Содержание

Хвороба Рефсума — це рідкісне спадкове захворювання, яке зумовлено порушенням обміну фітанової кислоти внаслідок дефіциту специфічних ферментів, що беруть участь у метаболізмі. Клінічно ця патологія проявляється різними неврологічними розладами (периферичною полінейропатією, мозочковою атаксією, ураженням центральної нервової системи), зниженням гостроти зору та іншими офтальмологічними симптомами, глухотою, деформаціями кісткового скелета, ураженням внутрішніх органів.

Історичні дані

Патологію названо на честь норвезького невролога Сигвальда Берхарда Рефсума (Sigvald Bernhard Refsum). У 1946 р. лікар вперше описав сімейний випадок захворювання, виявивши у родини пацієнтів симптоми ретиніту, полінейропатію, атаксію і підвищений вміст білка в цереброспінальній рідині. Для позначення патологічного стану він використовував термін «heredopathia atactica polyneuritiformis», який згодом трансформувався у хворобу Рефсума.

У другій половині XX ст. виявлено значне накопичення фітанової кислоти у тканинах пацієнтів, а також ідентифіковано конкретні ферментативні вади, відповідальні за розвиток захворювання.

У 1997 р. був клонований ген PHYH, який кодує фітаноїл-КоА-гідроксилазу. Дефіцит цього ферменту є причиною класичної форми хвороби Рефсума. Пізніше було виявлено мутації в інших генах, що дозволило виділити різні генетичні варіанти хвороби.

Епідеміологія

Загальна поширеність патології становить <1 випадку на 1 млн осіб, однак у деяких ізольованих скандинавських популяціях захворюваність є значно вищою (1:60 000–1:80 000).

Хвороба Рефсума успадковується за аутосомно-рецесивним типом, тому для розвитку захворювання необхідна передача мутантних алелів від обох батьків. Частота носія мутантних алелів у загальній популяції становить близько 1:200–1:300.

Найчастіше перші симптоми хвороби Рефсума розвиваються у дітей та підлітків, хоча в деяких випадках маніфестація відбувається в дорослому віці. Гендерні відмінності відсутні, що притаманно аутосомно-рецесивному типу успадкування.

Швидкість прогресування захворювання значно варіює серед пацієнтів навіть у межах однієї сім’ї, що вказує на вплив модифікувальних генетичних факторів та чинників зовнішнього середовища.

Що таке фітанова кислота?

Фітанова кислота — розгалужена насичена жирна кислота, яка не синтезується в організмі людини, а надходить виключно з їжею, переважно з молочних продуктів та м’яса жуйних тварин.

У нормі сполука піддається α-окисненню в пероксисомах клітин. Процес принципово відрізняється від класичного β-окиснення жирних кислот, оскільки наявність метильної групи в β-положенні перешкоджає звичайному шляху катаболізму. При нормальному функціонуванні ферментативної системи фітанова кислота перетворюється на пристанову кислоту, яка надалі піддається β-окисненню. Функціональна недостатність та кількісний дефіцит ферменту фітаноїл-КоА-гідроксилази, порушення його транспорту в пероксисоми супроводжуються масивним накопиченням фітанової кислоти в тканинах організму, особливо в нервовій системі, сітківці ока та тканинах інших органів.

Етіологія

Основною причиною класичної форми хвороби Рефсума є мутації в гені PHYH, який розташований на хромосомі 10p13. Ген кодує фітаноїл-КоА-гідроксилазу — фермент, що каталізує першу стадію α-окиснення фітанової кислоти (перетворює фітаноїл-КоА на 2-гідроксифітаноїл-КоА). Відомо понад 50 різних мутацій у гені PHYH (точкові мутації, делеції, інсерції та сплайсингові мутації).

