Епілепсія

Содержание

Вступ

Епілепсія — це хронічне неврологічне захворювання, що характеризується підвищеною збудливістю головного мозку (ГМ) або його окремих ділянок.

Поширеність епілепсії становить близько 1% населення (<1 випадку на 100 осіб).

Епілепсія може розвинутися в осіб будь-якого віку, але найчастіше маніфестація захворювання відбувається у:

• дітей та підлітків — багато форм епілепсії дебютують у ранні роки життя;
• пацієнтів літнього віку (60 років і старше) — ризик повторно зростає, в основному внаслідок вікових змін у ГМ, судинних порушень та нейродегенеративних процесів;
• менш часто епілепсія вперше розвивається у осіб середнього віку (40–59 років).

Класифікація епілепсії

Типи епілептичних нападів відповідно до класифікації Міжнародної ліги боротьби з епілепсією (International League Against Epilepsy — ILAE), заснованої на клінічних проявах та даних електроенцефалографії (ЕЕГ), розподіляються на 4 основні категорії:

• фокальні;
• генералізовані;
• невідомі;
• некласифіковані (унаслідок недостатньої інформації чи неможливості класифікувати).

Існують також рідкісні епілептичні синдроми, які найчастіше маніфестують у дітей (Schachter S.C. et al., 2024).

Новонароджений період

1. Доброякісні форми:

• • самообмежена неонатальна епілепсія. Включає як сімейні, так і спорадичні випадки. Характеризується короткою тривалістю нападів та сприятливим прогнозом із припиненням епілептичних проявів протягом перших місяців життя.

2. Тяжкі форми епілептичних енцефалопатій:

• • епілептична енцефалопатія та епілепсія, що розвивається з раннього дитинства. Об’єднує ранню міоклонічну енцефалопатію та синдром Охари.

Ці стани характеризуються вираженими порушеннями розвитку, стійкими до терапії нападами та несприятливим довгостроковим прогнозом.

Грудний вік

1. Фокальні епілептичні синдроми:

• • самообмежена неонатально-грудна епілепсія (сімейна форма);
  • самообмежена грудна епілепсія (сімейні та спорадичні форми).

Характеризуються нападами фокального характеру зі сприятливим прогнозом та тенденцією до самостійного припинення.

2. Генералізовані синдроми:

• • міоклонічна епілепсія у немовлят. Протікає з короткими повторюваними міоклоніями, які розвиваються на тлі нормального психомоторного розвитку, з можливою задовільною відповіддю на терапію.

3. Комбіновані форми (фокальні та генералізовані ознаки):

• • генетично зумовлена епілепсія з фебрильними судомами. Включає широкий спектр клінічних проявів — від ізольованих фебрильних нападів до стійких до лікування форм епілепсії.

4. Епілептичні та розвиткові енцефалопатії:

• • епілепсія з мігруючими фокальними нападами у немовлят. Рідкісна і тяжка форма синдрому з множинними мігруючими нападами та несприятливим прогнозом;
  • синдром інфантильних спазмів (включно із синдром Веста);
  • характеризується специфічним типом нападів (спазмами), регресом розвитку та характерною картиною при ЕЕГ (модифікованою гіпсаритмією);
  • синдром Драве (тяжка міоклонічна епілепсія дитинства); генетично зумовлений (частіше SCN1A-мутації), супроводжується стійкими до терапії нападами та вираженими когнітивними порушеннями;
  • геластичні напади, пов’язані з гіпоталамічною гамартомою. Представлені неконтрольованим сміхом (геластичними судомами), що часто супроводжуються порушеннями поведінки та затримкою розвитку.

