Хвороба, спричинена вірусом Ебола

Содержание

Хвороба, спричинена вірусом Ебола (геморагічна гарячка Ебола) — це особливо небезпечна вірусна інфекція зі здатністю до швидкого поширення та високою ймовірністю летального результату.

Історичні дані

Перший документований опис інфекції датується 1976 р., коли практично одночасно були зареєстровані 2 великі спалахи захворювання в Центральній Африці. Перший спалах стався в селі Нзара в Південному Судані (симптоми виявлено у 284 осіб, з яких 151 — померла), другий — зафіксований у районі річки Ебола в Заїрі (нині Демократична Республіка Конго), звідки і походить назва вірусу.

Наступними десятиліттями були зареєстровані спорадичні випадки та локальні спалахи інфекції переважно у країнах Центральної та Західної Африки.

Найбільш масштабна епідемія хвороби, спричинена вірусом Ебола, сталася у 2014–2016 рр. у країнах Західної Африки (Гвінея, Ліберія, Сьєрра-Леоне), коли було зареєстровано понад 28 000 випадків захворювання та понад 11 000 смертей.

Епідеміологія хвороби, спричиненої вірусом Ебола

Основними ендемічними територіями для захворювання є країни Центральної та Західної Африки (Демократична Республіка Конго, Уганда, Судан, Габон, Кот-д’Івуар та ін.), території вологих тропічних лісів, де підтримується циркуляція вірусу серед диких тварин.

Сезонність захворювання чітко не виражена, проте відзначається деяке підвищення частоти випадків у посушливі періоди: тварини концентруються навколо водойм, що підвищує ймовірність контакту людини з інфікованими особинами.

Найбільше випадків реєструють у дорослого населення працездатного віку, що пов’язано з вищою ймовірністю контакту з потенційними джерелами інфекції під час виконання професійних обов’язків чи побуті. Чоловіки хворіють дещо частіше за жінок, тому що більш залучені до мисливської діяльності та оброблення туш диких тварин.

Значний вплив на епідеміологічні показники чинять медичні працівники. При недотриманні ними заходів біологічної безпеки передача інфекції прискорюється, що може спричинити масштабування спалаху хвороби, спричиненої вірусом Ебола.

Етіологія

Збудником захворювання є віруси роду Orthoebolavirus (сім’ї Filoviridae). Наразі ідентифіковано 6 видів мікроорганізмів, 4 з яких патогенні для людини. Вид збудника впливає на ступінь тяжкості захворювання:

• вірус Ебола Заїр (Zaire ebolavirus) — найбільш патогенний для людини. Летальність при інфікуванні може досягати 90%;
• вірус Ебола Судан (Sudan ebolavirus) — характеризується дещо нижчою летальністю (50–60%);
• вірус Ебола Тай Форест (Tai Forest ebolavirus) та вірус Бундібуджіо (Bundibugyo ebolavirus) викликають легші форми захворювання.

Основні характеристики збудників:

• оболонкові РНК-віруси;
• віріони мають характерну подовжену форму довжиною 800–1000 нм та діаметром близько 80 нм;
• геном вірусу представлений однонитковою РНК негативної полярності розміром близько 19 тис. нуклеотидів.

Природними резервуарами еболавірусів у природі є різні види кажанів сімейства Pteropodidae. Проміжними хазяїнами можуть виступати різні види приматів, а також деякі інші ссавці. Вірусоносійство у тварин протікає безсимптомно, що забезпечує тривалу циркуляцію вірусу Ебола в природних біоценозах.

Вірус має відносно низьку стійкість у зовнішньому середовищі:

• за кімнатної температури він зберігає життєздатність у висушеному стані до кількох днів, у рідких середовищах — до кількох тижнів;
• чутливий до дії дезінфекційних засобів, ультрафіолетового випромінювання та високих температур.

Основний шлях зараження хворобою, спричиненою вірусом Ебола, — контактний:

• інфікування можливе при прямому контакті з біологічними рідинами (кров’ю, слиною, сечею, блювотними масами, фекаліями, потом, грудним молоком, спермою) інфікованої людини, а також при контакті з контамінованими предметами (медичним інструментарієм, одягом, постільними речами та ін.) хворобою, спричиненою вірусом Ебола, за відсутності чи порушенні правил використання засобів індивідуального захисту;
• зоонозна передача — при контакті з інфікованими дикими тваринами (кажанами, приматами та ін.), у тому числі при обробці туш і вживанні термічно необробленого м’яса.