Хвороба Рефсума II типу пов’язана з мутаціями в гені PEX7, який кодує рецептор для пероксисомального таргетингового сигналу типу 2 (PTS2). Цей білок бере участь у транспорті фітаноїл-КоА-гідроксилази в пероксисоми. Його дефіцит супроводжується порушенням α-окиснення фітанової кислоти, незважаючи на нормальну активність самого ферменту.

У поодиноких випадках захворювання пов’язане з мутаціями в інших генах, що задіяні в біогенезі пероксисом або інших етапах метаболізму фітанової кислоти.

Патогенез

Порушення обміну фітанової кислоти при хворобі Рефсума є центральною ланкою в розвитку всіх клінічних проявів (таблиця).

Класифікація

Сучасна класифікація хвороби Рефсума заснована на генетичних, біохімічних та клінічних критеріях.

Генетична класифікація хвороби Рефсума:

• класична (I тип) — зумовлена мутаціями в гені PHYH і характеризується дефіцитом фітаноїл-КоА-гідроксилази. Ця форма діагностується у більшості пацієнтів та має найбільш вивчені клінічні прояви;
• II тип — пов’язаний з мутаціями в гені PEX7, що кодує рецептор PTS2, необхідний для транспортування фітаноїл-КоА-гідроксилази в пероксисоми. II тип патології часто поєднується з іншими пероксисомальними порушеннями та має більш тяжкий перебіг;
• атипові форми — виникають на тлі більш рідкісних мутацій у генах, що задіяні в метаболізмі фітанової кислоти або біогенезі пероксисом.

Клінічна класифікація, яка враховує вік маніфестації:

• інфантильна форма — маніфестує у дітей віком молодше 2 років. Вона характеризується тяжким перебігом із вираженими неврологічними порушеннями, затримкою психомоторного розвитку та часто несприятливим прогнозом;
• дитяча форма — дебют захворювання у дітей віком 2–12 років, проявляється прогресуючими порушеннями зору, слуху та координації рухів;
• підліткова форма — маніфестує у осіб віком 12–18 років. Швидкість прогресування та ступінь тяжкості клінічних проявів є різними;
• доросла форма — хвороба Рефсума у дорослих зазвичай має хронічний перебіг з мінімально вираженими симптомами.

За тяжкістю перебігу виділяють 3 форми захворювання:

• легка:
  • повільне прогресування;
  • збереження здатності до самообслуговування та соціальної адаптації;
  • симптоми обмежуються незначними порушеннями зору та легкою формою полінейропатії;
• помірна:
  • виражені неврологічні порушення;
  • значне зниження гостроти зору та погіршення слуху;
  • збереження здатності до пересування за наявності допомоги;
• тяжка:
  • глибокі неврологічні порушення;
  • сліпота;
  • приглухуватість;
  • втрата здатності до самостійного пересування.

Клінічні прояви

Клінічна картина хвороби Рефсума варіабельна із ураженням різних систем організму. Прогресування патологічного процесу повільне. Гострі епізоди декомпенсації можуть бути спровоковані інфекціями, стресом, голодуванням або вживанням великої кількості їжі, багатої на фітанову кислоту. Загострення супроводжуються швидким погіршенням неврологічного статусу та потребують негайної медичної допомоги.

Ураження нервової системи при хворобі Рефсума

Периферична полінейропатія розвивається практично у всіх пацієнтів і є найбільш раннім і постійним проявом захворювання. Залучення до патологічного процесу центральної нервової системи відбувається рідше.

Периферична полінейропатія при хворобі Рефсума

Початкові патологічні зміни діагностують у дистальних відділах кінцівок, потім проксимальніше (на кшталт «рукавичок і шкарпеток»). Пацієнти скаржаться на оніміння, поколювання, печіння.

У міру прогресування хвороби Рефсума розвивається м’язова слабкість, що починається з дрібних м’язів кистей і стоп. Виникають труднощі при виконанні точних рухів, застібці ґудзиків, письмі. Слабкість поступово поширюється на проксимальні групи м’язів, викликаючи порушення ходи і труднощі під час підйому сходами.

