Альфарекін^® ліофілізат для розчину для ін’єкцій (Alfarecin lyophilisate for solution for injection)

Інтерферон людський рекомбінантний альфа 2b - 1000000 МО

фармакодинаміка. Альфарекін — лікарська форма інтерферону альфа-2b рекомбінантного людини, синтезованого клітинами кишкової палички на основі гену, що кодує продукт, ідентичний альфа-2b інтерферону людини, з використанням фагозалежної генно-інженерної біотехнології. Специфічна активність Альфарекіну вимірюється в міжнародних одиницях. Випускають препарат у ліофілізованому стані.
Альфарекін, як і природний лейкоцитарний інтерферон, має три основні види біологічної активності: імуномодулюючу, противірусну та протипухлинну.
Механізм дії Альфарекіну ґрунтується на тому, що інтерферон, зв’язуючись з відповідними рецепторами клітин організму, індукує комплекс внутрішньоклітинних механізмів, що призводить до появи ферментів, які запобігають реплікації вірусів, підвищують фагоцитарну активність макрофагів, специфічну цитотоксичність лімфоцитів до клітин-мішеней, інгібують проліферацію метастазуючих клітин.
Фармакокінетика. Не вивчалась.

Альфарекін застосовують у комплексній терапії при:
– гострому і хронічному вірусному гепатиті В (середньотяжкі та тяжкі форми);
– хронічному гепатиті С;
– гострих вірусних, бактеріальних і змішаних інфекціях (у тому числі при гострій респіраторній вірусній інфекції у дітей, зокрема у новонароджених, гострому діарейному синдромі у новонароджених);
– гострих і хронічних септичних захворюваннях вірусної та бактеріальної природи, включаючи дисеміновані форми гострого і хроніосепсису;
– герпетичних інфекціях різної локалізації: оперізувальний лишай, множинні шкірні герпетичні висипи; генітальна герпетична інфекція; герпетичні кератокон’юнктивіти і кератоувеїти, гострий герпетичний стоматит у дітей;
– хронічному урогенітальному хламідіозі;
– ураженнях нервової системи з моно- та полірадикулярними больовими синдромами;
– розсіяному склерозі;
– папіломатозі гортані;
– меланомі шкіри й ока; саркомі Капоші, мієломній хворобі; хронічній мієлоїдній лейкемії, волосатоклітинній лейкемії, неходжкінських злоякісних лімфомах, а саме фолікулярній лімфомі.

