0
UA | RU

РОЗЧИН РІНГЕРА (RINGER’S SOLUTION)

Виробник:
Юрія-Фарм

Склад і форма випуску

Ціни в аптеках
РечовинаКількість
Калію хлорид0,03 г/100 мл
Кальцію хлорид0,048 г/100 мл
Натрію хлорид0,86 г/100 мл
№ UA/2400/01/01 від 13.09.2019
За рецептом
Ціни в аптеках
РечовинаКількість
Калію хлорид0,03 г/100 мл
Кальцію хлорид0,048 г/100 мл
Натрію хлорид0,86 г/100 мл
№ UA/2400/01/01 від 13.09.2019
За рецептом
Ціни в аптеках
Класифікація
Лікарські засоби

Інструкція МОЗ

РОЗЧИН РІНГЕРА розчин для інфузій, Юрія-Фарм ТОВ (Україна, Київ)

Склад

діючі речовини: натрію хлорид; калію хлорид; кальцію хлориду дигідрат;

1 мл розчину містить натрію хлориду 8,6 мг, калію хлориду 0,3 мг, кальцію хлориду дигідрату (у перерахунку на кальцію хлорид) 0,24 мг;

допоміжна речовина: вода для iн’єкцiй.

Лікарська форма

Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина. Теоретична осмолярність 309 мОсмоль/л.

Фармакотерапевтична група

Розчини для внутрішньовенного введення. Розчини, що застосовуються для корекції порушень електролітного балансу.

Код АТХ В05В В01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Розчин Рінгера є джерелом води і електролітів. Він може індукувати діурез залежно від стану пацієнта.

Натрій, основний катіон позаклітинної рідини, бере участь, в першу чергу, у контролі розподілу води, водного балансу, осмотичного тиску рідин організму. Натрій також асоціюється з хлором та бікарбонатом у регуляції кислотно-лужної рівноваги рідин організму.

Калій, основний катіон внутрішньоклітинної рідини, бере участь в утилізації вуглеводів та синтезі білків, потрібен для регуляції нервового проведення і м’язового скорочення, особливо серця.

Хлор, основний позаклітинний аніон, тісно пов’язаний з метаболізмом натрію. Зміни кислотно-лужного балансу організму відображені змінами концентрації хлору. Інфузія великої кількості іонів хлору може спричинити втрату іонів бікарбонату, що призведе до ацидозу. З цієї причини Розчин Рінгера буферизують лактатом або ацетатом.

Кальцій, важливий катіон, який забезпечує формування кісток і зубів (у формі фосфату кальцію і карбонату кальцію). В іонізованій формі кальцій потрібен для функціонального механізму згортання крові, нормальної функції серця, регуляції нейром’язової збудливості.

Фармакокінетика.

Іони Na+ та Cl, введені з Розчином Рінгера, підлягають такій же фармакокінетиці, як і ті, що надійшли з їжею. Вони вільно розподіляються в усіх органах, тканинах та міжклітинних просторах та виділяються при гломерулярній фільтрації в нирках. У канальцях відбувається значна реабсорбція іонів Na+ та Cl, переважно в петлі Генле та дистальних канальцях, включаючи механізм блокування петльовими та тіазидними діуретиками відповідно.

Іони калію (K+) вільно фільтруються в клубочках, але майже повністю реабсорбуються в проксимальних канальцях, і екскретуються тільки 10% відфільтрованих іонів K+. Секреція в дистальних канальцях і збірних трубочках може значно збільшити елімінацію K+. Нирки мають обмежену здатність зберігати концентрацію K+. Тому, коли концентрація Na+ в дистальних канальцях висока, втрата K+ може бути значною і може розвинутись гіпокаліємія. Це обумовлює наявність K+ в Розчині Рінгера.

Гомеостаз іонів кальцію (Ca++) добре контролюється гормонами і рідко потребує клінічного втручання з внутрішньовенною інфузією розчину.

