Київ

Атрофія передміхурової залози

Содержание

Атрофія передміхурової залози — це процес, що характеризується прогресивним зменшенням обсягу залозистої тканини органу та зміною її морфологічних характеристик. Вона може бути фізіологічною, пов’язаною з віковою інволюцією, та патологічною, зумовленою цілою низкою факторів (гормональним дисбалансом, різними захворюваннями передміхурової залози, медичними втручаннями та ін.).

Причини атрофії передміхурової залози

Фізіологічна атрофія передміхурової залози — складний багатофакторний процес структурно-функціональної перебудови залозистої тканини, який зумовлений віковими гормональними та метаболічними змінами в організмі. Зв’язок атрофії передміхурової залози з віком найбільш помітний у чоловіків віком від 60 років.

Основний тригер фізіологічної атрофії передміхурової залози — поступове зниження рівня тестостерону та підвищення концентрації естрогенів. Зниження андрогенної активності викликає:

  • гальмування проліферативних процесів у передміхуровій залозі;
  • редукцію залозистого епітелію;
  • заміщення функціональної тканини сполучнотканинними елементами.

На внутрішньоклітинному рівні характерні такі зміни:

  • зниження інтенсивності синтезу білкових структур;
  • порушення регенерації клітинних елементів;
  • збільшення вираженості дегенеративних процесів з накопиченням структурних ушкоджень на рівні клітинних мембран та внутрішньоклітинних органел.

Значний внесок у розвиток атрофічних процесів роблять мікроциркуляторні порушення. З віком відбувається:

  • поступове склерозування судинного русла передміхурової залози;
  • хронічна ішемія залозистої тканини;
  • ініціація каскаду дистрофічних змін.

Серед факторів, що підвищують ризик розвитку патологічної атрофії передміхурової залози, можна виділити:

  • хронічний простатит різної етіології — мікроосередки запалення порушують нормальну архітектоніку залози, провокуючи процеси заміщення функціонуючих клітин сполучною тканиною;
  • вроджені та набуті патологічні зміни нижніх міхурових артерій та середніх артерій прямої кишки (ці судини кровопостачають передміхурову залозу);
  • гормональний дисбаланс (дефіцит тестостерону);
  • пухлинні новоутворення — механічно здавлюють залозисту тканину передміхурової залози, порушують її нормальне функціонування;
  • хірургічні втручання на органах репродуктивної системи — наприклад, у осіб з орхіектомією різко зменшується продукція тестостерону, що викликає глибокі морфофункціональні зміни в передміхуровій залозі;
  • генетичні передумови — визначають індивідуальну схильність до атрофічних трансформацій;
  • вроджені порушення розвитку залоз внутрішньої секреції — створюють передумови для формування патологічних змін у передміхуровій залозі вже на ранніх етапах онтогенезу.

Класифікація

Основні класифікаційні критерії та види атрофії передміхурової залози представлені в табл. 1.

Таблиця 1. Класифікація атрофії передміхурової залози
Критерій Вид
Етіологія та вік Фізіологічна атрофія — природний інволюційний процес, що починається у осіб віком старше 60 років і є закономірним етапом вікових змін чоловічого організму. Він характеризується поступовим зменшенням обсягу передміхурової залози із мінімальними функціональними порушеннями.

Патологічна атрофія, навпаки, розвивається у ранньому віці та має виражений деструктивний характер. Атрофічні зміни виникають унаслідок дії різних ушкоджувальних факторів і супроводжуються суттєвими порушеннями структури та функцій передміхурової залози. Патологія може бути як зворотною, так і незворотною, що визначається глибиною та тривалістю атрофічного процесу.

Характер ураження залозистої тканини Виділяють 2 основні варіанти патології:

  • дифузний — тотальне ураження передміхурової залози, при якому атрофічні зміни охоплюють усі залозисті структури;
  • осередковий — характеризується локальним ураженням деяких ділянок передміхурової залози. Осередковий вид атрофії при мікроскопічному дослідженні може імітувати метаплазію, що потребує ретельної диференційної діагностики.
Походження атрофічних процесів Вроджена атрофія передміхурової залози — відносно рідкісний патологічний стан, причинами якого є:

  • хромосомні аномалії;
  • порушення гормонального фону матері під час вагітності;
  • вплив шкідливих факторів у період внутрішньоутробного розвитку.