Мозочкова атаксія

Мозочкова атаксія — другий за частотою неврологічний прояв, для якого характерні:

• порушення координації рухів;
• дисметрія — промахування при виконанні пальце-носової та п’ятково-колінної проб;
• інтенсивність інтенційного тремору підвищується при наближенні до мети і може значно порушувати здатність до виконання цілеспрямованих рухів;
• нестійкість при ходьбі, особливо в темряві, коли компенсаторні можливості зорового аналізатора обмежені;
• дизартрія — скандоване мовлення, порушення модуляції голосу.

Ураження центральної нервової системи

У частини пацієнтів зазначаються:

• спастичні парези — зазвичай розвиваються в нижніх кінцівках і часто поєднуються з периферичною полінейропатією, створюючи змішану картину центрального та периферичного ураження;
• когнітивні розлади:
  • зниження концентрації уваги;
  • уповільнення психічних процесів;
  • порушення виконавчих функцій;
  • тяжка форма деменції діагностується рідко та зазвичай асоціюється з інфантильними формами захворювання.

Офтальмологічні прояви хвороби Рефсума

Ураження фоторецепторів починається з паличок, що проявляється гемералопією (курячою сліпотою) — порушенням адаптації до темряви. Пацієнти відзначають:

• проблеми під час переходу зі світлого приміщення в темне;
• погану орієнтацію в сутінках та при слабкому освітленні.

На пізніх стадіях захворювання уражуються колбочки:

• знижується гострота зору;
• порушується колірне сприйняття (особливо в червоно-зеленій ділянці спектра).

З прогресуванням захворювання відбувається концентричне звуження полів зору від периферичних відділів до центру. При периметрії виявляються характерні зміни у вигляді кільцеподібних скотом, які поступово розширюються.

Інші офтальмологічні прояви:

• задня субкапсулярна катаракта — наслідок метаболічних порушень;
• горизонтальний ністагм;
• птоз повік — пов’язаний з ураженням окорухових нервів або м’язів повік.

Отоларингологічні прояви

Нейросенсорна приглухуватість

Зниження слуху, як правило, розвивається поступово і може бути одним з ранніх симптомів хвороби Рефсума, іноді передуючи виникненню неврологічних або офтальмологічних проявів. Ступінь зниження слуху варіює від легкого до тяжкого, і в деяких випадках може прогресувати до повної глухоти.

Характерною особливістю є втрата сприйняття переважно високих частот на початкових стадіях із подальшим поширенням на середні та низькі частоти.

Вестибулярні порушення

Порушення вестибулярної функції виявляються запамороченням, порушенням рівноваги та координації рухів. Пацієнти скаржаться на нестійкість при ходьбі, особливо при поворотах голови або зміні положення тіла. Такі симптоми збільшують вираженість проявів мозочкової атаксії та негативно впливають на якість життя пацієнтів.

Дерматологічні прояви

Шкірні прояви хвороби Рефсума:

• іхтіоз різного ступеня тяжкості — проявляється сухістю шкіри, лущенням, гіперкератозом та утворенням дрібнопластинчастих лусочок. Найчастіше уражаються гомілки, передпліччя, лікті та коліна;
• гіперпігментація — потемніння шкіри, особливо на відкритих ділянках тіла;
• алопеція (дифузна, осередкова) — пов’язана з порушенням метаболізму у волосяних фолікулах;
• порушення потовиділення (гіпергідроз, ангідроз) — вказують на ураження вегетативної нервової системи та призводять до розвитку терморегуляторних розладів та дискомфорту пацієнтів.