Клінічні характеристики

Показання

Застосовується при гіповолемії та позаклітинній дегідратації внаслідок тривалого блювання, проносу, значних опіків, відмороження, перитоніту, тяжких інфекційних захворювань, шокових станів, колапсу; під час оперативного втручання та у післяопераційному періоді.

Використовується для розведення концентрованих електролітних розчинів.

Протипоказання.

  • Позаклітинна гіпергідратація або гіперволемія;
  • гіпертонічна дегідратація;
  • гіперкаліємія;
  • гіпернатріємія;
  • гіперкальціємія;
  • гіперхлоремія;
  • гіперкоагуляція;
  • тромбофлебіт;
  • метаболічний алкалоз;
  • тяжка ниркова недостатність (з олігурією/анурією);
  • декомпенсована серцева недостатність;
  • тяжка артеріальна гіпертензія;
  • генералізовані набряки (у т. ч. набряк легенів, мозку) та асцит, спричинений цирозом печінки;
  • одночасне застосування з глікозидами наперстянки.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Взаємодія у зв’язку з присутністю в розчині натрію:

  • кортикостероїди і карбеноксолон, які призводять до затримки натрію і води (з набряками і артеріальною гіпертензією).

Можливе збільшення затримки натрію в організмі при одночасному застосуванні таких лікарських засобів: нестероїдні протизапальні препарати, андрогени, анаболічні гормони, естрогени, кортикотропін, мінералокортикоїди, вазодилататори або гангліоблокатори.

Взаємодія у зв’язку з присутністю в розчині калію:

  • калійзберігаючі діуретики (наприклад амілорид, спіронолактон і тріамтерен, окремо або в комбінації);
  • інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), інгібітори рецепторів ангіотензину ІІ;
  • такролімус, циклоспорин.

При застосуванні з препаратами калію посилюється ризик розвитку гіперкаліємії.

Всі ці препарати спричиняють підвищення концентрації калію в плазмі і можуть призвести до летальної гіперкаліємії, особливо при нирковій недостатності, яка в свою чергу потенціює гіперкаліємію.

Суксаметоній і калій при одночасному застосуванні можуть спричинити значну гіперкаліємію, тим самим посилюючи негативний вплив на серцевий ритм.

Взаємодія у зв’язку з присутністю в розчині кальцію:

  • серцеві глікозиди (кардіотонічні глікозиди), дія яких посилюється в присутності кальцію, можуть призводити до серйозних або летальних аритмій серця;
  • тіазидні діуретики або вітамін D, який може призвести до гіперкальціємії при одночасному застосуванні з кальцієм.

Не слід застосовувати розчини, які містять кальцій, такі як Розчин Рінгера, для відновлення цефтриаксону або для подальших розведень розчину для внутрішньовенного введення, оскільки утворюється осад.

Особливості застосування.

Під час тривалої парентеральної терапії необхідно визначати лабораторні показники і давати клінічну оцінку стану пацієнта для моніторування концентрації електролітів та водно-електролітного балансу кожні 6 годин (залежно від швидкості інфузії). Введення значних об’ємів лікарського засобу пацієнтам із серцевою або легеневою недостатністю потребує моніторингу функціонального стану цих органів.

Застосування внутрішньовенних розчинів може спричинити перевантаження рідиною та/або розчином, гіпергідратацію, застійні явища та набряк легень. Ризик розвитку дилюції обернено пропорційний концентрації електролітів. Ризик розвитку перевантаження розчином, що викликає застійні явища з периферичними набряками та набряком легень, прямо пропорційний концентрації електролітів.

У зв’язку з вмістом іонів натрію розчин потрібно застосовувати з обережністю пацієнтам з артеріальною гіпертензією, нирковою та серцево-судинною недостатністю, застійною серцевою недостатністю, особливо у післяопераційному періоді, пацієнтам із прееклампсією, альдостеронізмом, пацієнтам літнього віку, а також пацієнтам з клінічними станами, що супроводжуються затримкою натрію та набряками.

Розчини, що містять натрій, потрібно з обережністю застосовувати пацієнтам, які отримують кортикостероїди або кортикотропін.

