Дуодарт (Duodart) (264261) - інструкція із застосування ATC-класифікація

Допоміжні речовини: монодигліцериди кислоти каприлової, бутилгідрокситолуол (Е321), желатин, гліцерин, титану діоксид (Е171), заліза оксид жовтий (Е172), тригліцериди середнього ланцюга та лецитин; целюлоза мікрокристалічна, метакрилатного сополімеру дисперсія, тальк, триетилцитрат;
оболонка твердої капсули: карагінан (Е407), калію хлорид, титану діоксид (Е171), FD&C Yellow 6 (E110), гіпромелоза, віск карнаубський, крохмаль кукурудзяний, заліза оксид червоний (Е172), SW-9008 Black Ink (шелак, пропіленгліколь, заліза оксид чорний (Е172), калію гідроксид).

Дутастерид - 0,5 мг

Тамсулозіну гідрохлорид - 0,4 мг

фармакодинаміка. Дуодарт — комбінація двох лікарських засобів: дутастериду, подвійного інгібітора 5α-редуктази, і тамсулозину гідрохлориду, антагоніста адренорецепторів α_1а і α_1d. Ці лікарські засоби мають взаємодоповнювальний механізм дії, завдяки якому відбувається швидке послаблення сечовиділення, знижується ризик гострої затримки сечі (ГЗС) та зменшується імовірність необхідності проведення хірургічної операції з приводу доброякісної гіперплазії передміхурової залози.
Не очікується, що фармакодинамічні ефекти фіксованої дозованої комбінації дутастериду та тамсулозину відрізнятимуться від тих, що отримані при одночасному застосуванні дутастериду і тамсулозину як окремих компонентів.
Дутастерид. Дутастерид пригнічує активність як 1-го, так і 2-го типу ізоферментів 5α-редуктази, які відповідають за перетворення тестостерону на дигідротестостерон (ДГТ). ДГТ є андрогеном, який перш за все відповідає за ріст передміхурової залози і розвиток доброякісної гіперплазії передміхурової залози. Тамсулозин пригнічує активність адренорецепторів α_1а і α_1d у стромальних гладких м’язах передміхурової залози і шийці сечового міхура. Приблизно 75% рецепторів α₁ у передміхуровій залозі є рецепторами підтипу α_1а.
Тамсулозин. Тамсулозин підвищує максимальну швидкість току сечі за рахунок зниження тонусу гладких м’язів уретри і передміхурової залози, що усуває обструкцію. Препарат також зменшує вираженість симптомів подразнення та обструкції, в розвитку яких істотну роль відіграє нетримання сечі та скорочення гладких м’язів нижніх відділів сечовивідних шляхів. Цей ефект досягається під час довготривалої терапії. Необхідність оперативного втручання або катетеризації значно знижується.
Антагоністи α₁-адренорецепторів можуть знижувати АТ шляхом зниження загального периферичного опору. Під час дослідження впливу тамсулозину не спостерігалося клінічно значущого зниження АТ.
Фармакокінетика. Між введенням комбінації дутастерид + тамсулозин і одночасним введенням доз дутастериду і тамсулозину в капсулах окремо продемонстрована біоеквівалентність.
Дослідження біоеквівалентності одноразових доз проведено як натще, так і після прийому їжі. Порівняно зі станом натще у разі застосування після прийому їжі спостерігалося 30% зниження C_max тамсулозину у складі комбінації дутастерид + тамсулозин. Їжа не впливала на AUC тамсулозину.
Всмоктування
Дутастерид. Після перорального введення одноразової дози 0,5 мг дутастериду час до досягнення його C_max в плазмі крові становив 1–3 год. Абсолютна біодоступність становила приблизно 60%. Прийом їжі не впливав на біодоступність дутастериду.
Тамсулозин. Тамсулозин всмоктується у кишечнику і майже повністю біодоступний. Як швидкість, так і ступінь всмоктування тамсулозину знижуються, якщо його приймають протягом 30 хв після їди. Рівномірність поглинання забезпечується прийомом Дуодарту в один і той же час доби після прийому однотипної їжі. Концентрація тамсулозину в плазмі крові є пропорційною дозі.
Після прийому одноразової дози тамсулозину після їди C_max в плазмі крові досягається приблизно через 6 год. Рівноважна концентрація досягається на 5-й день багаторазового введення. Середня рівноважна концентрація (C_max) у пацієнтів є приблизно на ⅔ вищою за концентрацію після одноразового введення тамсулозину. Хоча це явище спостерігалося у пацієнтів літнього віку, того ж самого результату можна очікувати і у молодших пацієнтів.
Розподіл
Дутастерид. Дутастерид має великий V_d (300–500 л) і високу зв’язуваність з білками плазми крові (>99,5%). Після щоденного введення доз концентрація дутастериду в плазмі крові досягає 65% C_ss через 1 міс і приблизно 90% — через 3 міс.
C_ss, яка становить приблизно 40 нг/мл, досягається через 6 міс введення дози 0,5 мг/добу. Середнє значення надходження дутастериду з плазми крові у сім’яну рідину становить 11,5%.
Тамсулозин. У чоловіків тамсулозин зв’язується з білками плазми крові приблизно на 99%. V_d є невеликим (приблизно 0,21 л/кг).
Метаболізм
Дутастерид. Дутастерид активно метаболізується in vivo. В умовах in vitro дутастерид метаболізується цитохромом P450 3A4 і 3A5, утворюючи три моногідроксильованих метаболіти і один дигідрокcильований метаболіт.