Серцево-судинні прояви

Зміни з боку серцево-судинної системи:

• кардіоміопатія (дилатаційна, гіпертрофічна або рестриктивна) — її симптоми:
  • задишка при фізичному навантаженні;
  • швидка стомлюваність;
  • напади прискореного серцебиття;
  • набряки;
• порушення ритму:
  • надшлуночкові і шлуночкові екстрасистоли;
  • фібриляція передсердь;
  • шлуночкові тахікардії;
• порушення провідності (атріовентрикулярні блокади різного ступеня тяжкості, блокади ніжок пучка Гіса, синдром слабкості синусового вузла та ін.) — життєзагрозливі стани, які потребують постійного моніторингу серцевого ритму. Деяким пацієнтам потрібна імплантація електрокардіостимулятора або кардіовертера-дефібрилятора.

Кістково-м’язові прояви

Прогресування хвороби Рефсума супроводжується:

• м’язовою слабкістю з ураженням периферичних нервів. Атрофія м’язів розвивається вдруге і може бути особливо вираженою в кистях та стопах;
• деформацією скелета — вторинний прояв на тлі м’язової слабкості та порушень іннервації. Найчастіше фіксуються:
  • деформації стоп у вигляді порожнистої стопи (pes cavus);
  • патологічні зміни пальців;
  • сколіоз та кіфоз хребта;
• контрактурами суглобів — розвиваються внаслідок м’язового дисбалансу та обмеження рухливості;
• остеопорозом — фіксується у пацієнтів з тривалим перебігом хвороби Рефсума. Зниження щільності та міцності кісток підвищує ризик переломів.

Інші системні прояви

У деяких пацієнтів виявляють протеїнурію та порушення функції нирок, які можуть бути пов’язані із системним впливом накопиченої фітанової кислоти та вторинними ефектами інших проявів захворювання.

Можлива дисфункція ендокринної системи (щитовидної, надниркових або статевих залоз), зумовлена тими самими причинами.

Діагностика хвороби Рефсума

Орієнтовний діагностичний алгоритм:

• визначення рівня фітанової кислоти в плазмі крові — підвищення концентрації цієї сполуки є патогномонічною ознакою хвороби Рефсума (вона досягає ≥300–1000 мкг/мл при нормі до 10 мкг/мл). Додатково проводиться дослідження сечі на вміст фітанової кислоти, хоча такий метод є менш інформативним порівняно з аналізом крові;
• молекулярно-генетичне тестування — дозволяє підтвердити діагноз шляхом виявлення мутацій у генах PHYH і PEX7. Генетичний аналіз важливий для пренатальної діагностики та генетичного консультування сімей з обтяженим анамнезом. Сучасні методи секвенування дозволяють виявити майже всі відомі патогенні варіанти мутацій;
• офтальмологічне обстеження — виявляється рання пігментна дегенерація сітківки, яка може передувати іншим клінічним проявам на кілька років. На електроретинографії — прогресуюче зниження амплітуди хвиль, що відбиває дегенерацію фоторецепторів. При огляді очного дна — типові пігментні відкладення у вигляді кісткових тілець, звуження судин сітківки та атрофії диска зорового нерва;
• неврологічне обстеження:
  • електронейроміографія — ознаки демієлінізуючої полінейропатії з уповільненням швидкості проведення нервових імпульсів. Характерне симетричне ураження периферичних нервів з переважним залученням дистальних відділів кінцівок;
  • магнітно-резонансна томографія головного мозку — атрофічні зміни мозочка;
• порогова аудіометрія — порушення сприйняття високочастотного діапазону з поступовим поширенням на середні та низькі частоти;
• дерматологічне обстеження — іхтіоз різного ступеня тяжкості;
• гістологічне дослідження шкіри — характерні зміни епідермісу з гіперкератозом та паракератозом;
• електрокардіографія та ехокардіографія — порушення ритму та ознаки кардіоміопатії;
• холтерівське моніторування — приховані аритмії, які становлять потенційну загрозу для життя пацієнта.

