Визначення

Стеаторея — це патологічний стан, який характеризується підвищеним виділенням жиру з фекаліями, що є однією з ознак порушення всмоктування жирів. При стеатореї кал стає світлим, об’ємним, рідким та має неприємний запах, що пов’язано з високим вмістом жиру.

Механізм перетравлення та всмоктування жиру

Перетравлення та всмоктування жиру — це складний процес, у якому беруть участь кілька факторів. Для ефективного всмоктування жиру потрібні:

жовчні кислоти (ЖК);
травні ферменти;
нормально функціонуюча слизова оболонка (СО) тонкої кишки.

Харчові ліпіди (жири), переважно у вигляді триацилгліцеролів, піддаються емульгації за допомогою ЖК. Потім вони гідролізуються панкреатичними ліпазами та коліпазами, утворюючи вільні жирні кислоти та моногліцериди. Ці продукти перетравлення ліпідів у проксимальній частині тонкої кишки формують міцели під дією ЖК. Міцели всмоктуються через ворсинки тонкої кишки та транспортуються у вигляді хіломікронів через лімфатичну систему кишечнику.

Фактори, які впливають на розвиток стеатореї

Порушення на кожному з етапів цього механізму можуть призвести до стеатореї. Зокрема, порушення можуть розвиватися на таких рівнях:

дефіцит чи дисфункція ЖК;
порушення активності панкреатичних травних ферментів;
пошкодження або дисфункція всмоктувальних ворсинок тонкої кишки (Azer S.A. et al., 2023).

Причини стеатореї

Причини стеатореї різноманітні та розподілені на 3 основні групи:

Стани, що призводять до екзокринної недостатності підшлункової залози (ЕНПЗ) — розвивається, коли підшлункова залоза (ПЗ) не може виробляти достатню кількість травних ферментів, необхідних для перетравлення жирів. Це може відбуватися при:

хронічному панкреатиті;
муковісцидозі, при якому порушується функція ПЗ через виникнення в’язкого слизу;
обструкції панкреатичної протоки або резекції ПЗ (наприклад при пухлинах ПЗ), що обмежує доступ ферментів до травного тракту.

Недостатність ПЗ

Однією з найпоширеніших причин хронічного панкреатиту є хронічна дія алкоголю, що призводить до ЕНПЗ. Крім алкоголю, до важливих факторів ризику хронічного панкреатиту належать генетичні мутації (наприклад PRSS-1, SPINK-1, CFTR, CTRC), аутоімунний панкреатит, обструкція панкреатичної протоки та вплив нікотину. Хоча точні механізми патофізіології хронічного панкреатиту залишаються невиясненими, передбачається, що вони можуть включати хронічне запалення з пошкодженням ацинарних клітин і дисфункцією проток. Руйнування панкреатичних клітин порушує вироблення травних ферментів, що перешкоджає нормальному перетравленню жирів та викликає стеаторею.

Муковісцидоз

Це мультисистемне аутосомно-рецесивне захворювання, спричинене мутаціями в гені CFTR (трансмембранний регулятор провідності при муковісцидозі). Порушення функції CFTR у ПЗ призводять до формування густої в’язкої секреції, порушення відтоку бікарбонату та ЕНПЗ. Ці зміни ускладнюють перетравлення жирів, що призводить до стеатореї.

Дефіцит ЖК:

холестаз (уповільнене або припинене виділення жовчі), який може розвинутися при первинному біліарному холангіті (ПБХ) та первинному склерозуючому холангіті (ПСХ);
порушення всмоктування ЖК у дистальному відділі клубової кишки (наприклад після резекції клубової кишки або при хворобі Крона клубової кишки);
декон’югація ЖК, яка може відбуватися при синдромі надмірного бактеріального росту (СНБР) у тонкій кишці, коли мікрофлора кишечнику порушує нормальний перерозподіл ЖК.

