Дивертикули товстої кишки являють собою маленькі виступи, які найчастіше мають розміри в межах 5–10 мм, і є грижами слизової оболонки, що проходять через м’язовий шар ободової кишки. Ці формації, відомі як псевдодивертикули, найчастіше виявляють в осіб віком старше 60 років. Цікавий факт полягає в тому, що більшість із них (більше 90%) розташовується в сигмовидній кишці, а проксимальні сегменти ободової кишки уражуються рідше. При цьому пряма кишка залишається незачепленою.

З іншого боку, вроджені дивертикули, які вкривають всі шари стінки кишечнику, зазвичай виявляються в сліпій кишці. Незважаючи на їх рідкість, вони не є серйозною клінічною загрозою для хворого.

Клінічна картина

Дивертикули в ділянці товстої кишки здебільшого (у близько 80%) не викликають жодних симптомів. Про їх наявність часто стає відомо лише під час проведення медичних досліджень, призначених з інших причин. Цю безболісну форму наявності дивертикул називають дивертикульозом ободової кишки. Однак у деяких людей дивертикули можуть спричинити явні проблеми, що відомі як дивертикулярна хвороба ободової кишки. Серед найпоширеніших ознак цієї форми можна виділити біль у нижній лівій частині (квандранті) живота, порушення частоти дефекації, а також метеоризм. Деякі пацієнти стикаються з проблемами, такими як запор, який може чергуватися з діареєю, та іншими ознаками, що вказують на можливі проблеми проходження вмісту через кишечник.

Діагностика

Допоміжні дослідження

Дивертикули в ділянці товстої кишки часто виявляють під час процедури колоноскопії. Інший метод, іригографія, раніше використовувався частіше, але зараз застосовується рідко. Однак варто зауважити, що в умовах гострого дивертикуліту обидва ці методи можуть бути небезпечними та їх застосування не рекомендується.

Сучасні методи, такі як комп’ютерна томографія (КТ) черевної порожнини та малого таза, дають можливість докладно розглянути стан стінки ободової кишки, виявити ознаки запалення чи наявність абсцесів. Цей метод особливо цінний при виявленні дивертикуліту та пов’язаних з ним ускладнень. Крім того, за допомогою ультразвукового дослідження (УЗД) черевної порожнини можна виявити можливі скупчення гною, що також може вказувати на розвиток ускладнень дивертикулярної хвороби.

Диференційна діагностика

Ряд захворювань може мати схожі симптоми, що фіксуються у ділянці живота. Серед них:

• синдром подразненого кишечнику, що характеризується порушенням функції кишечнику, але не має органічної причини;
• рак товстої кишки — злоякісне новоутворення, що розвивається в ободовій кишці;
• хвороба Крона — це хронічне запальне захворювання кишечнику, причини якого досі неповністю зрозумілі;
• ішемічний коліт пов’язаний із порушенням кровопостачання ободової кишки, що призводить до запалення;
• інфекційний ентероколіт виникає через вплив інфекційних агентів на кишечник;
• у гінекології існують захворювання, симптоми яких можуть нагадувати захворювання кишечнику. До них належать рак яєчника та запальні процеси в органах малого таза;
• цистит — запалення сечового міхура, яке також характеризується болем у нижній частині живота.

Усі ці стани потребують уважного підходу до діагностики та лікування.

Лікування

Дивертикулярне захворювання товстої кишки у його неускладненій формі зазвичай лікується в умовах амбулаторії, госпіталізація не потрібна.

Основні рекомендації включають:

1. Посилення споживання клітковини: рекомендується почати з введення в раціон висівок, починаючи з дози в 1–2 столові ложки на день. Щотижня кількість висівок можна збільшувати на 2 столові ложки, досягаючи, зрештою, 6 столових ложок щодня.
2. Прийом рифаксиміну: щоб зменшити вираженість симптомів та ризик розвитку ускладнень, можна приймати рифаксимін. Рекомендована доза становить 400 мг 2 р/добу, курсом 7 днів щомісяця.
3. Медикаментозне лікування: застосовуються спазмолітики, такі як дротаверин (40–80 мг 3 р/добу) та препарати з антихолінергічною дією. Варто зазначити, що їх дія на симптоми дивертикулярного захворювання до кінця не вивчена. Окремо слід згадати, що ефективність месалазину та пробіотиків у лікуванні цього захворювання залишається предметом дискусій серед фахівців.