Патогенез хвороби, спричиненої вірусом Ебола

Інфекційний процес починається з проникнення вірусу через пошкоджену шкіру чи слизові оболонки. Первинна реплікація збудника відбувається у клітинах моноцитарно-макрофагальної системи: дендритних клітинах, макрофагах, моноцитах. Віруси використовують різні механізми для проникнення в клітини, у тому числі рецептор-опосередкований ендоцитоз.

Після початкової реплікації відбувається дисемінація патогенних мікроорганізмів по лімфатичних та кровоносних судинах з ураженням регіонарних лімфатичних вузлів, печінки, селезінки та інших органів. Імунна відповідь на початкових стадіях хвороби, спричиненої вірусом Ебола, відсутня внаслідок пригнічення захисних механізмів організму.

Надалі розвивається системна запальна відповідь із масивним викидом прозапальних цитокінів (фактора некрозу пухлини альфа (ФНП-α), інтерлейкінів (IL) 1, 6, 8 та інших медіаторів запалення).

Особливе значення у патогенезі має ураження ендотелію судин з порушенням судинної проникності, розвитком набрякового синдрому та геморагічних проявів. Вірус чинить пряму цитопатичну дію на ендотеліальні клітини, а також активує систему згортання крові з розвитком дисемінованого внутрішньосудинного згортання.

Основні етапи розвитку захворювання представлені в таблиці.

Класифікація

Хворобу, спричинену вірусом Ебола, класифікують за кількома основними критеріями:

• за видом збудника:
  • Zaire ebolavirus;
  • Sudan ebolavirus;
  • Bundibugyo ebolavirus;
  • Tai Forest ebolavirus;
• за ступенем тяжкості:
  • легка — помірно виражена інтоксикація без розвитку геморагічного синдрому;
  • середньотяжка — більш виражені симптоми інтоксикації, початкові ознаки геморагічних порушень;
  • тяжка — розгорнута клінічна картина з вираженим геморагічним синдромом, ураженням ШКТ та ознаками поліорганної недостатності;
  • вкрай тяжка — інфекційно-токсичний шок, дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, часто — летальний кінець;
• за характером перебігу:
  • типова форма — характеризується класичною послідовністю розвитку симптомів;
  • атипові форми — протікають зі стертою клінічною картиною або переважанням окремих синдромів.

Клінічна картина

Клінічний перебіг хвороби, спричиненої вірусом Ебола, можна розподілити на кілька послідовних стадій, кожна з яких характеризується специфічними симптомами та патофізіологічними змінами.

Інкубаційний період

Інкубаційний період хвороби, спричиненої вірусом Ебола, становить від 2 до 21 дня (частіше 8–10 днів). Його тривалість залежить від вірусного навантаження, шляху зараження та індивідуальних особливостей організму хазяїна. При масивному зараженні через пошкоджену шкіру інкубаційний період може скорочуватися до 2–3 днів, при мінімальній інфекційній дозі подовжуватися до 3 тиж.

Початкова стадія (1–3-й день захворювання)

Початковий період патології проявляється неспецифічними симптомами, які часто діагностують при інших вірусних інфекціях:

• раптове підвищення температури тіла до 38–40 °С. Особливості гарячки:
  • постійна з мінімальними добовими коливаннями;
  • резистентна до стандартних жарознижувальних засобів;
  • поєднується з вираженим ознобом;
• виражений головний біль — локалізується переважно в лобово-скроневій ділянці, супроводжується фотофобією, не усувається звичайними анальгетиками;
• міалгії та артралгії — охоплюють переважно великі групи м’язів кінцівок і спини, носять постійний ниючий характер, їхня вираженість збільшується при русі;
• загальна слабкість, нездужання, адинамія;
• зниження апетиту;
• порушення сну;
• фізичний дискомфорт;
• сухість у роті;
• першіння у горлі;
• легка форма гіперемії зіва без ексудативних проявів.

Стадія розпалу (4–10-й день захворювання)

На цій стадії перебіг хвороби, викликаної вірусом Ебола, набуває своїх патогномонічних рис: розвивається характерна клінічна тріада (гарячка, диспепсичні розлади та геморагічні прояви).