р-н Альфарекіну вводять в/м, п/ш, в/в, ендолімфально, ректально, парабульбарно, інтраназально.
Гострий вірусний гепатит В:
– вводити в/м по 1 млн МО (у тяжких випадках — по 2 млн МО) 2 рази на добу протягом 10 днів. Подібний курс може бути пролонгований до 2–3 тиж залежно від клінічного статусу хворого або продовжений по 1 млн МО 2 рази на тиждень протягом декількох тижнів.
Хронічний вірусний гепатит В:
– вводити в/м по 3–4 млн МО 3 рази на тиждень протягом 2 міс.
Хронічний вірусний гепатит С:
– вводити в/м по 3 млн МО 3 рази на тиждень протягом 6 міс у вигляді монотерапії або в комбінації з аналогами нуклеозидів. Препарат застосовувати протягом 3–4 міс, після чого проводити визначення РНК HCV; далі лікування продовжувати тільки в тому випадку, якщо РНК HCV не виявлена; при монотерапії курс лікування — 12–18 міс, у комбінації з рибавірином — 6 міс; при генотипі 1 і високому вмісті РНК вірусу до початку терапії, у разі відсутності в сироватці крові РНК HCV до кінця 6 міс лікування, комбіновану терапію можна продовжувати ще 6 міс, однак брати до уваги такі негативні фактори, як вік старше 40 років, чоловіча стать, прогресуючий фіброз.
ГРВІ у дітей, у тому числі у новонароджених:
– вводити інтраназально по 2–3 краплі у кожний носовий хід 3–6 разів на добу протягом 3–5 днів; дозування препарату для новонароджених — 20–50 тис. МО/мл, для решти дітей — 100 тис. МО/мл. Допустиме введення в носові ходи (по черзі) ватних турунд, змочених Альфарекіном, на 10–15 хв.
ГРВІ (у тому числі грип) у дорослих:
– вводити в/м по 1–3 млн МО, починаючи з 1–2-го дня захворювання протягом 3 днів;
– інтраназально по 4–6 крапель р-ну Альфарекіну (100 тис. МО/мл) у кожний носовий хід 6–8 разів на добу (перед застосуванням дозу Альфарекіну, що заливають, слід підігріти в шприці (використовувати шприц без голки) до температури тіла, решту р-ну зберігати в холодильнику, запобігаючи бактеріальному забрудненню).
Гостра та рецидивуюча пневмонія вірусної та вірусно-бактеріальної етіології:
– Альфарекін вводити в/м по 1 млн МО протягом 5–7 днів разом з комплексним лікуванням (антибактеріальним, дезінтоксикаційним, протизапальним тощо).
Гострий діарейний синдром у новонароджених:
– ректально у вигляді щоденних мікроклізмочок, що містять по 100 тис. МО Альфарекіну, протягом 3–7 днів.
Гнійно-септичні захворювання, перитоніт, множинні абсцеси черевної порожнини:
– в/в по 2–4 млн МО 1 раз на добу; загальна доза 12–16 млн МО на курс; не виключена доцільність одночасного ендолімфального введення препарату в тій же дозі: 2–4 млн МО 1 раз на добу.
Герпетичні інфекції:
– оперізувальний лишай: щоденно 1 млн МО в/м + 2 млн МО в 5 мл 0,9% р-ну натрію хлориду п/ш в декілька точок навколо зони висипу. Тривалість лікування 5–7 днів;
– шкірні герпетичні висипи: щоденне в/м або п/ш (навколо осередку) введення препарату в дозі 2 млн МО; лікування можна поєднувати з місцевим застосуванням (аплікаціями) на герпетичні папули; тривалість лікування визначає лікар;
– генітальна герпетична інфекція: щоденне в/м введення у дозі 2 млн МО в поєднанні з локальним застосуванням препарату у вигляді аплікацій у ділянці висипу; тривалість лікування визначає лікар;
– герпетичні кератокон’юнктивіти: введення р-ну Альфарекіну — 1 млн МО в 5 мл 0,9% р-ну натрію хлориду — під кон’юнктиву ока по 2–3 краплі через кожні 2 год протягом 7–10 днів; після зникнення симптомів захворювання препарат можна вводити через кожні 4 год; тривалість лікування визначає лікар;
– гострий герпетичний стоматит у дітей: по 250 тис. МО на прийом 4 рази на добу у вигляді аплікацій у комбінації з інтраназальним введенням. Альфарекін 1 млн МО розвести в 4 мл води для ін’єкцій, застосовувати по 1 мл р-ну на 1 аплікацію та інтраназальне введення: 2 краплі ввести інтраназально, решту — після гігієнічної обробки слизової оболонки порожнини рота нанести місцево у вигляді аплікацій. Курс лікування — 7–10 днів.
Хронічний урогенітальний хламідіоз:
лікування хворих на урогенітальний хламідіоз проводиться у 2 етапи:
– 1-й етап — підготовчий, який включає використання ентеросорбенту, полівітамінних препаратів у терапевтичних дозах протягом 2 тиж. З 10-го дня призначається імунотропний препарат тималін по 10 мг в/м ввечері через день, на курс — 5 ін’єкцій;
– 2-й етап — основний, під час якого проводиться базисна терапія антибактеріальними засобами за такою схемою: перший антибіотик протягом 5 днів; після перерви, що тривала 7 днів, хворим призначається другий антибіотик протягом 10 днів. Під час перерви та після закінчення курсу антибактеріальної терапії призначається Альфарекін по 1 млн МО в/м 1 раз на добу ввечері, усього 10 ін’єкцій на курс.