Після перорального введення дутастериду в дозі 0,5 мг/добу до досягнення C_ss 1,0–15,4% (середнє значення — 5,4%) введеної дози дутастериду виділяється у кал у незміненому вигляді. Решта виділяється у кал у вигляді 4 основних метаболітів, що містять 39; 21; 7 і 7% кожної з речовин, пов’язаних із лікарським засобом, і 6 другорядних метаболітів (<5% кожен). У сечі людини виявлено лише незначні кількості незміненого дутастериду (<0,1% дози).
Тамсулозин. Енантіомерна біоконверсія з тамсулозину гідрохлориду (R(–) ізомер) у S(+) ізомер у людини не відбувається. Тамсулозину гідрохлорид активно метаболізується ферментами цитохрому P450 у печінці, і <10% дози виділяється у сечу в незміненому вигляді. Але фармакокінетичний профіль метаболітів у людини не встановлений. Результати досліджень in vitro свідчать про те, що до метаболізму тамсулозину залучаються ферменти CYP 3A4 і CYP 2D6, а також незначною є участь інших ізоферментів CYP.
Пригнічення активності ферментів, які беруть участь у печінковому метаболізмі, може призвести до посиленої дії тамсулозину. Перед виведенням із сечею метаболіти тамсулозину гідрохлориду піддаються широкому зв’язуванню з глюкуронідом або сульфатом.
Виведення
Дутастерид. Виведення дутастериду залежить від дози, і цей процес слід описувати як такий, що відбувається двома паралельними шляхами: один є насичуваним при клінічно значущих концентраціях, а другий — ненасичуваним. При низьких концентраціях у плазмі крові (<3 нг/мл) дутастерид швидко виводиться як залежним від концентрації, так і незалежним від концентрації шляхом. При застосуванні одноразових доз ≤5 мг виявлено ознаки швидкого кліренсу і встановлено Т_½, який триває від 3 до 9 днів.
При терапевтичних концентраціях після повторного введення дози 0,5 мг/добу домінує повільніший, лінійний шлях виведення, а Т_½ становить приблизно 3–5 тиж.
Тамсулозин. Тамсулозин і його метаболіти виводяться переважно з сечею, в якій приблизно 9% дози наявні у вигляді незміненої активної речовини.
Після в/в або перорального введення в лікарській формі з негайним вивільненням Т_½ тамсулозину, що міститься у плазмі крові, коливається в діапазоні від 5 до 7 год. Через фармакокінетику, регульовану швидкістю поглинання, у разі з тамсулозином у капсулах з модифікованим вивільненням, справжній Т_½ тамсулозину, прийнятого після їди, становить приблизно 10 год, а в C_ss у пацієнтів — приблизно 13 год.
Пацієнти літнього віку
Дутастерид. Фармакокінетика дутастериду оцінювалася у 36 здорових чоловіків віком від 24 до 87 років після введення одноразової дози 5 мг. Значної залежності впливу дутастериду від віку пацієнта не спостерігалося, але Т_½ був коротшим у чоловіків віком до 50 років. Статистичних відмінностей у Т_½ не було при порівнянні групи 50–69-річних досліджуваних з групою досліджуваних віком >70 років.
Тамсулозин. Перехресне порівняльне дослідження загального впливу тамсулозину гідрохлориду (AUC) і Т_½ свідчить про те, що фармакокінетична дія тамсулозину гідрохлориду може бути трохи тривалішою у пацієнтів літнього віку порівняно з молодими здоровими добровольцями чоловічої статі. Власний кліренс не залежить від зв’язування тамсулозину гідрохлориду з α₁-кислим глікопротеїном, але знижується з віком пацієнта, у результаті чого загальна дія є на 40% сильнішою (AUC) у пацієнтів віком від 55 до 75 років порівняно з дією у пацієнтів віком 20–32 роки.
Ниркова недостатність
Дутастерид. Вплив ниркової недостатності на фармакокінетику дутастериду не вивчали. Але у сечі людини виявляється <0,1% дози дутастериду 0,5 мг у C_ss, тому клінічно значущого підвищення концентрації дутастериду у плазмі крові у пацієнтів з нирковою недостатністю очікувати не слід (див. ЗАСТОСУВАННЯ).
Тамсулозин. Фармакокінетику тамсулозину гідрохлориду порівнювали у 6 пацієнтів із нирковою недостатністю від слабкого до помірного (30≤CLcr <70 мл/хв/1,73 м²) або від помірного до тяжкого (10≤CLcr <30 мл/хв/l,73 м²) ступеня і у 6 досліджуваних з нормальним кліренсом (CLcr <90 мл/хв/1,73 м²). У той час як у загальній концентрації тамсулозину гідрохлориду у плазмі крові спостерігалася зміна в результаті змінного зв’язування з α₁-кислим глікопротеїном, концентрація незв’язаного (активного) тамсулозину гідрохлориду, а також власний кліренс залишалися відносно стабільними. Тому пацієнтам з нирковою недостатністю не потрібна корекція дози тамсулозину гідрохлориду в капсулах. Але пацієнти з термінальною стадією ниркової недостатності (CLcr <10 мл/хв/1,73 м²) не досліджувалися.
