В справочнику «Компендіум» 2018 року по препарату Індапамід-Астрафарм (Indapamide-Astrapharm) була представлена наступна інформація

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ:

фармакодинаміка. Індапамід — сульфонамідний діуретик, який фармакологічно споріднений з тіазидними діуретиками. Індапамід інгібує реабсорбцію натрію в кортикальному сегменті нирок.
Це підвищує екскрецію натрію та хлоридів у сечу та меншою мірою екскрецію калію та магнію, підвищуючи таким чином діурез. Антигіпертензивна дія індапаміду проявляється при дозах, що зумовлюють незначний діуретичний ефект. Більше того, його антигіпертензивна дія зберігається навіть у гіпертензивних пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.
Індапамід діє на рівні судин шляхом:
— зниження скоротливої здатності гладких м’язів судин, що пов’язано зі змінами трансмембранного обміну іонів (головним чином, кальцію);
— стимуляції синтезу простагландину PGE₂ та простацикліну PGI₂ (вазодилататор та інгібітор агрегації тромбоцитів).
Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.
Більш того, як показали дослідження різної тривалості (короткої, середньої та тривалої) за участю пацієнтів з АГ, індапамід:
— не впливає на метаболізм ліпідів: ТГ, ХС ЛПНЩ та ХС ЛПВЩ;
— не впливає на метаболізм вуглеводів, навіть у хворих на артеріальну гіпертензію та цукровий діабет.
При перевищенні рекомендованої дози терапевтичний ефект тіазидів та тіазидоподібних діуретиків не підвищується, тоді як кількість небажаних ефектів зростає. Якщо лікування є недостатньо ефективним, підвищувати дозу не рекомендується.
Фармакокінетика

Абсорбція. Біодоступність індапаміду висока — 93%. C_max у плазмі крові досягається через 1–2 год після прийому дози 2,5 мг.
Розподіл. Зв’язування з протеїнами плазми крові — вище 75%. T_½ — 14–24 год (у середньому 18 год). При регулярному прийомі підвищується рівень стабільної концентрації індапаміду у плазмі крові (плато) порівняно з концентрацією індапаміду в плазмі крові після прийому одноразової дози. Цей рівень концентрації у плазмі крові залишається стабільним тривалий час без виникнення кумуляції.
Виведення. Нирковий кліренс становить 60–80% загального кліренсу. Індапамід виводиться переважно у вигляді метаболітів, частка препарату, що виділяється нирками у незміненому вигляді, — 5%. У пацієнтів з нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри не змінюються.

ПОКАЗАННЯ:

есенціальна гіпертензія.

ЗАСТОСУВАННЯ:

для перорального застосування: 1 таблетка на добу, бажано вранці. Таблетку слід ковтати цілою, не розжовуючи, запиваючи водою. Таблетка не підлягає поділу.
Максимальна добова доза — 1 таблетка.
Застосування більш високих доз препарату не призводить до збільшення вираженості антигіпертензивного ефекту, але діуретичний ефект зростає.
Ниркова недостатність. Пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мл/хв) застосування препарату протипоказане. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики найбільш ефективні, якщо функція нирок не порушена або якщо порушення є незначними.
Літній вік. У пацієнтів літнього віку рівень креатиніну у плазмі крові повинен відповідати віку, масі тіла та статі. Пацієнтам літнього віку Індапамід-Астрафарм можна призначати, якщо функція нирок не порушена або якщо порушення є незначними.
Пацієнти із порушенням функції печінки. У разі тяжкого порушення функції печінки лікування препаратом протипоказане.
Діти. Препарат не застосовують у дітей через недостатність даних щодо безпеки та ефективності для цієї групи пацієнтів.

ПРОТИПОКАЗАННЯ:

підвищена чутливість до індапаміду, інших сульфонамідів або будь-яких інших компонентів препарату. Тяжка ниркова недостатність, печінкова енцефалопатія або тяжке порушення функції печінки, гіпокаліємія.

ПОБІЧНА ДІЯ:

більшість небажаних ефектів, як клінічних, так і з боку лабораторних показників, є дозозалежними.
З боку системи крові: тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.
З боку нервової системи: запаморочення (вертиго), підвищена втомлюваність, головний біль, парестезія, непритомність.
З боку серцево-судинної системи: аритмія; артеріальна гіпотензія; пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу пірует (torsades de pointes), що може призвести до летального наслідку (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
З боку травного тракту: блювання, нудота, запор, сухість у роті, панкреатит.
З боку сечовидільної системи: ниркова недостатність.
З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, при печінковій недостатності можливе виникнення печінкової енцефалопатії, гепатиту (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ПРОТИПОКАЗАННЯ).
З боку шкіри: реакції гіперчутливості, головним чином з боку шкіри, у пацієнтів, які мають схильність до алергічних та астматичних реакцій: макулопапульозний висип; пурпура; ангіоневротичний набряк та/або кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона; можливе загострення існуючого гострого системного червоного вовчака в анамнезі; повідомлялося про випадки реакцій фоточутливості (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Лабораторні показники: подовження інтервалу Q–T на ЕКГ (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ); підвищення рівня сечової кислоти та глюкози у плазмі крові під час лікування діуретиками, раціональність призначення яких має бути ретельно зважена перед призначенням пацієнтам із подагрою або цукровим діабетом; підвищення рівня печінкових ферментів.
З боку метаболізму: гіпокаліємія; зниження рівня калію з виникненням гіпокаліємії, зокрема серйозної, у певних категорій пацієнтів з високим ризиком (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ); гіпонатріємія із гіповолемією може призвести до виникнення дегідратації та ортостатичної гіпотензії; супутня втрата іонів хлору може спричинити вторинний компенсаторний метаболічний алкалоз (частота та вираженість цього явища низькі).