Під час прийому антибактеріальних засобів необхідно застосовувати протигрибкові препарати (ністатин, дифлюкан, клотримазол, нізорал) та гепатопротектори (карсил) у терапевтичних дозах.
Ураження нервової системи з моно- та полірадикулярними больовими синдромами:
– в/м у дозі 1 млн МО курсом 5–10 днів у комплексному лікуванні.
Папіломатоз гортані:
– по 3 млн МО/м² п/ш 3 рази на тиждень (через день) протягом 6 міс та більше; дозу коригувати з урахуванням переносимості препарату. Лікування розпочинати після хірургічного (лазерного) видалення пухлинної тканини.
Розсіяний склероз:
– в/м по 1 млн МО 2–3 рази на добу протягом 10–15 днів з наступним введенням по 1 млн МО 1 раз на тиждень протягом 6 міс.
Меланома шкіри:
– на доповнення до хірургічного лікування і для індукції ремісії в/в по 20 млн МО/м² (інфузія протягом 20 хв), 5 разів на тиждень протягом 4 тиж; підтримувальна терапія — п/ш по 10 млн МО/м² 3 рази на тиждень (через день) протягом 48 тиж.
При розвитку тяжких побічних ефектів, а саме при зниженні кількості гранулоцитів (менше 500/мм³), підвищення АлАТ/АсАТ (перевищення верхньої межі норми в 5 разів), застосування препарату припинити до нормалізації показників. Лікування відновити в половинній дозі. Якщо непереносимість зберігається, а кількість гранулоцитів знижується до 250/мм³ або активність АлАТ та/або АсАТ зростає (перевищує верхню межу норми в 10 разів), препарат слід відмінити.
Увеальна меланома:
– парабульбарно щодня по 1 млн МО протягом 10 днів; повторні 10-денні введення проводяться через 20 днів двічі; загальний курс Альфарекіну становить 48 тиж. Не виключена необхідність повторних курсів через 45 днів; лікування Альфарекіном поєднують із фотодеструкцією пухлини і бета-аплікацією.
Саркома Капоші: можливі наступні схеми лікування:
– в/м щодня протягом 10 днів по 3 млн МО на ін’єкцію; лікування поєднують з монохіміотерапією проспідином; повторні курси — 1 раз на місяць протягом 6 міс;
– в/в крапельно протягом 30 хв по 50 млн МО (30 млн МО/м²) щоденно протягом 5 днів або з інтервалом 1 день, після чого необхідна мінімум 9-денна перерва до початку нового 5-денного курсу; тривалість лікування визначає лікар.
Мієломна хвороба:
– в/м щоденно протягом 10 днів по 3 млн МО на ін’єкцію, повторні курси — 1 раз на 1,5–3 міс (4–6 разів протягом року).
Хронічна мієлоїдна лейкемія:
– п/ш по 3 млн МО/м² на добу щоденно або 1 раз на 2 дні, поступово підвищуючи дозу до 5 млн МО/м² на добу щоденно або 1 раз на 2 дні під наглядом лікаря до досягнення повної гематологічної ремісії (кількість лейкоцитів у периферічній крові не більше 10·10⁹/л) або протягом 18 міс.
Волосатоклітинна лейкемія:
– в/м по 3 млн МО 3 рази на тиждень (через день) протягом 4–6 тиж. При досягненні ремісії проводиться підтримувальна терапія: 3 млн МО через день до 12 міс.
Неходжкінські злоякісні лімфоми, а саме фолікулярна лімфома:
– в/м по 3 млн МО 3 рази на тиждень протягом 12–18 міс як підтримувальна терапія при досягненні ремісії, отриманої внаслідок застосування хіміотерапії. У період часткової ремісії показано використання інших протоколів хіміотерапії з подальшою терапією Альфарекіном по 3 млн МО в/м 3 рази на тиждень протягом 18 міс.
Приготування р-ну препарату
Р-н препарату готують безпосередньо перед його застосуванням. Як розчинник використовувати воду для ін’єкцій (якщо р-н готують для п/ш, внутрішньошкірного або в/м введення). Для приготування р-ну вміст флакона розчиняють у 1 мл води для ін’єкцій.
Приготування та проведення в/в інфузії препарату
За 30 хв до початку інфузії Альфарекіну починати інфузію 0,9% р-ну натрію хлориду (зі швидкістю 200 мл/год) і закінчувати її безпосередньо перед введенням препарату. Для приготування інфузійного р-ну Альфарекіну спочатку розчинити у воді для ін’єкцій (із розрахунку 1 мл води для ін’єкцій на дозу препарату, що вводиться), потім потрібну кількість препарату відібрати і додати до 50 мл 0,9% р-ну натрію хлориду; приготовлений р-н вводити в/в крапельно протягом 30 хв. Після завершення введення Альфарекіну слід продовжувати інфузію 0,9% р-ну натрію хлориду зі швидкістю 200 мл/год протягом 10 хв.
Р-н препарату для ін’єкцій застосовувати негайно. Для інтраназального застосування р-н використовують протягом 1 доби за умови зберігання при температурі 2–8 °С.

