Бупренорфіну гідрохлорид розчин для ін'єкцій 0,03 % ампула 1 мл №100

діюча речовина: buprenorphine;

1 мл розчину містить бупренорфіну гідрохлориду у перерахуванні на бупренорфін 0,3 мг;

допоміжні речовини: глюкоза безводна, кислота хлористоводнева, вода для ін’єкцій.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

Опіоїди. Похідні орипавіну. АТХ N02A Е01.

Фармакодинаміка.

Бупренорфіну гідрохлорид — аналгетик центральної дії. Збуджує мю-підтип опіатних рецепторів, чим пояснюється висока аналгезивна активність, і одночасно блокує капа-рецептори, що відповідають за розвиток ейфорії. На відміну від інших наркотичних аналгетиків не спричиняє ейфорії, і тому є менш небезпечним як засіб, що спричиняє звикання.

Фармакокінетика.

Рівномірно розподіляється по тканинах, проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Період напіввиведення при внутрішньом’язовому і внутрішньовенному введенні становить 3-6 годин. Метаболізується у печінці, виділяється з жовчю, незначна кількість екскретується нирками.

Больовий синдром помірної і високої інтенсивності після оперативних втручань, в онкологічних хворих, при інфаркті міокарда, нирковій коліці, опіках.

Індивідуальна непереносимість або підвищена чутливість до бупренорфіну чи інших опіатів, тяжка дихальна або печінкова недостатність, фізична залежність.

Посилює (взаємно) основні і побічні ефекти, а також токсичність інгібіторів моноаміноксидази (МАО) і засобів, що пригнічують центральну нервову систему (транквілізаторів, нейролептиків).

Бупренорфін слід з обережністю застосовувати при одночасному застосуванні з серотонінергічними лікарськими засобами, такими як інгібітори MAO, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСіН) або трициклічні антидепресанти, оскільки підвищується ризик розвитку серотонінового синдрому — потенційно небезпечного для життя стану (див. розділ «Особливості застосування»).

Не рекомендується супутнє застосування зазначених нижче психотропних засобів та речовин:

Алкоголь.

Алкоголь посилює седативну дію бупренорфіну. Зниження пильності (уваги) підвищує небезпеку при керуванні автомобілем і роботі з іншими механізмами. Необхідно уникати вживання спиртних напоїв і застосування ліків, що містять алкоголь.

Супутнє застосування лікарських засобів, що необхідно врахувати:

Інші депресанти центральної нервової системи.

Одночасне застосування опіоїдів із седативними препаратами, такими як бензодіазепіни або подібні препарати, підвищує ризик седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку через адитивний пригнічувальний ефект на центральну нервову систему. Дозу та тривалість одночасного застосування седативних препаратів слід обмежувати.

Інші похідні опіоїдів (аналгетики, протикашльові засоби), деякі антидепресанти, антигістамінні засоби (блокатори Н₁-рецепторів), барбітурати, клонідин при одночасному застосуванні з бупренорфіном спричиняють посилення депресії центральної нервової системи.

Існують дані, які свідчать, що терапевтичні дози бупренорфіну не знижують аналгетичну ефективність стандартних доз опіоїдного агоніста і що при застосуванні бупренорфіну в межах звичайного терапевтичного діапазону введення стандартних доз опіоїдного агоніста можливе ще до зникнення ефекту бупренорфіну без погіршення аналгезії. Однак у осіб, які приймають високі дози опіоїдів, бупренорфін може спричинити абстинентний ефект через свої властивості часткового агоніста.

Габапентиноїди.

Одночасне застосування бупренорфіну з габапентиноїдами (габапентин і прегабалін) може призвести до пригнічення дихання, гіпотензії, глибокої седації, коми або летального наслідку.

Антихолінергічні засоби.

Одночасне застосування бупренорфіну з антихолінергічними засобами або препаратами з антихолінергічною дією (наприклад, трициклічні антидепресанти, антигістамінні засоби, нейролептики, міорелаксанти, антипаркінсонічні засоби) може призвести до посилення антихолінергічних побічних ефектів.

Інгібітори МАО.

Можливе посилення дії опіоїдів при одночасному застосуванні інгібіторів МАО.

Інгібітори CYP3А4.