Холестатичні захворювання

Механізми розвитку хронічних холестатичних захворювань печінки, як-от ПБХ і ПСХ, остаточно не вивчені. Обидва ці захворювання характеризуються запаленням в ділянці жовчних проток, прогресуючим фіброзом і, зрештою, розвитком термінальної стадії захворювання печінки. Зменшення відтоку жовчі в тонку кишку призводить до накопичення токсичних жовчних продуктів, що пошкоджують епітелій жовчних проток і порушують нормальне всмоктування жирів. Це, своєю чергою, викликає стеаторею у пацієнтів із цими хворобами.

Захворювання, що уражують тонку кишку. Порушення всмоктування жирів можуть бути пов’язані з патологією проксимального відділу тонкої кишки, де відбувається основне всмоктування жирів. До таких хвороб належать:

целіакія — непереносимість глютену, яка призводить до пошкодження СО тонкої кишки;
тропічна спру — захворювання, пов’язане з порушенням всмоктування в кишечнику, особливо у тропічних регіонах;
лямбліоз — інфекція, спричинена паразитом Giardia lamblia;
хвороба Уїппла — рідкісне інфекційне захворювання, що уражає тонку кишку;
лімфома та амілоїдоз — захворювання, при яких відбувається порушення структури або функції кишкової стінки;
СІБР та ВІЛ-ентеропатія — інфекційні та імунні захворювання, що впливають на кишечник.

Целіакія

Це хронічне аутоімунне захворювання, яке розвивається у відповідь на споживання глютену у генетично схильних людей. Основним фактором ризику є гени, що кодують білки головного комплексу гістосумісності (MHC) класу II, HLA-DQ2 та HLA-DQ8. При споживанні глютена, особливо пептидів гліадину, у сприйнятливих осіб розвивається імунна відповідь, яка призводить до запалення та руйнування ворсинок у тонкій кишці. Це пошкодження порушує всмоктування жирів та жиророзчинних вітамінів. Ці зміни призводять до дефіциту жирів та вітамінів, що є однією із причин стеатореї при целіакії.

СНБР

У нормі існує кілька захисних механізмів, що регулюють мікробіоту в шлунково-кишковому тракті (ШКТ) і запобігають надмірному бактеріальному росту в тонкій кишці. До таких механізмів належать імуноглобулін А, кислотність шлунка, жовч та дефензини. Також важливу роль у запобіганні СНБР відіграють перистальтика, мігруючі моторні комплекси та інтактний ілеоцекальний клапан. Порушення цих механізмів може призвести до надмірного бактеріального росту, що, своєю чергою, може викликати декон’югацію ЖК та порушувати всмоктування жирів.

Прогресування запалення, підвищення кишкової проникності та декон’югація ЖК порушують перетравлення та всмоктування жирів, що зумовлює розвиток стеатореї у пацієнтів із СНБР.

Рідкісні причини стеатореї:

прийом інгібітора ліпази, наприклад, орлістату, який перешкоджає перетравленню жирів;
синдром Золлінгера — Еллісона, при якому підвищене вироблення шлункової кислоти інактивує панкреатичні ліпази, що знижує ефективність перетравлення жирів;
реакція «трансплантат проти хазяїна», коли після трансплантації органів розвивається імунне відторгнення, що призводить до пошкодження кишечнику і порушення всмоктування (Azer S.A. et al., 2023).

Епідеміологія стеатореї

На ранніх стадіях стеаторея може залишатися непоміченою у пацієнтів, оскільки симптоми часто є мінімальними або неспецифічними. Це ускладнює точну оцінку поширеності та частоти цього стану, і показники захворюваності можуть бути заниженими. Епідеміологія стеатореї залежить від різних хвороб, що є її основними причинами.

ЕНПЗ

У дорослих найчастішою причиною ЕНПЗ є хронічний панкреатит. У США щорічна захворюваність на хронічний панкреатит становить 4:100 тис. осіб, а поширеність — 42:100 тис. осіб.