Через вміст калію потрібна обережність при застосуванні розчину пацієнтам із захворюваннями серця та клінічними станами, що супроводжуються затримкою калію в організмі, такими як ниркова недостатність або адренокортикальна недостатність, гостра дегідратація або екстенсивне руйнування тканин, яке виникає при тяжких опіках.

У пацієнтів зі зниженою видільною функцією нирок застосування розчину може призвести до затримки натрію чи калію.

Призначення кальцію повинно проводитись з урахуванням результатів ЕКГ, особливо це стосується пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди (наприклад, дигіталіс). Рівні кальцію в сироватці не завжди відображають рівні кальцію у тканинах.

Наявність іонів кальцію потребує обережності в разі одночасного призначення з препаратами крові через імовірність розвитку коагуляції.

Призначати кальцій парентерально пацієнтам, які отримують серцеві глікозиди, потрібно з особливою обережністю.

Через наявність кальцію в цьому розчині:

  • слід намагатися запобігати екстравазації протягом внутрішньовенної інфузії;
  • розчин слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушенням функції нирок або захворюваннями, які супроводжуються підвищеними концентраціями вітаміну D, такими як саркоїдоз;
  • у випадку паралельної, тобто одночасної, трасфузії не можна вводити розчин одним і тим же набором/системою для інфузій через ризик коагуляції.

Повідомлялось про випадки летальної реакції через утворення преципітатів цефтриаксон-кальцію в легенях та нирках у передчасно народжених дітей і новонароджених у віці до 1 місяця. Для будь-якої групи пацієнтів не можна змішувати або одночасно вводити цефтриаксон з розчинами, що містять кальцій, ні через різні інфузійні лінії, ні в різні місця введення.

У будь-якому випадку для дорослих пацієнтів цефтриаксон і розчини, що містять кальцій, можна застосовувати один за одним, якщо інфузійні лінії використовуються в різні місця введення або якщо інфузійну лінію замінюють, або якщо інфузійні лінії в період між інфузіями промиваються фізіологічним розчином. Послідовного введення цефтриаксону та кальцієвмісних розчинів слід уникати при гіповолемії.

Розчин Рінгера містить недостатні концентрації калію і кальцію для його використання з метою збереження балансу цих іонів або корекції їх дефіциту. Тому після лікування дегідратації слід замінити рідину для внутрішньовенної інфузії рідиною, яка забезпечить зрівноважування цих іонів. При тривалому парентеральному лікуванні пацієнту необхідно забезпечити уведення поживних речовин (їжі) доступним способом.

Розчин Рінгера містить 147,2 ммоль/л натрію. Рекомендується особлива обережність при застосуванні пацієнтам, які перебувають на дієті з контрольованим вмістом натрію.

Розчин Рінгера містить 4,02 ммоль/л калію. Слід бути обережним при застосуванні пацієнтам зі зниженою функцією нирок та пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом калію.

Цей розчин призначений для внутрішньовенного застосування з використанням стерильного оснащення. Рекомендовано змінювати внутрішньовенну систему як мінімум кожні 24 години.

Слід використовувати розчин тільки тоді, коли він прозорий, а флакон герметичний.

Лікар повинен також враховувати можливість розвитку побічних реакцій на препарати, що використовуються одночасно з Розчином Рінгера.

Якщо виникла побічна реакція, потрібно припинити інфузію, оцінити стан пацієнта і призначити необхідні терапевтичні заходи.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Дослідження щодо застосування Розчину Рінгера вагітним не проводилися.

Невідомо, чи виділяється цей лікарський засіб у грудне молоко людини. Оскільки більшість препаратів виділяються в грудне молоко людини, потрібно з обережністю призначати Розчин Рінгера жінкам, які годують груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Інформація відсутня.

Спосіб застосування та дози.

Розчин призначений тільки для внутрішньовенного застосування.

Доза призначається лікарем і залежить від віку, маси тіла, клінічного стану пацієнта та лабораторних показників.

