Фрейм^® (Freym) (328531) - інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка. Терапевтична дія арипіпразолу при шизофренії зумовлена поєднанням часткової агоністичної активності відносно D₂-дофамінових і 5HT_1a-серотонінових рецепторів і антагоністичної активності відносно 5HT₂-серотонінових рецепторів.
Арипіпразол має високу афінність in vitro до D₂- і D₃-дофамінових рецепторів, 5HT_1a- і 5HT_2a-серотонінових рецепторів та помірну афінність до D₄-дофамінових, 5HT_2c- і 5HT₇-серотонінових рецепторів, a₁-адренорецепторів та H₁-гістамінових рецепторів. Арипіпразол характеризується також помірною афінністю до ділянок зворотного захоплення серотоніну та відсутністю афінності до мускаринових рецепторів. Арипіпразол в експериментах на тваринах проявляв антагонізм щодо дофамінергічної гіперактивності та агонізм щодо дофамінергічної гіпоактивності. Взаємодією не тільки з дофаміновими та серотоніновими рецепторами можна пояснити деякі клінічні ефекти арипіпразолу.
Фармакокінетика. Активність препарату зумовлена діючою речовиною — арипіпразолом. Середній Т_½ арипіпразолу становить приблизно 75 год. Рівноважна концентрація досягається через 14 днів. Кумуляція препарату при багаторазовому прийомі передбачувана. Показники фармакокінетики арипіпразолу в рівноважному стані пропорційні дозі. Не відзначено добових коливань розподілу арипіпразолу і його метаболіту дегідроарипіпразолу.
Арипіпразол швидко всмоктується після прийому. C_max арипіпразолу у плазмі крові досягається через 3–5 год. Абсолютна біодоступність препарату становить 87%. Прийом їжі на біодоступність арипіпразолу не впливає.
При терапевтичній концентрації понад 99% арипіпразолу зв’язується з білками плазми крові, головним чином з альбуміном. Арипіпразол піддається пресистемному метаболізму лише мінімально. Арипіпразол метаболізується у печінці трьома способами: дегідруванням, гідроксилюванням та N-дезалкілуванням. За даними експериментів in vitro, дегідрування та гідроксилювання арипіпразолу відбувається під дією ферментів CYP 3A4 і CYP 2D6, а N-дезалкілування каталізується ферментом CYP 3A4. Арипіпразол є основним компонентом препарату в крові. У рівноважному стані AUC дегідроарипіпразолу у плазмі крові становить близько 39% від AUC арипіпразолу.
Після одноразового прийому міченого [14C] арипіпразолу приблизно 27 і 60% радіоактивності визначаються в сечі і калі відповідно. Менше 1% незміненого арипіпразолу визначається в сечі і приблизно 18% прийнятої дози в незміненому вигляді виводиться з калом. Загальний кліренс арипіпразолу становить 0,7 мл/хв/кг, головним чином за рахунок виведення через печінку.

дорослі
Лікування шизофренії.
Лікування помірних та тяжких маніакальних епізодів біполярного розладу І типу.
Профілактика нових маніакальних епізодів у пацієнтів, які вже перенесли ці епізоди та які піддавалися лікуванню арипіпразолом.

таблетки застосовують у дорослих внутрішньо.
Шизофренія. Рекомендована початкова доза препарату становить 10 або 15 мг 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі. Підтримувальна доза становить 15 мг/добу. Ефективна доза препарату — від 10 до 30 мг/добу. Підвищення ефективності препарату при застосуванні дози більше 15 мг не продемонстровано, хоча деякі пацієнти, можливо, потребують більш високої дози. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 30 мг.
Маніакальні епізоди при біполярному розладі І типу. Рекомендована початкова доза становить 15 мг 1 раз на добу незалежно від прийому їжі як при монотерапії, так і при комбінованій терапії. Деяким пацієнтам потрібна більш висока доза. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 30 мг.
Профілактика повторних маніакальних епізодів при біполярному розладі І типу. Для профілактики маніакальних епізодів у пацієнтів, які отримували арипіпразол як монотерапію або у складі комбінованої терапії, лікування слід продовжувати у тих самих дозах.