При будь-яких питаннях або сумнівах щодо стану або лікування рекомендується проконсультуватися з лікарем.

Ускладнення

1. Гострий дивертикуліт є запальним процесом, який починається в одиночному дивертикулі і може швидко поширюватися по ободовій кишці, викликаючи параколярний абсцес. У деяких пацієнтів можлива мікроперфорація, що супроводжується симптомами місцевого перитоніту. Серед проявів захворювання виділяють лихоманку, лейкоцитоз та певні симптоми при пальпації в ділянці лівого нижнього квадранта живота, такі як симптом Щоткіна — Блюмберга.

Пацієнти з легкими проявами та відсутністю ускладнень, як правило, лікуються в амбулаторних умовах. Основою лікування є прийом антибіотиків внутрішньо протягом 7–10 днів та дотримання певного режиму харчування. Важливо проводити регулярні контрольні огляди. Проте госпіталізація потрібна для пацієнтів з більш тяжкою формою дивертикуліту, особливо для осіб похилого віку із супутніми захворюваннями або вагітних.

У стаціонарних умовах основна увага приділяється правильному харчуванню (часто з винятком прийому їжі через рот), гідратації та знеболенню. Парентеральне введення антибіотиків, таких як ципрофлоксацин, метронідазол або цефалоспорини III покоління, є стандартною практикою, хоча, за інформацією деяких посібників, не рекомендується рутинна антибіотикотерапія для всіх госпіталізованих з неускладненим дивертикулітом.

Що стосується профілактики рецидивів, рекомендовано дотримуватися дієти з підвищеним вмістом клітковини. Прийому нестероїдних протизапальних препаратів слід уникати, за винятком ацетилсаліцилової кислоти. Також варто врахувати, що застосування месалазину, рифаксиміну та пробіотиків для запобігання рецидивам не рекомендується за рекомендаціями AGA.

2. Перфорація ободової кишки у вільну черевну порожнину, а також утворення внутрішньочеревних абсцесів та розвиток кишкової непрохідності є серйозними ускладненнями, що вимагають негайного хірургічного втручання. Найчастіше при таких ускладненнях застосовується операція за Гартманом. Ця процедура включає створення штучного кишкового проходу (колостоми) з подальшим відновленням кишкової прохідності на наступному етапі лікування.

У випадках рецидивуючого дивертикуліту або виникнення часткової кишкової непрохідності, хірурги найчастіше надають перевагу одноетапній сигмоїдектомії — хірургічному видаленню ураженої ділянки сигмовидної кишки.

Крім того, у пацієнтів з дивертикульозом можуть утворитися нориці, які являють собою патологічне з’єднання між двома органами або між органом та шкірою. Нориці можуть викликати різні симптоми і тому потрібний індивідуальний підхід до лікування.

3. Кровотеча, яка виходить з дивертикулу, може стати небезпечним ускладненням, але, на щастя, у 80% випадків така кровотеча спонтанно припиняється. Однак якщо крововтрата стає масованою, необхідно вживати екстрених заходів для її зупинки. Ендоскопічні методи, такі як термічна обробка, ін’єкції та застосування кліпс, демонструють високу ефективність, досягаючи близько 90%. У критичних ситуаціях, коли ендоскопічні методи виявляються неефективними або недоступними, може знадобитися інтервенційна артеріографія, в ході якої здійснюється введення вазопресорних засобів, таких як вазопресин, для звуження судин.

Якщо кровотеча продовжується, незважаючи на вжиті заходи, або мають місце рецидиви, пацієнту може знадобитися хірургічне втручання для остаточної стабілізації стану та запобігання подальшим кровотечам.