Звичайна доза для дорослого становить до 1–2 л на добу; максимальна доза залежить від стану водно-електролітного балансу, серцево-судинної системи та нирок.

Швидкість інфузії для дорослих — 60–80 крапель/хв або струминно.

Призначати розчин потрібно відповідно до розрахованої підтримуючої або замісної потреби в рідині для кожного пацієнта.

Перед використанням парентеральні препарати слід візуально перевіряти на наявність частинок та зміну кольору.

Діти.

Дослідження щодо застосування Розчину Рінгера дітям не проводилися.

Передозування

Введення надто великої кількості розчину може призвести до порушення балансу рідини, електролітів (гіперволемія, гіпернатріємія, гіперкальціємія, гіперхлоремія) та кислотно-лужної рівноваги. Терапія симптоматична.

Передозування або занадто швидке введення цього розчину може призвести до навантаження водою і натрієм з ризиком виникнення набряку, особливо при наявності порушень виведення натрію нирками. У цьому випадку може бути необхідним проведення гемодіалізу.

Надлишкове введення калію може призвести до гіперкаліємії, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. При цьому можуть спостерігатися такі симптоми: парестезія кінцівок, м’язова слабкість, параліч, серцеві аритмії, блокада серця, зупинка серця, сплутаність свідомості.

При лікуванні гіперкаліємії застосовують кальцій, інсулін (з глюкозою), натрію бікарбонат, іонообмінні смоли або діаліз.

Надлишкове застосування солей кальцію може спричинити гіперкальціємію. Симптомами гіперкальціємії можуть бути анорексія, нудота, блювання, закреп, абдомінальний біль, слабкість м’язів, ментальні порушення, полідипсія, поліурія, нефрокальциноз, конкременти нирок, в тяжких випадках — порушення ритму серця і кома. Занадто швидке внутрішньовенне введення солей кальцію може також призвести до численних симптомів гіперкальціємії, а також до незвичного смаку в роті, тобто смаку крейди, припливів і периферичної вазодилятації. Легка безсимптомна гіперкальціємія зазвичай проходить після припинення введення кальцію та інших препаратів, що сприяють її розвитку, таких як вітамін D. При серйозних проявах необхідно провести термінове лікування (наприклад застосування петльових діуретиків, гемодіалізу, кальцитоніну, біфосфонатів, тринатрію едетату).

Надмірне введення хлоридів може призвести до втрати бікарбонату з ефектом ацидозу.

Коли передозування спричинене додаванням до розчину речовин/лікарських засобів, це означає, що і симптоми надмірної інфузії будуть залежати від властивостей цих доданих препаратів.

У разі випадкового надмірного введення слід припинити інфузію та спостерігати за пацієнтом, щоб виявити відповідні симптоми у зв’язку з введенням додаткового препарату. Відповідні симптоматичні та підтримуючі заходи слід застосовувати за необхідності.

Побічні реакції

Можуть спостерігатися порушення обміну електролітів (калію, кальцію, натрію, хлору), хлоридний ацидоз, гіпергідратація, зміни у місці введення, тахікардія, реакції гіперчутливості, алергічні реакції або анафілаксія/анафілактоїдні симптоми.

При застосуванні Розчину Рінгера часто спостерігались такі побічні реакції:

  • гіпергідратація, серцева недостатність у пацієнтів із серцевими розладами, набряк легень;
  • порушення обміну електролітів.

Побічні реакції можуть бути пов’язані з технікою введення, зокрема пропасниця, інфекції, біль або реакції в місці введення, подразнення вен, венозний тромбоз або флебіт, що поширюється від місця ін’єкції, крововилив (екстравазація). Побічні реакції можуть бути пов’язані з лікарським засобом, який додають до розчину і який визначатиме ймовірність будь-яких інших небажаних ефектів.

У разі виникнення побічних реакцій введення розчину слід припинити, оцінити стан пацієнта і надати відповідну допомогу.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці. Не заморожувати.

Несумісність.

