередину клітини, зазначені токсини спричиняють інактивацію шляхів, опосередкованих білками сімейства Rho, що призводить до пошкодження епітеліальних клітин слизової оболонки товстої кишки — колоноцитів, порушення щільних міжклітинних контактів та коліту.

Токсин А викликає пряму активацію нейтрофілів. Окрім того, токсин А та токсин В беруть участь у хемотаксисі нейтрофілів (Mada P.K., Alam M.U., 2023).

Псевдомембранозний коліт: симптоми

Бактерії C. difficile можуть колонізувати товсту кишку без наявності будь-яких клінічних проявів.

При токсиноутворенні симптоми псевдомембранозного коліту можуть варіювати від легкої до рясної діареї, при якій випорожнення зазвичай без домішок крові. Тяжчий перебіг псевдомембранозного коліту може супроводжуватися лихоманкою, судомами, лейкоцитозом та гіпоальбумінемією.

Життєзагрозливий псевдомембранозний коліт характеризується вираженою дегідратацією, артеріальною гіпотензією, токсичним мегаколоном та/або системними ускладненнями.

Лейкоцитоз діагностують у ≈50% випадків.

Діагноз тяжкого псевдомембранозного коліту встановлюють у разі кількості лейкоцитів ≥15·10⁹/л та підвищення рівня креатиніну в крові більш ніж у 1,5 раза по відношенню до вихідного значення.

Діагноз тяжкого ускладненого псевдомембранозного коліту зазвичай встановлюють у разі наявності дуже високого лейкоцитозу (≥50·10⁹/л), який часто поєднується з молочнокислим ацидозом, артеріальною гіпотензією, шоком, ілеусом та/або токсичним мегаколоном (Wilcox M.H., Dubberke E.R., 2024).

Псевдомембранозний коліт: діагностика

У таблиці зазначені основні методи діагностики псевдомембранозного коліту (Окороков А.Н., 2000; McQuaid K.R., 2024).

Псевдомембранозний коліт: лікування

Для лікування псевдомембранозного коліту призначають один із таких антибіотиків згідно із зазначеними нижче схемами:

• ванкоміцин — 125 мг 4 рази на добу протягом 10 днів — у разі легкої, помірної та тяжкої форми захворювання;
• ванкоміцин — 500 мг 4 рази на добу протягом 10 днів для лікування блискавичної форми C. difficile-інфекції;
• фідаксоміцин — 200 мг 2 рази на добу протягом 10 днів.

Зазначені антибіотики приймають всередину (per os).

У разі легкої форми псевдомембранозного коліту також можуть призначати метронідазол у дозі 500 мг всередину (per os) 4 рази на добу протягом 10 днів. Метронідазол призначають у разі наявності у пацієнта протипоказань до ванкоміцину або фідаксоміцину, або у разі відсутності зазначених антибіотиків у продажу.

Трансплантація фекальної мікробіоти. У разі неефективності стандартного лікування трансплантація кишкової мікробіоти є ефективним альтернативним способом лікування. Рівень ерадикації у разі використання цього методу лікування становить 94%.

Цей метод лікування полягає у введенні кишкових мікроорганізмів, які знаходяться у суспензії донорських випорожнень, у кишечник хворого (реципієнта) за допомогою клізми, гастроскопа/колоноскопа або назоеюнального зонда (Ferri F.F., 2022).

Псевдомембранозний коліт: профілактика

Ефективна профілактика C. difficile-інфекції включає низку таких заходів:

• рання діагностика захворювання;
• госпіталізація пацієнта та його ізоляція в боксованій палаті з окремим туалетом;
• суворе дотримання пацієнтами правил особистої гігієни, наприклад регулярне миття рук;
• регулярні прибирання приміщень, у яких перебуває пацієнт, із застосуванням дезінфекційних засобів;
• застосування груп антибіотиків або окремих фармакотерапевтичних засобів — представників зазначених груп, прийом всередину або парентеральне введення яких не зумовлює розвитку С. difficile-інфекції.