Набута форма патології становить переважну більшість клінічних випадків. Атрофічний процес виникає на тлі різних екзогенних та ендогенних факторів протягом життя чоловіка. До них належать:

  • хронічні запальні процеси;
  • гормональні порушення;
  • наслідки хірургічних втручань;
  • онкологічні захворювання та їх терапія.

Клінічна картина

Атрофія передміхурової залози супроводжується різними клінічними симптомами, такими як:

  • сексуальна дисфункція — одна з найбільш ранніх ознак патологічного процесу в репродуктивній системі. Еректильна дисфункція безпосередньо пов’язана з морфологічними трансформаціями, що відбуваються при атрофії передміхурової залози;
  • зменшення об’єму еякуляту — залозиста тканина відіграє ключову роль у продукуванні секрету. Вона втрачає свою функціональність, що супроводжується якісними та кількісними змінами еякуляту;
  • дисфункціональні порушення сечовидільної системи — пацієнти часто скаржаться на нетримання сечі в нічний час доби. Неконтрольовані епізоди сечовипускання у нічний період, що не лише порушують сон, а й створюють серйозний психоемоційний дискомфорт;
  • больовий синдром — розвивається у вигляді ниючого тупого болю в ділянці промежини, особливо в положенні сидячи. У деяких випадках характер і топографія больового синдрому змінюються: біль стає гострим і пульсуючим, поширюючись не тільки на промежину, а й на ділянку сідниць, внутрішню поверхню стегон та інші зони;
  • температурна реакція — підвищення температури тіла до субфебрильних показників або епізоди короткочасного підвищення температури тіла до 38 °C свідчать про активний запальний процес у тканинах передміхурової залози;
  • депресивні розлади — зумовлені комплексом взаємопов’язаних біологічних, психологічних та соціальних факторів, що формують стійкий емоційний дистрес у пацієнтів. Ключовими психотравмуючими аспектами виступають порушення репродуктивної функції, зниження лібідо, еректильна дисфункція, хронічний больовий синдром. Чоловіки починають сприймати себе як неповноцінних партнерів, втрачають сексуальну впевненість із формуванням стійкого депресивного патерна поведінки.

Діагностика атрофії передміхурової залози

Діагностичний алгоритм обстеження пацієнта з підозрою на атрофію передміхурової залози включає:

  • детальний збір анамнезу;
  • пальпаторне дослідження передміхурової залози з оцінкою її консистенції, розмірів, суб’єктивних відчуттів під час проведення процедури. Для атрофічно зміненого органа характерні зменшення обсягу, зниження еластичності та поява неоднорідності структури;
  • лабораторна діагностика — загальний аналіз крові дозволяє визначити наявність активного запального процесу. Про це свідчать підвищення рівня лейкоцитів, швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) та С-реактивного білка. У біохімічному аналізі крові слід звернути увагу на підвищення рівня простатспецифічного антигену (ПСА). Він є важливим маркером патологічних змін у передміхуровій залозі. У гормональному профілі визначається зниження рівня тестостерону;
  • ультразвукове дослідження (УЗД) (трансректальне) — золотий стандарт візуалізації передміхурової залози. Метод дозволяє детально оцінити її морфологічні характеристики: обсяг, структуру, наявність ущільнень, осередки порушеної архітектоніки. За допомогою доплерографії лікар може оцінити стан кровотоку в органі;
  • магнітно-резонансна томографія (МРТ) створює високоточне тривимірне зображення передміхурової залози. Метод часто використовують для диференційної діагностики атрофії та онкологічних процесів;
  • гістологічне дослідження біоптату передміхурової залози вважається абсолютним методом верифікації діагнозу. Мікроскопічне дослідження дозволяє детально оцінити рівень атрофічних змін, визначити характер ураження тканин, виключити метаплазію;
  • функціональна діагностика — урофлоуметрія та цистоманометрія допомагають діагностувати порушення сечовипускання, які часто супроводжують атрофічні процеси в передміхуровій залозі.

Лікування

Тактика терапії атрофії передміхурової залози складна. Вона формується з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта, ступеня вираженості атрофічних змін, супутньої патології, загального стану репродуктивної системи та інших факторів.

Базовим напрямом лікування є застосування гормональних препаратів (андрогенів). Основна мета — підвищення рівня тестостерону. Підбір дози гормону здійснюється індивідуально із щотижневим моніторингом гормонального фону, показників ПСА та загального стану хворого.