Необхідність коригування добової дози або зниження дози визначає лікар, враховуючи клінічний стан пацієнта.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти з порушеннями функції печінки. Для пацієнтів з порушеннями функції печінки від середнього до помірного ступеня коригувати дозу не потрібно. Існуючих даних недостатньо, щоб дати рекомендації пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки. Таким пацієнтам дозу слід підбирати дуже обережно. Максимальну добову дозу 30 мг слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки.
Пацієнти з порушеннями функції нирок. Коригування дози не потрібне.
Пацієнти літнього віку. Ефективність арипіпразолу при лікуванні шизофренії та біполярного розладу І ступеня у пацієнтів віком від 65 років не вивчалася.
Стать. Коригування дози не потрібне.
Коригування дози при супутній терапії. При супутньому застосуванні потужних інгібіторів CYP 3А4 або CYP 2D6 з aрипіпразолом дозу останнього знижують. При виведенні інгібіторів CYP 3А4 або CYP 2D6 з комбінованої терапії дозу арипіпразолу слід підвищити.
При супутньому застосуванні потужного індуктора CYP 3А4 з арипіпразолом дозу препарату слід підвищити. При виведенні індуктора CYP 3А4 з комбінованої терапії дозу арипіпразолу слід знизити до рекомендованої.
Діти. Безпека та ефективність застосування арипіпразолу у дітей не вивчалися.

підвищена чутливість до арипіпразолу або до будь-якого іншого компонента, що входить до складу препарату.

найчастішими побічними реакціями є акатизія та нудота.
З боку психіки: занепокоєння, безсоння, збудження, депресія, гіперсексуальність.
З боку нервової системи: екстрапірамідні розлади, акатизія, тремор, запаморочення, сонливість, загальмованість, головний біль.
З боку органа зору: затуманення зору, диплопія.
З боку серцево-судинної системи: тахікардія, ортостатична гіпотензія.
З боку травного тракту: диспепсія, блювання, нудота, запор, гіперсекреція слинних залоз.
Загальні розлади: підвищена втомлюваність.
З боку метаболізму: цукровий діабет.
З боку ендокринної системи: гіперпролактинемія.
У післяреєстраційний період повідомлялося про нижчезазначені побічні реакції (частоту визначити неможливо).
З боку системи крові: лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: алергічні реакції (у тому числі анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряклість/набряк язика, набряк обличчя, свербіж, кропив’янку).
З боку ендокринної системи: гіперглікемія, діабетичний кетоацидоз, діабетична гіперосмолярна кома.
З боку метаболізму: цукровий діабет, збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, анорексія, гіпонатріємія.
З боку психіки: ажитація, нервозність, патологічна ігроманія, суїцидальні спроби, суїцидальні ідеї, завершений суїцид (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
З боку нервової системи: розлади мовлення, злоякісний нейролептичний синдром, великий судомний напад, серотоніновий синдром.
З боку серцево-судинної системи: подовження інтервалу Q–T, шлуночкова аритмія, раптовий неочікуваний летальний наслідок, зупинка серця, аритмія типу torsades de pointes, брадикардія, синкопе, АГ, венозна тромбоемболія (включаючи емболію легеневої артерії та глибоких вен).
З боку дихальної системи: орофарингеальний спазм, ларингоспазм, аспіраційна пневмонія.
З боку травного тракту: панкреатит, дисфагія; дискомфорт у животі, шлунку; діарея.
З боку гепатобіліарної системи: печінкова недостатність, жовтяниця, гепатит, підвищення рівня АлАТ, АсАТ, гамма-глутамілтрансферази і ЛФ.
З боку шкіри: висипання, фоточутливість, алопеція, гіпергідроз.
З боку кістково-м’язової системи: рабдоміоліз, міалгія, ригідність.
З боку сечовидільної системи: нетримання сечі, затримка сечі.
Вагітність, післяпологовий період та перинатальний період: синдром відміни в новонароджених (див. Застосування у період вагітності або годування грудьми).
З боку репродуктивної системи: пріапізм.
Загальні розлади: порушення терморегуляції (наприклад гіпотермія, пірексія), біль у грудях, периферичний набряк.
Лабораторні показники: підвищення рівня КФК, підвищення рівня глюкози в крові, коливання рівня глюкози в крові, підвищення рівня глікозильованого гемоглобіну.
Опис окремих побічних реакцій. Екстрапірамідні розлади включали паркінсонізм, акатизію, дистонію, дискінезію.
