Київ
Нозологічний довідник лікаря

Хвороба Лайма

Содержание

Хвороба Лайма, також відома як системний кліщовий бореліоз, або Лайм-бореліоз, — інфекційне захворювання, значно поширене в країнах Північної півкулі, де знаходяться природні резервуари мікроорганізмів роду Borrelia. Захворюваність у таких регіонах сягає понад 500 випадків на 100 тис. осіб. Відомо як мінімум 4 геновиди цієї спірохети, які патогенні для людини.

Назва хвороби походить від м. Лайм у штаті Коннектикут, де у 1975 р. зафіксовано надзвичайно високу захворюваність на ювенільний артрит серед підлітків. Ця аномалія привернула увагу лікарів та вчених, сприяючи проведенню подальших досліджень. У результаті вивчення аналізів зразків синовіальної рідини із суглобів хворих підлітків вдалося виявити спірохету Borrelia burgdorferi, яка виявилася збудником захворювання. Крім причини, також описано основні клінічні прояви, патогенез трансмісивної інфекції, а також розроблено початкові рекомендації щодо лікування таких пацієнтів.

З початку офіційної реєстрації хвороби Лайма в Україні відзначають стабільне поступове щорічне підвищення захворюваності в межах 5–30%.

Збудник хвороби Лайма

На сьогодні виділено понад 20 видів борелій, з них 4 — з підтвердженою патогенністю для людини, кожен з яких має певну територіальну локалізацію та характерні органи-мішені:

  • burgdorferi sensu stricto — викликає хворобу Лайма у Північній Америці. У клінічній картині переважають ураження опорно-рухового апарату;
  • garinii — характерний для Європейського континенту. У структурі причин захворюваності на бореліоз у Європі цей тип мікроорганізму займає близько 15%. B. garinii викликає переважно неврологічні розлади;
  • afzelii — найпоширеніша причина хвороби Лайма в Європі: абсолютна більшість випадків інфекції пов’язана з B. afzelii. Проявляється дерматологічними симптомами;
  • miyamotoi — зафіксовані нечисленні випадки хвороби Лайма, спричинені цим геновидом борелії. Симптоматика різноманітна, переважаючого ураження будь-якої системи не виявлено.

Хвороба Лайма належить до трансмісивної групи захворювань: передача патогенних мікроорганізмів роду Borrelia здійснюється кровосисними членистоногими — іксодовими кліщами. У європейських країнах, таких як Україна, переносниками бореліозу є лісовий кліщ (Ixodes ricinus) та луговий кліщ (Dermacentor reticulatus), у США та Канаді роль переносників відіграє вид Ixodes dammini. Членистоногі заражаються бореліями після укусів свійських або диких тварин, в організмі яких знаходяться спірохети. Вважається, що понад 130 видів дрібних ссавців та 100 видів птахів можуть бути проміжними хазяями мікроорганізмів роду Borrelia. Потрапляючи в організм переносника, борелії залишаються активними протягом усього життя членистоногого. Крім цього, самки передають спірохети личинкам, підвищуючи загальну зараженість кліщів (в Україні інфікованість іксодовими кліщами сягає 18,6%).

Як відбувається зараження людини?

Передача збудника бореліозу здійснюється через укус кліща із сімейства Ixodidae. Часто людина не помічає укусу, оскільки він проходить безболісно: слина членистоногого містить анестетичні речовини. Після присмоктування кліща в кровотік людини потрапляє його слина, в якій знаходяться борелії, — патогенні мікроорганізми, що викликають захворювання.

Період активності іксодових кліщів, протягом якого вони становлять ризик для людини, починається в травні і триває до вересня, коли дерева та чагарники рясно покриті листям, а на землі росте трава. Кліщі можуть потрапляти з рослинності на одяг людини, потім перебиратися на відкриті ділянки шкіри. У зонах, де переважає Ixodes ricinus, випадки захворювань реєструють навіть восени, у вересні–жовтні.