Дослідження взаємодії між бупренорфіном і кетоконазолом (потужний інгібітор CYP3А4) показало збільшення показників С_max і АUС бупренорфіну (на 70% і 50% відповідно), меншою мірою — норбупренорфіну. Таким чином, за пацієнтами, які застосовують бупренорфін, потрібно встановити постійний контроль, якщо вони паралельно приймають такі інгібітори CYP3А4, як гестоден, тролеандоміцин, норфлуоксетин, інгібітори ВІЛ-протеази (ритонавір, нелфінавір, індинавір, саквінавір), азольні протигрибкові засоби (кетоконазол, ітраконазол), оскільки можливе пригнічення метаболізму. У таких випадках може бути виправданим зниження дози бупренорфіну.

Індуктори CYP3А4.

Взаємодія між бупренорфіном та індукторами CYP3А4 не досліджена, тому рекомендується ретельний нагляд за пацієнтами, які одержують паралельно індуктори CYP3А4 (фенобарбітал, карбамазепін, фенітоїн або рифампіцин), — можливе зниження рівнів бупренорфіну. Застосування цих препаратів може посилити метаболізм бупренорфіну, тому пацієнтам, які скаржаться на зменшення ефективності бупренорфіну, або збільшення потягу до наркотиків, дозу бупренорфіну слід підвищити. Дотепер ще не виявлено значущої взаємодії бупренорфіну з кокаїном.

Лікарський засіб не впливає на результати діагностичних лабораторних тестів.

Толерантність та розлади, пов’язані з вживанням опіоїдів (РВО) (зловживання, залежність).

Бупренорфін – це частковий агоніст опіоїдних рецепторів, постійне застосування якого спричиняє залежність опіоїдного типу. Дослідження на тваринах, як і клінічний досвід, довели, що бупренорфін може спричинити залежність, але меншою мірою, ніж повні опіоїдні агоністи, такі як морфін.

Толерантність і фізична та/або психологічна залежність можуть розвинутися після повторного застосування опіоїдів, таких як бупренорфін; повторне застосування бупренорфіну може призвести до РВО. Вища доза та довша тривалість лікування опіоїдами може збільшити ризик розвитку РВО. Зловживання або навмисне неправильне застосування бупренорфіну може призвести до передозування та/або смерті. Ризик розвитку РВО підвищений у пацієнтів з наявністю в особистому або сімейному анамнезі (батьків або братів і сестер) розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин (включаючи розлади, пов’язані із вживанням алкоголю), у тих, хто зараз вживає тютюнові вироби, або у пацієнтів з наявними іншими психічними розладами (наприклад, важка депресія, тривога та розлади особистості).

Перед початком та під час лікування бупренорфіном слід обговорити з пацієнтом цілі лікування та схему припинення лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Перед початком і під час лікування пацієнта також слід поінформувати про ризики та ознаки РВО. Пацієнтам слід порекомендувати звернутися до лікаря у разі появи таких ознак.

Пацієнти повинні перебувати під наглядом для виявлення ознак наркозалежної поведінки (наприклад, занадто ранні запити на отримання додаткової дози). Це включає перевірку супутнього прийому опіоїдів та психоактивних лікарських засобів (наприклад, бензодіазепінів). Пацієнтам з ознаками та симптомами РВО слід розглянути можливість консультації з наркологом.

Потрібно зібрати повний анамнез пацієнта із документуванням супутніх лікарських засобів, включно з безрецептурними ліками, а також минулих і поточних медичних та психічних станів. Пацієнти можуть відзначати зниження ефективності лікування при хронічному застосуванні і висловлювати потребу у збільшенні дози для досягнення початкового рівня контролю болю. Вони також можуть доповнювати своє лікування додатковими знеболювальними засобами, що може свідчити про розвиток толерантності. Пацієнту слід пояснити ризики виникнення толерантності. Надмірне або неправильне застосування ліків може призвести до передозування та/або смерті. Важливо, щоб пацієнти використовували лише призначені їм препарати у відповідних дозах і не передавали їх іншим особам. За пацієнтами слід ретельно спостерігати щодо ознак неправильного використання, зловживання або залежності. Клінічну потребу в знеболювальному лікуванні потрібно регулярно переглядати.

Пригнічення дихання.

Бупренорфін інколи спричиняє значне пригнічення дихання. Як і інші потужні анальгетики центральної дії, його слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушенням функції дихання або пацієнтам, які отримують препарати, що можуть спричиняти пригнічення дихання, включно з летальними наслідками.

Повідомлялося про кілька летальних випадків у результаті розвитку пригнічення дихання, особливо при застосуванні бупренорфіну у комбінації з бензодіазепінами або його неналежному застосуванні.