У дітей найбільше випадків ЕНПЗ пов’язані з муковісцидозом, з поширеністю 1:3 тис. народжень. Близько 85% пацієнтів із муковісцидозом мають недостатність ПЗ.

Целіакія

Відповідно до результатів дослідження, глобальна серопревалентність целіакії становить 1,4%, проте показники можуть суттєво відрізнятися залежно від регіону. Біопсійно підтверджену целіакію діагностують рідше в Південній Америці та Африці, тоді як у Європі та Океанії захворюваність вища.

Наприклад, у Німеччині поширеність целіакії порівняно низька, а в Швеції та Фінляндії — найвища. Целіакію частіше діагностують серед осіб із груп підвищеного ризику, таких як пацієнти з інсулінорезистентним цукровим діабетом, синдромами Дауна, Тернера, дефіцитом імуноглобуліну (Ig) A, синдромом Вільямса, а також серед близьких родичів, хворих на целіакію.

ПБХ

Поширеність ПБХ у різних країнах може відрізнятися. У Нідерландах частота захворювання становить 1,1:100 тис. осіб, при цьому співвідношення чоловіків та жінок — 1:6,3. У 2008 р. точкова поширеність ПБХ у Нідерландах становила 13,2:100 тис. осіб. У США, за даними результатів досліджень, загальна захворюваність на ПБХ становить 2,7:100 тис. людино-років, а скоригована за віком і статтю поширеність — 40:100 тис. осіб з переважанням жінок.

ПСХ

Поширеність і захворюваність на ПСХ також залежать від географічного положення. Відповідно до систематичного огляду, поширеність захворюваності становить 0–1,3:100 тис. осіб на рік, а поширеність — 0–16:100 тис. осіб.

СНБР

Поширеність СНБР зараз залишається невідомою, оскільки немає єдиної думки щодо визначення цього стану.

Так, поширеність стеатореї варіює залежно від причин. Щоб точно її оцінити, необхідний комплексний підхід, включно з даними про захворюваність та поширеність патологічних станів, які можуть спричинити ЕНПЗ, дефіцит ЖК або захворювання тонкого кишечнику (Azer S.A. et al., 2023).

Симптоми стеатореї

У пацієнтів зі стеатореєю характерний рясний блідий смердючий та маслянистий кал. Такі випорожнення можуть плавати на поверхні води в унітазі і часто важко змиваються. Ці ознаки є наслідком підвищеного вмісту жиру у калі, що свідчить про порушення його всмоктування.

На ранніх стадіях стеаторея може залишатися безсимптомною та не викликати у пацієнтів явних скарг. Однак у міру прогресування захворювання розвиваються інші неспецифічні прояви мальабсорбції жирів, такі як:

хронічна діарея;
дискомфорт у животі;
здуття;
зменшення маси тіла (Domínguez-Muñoz J.E. et al., 2011).

У дітей стеаторея може проявлятися у вигляді затримки росту та статевого дозрівання. У тяжких випадках у пацієнтів може відмічатися зменшення об’єму підшкірного жиру та розвиток атрофії м’язів. Це свідчить про більш виражене порушення всмоктування та нестачу поживних речовин.

Дефіцит жиророзчинних вітамінів (A, D, E та K), що супроводжує мальабсорбцію жирів, може призводити до відповідних клінічних проявів. Наприклад:

дефіцит вітаміну A може спричинити порушення зору (курячу сліпоту);
дефіцит вітаміну D — остеопороз та рахіт;
дефіцит вітаміну E — нейропатію, сухість, лущення, передчасне старіння шкіри, повільне загоєння ран, гіперпігментацію;
дефіцит вітаміну K — порушення коагуляції (підвищена кровоточивість).

У випадку з целіакією, крім діареї та болю в животі, можуть фіксуватися позакишкові прояви:

анемія (через дефіцит заліза в плазмі крові);
виразки в ротовій порожнині (афти);
герпетиформний дерматит — захворювання шкіри, що супроводжується свербежем та висипом.