Абдомінальні прояви

Диспепсичний синдром розвивається гостро. У пацієнта виникають:

• інтенсивна нудота;
• невгамовне блювання, яке спочатку містить залишки їжі, потім стає жовчною, а при прогресуванні захворювання може набувати характеру «кавової гущі» внаслідок домішки крові;
• діарея носить профузний характер, частота випорожнень може досягати 10–20 разів на добу.

Абдомінальний больовий синдром характеризується спастичним болем в епігастральній ділянці та навколопупковій зоні, вираженість якого збільшується перед актом дефекації.

Геморагічні прояви

Спочатку геморагічний синдром проявляється петехіальним і плямисто-папульозним висипом на шкірі тулуба та кінцівок. Висип має тенденцію до злиття та формування великих геморагічних полів.

Ураження слизових оболонок маніфестує гінгівальними кровотечами. Вони можуть бути спонтанними або провокуватися мінімальною травматизацією при чистці зубів.

У міру прогресування інфекційного процесу розвиваються:

• шлунково-кишкові кровотечі, що проявляються кривавим блюванням і меленою;
• гематурія різного ступеня тяжкості — від мікрогематурії до профузної макрогематурії;
• кон’юнктивальні крововиливи надають характерного вигляду очам пацієнтів (ін’єкція склер та субкон’юнктивальні гематоми).

Системні прояви

Перебіг хвороби, спричиненої вірусом Ебола, часто ускладнюється ураженням центральної нервової системи з широким спектром неврологічних порушень, таких як:

• головний біль резистентного характеру;
• запаморочення;
• порушення сну;
• емоційна лабільність;
• при прогресуванні — порушення свідомості від легкої форми оглушеності до коми, судомний синдром, вогнищеві неврологічні симптоми.

Кардіоваскулярні прояви:

• тахікардія;
• артеріальна гіпотензія;
• порушення ритму серця;
• міокардит — біль у ділянці серця, задишка, порушення провідності на електрокардіограмі (ЕКГ).

При ураженні печінки виникають:

• гепатомегалія;
• болісність у правому підребер’ї;
• жовтяниця різного ступеня тяжкості — спочатку має паренхіматозний характер, при прогресуванні набуває рис гемолітичної внаслідок масивного внутрішньосудинного гемолізу;
• підвищення активності печінкових ферментів.

Спектр можливих респіраторних порушень включає:

• задишку;
• кашель різного характеру — від сухого до продуктивного з кров’янистим мокротинням;
• біль у грудній клітці;
• при аускультації — вологі хрипи, ознаки набряку легень;
• при прогресуванні — гострий респіраторний дистрес-синдром.

Термінальна стадія (11–21-й день захворювання)

На термінальній стадії патології розвивається поліорганна недостатність із порушенням функцій усіх життєво важливих систем організму. Геморагічний синдром досягає максимальної вираженості із профузними кровотечами різних локалізацій. Розвивається картина дисемінованого внутрішньосудинного згортання із виснаженням факторів коагуляції.

Неврологічні порушення прогресують до глибокого пригнічення свідомості, розвитку коми, децеребраційної ригідності. Кардіоваскулярна недостатність проявляється розвитком шоку, вираженою артеріальною гіпотензією, порушеннями ритму серця. Респіраторна недостатність характеризується прогресуючою задишкою, ціанозом, порушення газообміну.

Ниркова недостатність розвивається внаслідок гіповолемії, шоку та прямого токсичного впливу вірусу на ниркову тканину. Виявляється олігурією, що переходить в анурію, підвищенням рівня креатиніну та сечовини у плазмі крові.

Летальний результат зазвичай настає на 6–16-й день хвороби внаслідок шоку, ДВЗ-синдрому та поліорганної недостатності.

Особливості клінічного перебігу у різних групах пацієнтів

У дітей захворювання протікає гостріше, зі швидким розвитком дегідратації та електролітних порушень. Геморагічний синдром може бути менш вираженим, проте найчастіше розвиваються неврологічні ускладнення.

У вагітних відзначається висока частота мимовільних абортів та материнської смертності.

Особливості перебігу інфекції в осіб похилого віку:

• більш торпідний перебіг початкового періоду;
• подальше швидке прогресування та розвиток ускладнень.

Супутні захворювання значно погіршують прогноз і підвищують ризик смерті.

Діагностика хвороби, спричиненої вірусом Ебола

Діагноз встановлюють на підставі аналізу епідеміологічних, клінічних та лабораторних даних. Особливу складність становить діагностика в ранній період захворювання, коли клінічні прояви мають неспецифічний характер і можуть імітувати багато інших інфекційних хвороб, ендемічних для африканського континенту.