Печінкова недостатність
Дутастерид. Вплив печінкової недостатності на фармакокінетику дутастериду не вивчався (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ). Оскільки дутастерид виводиться переважно шляхом метаболізму, очікується, що рівні дутастериду в плазмі крові цих пацієнтів будуть підвищеними, а Т_½ — тривалішим (див. ЗАСТОСУВАННЯ і ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Тамсулозин. Фармакокінетику тамсулозину гідрохлориду порівнювали у 8 пацієнтів з помірним порушенням функції печінки (класифікація за Чайлдом — П’ю: ступені A і B) і у 8 досліджуваних з нормальною функцією печінки. У той час як зміна в загальній концентрації тамсулозину гідрохлориду в плазмі крові спостерігалася в результаті змінного зв’язування з α₁-кислим глікопротеїном, концентрація незв’язаного (активного) тамсулозину гідрохлориду не зазнавала значних змін, відзначалася тільки помірна (32%) зміна власного кліренсу незв’язаного тамсулозину гідрохлориду. Тому пацієнти з помірним порушенням функції печінки не потребують корекції дози тамсулозину гідрохлориду. Дію тамсулозину гідрохлориду не вивчали у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки.
Безпека та клінічні дослідження. Серцева недостатність
У 4-річному клінічному дослідженні застосування дутастериду у поєднанні з тамсулозином для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози у 4844 чоловіків (дослідження CombAT) частота виникнення серцевої недостатності (збірне поняття) у групі комбінованої терапії була вищою (14/1610, 0,9%), ніж у будь-якій групі монотерапії дутастеридом (4/1623, 0,2%) або тамсулозином (10/1611, 0,6%).
В окремому 4-річному клінічному порівняльному дослідженні плацебо з хімічною профілактикою дутастеридом за участю 8231 чоловіка віком від 50 до 75 років з попередніми негативними даними біопсії на рак передміхурової залози і вихідним рівнем простатспецифічного антигену (PSA) між 2,5 і 10,0 нг/мл у чоловіків від 50 до 60 років або 3 і 10,0 нг/мл у чоловіків віком >60 років (дослідження REDUCE) встановлено, що частота виникнення серцевої недостатності у пацієнтів, які приймали дутастерид 0,5 мг 1 раз на добу (30/4105, 0,7%), була вищою порівняно з пацієнтами, які приймали плацебо (16/4126, 0,4%). Ретроспективний аналіз цього дослідження показав вищу частоту серцевої недостатності у осіб, які приймали дутастерид і блокатор α-адренорецепторів одночасно (12/1152, 1,0%), порівняно з пацієнтами, які приймали дутастерид без блокатора α-адренорецепторів (18/2953, 0,6%), плацебо і блокатор α-адренорецепторів (1/1399, <0,1%) або плацебо без блокатора α-адренорецепторів (15/2727, 0,6%). Причинного взаємозв’язку між застосуванням дутастериду (самостійно чи в комбінації з блокаторами α-адренорецепторів) та виникненням серцевої недостатності не встановлено (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Рак передміхурової залози і низькодиференційовані пухлини
У 4-річному дослідженні, в якому вивчали дію дутастериду порівняно з плацебо, у 8231 чоловіка віком від 50 до 75 років з попередніми негативними даними біопсії на рак передміхурової залози і вихідним рівнем PSA між 2,5 і 10,0 нг/мл у чоловіків віком від 50 до 60 років або 3 і 10,0 нг/мл — у чоловіків віком від 60 років (дослідження REDUCE) 6706 суб’єктам проведено голкову біопсію передміхурової залози (обов’язкову за первинним протоколом), дані якої використані для аналізу диференціювання за шкалою Глісона. У дослідженні виявлено 1517 пацієнтів з діагнозом «рак передміхурової залози». Більшість пухлин передміхурової залози (70%), виявлених за допомогою біопсії, в обох групах лікування мали високий рівень диференціювання (5–6 балів за шкалою Глісона).
У групі дутастериду зареєстровано вищу частоту (n=29; 0,9%) низькодиференційованого раку передміхурової залози (8–10 балів за шкалою Глісона) порівняно з групою плацебо (n=19; 0,6%) (р=0,15). У перші 2 роки дослідження кількість пацієнтів з раком передміхурової залози з показником 8–10 балів за шкалою Глісона була однаковою в групі дутастериду (n=17; 0,5%) і в групі плацебо (n=18; 0,5%). Протягом 3–4-го року дослідження більша кількість випадків раку передміхурової залози з показником 8–10 балів за шкалою Глісона була діагностована у групі дутастериду (n=12; 0,5%) порівняно з групою плацебо (n=1; <0,1%) (р=0,0035). Немає даних про вплив на ризик розвитку раку передміхурової залози у чоловіків, які приймають дутастерид понад 4 роки. Частка пацієнтів з діагнозом раку передміхурової залози з показником 8–10 балів за шкалою Глісона зберігалася постійною в різні періоди дослідження (1–2-й роки, 3–4-й роки) у групі дутастериду (0,5% у кожний період), у той час як у групі плацебо частка пацієнтів із низькодиференційованим раком передміхурової залози (8–10 балів за шкалою Глісона) була меншою у 3–4-й роки, ніж в 1–2-й роки (<0,1 і 0,5% відповідно) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ). Не було ніякої різниці в частоті випадків раку передміхурової залози з показником 7–10 балів за шкалою Глісона (р=0,81).
У 4-річному клінічному дослідженні лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози (CombAT), де первинним протоколом не було передбачено обов’язкову біопсію і всі діагнози раку передміхурової залози встановлені на біопсії за показаннями, частота випадків раку передміхурової залози з показником 8–10 балів за шкалою Глісона була 0,5% (n=8) у групі дутастериду, 0,7% (n=11) — у групі тамсулозину та 0,3% (n=5) — у групі комбінованої терапії.