Дитячий вік

1. Фокальні епілептичні синдроми:

• • самообмежена епілепсія з автономними проявами, раніше відома як синдром Панайотопулос. Проявляється вегетативними нападами (блюванням, блідістю шкірних покривів, підвищеним потовиділенням), часто вночі. Як правило, перебіг є доброякісним;
  • самообмежена епілепсія із спайками. Вона також відома як доброякісна роландична епілепсія. Розвивається у здорових дітей, проявляється фокальними нападами у нічний час доби та має сприятливий прогноз;
  • дитяча потилична епілепсія (тип Гасто). Раніше класифікувалася як пізня окципітальна епілепсія. Характеризується зоровими феноменами та нападами, пов’язаними з потиличною часткою.

2. Генералізовані епілептичні синдроми:

• • абсансна епілепсія у дітей. Маніфестує множинними короткочасними епізодами втрати свідомості (абсансами) з типовою ЕЕГ-картиною 3 Гц пік-хвиля;
  • епілепсія з міоклонічними абсансами. Відрізняється наявністю міоклоній під час абсансів. Часто складніше піддається лікуванню, ніж класична абсансна форма;
  • епілепсія з міоклонією повік. Раніше називалася синдромом Дживонса. Включає часті міоклонії повік, зазвичай з відхиленням очей та короткими абсансами.

3. Комбіновані форми:

• • фоточутлива епілепсія потиличної локалізації. Проявляється нападами, що провокуються зоровими стимулами (наприклад миготливим світлом) і має як генералізовані, так і фокальні компоненти.

4. Синдроми з епілептичною та енцефалопатією, що розвивається:

• • епілепсія з міоклонічно-тонічними нападами. Відома також як синдром Дузе. Характеризується стійкими нападами, затримкою розвитку та міоклонією з тонічними компонентами;
  • синдром Леннокса — Гасто. Характерний тяжкий поліморфний перебіг із множинними типами нападів, розумовою відсталістю та типовою ЕЕГ-картиною (повільні спайки та хвилі);
  • енцефалопатії, що активують спайк-хвильову активність уві сні. Включають синдром Ландау — Клеффнера та стани з безперервною спайк-хвильовою активністю уві сні. Часто супроводжуються регресом мовленнєвих та когнітивних навичок;
  • синдром геміконвульсій-геміплегії-епілепсії. Супроводжується односторонніми судомами з подальшою геміплегією та розвитком хронічної епілепсії;
  • фебрильна інфекційно-асоційована епілепсія — розвивається після фебрильного стану, швидко переходить у стійкий до терапії епілептичний статус. Часто має несприятливий результат.

Підлітковий та дорослий вік

1. Фокальні епілептичні синдроми:

• • сонна гіпермоторна епілепсія. Проявляється переважно вночі, характеризується раптовими руховими нападами, часто із вираженою моторною активністю. Може помилково сприйматися як поведінковий розлад сну;
  • епілепсія з аудіаторною аурою — являє собою фокальну епілепсію з локалізацією в слуховій корі. Проявляється слуховими галюцинаціями чи спотворенням сприйняття звуків перед нападом;
  • сімейна фокальна епілепсія з варіабельною локалізацією вогнищ. Спадкований синдром, при якому в членів однієї сім’ї можуть фіксуватися фокальні напади, що виникають з різних ділянок кори ГМ;
  • медіальна скронева епілепсія з гіпокампальним склерозом. Одна з найпоширеніших форм симптоматичної фокальної епілепсії. Пов’язана із змінами в гіпокампі та часто резистентна до медикаментозної терапії;
  • сімейна медіальна скронева епілепсія. Спадковий варіант медіальної скроневої епілепсії, як правило, з більш м’яким перебігом та збереженим інтелектом.

2. Генералізовані епілептичні синдроми:

• • ювенільна абсансна епілепсія — характеризується абсансами, що виникають переважно у підлітків, нерідко поєднується з іншими типами генералізованих нападів;
  • ювенільна міоклонічна епілепсія — часто дебютує у підлітковому віці. Характеризується ранковими міоклоніями, можливими генералізованими тоніко-клонічними нападами та іноді абсансами;
  • генералізовані тоніко-клонічні напади без інших типів. Характерні ізольовані тоніко-клонічні генералізовані судоми, що розвиваються без супутніх абсансів або міоклоній.