Крім традиційного шляху передачі через укус кровосисних членистоногих, зараження може відбуватися:

  • при механічному контакті — описували випадки, коли при знятті кліща з тварини (наприклад собаки), паразита випадково розчавлювали, при цьому його слина та вміст кишечнику потрапляли в мікропошкодження на поверхні шкіри. Небезпеку також становить потрапляння біологічних рідин паразита на кон’юнктиву очей або слизову оболонку ротової порожнини;
  • аліментарним шляхом — при вживанні сирого козячого молока чи молочних продуктів без термічної обробки.

Варто зазначити, що хворий безпечний для оточуючих, оскільки передачі збудника від людини до людини не виявлено.

Патогенез хвороби Лайма

Після укусу інфікованого іксодового кліща патогенні мікроорганізми роду Borrelia потрапляють у лімфу та кров людини. Гематогенним та лімфогенним шляхом вони потрапляють у різні внутрішні органи, нервові волокна, лімфатичні вузли, сполучну тканину суглобів. По нервових волокнах вони здатні пересуватися від периферії до центру, проникаючи в головний та спинний мозок.

У міру поширення в організмі частина борелій гине, виділяючи ендотоксин. Цей ендотоксин активує імунну систему: утворюються циркулюючі імунні комплекси, які здатні пошкоджувати власні тканини. У місцях пошкодження формуються запальні інфільтрати. Найбільш чутливі органи:

  • головний мозок та периферичні нервові ганглії;
  • хрящова тканина суглобів;
  • шкіра та підшкірно-жирова клітковина;
  • селезінка.

У процесі життєдіяльності борелії продукують ліпополісахариди. Ці макромолекули активізують вироблення цитокінів — інтерлейкіну-1. Цитокіни провокують розвиток запального процесу в суглобах, що закінчується артритом, деструкцією кісткової та хрящової тканини. Також можуть пошкоджуватися рогівки очей.

Збудники хвороби Лайма здатні проникати до клітин різних тканин, що робить їх недосяжними для імунної системи. Вони можуть зберігатися в організмі людини (до 10 років). Найбільш ймовірна їхня локалізація — клітини лімфатичної системи.

Клінічні прояви хвороби Лайма

Симптоми хвороби Лайма з’являються після періоду інкубації тривалістю 2–50 днів. У поодиноких випадках він пролонгується на кілька місяців або навіть років. Перебіг хвороби стадійний, уражуються тканини опорно-рухового апарату, нервової системи, серця.

Детальна клінічна картина захворювання представлена ​​у таблиці.

Таблиця. Симптоми хвороби Лайма залежно від стадії інфекції.
Стадія Клінічні ознаки
I (гостра) Тривалість I стадії здебільшого становить близько 30 днів. 1/3 пацієнтів не відзначають будь-яких змін в організмі, у них інфекція має безсимптомний перебіг. В інших 70% хворих з’являються симптоми інтоксикації:

  • підвищена температура тіла;
  • головний біль;
  • міалгія;
  • загальна слабкість;
  • постійна сонливість навіть у денний час.

Однією з ключових ознак гострої стадії є мігруюча еритема. Вона формується у місці укусу кліща. Еритема виглядає як яскраво-червона пляма, яка має більш виражений зовнішній обідок. Пляма поступово збільшується у діаметрі. У деяких пацієнтів у місці укусу можуть розвиватися інші елементи висипу у вигляді крапок, кілець, кропив’янки.

На тлі інтоксикаційного синдрому виникають ознаки, що вказують на ураження головного мозку. До неврологічних проявів хвороби Лайма на цій стадії належать:

  • інтенсивний головний біль;
  • напади нудоти та блювання;
  • дискомфорт від яскравого світла;
  • підвищена чутливість шкіри;
  • симптоми, характерні для подразнення мозкових оболонок.

У поодиноких випадках гостра стадія починається з безжовтяничного гепатиту. Хворі скаржаться на втрату апетиту, біль чи дискомфорт у правому підребер’ї. Лабораторно визначається підвищення активності аланінамінотрансферази та аспартатамінотрансферази у плазмі крові.