Зв’язок між застосуванням дутастериду та виникненням низькодиференційованого раку передміхурової залози залишається нез’ясованим.
Рак грудної залози у чоловіків
Два випадок-контрольовані епідеміологічні дослідження, одне проведено у США (n=339 випадків раку грудної залози і n=6780 у групі контролю), а інше у Великій Британії (n=398 випадків раку грудної залози і n=3930 — у групі контролю) у базах даних охорони здоров’я, не показали ніякого підвищення ризику розвитку раку грудної залози у чоловіків при застосуванні інгібіторів 5α-редуктази. Результати першого дослідження не виявили позитивного взаємозв’язку з раком грудної залози (відносний ризик для ≥1 року застосування до встановлення діагнозу раку грудної залози порівняно з <1 року застосування: 0,70, 95% ДІ 0,34–1,45). У другому дослідженні оцінено відносний ризик раку грудної залози, пов’язаний із застосуванням інгібіторів 5α-редуктази порівняно з таким при відсутності застосування (1,08, 95% ДІ 0,62–1,87).
Причинний взаємозв’язок між випадками раку грудної залози у чоловіків та довготривалим застосуванням дутастериду не встановлено.

лікування пацієнтів із помірними і тяжкими симптомами доброякісної гіперплазії передміхурової залози.
Зниження ризику виникнення гострої затримки сечі та необхідності хірургічного втручання у пацієнтів із помірними і тяжкими симптомами доброякісної гіперплазії передміхурової залози.

дорослі (включаючи хворих літнього віку). Рекомендована доза Дуодарту — 1 капсула (0,5 мг/0,4 мг) на добу. Препарат застосовують перорально через 30 хв після споживання їжі в один і той же час. Капсулу слід ковтати цілою, не відкривати та не розжовувати, оскільки при контакті із вмістом капсули можливе подразнення слизової оболонки рота та глотки.
Дуодарт можна застосовувати для заміщення комбінованої терапії дутастеридом і тамсулозину гідрохлоридом з метою полегшення лікування.
Заміна Дуодартом дутастериду або тамсулозину гідрохлориду при монотерапії можлива, якщо це клінічно обґрунтовано.
Ниркова недостатність. Фармакокінетика Дуодарту у хворих з нирковою недостатністю не вивчалася. Змінювати дозу препарату для лікування цих хворих не потрібно (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакокінетика).
Печінкова недостатність. Фармакокінетика Дуодарту у хворих з печінковою недостатністю не вивчалась, тому препарат слід застосовувати з обережністю при легкій та помірній печінковій недостатності (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакокінетика). Хворим з тяжкою печінковою недостатністю препарат протипоказаний (див. ПРОТИПОКАЗАННЯ).

Дуодарт не застосовують для лікування жінок і дітей (див. Застосування у період вагітності чи годування грудьми).
Дуодарт протипоказаний хворим з підвищеною чутливістю до дутастериду, інших інгібіторів 5α-редуктази, тамсулозину (включаючи тамсулозин-індукований ангіоневротичний набряк), інших компонентів препарату чи до сої та арахісу.
Дуодарт протипоказаний хворим, які мають в анамнезі ортостатичну артеріальну гіпотензію.
Дуодарт протипоказаний хворим із тяжкою печінковою недостатністю.

клінічні дослідження застосування Дуодарту не проводилися, однак продемонстровано біоеквівалентність Дуодарту при поєднаному застосуванні дутастериду і тамсулозину. Інформацію про одночасне застосування одержано з дослідження CombAT (комбінація Аводарту і тамсулозину), в якому порівнювали комбінацію дутастериду в дозі 0,5 мг та тамсулозину 0,4 мг 1 раз на добу протягом 4 років або монотерапію цими препаратами.
Інформацію про побічні реакції кожного компонента окремо (дутастерид та тамсулозин) також наведено нижче. Не про всі побічні реакції, які відзначали при застосуванні кожного компонента окремо, повідомляли при застосуванні Дуодарту, і тому інформацію про побічні реакції при застосуванні окремих компонентів Дуодарту також включено в цю інструкцію.
За даними 4-річного дослідження CombAT, частка побічних реакцій, визначених дослідниками протягом 1-, 2-, 3- та 4-го року лікування, змінювалася: відповідно 22; 6; 4 та 2% — при комбінованій терапії дутастерид + тамсулозин; 15; 6; 3 та 2% — при монотерапії дутастеридом; 13; 5; 2 та 2% при монотерапії тамсулозином. Більша частка побічних реакцій у групі, яка отримувала комбіновану терапію, протягом 1-го року лікування зумовлена вищими показниками репродуктивних порушень, а саме порушення еякуляції, які спостерігались у групі.
Побічні реакції, що виникали з частотою ≥1% протягом 1-го року застосування, за даними дослідницьких аналізів CombAT, REDUCE, а також клінічних досліджень монотерапій компонентами Дуодарту, наведені в таблиці.
Інформація щодо побічних реакцій тамсулозину базується на даних, що доступні на відповідних медичних ресурсах. Частота їх виникнення може зростати при одночасному застосуванні дутастериду і тамсулозину.
Частота виникнення побічних реакцій, виявлених у клінічних дослідженнях: часто (≥1/100–<1/10), нечасто (≥1/1000–<1/100), рідко (≥1/10 000–<1/1000), дуже рідко (<1/10 000). Побічні реакції, класифіковані за класами систем органів, представлено у порядку зниження їх ступеня тяжкості.