Перед застосуванням Розчину Рінгера слід оцінити його сумісність з іншими препаратами, що будуть використовуватись одночасно. Для зменшення ризику можливої несумісності, що виникає при змішуванні цього розчину з іншими призначеними добавками, кінцевий інфузійний розчин необхідно перевіряти на наявність помутніння або преципітації одразу після змішування, перед застосуванням і періодично під час застосування.

Інші лікарські засоби можуть додаватися до Розчину Рінгера тільки у тому разі, якщо вони розчинні і стабільні у ньому, а також мають близький показник рН.

Розчин Рінгера несумісний з цефтриаксоном (див. розділ. «Особливості застосування»).

Відомо, що солі кальцію несумісні з широким спектром лікарських засобів. Вони можуть утворювати комплекси, що призводять до утворення осаду. Нижче наведено перелік лікарських засобів, щодо яких відома їх несумісність з Розчином Рінгера, тому їх не слід змішувати (перелік не є вичерпним):

  • амфотерицин В;
  • кортизон;
  • еритроміцину лактобіонат;
  • етаміван;
  • етиловий спирт;
  • тіопентал натрію;
  • динатрію едетат.

Упаковка

По 200 мл або 400 мл у пляшках. По 250 мл або 500 мл, або 2500 мл у контейнері.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ТОВ «Юрія-Фарм».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Україна, 18030, м. Черкаси, вул. Вербовецького, 108. Тел./факс: (044) 281–01–01.

Актуальна інформація

Незабаром після першого в/в застосування ізотонічного розчину натрію хлориду у 1881 р. стало зрозуміло, що він не містить необхідного набору електролітів для підтримання гомеостазу. І вже у 1882 р. австралійський лікар та дослідник Сідней Рінгер (Sydney Ringer) запропонував новий електролітний розчин (Шлапак І.П. та співавт., 2013), який у подальшому став родоначальником класу збалансованих кристалоїдних розчинів (Santi M. et al., 2015).

У пошуках ідеального складу Рінгер проводив експерименти з різноманітними розчинами електролітів. У дослідах на ізольованому серці тварин він намагався створити розчин, який дозволяє підтримувати життєдіяльність серця у такій експериментальній моделі. Рінгер вивчав in vitro вплив складу кристалоїдної рідини на скоротливість серця (Reddy S. et al., 2016).

Створений Рінгером розчин дозволив коригувати порушення балансу електролітів, включаючи гіпокаліємію та гіпокальціємію. Окрім того, цей склад став базою для створення в подальшому інших інфузійних препаратів (Розчин Рінгера ― Локка, розчин Рінгера-лактату). Розчин Рінгера в 1 л містить наступні катіони: 4 ммоль К+, 147 ммоль Na+, 4,5 ммоль Са++ та 160 ммоль аніонів Cl. Його осмолярність ― 309 ммоль/л. Для порівняння осмолярність плазми крові ― 320 ммоль/л. В 1 л плазми крові міститься 142 ммоль Na+, 4 ммоль К+, 2,5 ммоль Са++ та 103 ммоль Cl. При цьому у ізотонічному розчині NaCl міститься 154 ммоль/л іонів Na+ (Шлапак І.П. та співавт., 2013). Тобто концентрація натрію в ньому супрафізіологічна ― вище концентрації іонів натрію у плазмі крові.

За функціональною класифікацією інфузійних препаратів Розчин Рінгера належить до препаратів для відновлення ОЦК (протишокових), препаратів для корекції водно-електролітного балансу, розчинником для введення інших лікарських засобів та дезінтоксикаційних розчинів.

Іншою розповсюдженою класифікацією є хімічна. Її основи були закладені ще Томасом Грехемом більш ніж 150 років тому. Він речовини поділяв залежно від їх здатності проникати через ендотелій. Це дало можливість поділити всі препарати для в/в введення на 2 великі групи ― розчини, які вільно проникають через ендотелій, ― кристалоїди, включаючи розчин Рінгера, та колоїди, які не можуть вільно проникати через ендотелій. За сучасною класифікацією розчинів кристалоїдів розчин Рінгера належить до сольових розчинів, які не містять органічних аніонів (Шлапак І.П. Та співавт., 2013), та до збалансованих кристалоїдних розчинів (Santi M. et al., 2015).