Хоча дослідження за участю добровольців показали, що антагоністи опіатів можуть не повністю усувати дію бупренорфіну, клінічний досвід свідчить, що налоксон може бути корисним для усунення зниженої частоти дихання. Стимулятори дихання, такі як доксапрам, також ефективні. Інтенсивність та тривалість дії можуть змінюватися у пацієнтів із порушенням функції печінки.

Ризик, пов’язаний із одночасним застосуванням седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною до бензодіазепінів дією.

Одночасний прийом бупренорфіну і седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною до бензодіазепінів дією, може призводити до седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку (особливо у разі неналежного застосування). Незважаючи на зазначені ризики, одночасне призначення цих седативних лікарських засобів може бути виправданим для пацієнтів, для яких альтернативні варіанти лікування неможливі. Якщо прийнято рішення про супутнє застосування бупренорфіну із седативними препаратами, слід застосовувати найнижчі ефективні дози, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою. Потрібно уважно спостерігати за станом пацієнтів щодо виникнення ознак і симптомів пригнічення дихання і седації. У зв’язку з цим наполегливо рекомендується інформувати пацієнтів та осіб, які їх доглядають, про можливі симптоми (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Серотоніновий синдром.

Одночасне застосування бупренорфіну та інших серотонінергічних засобів, таких як інгібітори MAO, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСіН) або трициклічні антидепресанти, може призвести до серотонінового синдрому — потенційно небезпечного для життя стану (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо супутнє лікування іншими серотонінергічними засобами клінічно обґрунтовано, рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом, особливо під час початку лікування та під час збільшення дози.

Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану, вегетативну нестабільність, нервово-м’язові порушення та/або шлунково-кишкові симптоми.

При підозрі на серотоніновий синдром слід розглянути можливість зменшення дози або припинення терапії залежно від вираженості симптомів.

Судоми.

Бупренорфін може знижувати судомний поріг у пацієнтів із судомним розладом в анамнезі.

Синдром відміни препарату.

Перед початком лікування будь-якими опіоїдами слід обговорити з пацієнтами стратегію відміни бупренорфіну.

Синдром відміни препарату може виникнути після різкого припинення терапії або зменшення дози. Коли пацієнту більше не потрібна терапія, доцільно поступово знижувати дозу, щоб мінімізувати симптоми відміни. Зменшення дози з високих рівнів може тривати від кількох тижнів до кількох місяців.

Синдром відміни опіоїдних препаратів характеризується деякими або всіма з наступних симптомів: неспокій, сльозотеча, ринорея, позіхання, пітливість, озноб, міалгія, мідріаз та відчуття серцебиття. Можуть розвинутися й інші симптоми, зокрема: дратівливість, збудження, тривога, гіперкінезія, тремор, слабкість, безсоння, анорексія, спазми в животі, нудота, блювання, діарея, підвищення артеріального тиску, почастішання дихання або серцевих скорочень. Якщо жінки приймають цей лікарський засіб під час вагітності, існує ризик розвитку синдрому відміни у новонароджених.

Витік.

Під витоком розуміють потрапляння бупренорфіну на нелегальний ринок як від пацієнтів, так і від осіб, які отримали цей лікарський засіб шляхом крадіжки у пацієнта або в аптеці. Витік може призвести до появи нових осіб із залежністю, які застосовують бупренорфін як наркотичний засіб, що спричиняє звикання. Це супроводжується ризиком передозування, розповсюдження вірусних інфекцій, що передаються через кров, та пригнічення дихання.

Гіпералгезія.

Гіпералгезію можна діагностувати, якщо пацієнт, який тривалий час отримує опіоїдну терапію, повідомляє про посилення болю. Такий біль може якісно та анатомічно відрізнятися від болю, пов’язаного з прогресуванням захворювання, або від проривного болю, що виникає внаслідок розвитку толерантності до опіоїдів. Біль, пов’язаний з гіпералгезією зазвичай більш дифузний, ніж попередній біль, і менш виражений. Симптоми гіпералгезії можуть зникати зі зменшенням дози опіоїдів.

Гепатит, печінкові реакції.