Дистонія. Для даного класу лікарських засобів характерні симптоми дистонії, подовженого патологічного скорочення м’язів, що можуть виникати у пацієнтів протягом перших днів лікування. Симптоми дистонії включають спазм м’язів шиї, що іноді прогресують до звуження горла, утруднення ковтання, дихання та/або протрузії язика. Оскільки ці симптоми можуть виникати при застосуванні низьких доз, вони виникають частіше і з тяжчим перебігом при застосуванні у високих дозах нейролептиків першого покоління. Підвищений ризик виникнення гострої дистонії відзначається у чоловіків і пацієнтів молодшого віку.
Побічні реакції, що відзначалися під час лікування арипіпразолом, включають злоякісний нейролептичний синдром, пізню дискінезію, судоми, цереброваскулярні побічні реакції і підвищення летальності у пацієнтів літнього віку з деменцією, гіперглікемією і цукровим діабетом (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

при лікуванні антипсихотичними препаратами клінічне покращення може відмічатися через кілька днів або кілька тижнів. Протягом цього періоду необхідно ретельно спостерігати за пацієнтами.
Суїцид. У деяких випадках одразу ж після застосування чи при зміні нейролептиків, включаючи арипіпразол, відмічалася суїцидальна поведінка, характерна для психічних захворювань, та зміни настрою. При застосуванні нейролептиків у пацієнтів з високим ризиком суїциду необхідний ретельний медичний нагляд. Дані досліджень показали відсутність підвищеного ризику суїциду при застосуванні арипіпразолу порівняно з іншими нейролептиками у дорослих пацієнтів з шизофренією чи біполярними розладами.
Даних для оцінки цього ризику у молодих пацієнтів (менше 18 років) недостатньо, але є докази того, що ризик суїциду зберігається у перші 4 тиж лікування атиповими антипсихотичними препаратами, у тому числі арипіпразолом.
Серцево-судинні розлади. Арипіпразол необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (з наявністю в анамнезі перенесеного інфаркту міокарда чи ішемічної хвороби серця або із серцевою недостатністю і порушеннями провідності), цереброваскулярними захворюваннями і станами, що призводять до артеріальної гіпотензії (зневоднення, гіповолемія і лікування антигіпертензивними препаратами) чи АГ, включаючи загострення або злоякісну гіпертензію. При застосуванні нейролептиків повідомлялося про випадки венозної тромбоемболії. Перед застосуванням та під час застосування нейролептиків необхідно визначити можливі фактори виникнення венозної тромбоемболії та вжити відповідних запобіжних заходів.
Порушення провідності. У ході досліджень арипіпразолу відмічалися випадки подовження інтервалу Q–T. Арипіпразол, як і інші нейролептики, необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з наявністю в анамнезі подовження інтервалу Q–T.
Пізня дискінезія. Ризик розвитку пізньої дискінезії підвищується зі збільшенням тривалості терапії нейролептиками, тому з появою симптомів пізньої дискінезії при застосуванні арипіпразолу слід знизити його дозу або відмінити терапію. Ці симптоми можуть тимчасово посилитися після відміни терапії або навіть з’явитися після припинення застосування.
Інші екстрапірамідні симптоми. У педіатричних клінічних випробуваннях арипіпразолу спостерігалися акатизія і паркінсонізм. Якщо з’являються симптоми інших екстрапірамідних симптомів, слід розглянути необхідність зниження дози арипіпразолу і клінічного контролю.
Злоякісний нейролептичний синдром. При лікуванні нейролептиками, у тому числі арипіпразолом, описаний загрозливий для життя симптомокомплекс, відомий під назвою злоякісний нейролептичний синдром. Цей синдром проявляється гіперпірексією, м’язовою ригідністю, порушеннями психіки і нестабільністю вегетативної нервової системи (нерегулярний пульс та АТ, тахікардія, підвищене потовиділення та аритмії серця). Крім того, іноді відзначається підвищення активності КФК, міоглобінурія (рабдоміоліз) і гостра ниркова недостатність. У разі виникнення симптомів злоякісного нейролептичного синдрому або гарячки нез’ясованої етіології всі нейролептики, у тому числі арипіпразол, слід відмінити.