Біль у животі є переважним симптомом у пацієнтів з хронічним панкреатитом, але також характерний при інших СІБР, запальних захворюваннях кишечнику (наприклад хворобі Крона або виразковому коліті) та целіакії.

У пацієнтів із муковісцидозом можуть розвиватися додаткові симптоми: хронічний кашель, інфекції дихальних шляхів та порушення дихання.

Жовтяниця, втома та свербіж можуть бути ознаками холестатичних хвороб печінки, таких як ПБХ або ПСХ. Ці захворювання також можуть супроводжуватися ознаками термінальної стадії патології печінки, зокрема спленомегалією та асцитом (Azer S.A. et al., 2023).

Діагностика стеатореї

Діагноз стеатореї встановлюється на основі клінічних даних, лабораторних аналізів та рентгенологічних досліджень. Для точної діагностики причини стеатореї може знадобитися проведення додаткових досліджень, таких як ендоскопія з біопсією тонкої кишки, біопсія печінки та інші спеціалізовані тести.

Кількісна оцінка жиру в калі

Для скринінгу стеатореї часто використовують метод фарбування зразків калу розчином Судану III для виявлення жиру. Однак для точної діагностики потрібна кількісна оцінка вмісту жиру в калі.

За допомогою кількісної оцінки вмісту жиру можна визначити, скільки жиру виділяється з фекаліями за певний період (зазвичай за 24 год). Якщо вміст жиру в калі перевищує 7 г за 24 год, це підтверджує наявність стеатореї.

Стандартний метод кількісного визначення жиру полягає у розрахунку коефіцієнта абсорбції жиру (КАЖ), який є відсотком абсорбованого жиру від загального споживання їжі. Для цього пацієнтам призначається строга дієта, що містить 100 г жиру на добу протягом 5 днів. Для аналізу збирають зразки калу за останні 72 год. Нормальним КАЖ вважається показник >92% (Domínguez–Muñoz J.E. et al., 2011).

Альтернативні методи діагностики ЕНПЗ

Для оцінки ЕНПЗ замість 72-годинного аналізу на жир можна використовувати тест на фекальну (панкреатичну) еластазу. Цей тест ґрунтується на вимірюванні рівня фекальної еластази — панкреатичного ферменту, який виявляється у калі:

нормальні показники: >200 мкг/г;
невизначені показники: 100–200 мкг/г;
аномальні показники: <100 мкг/г, що свідчить про ЕНПЗ.

Перевага тесту на фекальну еластазу полягає в тому, що для його проведення потрібен тільки зразок калу. Однак на ранніх стадіях ЕНПЗ його чутливість може бути нижчою, а рідкі випорожнення можуть призвести до хибнопозитивного результату через розведення.

У пацієнтів із хронічним панкреатитом та ЕНПЗ важливо регулярно проводити клінічну оцінку нутритивного статусу, оскільки недоїдання та дефіцит поживних речовин можуть суттєво погіршувати прогноз та якість життя.

Пропоновані параметри для клінічної оцінки нутритивного статусу у пацієнтів з ЕНПЗ:

анамнез:
- маса тіла та її зменшення (за 1 та 6 міс до цього);
- зловживання алкоголем, наркотиками;
- перенесені раніше операції на ШКТ / ПЗ;
- непереносимість поживних речовин;
- дієтичні обмеження та особливості харчування, наявність цукрового діабету;
- симптоми дефіциту певних поживних речовин (випадіння волосся, глосит, дерматит, парестезії);
антропометрія: поточна маса тіла, індекс маси тіла, окружність руки;
біохімічні аналізи: альбумін, преальбумін, трансферин, ретинол-зв’язувальний білок; жиророзчинні вітаміни, холестерин;
імунокомпетентність: кількість лімфоцитів у плазмі крові;
функція м’язів: сила хвата;
показники харчування: індекс ризику недостатності харчування (Domínguez-Muñoz J.E. et al., 2011).