Як під час клінічних досліджень, так і у післяреєстраційному періоді, повідомлялося про випадки гострого ураження печінки. Виявлено спектр аномалій від транзиторного асимптоматичного зростання рівня печінкових трансаміназ до печінкової недостатності. У багатьох випадках причиною або додатковим фактором цього могла бути наявність аномалій печінкових ензимів, зараження вірусом гепатиту В або С, одночасне застосування інших потенційно гепатотоксичних препаратів і постійне внутрішньовенне введення наркотиків. Ці основні фактори слід врахувати перед призначенням бупренорфіну і впродовж лікування. При підозрі на печінкову реакцію з невідомих причин слід оцінити, чи є бупренорфін причиною некрозу печінки або жовтяниці, і відмінити лікування, як тільки це дозволить клінічний стан пацієнта. Оскільки бупренорфін екстенсивно метаболізується в печінці, у пацієнтів із помірним порушенням функції печінки було виявлено підвищений рівень бупренорфіну в плазмі крові, що може вимагати корекції дози. За такими пацієнтами слід спостерігати щодо ознак та симптомів токсичності або передозування, спричинених підвищеним рівнем бупренорфіну. Застосування бупренорфіну пацієнтам із помірним порушенням функції печінки потребує обережності. Усім пацієнтам слід регулярно проводити тести функції печінки.

Цей препарат може спричинити сонливість, що посилюється іншими засобами центральної дії, такими, як алкоголь, транквілізатори, седативні і гіпнотичні засоби.

Цей препарат може спричинити ортостатичну гіпотензію.

Обмеженням для застосування препарату є тяжка дихальна, печінкова і ниркова недостатність, черепно-мозкові травми. З особливою обережністю призначати на тлі застосування інгібіторів моноаміноксидази та інших лікарських засобів, що пригнічують центральну нервову систему, а також при мікседемі або гіпотиреозі, недостатності кори надниркових залоз, пригніченні центральної нервової системи, токсичному психозі, гіпертрофії передміхурової залози, стриктурі уретри, алкоголізмі, у хворих літнього віку та ослаблених пацієнтів при одночасному призначенні засобів, що пригнічують дихання. Препарат можна застосовувати для премедикації при тривалих (понад 4 години) операціях, однак при цьому керованість анестезією ускладнена, можлива післянаркозна депресія дихання, що потребує продовженої інтенсивної вентиляції легенiв.

Слід попередити пацієнта, що цей лікарський засіб може давати позитивний результат антидопінгового тесту.

Вагітність.

Бупренорфіну гідрохлорид не рекомендований у період вагітності.

Регулярне застосування під час вагітності може спричинити лікарську залежність у плода та призвести до виникнення симптомів відміни у новонародженого.

Якщо вагітній жінці потрібне тривале застосування опіоїдів, її слід проінформувати про ризик розвитку синдрому відміни опіоїдів у новонароджених та забезпечити доступ до відповідного лікування.

Введення лікарського засобу під час пологів може пригнічувати дихання у новонародженого, тому антидот для дитини має бути легкодоступним.

Годування груддю.

Не рекомендується застосовувати препарат жінкам, що годують груддю, оскільки бупренорфін може виділятися в грудне молоко та спричиняти пригнічення дихання у немовляти. У дослідженнях на тваринах отримано непрямі докази того, що бупренорфін може зменшувати кількість молока під час лактації. Хоча такі ефекти спостерігалися лише при дозах, що значно перевищують терапевтичні дози для людини, цей ризик слід враховувати при лікуванні жінок, що годують груддю.

Амбулаторних пацієнтів слід попередити, щоб вони утримувалися від керування механізмами, доки не переконаються, що добре переносять бупренорфін. Цей лікарський засіб може погіршувати когнітивні функції та вплинути на здатність пацієнта безпечно керувати транспортними засобами. У день застосування препарату слід утримуватися від діяльності, що потребує підвищеної концентрації уваги і швидкої реакції.

Препарат вводити внутрішньовенно повільно або внутрішньом’язово. Доза для дорослих становить 0,5–1 мл (0,15–0,3 мг), при необхідності ін’єкції повторювати з інтервалом 6-8 годин. Вища добова доза для дорослих — 8 мл (2,4 мг). Дітям віком від 12 років призначати 0,5–0,8 мл (0,15–0,25 мг). Вища добова доза для дітей — 6,6 мл (2 мг).

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнти з печінковою недостатністю.

Бупренорфін метаболізується в печінці. У пацієнтів із помірною печінковою недостатністю ступінь та тривалість його дії можуть змінюватися. Тому для цієї категорії пацієнтів рекомендується зменшення дози лікарського засобу.

Цілі лікування та його припинення.