Судоми. У дослідженнях арипіпразолу нечасто повідомлялося про випадки судом. Таким чином, арипіпразол слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з наявністю судом в анамнезі чи при станах, пов’язаних з виникненням судом.
Пацієнти літнього віку з психозами при деменції. Підвищення ризику летального наслідку. У дослідженнях арипіпразолу у пацієнтів літнього віку з хворобою Альцгеймера (середній вік 82 роки, від 56 до 99 років) відмічався підвищений ризик летального наслідку. Рівень летальності при прийомі арипіпразолу становив 3,5% порівняно з 1,7% при прийомі плацебо. Хоча причини летального наслідку були різними, у більшості випадків це були серцево-судинні захворювання (наприклад серцева недостатність, раптова серцева смерть) або інфекції (наприклад пневмонія).
Церебросудинні побічні реакції. Повідомлялося про серцево-судинні побічні реакції (наприклад інсульт, транзиторні ішемічні атаки), у тому числі з летальним наслідком (середній вік 84 роки, від 78 до 88 років). Загалом в 1,3% пацієнтів, які отримували арипіпразол, спостерігалися серцево-судинні побічні реакції порівняно з 0,6% пацієнтів, які отримували плацебо.
Ця відмінність не є статистично значущою. Крім того, у ході досліджень із застосуванням фіксованої дози відмічався зв’язок з прийомом арипіпразолу та виникненням цереброваскулярних побічних реакцій.
Арипіпразол не показаний для лікування психозів при деменції.
Гіперглікемія і цукровий діабет. Гіперглікемія, у деяких випадках виражена і пов’язана з кетоацидозом, що може призвести до гіперосмолярної коми і навіть до летального наслідку, була відзначена у пацієнтів, які приймали атипові нейролептики, включаючи арипіпразол. Хоча зв’язок між прийомом атипових нейролептиків та порушеннями гіперглікемічного типу залишається нез’ясованим, хворим, у яких виявлено цукровий діабет, слід регулярно визначати рівень глюкози у крові при прийомі атипових нейролептиків. У пацієнтів, у яких наявні фактори ризику виникнення цукрового діабету (ожиріння, наявність цукрового діабету в сімейному анамнезі), при прийомі атипових нейролептиків слід визначати рівень глюкози в крові на початку курсу і періодично у процесі прийому препарату. Для будь-яких пацієнтів, які приймають атипові нейролептики, необхідне постійне спостереження за розвитком симптомів гіперглікемії, включаючи посилену спрагу, прискорене сечовипускання, поліфагію, слабкість.
Гіперчутливість. Як і при застосуванні інших лікарських засобів, можливі реакції гіперчутливості/алергічні реакції (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Збільшення маси тіла. У пацієнтів із шизофренією чи маніакальними епізодами біполярного розладу часто відзначається збільшення маси тіла внаслідок супутньої патології, застосування інших нейролептиків, що спричиняють збільшення маси тіла, способу життя, який може призвести до тяжких ускладнень.
У ході досліджень у пацієнтів, які приймали арипіпразол, відзначалося збільшення маси тіла. У цих пацієнтів були значні фактори ризику, такі як наявність в анамнезі цукрового діабету, захворювань щитовидної залози чи аденоми гіпофіза. При значному збільшенні маси тіла необхідно вирішити питання щодо зниження дози.
Дисфагія. При застосуванні нейролептиків, включаючи арипіпразол, можливі порушення моторики стравоходу та аспірація. Арипіпразол, як і інші нейролептики, необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з підвищеним ризиком аспіраційної пневмонії.
Патологічна ігроманія. У ході досліджень у пацієнтів, які приймали арипіпразол, відзначалися випадки патологічної ігроманії, незалежно від того, чи в них були раніше випадки ігроманії. Пацієнти з наявністю в анамнезі патологічної ігроманії мають підвищений ризик виникнення патологічної ігроманії, тому за ними необхідно ретельно спостерігати (див. ПОБІЧНА ДІЯ).
Пацієнти із супутнім синдромом дефіциту уваги та гіперактивності. Незважаючи на високу частоту супутнього синдрому дефіциту уваги і гіперактивності при біполярних розладах, дані з безпеки одночасного застосування арипіпразолу та стимуляторів обмежені, тому слід з обережністю застосовувати препарат Фрейм.