– підвищена чутливість до інтерферону альфа-2b або інших компонентів препарату;
– тяжкі захворювання серцево-судинної системи (у тому числі серцева недостатність у стадії декомпенсації, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, тяжка аритмія);
– виражені порушення функції нирок та/або печінки;
– епілепсія та/або інші захворювання ЦНС (у тому числі функціональні);
– хронічний гепатит на тлі прогресуючого або декомпенсованого цирозу печінки;
– хронічний гепатит у пацієнтів, які отримують або нещодавно отримали терапію імунодепресантами (крім короткого курсу ГКС-терапії);
– аутоімунний гепатит або інші аутоімунні захворювання в анамнезі;
– наявність у пацієнта дисфункції щитовидної залози;
– наявність тяжких вісцеральних порушень у пацієнтів із саркомою Капоші;
– псоріаз;
– період вагітності (загроза зриву).

ін’єкційне введення Альфарекіну, як і всіх інших препаратів альфа-інтерферону, у більшості випадків супроводжується грипоподібним синдромом, що характеризується підвищенням температури тіла, ознобом, головним і м’язовим болем, болем у суглобах, млявістю, відчуттям підвищеної стомлюваності. Ці побічні ефекти є дозозалежними і, як правило, мають місце тільки в перші дні лікування, потім слабшають і минають. Ці симптоми можуть бути купірувані або значно зменшені призначенням парацетамолу в дозі 0,5–1 г за 30–40 хв до ін’єкції. Рідко можуть відмічатися блювання, запаморочення, припливи.
З боку серцево-судинної системи: АГ та артеріальна гіпотензія, тахікардія.
З боку шкіри і підшкірної клітковини: зміни в місці введення, алопеція.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, у тому числі висипи на шкірі (включаючи герпетичні), свербіж, гіперемію, кропив’янку, анафілактичний шок.
З боку ендокринної системи: порушення функції щитовидної залози.
Можливий розвиток порушень зору; електролітного балансу, функції печінки та нирок.
При тривалих курсах можуть спостерігатися лейко- і тромбоцитопенія, що усуваються зниженням дози, носові кровотечі; психічні порушення — сплутаність свідомості, тривожні та депресивні стани, підвищена збудливість, сонливість; порушення ЦНС та периферичної нервової системи — атаксія, парестезії; порушення дихальної системи — кашель.

