Бензилпеніцилін (Benzylpenicillin)
Бензилпеніцилін - 1000000 ОД
фармакодинаміка. Препарат є водорозчинним бензилпеніциліном, який чинить бактерицидну дію на чутливі мікроорганізми шляхом пригнічення біосинтезу клітинної стінки. Спектр дії бензилпеніциліну поширюється на стрептококи груп А, В, С, G, H, L та М, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus viridans, ентерококи, пеніциліназонепродукуючі штами стафілококів, а також Neisseriae, коринебактерії, Bacillus anthracis, актиноміцети, Pasteurella multocida, різновиди спірохет, наприклад Leptospira, Treponema, Borrelia та інші спірохети, а також численні мікроорганізми (пептококи, пептострептококи, фузобактерії, клостридії). У високих концентраціях препарат також активний щодо інших грамнегативних мікроорганізмів, наприклад Escherichia coli, Proteus mirabilis, сальмонел, шигел, Enterobacter aerogenes та Alcaligenes faecalis. При інфекціях, спричинених стафілококами, ентерококами, Е. coli або Е. aerogenes, рекомендується проводити бактеріологічні дослідження, включаючи тести на чутливість. Продукування пеніцилінази (наприклад стафілококами) спричиняє резистентність.
Фармакокінетика. Після застосування пеніциліну у високих дозах терапевтичні концентрації досягаються також у тяжкодоступних тканинах, таких як клапани серця, кістки та ліквор. Cmax у плазмі крові 150–200 МО/мл досягається через 15–30 хв після в/м введення 10 млн MO препарату. Після короткочасних інфузій (30 хв) рівні можуть досягати максимуму до 500 МО/мл. Зв’язування з білками плазми крові становить близько 55% загальної дози. Більша частина введеної дози (50–80%) виділяється нирками у незміненому вигляді (85–95%). Виведення активної речовини з жовчю обмежується незначною частиною дози (близько 5%).
Оскільки функції нирок та печінки у недоношених дітей та немовлят ще нерозвинуті, Т½ із плазми крові становить близько 3 год. Тому інтервал між прийомом доз має бути не менше 8–12 год (залежно від ступеня зрілості органа). Виведення може також бути уповільнене у пацієнтів літнього віку.
Для збільшення інтервалу між введенням препарат можна комбінувати з препаратами пеніцилінів, що утворюють депо.
інфекційні захворювання, спричинені пеніцилінчутливими мікроорганізмами: сепсис, ранові інфекції та інфекції шкіри, дифтерія (як додаток до антитоксину), пневмонія, емпієма, еризипелоїд, перикардит, бактеріальний ендокардит, медіастеніт, перитоніт, менінгіт, абсцеси головного мозку, артрит, остеомієліт; інфекції статевих шляхів, спричинені фузобактеріями; а також при специфічних інфекціях: сибірська виразка; інфекції, спричинені клостридіями, включаючи правець, лістеріоз, пастерельоз; лихоманка, спричинена укусами щурів; фузоспірохетоз, актиномікоз; лікування ускладнень, спричинених гонореєю та сифілісом; бореліоз Лайма після першої стадії захворювання.
препарат вводити в/м, п/ш, в/в (струминно або краплинно), інтратекально, у порожнини організму. Найпоширеніший в/м шлях введення.
В/в: при інфекціях середньої тяжкості разова доза препарату для дорослих становить зазвичай 250 000–500 000 ОД, добова — 1–2 млн ОД, при тяжких інфекціях вводити до 10–20 млн ОД/добу, при газовій гангрені — до 40–60 млн ОД. Зазвичай добова доза для дітей віком до 1 року становить 50 000–100 000 ОД/кг маси тіла, віком від 1 року — 50 000 ОД/кг маси тіла, при необхідності добову дозу можна підвищити до 200 000–300 000 ОД/кг маси тіла, за життєвими показаннями — до 500 000 ОД/кг маси тіла. Кратність введення препарату — 4–6 разів на добу. Р-н Бензилпеніциліну готувати безпосередньо перед його застосуванням. Для в/в струминного введення разову дозу (1–2 млн ОД) препарату розчинити у 5–10 мл стерильної води для ін’єкцій або у 0,9% р-ну натрію хлориду і вводити повільно протягом 3–5 хв. Для в/в краплинного введення 2–5 млн ОД антибіотика розчиняти у 100–200 мл 0,9% р-ну натрію хлориду або 5% р-ну глюкози і вводити зі швидкістю 60–80 крапель за 1 хв.
