Балантидіаз Довідник

Балантидіаз — інфекційне захворювання, яке належить до групи протозоозів (їх викликають найпростіші паразити). Причина — мікроорганізм Balantidium coli. У наш час нові випадки інфекцій реєструють рідко, хоча, за деякими даними, носіями паразиту є до 5% сільського населення. В організм людини він потрапляє за допомогою фекально-орального механізму передачі від інфікованих тварин (свиней).

Збудник балантидіазу

Збудник балантидіазу — Balantidium coli — патогенний мікроорганізм, який належить до еукаріотів, тип — інфузорії, рід — балантидій. Він має цистну чи резистентну форму, а трофозоїт — вегетативну форму. З морфологічних особливостей вегетативної форми цих найпростіших можна виділити:

• великі розміри — досягає 200 мкм (поздовжній розмір) і до 70 мкм (поперечний розмір);
• наявність спеціальної оболонки — покрита тонкою оболонкою, яка називається пелікула. Вона сприяє збереженню форми паразита;
• здатність до руху — на поверхні пелікули знаходяться війки, які забезпечують рух інфузорій у вмісті товстого кишківнику;
• Balantidium coli має перистом — лійкоподібне заглиблення на передньому кінці тіла, оточене війками, які допомагають у захопленні їжі. Ротовий отвір (цитостом) на дні перистому з’єднаний з лійкоподібним цитофаринксом, через який здійснюється прийом та її подальше перетравлення. Залишки їжі видаляються через цитопіг (анальну пору), що знаходиться на протилежному кінці тіла інфузорії;
• двошарова будова цитоплазми — ектоплазма є тонким зовнішнім шаром, тоді як ендоплазма — це каламутна, зерниста і непрозора маса, що знаходиться всередині;
• наявність 2 ядер — у цитоплазмі паразита знаходяться 2 ядра (велике ядро — макронуклеус, яке містить хроматин і відповідає за процеси життєдіяльності клітини, маленьке ядро — мікронуклеус, функціонально пов’язане з великим ядром, його основне завдання — збереження цілісності генетичної інформації);
• наявність 2 скорочувальних вакуолей — 1 з них знаходиться в термінальній частині інфузорії, а 2-га — у центрі її тіла. Обидві вакуолі заповнені різними елементами, зокрема крохмальними зернами, червоними кров’яними тільцями, іншими дрібнішими мікроорганізмами.

Циста має менші розміри, досягаючи діаметра 50 мкм. Її оболонка складається з 2 шарів, які надійно захищають паразита від дії несприятливих чинників.

У довкіллі цисти здатні зберігати свою життєздатність протягом 3–4 тиж. У ґрунті вони можуть виживати понад пів року, у розчинах дезінфекційних засобів — кілька годин, у шлунковому соку — 12 год.

Епідеміологія балантидіазу

Джерело інфекції — випорожнення хворих свиней або тих, що раніше перехворіли. У ветеринарній літературі зазначено, що одна хвора свиноматка здатна виділяти приблизно 2 млн цистних форм збудника у навколишнє середовище при дефекації.

Балантидіаз передається через фекально-оральний механізм. Шляхи передачі:

• водний — збудники хвороби передаються через воду. Цей механізм є одним із найчастіших способів поширення інфекції. Ключові фактори, що призводять до передачі патогенних мікроорганізмів: контамінація питної води та забруднення водних ресурсів, неякісне очищення стічних вод. Купання в забруднених водоймах;
• харчовий — балантидії проникають у травний тракт людини з їжею;
• зоонозний — зараження відбувається при безпосередньому контакті з інфікованими тваринами.

Переносниками балантидіазу можуть бути щури, миші та комахи.

Інфекцію найчастіше діагностують у мешканців сільських районів. Незважаючи на високу заразність, у більшості інфікованих хвороба проходить безсимптомно або з легкими клінічними проявами.

Патогенез балантидіазу

Патогенні мікроорганізми потрапляють у травний тракт людини у вигляді спор з водою, їжею або через брудні руки. Далі в кишечнику вони трансформуються в трофозоїти, які можуть існувати в просвіті товстої кишки, не зумовлюючи розвиток інфекційного процесу. Такий стан називається «здоровим бактеріоносійством». Якщо умови життя балантидій стають несприятливими, то паразити активізуються і проникають у слизову оболонку стінки кишечнику. Активуючими факторами можуть бути:

• нестача поживних речовин (цукрів);
• глистні інвазії;
• супутня хронічна патологія травного тракту у стадії загострення та інші фактори.

Після проникнення в слизову оболонку кишечнику паразити починають активно розмножуватися. Цей процес супроводжується розвитком запальних змін:

• з’являються ділянки гіперемії, набряклості;
• утворюється інфільтрат, що складається з різних типів імунних клітин (лімфоцити, гістіоцити та нейтрофіли).

