Нудота та блювання

Содержание

Нудота — це суб’єктивне відчуття, що віщує потребу у блюванні, хоча саме собою воно безболісне. Коли людина стикається з блюванням, шлунковий вміст швидко викидається через рот через інтенсивні спазми в ділянці живота і грудної клітки. На відміну від блювання, регургітація передбачає повернення вмісту шлунка до рота без активної участі рефлексів, пов’язаних з блювотними рухами.

З іншого боку, румінація — це процес, при якому їжа, яка вже була в шлунку, повертається в рот, і людина починає її пережовувати. Це відбувається через свідоме підвищення тиску всередині черевної порожнини і зазвичай проявляється через короткий час після того, як їжа була з’їдена.

Патомеханізм та причини

Нудота і блювання — це реакції організму на різні подразники, чи це нормальні фізіологічні процеси або порушення. Ключовими місцями активації при цих реакціях є блювотний центр у довгастому мозку та специфічна зона хеморецепторів, розташована у IV шлуночку. Однак нудота не обмежується лише відчуттям дискомфорту в ділянці шлунка. Її часто супроводжують інші прояви, зумовлені стимуляцією парасимпатичної системи. До таких проявів належить блідість шкіри, посилене потовиділення, надлишкове слиновиділення, а також можливе зниження артеріального тиску та уповільнення серцевого ритму, що пов’язане з реакцією нашого організму на стрес або дискомфорт.

Причини

Нудота та блювання можуть виникати з різних причин, включаючи вплив деяких лікарських засобів та речовин, захворювання різних систем та органів. Наприклад:

1. Деякі лікарські препарати, такі як цитостатики (наприклад цисплатин), дигоксин та опіоїди, а також зловживання алкоголем можуть призвести до відчуття нудоти.
2. Порушення центральної нервової системи, такі як мігрень, пухлини головного мозку або запальні процеси типу менінгіту, можуть бути пов’язані з блювотними рефлексами.
3. Деякі психічні розлади, такі як депресія, анорексія та булімія, також можуть спричинити блювання або почуття нудоти.
4. Проблеми з вушним лабіринтом, такі як хвороба Меньєра або морська хвороба, часто асоціюють із запамороченням та блюванням.
5. Низка захворювань шлунково-кишкового тракту, наприклад, інфекційні захворювання, харчове отруєння та виразкова хвороба, можуть стати причиною нудоти.
6. Запальні процеси або проблеми в жовчовивідних шляхах, такі як холецистит або жовчна коліка, також можуть призвести до почуття дискомфорту в ділянці шлунка.
7. Порушення функціонування печінки, такі як гепатит, цироз печінки або печінкова недостатність, можуть зумовити дискомфорт та нудоту.
8. Проблеми з підшлунковою залозою, зокрема гострий панкреатит та пухлини, часто асоціюють із блювотними рефлексами.
9. Захворювання ендокринної системи, такі як діабетичний кетоацидоз, кризи, пов’язані з порушенням функцій щитовидної залози або надниркових залоз, також можуть стати причиною нудоти.
10. Різні захворювання сечовидільної системи, такі як уремія, ниркова коліка або пієлонефрит, можуть зумовити дискомфорт у ділянці живота.
11. Серед інших причин варто згадати інфаркт міокарда, порушення серця, нестачу вітамінів, реакції після хірургічних втручань або радіотерапії.
12. Крім медичних станів, існують і фізіологічні причини нудоти, наприклад, реакція на сильні запахи чи візуальні стимули, а також вагітність.

При виникненні постійних або повторюваних симптомів нудоти та блювання слід проконсультуватися з лікарем для встановлення точної причини та призначення відповідного лікування.

Класифікація блювання, враховуючи тривалість

1. Гострий стан, який триває 1–2 дні: цей тип найчастіше асоціюють з інфекційними процесами в організмі, впливом певних лікарських засобів або зовнішніми та внутрішніми токсичними речовинами. Наприклад, вживання великої кількості алкоголю, деяких видів грибів або наявність в організмі певних токсинів, таких як уремічні токсини при нирковій недостатності або кислоти при діабетичному кетоацидозі, можуть зумовити гостру реакцію.
2. Хронічний стан, який триває понад 7 днів: він часто є ознакою хронічних захворювань або станів, які потребують тривалого лікування чи контролю, зокрема психічні розлади, де блювання може виникати внаслідок стресу, тривоги або депресії.

У разі виникнення таких симптомів важливо проконсультуватися з лікарем для діагностики та виявлення можливої причини, а також для отримання відповідного лікування.