^a Дутастерид + тамсулозин: у дослідженні CombAT частота цих побічних реакцій знижується з кожним наступним роком з 1-го до 4-го.
^b З досліджень монотерапії доброякісної гіперплазії передміхурової залози дутастеридом.
^сЗ основної інформації з безпеки тамсулозину для країн ЕС.
^dДослідження REDUCE.
¹Збірне поняття «серцева недостатність» включає застійну серцеву недостатність, серцеву недостатність, недостатність лівого шлуночка, гостру серцеву недостатність, кардіогенний шок, гостру недостатність лівого шлуночка, недостатність правого шлуночка, гостру недостатність правого шлуночка, недостатність шлуночка, кардіопульмональну недостатність, застійну кардіопатію.
²Включаючи гіперестезію та збільшення грудних залоз.
³Побічні реакції, пов’язані з порушенням сексуальної функції, асоціюються з лікуванням дутастеридом (включаючи монотерапію та комбінацію з тамсулозином). Ці побічні реакції можуть тривати після припинення лікування. Вплив дутастериду на їх тривалість невідомий.
^{^}Включаючи зменшення об’єму сперми.
Дані постмаркетингових досліджень
У постмаркетинговому спостереженні побічні реакції фіксувалися зі спонтанних повідомлень, тому точна частота цих реакцій невідома.
Монотерапія дутастеридом
З боку імунної системи: частота невідома — алергічні реакції, включаючи висип, свербіж, кропив’янку, локалізований набряк та ангіоневротичний набряк.
З боку психіки: частота невідома — депресія.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко — алопеція (головним чином втрата волосся на тілі), гіпертрихоз.
З боку репродуктивної системи та грудних залоз: частота невідома — тестикулярний біль та набряк.
Монотерапія тамсулозином
За даними постмаркетингового спостереження під час операції з приводу катаракти та глаукоми у деяких пацієнтів, які раніше отримували блокатори α1-адренорецепторів, включаючи тамсулозин, був відзначений інтраопераційний синдром атонічної райдужки (ІСАР, варіант синдрому вузької зіниці) (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Під час післяреєстраційного застосування були додаткові повідомлення про випадки фібриляції передсердь, аритмії, тахікардії, диспное, носових кровотеч, порушень зору, в тому числі у вигляді зниження його гостроти, мультиформної еритеми, ексфоліативного дерматиту і сухості слизової оболонки ротової порожнини, асоційовані із застосуванням тамсулозину.
Інші дані
У ході клінічного дослідження (дослідження REDUCE) у чоловіків, які лікувалися дутастеридом, відзначали вищу частоту виникнення раку передміхурової залози (за шкалою Глісона — 8–10) порівняно з групою плацебо (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ та Фармакологічні властивості). Причинного зв’язку між застосуванням дутастериду та виникненням раку передміхурової залози високої градації за Глісоном не встановлено.
За даними клінічних досліджень та постмаркетингових спостережень були повідомлення про випадки раку грудної залози у чоловіків (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).

комбіновану терапію призначають після ретельного аналізу співвідношення користь/ризик, у зв’язку з потенційним підвищенням ризику побічних реакцій (включаючи серцеву недостатність), та вивчення варіантів альтернативного лікування, включаючи монотерапію.
Побічні реакції з боку серцево-судинної системи
За даними двох 4-річних клінічних досліджень частота виникнення серцевої недостатності (комбінований термін для всіх повідомлень, в основному — серцевої недостатності та застійної серцевої недостатності) була вищою у осіб, які лікувалися комбінацією дутастериду з блокатором α-адренорецепторів, головним чином тамсулозином, порівняно з особами, які не лікувалися такою комбінацією. Частота серцевої недостатності була низькою (≤1%) та варіабельною у межах цих досліджень. Диспропорції у частоті виникнення серцево-судинних побічних явищ немає в жодному з досліджень. Причинного взаємозв’язку між застосуванням дутастериду (окремо чи в комбінації з блокаторами α-адренорецепторів) та виникненням серцевої недостатності не встановлено (див. Фармакологічні властивості).
Проведено метааналіз 12 рандомізованих, плацебо- або порівняльних контрольованих клінічних досліджень (n=18 802), в яких оцінювали ризик розвитку побічних реакцій з боку серцево-судинної системи при застосуванні дутастериду (порівняно з контрольною групою). Не встановлено стійкого статистично значущого підвищення ризику серцевої недостатності (RR 1,05; 95% ДІ 0,71–1,57), гострого інфаркту міокарда (RR 1,00; 95% ДІ 0,77–1,30) або інсульту (RR 1,20; 95% ДІ 0,88–1,64).
Рак передміхурової залози та пухлини високого ступеня градації за Глісоном (низькодиференційовані)
У ході 4-річного клінічного дослідження за участю >8000 чоловіків віком від 50 до 75 років з попередньою негативною біопсією на рак передміхурової залози та фоновим рівнем PSA між 2,5 та 10,0 нг/мл (дослідження REDUCE) у 1517 чоловіків діагностовано рак передміхурової залози. Відзначалася вища частота виникнення раку передміхурової залози з диференціюванням 8–10 балів за шкалою Глісона у групі дутастериду (n=29, 0,9%) порівняно з групою плацебо (n=19, 0,6%). Причинного взаємозв’язку між застосуванням дутастериду та виникненням низькодиференційованого раку передміхурової залози не встановлено. Клінічна значущість цифрового дисбалансу не виявлена.