Альфарекін слід застосовувати під наглядом лікаря. Пацієнтів необхідно поінформувати про переваги даної терапії та можливі побічні реакції.
Якщо побічна дія не слабшає або посилюється, дозу препарату слід знижувати до 50% або лікування припинити. Залежно від індивідуальної чутливості та призначеної дози препарату у пацієнтів може відмічатися уповільнена швидкість психомоторних реакцій — сонливість, слабкість, підвищена втомлюваність.
При лікуванні препаратом вживання алкоголю має бути виключено.
Перед призначенням препарату на тривалий час у дозах 3 млн МО та вище рекомендовано дослідження функції щитовидної залози. Препарат можна починати застосовувати за умови, що рівень ТТГ знаходиться в межах норми. Якщо виявлено зміни рівня ТТГ, слід провести відповідну терапію та розпочинати лікування Альфарекіном за умови, що вміст ТТГ вдається підтримувати на нормальному рівні. У процесі лікування також доцільно контролювати рівень ТТГ.
Після припинення терапії функція щитовидної залози, яка порушена в результаті введення препарату, не відновлюється.
Усім пацієнтам перед початком та регулярно під час лікування необхідно проводити розгорнутий аналіз периферичної крові, з обов’язковим якісним та кількісним дослідженням показників крові, а також біохімічний аналіз крові, включаючи визначення вмісту електролітів, кальцію, печінкових ензимів та креатиніну.
При мієломному захворюванні необхідний періодичний контроль функції нирок.
У всіх пацієнтів, які отримують препарат, необхідно ретельно контролювати рівень альбуміну в сироватці крові та протромбіновий час.
У хворих після трансплантації органів або кісткового мозку медикаментозна імуносупресія може бути менш ефективною, оскільки інтерферони чинять стимулюючий вплив на імунну систему.
З обережністю слід призначати препарат за наявності в анамнезі таких захворювань, як цукровий діабет з епізодами кетоацидозу та хронічні обструктивні захворювання легень, при порушеннях згортання крові, вираженій мієлосупресії.
При лікуванні препаратом необхідно забезпечити адекватну гідратацію організму; при проявах лихоманки слід виключити інші причини її виникнення.
Рекомендується застосовувати препарат на тлі антигістамінної та жарознижувальної терапії.
Вказівки на пряму кардіотоксичність інтерферону відсутні, однак існує імовірність, що наявність гіпертермії та ознобу, які часто супроводжують лікування, можуть спричиняти загострення наявних серцевих захворювань. У разі наявності в анамнезі ХСН, інфаркту міокарда та/або попередні або наявні аритмії лікування інтерфероном альфа-2b слід проводити під суворим контролем лікаря.
При проведенні комбінованої терапії з рибавірином необхідно враховувати запобіжні заходи для рибавірину.
При розвитку реакції гіперчутливості негайного типу (кропив’янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія) препарат слід негайно відмінити та вжити відповідні заходи.
Розвиток тяжких та середньої тяжкості побічних ефектів потребує корекції дози, а в деяких випадках — відміни лікування препаратом.
Застосування препарату припинити у таких випадках: подовження часу згортання крові (у пацієнтів із хронічним гепатитом), прояви легеневого синдрому та рентгенологічне виявлення інфільтрату, поява або збільшення вираженості порушень зору, порушення функції щитовидної залози (відхилення від норми ТТГ), зниження рівня альбуміну в сироватці крові та зниження показників протромбінового часу.
Не застосовувати препарат у флаконах з порушеною цілісністю, маркуванням, при закінченні терміну придатності, неправильному зберіганні. Готовий р-н необхідно оглянути перед введенням. Р-н повинен бути прозорим, безбарвним та не містити сторонніх включень.
Засіб не містить консервантів, тому для уникнення бактеріального забруднення рекомендується застосовувати р-н для парентерального введення негайно, залишки р-ну необхідно вилити.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. У період вагітності або годування грудьми застосування препарату протипоказано.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Залежно від дози, схеми та індивідуальної чутливості до інтерферону альфа лікування може супроводжуватися сонливістю, слабкістю, втомлюваністю та призводити до зниження швидкості психомоторних реакцій. У таких випадках слід утриматися від керування транспортними засобами та роботи з механізмами.
Діти. Застосовувати в педіатричній практиці при ГРВІ у дітей, у тому числі у новонароджених, гострому діарейному синдромі у новонароджених, гострому герпетичному стоматиті у дітей (див. ЗАСТОСУВАННЯ).

оскільки інтерферон альфа змінює клітинний метаболізм, існує потенційна можливість модифікації дії інших лікарських засобів. Може змінювати окиснювальні метаболічні процеси, це слід враховувати при одночасному призначенні ліків, які метаболізуються даним шляхом (циметидин, фенітоїн, варфарин, теофілін, амінофілін, діазепам, пропранолол). Концентрацію теофіліну в плазмі крові необхідно контролювати та при необхідності коригувати режим дозування.
З обережністю слід застосувати препарат одночасно з опіоїдними лікарськими засобами, анальгетиками, снодійними та седативними (потенційно спричиняють мієлосупресивний ефект).
При застосуванні препарату в комбінації з хіміотерапевтичними препаратами (цитарабін, доксорубіцин, теніпозид, циклофосфамід) підвищується ризик розвитку загрозливих для життя токсичних ефектів (їх тяжкості та тривалості).
Синергізм побічних ефектів (відносно кількості лейкоцитів) описаний при поєднаному призначенні інтерферону альфа і зидовудину. У пацієнтів, які отримали ці препарати одночасно, частота розвитку нейтропенії була вищою, ніж у тих, хто лікувався тільки зидовудином.

дотепер не описано випадків передозування Альфарекіну. Однак як і при передозуванні будь-якою лікарською речовиною, рекомендована симптоматична терапія зі спостереженням за функціями життєво важливих органів і ретельним наглядом за станом пацієнта.

при температурі 2–8 °С у недоступному для дітей місці.