Диференційна діагностика

Диференційна діагностика хвороби Рефсума зі спадковими та набутими захворюваннями, що мають подібні клінічні прояви:

• синдром Ушера — визначається пігментний ретиніт, нейросенсорна приглухуватість без інших характерних для хвороби Рефсума проявів (полінейропатії, іхтіозу та ін.). Генетичний аналіз дозволяє остаточно диференціювати ці захворювання;
• спадкова моторно-сенсорна нейропатія — імітує полінейропатію при хворобі Рефсума, проте для останньої характерний більш ранній початок та поєднання з іншими системними проявами. Електрофізіологічні дослідження виявляють різні патерни ураження нервової системи;
• абеталіпопротеїнемія — проявляється атаксією, полінейропатією та іншими неврологічними симптомами. Диференційна діагностика заснована на дослідженні ліпідного профілю та визначенні рівня аполіпопротеїну В;
• хвороба Краббе та інші лейкодистрофії — для виключення використовують методи нейровізуалізації, генетичні дослідження та специфічні біохімічні тести;
• набуті форми полінейропатії (діабетична, алкогольна, токсична) — враховують дані анамнезу, клінічного перебігу та результатів біохімічних досліджень. Відсутність підвищення рівня фітанової кислоти виключає хворобу Рефсума.

Лікування

Основні принципи лікування хвороби Рефсума:

• зменшення надходження фітанової кислоти до організму;
• запобігання її подальшому накопиченню в тканинах.

Дієтичні рекомендації

Дієта при хворобі Рефсума має ключове значення для контролю клінічних проявів та стабілізації стану пацієнта. Вона передбачає суворе обмеження споживання фітанової кислоти менше ніж 10 мг/добу. Її основні джерела, які підлягають виключенню із раціону:

• усі види жирної риби, включно з тунцем, лососем, сардиною та скумбрією;
• молочні продукти високої жирності (незбиране молоко, вершки, вершкове масло та сири);
• яловичина, баранина та козлятина;
• зелені овочі та фрукти, що містять хлорофіл (можуть бути джерелом фітолу, який перетворюється на фітанову кислоту в організмі).

Дозволені продукти:

• нежирна птиця (курка, індичка), пісна свинина;
• яйця;
• біла риба з низьким вмістом жирів (тріска, пікша, камбала);
• рослинні олії;
• злаки, макаронні вироби, рис;
• картопля, фрукти та овочі з низьким вмістом хлорофілу.

Забезпечення достатнього споживання білка та незамінних жирних кислот є критично важливим для підтримки нормального росту та розвитку, особливо у дітей. Білкова складова раціону повинна забезпечувати третину калорійності кожного прийому їжі, причому джерела білка мають бути ретельно відібрані з урахуванням вмісту фітанової кислоти.

Рекомендується підтримання стабільної маси тіла, що перешкоджає мобілізації фітанової кислоти з жирових депо та підвищення її концентрації у плазмі крові. Пацієнтам пропонують часте дробове харчування з інтервалами не більше 4–6 год між прийомами їжі для підтримки енергетичного балансу та запобігання катаболічним процесам.

Медикаментозна терапія

Фармакотерапія має переважно симптоматичний характер і спрямована на корекцію різних проявів захворювання.

При полінейропатії застосовують:

• вітаміни групи В (тіамін, піридоксин, ціанокобаламін) — покращують метаболізм нервової тканини та уповільнюють прогресування дегенеративних змін;
• альфа-ліпоєва кислота — зумовлює антиоксидантні властивості та захищає нервову тканину від оксидативного стресу;
• габапентин і прегабалін — усувають нейропатичний біль.

Лікування атаксії комплексне:

• баклофен — підвищує координацію рухів;
• фізіотерапія та лікувальна фізкультура — рекомендуються для підтримки рухових функцій та запобігання розвитку контрактур. Спеціалізовані вправи на координацію та рівновагу допомагають пацієнтам адаптуватися до наявних порушень та знижують ризик падіння.