Чоловіки, які застосовують Дуодарт, мають регулярно проходити обстеження щодо визначення ризику розвитку раку передміхурової залози, включаючи тест на PSA.
У додатковому послідовному 2-річному спостереженні пацієнтів-учасників дослідження REDUCE при застосуванні дутастериду як хімічної профілактики була встановлена низька частота нових випадків раку передміхурової залози (група дутастериду (n=14; 1,2%) та група плацебо (n=7; 0,7%)) з відсутністю нових ідентифікованих випадків раку передміхурової залози з диференціюванням 8–10 балів за шкалою Глісона.
У довготривалому послідовному (до 18 років) спостереженні пацієнтів у клінічному дослідженні із застосуванням іншого інгібітора 5α-редуктази (фінастериду) як хімічної профілактики не виявлено статистично значущої різниці між групами фінастериду та плацебо у показниках загальної виживаності (HR 1,02; 95% ДІ 0,97–1,08) або виживаності після діагностування раку передміхурової залози (HR 1,01, 95% ДІ 0,85–1,20).
Вплив на PSA
Концентрація PSA є важливим компонентом скринінгового процесу для виявлення раку передміхурової залози. Дутастерид здатний знижувати рівень PSA у сироватці крові хворих приблизно на 50% через 6 міс лікування.
Пацієнти, які приймають Дуодарт, повинні мати новий вихідний рівень PSA, встановлений через 6 міс після лікування цим препаратом. Надалі цей рівень рекомендується перевіряти регулярно. Будь-яке підтверджене підвищення рівня PSA від найнижчого рівня під час застосування Дуодарту може бути свідченням наявності раку передміхурової залози або недотримання режиму лікування Дуодартом і потребує ретельного вивчення, навіть якщо показники PSA знаходяться у межах норми у чоловіків, які не лікувались інгібіторами 5α-редуктази. При інтерпретації показників PSA у хворих, які лікуються Дуодартом, слід зважати на попередні показники PSA для порівняння.
Застосування Дуодарту не впливає на використання рівня PSA для діагностики раку передміхурової залози після встановлення його нового вихідного рівня.
Загальний рівень PSA у сироватці крові повертається до вихідного рівня протягом 6 міс після припинення лікування.
Співвідношення ж вільного PSA і загального його рівня залишається сталим навіть під час лікування Дуодартом. Якщо для визначення раку передміхурової залози лікар вирішить використати відсотковий показник вільного PSA у хворого, який лікується Дуодартом, ніякого коригування показника вільного PSA проводити не потрібно.
Перед початком курсу лікування Дуодартом та періодично під час лікування пацієнтам з доброякісною гіперплазією передміхурової залози слід робити пальцеве ректальне обстеження, а також застосовувати інші методи виявлення раку передміхурової залози.
Ниркова недостатність
Лікування пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну <10 мл/хв) потрібно проводити з обережністю, оскільки фармакокінетика дутастериду у цих хворих не вивчалась.
Артеріальна гіпотензія
Подібно до інших блокаторів α₁-адренорецепторів ортостатична гіпотензія може виникнути у пацієнтів, які лікувалися тамсулозином, і у рідкісних випадках може призвести до синкопе.
При перших ознаках ортостатичної гіпотензії (запаморочення, слабкість) пацієнтів, які розпочали лікування Дуодартом, слід перевести у положення сидячи або лежачи, поки симптоми не усунуться.
Слід дотримуватись обережності при поєднаному застосуванні блокаторів α-адренорецепторів, включаючи тамсулозин, та інгібіторів 5-ФДЕ. Блокатори α-адренорецепторів та інгібітори 5-ФДЕ є вазодилататорами та можуть знижувати АТ. Поєднане застосування цих двох класів лікарських засобів може потенційно спричинити симптоматичну артеріальну гіпотензію (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ).
Інтраопераційний синдром атонічної райдужки
Під час операції з приводу катаракти та глаукоми у деяких пацієнтів, які раніше отримували тамсулозин, відзначений інтраопераційний синдром атонічної райдужки (ІСАР, варіант синдрому вузької зіниці). Інтраопераційний синдром атонічної райдужки може призвести до підвищення ризику очних ускладнень під час або після операції. Тому лікування Дуодартом не рекомендується пацієнтам, яким заплановано операцію з приводу катаракти.
Під час передопераційного обстеження хірург-офтальмолог і його бригада мають з’ясувати, чи призначали пацієнтові раніше або тепер Дуодарт. Це дасть змогу передбачити можливу появу інтраопераційного синдрому атонічної райдужки під час операції.
Отримано поодинокі повідомлення про позитивний ефект відміни тамсулозину за 1–2 тиж до операції з приводу катаракти та глаукоми, однак переваги та строки припинення лікування до операції з приводу катаракти та глаукоми не встановлені.
Негерметичні капсули
Дутастерид абсорбується через шкіру, тому жінки та діти мають уникати контакту з негерметичними капсулами. Якщо рідина з капсули потрапила на шкіру, її слід негайно змити водою з милом.
Інгібітори СYP 3A4 та CYP 2D6
Поєднане застосування тамсулозину гідрохлориду з сильними інгібіторами СYP 3A4 (наприклад кетоконазолом) або меншою мірою — із сильними інгібіторами CYP 2D6 (наприклад пароксетином) може підвищувати концентрацію тамсулозину (див. ВЗАЄМОДІЯ З ІНШИМИ ЛІКАРСЬКИМИ ЗАСОБАМИ). Тому не рекомендується застосовувати тамсулозин пацієнтам, які лікуються сильними інгібіторами СYP 3A4, та рекомендовано з обережністю застосовувати тамсулозин пацієнтам, які лікуються помірними інгібіторами СYP 3A4 (наприклад еритроміцином), сильними або помірними інгібіторами CYP 2D6, комбінацією обох СYP 3A4- та CYP 2D6-інгібіторів або пацієнтам зі слабким метаболізмом CYP 2D6.