Альфарекін (INN ― інтерферон альфа) ― лікарський препарат, який містить у якості діючої речовини інтерферон альфа-2b рекомбінантний людини. Він синтезується клітинами кишкової палички за допомогою фагозалежної генно-інженерної біотехнології та є ідентичним людському. Випускається препарат у вигляді ліофілізованого порошку для приготування розчину для ін’єкцій, супозиторіїв ректальних.
Історична довідка
Інтерферони (ІФН) типу I були відкриті у 1957 г. А. Айзексом (A. Isaacs) та Дж. Лінденманном (J. Lindenmann), які повідомили, що клітини, інфіковані інактивованим вірусом, вивільняють розчинний фактор, що виявляє противірусну дію (Isaacs A., Lindenmann J., 1957). У подальшому стало зрозуміло, що ІФН є одним з ключових цитокінів імунної відповіді (Tomasello E. еt al., 2014).

Властивості та механізм дії

ІФН типу I здатні впливати практично на всі клітини організму. Дія ІФН типу I поширюється не лише на вроджений імунітет, але й майже на всі аспекти клітинного та гуморального адаптивного імунітету.
При екзогенному введенні ІФН у якості лікарського засобу дорослим мишам було зафіксовано, що він виявляє сильний протипухлинний ефект (Gresser L., 2007). Існує величезний досвід його клінічного застосування для лікування багатьох видів раку, у тому числі деяких гематологічних пухлин та солідних пухлин (Antonelli et al., 2015). За останні декілька років було продемонстровано, що ІФН I типу відіграють важливу роль у системі імунологічного нагляду, прискореному відторгненні імуногенної пухлини та попередженні розповсюдження пухлинних клітин (метастазів) (Diamond M.S. et al., 2011; Fuertes M.B. et al., 2011). Більше того, було встановлено, що ІФН підвищують ефективність класичного протипухлинного лікування, такого як променева терапія, хіміотерапія та терапія на основі моноклональних антитіл (Burnette B.C. et al., 2011; Schiavoni G. et al., 2011; Stagg J. et al., 2011).
Таким чином, Альфарекін завдяки своїм імуномодулювальним, противірусним та протипухлинним властивостям має широкий спектр показань до застосування