Перед початком лікування бупренорфіном слід узгодити з пацієнтом стратегію лікування, включаючи тривалість та цілі лікування, а також план завершення лікування, щоб мінімізувати ризик залежності та синдрому відміни препарату, відповідно до протоколу лікування болю. Під час терапії лікарю слід підтримувати частий контакт з пацієнтом, щоб оцінити необхідність продовження лікування, розглянути питання про припинення лікування та, за необхідності, скоригувати дози. Коли пацієнт більше не потребує терапії бупренорфіном, може бути доцільно поступово зменшувати дозу, для запобігання виникненню абстинентного синдрому. За відсутності належного контролю болю слід розглянути можливість виникнення гіпералгезії, толерантності та прогресування основного захворювання (див. розділ «Особливості застосування»).

Тривалість лікування.

Бупренорфін не слід застосовувати довше, ніж це необхідно.

Препарат застосовувати дітям віком від 12 років.

Пацієнтів слід проінформувати про ознаки та симптоми передозування, а також переконатися, що їхні родичі та близькі знають ці ознаки і негайно звернуться по медичну допомогу у разі їх виникнення.

Симптоми: сонливість, нудота, блювання, пригнічення дихального центру; може виникнути виражений міоз. У разі випадкового передозування слід застосовувати звичайну симптоматичну терапію, включаючи ретельний моніторинг життєво важливих функцій організму. Основний симптом, що вимагає інтенсивної терапії, — це пригнічення дихального центру, яке може спричинити зупинку дихання та летальний наслідок. При виникненні блювання необхідно вжити заходів для попередження потрапляння блювотної маси в дихальні шляхи.

Лікування: терапія симптоматична. Вводити налоксон, у разі необхідності застосовувати дихальні аналептики. Потрібно вжити заходів інтенсивної терапії та розпочати симптоматичну терапію дихальної недостатності. Верхні дихальні шляхи повинні бути вільними для проведення примусової або контрольованої вентиляції легень. Рекомендується ввести опіоїдний антагоніст (налоксон), який поступово нейтралізує респіраторні ефекти бупренорфіну. У разі необхідності призначати кисень і дихальні аналептики. При проведенні вищезазначених заходів пацієнт повинен знаходитися у палаті інтенсивної терапії.

При визначенні тривалості лікування передозування слід врахувати тривалість дії бупренорфіну.

З боку нервової системи: рідко — запаморочення, сонливість, безсоння, головний біль, астенія, непритомність, блідість, тривожність, нервозність, сплутаність свідомості. Повідомляли про галюцинації та інші психотоміметичні ефекти рідше, ніж при застосуванні інших агоністів/антагоністів. Очікується, що пацієнти літнього віку будуть більш схильні до розвитку цих ефектів.

З боку серцево-судинної системи: ортостатична гіпотензія, брадикардія, тахікардія, артеріальна гіпотензія.

З боку гепатобіліарної системи: при правильних умовах застосування у поодиноких випадках — підвищення рівнів трансаміназ печінки та жовтяниця, зазвичай зі сприятливим клінічним перебігом; некроз печінки та гепатит (у тому числі гострий).

З боку дихальної системи: пригнічення дихання.

З боку травного тракту: сухість у роті, нудота, блювання, запор.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості (наприклад, висипання, кропив’янка, свербіж, бронхоспазм), набряк Квінке (ангіоневротичний набряк), анафілактичний шок. Рідко після одноразового застосування може виникнути серйозна алергічна реакція.

З боку сечовидільної системи: затримка сечі.

Інші порушення: пітливість, блідість, зміни у місці введення, риніт, озноб, біль у спині, сльозотеча, розмитість зору.

У випадках неналежного внутрішньовенного введення лікарського засобу повідомлялось про місцеві реакції, іноді септичні, і про потенційно серйозний гострий гепатит.

Нечасто виникав синдром відміни препарату.

Відомо про випадки розвитку наркотичної залежності та судом (частота невідома).

Наркотична залежність.

Повторне застосування бупренорфіну, навіть у терапевтичних дозах, може призвести до наркотичної залежності. Ризик розвитку наркотичної залежності може варіюватися залежно від індивідуальних факторів ризику пацієнта, дозування та тривалості лікування опіоїдами (див. розділ «Особливості застосування»).

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Не слід змішувати препарат з іншими лікарськими засобами в одній ємкості.

По 1 мл в ампулі; по 5 ампул у блістері; по 1 або 2, або 20 блістерів у коробці з картону.

За рецептом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу».

Україна, 61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Куликівська, будинок 41.