У пацієнтів із кардіологічною патологією застосовують:

• антиаритмічні препарати різних класів, вибір яких визначається типом аритмії та супутніми захворюваннями;
• блокатори бета-адренорецепторів для контролю частоти серцевих скорочень та профілактики життєзагрозливих аритмій;
• інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ, діуретики та інші препарати згідно із сучасними рекомендаціями щодо лікування серцевої недостатності;
• при тяжких порушеннях ритму серця, порушенні провідності може знадобитися імплантація кардіостимулятора або кардіовертера-дефібрилятора.

Рекомендації пацієнтам з офтальмологічною симптоматикою:

• корекція порушень рефракції за допомогою окулярів чи контактних лінз;
• сонцезахисні окуляри з фільтрами необхідні для захисту сітківки від пошкоджувальної дії ультрафіолетового випромінювання;
• спеціальні оптичні пристрої для осіб з вадами зору;
• при розвитку катаракти — хірургічне лікування.

При іхтіозі за шкірою необхідні постійний догляд та застосування спеціалізованих засобів:

• зволожувальні креми та емоленти рекомендовано наносити регулярно для запобігання сухості шкіри;
• кератолітичні препарати із сечовиною, саліциловою, молочною кислотою — за їх допомогою можна зменшити вираженість гіперкератозу і поліпшити зовнішній вигляд шкіри.

Немедикаментозні методи лікування:

• плазмаферез — видалення плазми крові пацієнта з подальшим заміщенням донорською плазмою або альбуміновими розчинами. За допомогою цього методу можна швидко знизити концентрацію фітанової кислоти в кровотоку і запобігти розвитку гострих ускладнень. Незважаючи на високу ефективність плазмаферезу в короткостроковій перспективі, процедура є інвазивною і пов’язана з певними ризиками (порушенням гемодинаміки, електролітними розладами, алергічними реакціями на розчини, що заміщають, і підвищеним ризиком інфекційних ускладнень). Показання до проведення плазмаферезу:
  • різке підвищення рівня фітанової кислоти у плазмі крові понад 300–500 мкг/мл;
  • розвиток гострих неврологічних симптомів;
  • серцеві аритмії;
  • підготовка до хірургічних втручань;
  • планування вагітності;
  • недостатня ефективність дієтотерапії або неможливість її дотримання пацієнтом;
• селективний ліпідний аферез — вибіркове видалення ліпідів та ліпопротеїнів із плазми крові (фітанова кислота переважно пов’язана з ліпідними фракціями крові);
• фізіотерапія — спрямована на поліпшення кровообігу, зменшення вираженості м’язового спазму та підтримання рухливості суглобів;
• електростимуляція нервів — поліпшує функції денервованих м’язів;
• масаж сприяє відновленню трофіки тканин і може знизити болісні відчуття;
• ерготерапія — навчання пацієнтів навичкам самообслуговування та адаптація до повсякденного життя з урахуванням наявних порушень;
• психологічна підтримка — хронічне прогресуюче захворювання значно впливає на психічний стан пацієнтів та їхніх сімей. Групова терапія та групи підтримки допомагають упоратися з емоційними труднощами та обмінятися досвідом з іншими особами, які зіткнулися з подібними проблемами.

Перспективні напрями лікування хвороби Рефсума знаходяться у стадії активної розробки та клінічних досліджень:

• генна терапія — корекція генетичних вад на молекулярному рівні;
• замісна ферментна терапія — відновлення нормальної активності фітаноїл-КоА-гідроксилази шляхом введення рекомбінантного ферменту;
• клітинна терапія з використанням мезенхімальних стовбурових клітин — потенційний метод лікування неврологічних проявів патології (стовбурові клітини сприяють регенерації пошкоджених нервових структур та відновленню функцій периферичної нервової системи);
• фармакологічні шаперони — малі молекули, які стабілізують мутантні форми ферментів та частково відновлюють їхню активність.