Інструментальні дослідження

Для діагностики хронічного панкреатиту та інших захворювань ПЗ рекомендовані:

оглядова рентгенографія черевної порожнини — можна діагностувати кальцифікацію ПЗ, що характерно для хронічного панкреатиту;
ультразвукове дослідження органів черевної порожнини (Domínguez-Muñoz J.E. et al., 2011);
комп’ютерна томографія (КТ) та магнітно-резонансна томографія (МРТ) — можна діагностувати кальцифікацію ПЗ, а також розширення панкреатичних проток;
магнітно-резонансна холангіопанкреатографія (МРХПГ) та ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія (ЕРХПГ) — за їх допомогою можна оцінити зміни в паренхімі та протоках ПЗ.

Ці методи також є важливими для діагностики пухлин ПЗ.

Діагностика целіакії

Для діагностики целіакії рекомендується проводити скринінгові тести на антитіла IgA до тканинної трансглутамінази (ТТГ-IgA) у плазмі крові разом з аналізом на загальний рівень IgA. У разі слабопозитивних результатів тесту на ТТГ-IgA можна додатково перевірити антитіла IgA до ендомізію (ЕМА-IgA), які мають високу специфічність. Якщо пацієнт має дефіцит IgA, то призначають альтернативні тести, такі як ТТГ-IgG і деамідований пептид гліадину IgG (DGP-IgG).

Для підтвердження діагнозу необхідно провести біопсію дванадцятипалої кишки, щоб оцінити пошкодження СО та атрофію ворсинок.

Діагностика холестатичних захворювань печінки

Для діагностики захворювань печінки — ПБХ та ПСХ, рекомендовані дослідження:

печінкові проби (лужної фосфатази, гамма-глутамілтрансферази, аспартатамінотрансферази (АсАТ), аланінамінотрансферази (АлАТ), білірубіну);
антимітохондріальні антитіла — діагностують у 90–95% пацієнтів із ПБХ;
магнітно-резонансна холангіографія (МРХ) — кращий метод для діагностики ПСГ. З його допомогою можна діагностувати звуження жовчних проток, що дає «коралеподібний» вигляд;
ЕРХПГ та черезшкірна транспечінкова холангіографія — призначають для визначення анатомії жовчних проток;
у разі ПСХ рекомендовано біопсію печінки для діагностики перидуктулярного фіброзу.

Діагностика СНБР у тонкій кишці

Раніше для діагностики СІНБР призначали ендоскопію з прямою аспірацією та бакпосівом вмісту тонкої кишки. Однак цей метод є інвазивним, і з урахуванням відсутності консенсусу щодо визначення СНБР його не призначають так часто у клінічній практиці.

На практиці для діагностики СНБР призначають дихальні тести з глюкозою або лактулозою, за допомогою яких можна оцінити рівень бактеріального росту у тонкій кишці (Azer S.A. et al., 2023).

Диференційна діагностика стеатореї

При обстеженні пацієнта зі стеатореєю важливо розглядати та виключати захворювання, які можуть призводити до порушення перетравлення та всмоктування жирів.

Деякі хвороби супроводжуються хронічною діареєю та можуть бути помилково прийняті за стеаторею. До них належать:

синдром подразненого кишечнику;
порушення всмоктування вуглеводів — непереносимість лактози, фруктози;
хронічне зловживання проносними;
хронічні або рецидивні шлунково-кишкові інфекції;
синдром відміни опіоїдів;
ендокринні захворювання — гіпертиреоз, хвороба Аддісона, нейроендокринні пухлини (Azer S.A. et al., 2023).

Лікування стеатореї

Лікування стеатореї спрямоване на усунення причини, що викликала цей стан, і залежить від основної патології.

ЕНПЗ

Основним методом лікування для пацієнтів із ЕНПЗ є замісна терапія панкреатичними ферментами (креоном, панкреатином). Це дозволяє заповнити дефіцит травних ферментів та поліпшити перетравлення жирів. При терапії застосовують препарати (ферменти) з кожним прийомом їжі.

