Пілонідальна кіста

Содержание

Пілонідальна кіста — це вроджена або набута патологічна порожнина в підшкірно-жировій клітковині крижово-куприкової зони, вистелена багатошаровим плоским епітелієм. Вона містить волосяні стрижні та має зовнішній отвір (або кілька отворів) у міжсідничній складці. У медичній літературі відмічаються інші назви цієї патології: пілонідальний синус, епітеліальний куприковий хід, дермоїдна кіста крижово-куприкової зони.

Історичні дані

Перші згадки про пілонідальні кісти з’явилися в XIX ст.:

• у 1833 р. Герберт Майо (Herbert Mayo) описав клінічні прояви і назвав захворювання «волосяний кістозний синус»;
• 1880 р. Р.М. Ходжес (R.M. Hodges) використовував термін «пілонідальна кіста» (від лат. pilus — «волосся» і nidus — «гніздо»). Дослідник підкреслив характерну особливість цієї патології — наявність волосяних структур у патологічній порожнині.

У 40-х роках минулого століття сформульовано 2 теорії походження хвороби:

• Луїс А. Буйє (Louis A. Buie) запропонував ендогенну (ембріональну) теорію походження кістозних новоутворень;
• екзогенна (набута) теорія була сформульована військовими хірургами під час Другої світової війни. Дослідники звернули увагу на значно більшу захворюваність у водіїв позашляховиків, що послужило підставою для появи терміна «хвороба позашляховика» (jeep disease).

Значний внесок у розуміння патогенезу та вдосконалення методів хірургічного лікування пілонідальної кісти зробив Дж. Баском (J. Bascom) (80-ті роки XX ст.), який розробив малоінвазивну техніку оперативного лікування.

Епідеміологія

Поширеність патології становить 26:100 000 осіб. Захворювання переважно діагностують у осіб молодого віку. Пік захворюваності припадає на вікову групу 15–30 років.

Етнічні та регіональні особливості захворювання:

• воно частіше виникає в осіб європеоїдної раси та рідше у представників монголоїдної та негроїдної рас;
• вищі показники захворюваності фіксуються у регіонах зі спекотним кліматом і серед груп населення з вираженим гірсутизмом.

Етіологія

Причини розвитку пілонідальної кісти досі до кінця не з’ясовані. Існують 2 основні теорії походження патології:

• ендогенна (ембріональна) теорія — патологічна порожнина формується внаслідок ембріологічних порушень при закритті нервової трубки з подальшим відшнуровуванням ектодермальних тканин та формуванням епітеліальних включень під шкірою;
• екзогенна (набута) теорія — причиною захворювання є потрапляння волосся під шкіру внаслідок локальної мікротравматизації, тертя та підвищеного тиску в крижово-куприковій зоні. У результаті розвивається запальна реакція та формування порожнини.

Нині більшість дослідників схиляються до екзогенної теорії. Вона підтверджується гістологічно:

• відсутні ембріональні структури;
• розвиваються ознаки хронічного запалення.

Чинники ризику

Виділяють кілька факторів ризику, що підвищують ймовірність розвитку захворювання:

• чоловіча стать;
• підвищене оволосіння (гірсутизм);
• ожиріння (індекс маси тіла (ІМТ) >25 кг/м²);
• сидячий спосіб життя;
• глибока міжсіднична складка;
• підвищене потовиділення;
• незадовільна особиста гігієна;
• спадкова схильність (близько 38% усіх пацієнтів мають родичів з аналогічною патологією);
• особливості професійної діяльності, пов’язані із тривалим сидінням (водії, офісні працівники).