Епідеміологічний анамнез

Під час збирання анамнестичних даних необхідно уточнити:

• географічний анамнез — встановлення факту перебування пацієнта в ендемічних щодо гарячки Ебола регіонах протягом останнього 21 дня. Особлива увага приділяється відвідуванню сільських районів Центральної та Західної Африки, де реєструються природні осередки інфекції. Деталізація передбачає:
  • маршрут подорожі;
  • тривалість перебування в кожному регіоні;
  • умови проживання;
  • характер діяльності;
• контактний анамнез — передбачає детальне з’ясування всіх можливих контактів із потенційними джерелами інфекції:
• контакти з хворими чи особами з підозрілими симптомами;
  • участь у догляді за хворими;
  • відвідування медичних установ у ендемічних регіонах;
  • участь у похоронних обрядах, оскільки традиційні африканські похоронні ритуали з дотиком до тіла померлого мають високий ризик зараження;
  • можливий контакт із тваринами;
• професійний анамнез — важливий для виявлення осіб, які піддаються підвищеному ризику зараження через свою професійну діяльність. До таких категорій належать:
  • медичні працівники;
  • фахівці лабораторій, які працюють із зараженим біологічним матеріалом;
  • персонал міжнародних гуманітарних організацій;
  • журналісти.

Клінічна діагностика

Великі діагностичні критерії:

• гострий початок захворювання із раптовим підвищенням температури тіла >38,6 °С;
• виражений інтоксикаційний синдром із головним болем, міалгіями, адинамією;
• диспепсичні розлади з профузною діареєю та неприборканим блюванням;
• геморагічні прояви будь-якої локалізації та ступеня тяжкості;
• швидке прогресування клінічної симптоматики із погіршенням стану.

Малі діагностичні критерії:

• біль у грудній клітці та кашель;
• фарингіт і дисфагія;
• макулопапульозний висип;
• порушення свідомості та інші неврологічні симптоми;
• абдомінальний больовий синдром.

Для встановлення клінічного діагнозу потрібна наявність усіх великих діагностичних критеріїв поєднано з відповідними епідеміологічними даними. Критерії малого значення доповнюють клінічну картину та підвищують діагностичну ймовірність.

Лабораторна діагностика

Лабораторна діагностика хвороби, спричиненої вірусом Ебола, має ключове значення для підтвердження діагнозу. Основні напрямки:

• специфічні методи — спрямовані на пряму ідентифікацію вірусу чи його компонентів;
• неспецифічні методи — виявляють системний характер ураження організму при вірусній інфекції.

Специфічні методи діагностики:

• полімеразна ланцюгова реакція зі зворотною транскрипцією (ЗТ-ПЛР) — дозволяє ідентифікувати РНК збудника в різних біологічних матеріалах: крові, слині, сечі, калі, сім’яної рідині. Чутливість методу становить 95–99%, специфічність — майже 100%. Дослідження найбільш інформативне в період віремії, починаючи з 3-го дня захворювання, коли концентрація вірусної РНК у плазмі крові досягає показників, що детектуються. При використанні високочутливих тест-систем позитивний результат можна отримати вже через 24–48 год після розвитку перших симптомів. У період реконвалесценції вірусна РНК може зберігатися в імунопривілейованих органах значно довше, ніж у крові;
• імуноферментний аналіз (ІФА) — використовується для виявлення специфічних антигенів вірусу Ебола та антитіл різних класів. Визначення антигенів є найбільш інформативним у гострий період хвороби, коли їх концентрація в плазмі крові є максимальною. Чутливість методу становить 85–95%, що дещо нижче, ніж у ЗТ-ПЛР, проте метод більш доступний для використання в польових умовах. Антитіла IgM класу з’являються в крові на 2-му тижні захворювання і зберігаються протягом декількох місяців. Їх виявлення свідчить про гостру чи нещодавно перенесену інфекцію. Антитіла класу IgG з’являються пізніше в період реконвалесценції і можуть зберігатися протягом багатьох років, забезпечуючи імунітет до повторного зараження;
• експрес-діагностичні тести — імунохроматографічні системи для швидкого виявлення антигенів вірусу Ебола. Основною перевагою є можливість отримання результату протягом 15–30 хв без використання складного лабораторного обладнання. Чутливість аналізів становить 70–90%, що передбачає підтвердження результатів більш точними методами;
• вірусологічні дослідження при хворобі, викликаної вірусом Ебола, — виділення та культивування збудника в культурі клітин застосовуються переважно в дослідних цілях та необхідні спеціальні лабораторні умови максимального рівня біобезпеки (BSL-4). Час отримання результату становить кілька днів, що обмежує їх використання для екстреної діагностики.