Моніторинг ефективності лікування здійснюється шляхом регулярного визначення рівня фітанової кислоти у плазмі крові, клінічного обстеження та інструментальних методів дослідження. На початкових етапах лікування контроль проводиться щомісяця, а при досягненні стабілізації стану — кожні 3–6 міс.

Ускладнення

Можливі ускладнення хвороби Рефсума:

• Найбільш серйозними та потенційно життєзагрозними ускладненнями є кардіологічні порушення, які можуть стати причиною раптової серцевої смерті;
• прогресуюча сліпота — неминучий наслідок дегенерації сітківки;
• глухота при демієлінізації слухового нерва;
• важка атаксія з повною втратою здатності до самостійного пересування;
• травми та переломи при падіннях, пов’язаних з порушенням координації;
• глибокі парези та паралічі дистальних відділів кінцівок;
• дихальна недостатність при пошкодженні діафрагмального нерва та порушенні іннервації дихальних м’язів;
• дисфагія з аспірацією їжі та розвитком аспіраційної пневмонії;
• деформація стоп та кистей, контрактури суглобів та сколіоз;
• психологічні та соціальні наслідки депресія, тривожність та соціальна ізоляція, особливо у пацієнтів з вираженими порушеннями зору та слуху

Профілактика

Основні напрямки первинної профілактики:

• генетичне консультування з оцінкою генетичного ризику, поясненням характеру спадкування захворювання та обговоренням можливих репродуктивних рішень для сімей з обтяженим анамнезом. Хвороба Рефсума успадковується за аутосомно-рецесивним типом, тому ризик народження хворої дитини у двох носіїв становить 25% при кожній вагітності;
• пренатальна діагностика (біопсія хоріона, амніоцентез та неінвазивне пренатальне тестування) — молекулярно-генетичний аналіз отриманого матеріалу дозволяє виявити мутації в генах PHYH і PEX7 у плода. Біохімічна діагностика ґрунтується на визначенні активності фітаноїл-КоА-гідроксилази в культурі клітин амніотичної рідини або ворсин хоріону;
• преімплантаційна генетична діагностика — альтернативний підхід для сімей з високим генетичним ризиком. Він дозволяє відбирати ембріони без патогенних варіантів імплантації при екстракорпоральному заплідненні.

Вторинна профілактика спрямована на запобігання прогресуванню захворювання та розвитку ускладнень у пацієнтів із встановленим діагнозом:

• довічне суворе дотримання дієти з обмеженням фітанової кислоти;
• регулярний моніторинг рівня фітанової кислоти (кожні 3–6 міс) для контролю ефективності дієтотерапії та своєчасної корекції раціону;
• виключення факторів, здатних викликати вивільнення фітанової кислоти з тканинних депо (голодування, різке зменшення маси тіла, інфекційні захворювання та ін.). При плануванні хірургічних операцій та вагітності рекомендується попереднє зниження рівня фітанової кислоти за допомогою плазмаферезу;
• профілактика кардіологічних ускладнень — регулярне кардіологічне спостереження з проведенням електрокардіографії та ехокардіографії;
• профілактика офтальмологічних ускладнень — регулярні огляди офтальмолога, використання сонцезахисних окулярів та засобів для поліпшення адаптації до умов зниженого освітлення, раннє виявлення та лікування катаракти;
• профілактика травматизму у пацієнтів з порушеннями зору та атаксією — адаптація житлового простору, використання допоміжних засобів пересування та навчання навичок безпечного переміщення.

Прогноз

Тривалість життя при хворобі Рефсума близька до популяційної за умови своєчасного діагностування та суворого дотримання принципів дієтотерапії. Однак якість життя може бути значно знижена внаслідок прогресуючих порушень зору, слуху та рухових функцій. Раннє виявлення патології та превентивні заходи дозволяють запобігти необоротним змінам у нервовій системі, що робить генетичне консультування та скринінг у групах ризику пріоритетними завданнями в медичній практиці.