Лактоза
Слід брати до уваги, що препарат Фрейм містить лактозу:
Фрейм 5 мг (1 таблетка) містить 47,53 мг лактози моногідрату;
Фрейм 10 мг (1 таблетка) містить 95,05 мг лактози моногідрату;
Фрейм 15 мг (1 таблетка) містить 142,58 мг лактози моногідрату;
Фрейм 30 мг (1 таблетка) містить 285,15 мг лактози моногідрату.
Тому в пацієнтів з рідкісною спадковою галактоземією, дефіцитом лактази, глюкозо-галактозною мальабсорбцією застосовувати цей лікарський засіб не слід.
Препарат містить аспартам, що є похідним фенілаланіну і є небезпечним для хворих з фенілкетонурією.
Застосування у період вагітності або годування грудьми. Адекватних і добре контрольованих досліджень щодо застосування арипіпразолу у вагітних не проводили. Повідомлялося про вроджені аномалії, проте причинно-наслідковий зв’язок не оцінювався. Пацієнткам при застосуванні арипіпразолу слід порадитися з лікарем у разі настання вагітності або планування вагітності. Через недостатність даних з безпеки у період вагітності препарат можна призначати тільки тоді, коли очікувана користь для вагітної перевищує потенційний ризик для плода. У разі прийому нейролептиків, включаючи арипіпразол, протягом ІІІ триместру вагітності існує ризик виникнення побічних реакцій у новонароджених, включаючи екстрапірамідні розлади та/або симптоми відміни різної тяжкості та тривалості. Повідомлялося про ажитацію, АГ або гіпотензію, тремор, сонливість, респіраторний дистрес чи розлади при годуванні грудьми. Тому за новонародженими необхідно ретельно спостерігати.
Годування грудьми. Арипіпразол проникає в грудне молоко. У разі необхідності застосування арипіпразолу слід припинити годування грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Як і при застосуванні інших нейролептиків, пацієнтів необхідно попередити про вплив на здатність керувати транспортними засобами або іншими механізмами (див. ПОБІЧНА ДІЯ). У деяких пацієнтів з біполярними розладами I типу відмічають підвищений ризик розвитку сонливості та слабкості.

арипіпразол може посилювати дію деяких антигіпертензивних лікарських засобів внаслідок блокади α₁-адренорецепторів.
З огляду на суттєвий вплив арипіпразолу на ЦНС, слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні арипіпразолу з алкоголем та іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС.
Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні арипіпразолу з лікарськими засобами, що подовжують інтервал Q–T та змінюють рівень електролітів.
Вплив лікарських засобів на арипіпразол. Не виявлено значного впливу блокатора H₂-рецепторів фамотидину, що спричиняє значне пригнічення секреції соляної кислоти у шлунку, на фармакокінетику арипіпразолу.
Відомі різні шляхи метаболізму арипіпразолу, у тому числі за участю ферментів CYP 2D6 і CYP 3A4, але не ферментів CYP 1A. Таким чином, для курців не потрібно змінювати дозу.
Хінідин та інші інгібітори CYP 2D6. Потужні інгібітори CYP 2D6 (хінідин) підвищують AUC арипіпразолу на 107%, у той час як C_max залишається незмінною.
AUC та C_max дегідроарипіпразолу, активного метаболіту, знижуються на 32 та 47% відповідно. Дозу арипіпразолу необхідно знизити наполовину при одночасному застосуванні з хінідином. Інші інгібітори CYP 2D6, такі як флуоксетин та пароксетин, можуть чинити подібну дію, тому може виникнути необхідність у зниженні дози препарату.
Кетоконазол та інші інгібітори CYP 3A4. У ході досліджень виявлено, що потужні інгібітори CYP 3A4 (кетоконазол) підвищували AUC та C_max арипіпразолу на 63 та 37% відповідно. AUC та C_max дегідроарипіпразолу підвищувалися на 77 та 43% відповідно. Одночасне застосування потужних інгібіторів CYP 3A4 може призводити до підвищення концентрації у крові арипіпразолу. При одночасному застосуванні кетоконазолу або інших потужних інгібіторів CYP 3A4 слід зважити потенційну користь та можливі ризики для пацієнта. При одночасному застосуванні кетоконазолу дозу арипіпразолу необхідно знизити приблизно наполовину. При застосуванні інших потужних інгібіторів CYP 3A4, таких як ітраконазол або інгібітори ВІЛ-протеази, можливе виникнення подібних ефектів, відповідно, необхідне аналогічне зниження дози. Після припинення застосування інгібіторів CYP 2D6 чи CYP 3A4 дозу арипіпразолу необхідно підвищити до початкового рівня. При одночасному застосуванні слабких інгібіторів CYP 3A4 (таких як дилтіазем, есциталопрам) чи CYP 2D6 можливе помірне підвищення концентрації арипіпразолу.