3. Комбіновані форми епілепсії:

• • рефлексна епілепсія, пов’язана із читанням. Рідкісний тип епілепсії, при якому судомні напади провокує читання — як слухове, так і уявне. Може мати як фокальні, так і генералізовані компоненти.

4. Синдроми з прогресуючим перебігом та епілептичною енцефалопатією:

• • синдром Рамсейна Ханта. Тяжка форма синдрому з поєднанням епілептичних нападів та інших неврологічних порушень, таких як мозочкова атаксія, міоклонії та когнітивний регрес;
  • прогресуючі міоклонічні епілепсії (ПМЕ) — група спадкових захворювань, що характеризуються наростаючими міоклоніями, судомними нападами та прогресуючим неврологічним погіршенням стану (наприклад синдром Лафора, хвороба Унферріхта — Лундборга).

Причини епілепсії

Під час епілептичного нападу нормальна передача сигналів порушується. Певні ділянки або весь ГМ починають виробляти надмірну кількість електричних імпульсів.

Класифікація етіології епілепсії постійно розвивається. У класифікації ILAE 2017 виділено 6 основних етіологічних категорій:

• генетична — наприклад, синдроми ідіопатичних генералізованих епілепсій (дитяча та ювенільна абсансна епілепсія, ювенільна міоклонічна епілепсія, генералізовані тоніко-клонічні судоми) зумовлені множинними генетичними варіантами (полігенними), часто з впливом середовища і характеризуються нормальними інтелектом та контролем судом. Інші генетичні причини епілепсії пов’язані з розумовою відсталістю (синдром Драве — мутації у гені SCN1A, епілепсія, пов’язана з PCDH19, синдром Дауна);
• структурна — включає вроджені (кортикальна дисплазія, туберозний склероз) та набуті ураження ГМ (інсульт, травма, інфекція, аутоімунні захворювання), які значно підвищують ризик епілепсії;
• метаболічна — наприклад, при дефіциті глюкозного транспорту, синдромі дефіциту креатину, мітохондріальної цитопатії;
• імунна — пов’язана із запаленням центральної нервової системи (ЦНС), що призводить до епілепсії (енцефаліт Рейє, анти-NMDA-рецепторний енцефаліт);
• інфекційна — вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), нейроцистицеркоз, онхоцеркоз, малярія, туберкульоз — можуть викликати як гострі симптоматичні судоми, так і епілепсію;
• невстановлена (невідома) епілепсія — раніше називалася криптогенною. Включає епілепсії без діагностованих генетичних, структурних, метаболічних, імунних чи інфекційних причин та з нормальними даними візуалізації. Також до неї належать ідіопатичні фокальні епілепсії (наприклад з центротемпоральними гострими хвилями), у яких генетична роль недостатньо доведена. Терміни «ідіопатична», «симптоматична» та «криптогенна епілепсії» були виключені з 2010 р. (Balestrini S. et al., 2021).

Деякі захворювання поєднують кілька етіологічних факторів. Наприклад, туберозний склероз — генетико-структурна етіологія, а синдром Лея — генетико-метаболічна етіологія епілепсії (Schachter S.C. et al., 2024).

Провокативні фактори епілепсії

Навіть в осіб без діагнозу «епілепсія» можливий розвиток судомного нападу при впливі певних зовнішніх або внутрішніх факторів. У такому разі говорять про спровокований напад, а не про епілепсію. До провокативних факторів належать:

• мерехтливе світло (наприклад стробоскопи в нічних клубах);
• нестача сну;
• гіпоксія (нестача кисню);
• отруєння (у тому числі алкоголем);
• підвищена температура тіла, особливо у дітей (фебрильні судоми) (Balestrini S. et al., 2021).