Цікаво, що група кристалоїдів отримала свою назву завдяки тому, що діючі речовини цих розчинів у сухому вигляді мають кристалічну структуру.

Деякі особливості водно-електролітного балансу

Об’єм рідини в організмі людини перевищує об’єм усіх інших хімічних речовин. При цьому частка рідини в організмі людини підлягає значним коливанням (Шлапак І.П. та співавт., 2013).

Вважається, що у здорового чоловіка з масою тіла 70 кг в організмі міститься 45 л рідини (60% маси тіла) (Smorenberg A. et al., 2013).

При цьому в осіб із надмірною масою тіла та ожирінням частка рідини в організмі є меншою, ніж у худих та спортивної статури суб’єктів. А у жінок менше, ніж у чоловіків, оскільки зазвичай у жінок більша частка жирової тканини в організмі (жирова тканина містить мало рідини).

Рідина в організмі людини знаходиться внутрішньоклітинно, в міжклітинному просторі, внутрішньосудинному просторі та порожнинах організму. При цьому до ⅔ рідини міститься внутрішньоклітинно, що становить близько 40% маси тіла здорової людини.

Міжклітинна рідина в нормі становить близько 15–17%. У випадку крововтрати ця рідина мобілізується в судинне русло. Проте до 40% цієї рідини функціонально неактивні, оскільки зв’язані з глікозаміногліканами сполучної тканини, хрящів та кісток.

Плазма крові є особливою рідкою сферою. Кров ― це рідка та рухома сполучна тканина, представлена форменими елементами крові та плазмою як міжклітинною рідиною. Об’єм плазми крові становить близько 7% маси тіла здорової людини (Шлапак І.П. та співавт., 2013).

Мінімальна добова потреба в рідині дорослої людини становить 1500 мл. При цьому слід відмітити, що як мінімум 900 мл води становлять непомітні втрати рідини ― із перспірацією (виділення рідини через шкіру із подальшим її випаровуванням) та диханням.

При підвищенні температури тіла збільшується і його потреба в рідині: 10 мл/кг маси тіла на кожний збільшений 1 °C, починаючи із температури тіла 37 °C. Також для правильного розрахунку об’єму інфузії необхідно враховувати у пацієнта наявність та об’єм блювання, діареї, підвищеного потовиділення, підвищення частоти та глибини дихання, а також інформацію щодо супутніх захворювань, випоту в порожнини тіла (асцит, плеврит), набряків периферичних тканин (гомілок, периорбітальної зони, набряк диску зорового нерва), зловживання алкоголем, прийому препаратів, перш за все діуретиків.

Клінічними симптомами гіповолемії є адинамія, слабкість, виражена спрага, сухість та зниження тургору шкіри, сухість видимих слизових оболонок, зниження тонусу очних яблук, порушення свідомості, зниження АТ.

Від ретельної оцінки цих параметрів можуть залежати правильність оцінки водного статусу пацієнта та адекватність розрахунку об’єму інфузійної терапії.

Також не менш важливою є оцінка лабораторних показників (концентрації гемоглобіну, гематокриту, загального білка плазми крові, сечовини, креатиніну, електролітного складу плазми, відносної густини сечі).

Розчин Рінгера: у чому клінічні переваги збалансованих кристалоїдів порівняно із фізіологічним розчином?

При введенні розчинів кристалоїдів рекомендується не перевищувати дозу 7 мл/кг маси тіла/год. У результаті досліджень було встановлено, що введення розчинів кристалоїдів у об’ємах, що не перевищують 7 мл/кг/год, дозволяє мінімізувати кількість ускладнень та забезпечує більш високе виживання хворих після обширних оперативних втручань (операції на черевній порожнині, наприклад підшлунковій залозі, холецистектомія, колоректальна та судинна хірургія, ортопедичні оперативні втручання), ніж при застосуванні більших об’ємів інфузії.