Карбамазепін та інші індуктори CYP 3A4 . Прийом 30 мг арипіпразолу разом з карбамазепіном, потужним індуктором CYP 3A4, супроводжувався зниженням на 68 і 73% C_max і AUC арипіпразолу відповідно і зниженням на 69 і 71% C_max і AUC його активного метаболіту дегідроарипіпразолу відповідно. Дозу арипіпразолу необхідно підвищити у 2 рази при одночасному застосуванні з карбамазепіном. Можлива аналогічна дія при застосуванні з іншими потужними індукторами CYP 3A4 (такими як рифампіцин, рифабутин, фенітоїн, фенобарбітал, примідон, ефавіренц, невірапін, звіробій). Після припинення застосування потужних індукторів CYP 3A дозу арипіпразолу необхідно знизити до рекомендованої.
Вальпроат та літій. При одночасному прийомі вальпроату або літію та арипіпразолу не відзначалося клінічно значущого впливу на концентрацію арипіпразолу.
Серотоніновий синдром. У пацієнтів, які приймають арипіпразол, повідомлялося про серотоніновий синдром. Можливі прояви даного синдрому, особливо при одночасному прийомі серотонінергічних лікарських засобів, таких як інгібітори зворотного захоплення серотоніну/інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, або лікарських засобів, що підвищують концентрацію арипіпразолу.
Вплив арипіпразолу на інші лікарські засоби. При прийомі арипіпразолу у дозі 10–30 мг/добу відсутній вплив на метаболізм субстратів CYP 2D6 (відношення декстрометорфан/3-метоксиморфін), CYP 2C9 (варфарин), CYP 2C19 (омепразол) та CYP 3A4 (декстрометорфан). Крім того, арипіпразол і його основний метаболіт дегідроарипіпразол не змінюють метаболізм за участю ферменту CYP 1A2 in vitro. Малоймовірний клінічно значущий вплив арипіпразолу на лікарські засоби, що метаболізуються за участю цих ферментів. Таким чином, арипіпразол не спричиняє клінічно значущих взаємодій, опосередкованих дією даних ферментів. При застосуванні арипіпразолу одночасно з вальпроатом, літієм чи ламотриджином відсутні клінічно значущі зміни концентрацій вальпроату, літію або ламотриджину.

були повідомлення про випадкове або навмисне передозування арипіпразолу при одноразовому прийомі до 1260 мг, що не супроводжувалося летальним наслідком. Медично важливі симптоми включали в’ялість, підвищення АТ, сонливість, тахікардію, нудоту, блювання та діарею. Крім того, описані випадки передозування арипіпразолу у дітей (прийом до 195 мг), що не супроводжувалися летальним наслідком. До потенційно небезпечних симптомів передозування належать сонливість, минуща втрата свідомості та екстрапірамідні розлади.
Лікування: при передозуванні потрібна підтримувальна терапія, забезпечення адекватної прохідності дихальних шляхів, оксигенація, ефективна вентиляція легень і симптоматичне лікування. Негайно слід розпочати моніторинг показників роботи серця з реєстрацією ЕКГ для виявлення аритмій. Після підтвердженого або передбачуваного передозування арипіпразолу необхідне ретельне медичне спостереження до зникнення всіх симптомів.
Активоване вугілля (50 г), введене через 1 год після прийому арипіпразолу, зменшує AUC і рівень C_max у крові арипіпразолу на 51 і 41% відповідно, тому рекомендується його застосування при передозуванні.
Хоча достовірних даних про застосування гемодіалізу при передозуванні арипіпразолу немає, сприятливий ефект від цього методу малоймовірний, тому що арипіпразол не виводиться нирками у незміненому вигляді і значною мірою зв’язується з білками плазми крові.

не потрібні спеціальні умови зберігання.