Фармакотерапія також включає:

Фізіотерапевтичне лікування спрямоване на відновлення структурно-функціональних характеристик передміхурової залози через активізацію локальних репаративних процесів та покращення мікроциркуляції:

  • магнітотерапія — низькочастотне магнітне поле стимулює метаболічні процеси на клітинному рівні, активізує регенерацію, знижує запальну активність;
  • лазерна терапія — ефект лазерного опромінення проявляється у підвищенні клітинного метаболізму, нормалізації трофічних процесів, підвищенні імунологічної реактивності тканин передміхурової залози. Особливістю методу є здатність активізувати місцеві репаративні механізми без додаткового медикаментозного навантаження;
  • електрофорез — використання постійного електричного струму забезпечує глибоке проникнення лікарських засобів, створює депо препаратів у зоні впливу;
  • ультразвукова терапія — акустичні хвилі низької інтенсивності прискорюють обмінні процеси, активують внутрішньоклітинну регенерацію;
  • масаж передміхурової залози — регулярний масаж цієї залози позитивно впливає на функціональну активність органу.

Оперативні втручання є доцільними за наявності виражених структурних змін передміхурової залози, конкрементів, онкологічної патології. Мікрохірургічні методики дозволяють ліквідувати ділянки патологічно зміненої паренхіми, кальцифікати, збільшити відтік простатичного секрету, відновити архітектоніку залози.

Ускладнення

Унаслідок атрофічних змін передміхурової залози можливі:

  • чоловіче безпліддя — різке зменшення продукції секрету, зміна його біохімічного складу та фізичних характеристик негативно впливають на фертильність;
  • онкологічні ризики — гормональний дисбаланс і хронічні запальні зміни створюють сприятливий ґрунт для малігнізації залозистого епітелію.
  • урологічні ускладнення — порушення клапанної функції передміхурової залози викликає епізоди неконтрольованого сечовипускання;
  • психоневрологічні ускладнення (депресивні розлади, психоемоційна та соціальна дезадаптація) — хворі стають соціально пасивними, знижується їх самооцінка;
  • вторинна інфекція — атрофічний процес негативно впливає на місцевий імунітет, створюючи передумови для приєднання вторинної інфекції.

Профілактика

Основні профілактичні заходи спрямовані на збереження здоров’я та функціональності чоловічої репродуктивної системи:

  • регулярна диспансеризація — чоловікам віком від 40 років рекомендують проходити щорічне комплексне обстеження (УЗД передміхурової залози, аналіз ПСА, гормональний скринінг) для своєчасної діагностики патологічних змін на ранніх стадіях;
  • регулярні помірні фізичні навантаження — сприяють поліпшенню кровообігу в малому тазі, активізації обмінних процесів у передміхуровій залозі, стимуляції гормональної активності. Оптимальними вважаються аеробні навантаження: плавання, легкий біг, скандинавська ходьба та ін.;
  • збалансоване харчування — рекомендується включати в меню морепродукти, гарбузове насіння, горіхи, жирну морську рибу, зелені овочі. Важливе значення має виключення алкоголю, нікотину;
  • зниження психоемоційної напруги — хронічний стрес провокує гормональний дисбаланс, що негативно впливає на функціонування репродуктивної системи. Рекомендують уникати психотравмувальних ситуацій, використовувати техніку релаксації, забезпечити достатню тривалість нічного сну;
  • сексуальна активність чоловіка — природний профілактичний механізм захисту від атрофії передміхурової залози. Регулярні сексуальні контакти сприяють активній мікроциркуляції в передміхуровій залозі, стимулюють вироблення тестостерону, запобігають застійним явищам.

Прогноз

Своєчасне звернення по медичну допомогу є визначальним чинником сприятливого прогнозу при атрофії передміхурової залози. На ранніх стадіях патологічного процесу можливо не лише призупинити дегенеративні зміни, а й частково відновити функціональність залозистої тканини.

Прогностично несприятливими є такі пункти:

  • тривале ігнорування симптомів атрофії передміхурової залози часто закінчується розвитком тяжких еректильних розладів аж до повної імпотенції. Порушення еректильної функції мають комплексний характер і охоплюють як фізіологічні, так і психоемоційні аспекти;
  • гормональний дисбаланс — суттєво підвищує онкологічні ризики. Порушення гормональної регуляції створює сприятливі умови для малігнізації епітелію, значно підвищується ймовірність розвитку злоякісних новоутворень передміхурової залози. Ризик онкологічного ураження зростає пропорційно до тривалості та вираженості атрофічних процесів;
  • вік пацієнта від 60 років — фізіологічна атрофія передміхурової залози, пов’язана з її інволюцією.