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ:

у пацієнтів із порушенням функції печінки застосування тіазидоподібних діуретиків може спричинити енцефалопатію, особливо при порушеннях електролітного балансу. У такому випадку застосування діуретиків слід негайно припинити.
У пацієнтів літнього віку креатинін у плазмі крові має бути на рівні, що відповідає віку, масі тіла та статі пацієнтів. Пацієнтам літнього віку індапамід можна призначати, якщо функція нирок не порушена або якщо порушення функції нирок є незначними.
Ниркова недостатність та діуретики. Пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <30 мл/хв) застосування препарату протипоказане. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики найбільш ефективні, якщо функція нирок не порушена або якщо порушення функції є незначними (креатинін у плазмі крові <25 мг/л, тобто 220 мкмоль/л у дорослих). Гіповолемія, спричинена втратою води та натрію внаслідок застосування діуретиків, на початку лікування спричиняє зниження гломерулярної фільтрації. Це може призвести до підвищення рівня сечовини у крові та креатиніну у плазмі крові. Ця транзиторна функціональна ниркова недостатність не викликає наслідків для осіб із нормальною функцією нирок, але може погіршити існуючу ниркову недостатність.
Світлочутливість. Повідомлялося про випадки реакцій світлочутливості у пацієнтів, які приймали тіазидні та тіазидоподібні діуретики. При виникненні таких реакцій лікування діуретиками рекомендовано припинити. Якщо є необхідність знову призначити діуретики, рекомендовано захистити вразливі ділянки від сонця або від джерел штучного ультрафіолету.
Рівень калію у плазмі крові. Зниження рівня калію у плазмі крові із виникненням гіпокаліємії є основним ризиком при застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Ризик розвитку гіпокаліємії (<3,4 ммоль/л) необхідно попередити у певних категорій пацієнтів груп високого ризику, таких як особи літнього віку, пацієнти, які недостатньо харчуються, та/або хворі, які приймають багато лікарських засобів, пацієнти з цирозом печінки, що супроводжується набряками та асцитом, з ІХС і серцевою недостатністю. У цьому випадку гіпокаліємія підвищує кардіотоксичність серцевих глікозидів та ризик виникнення аритмій.
Пацієнти, які мають подовжений інтервал Q–T вродженого або ятрогенного генезу, також належать до груп ризику. У таких пацієнтів гіпокаліємія, як і брадикардія, можуть призводити до розвитку тяжких порушень серцевого ритму, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует, яка може мати летальний наслідок.
У всіх вищезазначених випадках необхідний більш частий контроль рівня калію в крові. Перший аналіз слід зробити протягом першого тижня лікування. У разі виявлення гіпокаліємії необхідна її корекція.
Рівень глюкози в крові. У пацієнтів із цукровим діабетом особливо важливо контролювати рівень глюкози в крові за наявності гіпокаліємії.
Натрій у плазмі крові. Будь-який діуретик може спричинити гіпонатріємію, яка іноді має серйозні наслідки. Зниження рівня натрію у плазмі крові може бути спочатку безсимптомним, тому регулярний контроль є необхідним. Моніторинг слід проводити частіше у пацієнтів літнього віку та із цирозом печінки.
Рівень кальцію у плазмі крові. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію із сечею та призводити до незначного та тимчасового підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути наслідком попереднього недіагностованого гіперпаратиреоїдизму. Лікування слід припинити та обстежити функцію паратиреоїдних залоз.
Пацієнти із подагрою. У пацієнтів з підвищеним рівнем сечової кислоти можлива тенденція до збільшення кількості нападів подагри.
До складу препарату входить лактоза, тому пацієнтам із вродженою непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози та галактози, недостатністю лактази Лаппа не рекомендовано його призначати.
У спортсменів індапамід може спричинити позитивну реакцію при проведенні допінг-контролю.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Слід уникати призначення діуретиків вагітним та ніколи не застосовувати їх для лікування фізіологічних набряків вагітних. Діуретики можуть призвести до фетоплацентарної ішемії із ризиком затримки росту плода.
У період годування грудьми застосування індапаміду не рекомендоване через наявність даних щодо його проникнення у грудне молоко.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Препарат не порушує уваги, але у разі виникнення симптомів, що пов’язані зі зниженням АТ, особливо на початку лікування або при комбінації з іншим антигіпертензивним засобом, може впливати на здатність керувати транспортним засобом або працювати з іншими механізмами.

ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ:

нерекомендовані комбінації.
Літій: можливі підвищення рівня літію у плазмі крові та поява симптомів передозування внаслідок зменшення виведення літію (як і при безсольовій дієті). Якщо необхідне призначення діуретика, слід проводити ретельний моніторинг рівня літію у плазмі крові та коригувати його дозу.
Комбінації, що потребують обережності

Препарати, що можуть спричинити torsades de pointes (пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу пірует):

— антиаритмічні препарати класу Іа (квінідин, гідроквінідин, дизопірамід);
— антиаритмічні препарати класу ІІІ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
— деякі антипсихотичні препарати:
• фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин);
• бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд);
• бутирофенони (дроперидол, галоперидол);
— інші лікарські засоби: бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин в/в, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін в/в.
Підвищується ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes (гіпокаліємія є фактором ризику).
Перед призначенням такої комбінації слід перевіряти рівень калію та у разі необхідності коригувати його. Слід контролювати клінічний стан пацієнтів, електроліти у плазмі крові та ЕКГ. У разі наявності гіпокаліємії слід призначати препарати, які не спричиняють torsades de pointes.
НПЗП (для системного призначення), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, високі дози саліцилатів (>3 г/добу):

— можуть знижувати антигіпертензивний ефект індапаміду;
— у зневоднених пацієнтів підвищується ризик виникнення ГНН (через зниження гломерулярної фільтрації). Перед початком лікування необхідно відновити водний баланс та перевірити функцію нирок.
Інгібітори АПФ. Можливе виникнення раптової артеріальної гіпотензії та/або ГНН у пацієнтів зі зниженим рівнем натрію (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії). Пацієнтам з АГ, у яких попереднє застосування діуретика призвело до зниження рівня натрію, необхідно або за 3 доби до початку лікування інгібітором АПФ припинити прийом діуретика та потім, у разі необхідності, відновити терапію діуретиком, або розпочинати прийом інгібітора АПФ з низької початкової дози з подальшим поступовим підвищенням дози. Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю розпочинати застосування інгібітора АПФ слід з мінімальної дози, та, можливо, після зниження дози попередньо призначеного діуретика, який виводить калій.
У будь-якому випадку необхідно проводити контроль функції нирок (креатиніну в плазмі крові) під час перших тижнів лікування інгібітором АПФ.
Препарати, одночасне призначення з якими може спричинити гіпокаліємію: глюко- та мінералокортикоїди (для системного призначення), амфотерицин В (в/в), тетракозактид, проносні препарати, що стимулюють перистальтику: підвищення ризику виникнення гіпокаліємії (адитивний ефект). Потрібно контролювати та у разі необхідності проводити корекцію рівня калію у плазмі крові, особливо при одночасній терапії серцевими глікозидами. Рекомендується призначати проносні препарати, що не стимулюють перистальтику.
Серцеві глікозиди: наявність гіпокаліємії призводить до кардіотоксичності серцевих глікозидів. Слід проводити моніторинг рівня калію у плазмі крові та ЕКГ-контроль та у разі необхідності коригувати терапію.
Баклофен посилює антигіпертензивну дію препарату. На початку терапії необхідно відновити водно-електролітний баланс пацієнта та контролювати функцію нирок.
Комбінації, які потребують уваги

Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен). Така комбінація не виключає можливості виникнення гіпокаліємії (особливо у хворих на цукровий діабет або з нирковою недостатністю) або гіперкаліємії. Слід проводити моніторинг рівня калію у плазмі крові та ЕКГ-контроль та у разі необхідності коригувати терапію.
Метформін: підвищується ризик виникнення молочнокислого ацидозу в разі розвитку функціональної ниркової недостатності внаслідок прийому діуретиків, особливо петльових. Не слід призначати метформін, якщо рівень креатиніну в плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.
Йодоконтрастні засоби: при виникненні дегідратації, що була спричинена прийомом діуретиків, підвищується ризик розвитку ГНН, особливо при застосуванні високих доз йодоконтрастних засобів. Необхідно відновити водний баланс до призначення йодоконтрастних засобів.
Іміпраміноподібні антидепресанти, нейролептики: посилення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії за рахунок антигіпертензивного ефекту (адитивний ефект).
Солі кальцію: можливе виникнення гіперкальціємії внаслідок зниження елімінації кальцію нирками.
Циклоспорин, такролімус: можливе підвищення креатиніну плазми крові без впливу на рівень циркулюючого циклоспорину, навіть у разі відсутності зниження рівня води/натрію.
Кортикостероїди, тетракозактид (системної дії): зменшення вираженості антигіпертензивної дії індапаміду внаслідок затримки води та іонів натрію під впливом кортикостероїдів.

ПЕРЕДОЗУВАННЯ:

перш за все, відмічають прояви водно-електролітних порушень (гіпонатріємія, гіпокаліємія). Можливе виникнення нудоти, блювання, артеріальної гіпотензії, судом, запаморочення, сонливості, поліурії або олігурії аж до анурії (що спричинена гіповолемією), сплутаності свідомості.
Лікування. Заходи першої допомоги включають швидке виведення препарату шляхом промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу в умовах стаціонару.

УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:

при температурі не вище 25 °С.

Аналоги Індапамід-Астрафарм