Ускладнення блювання

Блювання може бути не лише неприємним симптомом, а й причиною серйозних ускладнень для здоров’я:

1. Зневоднення: тривале блювання може призвести до значної втрати рідини, що супроводжується симптомами втоми, сухості в роті, утрудненого сечовипускання та потемніння сечі.
2. Порушення електролітного обміну: втрата шлункового вмісту може призвести до дисбалансу мінералів в організмі, зокрема до гіпокаліємії (низький вміст калію) та гіпохлоремії (низький вміст хлору).
3. Метаболічний ацидоз: це порушення кислотно-лужного балансу, при якому рН крові сильно кислий (через втрату алкалійних речовин при блюванні).
4. Аспірація та аспіраційна пневмонія: вдихання блювотних мас у дихальні шляхи може призвести до запалення легень.
5. Розрив стінки стравоходу (синдром Бурхаве): інтенсивні блювотні рефлекси можуть спричинити розрив стравоходу, що є екстреним станом.
6. Лінійні розриви слизової оболонки: ці ушкодження, відомі також як синдром Маллорі — Вейсса, зазвичай відбуваються в місці шлунково-стравохідної сполуки.
7. Дефіцит поживних речовин: тривале блювання може заважати нормальному травленню та засвоєнню поживних речовин, призводячи до їх дефіциту в організмі.

Діагностика

У разі виникнення блювання важливо провести комплексний підхід до діагностики. Основні етапи включають:

1. Збір анамнезу: насамперед лікар повинен визначити тривалість блювання, період часу між вживанням їжі та початком блювання, вивчити характер блювотних мас та виявити інші супроводжуючі симптоми. Ці дані можуть бути ключовими для діагностики, їх варто систематизувати для зручності.
2. Діагностичні процедури: на етапі обстеження вибір конкретних методів залежить від передбачуваної причини блювання. Це може включати лабораторні дослідження, радіографію, ультразвукову діагностику (УЗД) і багато іншого.
3. Додаткові обстеження: якщо за допомогою первинної діагностики неможливо встановити причину блювання або результати досліджень залишаються неоднозначними, слід додатково:

• застосувати протиблювотні та прокінетичні засоби для полегшення стану пацієнта;
• розглянути можливість виконання ендоскопії верхніх частин шлунково-кишкового тракту для вивчення внутрішнього стану органів;
• провести лабораторне дослідження рівня тироксину в крові, що може вказати на порушення в роботі щитовидної залози.

Так, комплексний та систематичний підхід до діагностики блювання дозволяє своєчасно виявити його причини та розпочати ефективне лікування.

Симптоматичне лікування

При зіткненні з проблемами типу нудоти чи блювання важливо діяти чітко та послідовно.

План дій при нудоті та блюванні:

Крок 1: корекція водно-електролітного балансу. Нудота та блювання можуть зумовити зневоднення та порушення в балансі електролітів в організмі. Першорядним завданням є відновлення балансу води та мінералів в організмі. Можливо, необхідне застосування регідратаційних розчинів або у тяжких випадках інфузійної терапії.

Крок 2: визначення та усунення причини. Наступним етапом є діагностика виявлення причини нудоти чи блювання. Це може включати збір анамнезу, фізикальне обстеження, лабораторні дослідження та інші діагностичні методи. Після встановлення діагнозу починається етіотропне лікування, спрямоване на усунення основної причини.

Крок 3: симптоматичне лікування. Навіть після визначення та усунення причини у пацієнта може продовжуватися дискомфорт, пов’язаний із нудотою або блюванням. У такому разі слід застосовувати симптоматичне лікування для полегшення стану пацієнта. Це може включати протиблювотні препарати та інші лікарські засоби.

Дотримуючись цього плану, можна забезпечити ефективне втручання та допомогу пацієнтові при проблемах із нудотою чи блюванням.

Вибір лікарських засобів для лікування нудоти та блювання

Підбір медикаментозного лікування при нудоті та блюванні ґрунтується на їх причині, а також специфіці дії обраного препарату:

1. Антигістамінні препарати: ці препарати блокують дію гістаміну, що допомагає зменшити вираженість або усунути симптоми.

Дименгідринат:

• профілактичне застосування: рекомендовано приймати 50–100 мг перорально за 30 хв до можливої дії провокуючого фактора, наприклад перед подорожжю або наркозом. Однак цей препарат не рекомендований для запобігання блюванню, зумовленого хіміотерапією. При цьому не слід вживати алкоголь, керувати автомобілем чи працювати зі складними механізмами.
• Терапевтичне застосування: 50–100 мг кожні 4–6 год, не перевищуючи добову дозу 400 мг.