Патогенез

Згідно із сучасним уявленням про патогенез придбаної пілонідальної кісти, патологічний процес має певну послідовність:

• ініціювальна фаза — під впливом тертя, підвищеного тиску, локальної мікротравматизації шкіри та підвищеної вологості в крижово-куприковій ділянці відбувається розширення та поглиблення волосяних фолікулів;
• формування первинних синусів — вільні волосяні стрижні, особливо жорсткі та обламані, при скороченні сідничних м’язів проникають у розширені фолікули та підшкірну клітковину, формуючи первинні точкові отвори у шкірі;
• запальна реакція — волосся, що вросло, викликає асептичну запальну реакцію за типом реакції на стороннє тіло з інфільтрацією тканин нейтрофілами, макрофагами і лімфоцитами;
• формування порожнини — запальний процес викликає формування грануляційної тканини, яка поступово епітелізується багатошаровим плоским епітелієм, який мігрує з первинних отворів, формуючи замкнену порожнину;
• підтримка хронічного запалення — сформована порожнина містить волосяні стрижні, кератинові маси, продукти секреції сальних та потових залоз, що створює сприятливе середовище для підтримки хронічного запалення;
• вторинне інфікування — приєднання бактеріальної флори (переважно стафілококів, кишкової палички, анаеробів) викликає нагноєння вмісту пілонідальної кісти, формування абсцесу з подальшим проривом та формуванням вторинних норицевих ходів.

При дослідженні гістології пілонідальної кісти її стінка представлена фіброзною тканиною з хронічним запальним інфільтратом, внутрішня поверхня вистелена багатошаровим плоским епітелієм без придатків шкіри, у просвіті містяться волосяні стрижні, кератинові маси та детрит.

Клінічна картина

Клінічні симптоми пілонідальної кісти залежать від ступеня вираженості запального процесу, наявності ускладнень та форми захворювання. Виділяють типові та атипові форми перебігу патології (табл. 1, 2).

Таблиця 1. Клінічна картина типових форм пілонідальної кісти

Форма	Симптоми
Безсимптомна	Характеризується відсутністю скарг за наявності первинних точкових отворів у міжсідничній складці. Пацієнти можуть випадково виявити невеликий отвір (або кілька) в шкірі крижово-куприкової зони, іноді з мізерним періодичним відокремлюваним.
Хронічна	Проявляється періодичним помірним перебігом болю та дискомфортом у крижово-куприковій ділянці. Вираженість больового синдрому збільшується при сидінні, фізичному навантаженні та тривалій ходьбі. Характерна наявність серозно-гнійного відокремлюваного з первинних отворів, що викликає локальне подразнення шкіри, мацерацію та свербіж. При огляді визначаються первинні отвори в міжсідничній складці, іноді з волосками, що виступають з них, і вторинні норицеві ходи на відстані 2–5 см від первинних отворів.
Гостра	Гостра форма (абсцедування) розвивається при блокуванні відтоку вмісту з порожнини та активізації мікробної флори. Характеризується вираженим болем у крижово-куприковій ділянці, що збільшується при русі, сидінні та дефекації. Типові клінічні прояви: пульсуючий біль тяжкого ступеня; локальна гіперемія та набряк тканин; підвищення місцевої температури; флуктуація при пальпації; системні ознаки запалення (гарячка, загальна слабкість, підвищення рівня лейкоцитів у плазмі крові та ін.).
Рецидивна	Відмічається після самостійного або хірургічного дренування абсцесу та характеризується чергуванням періодів ремісії та загострення з повторним абсцедуванням.

Таблиця 2. Клінічна картина атипових форм пілонідальної кісти

Форма	Симптоми
Мультифокальна	Характеризується наявністю множинних патологічних порожнин в атипових місцях (міжпальцевих проміжках рук і ніг, пупковій ділянці, пахвових западинах, зони промежини), крім типової крижово-куприкової локалізації. Найчастіше розвивається у пацієнтів з гірсутизмом та підвищеним потовиділенням.
Гігантська	Являє собою велике новоутворення (>5 см у діаметрі) з множинними норицевими ходами і масивним поширенням запального процесу на навколишні тканини. Часто супроводжується вторинною інфекцією та вирізняється агресивним перебігом.
Малігнізована	Дуже рідкісна форма (<0,1% усіх випадків), при якій на тлі тривало наявної пілонідальної кісти розвивається злоякісне новоутворення, частіше плоскоклітинний рак. Характеризується зміною характеру відокремлюваного, появою кров’янистих виділень, швидким зростанням патології та виразкою тканин.