В/в препарат вводити 1–2 рази на добу, поєднуючи з в/м введеннями.
В/м: при інфекціях середньої тяжкості разова доза препарату для дорослих становить зазвичай 250 000–500 000 ОД, добова — 1–2 млн ОД, при тяжких інфекціях вводити до 10–20 млн ОД/добу, при газовій гангрені — до 40–60 млн ОД. Зазвичай добова доза для дітей віком до 1 року становить 50 000–100 000 ОД/кг маси тіла, віком від 1 року — 50 000 ОД/кг маси тіла, при необхідності добову дозу можна підвищити до 200 000–300 000 ОД/кг, за життєвими показаннями — до 500 000 ОД/кг маси тіла. Кратність введення препарату — 4–6 разів на добу. Для в/м введення додавати до вмісту флакона 1–3 мл стерильної води для ін’єкцій або 0,9% р-ну натрію хлориду, або 0,5% р-ну прокаїну. Р-н, що утворився, вводити глибоко у м’яз у верхній зовнішній квадрант сідниці.
П/ш: Бензилпеніцилін застосувати для обколювання інфільтратів у концентрації 100 000–200 000 ОД у 1 мл 0,25–0,5% р-ну прокаїну. У порожнини (черевну, плевральну) р-н Бензилпеніциліну дорослим вводити у концентрації 10 000–20 000 ОД в 1 мл, дітям — 2000–5000 ОД у 1 мл. Розчиняти у стерильній воді для ін’єкцій або 0,9% р-ні натрію хлориду. Тривалість лікування — 5–7 днів з наступним переходом на в/м введення.
Інтратекально: препарат вводити при гнійних захворюваннях головного, спинного мозку, мозкових оболонок. Дорослим призначати у дозі 5000–10 000 ОД, дітям віком від 1 року — 2000–5000 ОД, вводити повільно — 1 мл/хв 1 раз на добу. Препарат розводити у стерильній воді для ін’єкцій або у 0,9% р-ні натрію хлориду із розрахунку 1000 ОД у 1 мл. Перед ін’єкцією зі спинномозкового каналу видалити 5–10 мл СМР і додати її до р-ну антибіотика у рівній пропорції. Ін’єкції повторювати протягом 2–3 днів, після чого переходити на в/м введення.
Лікування хворих на сифіліс, гонорею проводити за спеціально розробленими схемами. Залежно від форми та тяжкості захворювання, Бензилпеніцилін застосовувати від 7–10 днів до 2 міс і більше (сепсис, септичний ендокардит).
Діти. Застосовувати у дітей від народження. З особливою обережністю слід застосовувати препарат у дітей віком до 2 років.
гіперчутливість до бензилпеніциліну або інших β-лактамних антибіотиків (пеніцилінів, цефалоспоринів, карбапенемів). Новонародженим, матері яких мають підвищену чутливість до антибіотиків групи пеніцилінів. Епілепсія (при інтралюмбальному введенні). Тяжкі алергічні реакції або БА чи кропив’янка, сінна лихоманка в анамнезі.
з боку системи крові та лімфатичної системи: еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія. А також можливі гемолітична анемія, порушення згортання крові та позитивний результат при проведенні тесту Кумбса.
З боку імунної системи: алергічні реакції, включаючи кропив’янку, мультиформну еритему, ексфоліативний дерматит, контактний дерматит, ангіоневротичний набряк, лихоманку, біль у суглобах, анафілактичні або анафілактоїдні реакції (БА, тромбоцитопенічна пурпура, симптоми з боку ШКТ).
З боку нервової системи: при інфузії високої дози (дорослим понад 20 млн МО) особливо високий ризик виникнення судом у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок, епілепсією, менінгітом, набряком головного мозку або при використанні апарату для екстракорпорального кровообігу; нейротоксичні реакції, включаючи гіперрефлексію, міоклонічні посмикування; кома, симптоми менінгізму, парестезії.
Порушення метаболізму та розлади харчування: порушення балансу електролітів, яке можливе при швидкому введенні дози понад 10 млн МО, підвищення рівня азоту у сироватці крові.