Захворювання на I стадії добре піддається лікуванню: за своєчасного початку антибіотикотерапії ймовірність повного одужання становить 80%.
ІІ стадія Наприкінці 1-го місяця хвороби відбувається умовний перехід на ІІ стадію, для якої характерне ушкодження нервової тканини та серця. Її тривалість сягає 6 міс. Неврологічні порушення включають різну патологію:

  • серозний менінгіт;
  • периферичні нейропатії, які виявляються почуттям оніміння кінцівок, втратою чутливості в окремих ділянках рук та ніг тощо;
  • ураження корінців спинномозкових нервів та ін.

У пацієнтів із хворобою Лайма часто діагностують прояви менінгіту у поєднанні з парезами черепних нервів та радикулопатією. Такий симптомокомплекс називається лімфоцитарним менінгорадикулоневритом Банноварта. Без відповідного лікування неврологічні розлади можуть тривати кілька місяців.

У вкрай поодиноких випадках хвороба Лайма має форму менінгоенцефаліту — запалення оболонок та речовини головного мозку.

На ІІ стадії хвороби Лайма виявляють характерні кардіологічні симптоми:

  • почуття серцебиття;
  • задишка при незначному навантаженні чи спокої;
  • біль за грудниною.

Запальний процес може стати причиною тимчасових порушень провідності. Найчастіше діагностують атріовентрикулярну блокаду. Також можливе ураження серозної оболонки серця та міокарда.

До дерматологічних проявів хвороби Лайма належать:

  • капілярит — запалення стінок дрібних кровоносних судин капілярного типу;
  • висип;
  • лімфоцитома у вигляді одиночного вузла яскраво-малинового кольору, злегка болючого при пальпації. Локалізується на шкірі обличчя, статевих органів, пахвинній ділянці;
  • мігруюча еритема в місці укусу кліща та одиночна лімфоцитома шкіри є найбільш специфічними дерматологічними ознаками бореліозу.

Ураження опорно-рухового апарату виявляються у вигляді артритів великих суглобів. Зі скарг можна виділити:

  • біль в ураженому суглобі;
  • обмеження рухливості;
  • локальне підвищення температури над суглобом;
  • набряклість.
ІІІ стадія (хронічна) ІІІ стадія бореліозу свідчить про хронізацію інфекційного процесу. Вона починається через 6–24 міс від появи перших симптомів захворювання. Для неї характерні:

  • хронічний запальний процес у суглобах;
  • атрофічний акродерматит — реакція шкіри на токсичні речовини, що виділяються спірохетами. Акродерматит найчастіше локалізований на нижніх кінцівках. Клінічно проявляється темно-бурими плямами на тонкій та атрофічній шкірі. Згодом ці плями товщають й ущільнюються, виникає дерматосклероз. Атрофічний акродерматит може мати злоякісний перебіг;
  • довгострокові неврологічні симптоми.

Перебіг ураження суглобів має три форми:

  • мігруючі артралгії діагностують у близько 1/2 пацієнтів з III стадією хвороби Лайма. Біль у суглобі майже завжди поєднується з міалгіями. Найбільш інтенсивний больовий синдром відзначають у м’язах шиї. Мігруючі артралгії тривалі, супроводжуються загальною слабкістю, втомою та головним болем. Вони минають раптово, часто без лікарської терапії;
  • доброякісний рецидивуючий артрит — переважно уражуються колінні, рідше інші великі суглоби. Найчастіше діагностують моноартрит, хоча описані випадки запалення 3 суглобів. У клінічній картині чергуються рецидиви, тривалістю 1–2 тиж, та періоди ремісії, тривалість яких може досягати декількох місяців. Поступово кількість та тривалість рецидивів зменшується, через 4–5 років настає стійка ремісія;
  • хронічний прогресуючий артрит — уражує 3 і більше суглобів. Перебіг артриту злоякісний — відбувається поступова ерозія хрящової та кісткової тканини. Часто у патологічний процес залучаються навколишні структури, що призводить до ускладнень (бурситів, лігаментитів та інших хвороб опорно-рухового апарату). У деяких випадках хронічний прогресуючий артрит поєднується з панусом (запаленням рогівки ока).