Пілонідальна кіста у дітей

Пілонідальну кісту у новонароджених дітей діагностують рідко. Найчастіше це вроджена аномалія, що виглядає як невелике заглиблення чи ямка в міжсідничній складці. У новонароджених такий стан має безсимптомний перебіг і виявляється випадково при огляді.

Патологія може маніфестувати зі зростанням дитини. Особливо уважними слід бути батькам підлітків, оскільки у підлітковому віці зміни гормонального фону сприяють посиленню росту волосся та підвищеній активності сальних залоз, що підвищує ризик формування пілонідальної кісти. Симптоми у дітей включають:

• дискомфорт в зоні куприка, особливо при сидінні;
• локальне почервоніння шкіри;
• у разі інфікування — біль та виділення з кісти.

Діагностика

Діагностика пілонідальної кісти ґрунтується на анамнестичних даних, характерній клінічній картині, результатах лабораторних та інструментальних досліджень.

Клінічна діагностика

Первинне обстеження пацієнта з підозрою на пілонідальну кісту включає:

• збір анамнезу — виявлення характерних скарг (біль, дискомфорт у крижово-куприковій ділянці, виділення), тривалості захворювання, наявності загострень і ремісій, факторів ризику (сидяча робота, надмірне оволосіння, підвищене потовиділення);
• фізикальне обстеження:
  • огляд крижово-куприкової зони — визначення первинних точкових отворів у міжсідничній складці, вторинних норицевих отворів, волосся, яке виступає з них;
  • пальпація — виявлення інфільтрації, болісності, флуктуації (при абсцедуванні);
  • проба з метиленовим синім — введення барвника в первинний отвір дозволяє визначити траєкторію та протяжність норицевих ходів;
• зондування — обережне введення тонкого металевого зонда в первинний отвір для визначення напрямку та глибини норицевого ходу (виконується з обережністю, щоб уникнути формування хибних ходів).

Лабораторна діагностика

Загальноклінічні та біохімічні дослідження включають:

• загальний аналіз крові — при гострому запаленні відмічається лейкоцитоз із зсувом формули вліво, підвищення швидкості осідання еритроцитів;
• біохімічний аналіз крові — при вираженому запальному процесі можливе підвищення С-реактивного білка, фібриногену;
• мікробіологічне дослідження відокремлюваного — дозволяє виявити збудника та його чутливість до антибіотиків. Найчастіше виділяються Staphylococcus aureus, Escherichia coli, анаеробна флора;
• цитологічне дослідження відокремлюваного — проводиться для виключення малігнізації при пілонідальних кістах, що тривало розвиваються, або атиповому перебігу захворювання.

Інструментальна діагностика

Для діагностики патології застосовують такі методи, як:

• фістулографія — рентгенологічне дослідження з контрастуванням норицевих ходів, яке дозволяє визначити їх напрямок, протяжність та зв’язок з навколишніми структурами. Особливо інформативна при рецидивних та складних формах захворювання;
• ультразвукове дослідження (УЗД) — дозволяє оцінити розміри кісти, глибину розташування, наявність абсцесів, сателітних порожнин та інфільтратів. УЗД часто використовують для диференціації абсцедивної форми пілонідальної кісти від інших патологічних процесів;
• магнітно-резонансна томографія (МРТ) — виконується у складних випадках пілонідальної кісти для визначення точної анатомії норицевих ходів, їх відношення до глибоких анатомічних структур та виключення супутньої патології;
• комп’ютерна томографія (КТ) — призначається за підозри поширення запального процесу на глибокі тканини, залучення кісткових структур чи малігнізацію;
• ендоскопічне дослідження норицевих ходів (фістулоскопія) — сучасний малоінвазивний метод дослідження, що дозволяє візуалізувати внутрішню поверхню норицевих ходів, визначити їх напрямок та протяжність, наявність волосся та детриту.

Для вибору тактики лікування важливо визначити форму патології, наявність ускладнень та супутніх хвороб, ступінь поширення запального процесу та залучення навколишніх тканин.