З боку травного тракту: стоматит, глосит, забарвлення язика у чорний колір, нудота, блювання, діарея.
З боку гепатобіліарної системи: гепатит, застій жовчі.
З боку нирок та сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, нефропатія (при в/в введенні дози понад 10 млн МО), альбумінурія, циліндрурія та гематурія. Олігурія або анурія, як правило, минають через 48 год після відміни терапії. Діурез може бути відновлений після застосування 10% р-ну маніту.
Інші: реакції у місці введення; при в/в введенні можливий розвиток флебіту або тромбофлебіту; тяжкі місцеві реакції при в/м введенні немовлятам; тривале застосування антибіотиків може призвести до розвитку вторинних суперінфекцій, спричинених резистентними мікроорганізмами; кандидоз; при лікуванні сифілісу або інших інфекційних захворювань, збудником яких є спірохети, процес лізису бактерій може спричинити реакцію Яриша — Герксгеймера, для якої характерні наступні симптоми: підвищення температури тіла, озноб, міалгія, головний біль, загострення шкірних симптомів, тахікардія, вазодилатація зі змінами АТ; реакції гіперчутливості (свербіж, ларингоспазм, бронхоспазм, артеріальна гіпотензія, васкулярний колапс); сироваткова хвороба (включаючи такі прояви, як лихоманка, слабкість, артралгія, біль в животі, висип (усіх типів)); високі дози препарату можуть призвести до розвитку застійної серцевої недостатності.
перед початком лікування необхідно зробити попередній тест на можливість виникнення реакції гіперчутливості на пеніциліни і цефалоспорини. У хворих із відомою гіперчутливістю до цефалоспоринів слід брати до уваги можливість перехресної алергії.
Тяжкі та іноді летальні випадки гіперчутливості (анафілактична реакція) відмічали у хворих, які перебували на пеніциліновій терапії. Такі реакції виникають частіше у пацієнтів із відомими тяжкими алергічними реакціями в анамнезі. Лікування препаратом необхідно припинити та замінити іншим відповідним лікуванням. Може бути необхідним усунення симптомів анафілактичної реакції, наприклад негайне введення адреналіну, стероїдів (в/в) та невідкладна терапія дихальної недостатності.
3 особливою обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів із сінною лихоманкою, кропив’янкою та іншими алергічними захворюваннями.
Пеніцилін не рекомендується застосовувати для лікування хворих із гострим лімфолейкозом або інфекційним мононуклеозом через підвищений ризик еритематозного висипу на шкірі. Слід мати на увазі, що у хворих на цукровий діабет може бути знижене всмоктування діючої речовини із внутрішньом’язових депо.
Пацієнтам, які застосовують препарат у високих дозах більше 5 днів, слід контролювати електролітний баланс, формулу крові та ниркову функцію.
При тяжких розладах функції нирок високі дози пеніциліну можуть спричинити церебральні порушення, судоми, кому.
Слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату у немовлят, пацієнтів із тяжкою кардіопатією, гіповолемією, епілепсією, порушеннями функції нирок або печінки.
При в/в введенні препарату у високих дозах (понад 10 млн МО/добу) місця введення слід змінювати кожні 2 дні, щоб запобігти розвитку суперінфекції та тромбофлебіту.
При в/м введенні препарату немовлятам можливий розвиток серйозних місцевих реакцій, тому перевагу слід надавати в/в введенню.
Тривале застосування препарату може призводити до розвитку колонізації стійких мікроорганізмів або дріжджів. Можливе виникнення суперінфекції, що потребує ретельного нагляду за станом таких пацієнтів.
При виникненні тяжкої діареї, характерної для псевдомембранозного коліту (у більшості випадків спричиненого Clostridium difficile), рекомендується припинити застосування препарату і вжити відповідних заходів. Застосування засобів, що пригнічують перистальтику, протипоказане. При лікуванні венеричних захворювань з підозрою на сифіліс перед початком терапії та протягом 4 міс після її завершення необхідно провести серологічні дослідження.
Для пригнічення або полегшення реакції Яриша — Герксгеймера при першому застосуванні препарату вводити 50 мг преднізолону або його еквівалент. У хворих на сифіліс у стадії, що виявляється ураженням серцево-судинної системи, кровоносних судин та мозкових оболонок, реакції Яриша — Герксгеймера можна запобігти шляхом застосування преднізолону по 50 мг/добу або еквівалентного стероїду протягом 1–2 тиж.