У одному з оглядів літератури було продемонстровано, що застосування фізіологічного розвину призводило до більш значної кількості летальних наслідків, ніж при застосуванні збалансованих розчинів кристалоїдів під час та після операції (5,6% проти 2,9%). Окрім того, при введенні збалансованих розчинів було відмічено меншу кількість випадків серйозних інфекційних ускладнень, потреби в переливанні крові, проведенні гемодіалізу та меншу кількість днів на апараті ШВЛ, ніж у пацієнтів, яким проводилися інфузії ізотонічного розчину натрію хлориду. Тому було зроблено висновки, що слід застосовувати збалансовані розчини, враховуючи ризик метаболічних порушень, таких як гіперхлоремічний метаболічний ацидоз (Smorenberg A. et al., 2013).

Інфузійна терапія застосовується у пацієнтів з гіповолемією із синдромом системної запальної відповіді (ССЗВ). Цей синдром відмічають у близько 20% пацієнтів відділень невідкладної допомоги та реанімації. У декількох дослідженнях були виявлені несприятливі клінічні наслідки у пацієнтів із гострими захворюваннями (наприклад інфекційними, пневмонією) або у пацієнтів, які перенесли оперативні втручання, при отриманні ізотонічного розчину, порівняно зі збалансованими розчинами кристалоїдів. У результаті одного з ретроспективних аналізів бази даних електронних медичних карт США (n=3116) виявили значне зниження вірогідності розвитку серйозних несприятливих ускладнень, таких як сепсис, пневмонія, дихальна недостатність та летальних наслідків у пацієнтів із ССЗВ при застосуванні збалансованих розчинів кристалоїдів порівняно із застосуванням ізотонічного розчину натрію хлориду. Більш широке застосування збалансованих кристалоїдів для в/в терапії може частково обмежуватися їх більш високою ціною порівняно із ціною 0,9% розчину NaCl. Наприклад, у США ціна збалансованих розчинів кристалоїдів у середньому на 70% вища, ніж ізотонічного розчину натрію хлориду. Проте краща клінічна ефективність збалансованих кристалоїдів робить їх застосування доцільним (Laplante et al., 2017).

Місцеве застосування розчину Рінгера

Мета накладання пов’язок у терапії ран: захист рани від зовнішніх несприятливих факторів, забезпечення швидкого її загоєння. Але ще, що дуже важливо, необхідно зменшити вираженість болю. Біль є серйозною проблемою для пацієнтів з ранами травматичного характеру, пролежнями, опіками. Тривало існуючий больовий синдром призводить до зниження фізичної активності пацієнта, втрати апетиту, змін настрою та розвитку депресії. Окрім того, у ході декількох досліджень було встановлено, що зменшення вираженості болю в рані сприяє її кращому загоєнню. При цьому біль може бути як постійним, зумовленим наявністю самої рани, так і пов’язаним з медичними втручаннями (зміна пов’язки, видалення тканинного детриту, волосся навколо рани, обробка рани лікарськими засобами). Завдання пов’язки, просоченої розчином Рінгера, ― забезпечити зменшення вираженості болю. Це, вірогідно, досягається завдяки створенню вологого середовища, сприятливого для загоєння ран та такого, що забезпечує захисну бар’єрну функцію. Розчин Рінгера при цьому покриває травмовані тканини (у тому числі нервові закінчення) та захищає їх від пошкодження тертям.

Окрім того, за рахунок так званого ефекту розбавлення розчин Рінгера змінює рН ексудату, знижуючи його кислотність, та таким чином може інактивувати ферменти (наприклад металопротеази) та глікопротеїни (включаючи натрієві та кальцієві канали), які беруть участь у больовій відповіді. За рахунок розбавлення ексудату в рані в ньому знижується концентрація простагландинів, кінінів та цитокінів, що сприяє зменшенню вираженості запалення у хронічних ранах (наприклад пролежнях, трофічних виразках).