Диференційна діагностика

Пілонідальну кісту слід диференціювати з низкою захворювань, які мають схожі клінічні прояви, такі як:

• періанальні абсцеси і нориці — на відміну від пілонідальної кісти, мають зв’язок з анальним каналом, що підтверджується при зондуванні та фістулографії. При пальцевому ректальному дослідженні визначається внутрішній отвір нориці;
• фурункул крижово-куприкової ділянки — характеризується гострим початком, формуванням гнійного стрижня, відсутністю множинних норицевих ходів. Після розтину та видалення гнійного стрижня настає повне одужання без рецидивів;
• гідраденіт (запалення апокринових потових залоз) — частіше локалізується в пахвових западинах і пахвинній ділянці, але може виникати і в періанальній зоні. Характеризується множинними абсцесами та рубцевими змінами, волосся у вмісті абсцесів відсутні;
• дермоїдна кіста крижово-куприкової ділянки — на відміну від пілонідальної кісти, є вродженою патологією, містить похідні ектодерми (сальні залози, волосяні фолікули), має більш глибоке розташування та можливий зв’язок з крижовим каналом;
• пресакральна тератома — вроджена патологія, яка містить тканини всіх 3 зародкових листків (ектодерми, мезодерми, ентодерми). Діагностують переважно у дітей, при КТ та МРТ визначається гетерогенна структура з наявністю елементів різної щільності (кісткові, хрящові, м’якоткані);
• остеомієліт крижів або куприка — характеризується вираженим больовим синдромом, системними проявами запалення, змінами кісткової структури при рентгенографії, КТ або МРТ;
• спинномозкова грижа крижово-куприкового відділу (Spina bifida occulta) — вроджена патологія, що характеризується дефектом каналу хребта з пролабуванням оболонок спинного мозку. Діагностують при КТ та МРТ-дослідженнях;
• плоскоклітинний рак крижово-куприкової зони — може розвиватися на тлі тривало наявної пілонідальної кісти. Характеризується прогресуючим зростанням новоутворення, виразками, кровоточивістю. Діагноз підтверджується гістологічним дослідженням біоптату;
• туберкульоз шкіри та підшкірної клітковини (коліквативний туберкульоз) — характеризується формуванням холодних абсцесів з подальшим формуванням норицевих ходів. Вирізняється повільним перебігом, відсутністю вираженого больового синдрому, специфічною гістологічною картиною (казеозний некроз, клітини Лангханса);
• актиномікоз крижово-куприкової зони — хронічне грибкове захворювання, що характеризується формуванням щільних інфільтратів з подальшим розвитком нориць, в яких ідентифікуються характерні друзи актиноміцетів.

Ключовими моментами у диференційній діагностиці є:

• анамнез захворювання (вроджений чи набутий характер);
• характер виділення (наявність чи відсутність волосся);
• локалізація та характер первинних отворів;
• результати інструментальних досліджень (УЗД, МРТ, КТ);
• дані гістологічного дослідження (за потреби).

Лікування

У лікуванні пілонідальної кісти використовують консервативні та хірургічні методи.

Консервативне лікування

Консервативна терапія застосовується при безсимптомній та неускладненій хронічній формі пілонідальної кісти, а також як підготовчий етап перед плановим хірургічним лікуванням. Основні напрямки:

• гігієнічні заходи:
  • регулярна обробка крижово-куприкової зони антисептичними розчинами (хлоргексидином 0,05%, мірамістином);
  • видалення волосся в зоні міжсідничної складки (гоління, лазерна епіляція);
  • використання абсорбувальних підкладок або пов’язок за наявності відокремлюваного;
  • носіння вільної спідньої білизни з натуральних тканин;
• антибактеріальна терапія:
  • місцево — мазі та гелі з антибіотиками (гентаміцином, діоксидиновою маззю);
  • системно — при загостренні запального процесу призначають антибіотики широкого спектра дії з урахуванням чутливості мікрофлори (амоксицилін / клавуланат 875/125 мг 2 р/добу, ципрофлоксацин 500 мг 2 р/добу в комбінації з метронідазолом 500 мг 3 р/добу, цефуроксим 500 мг двічі на добу);
• протизапальна терапія — нестероїдні протизапальні препарати (диклофенак, ібупрофен, кетопрофен) для зменшення вираженості больового синдрому та запальної реакції;
• фізіотерапевтичні методи:
  • УВЧ-терапія;
  • магнітотерапія;
  • лазеротерапія;
  • ультразвукова терапія.