Фебрильні судоми в дітей, зазвичай, є доброякісним явищем, і лише в окремих випадках розвиваються до епілепсії.

Симптоми епілепсії

Епілептичні напади можуть значно відрізнятися за типом, тривалістю та ступенем тяжкості. В одних пацієнтів вони проходять практично непомітно і тривають лише кілька секунд, в інших — супроводжуються вираженими судомами, втратою свідомості та залученням усього тіла.

Більшість епілептичних нападів короткочасні та закінчуються самостійно. Однак, якщо напад триває більше 5 хв, цей стан називається епілептичним статусом (status epilepticus), при якому необхідна невідкладна медикаментозна допомога у зв’язку із загрозою для життя (гіпоксія ГМ, гостра дихальна та серцева недостатність).

Крім того, існує ризик раптового летального випадку при епілепсії — це дуже рідкісне, але можливе явище, причини якого до кінця не вивчені. Найчастіше діагностують у пацієнтів з неконтрольованими генералізованими тоніко-клонічними нападами.

Також небезпечною вважається серія нападів, що повторюються, без відновлення свідомості між ними.

Виділяють 2 основні категорії епілептичних нападів — генералізовані та парціальні (фокальні) напади.

Генералізовані напади

Генералізовані напади охоплюють обидві півкулі ГМ від початку нападу. Вони часто супроводжуються втратою свідомості та генералізованими руховими проявами.

Основні типи генералізованих нападів:

• тонічні напади — супроводжуються раптовим напруженням м’язів, особливо в руках та ногах. Напади короткочасні, можлива коротка втрата свідомості або її відсутність;
• атонічні напади «падіння» — відбувається різке розслаблення м’язів. Часто супроводжуються короткочасною втратою свідомості;
• клонічні напади — ритмічні посмикування великих м’язових груп, часто із втратою свідомості;
• міоклонічні напади — короткі, різкі посмикування окремих м’язів або м’язових груп. Свідомість зазвичай зберігається;
• тоніко-клонічні напади (grand mal) — найбільш відомий тип: включає фазу м’язової напруги, за якою слідують клонічні судоми. Завжди супроводжується втратою свідомості;
• абсанси (petit mal) — раптове короткочасне «випадання» з реальності: пацієнт завмирає, не реагує на зовнішні подразники. Через кілька секунд повертається до нормального стану. Часто діагностують у дітей.

Парціальні (фокальні) напади

Фокальні напади починаються в нейронних мережах, обмежених однією півкулею ГМ. Вони можуть бути локалізовані в невеликій ділянці або поширюватися ширше. При фокальних нападах свідомість пацієнта може бути збережена чи порушена.

Класифікація фокальних нападів за клінічними ознаками та даними ЕЕГ:

• моторні напади — виявляються осередковою моторною активністю, яка може поширюватися (так званий Джексонівський марш), поворотами очей, голови чи тулуба, вокалізацією чи зупинкою мовлення;
• сенсорні напади — включають парестезії, спотворення відчуттів у кінцівках, запаморочення, смакові, нюхові, слухові симптоми, а також зорові феномени (наприклад спалахи світла);
• автономні напади — характеризуються відчуттям «підйому» в епігастрії (часта аура при медіально-скроневій епілепсії), підвищеним потовиділенням, пілоерекцією, зміною зіниць;
• фокальні напади без порушення свідомості можуть супроводжуватися вищими коровими або психічними симптомами: дизфазією, почуттям впізнавання (дежавю), спотворенням часу, афективними змінами (частіше страхом), ілюзіями і сформованими галюцинаціями. Такі напади часто називають аурами;
• фокальні напади з порушенням свідомості — включають повторювані напівцілеспрямовані рухи — моторні автоматизми: жувальні, ковтальні, смоктальні рухи, складні моторні феномени (їзда на велосипеді, удари ногами, махання руками), а також біг, стрибки та обертання. Такі напади охоплюють ділянки обох півкуль ГМ, що пояснює порушення свідомості та складніші двосторонні моторні прояви.