Хронічний бореліоз супроводжується різноманітними неврологічними ускладненнями.

Для хронічного енцефаломієліту характерні:

  • постійний головний біль;
  • втома від мінімальних навантажень;
  • запаморочення;
  • нудота;
  • періодичні напади неприборканого блювання;
  • судоми;
  • візуальні, слухові галюцинації;
  • зниження запам’ятовування інформації, концентрації уваги;
  • афазія;
  • порушення координації рухів.

Спастичний парапарез — ще одне поширене ускладнення занедбаної хвороби Лайма. Прояви цієї патології такі:

  • підвищений м’язовий тонус у різних частинах тіла;
  • неконтрольовані патологічні рефлекси та рухи;
  • хронічна аксональна полірадикулопатія проявляється слабкістю м’язів у дистальних частинах кінцівок (кистей та стоп), зниженням або повною відсутністю сухожильних рефлексів, порушенням чутливості в дистальних відділах рук і ніг (на кшталт «шкарпеток» та «рукавичок»);
  • у разі вираженої слабкості м’язів ніг порушується хода.

Хронічний запальний процес також може уражувати серцевий м’яз, викликаючи порушення кровообігу, напади серцебиття та гіпотензію.

Діагностика хвороби Лайма

У деяких випадках остаточний діагноз при системному кліщовому бореліозі встановити складно: клінічна картина може бути стертою, хворий може не пам’ятати про те, що знімав кліща зі шкірних покривів. Критерії, які допоможуть лікарю у діагностиці інфекції:

  • поява мігруючої еритеми у місці укусу;
  • симптоми ураження шкіри, суглобів, серця та нервової тканини;
  • лабораторні ознаки хвороби Лайма.

Лабораторна діагностика хвороби Лайма

У діагностиці хвороби Лайма ключову роль відіграють лабораторні методи. Найбільш точним вважається 2-етапне дослідження:

  • на 1-му етапі проводять первинний скринінг за допомогою імунофлуоресцентного аналізу (ІФА) або реакції непрямої імунофлуоресценції (РНІФ). Дослідження використовують для виявлення антитіл до борелій. При ІФА антигени маркуються флуоресцентними барвниками і в разі наявності антитіл у зразку виникає комплекс, що світиться. У РНІФ для виділення антитіл використовується непрямий метод, що робить його менш чутливим проти ІФА. При негативних результатах та збереженні симптоматики виконують повторний ІФА через 14–28 днів. Варто пам’ятати, що для вироблення антитіл у відповідь на інфікування спірохетами має минути 2–6 тиж, тому ці серологічні методи є неефективними для ранньої діагностики бореліозу;
  • 2-й етап лабораторної діагностики — імуноблот — аналіз конкретних антигенів борелій з використанням імуноблот-смуг. Виявлення 3 специфічних білків для IgM та 5 для IgG свідчить про хворобу Лайма.

Метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) є перспективним підходом для виявлення ДНК борелій у різних біологічних зразках. За допомогою ПЛР можна досліджувати кліщів, шкірні біоптати, кров, сечу, цереброспінальну та синовіальну рідини та ін. Однак ПЛР має недолік — відносно низьку чутливість на ранніх стадіях інфекції, оскільки кількість борелій в організмі в цей час невелика. Тим не менш ПЛР є важливим методом лабораторної діагностики бореліозу, що дозволяє виявити ДНК збудника. Для підвищення ефективності методики необхідним є вдосконалення протоколів пробопідготовки та ампліфікації, а також використання найбільш чутливих тест-систем.

Як лікувати хворобу Лайма?