Запальні зміни найчастіше локалізовані в товстій кишці, на рівні висхідних відділів. Унаслідок прогресування інфекції на слизовій оболонці з’являються ерозії та виразки. Виразки зазвичай локалізуються вздовж складок слизової оболонки та в місцях перегинів кишкової стінки. Вони мають нерівні, підриті краї й часто покриті желеподібними, кров’яно-гнійними масами брудно-чорного кольору.

Виразки можуть досягати значних розмірів (до кількох см²). Некротичні маси відторгаються, після чого на їхньому місці залишаються глибокі порожнини.

Клінічна картина балантидіазу

Клінічні прояви залежать від форми захворювання. Детальна інформація про симптоматику представлена у табл. 1.

Симптоми балантидіазу у дітей

У педіатричній практиці також фіксували випадки паразитичної інфекції. Для гострої форми балантидіазу характерні:

• втрата апетиту;
• нудота;
• підвищення температури тіла;
• біль у животі;
• зміна випорожнень (рідкі з домішками слизу і навіть крові);
• сильний головний біль;
• порушення якості сну;
• загальна слабкість.

Така симптоматика відзначається протягом 14–28 днів, потім інтенсивність проявів знижується: захворювання переходить у хронічну форму.

Діагностика балантидіазу

Для встановлення остаточного діагнозу використовують:

• об’єктивне дослідження — збільшення розмірів та болісність печінки. Також часто спостерігається збільшення розміру селезінки та лімфатичних вузлів. При пропасниці розвивається тахікардія, знижується артеріальний тиск, порушується серцевий ритм;
• лабораторна діагностика — помірний лейкоцитоз із зсувом лейкоцитарної формули до паличок, еозинофілія, підвищення швидкості осідання еритроцитів до 30–40 мм/год. У біохімії: знижений рівень білка в плазмі крові, підвищений вміст α-2 та γ-глобулінів при зниженому рівні альбумінів, підвищення активності печінкових ферментів;
• при колоноскопії — виразки слизової оболонки кишечнику різних розмірів.

Основний метод діагностики балантидіазу — паразитоскопічний. Він включає 2 основні способи виявлення паразитів:

• виявлення вегетативних форм та цист у калі — особливістю цього методу є необхідність дотримання термінів. Зразки калу повинні бути надані якнайшвидше. Бажано проводити аналіз протягом перших 20 хв після акту дефекації. Це пов’язано з тим, що вегетативні форми паразитів швидко гинуть поза організмом людини;
• виявлення вегетативних форм у біоптатах краю виразок або в мазках виразкового вмісту — метод використовують за наявності виразкових уражень у кишечнику. В якості біологічного матеріалу забирають біоптат (зразки тканини) з краю виразки або виконують мазок із вмісту виразки.

При дотриманні термінів цей метод дозволяє точно ідентифікувати балантидіаз.

Лікування балантидіазу

Лікування інфекції спрямоване на досягнення кількох цілей:

• запобігання прогресу патологічного процесу, причиною якого є проникнення в слизову оболонку кишечнику та розмноження там Balantidium coli;
• недопущення ускладнень, що можуть виникнути внаслідок паразитарної інфекції;
• усунення ризику рецидивів та переходу інфекції у хронічну форму.

Дієта

При балантидіазі рекомендовано дотримуватися дієти, що сприяє зменшенню подразнення кишечнику та вираженості симптомів захворювання, до якої належить:

• виключення гострої та жирної їжі;
• легкозасвоювані продукти;
• рясне пиття;
• продукти, багаті білками, вітамінами та мінералами (кисломолочні продукти, фрукти та овочі, нежирне м’ясо та риба);
• виключення алкоголю та кави;
• помірні порції;
• дотримання гігієнічних норм — важливо стежити за чистотою продуктів, готувати їх ретельно, щоб запобігти повторному зараженню.

Етіотропна терапія

Антимікробні препарати для лікування балантидіазу:

• тетрациклін — per os по 500 мг 4 р/добу для дорослих, по 12,5–25 мг/кг маси тіла 2 р/добу для дітей віком від 8 років;
• метронідазол — застосовують перорально по 500 мг 2–3 р/добу для дорослих, для дітей добова доза варіює в межах 250–500 мг залежно від віку;
• тинідазол — для дорослих рекомендована доза становить 2 г на добу протягом 3–5 днів, для дітей доза залежить від маси тіла (50 мг/кг маси тіла дитини протягом доби, розподілених на 2 прийоми).

Тривалість курсу антибіотикотерапії становить 5 днів. Рекомендовано провести 3 курси лікування з 5-денними інтервалами.