Клінічне застосування інтерферону альфа-2b рекомбінантного людини

Інфікування вірусом гепатиту С у 80% випадків призводить до хронічного носійства цього вірусу, тому на даний час ним уражено більше ніж 170 млн осіб у всьому світі (Mohd Hanafiah К. et al., 2013). У близько 20% інфікованих, як наслідок, розвивається цироз печінки або гепатоцелюлярна карцинома, що призводить до летального кінця (Cortez K.J., Kottilil S., 2013). Позитивний результат лікування гепатиту С називають стійкою вірусологічною відповіддю. Остання асоціюється зі зниженням смертності від цирозу та гепатоцелюлярної карциноми. На сьогодні гепатит С є найбільш частою причиною потреби в пересадці печінки у США та Західній Європі (Cortez K.J., Kottilil S., 2013).
У період 1998–2001 рр. було вивчено вплив тепарії інтерфероном альфа-2b на хронічне носійство цього вірусу. Рівні РНК вірусу гепатиту С (HCV) у сироватці крові вимірювали до, під час та після завершення 4-тижневого курсу терапії та через 24 тиж після його завершення. Середній вік 44 пацієнтів (25 жінок, 19 чоловіків) становив 36 років. 9 інфікувалися гепатитом С внаслідок в/в вживання наркотичних речовин, 14 — у результаті уколу голкою інфікованого шприца, 7 — при проведенні медичних маніпуляцій та 10 — при статевому контакті з інфікованим партнером; у 4 пацієнтів не вдалося визначити спосіб зараження. Середній час від зараження до перших ознак або симптомів гепатиту становив 54 дні, а середній час від моменту зараження до початку терапії — 89 днів. До кінця терапії у 43 пацієнтів (98%) у сироватці крові було виявлено невизначні рівні РНК HCV та нормальні показники АлАТ. Рівні РНК HCV стали невизначеними у середньому через 3,2 тиж лікування. Терапія добре переносилася більшістю пацієнтів, 1 хворий припинив терапію через 12 тиж у зв’язку з виникненням побічних ефектів. Відповідно до отриманих даних дійшли висновку, що лікування гострого гепатиту С інтерфероном альфа-2b попереджає хронізацію процесу (Jaeckel E. et al., 2001).
За даними деяких авторів, лише 15–20% пацієнтів із хронічним гепатитом С мають стійку вірусологічну відповідь на монотерапію інтерфероном (визначається як відсутність РНК HCV у сироватці крові через 24 тиж після завершення лікування). У дослідженні, у якому взяли участь 912 хворих, було проведено порівняння ефективності та безпеки монотерапії рекомбінантним інтерфероном альфа-2b та його комбінації з рибавірином у терапії пацієнтів із хронічним гепатитом С. Відповідно до отриманих результатів ефективність монотерапії була нижчою. При цьому комбінована терапія протягом 24 тиж є менш ефективною (відсутність РНК вірусу у сироватці крові відмічали у 31% пацієнтів), ніж протягом 48 тиж (ефективна у 38% хворих). Для порівняння, монотерапія інтерфероном альфа-2b протягом 24 тиж була ефективною у 6% учасників, а тривалістю 48 тиж ― відповідно у 13%. Покращення, виходячи з результатів гістології, частіше відмічали у пацієнтів, яких лікували з використанням комбінованої терапії протягом 24 тиж (57% учасників) або 48 тиж (61%), ніж у тих, хто отримував лише інтерферон протягом 24 тиж (44%) або 48 тиж (41%). Також було відмічено, що при лікуванні поєднано з рибавірином слід застосовувати більш низькі дози інтерферону альфа-2b (McHutchison J.G., 1998).
Важливо зазначити, що при лікуванні інтерферонами пацієнтів із хронічним гепатитом С можуть відмічати побічні реакції з боку психіки. Так, була проведена проспективна оцінка частоти, спектру та ступеня психіатричних симптомів у хворих (n=104), що отримували терапію інтерфероном альфа. 1-ша група (n=84) отримувала інтерферон альфа-2b у дозі 3–5 млн МО 3 р/тиж протягом періоду до 12 міс, а 2-га група (контрольна) (n=20) не отримувала лікування. Вираженість депресії та тривоги оцінювалася за допомогою Госпітальної шкали депресії та тривоги (The Hospital Anxiety and Depression Scale ― HADS) у діапазоні 0–21 бал за кожним із двох розділів, а оцінку ворожості/гніву оцінювали відповідно до опитувальника вираженості психопатологічної симптоматики (переглянутий перелік симптомів — 90). У 1-й групі було виявлено значне підвищення показників депресії, гніву та ворожості. Сукупна частота клінічно значущих емоційних розладів (депресія, неспокій або гнів/ворожість) під час терапії інтерфероном альфа становила 57,7% порівняно з 22,5% до терапії. Однак терапію інтерфероном альфа довелося припинити передчасно у 8,3% пацієнтів у зв’язку з розвитком психіатричних симптомів, які не піддавалися корекції. Через високу частоту та ступінь вираженості психіатричних симптомів при терапії інтерфероном альфа рекомендується ретельне спостереження за станом пацієнтів, що отримують дану терапію, стосовно можливих змін настрою та розвитку патологічних симптомів з боку психіки (Kraus M.R. еt al., 2003). У дослідженні in vivo, проведеному на кроликах, продемонстровано, що інтравітреальне введення інтерферону альфа-2b ефективне у лікуванні індукованого ендотоксином увеїту (Afarid M. et al., 2016).