Печінкова недостатність
Вплив печінкової недостатності на фармакокінетику дутастериду не вивчався. У зв’язку з активним метаболізмом дутастериду та 3–5-тижневим періодом його Т_½ лікування дутастеридом хворих з легкою або помірною печінковою недостатністю слід проводити з обережністю (див. ЗАСТОСУВАННЯ, ПРОТИПОКАЗАННЯ, Фармакологічні властивості).
Допоміжні речовини
Дуодарт містить барвник FD&C Yellow 6 (E110), що може спричинити алергічні реакції.
Рак грудної залози у чоловіків
Повідомлялося про рідкісні випадки раку грудної залози у чоловіків під час клінічних досліджень та у постмаркетинговий період. При цьому епідеміологічні дослідження свідчать про відсутність підвищення ризику розвитку раку грудної залози у чоловіків при застосуванні інгібіторів 5α-редуктази. Лікарі повинні попередити своїх пацієнтів про необхідність негайно повідомляти про будь-які зміни у тканині грудної залози, наприклад про виділення із соска чи припухлість.
Застосування у період вагітності чи годування грудьми
Дуодарт протипоказаний для лікування жінок. Дослідження з вивчення впливу Дуодарту на вагітність, лактацію та фертильність не проводили. Далі надається інформація про застосування кожного компонента окремо.
Фертильність
Дутастерид впливає на характеристики еякуляту (зменшення кількості сперматозоїдів, об’єму еякуляту та рухомості сперматозоїдів). Не виключений ризик зниження чоловічої фертильності.
Оцінка впливу тамсулозину гідрохлориду на кількість або функцію сперматозоїдів не проводилася.
Вагітність
Як і інші інгібітори 5α-редуктази, дутастерид перешкоджає перетворенню тестостерону у ДГТ, що може гальмувати розвиток зовнішніх статевих органів у плода чоловічої статі. Незначну кількість дутастериду виявлено в еякуляті при проведенні дослідження. Невідомо, чи впливає дутастерид, що потрапив до організму жінки з сім’ям чоловіка, який лікується Дуодартом, на плід чоловічої статі.
Як і у разі застосування інших інгібіторів 5α-редуктази, рекомендується користуватися презервативом під час статевого акту, якщо жінка вагітна, а чоловік лікується Дуодартом, з метою запобігання потраплянню сім’я до організму жінки.
Немає доказів того, що введення тамсулозину гідрохлориду вагітним самкам щурів та кролів у дозах, що перевищують терапевтичні, негативно впливає на плід.
Годування грудьми
Невідомо, чи проникають дутастерид і тамсулозин у грудне молоко жінки.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами чи роботі з іншими механізмами
Дослідження з вивчення впливу Дуодарту на здатність керувати транспортними засобами чи іншими механізмами не проводилися. Однак пацієнтів потрібно проінформувати про можливе виникнення симптомів, пов’язаних з ортостатичною артеріальною гіпотензією, зокрема про запаморочення, при застосуванні Дуодарту.

дослідження взаємодії препарату Дуодарт з іншими лікарськими засобами не проводилися. Далі подано наявну інформацію про окремі інгредієнти.
Дутастерид
Для ознайомлення з інформацією про зниження рівнів PSA в сироватці крові під час лікування дутастеридом та з рекомендаціями стосовно виявлення раку передміхурової залози див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ.
Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику дутастериду
Застосування разом з інгібіторами CYP 3A4 та/або P-глікопротеїну
Дутастерид переважно виводиться шляхом метаболізму. Дослідження in vitro свідчать, що каталізаторами метаболізму є CYP 3A4 і CYP 3A5. Офіційні дослідження взаємодії з активними інгібіторами CYP 3A4 не проводилися. Проте в дослідженні популяційної фармакокінетики концентрації дутастериду в плазмі крові були в середньому в 1,6–1,8 раза вищими у невеликої кількості тих пацієнтів, які одночасно лікувалися верапамілом або дилтіаземом (помірні інгібітори CYP 3A4 та інгібітори P-глікопротеїну), ніж у інших пацієнтів.
При довгостроковому застосуванні комбінації дутастериду з лікарськими засобами, які є сильнодіючими інгібіторами ферменту CYP 3A4 (наприклад ритонавір, індинавір, нефазодон, ітраконазол, кетоконазол, які вводили перорально), концентрація дутастериду в плазмі крові може підвищуватися. Подальше інгібування 5α-редуктази при підсиленій дії дутастериду є малоймовірним. Але можливе зниження частоти введення доз дутастериду у разі розвитку побічних ефектів. Слід відзначити, що у разі пригнічення активності ферменту тривалий T_½ може стати ще довшим і супутня терапія може у цьому разі тривати понад 6 міс до того, як буде досягнуто нової C_ss.
Застосування 12 г холестираміну через 1 год після застосування одноразової дози 5 мг дутастериду не впливало на фармакокінетику дутастериду.
Вплив дутастериду на фармакокінетику інших лікарських засобів
У невеликому дослідженні (n=24) тривалістю 2 тиж за участю здорових чоловіків дутастерид (0,5 мг/добу) не впливав на фармакокінетику тамсулозину або теразозину. У цьому дослідженні також не виявлено ознак фармакодинамічної взаємодії.