Дезінтоксикаційна терапія

Основні принципи дезінтоксикаційної терапії при балантидіазі включають:

• гідратацію — поповнення втрат рідини в організмі, які виникають внаслідок діареї та блювання. Для цього застосовують розчини для пероральної регідратації та інфузійне введення розчинів у разі вираженої дегідратації;
• електролітну корекцію — втрата рідини також супроводжується втратою електролітів. Для їхнього поповнення застосовують розчини калію хлориду, натрію хлориду в дозах, розрахованих відповідно до маси тіла пацієнта;
• симптоматичну терапію — для зменшення вираженості блювання, діареї та болю в животі можуть призначати відповідні лікарські засоби (спазмолітики, антидіарейні мікробні препарати, протиблювотні засоби).

Вітамінотерапія

У протоколах лікування балантидіазу окремим пунктом зазначено вітамінотерапію. Вона спрямована на підтримку імунітету пацієнта, і навіть допомогу у відновленні організму після захворювання. Важливо врахувати, що балантидіаз зумовлює порушення всмоктування поживних речовин, внаслідок чого виникає дефіцит вітамінів та мінералів. Найбільш вірогідний дефіцит аскорбінової кислоти, вітамінів групи B, заліза, фолієвої кислоти:

• вітамін С має антиоксидантні властивості і впливає на метаболічні процеси. Добова лікувальна доза для дорослих становить 600–2000 мг, для дітей — 300–1000 мг;
• вітаміни групи B беруть участь в обміні речовин, процесах кровотворення, сприяють нормальній роботі нервової системи;
• у разі розвитку анемій, пов’язаних з балантидіазом, може знадобитися додаткове залізо для поповнення дефіциту та підвищення рівня гемоглобіну. Рекомендована доза сульфату заліза становить 300–500 мг 2–3 р/добу;
• фолієва кислота бере участь в еритропоезі, синтезі амінокислот. З лікувальною метою її призначають у дозі 5 мг 1 р/добу.

Ускладнення балантидіазу

Перебіг балантидіазу може ускладнюватися. Причиною цього найчастіше є глибокі пошкодження слизової оболонки кишечнику, які зумовлюють:

• розлитий перитоніт — одне з найважчих ускладнень балантидіазу. У результаті прориву виразки вміст із просвіту кишки потрапляє в черевну порожнину і призводить до розлитого перитоніту — запалення черевної порожнини, у цьому разі потрібна термінова медична допомога та хірургічне втручання;
• апендицит — запалення червоподібного відростка (апендикса). Це ургентне ускладнення розвивається через високу ймовірність перфорації та поширення інфекції по черевній порожнині;
• пневмонія — інфузорії можуть проникати в легені через черевну порожнину та діафрагму, зумовлюючи запалення легеневої тканини. Насторожувальними симптомами для лікаря є кашель, утруднене дихання та лихоманка;
• ураження інших органів виникає рідко. У медичній практиці були випадки паразитичного ураження інших органів та тканин (шлунка, лімфатичних проток, піхви, матки, сечового міхура, печінки). Це супроводжувалося різноманітною симптоматикою, яка залежить від уражених органів.

Профілактика балантидіазу

Профілактика балантидіазу включає декілька важливих аспектів:

• гігієнічні заходи — дотримання особистої гігієни: регулярне миття рук з милом перед прийом їди та після відвідування туалету, а також після контакту з тваринами або ґрунтом;
• уникнення забруднених водних та харчових джерел — знаючи шляхи передачі, людям слід уникати вживання забрудненої води з невідомих джерел. Також важливою є термічна обробка продуктів, особливо при найменшій імовірності контакту з калом тварин;
• санітарні умови — підтримка необхідних санітарних умов у будинку та на присадибній ділянці також є важливою частиною профілактики. Регулярне збирання, знезараження калу, виключення доступу гризунів та інших можливих переносників інфекції допоможуть знизити ризик зараження;
• ветеринарна профілактика — включає контроль за станом свиней, регулярні ветеринарні перевірки та належне поводження з хворими тваринами;
• медична допомога та лікування — за наявності симптомів захворювання слід пройти повний курс антипротозойних препаратів під контролем лікаря;
• спосіб життя — здоровий спосіб життя (правильне харчування, фізична активність, зниження стресових навантажень, повноцінний сон) позитивно позначається на стані імунної системи та її здатності протистояти інфекціям.

Специфічної профілактики балантидіазу на цей момент не розроблено.

Прогноз балантидіазу

Прогноз балантидіазу залежить від форми хвороби, ступеня її тяжкості, а також своєчасності та ефективності терапії. Як правило, прогноз для пацієнтів є сприятливим. Однак при розвитку ускладнень або гострому перебігу інфекції з критичною дегідратацією у дітей можливий летальний кінець.