Ключовий напрямок лікування пацієнтів із хворобою Лайма — застосування антибіотиків, до яких чутливі спірохети. Схема терапії варіює залежно від стадії захворювання та клінічних проявів. До переліку рекомендованих препаратів для лікування хвороби Лайма входять:

  • тетрациклін — застосовують у терапії пацієнтів на ранніх стадіях розвитку інфекції. Рекомендована добова доза — 1000–1500 мг, препарат приймають per os. Тривалість курсу лікування становить 10–14 днів;
  • доксициклін — антибіотик слід приймати внутрішньо по 100 мг 2 рази на добу протягом 10 днів;
  • амоксицилін — часто застосовується у педіатричній практиці для лікування дітей з бореліозом. Дозу препарату розраховують залежно від маси дитини. Рекомендовано 30–40 мг/кг маси тіла 3 рази на добу при прийомі внутрішньо або 50–100 мг/кг маси тіла при парентеральному введенні;
  • препарати цефалоспоринового ряду (цефтріаксон) — застосовують при бореліозі з ознаками ураження нервової системи, кардіальними та суглобовими симптомами. Цефтріаксон призначений для внутрішньовенного введення по 100 мг/кг маси тіла на добу протягом 14 днів;
  • еритроміцин — на ранніх стадіях хвороби при непереносимості інших антибактеріальних засобів застосовують еритроміцин. Тривалість курсу сягає 30 днів, доза становить 400–600 мг 4 рази на добу.

У деяких випадках проведення одного курсу антибіотикотерапії для лікування хвороби Лайма недостатньо. Відсутність терапевтичного ефекту здебільшого зумовлена або коротким попереднім курсом, або недостатньо ефективною концентрацією антибіотика в місцях персистенції спірохет. При повторному курсі етіотропної терапії зміна антибіотика не є обґрунтованою, оскільки борелії не набувають стійкості до антибіотика, який застосовували раніше.

Наслідки хвороби Лайма

Бореліоз може мати серйозні наслідки у вигляді тяжких неврологічних порушень. Вони проявляються різноманітними клінічними симптомами, суттєво обмежуючи звичайну активність людини:

  • парези та паралічі кінцівок;
  • порушення мови;
  • розлади координації та рухів.

Одним із найбільш тривожних наслідків бореліозу є порушення пам’яті та інтелектуальних функцій. Можливі психічні розлади, які суттєво впливають на соціалізацію людини.

Профілактика хвороби Лайма

Враховуючи, чим є хвороба Лайма та яке значення мають іксодові кліщі для інфікування, основні профілактичні заходи спрямовані на попередження потрапляння членистоногих на шкіру. Основні рекомендації щодо персональної профілактики представлені нижче:

  • використання репелентів — регулярна обробка шкірних покривів та/або одягу (залежно від інформації щодо застосування засобу) репелентами відлякує кліщів. Зазвичай рекомендуються репеленти, які містять перметрин чи пікаридин;
  • відповідний одяг — носіння одягу з довгими рукавами, штанів і щільного взуття, особливо при прогулянках у лісах або трав’янистих зонах, знижує ризик укусів кліщів;
  • перевірка на наявність кліщів — після прогулянок важливо ретельно перевіряти шкіру, волосся та одяг, щоб виявити та видалити кліщів до їх присмоктування. Якщо кліщ все-таки присмоктався до шкіри, його слід акуратно видалити гострим пінцетом якнайшвидше, оскільки тривалість прикріплення є ключовим предиктором подальшого розвитку бореліозу;
  • використання спеціальних засобів для тварин — для домашніх тварин, особливо в районах з високим ризиком розвитку бореліозу, застосування спеціальних засобів проти кліщів знижує ризик передачі інфекції та зараження людини.

Загальна профілактика включає обробку територій акарицидами, управління ландшафтом, контроль за популяціями кліщів-переносників.

Специфічна профілактика інфекції зараз перебуває у процесі розробки.

Прогноз хвороби Лайма

Прогноз захворювання варіює залежно від стадії захворювання, своєчасності діагностики та початку лікування, індивідуальних особливостей пацієнта. В цілому:

  • при своєчасному початку лікування на ранній стадії хвороби Лайма, коли симптоми тільки починають виявлятися, прогноз зазвичай сприятливий. Антибіотикотерапія дозволяє досягти повного вилікування;
  • при хронізації інфекційного процесу прогноз менш сприятливий. У хворих розвиваються численні ускладнення;
  • на прогноз впливають індивідуальні фактори (вік пацієнта, наявність супутньої хронічної патології, непереносимість антибіотиків та ін.).
ГоловнаКошикОбране