Дутастерид не впливає на фармакокінетику варфарину або дигоксину. Це вказує на те, що дутастерид не інгібує/не індукує активність ферменту CYP 2C9 або Р-глікопротеїну- переносника. Дані досліджень взаємодії in vitro свідчать, що дутастерид не інгібує ферменти CYP 1A2, CYP 2D6, CYP 2C9, CYP 2CI9 або CYP 3A4.
Тамсулозин
Одночасне застосування тамсулозину гідрохлориду з лікарськими засобами, які можуть знижувати АТ, у тому числі разом зі знеболювальними лікарськими засобами, інгібіторами 5-ФДЕ та іншими блокаторами α₁-адренорецепторів може теоретично призводити до посиленої гіпотензивної дії. Дуодарт не слід застосовувати в комбінації з іншими блокаторами α₁-адренорецепторів.
Одночасне застосування тамсулозину гідрохлориду та кетоконазолу (сильного інгібітора CYP 3A4) збільшує С_max та AUC тамсулозину гідрохлориду у 2,2 та 2,8 раза відповідно.
Поєднане застосування тамсулозину гідрохлориду та пароксетину (сильного інгібітора CYP 2D6) збільшує С_max та AUC тамсулозину гідрохлориду у 1,3 та 1,6 раза відповідно. Аналогічне збільшення очікується у пацієнтів зі слабким метаболізмом CYP 2D6 порівняно з такими з інтенсивним метаболізмом при поєднаному застосуванні з сильними інгібіторами CYP 3A4.
Ефект поєднаного застосування обох інгібіторів CYP 3A4 та CYP 2D6 з тамсулозином клінічно не досліджувався, однак потенційно може суттєво підвищуватися концентрація тамсулозину (див. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ).
Одночасне застосування тамсулозину гідрохлориду (0,4 мг) і циметидину (400 мг кожні 6 год протягом 6 днів) призводило до зниження кліренсу (26%) і збільшення AUC (44%) тамсулозину гідрохлориду. Дуодарт слід з обережністю застосовувати в комбінації з циметидином.
Вичерпне дослідження взаємодії тамсулозину гідрохлориду і варфарину не проводилося. Результати обмежених досліджень in vitro та in vivo є недостатніми. З обережністю слід проводити одночасне лікування варфарином і тамсулозину гідрохлоридом.
Ніякої взаємодії не спостерігалося, коли тамсулозину гідрохлорид вводили одночасно з атенололом або еналаприлом, або ніфедипіном, або теофіліном. Одночасне застосування фуросеміду призводить до зниження рівнів тамсулозину в плазмі крові, але, оскільки ці рівні залишаються у межах нормального діапазону, корекція дози не потрібна.
В умовах in vitro ні діазепам, ні пропранолол, ні трихлорметіазид, ні хлормадинон, ні амітриптилін, ні диклофенак, ні глібенкламід, ні симвастатин не змінюють вільну фракцію тамсулозину у плазмі крові людини. Тамсулозин також не змінює вільні фракції діазепаму, пропранололу, трихлорметіазиду і хлормадинону.
Ніякої взаємодії на рівні печінкового метаболізму не спостерігалося під час досліджень in vitro з мікросомальними фракціями печінки (показовою є система пов’язаних із цитохромами Р450 ферментів, що метаболізують лікарські засоби) із застосуванням амітриптиліну, сальбутамолу і глібенкламіду. Проте диклофенак може підвищувати швидкість виведення тамсулозину.
Діти
Застосування протипоказано.

даних про випадки передозування Дуодарту немає. Нижче наведена інформація про застосування кожного компонента окремо.
Дутастерид
За даними клінічних досліджень у добровольців разові дози дутастериду до 40 мг/добу (у 80 разів вищі за терапевтичні) протягом 7 днів не викликали занепокоєнь щодо безпеки їх застосування. Під час клінічних досліджень застосовували дози дутастериду по 5 мг/добу протягом 6 міс без появи додаткових побічних реакцій порівняно із застосуванням дутастериду у дозі 0,5 мг/добу.
Специфічного антидоту немає, тому у разі можливого передозування проводять симптоматичну та підтримувальну терапію.
Тамсулозин
Надходили повідомлення щодо гострого передозування тамсулозину гідрохлориду у дозі 5 мг, в результаті якого спостерігалася гостра артеріальна гіпотензія (систолічний АТ 70 мм рт. ст.), блювання та діарея, які усували інфузією рідини, після чого пацієнт відчув полегшення у той самий день. У разі гострої артеріальної гіпотензії, яка виникає після передозування тамсулозину гідрохлориду, слід забезпечити підтримку діяльності серцево-судинної системи. Пацієнту в такому стані слід прийняти горизонтальне положення, щоб відновити АТ і нормалізувати ЧСС. Якщо це не допоможе, необхідно застосувати плазмозамінники, а за необхідності — судинозвужувальні засоби. Необхідно контролювати функцію нирок і проводити загальнопідтримувальну терапію. Діаліз може виявитися неефективним, оскільки тамсулозину гідрохлорид майже повністю зв’язується з білками плазми крові.
При передозуванні, щоб запобігти абсорбції, у пацієнта необхідно викликати блювання. Якщо прийнято препарат у високих дозах, необхідно провести промивання шлунка, дати активоване вугілля та проносне, наприклад сульфат натрію.

при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.