Було проведено огляд досліджень, які оцінювали доцільність застосування пов’язок, просочених розчином Рінгера. У багатоцентровому обсерваційному дослідженні у 403 пацієнтів із хронічними рановими процесами з млявим перебігом застосовували пов’язки, просочені розчином Рінгера. Було зафіксовано значне зменшення вираженості больового синдрому у учасників дослідження, як постійного, так і при зміні пов’язки. При цьому 89% пацієнтів оцінювали ефект від застосування пов’язки як «хороший» або «дуже хороший». Інше багатоцентрове обсерваційне дослідження включало 170 пацієнтів із хронічними рановими процесами із млявим перебігом. За 8 днів застосування пов’язок із розчином Рінгера кількість пацієнтів, які оцінювали біль у рані як «помірний» або «виражений», зменшилася з 35% до 19%. Кількість же пацієнтів, які оцінювали біль при зміні пов’язок як «помірний» або «виражений», зменшилася з 28% на початку курсу лікування до 11%.

Ще одне обсерваційне дослідження включало 221 пацієнта із різноманітними хронічними рановими процесами (пролежні, трофічні виразки внаслідок хронічної венозної недостатності). Через 1 міс застосування пов’язок із розчином Рінгера частка пацієнтів, що вказували на «середньої вираженості» та «виражений» біль в рані зменшилася з 64% до 19% (Colegrave M. et al., 2016).

Розчин Рінгера: висновки

Інфузійна терапія спрямована перш за все на підтримання ОЦК та нормального складу електролітів у рідинах організму.

Тяжка гіповолемія виявляється не лише зниженням ОЦК, але й вмісту рідини в інтерстиціальному і в підсумку навіть внутрішньоклітинному просторі. Поповнення ж дефіциту рідини може бути досягнуто шляхом в/в інфузій. Гіповолемія призводить до зниження перфузії, гіпоксії тканин та у подальшому — до розвитку гіповолемічного шоку. При цьому втрати електролітів завжди супроводжують втрату рідини (наприклад внаслідок крововтрати або блювання). Тож відновлення ОЦК повинно відбуватися поєднано із корекцією електролітного балансу. Розчин Рінгера є представником збалансованих розчинів кристалоїдів. Незважаючи на більш ніж сторічну історію, його застосування і сьогодні є актуальним. Цей нормотонічний розчин для в/в інфузій може застосовуватися з метою поповнення дефіциту рідини при дегідратації внаслідок блювання та діареї, лихоманки, опіків, шоку, хірургічної патології органів черевної порожнини та в післяопераційний період. Також розчин Рінгера може застосовуватися з метою розведення концентрованих розчинів електролітів.

Дата додавання: 12.06.2021 р.
© Компендіум 2019

Діагнози, при яких застосовують РОЗЧИН РІНГЕРА

Блювання вагітних легке або помірне МКХ O21.0
Внутрішньомозковий крововилив в півкулю кортикальну МКХ I61.1
Доброякісне пароксизмальне запаморочення МКХ H81.1
Інші плацентарні порушення МКХ O43.8
Наслідки інсульту МКХ I69.4
Синдром вертебробазилярної артеріальної системи (вертебрально-базилярна недостатність (ВБН), синдром хребетної артерії) МКХ G45.0
Термічний опік голови та шиї третього ступеня МКХ T20.3
Цукровий діабет 1-го типу (ІЗЦД) з кетоацидозом МКХ E10.1

Рекомендовані аналоги РОЗЧИН РІНГЕРА:

розчини для внутрішньовенного введення
розчини для внутрішньовенного введення
розчини для внутрішньовенного введення
розчини для внутрішньовенного введення
розчини для внутрішньовенного введення
Спеціалізований мобільний додаток
для пошуку інформації про лікарські препарати
Наведіть камеру на QR-код, щоб завантажити
На нашому сайті застосовуються файли cookies для більшої зручності використання та покращенняя роботи сайту. Продовжуючи, ви погоджуєтесь з застосуванням cookies.
Developed by Maxim Levchenko