Прометазин:

• застосування при морській хворобі: рекомендована доза становить 25 мг на ніч перед початком подорожі. За потреби дозу можна повторити через 6–8 год. Слід зазначити, що прометазин може проводити психомоторні реакції пацієнта, посилюючи їх.

2. Препарати на основі фенотіазину: це клас антипсихотичних лікарських засобів, які також мають антиеметичну дію. Вони можуть бути потрібні в ситуаціях, коли інші лікарські засоби не приносять результату.

Хлорпромазин:

• особливості застосування: рекомендований у ситуаціях, коли інші препарати виявилися неефективними або їх застосування обмежене;
• доза: 10–25 мг кожні 4–6 год, приймається внутрішньом’язово або перорально. Для людей похилого віку доза може бути знижена до ¹/₃ або ¹/₂ від звичайної, при цьому її слід застосовувати під строгим медичним контролем.

Тіетілперазин:

• особливості застосування: цей препарат застосовують для лікування блювання різного походження;
• доза: 6,5 мг 1–3 р/добу, може застосовуватися перорально, підшкірно, внутрішньом’язово або внутрішньовенно.

Прохлорперазин:

• особливості застосування: насамперед приймають у профілактичних цілях;
• доза: для профілактики — 5–10 мг перорально 2–3 р/добу. Як лікування — 20 мг і за необхідності через 2 год ще 10 мг.

При застосуванні препаратів на основі фенотіазину необхідно враховувати можливі побічні ефекти та протипоказання.

3. Галоперидол.

• Особливості: цей нейролептик має виражену антипсихотичну дію та седативні властивості. Він також є ефективним антиеметиком, ефективно пригнічуючи відчуття нудоти.
• Застосування: галоперидол у формі ін’єкцій застосовують для профілактики або лікування післяопераційної нудоти та блювання, особливо, коли інші лікарські засоби не мають терапевтичної дії або зумовлюють побічні реакції.
• Доза: звичайна доза становить 1–2 мг внутрішньом’язово.

4. Прокінетичні препарати: ці препарати стимулюють рухову активність шлунково-кишкового тракту та їх можуть застосовувати для усунення нудоти та блювання.

Метоклопрамід

• Особливості: цей препарат найчастіше призначають для профілактики та лікування нудоти та блювання, зумовлених опіоїдами або пов’язаними з хіміо- та радіотерапією.
• Доза: рекомендовано приймати не більше 5 днів.

Ітопрід

• Особливості: цей препарат застосовують при функціональних порушеннях шлунково-кишкового тракту та паліативному догляді.
• Доза: звичайна доза становить 25–50 мг 3 р/добу перорально.

Інші прокінетичні препарати:

• Приклад: еритроміцин можна застосовувати в паліативному догляді, зазвичай, у дозі близько 3 мг/кг маси тіла 3 р/добу як перорально, так і внутрішньовенно.

5. Антагоністи 5-НТ3-серотонінових рецепторів.

Основні представники: ондансетрон та палоносетрон. Існує комбінований препарат з палоносетроном та нетупітантом.

• Застосування: ці препарати переважно призначають для профілактики й лікування нудоти та блювання, що виникають внаслідок хіміо- та радіотерапії. Іноді їх застосовують у пацієнтів, які отримують паліативний догляд, із хронічними симптомами, зумовленими хімічними факторами.

6. Глюкокортикоїди (ГК).

Основні представники: дексаметазон та метилпреднізолон.

• Застосування: їх зазвичай приймають для зниження внутрішньочерепної гіпертензії або зменшення набряку пухлини, що призводить до кишкової непрохідності. Як додаткові протиблювотні засоби, ці препарати можуть застосовувати, коли інші препарати неефективні і для запобігання або лікування нудоти та блювання після хіміо- та радіотерапії.

7. Антагоністи NK1-рецепторів.

Основні представники: апрепітант та нетупітант (також є частиною комбінованого препарату з палоносетроном).

• Застосування: ці препарати призначені для додаткового застосування у профілактиці та лікуванні відстрочених реакцій нудоти та блювання, які пов’язані з хіміотерапією з високим еметогенним потенціалом.

Важливо підкреслити, що ефективність лікування нудоти та блювання залежить від правильного вибору препарату, виходячи з причин симптомів та індивідуальних особливостей пацієнта.