Свіжоприготовлені р-ни для ін’єкцій або інфузій необхідно використати негайно. Навіть при зберіганні у холодильнику водні р-ни натрієвої солі бензилпеніциліну розпадаються до утворення продуктів розпаду та метаболітів.
Застосування у період вагітності та годування грудьми. Бензилпеніцилін проникає через плацентарний бар’єр і його концентрація у плазмі крові плода через 1–2 год після введення відповідає концентрації у сироватці крові матері. Наявні дані щодо застосування препарату у період вагітності свідчать про відсутність небажаного впливу на плід/новонародженого. Застосування препарату у період вагітності можливе лише після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик.
Бензилпеніцилін проникає у незначній кількості у грудне молоко, тому не можна виключити ризик розвитку гіперчутливості у дитини. Застосування препарату у період годування грудьми можливе тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для дитини.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами. Негативного впливу на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами не виявлено.
пеніцилінові препарати, які мають бактерицидну дію, не слід застосовувати у поєднанні з бактеріостатичними антибіотиками. Комбінація з іншими антибіотиками доцільна лише тоді, коли можна очікувати на синергічний або будь-який додатковий ефект. Окремі компоненти терапевтичної комбінації слід призначати у повній дозі (дозу більш токсичного компонента можна знизити, якщо показана синергічна дія).
До бактерицидних антибіотиків, які застосовують у комбінації з препаратом, належать ізоксазолілпеніциліни, наприклад флуклоксацилін та інші β-лактамні антибіотики вузького спектра дії, амінопеніциліни, аміноглікозиди. Їх слід вводити шляхом повільної в/в ін’єкції до введення бензилпеніциліну. Якщо можливо, аміноглікозиди слід вводити в/м окремо. Слід мати на увазі можливість конкурентного інгібування процесу виведення з організму при одночасному застосуванні бензилпеніциліну з протизапальними, протиревматичними і жарознижувальними засобами (індометацином, фенілбутазоном, саліцилатами у високих дозах). Ацетилсаліцилова кислота, пробенецид, тіазидні діуретики, фуросемід, етакринова кислота збільшують Т½ бензилпеніциліну, підвищуючи його концентрацію у плазмі крові, внаслідок чого зростає ризик розвитку його токсичної дії шляхом впливу на канальцеву секрецію нирок. Алопуринол підвищує ризик розвитку алергічних реакцій (шкірний висип). Застосування бензилпеніциліну може в окремих випадках стати причиною зниження ефективності пероральних контрацептивів.
Уникати одночасного застосування з хлорамфеніколом, еритроміцином, тетрацикліном, сульфаніламідами.
При одночасному застосуванні з метотрексатом знижується екскреція останнього та підвищується ризик його токсичності.
Несумісність. Для запобігання небажаним хімічним реакціям не слід змішувати в одній ємності два препарати для ін’єкції або інфузії, а також застосовувати р-ни, які містять глюкозу.
Препарат несумісний з іонами металів, особливо міді, ртуті, цинку та цинкових сполук, які можуть входити до складу гумових пробок інфузійних флаконів. Речовини з окиснювальними та відновними властивостями, спирт, гліцерин, макроголи та інші гідроксильні сполуки можуть також інактивувати його. У слабколужних розчинах препарат швидко інактивується цистеїном та іншими амінотіоловими сполуками. Симпатоміметичні аміни також несумісні з бензилпеніциліном.
Препарат не слід застосовувати у р-ні глюкози.
Не змішувати з іншими ін’єкційними р-нами, які містять циметидин, цитарабін, хлорпромазин, допамін, гепарин, гідроксизин, лактат, лінкоміцин, метарамінол, натрію гідрокарбонат, окситетрациклін, пентобарбітал, тетрациклін, тіопентал натрію, ванкоміцин. Бензилпеніцилін несумісний у р-ні з комплексом вітамінів групи В та аскорбіновою кислотою.
симптоми передозування значною мірою відповідають характеру побічних ефектів. Можливі шлунково-кишкові розлади та порушення водно-електролітного балансу.
Лікування: специфічний антидот відсутній. Лікування включає гемодіаліз, промивання шлунка та симптоматичну терапію; особливу увагу слід приділяти водно-електролітному балансу.
при температурі не вище 25 °С.