Неспецифічні лабораторні дослідження:

• загальний аналіз крові з лейкоцитарною формулою — прогресуюча лейкопенія з абсолютною лімфопенією, що розвивається вже в перші дні захворювання. Кількість лейкоцитів може знижуватися до 1–3•10⁹/л, при цьому відносний вміст нейтрофілів збільшується завдяки зниженню рівня лімфоцитів. Тромбоцитопенія є ранньою та постійною ознакою захворювання, кількість тромбоцитів може зменшуватися до <50–100•10⁹/л;
• біохімічний аналіз крові — активність печінкових ферментів (АлАТ, АсАТ), може в 10–20 разів перевищувати нормальні показники. Підвищується активність ЛДГ, КФК, що відбиває цитоліз різних тканин. Порушується білково-синтетична функція печінки з гіпоальбумінемією та зменшенням протромбінового часу;
• коагулограма — подовження протромбінового та активованого часткового тромбопластинового часу, зниження рівня фібриногену, підвищення концентрації продуктів деградації фібрину.

Інструментальна діагностика

Інструментальні методи дослідження носять допоміжний характер та спрямовані на оцінку ступеня тяжкості ураження різних органів та систем, моніторинг ефективності лікування та виявлення ускладнень:

• рентгенографія органів грудної клітки — можливі ознаки набряку легень, пневмонії, плеврального випоту, гострого респіраторного дистрес-синдрому;
• ультразвукове дослідження органів черевної порожнини — дозволяє оцінити розміри печінки та селезінки, виявити асцит, ознаки портальної гіпертензії;
• електрокардіографія — порушення ритму та провідності, ознаки міокардиту, електролітні порушення;
• ехокардіографія — використовують для оцінки скорочувальної функції міокарда та виявлення ознак серцевої недостатності;
• комп’ютерна томографія проводиться для діагностики ускладнень, зокрема внутрішньочерепних крововиливів, набряку головного мозку, пневмонії.

Лікування хвороби, спричиненої вірусом Ебола

Сучасна терапевтична стратегія передбачає ранній початок лікування, бажано протягом перших 48–72 год від розвитку клінічних симптомів. Своєчасна госпіталізація при хворобі, спричиненій вірусом Ебола, до спеціалізованих відділень з дотриманням суворих протиепідемічних заходів є критично важливим фактором, що визначає прогноз захворювання.

Специфічна противірусна терапія

Для специфічної противірусної терапії застосовують препарати моноклональних антитіл:

• Інмазеб (REGN-EB3) — комбінація 3 моноклональних антитіл, спрямованих проти глікопротеїну вірусу Zaire ebolavirus. Механізм дії цього лікарського засобу заснований на нейтралізації вірусних частинок шляхом зв’язування з поверхневими глікопротеїнами, що перешкоджає проникненню вірусу в клітини-мішені. Препарат зумовив виражену ефективність у рандомізованому контрольованому дослідженні PALM, проведеному в Демократичній Республіці Конго;
• Ебанга (мАб114) — рекомбінантні людські моноклональні антитіла IgG1, які зв’язуються з глікопротеїном-1 (GP1) Zaire ebolavirus (має схожий механізм дії).

Обидва препарати значно знижують летальність за умови раннього початку терапії, особливо у пацієнтів із низьким вірусним навантаженням.

Противірусні препарати прямої дії

Ця група лікарських засобів включає:

• ремдесивір —  інгібітор РНК-полімерази, спочатку розроблений для лікування COVID-19, зумовив помірну активність проти вірусу Ебола в експериментальних дослідженнях. Його застосування може розглядатися як альтернативна опція за недоступності специфічних препаратів;
• фавіпіравір — широкоспектровий інгібітор вірусної РНК-полімерази, зумовив противірусну активність in vitro. Проте клінічні дані про його ефективність при лікуванні хвороби, викликаної вірусом Ебола, обмежені. Лікарський засіб може застосовуватися у комплексній терапії при тяжких формах захворювання.