Деякі новоутворення, у тому числі Т-клітинні лімфоми шкіри, мієломна хвороба, саркома Капоші можуть успішно лікуватися за допомогою інтерферонів, при їх введенні системно або топічно у пухлину. Останнім часом інтерферон альфа також застосовується у терапії базально-клітинного раку (БКР). У дослідженні за участю 140 пацієнтів із БКР, які отримували внутрішньоочеревинні ін’єкції рекомбінантного інтерферону альфа-2b у дозі 1,5–3 (6) млн МО 3 р/тиждень протягом 4–8 тиж, були отримані наступні результати. Повна відповідь (регрес пухлини) була досягнута у 94 пацієнтів (67,1%), часткова відповідь — у 33 пацієнтів (23,6%), у 13 пацієнтів (9,3%) пухлина виявилася нечутливою до проведеного курсу лікування. Побічні ефекти включали лихоманку, головний біль, втому, нудоту; їх купірували за допомогою додаткового прийому парацетамолу. Жоден із пацієнтів не припинив терапію через побічні явища. Протягом періоду спостереження (12–54 міс, у середньому 36 міс) у пацієнтів не зафіксовані рецидиви БКР. Виходячи із вищесказаного, можна припустити, що інтерферон альфа-2b може бути альтернативою у терапії БКР (Chimenti S. et al., 1995)
Однак при вивченні економічної складової такого лікування було зроблено висновок, що інтерферон альфа-2b є ефективним, проте дороговартісним способом лікування БКР. У той же час цей метод терапії дозволяє досягнути позитивних результатів терапії у сферах, де важливим є косметичний результат та мають місце поширені ураження (Shiell A., 1994).
Два основних підтипи меланоми включають меланому шкіри та меланому слизових оболонок. Було встановлено, що високі дози інтерферону альфа-2b є ефективними при лікуванні меланоми шкіри. Було проведено дослідження з метою проаналізувати терапевтичний ефект високих доз інтерферону альфа-2b для пацієнтів із меланомою слизової оболонки порожнини рота, які раніше проходили хіміотерапію (кількість пацієнтів 117). Загальна виживаність та виживаність без рецидиву порівнювали між пацієнтами, які отримували хіміотерапію з/без включення до схеми лікування високої дози інтерферону. У результаті в групі, що отримувала додатково препарат інтерферону альфа-2b, було зафіксовано більш високий показник виживаності без рецидиву порівняно з контрольною групою. Однак загальна виживаність не мала суттєвих відмінностей між двома групами, за винятком хворих зі стадією IVa, у яких загальна виживаність збільшилося на 20 міс. Побічні реакції, що відмічали у хворих під час терапії, включали грипоподібний синдром, порушення з боку ШКТ, мієлосупресію та гепатотоксичність. Побічні реакції переважно були виражені незначною мірою та мали зворотний характер. Таким чином, включення до схеми лікування пацієнтів із резерцованою меланомою слизової оболонки порожнини рота високих доз інтерферону альфа-2b може бути ефективним (Wang R. et al., 2015).
Гігантські гемангіоми становлять серйозну терапевтичну проблему через їх розміри та можливі ускладнення. Інтерферон альфа-2b успішно застосовується для лікування гемангіом, що загрожують життю, можливо, завдяки його антиангіогенній активності. Інтерферон альфа-2b є одним із варіантів лікування пацієнтів із гігантськими гемангіомами, стійкими до стероїдів, наявність яких є загрозою для життя пацієнта. У дослідженні продемонстрована ефективність такого лікування при тимчасових і незначних побічних реакціях, які не потребували припинення лікування (Tamayo L. et al., 1997).
Інтерферон альфа-2b завдяки своїм антиангіогенним властивостям також може застосовуватися для лікування гемангіом орбіти та повік, стійких до терапії стероїдами. Також відмічено, що ефективність тим вища, чим у більш ранньому віці пацієнта розпочата терапія захворювання. У цілому клінічне дослідження, у якому взяли участь 15 пацієнтів, продемонструвало, що лікування інтерфероном альфа-2b зумовило виражений регрес гемангіом при хорошій переносимості препарату та відсутності серйозних побічних реакцій (Hastings M.M. еt al., 1997).

Висновки

Інтерферон альфа-2b, що міститься у препараті Альфарекін, зв’язується із специфічними рецепторами клітин організму і таким чином запускає каскад специфічних реакцій, що призводять до пригнічення реплікації вірусів, підвищення цитотоксичної активності лімфоцитів, фагоцитозу макрофагами, пригнічення проліферації пухлинних клітин. Виходячи з цього, Альфарекін застосовується у лікуванні гострих інфекцій, як вірусних, так і бактеріальних, у тому числі ГРВІ, герпетичної інфекції, хронічного урогенітального хламідіозу, септичних станів. Особливе місце він займає у лікуванні гепатитів В і С, попередженні хронізації гострого гепатиту С. Препарат широко застосовується в онкології, наприклад у терапії таких новоутворень, як меланома, саркома Капоші, папіломатоз гортані, мієломна хвороба, гемобластози. Застосовують Альфарекін і в неврологічній практиці при різноманітній патології нервової системи, у тому числі при розсіяному склерозі.