Хірургічне лікування

Хірургічне лікування є основним методом радикального усунення пілонідальної кісти та представлено різними типами оперативних втручань (табл. 3).

Таблиця 3. Типи операцій при пілонідальній кісті

Тип	Опис
Екстрені	Виконуються при абсцедуванні пілонідальної кісти та спрямовані на дренування гнійного вогнища. Розріз та дренування абсцесу проводиться під місцевою анестезією. У ході операції виконують: розріз над зоною флуктуації; евакуацію гнійного вмісту; санацію порожнини антисептиками; встановлення дренажів. Операція має паліативний характер і не запобігає рецидивам пілонідальної кісти.
Планові радикальні	Висічення пілонідальної кісти з відкритим веденням рани (метод Мак-Фі) — виконується повне висічення пілонідальної кісти з усіма норицевими ходами. Рану залишають відкритою для загоєння вторинним натягом. Особливості: низька частота рецидивів (5–8%); тривалий період загоєння (4–12 тиж); тимчасова непрацездатність; болісні перев’язки. Висічення пілонідальної кісти з ушиванням рани наглухо (метод Оберста) — проводиться повне висічення пілонідальної кісти з ушиванням рани пошарово наглухо. Особливості: швидке загоєння (7–14 днів); рання реабілітація; високий ризик розходження швів (до 40%) та рецидивів (15–20%) внаслідок натягу тканин і скупчення виділень з рани. Пластичні методи закриття ранового дефекту: Z-пластика за Лімбергом — формування шкірно-підшкірного клаптя ромбовидної форми, що переміщується для закриття дефекту після висічення кісти; V-Y-пластика — формування V-подібного клаптя, який переміщується для закриття дефекту з формуванням Y-подібного шва; пластика за Карідакісом — мобілізація латеральних країв рани з їх підшиванням до крижової фасції та ущільненням міжсідничної складки. Особливості: низький ризик рецидивів (3–5%); швидке загоєння; технічно складне виконання; косметичний дефект.

Лазерне лікування

Лазерне лікування належить до малоінвазивних методів усунення патологічної порожнини. Основні переваги лазерної терапії:

• мінімальна травматичність;
• короткий період відновлення;
• низький ризик рецидивів;
• менш виражена болісність процедури;
• гарний косметичний результат.

Найбільш поширені лазерні методики лікування пілонідальної кісти:

• FiLaC (Fistula Laser Closure) — закриття норицевого ходу лазером;
• SiLaC (Sinus Laser Closure) — лазерне закриття синуса;
• EPSiT (Endoscopic Pilonidal Sinus Treatment) — ендоскопічне лікування із використанням лазера.

Процедура проводиться під місцевою анестезією і займає близько 30–40 хв. Лазерний промінь руйнує епітеліальну вистилку кісти та коагулює судини, що сприяє загоєнню.

Алгоритм вибору методу терапії представлений у табл. 4.

Таблиця 4. Вибір методу лікування залежно від форми пілонідальної кісти

Форма	Тактика лікування, що рекомендується
Безсимптомна	Консервативне лікування (гігієнічні заходи, місцева санація). Спостереження із періодичним контролем.
Хронічна форма без вираженого запалення	Малоінвазивні методи (лазерні методики). Висічення з первинним ушиванням при невеликих розмірах кісти та неглибокої міжсідничної складки.
Хронічна форма із вираженим запаленням	Висічення з пластичними методами закриття дефекту (Лімберг, Карідакіс). Висічення з відкритим веденням рани при великому ураженні тканин.
Гостра	Двоетапне лікування: перший етап — розтин та дренування абсцесу; другий етап (через 4–6 тиж після усунення запалення) — радикальне висічення з вибором методу закриття дефекту залежно від локального статусу.
Рецидивна форма	Широке висічення з пластичними методами закриття дефекту (Лімберг, Карідакіс). При численних рецидивах — висічення з відкритим веденням рани.