У частини хворих напад починається як парціальний, а потім поширюється на весь ГМ, переходячи у повторно генералізований напад (Schachter S.C. et al., 2024).

Міжприступний період

У більшості пацієнтів з епілепсією в період між нападами відсутні будь-які фізичні симптоми. Проте вони часто відчувають психологічне напруження, пов’язане з очікуванням можливого нападу, особливо за відсутності повної ремісії.

Відновлювальний період після епілептичного нападу

Ступінь відновлення після нападу залежить від його типу та вираженості:

• після тяжких генералізованих форм нападів деякі пацієнти відчувають значну втому, можуть проспати кілька годин, відзначають тимчасові когнітивні порушення — утруднене мовлення, забудькуватість, сплутаність свідомості, а іноді і перехідний парез;
• інші пацієнти повертаються до нормального стану свідомості вже за кілька хвилин і здатні продовжити роботу чи навчання.

Епілептичні напади, особливо генералізовані, можуть призвести до різних травм:

• падіння з травмами голови або кінцівок;
• прикусу язика;
• опіків (наприклад, якщо напад стався поряд із джерелом вогню);
• дорожньо-транспортних пригод, якщо напад розвивається за кермом транспортного засобу.

Страх повторних нападів може викликати тривожність, соціальну ізоляцію та стрес. У пацієнтів з епілепсією підвищений ризик розвитку депресії, особливо при частих та неконтрольованих нападах.

Більшість епілептичних нападів є причиною незворотного пошкодження ГМ і призводять до розумової відсталості. Однак при тривалому перебігу захворювання з частими і тяжкими формами нападів можливе прогресуюче зниження концентрації уваги, збільшення вираженості забудькуватості, порушення обробки отриманої інформації.

Діагностика епілепсії

Етапи діагностики епілепсії:

• збір анамнезу — за яких обставин стався напад, як довго тривав, які симптоми фіксувалися (рухові, поведінкові порушення свідомості); які були відчуття до та після нападу. Часто сам пацієнт не пам’ятає епізод повністю — тоді рекомендується опитати очевидця (родича, колегу, перехожого), який може дати об’єктивний опис нападу;
• фізикальне та неврологічне обстеження;
• аналіз крові (для виключення метаболічних причин, інфекцій, порушень обміну речовин);
• ЕЕГ — ключовий метод для оцінки електричної активності ГМ. З його допомогою можна діагностувати епілептиформну активність, характерну для схильності до судомних нападів. Однак однієї ЕЕГ недостатньо для встановлення діагнозу епілепсії, якщо на момент дослідження напад не відзначається. Іноді може знадобитися тривале (добове) відеомоніторування ЕЕГ;
• магнітно-резонансна томографія (МРТ) ГМ проводиться практично всім пацієнтам при первинній діагностиці, особливо дорослим. З її допомогою можна діагностувати структурні причини нападів (пухлини, мальформації, посттравматичні зміни, сліди інсульту);
• люмбальна пункція — виконують за підозри на енцефаліт чи менінгіт, аутоімунні чи інфекційні захворювання ЦНС. Пункцію необхідно проводити в поперековому відділі хребта (L3–L4) з аналізом спинномозкової рідини.

Діагноз епілепсії підтверджується, якщо виконується одна з наступних умов:

• сталося як мінімум 2 неспровоковані епілептичні напади з інтервалом не менше 24 год;
• або — вже після першого нападу — лікар оцінює, що ризик повторного нападу значно підвищений (наприклад за наявності епілептиформної активності на ЕЕГ або структурних змін ГМ за МРТ).

Профілактика епілепсії

Основні напрями профілактики епілепсії:

• профілактика факторів ризику та травм ГМ;
• рання діагностика та лікування захворювань, здатних викликати епілепсію;
• генетична консультація для сімей зі спадковою епілепсією або високим ризиком спадкових захворювань — консультування та планування вагітності;
• підвищення обізнаності щодо факторів ризику епілепсії.