Патогенетична та підтримувальна терапія

Корекція водно-електролітного балансу

Масивна втрата рідини внаслідок профузної діареї, блювання та підвищеної судинної проникності передбачає проведення агресивної інфузійної терапії. Об’єм інфузії у дорослих пацієнтів досягає 5–10 л/добу. Перевага надається збалансованим кристалоїдним розчинам з додаванням електролітів відповідно до результатів лабораторного моніторингу.

Корекція гіпонатріємії, гіпокаліємії та гіпомагніємії передбачає обережний підхід з урахуванням функціонального стану нирок. Контроль діурезу, центрального венозного тиску та показників гемодинаміки дозволяє оптимізувати інфузійну терапію та запобігти розвитку набряку легень або гострої серцевої недостатності.

Гемостатична терапія

Порушення в системі гемостазу мають комплексний характер і включають:

• тромбоцитопенію;
• коагулопатію споживання;
• фібриноліз.

Трансфузія свіжозамороженої плазми крові показана при зниженні протромбінового часу <50% від норми або розвитку клінічно значущих геморагічних проявів.

Концентрат тромбоцитів застосовують при критичній тромбоцитопенії (<20–10⁹/л) або наявності активної кровотечі.

При введенні активованого рекомбінантного фактора VII (rFVIIa) при рефрактерних коагулопатіях необхідна ретельна оцінка співвідношення ризик / користь.

Симптоматична терапія

Купірування больового синдрому та гарячки

Для усунення больового синдрому і зниження температури тіла застосовують:

• парацетамол — залишається препаратом першої лінії для контролю гарячки та помірного больового синдрому;
• при вираженому больовому синдромі показані опіоїдні анальгетики;
• нестероїдні протизапальні препарати не рекомендують через ризик збільшення вираженості геморагічних проявів та їхньої нефротоксичності.

Фізичні методи охолодження можуть доповнювати медикаментозну терапію гарячки, особливо за температури тіла >39 °C.

Протиблювотна терапія

Тяжкі форми нудоти і блювання істотно ускладнюють пероральний прийом препаратів і підвищують дегідратацію. Схема протиблювотної терапії:

• ондансетрон 4–8 мг внутрішньовенно кожні 8 год;
• при неефективності — додавання метоклопрамід 10 мг внутрішньовенно кожні 6–8 год;
• дексаметазон 4–8 мг внутрішньовенно одноразово при тяжкій формі блювання.

Профілактика та лікування вторинних інфекцій

Імуносупресія, зумовлена вірусом Ебола, та порушення бар’єрної функції слизових оболонок створюють передумови для розвитку вторинних бактеріальних інфекцій. Профілактичне призначення антибіотиків широкого спектра дії розглядається за наявності факторів ризику:

• нейтропенії;
• тривалої гарячки;
• ознак системної запальної реакції.

Емпірична антибактеріальна терапія повинна покривати грампозитивну та грамнегативну флору, включно з Staphylococcus aureus, Enterobacteriaceae і синьогнійною паличкою. Комбінація цефтазидима з ванкоміцином або застосування карбапенемів забезпечує адекватний антимікробний спектр. Корекція терапії проводиться з огляду на результати мікробіологічних досліджень.

Протигрибкова профілактика флуконазолом показана пацієнтам із тривалою нейтропенією або при масивній антибактеріальній терапії.

Інтенсивна терапія та підтримка органів

Респіраторна підтримка

Неінвазивна вентиляція легень може застосовуватися на ранніх стадіях дихальної недостатності, проте при прогресуванні гіпоксемії показано переведення на штучну вентиляцію легень.

Стратегія захисної вентиляції з дихальним об’ємом 6–8 мл/кг ідеальної маси тіла та обмеженням тиску плато до 30 см вод.ст. сприяє мінімізації вентилятор-асоційованого пошкодження легень. Положення пацієнта на животі (prone-позиція) може підвищувати оксигенацію при тяжкій формі респіраторного дистрес-синдрому.

Ниркова замісна терапія

Гостре пошкодження нирок розвивається у значної частини пацієнтів внаслідок дегідратації, шоку та прямої нефротоксичної дії мікроорганізму. Показання до ниркової замісної терапії:

• анурія / олігурія;
• рефрактерна гіперкаліємія;
• метаболічний ацидоз;
• перевантаження об’ємом за неможливості адекватного діурезу.

Безперервна ниркова замісна терапія краща у гемодинамічно нестабільних хворих, оскільки забезпечує більш поступове видалення рідини та розчинених речовин. Гемодіафільтрація з високим потоком сприяє елімінації прозапальних медіаторів та покращенню клінічного стану.