Ускладнення

Ускладнення можна розподілити на 2 групи:

• ускладнення самого захворювання;
• ускладнення, що виникають після хірургічного лікування.

Ускладнення пілонідальної кісти:

• абсцедування — найчастіше ускладнення, що розвивається при блокуванні відтоку вмісту з порожнини кісти та активації мікробної флори. Характеризується формуванням гнійної порожнини з вираженим больовим синдромом, локальною гіперемією, набряком та системними проявами запалення;
• флегмона крижово-куприкової зони — поширення гнійно-запального процесу на навколишні тканини. Проявляється вираженою інтоксикацією, набряком, гіперемією тканин, гарячкою, лейкоцитозом;
• формування вторинних норицевих ходів — розвивається при мимовільному розкритті абсцесу або неадекватному дренуванні, яке викликає розвиток нових норицевих отворів на певній відстані від первинних;
• рецидивні абсцеси — повторне формування гнійних порожнин після мимовільного розтину або хірургічного дренування, пов’язане з неповним видаленням патологічних тканин;
• парапроктит — поширення інфекції на параректальну клітковину з формуванням гнійних набряків і норицевих ходів, сполучених з просвітом прямої кишки;
• остеомієліт крижів або куприка — рідкісне ускладнення, що виникає при поширенні запального процесу на кісткові структури. Характеризується вираженим больовим синдромом, тривалою гарячкою, рентгенологічними ознаками деструкції кісткової тканини;
• сепсис — дуже рідкісне, але потенційно летальне ускладнення, яке розвивається при генералізації інфекції. Проявляється вираженою інтоксикацією, підвищенням температури тіла, порушеннями гемодинаміки, поліорганною недостатністю;
• малігнізація — розвиток плоскоклітинного раку на тлі тривало наявної пілонідальної кісти. Підозра на малігнізацію має виникати при тривалому анамнезі захворювання, зміні характеру відокремлюваного, кровоточивості, швидкому зростанні новоутворення.

Ускладнення хірургічного лікування пілонідальної кісти:

• кровотеча — розвивається в перші години після операції, передбачає ревізію рани та гемостаз;
• ранова інфекція — проявляється гіперемією країв рани, гнійним відокремленим, гарячкою;
• рецидив хвороби — повторне формування патологічної порожнини після хірургічного лікування.
• формування грубих рубців та контрактур — розвиток гіпертрофічних або келоїдних рубців, особливо у пацієнтів з генетичною схильністю. Обмеження рухливості в крижово-куприковій ділянці внаслідок великого рубцювання тканин;
• хронічний больовий синдром — дискомфорт, що тривало зберігається, і біль в ділянці операції, пов’язані з травмою нервових закінчень або формуванням невром.

Профілактика

Профілактичні заходи при пілонідальній кісті спрямовані на запобігання первинному розвитку захворювання, рецидивів після хірургічного лікування та ускладнень.

Первинна профілактика полягає у запобіганні розвитку патології, особливо у осіб з факторами ризику:

• особиста гігієна — регулярне (не рідше 1–2 р/добу) ретельне миття крижово-куприкової зони з використанням антисептичних засобів. Ретельне висушування шкіри після водних процедур. Використання бавовняної нижньої білизни, регулярна її заміна;
• контроль оволосіння — регулярне видалення волосся в крижово-куприковій ділянці (гоління, використання депіляційних кремів). Лазерна епіляція як найефективніший метод тривалого видалення волосся рекомендується особам із вираженим гірсутизмом;
• профілактика ожиріння та контроль маси тіла — раціональне харчування, регулярна фізична активність, підтримка ІМТ у межах норми (18,5–24,9 кг/м²);
• профілактика гіпергідрозу (підвищеного потовиділення) — використання антиперспірантів. При вираженому гіпергідрозі — консультація дерматолога для призначення спеціальних засобів (алюмінію хлориду, ін’єкцій ботулотоксину);
• ергономічні рекомендації:
  • обмеження тривалого сидіння (регулярні перерви та розминки при сидячій роботі);
  • використання ортопедичних подушок для сидіння, що знижують тиск на крижово-куприкову зону;
  • вибір комфортного одягу (вільного, що не створює тертя в крижово-куприкової зоні).