Пацієнтам з ЕНПЗ рекомендовано дотримуватися дієти з нормальним або високим вмістом жирів. Це важливо, тому що обмеження споживання жирів може зменшити вираженість симптомів стеатореї, але погіршити харчовий статус пацієнта, що робить таку дієту небажаною.

Пацієнтам з ЕНПЗ також необхідно додавати жиророзчинні вітаміни (A, D, E і K), оскільки при стеатореї порушується їхнє всмоктування.

СНБР у тонкій кишці

У пацієнтів із СНБР лікування починається з емпіричної антибіотикотерапії. Основними препаратами є рифаксимін та інші антибіотики — ципрофлоксацин, метронідазол, норфлоксацин, доксициклін, амоксицилін з клавулановою кислотою.

Целіакія

Лікування целіакії в основному включає строгу пожиттєву безглютенову дієту, яка є основою терапії. Важливі моменти лікування:

інформування пацієнта про патологію, наслідки та необхідність дотримання дієти;
корекція дефіциту поживних речовин, спричинених порушенням всмоктування, включно з жиророзчинними вітамінами та мінералами;
пацієнтам рекомендується звернутися за підтримкою до групи пацієнтів з целіакією та проконсультуватися з кваліфікованим дієтологом для складання оптимальної дієти.

ПБХ

Препаратом першої лінії для лікування ПБХ є урсодезоксихолева кислота. Близько 40% пацієнтів з ПБХ можуть не відповідати на лікування урсодезоксихолевою кислотою, у таких випадках може знадобитися трансплантація печінки.

ПСХ

При ПСХ іноді призначають урсодезоксихолеву кислоту, її ефективність обмежена і вона не уповільнює прогресування захворювання. Лікування ПСХ спрямоване на зменшення вираженості симптомів, рекомендована ЕРХПГ з дилатацією, за допомогою стентів для підвищення прохідності жовчних проток, особливо при стриктурах великих внутрішньопечінкових або позапечінкових жовчних проток.

Для пацієнтів з тяжким ПСХ, коли інші методи є неефективними, трансплантація печінки є остаточним методом лікування. Однак після трансплантації можливий рецидив захворювання (Azer S.A. et al., 2023).

Ускладнення стеатореї

Ускладнення стеатореї багато в чому залежать від основного захворювання, що спричинило порушення всмоктування жирів. Тривала мальабсорбція жирів може спричиняти низку метаболічних, нутритивних і системних порушень.

Недоїдання та зменшення маси тіла

Хронічна стеаторея може призводити до зменшення маси тіла у дорослих та розвитку білково-енергетичної недостатності. До наслідків недоїдання належать підвищена сприйнятливість до інфекцій, збільшення кількості випадків захворюваності та летального результату від різних хвороб.

У дітей тривала мальабсорбція може спричиняти затримку фізичного росту та неврологічного, когнітивного розвитку.

Дефіцит жиророзчинних вітамінів та мікроелементів

Порушення всмоктування жирів призводить до дефіциту жиророзчинних вітамінів (A, D, E та K), що може супроводжуватися порушенням зору, кісткового обміну, неврологічними симптомами та порушенням зсідання крові. Дефіцит вітаміну D та хронічна мальабсорбція можуть викликати остеопенію, остеопороз, підвищений ризик переломів. Такі ускладнення часто відзначаються при муковісцидозі та целіакії.

При деяких захворюваннях, що супроводжуються стеатореєю, можуть розвиватися залізодефіцитна анемія та дефіцит цинку (особливо при целіакії). Крім того, при ураженні термінального відділу клубової кишки або при СНБР може розвиватися мегалобластна анемія, яка зумовлена дефіцитом вітаміну B₁₂.

Ускладнення, пов’язані з целіакією

У пацієнтів з целіакією можуть розвиватися герпетиформний дерматит, неходжкінська лімфома, аденокарцинома верхніх відділів ШКТ. Також можливі судоми, тетанія, остеопенія, атаксія, екхімози, головний біль, гіпоспленізм.