Моніторинг ефективності лікування

Оцінку ефективності терапії проводять за ключовими параметрами:

• вірусного навантаження (ПЛР);
• показниками гемостазу;
• електролітного балансу;
• функції нирок та печінки;
• гемодинамічних параметрів.

Експериментальні методи лікування

Потенційні методи лікування (необхідне подальше вивчення):

• плазмаферез — спрямований на видалення циркулювальних вірусних частинок, токсинів та прозапальних медіаторів;
• імуносорбція з використанням специфічних колонок — забезпечує селективне видалення патологічних імунних комплексів та цитокінів;
• імуномодулювальна терапія — застосування інтерферонів знаходиться на стадії клінічних досліджень. Теоретичне обґрунтування методу: відбувається стимуляція противірусного імунітету та корекція імуносупресії, проте можливий ризик збільшення вираженості запальної реакції.

Ускладнення

Ускладнення хвороби, спричиненої вірусом Ебола, можуть розвиватися як у гострий, так і період реконвалесценції. Вони є основною причиною смертей і суттєво погіршують прогноз захворювання:

• геморагічні ускладнення — становлять найбільшу небезпеку для життя пацієнтів. Масивні шлунково-кишкові кровотечі припускають надання екстрених заходів щодо їх зупинки та поповнення об’єму циркулювальної крові. Внутрішньочерепні крововиливи, хоч і діагностуються рідше, часто мають фатальний результат;
• інфекційно-токсичний шок виникає в результаті масивного викиду медіаторів запалення. Його прояви:
  • критичне зниження артеріального тиску;
  • порушення мікроциркуляції;
  • поліорганна недостатність;
• гостра ниркова недостатність — може бути наслідком дегідратації, артеріальної гіпотензії або прямої нефротоксичної дії збудника. При олігурії або анурії необхідно негайно розпочати замісну ниркову терапію та корекцію водно-електролітного балансу;
• ураження центральної нервової системи (енцефаліт, менінгоенцефаліт, набряк головного мозку) — проявляється порушенням свідомості, судомним синдромом, вогнищевою неврологічною симптоматикою і часто має стійкі наслідки у пацієнтів, що вижили;
• вторинні бактеріальні інфекції (пневмонія, сепсис, інфекції сечовивідних шляхів та ін.) — розвиваються на тлі вираженої імуносупресії.

Профілактика

Неспецифічна профілактика хвороби, спричиненої вірусом Ебола:

• карантинні заходи — ізоляція хворих у спеціалізованих медичних закладах з дотриманням режиму максимального біологічного захисту;
• індивідуальний захист — медичний персонал, який працює з хворими, повинен використовувати засоби індивідуального захисту максимального рівня;
• дезінфекційні заходи — використовуються віруліцидні дезінфекційні засоби на основі сполук, що містять хлор, спирти та ін. Обробляються всі поверхні, медичне обладнання та біологічні відходи.

Специфічна профілактика розроблена з урахуванням причини хвороби, спричиненої вірусом Ебола. Наразі Управлінням з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (Food and Drug Administration — FDA) схвалено вакцину rVSV-ZEBOV. Вакцинація рекомендується особам із груп високого ризику, включно з медичними працівниками та лабораторним персоналом.

Прогноз

Чинники, що впливають на прогноз захворювання:

• терміни початку лікування та ступінь тяжкості клінічних проявів;
• вік пацієнта;
• наявність супутньої патології.

Найменш сприятливий прогноз відзначається за пізнього початку специфічної терапії у пацієнтів похилого віку, осіб з імунодефіцитними станами.

Ранні прогностичні ознаки несприятливого перебігу інфекції:

• високе вірусне навантаження у крові;
• виражені порушення лабораторних показників (тромбоцитопенія, підвищення рівня печінкових ферментів, азотемія);
• швидкий розвиток геморагічного синдрому та ознак поліорганної недостатності.

За своєчасного початку специфічної терапії моноклональними антитілами летальність може бути знижена до 10–15%. Використання сучасних методів інтенсивної терапії (екстракорпоральної детоксикації, замісної ниркової терапії) також сприяє поліпшенню прогнозу. Близько 50% пацієнтів, що одужали, відчувають ті чи інші довгострокові наслідки захворювання (неврологічні розлади, зниження гостроти зору та ін.).