Лікування епілепсії

Підбір лікування епілепсії залежить від типу патології, частоти та ступеня тяжкості нападів, а також індивідуальних особливостей пацієнта. Основою терапії є протиепілептичні препарати (ПЕП), за допомогою яких можна запобігти розвитку судомних нападів. При призначенні ПЕП важливо визначити тип судом у пацієнта та за можливості класифікувати епілептичний синдром.

ПЕП розподіляють на:

• препарати, що застосовують при широкому спектрі нападів (з фокальним та генералізованим початком) — лакосамід, ламотриджин, леветирацетам, топірамат;
• ліки, рекомендовані для терапії вузького спектру нападів, рекомендовані переважно при фокальних нападах (включно з фокальними нападами, що переходять у двосторонні судомні напади) — карбамазепін, ценобамат, габапентин, окскарбазепін, фенобарбітал, фенітоїн, прегабалін, примідон, стирипентол, тіагабін, вігабатрин;
• препарати, що призначають при вузькому спектрі нападів, рекомендовані лише при абсансних нападах — етосуксимід.

Згідно з даними результатів дослідження, описані рекомендації щодо первинного вибору ПЕП:

• для лікування фокальних судом та вдруге генералізованих судом — ламотриджин, леветирацетам, окскарбазепін, карбамазепін, лакосамід;
• для абсанс-судом — цесуксимід, ламотриджин;
• для генетично зумовлених генералізованих тоніко-клонічних судом — ламотриджин, леветирацетам, топірамат;
• для міоклонічних судом — леветирацетам, клоназепам;
• для тонічних та атонічних судом — ламотриджин, леветирацетам;
• для фокальних моторних судом та парціальної безперервної епілепсії (epilepsia partialis continua) — фенітоїн, карбамазепін, окскарбазепін (Karceski S. et al., 2024).

Підбір ПЕП починається з найменшої ефективної дози. Якщо препарат неефективний, доза може бути поступово збільшена. За відсутності терапевтичного ефекту призначається інший лікарський засіб з іншої групи. У деяких випадках можлива комбінована терапія (≥2 ПЕП одночасно).

Побічні ефекти ПЕП включають сонливість, запаморочення, а також специфічні ризики, наприклад, тератогенну дію під час вагітності. Тому важливо обговорювати всі аспекти лікування з лікарем, особливо у жінок дітородного віку (Karceski S. et al., 2024).

Після одного нападу терапія зазвичай не призначається. Лікування починається, якщо розвивається другий або існує ризик повторного нападу (наприклад при виявленні ураження ГМ або патологічної активності на ЕЕГ). Рішення ухвалюється індивідуально з урахуванням клінічної картини та прогнозу.

Більшість пацієнтів застосовують препарати протягом кількох років. Якщо за цей час напади не повторювалися, можливе поетапне припинення терапії під контролем лікаря. У деяких випадках прийом ПЕП показаний довічно.

У близько 70% пацієнтів при правильному виборі терапії вдається ефективно контролювати напади. У близько 30% розвивається фармакорезистентна форма епілепсії, при якій напади тривають, незважаючи на лікування.

Особливості вибору ПЕП та рекомендації щодо застосування:

• жінки дітородного віку — при генетичній генералізованій або фокальній епілепсії варто надати перевагу ламотриджину або леветирацетаму. Застосування фолієвої кислоти є обов’язковим для всіх жінок дітородного віку, які приймають ПЕП. Гормональні контрацептиви можуть знижувати концентрацію ламотриджину у плазмі крові;
• захворювання нирок — ПЕП, що виводяться через нирки, — габапентин, лакосамід, леветирацетам, окскарбазепін, прегабалін, топірамат. При нирковій недостатності слід коригувати дозу. Переважний вибір у пацієнтів на гемодіалізі — ламотриджин, окскарбазепін, леветирацетам; дозу після діалізу необхідно коригувати. Важливо уникати топірамату при нефролітіазі та схильності до метаболічного ацидозу;
• захворювання печінки — кращі препарати — леветирацетам, габапентин, прегабалін (не метаболізуються у печінці). Слід уникати карбамазепіну, фенітоїну (гепатотоксичні);
• трансплантація органів — важливо враховувати взаємодії ПЕП з імуносупресивною терапією. Індуктори ферментів можуть знижувати рівень імуносупресантів;
• онкологічні захворювання — краще призначати леветирацетам, лакосамід, ламотриджин, уникати фермент-індукуючих ПЕП через взаємодію з хімієпрепаратами;
• ВІЛ — рекомендовано уникати фермент-індукуючих ПЕП та ліків з високим зв’язуванням з білками внаслідок взаємодії з антиретровірусною терапією. При необхідності слід коригувати дози ламотриджину;
• депресія та фокальна епілепсія — переважно ламотриджин, лакосамід, окскарбазепін. ПЕП із ризиком збільшення вираженості депресії — фенобарбітал, топірамат. ПЕП із ризиком розвитку психозів — леветирацетам, топірамат;
• генетична генералізована епілепсія — переважно ламотриджин;
• мігрень — габапентин, топірамат;
• серцево-судинні захворювання — переважно леветирацетам, топірамат. Слід враховувати взаємодії з антикоагулянтами та статинами. Карбамазепін може спричиняти аритмії у схильних пацієнтів.

Габапентин і окскарбазепін можуть провокувати міоклонію при деменції. Карбамазепін, окскарбазепін можуть збільшувати вираженість гіпонатріємії у плазмі крові. При нейтропенії або тромбоцитопенії важливо уникати призначення карбамазепіну, фенітоїну (Karceski S. et al., 2024).

Якщо медикаментозне лікування є неефективним, розглядаються альтернативні методи:

• хірургічне лікування — при фокальних (парціальних) нападах, якщо вдається точно визначити зону їхнього розвитку. Осередок може бути видалений, що у частини пацієнтів призводить до повної ремісії;
• стимуляція блукаючого нерва — у грудну клітину імплантують пристрій, який подає електричні імпульси до блукаючого нерва через шийні провідники. Це допомагає знизити надмірну активність нейронів. На сьогодні цей метод має обмежену доказову базу.

Перша допомога при епілептичному нападі

Головне завдання оточення — зберігати спокій та запобігти травмам:

• покласти людину на бік (у безпечне положення);
• переконатися, що дихальні шляхи вільні;
• не стримувати руху та не вкладати нічого в рот;
• засікти тривалість нападу.

Якщо судомний напад триває більше 5 хв або відбувається кілька нападів поспіль, необхідно викликати швидку допомогу.

Прогноз епілепсії

Клінічний перебіг епілепсії може значно відрізнятися у різних пацієнтів. Для деяких осіб характерний лише 1 напад за все життя або епілепсія проявляється лише протягом обмеженого періоду — кількох місяців або років.

У близько 50% хворих, які перенесли 1 неспровокований епілептичний напад, надалі розвивається як мінімум ще 1 напад.

В осіб з ідіопатичною епілепсією або генетичною схильністю ризик рецидиву є помірним.

Реакція на протиепілептичну терапію також варіює. У частини пацієнтів вдається домогтися стійкої ремісії — відсутність нападів протягом багатьох років, іноді навіть після відміни препаратів.

Тривалість життя при епілепсії багато в чому залежить від етіології:

• при ідіопатичній або генетично зумовленій епілепсії середню тривалість життя можна порівняти із загальною популяцією;
• при епілепсії, пов’язаній із серйозними структурними чи метаболічними порушеннями ГМ, прогноз визначається основним захворюванням, а не епілепсією.