Ускладнення хронічного панкреатиту

При стеатореї, що пов’язана з хронічним панкреатитом, можуть розвиватися псевдокісти ПЗ, асцит, тромбоз селезінкової вени, цукровий діабет, рак ПЗ.

Ускладнення холестатичних захворювань печінки

При ПБХ та ПСХ можливі такі ускладнення:

цироз печінки;
термінальна стадія захворювання печінки;
злоякісні новоутворення, наприклад, холангіокарцинома;
підвищений ризик раку товстої кишки (особливо при ПСХ) (Azer SA et al., 2023).

Профілактика стеатореї

Профілактика стеатореї багато в чому пов’язана із запобіганням або своєчасним лікуванням захворювань, які спричиняють порушення всмоктування жирів. Вона включає кілька рівнів втручання: загальні заходи, специфічні рекомендації при окремих захворюваннях та нутритивну підтримку.

Загальні заходи профілактики:

своєчасна діагностика та лікування захворювань ПЗ, печінки та кишечнику (наприклад хронічного панкреатиту, целіакії, СНБР);
відмова від алкоголю та обмеження куріння, особливо в осіб з ризиком хронічного панкреатиту;
обмеження тваринних жирів — жирного м’яса, сала, ковбас, жирних молочних продуктів, фастфудів. Рекомендовано замінювати смажену їжу тушкованою, вареною, запеченою, використовувати оливкову, соняшникову олію в помірній кількості. Важливе дробове харчування (4–5 разів на добу невеликими порціями);
контроль маси тіла та адекватне харчування для підтримки нормального травлення та всмоктування;
профілактика інфекцій та паразитарних захворювань, особливо в ендемічних регіонах, для зниження ризику розвитку тропічної спру та лямбліозу.

Заходи профілактики окремих захворювань:

целіакія — суворе дотримання безглютенової дієти для запобігання атрофії ворсинок та розвитку синдрому мальабсорбції;
муковісцидоз та спадкові панкреатити: рання діагностика та замісна терапія ферментами ПЗ при перших ознаках ЕНПЗ;
холестатичні захворювання печінки: контроль перебігу патології, своєчасне призначення урсодезоксихолевої кислоти при ПБХ та контроль за станом жовчних проток при ПСХ;
СНБР: підтримання нормальної моторики кишечнику та лікування сприятливих факторів (наприклад хвороби ШКТ або дефіциту ЖК).

Профілактика ускладнень стеатореї:

підтримка харчування та прийом вітамінів (A, D, E, K) при ризику мальабсорбції;
регулярний контроль маси тіла та нутритивного статусу, особливо у дітей, щоб запобігти затримці росту;
моніторинг кісткового метаболізму при хронічних захворюваннях кишечнику та ПЗ для профілактики остеопенії та остеопорозу (Azer S.A. et al., 2023).

Прогноз стеатореї

Прогноз при стеатореї значною мірою залежить від основної причини захворювання, що призвело до порушення всмоктування жирів.

У більшості випадків стеаторея, пов’язана з ЕНПЗ, а також хворобами тонкої кишки, має відносно сприятливий прогноз, особливо при своєчасній діагностиці та лікуванні. До таких станів належать целіакія, тропічна спру та лямбліоз. При цих захворюваннях корекція причини (наприклад дотримання безглютенової дієти при целіакії або проведення протипаразитарної терапії при лямбліозі) зазвичай призводить до значного зменшення вираженості симптомів і відновлення всмоктування поживних речовин.

Водночас стеаторея, зумовлена муковісцидозом або дефіцитом ЖК, що розвивається при хронічних захворюваннях холестатичних печінки, має менш сприятливий прогноз. Це пов’язано з тим, що ПСХ, ПБХ характеризуються прогресуючим перебігом та згодом можуть призводити до розвитку термінальної стадії захворювання печінки (Azer S.A. et al., 2023).