Вторинна профілактика (після хірургічного лікування):

• післяопераційний режим:
  • обмеження сидіння протягом 2–4 тиж після операції;
  • поступове розширення фізичної активності під контролем лікаря;
  • уникнення травматизації ділянки післяопераційного рубця;
• регулярне спостереження:
  • контрольні огляди через 1, 3, 6 та 12 міс після операції;
  • УЗД ділянки операції при підозрі на рецидив захворювання;
• догляд за післяопераційною зоною:
  • регулярне видалення волосся в крижово-куприковій зоні;
  • використання антисептичних засобів;
  • профілактика мацерації шкіри у міжсідничній складці.

Пацієнти, які перенесли хірургічне лікування через пілонідальну кісту, підлягають диспансерному спостереженню протягом 1–2 років після операції:

• 1-й огляд — через 10–14 днів після операції (зняття швів, оцінювання загоєння рани);
• 2-й огляд — через 1 міс (аналіз функціональних результатів, ранніх післяопераційних ускладнень);
• 3-й огляд — через 3 міс (оцінювання формування рубця, виключення ранніх рецидивів);
• 4-й огляд — через 6 міс (аналіз віддалених результатів);
• 5-й огляд — через 12 міс (виключення пізніх рецидивів).

За відсутності рецидивів патології протягом 2 років пацієнта знімають з диспансерного обліку.

Прогноз

Прогноз значною мірою залежить від форми захворювання, методу лікування, комплаєнтності хворого та наявності факторів ризику.

Прогноз залежно від форми патології:

• безсимптомна — при адекватних профілактичних заходах можливе запобігання прогресу захворювання. Без профілактичних заходів прогрес у хронічну форму розвивається у 70–80% усіх пацієнтів протягом 2–5 років;
• хронічна (без ускладнень) — при своєчасному хірургічному лікуванні сприятливий прогноз у 80–90% хворих. Ризик рецидиву за різних методів хірургічного лікування становить 3–20%;
• хронічна (з ускладненнями) — підвищений ризик рецидивів (до 30%) навіть за адекватного хірургічного лікування. Більш тривалий період реабілітації. Ризик формування хронічного больового синдрому та контрактур;
• гостра (абсцедування) — при своєчасному та адекватному хірургічному лікуванні фіксується сприятливий прогноз. При мимовільному розкритті абсцесу або неадекватному дренуванні виникає високий ризик формування вторинних норицевих ходів та рецидивів (до 40–50%).

Прогноз залежно від методу терапії:

• розріз та дренування абсцесу — тимчасовий ефект з високим ризиком рецидивів (60–80%);
• висічення з відкритим веденням рани — низький ризик рецидивів (5–8%), але тривалий період загоєння та ризик формування грубих рубців;
• висічення з ушиванням рани наглухо — ризик рецидивів становить 15–20%, ризик розходження швів — до 40%;
• пластичні методи закриття дефекту — найбільш сприятливий прогноз із ризиком рецидивів 3–5%;
• малоінвазивні методи — сприятливий прогноз при правильному відборі пацієнтів (ризик рецидивів становить 5–10%), мінімальна травматичність та короткий реабілітаційний період.

Після успішного хірургічного лікування повне відновлення якості життя відзначається у 90–95% усіх пацієнтів. 5–10% усіх хворих виявляють дискомфорт у ділянці втручання, обмеження фізичної активності. При рецидивному перебігу захворювання відбувається значне зниження якості життя, пов’язане з больовим синдромом, обмеженням активності, психоемоційними порушеннями.