Бупренорфіну гідрохлорид розчин для ін'єкцій 0,03 % ампула 1 мл, №100 Лікарський препарат

діюча речовина: buprenorphine;

1 мл розчину містить бупренорфіну гідрохлориду у перерахуванні на бупренорфін 0,3 мг;

допоміжні речовини: глюкоза безводна, кислота хлористоводнева, вода для ін’єкцій.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

Опіоїди. Похідні орипавіну. АТХ N02A Е01.

Фармакодинаміка.

Бупренорфіну гідрохлорид — аналгетик центральної дії. Збуджує капа-підтип опіатних рецепторів, чим пояснюється висока аналгезивна активність, і одночасно блокує мю-рецептори, що відповідають за розвиток ейфорії. На відміну від інших наркотичних аналгетиків не спричиняє ейфорії, і тому є менш небезпечним як засіб, що спричиняє звикання.

Фармакокінетика.

Рівномірно розподіляється по тканинах, проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Період напіввиведення при внутрішньом’язовому і внутрішньовенному введенні становить 3–6 годин. Метаболізується у печінці, виділяється з жовчю, незначна кількість екскретується нирками.

Больовий синдром помірної і високої інтенсивності після оперативних втручань, в онкологічних хворих, при інфаркті міокарда, нирковій коліці, опіках.

Індивідуальна непереносимість або підвищена чутливість до бупренорфіну, тяжка дихальна або печінкова недостатність, фізична залежність.

Посилює (взаємно) основні і побічні ефекти, а також токсичність інгібіторів моноаміноксидази (МАО) і засобів, що пригнічують центральну нервову систему (транквілізаторів, нейролептиків).

Не рекомендується супутнє застосування зазначених нижче психотропних засобів та речовин:

Алкоголь.

Алкоголь посилює седативну дію бупренорфіну. Зниження пильності (уваги) підвищує небезпеку при керуванні автомобілем і роботі з іншими механізмами. Необхідно уникати вживання спиртних напоїв і застосування ліків, що містять алкоголь.

Супутнє застосування лікарських засобів, що необхідно врахувати.

Бензодіазепінові транквілізатори.

Одночасне застосування з бензодіазепінами пов’язано з ризиком летального наслідку через дихальну недостатність, асоційовану з порушеннями функціонування центральної нервової системи.

Інші депресанти центральної нервової системи.

Інші похідні опіоїдів (аналгетики, протикашльові засоби), деякі антидепресанти, антигістамінні засоби (блокатори Н1-рецепторів), барбітурати, транквілізатори, клонідин при одночасному застосуванні з бупренорфіном спричиняють посилення депресії центральної нервової системи.

Інгібітори МАО.

Можливе посилення дії опіоїдів при одночасному застосуванні з бупренорфіном.

Інгібітори CYP3А4.

Дослідження взаємодії між бупренорфіном і кетоконазолом (потужний інгібітор CYP3А4) показало збільшення показників С_мах і АUС бупренорфіну (на 70% і 50% відповідно), меншою мірою — норбупренорфіну. Таким чином, за пацієнтами, які застосовують бупренорфін, потрібно встановити постійний контроль, якщо вони паралельно приймають такі інгібітори CYP3А4, як інгібітори протеази (ритонавір, нелфінавір, індинавір), азольні протигрибкові засоби (кетоконазол, інтраконазол). У таких випадках виправданим може виявитися зниження дози бупренорфіну.

Індуктори CYP3А4.

Взаємодія між бупренорфіном та індукторами CYP3А4 не досліджена, тому рекомендується ретельний нагляд за пацієнтами, які одержують паралельно індуктори CYP3А4 (фенобарбітал, карбамазепін, фенітоїн або рифампіцин). Дотепер ще не виявлено значущої взаємодії бупренорфіну з кокаїном.

Застосування інших інгібіторів CYP3А4 (таких, як гестоден, тролеандоміцин, інгібітори ВІЛ-протеази, ритонавір, індинавір і саквінавір) також може підвищувати концентрацію бупренорфіну, тому на початку лікування ними слід розглянути пропорційне зниження дози бупренорфіну.

Застосування цих препаратів може посилити метаболізм бупренорфіну, тому пацієнтам, які скаржаться на зменшення ефективності бупренорфіну, або збільшення потягу до наркотиків, дозу бупренорфіну слід підвищити.

Бупренорфін слід з обережністю застосовувати при одночасному застосуванні з серотонінергічними лікарськимим засобами, такими як інгібітори MAO, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотнього захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСіН) або трициклічні антидепресанти, оскільки підвищується ризик розвитку серотонінового синдрому — потенційно небезпечного для життя стану (див. розділ «Особливості застосування»).

Залежність.

Бупренорфін — це частковий агоніст опіоїдних рецепторів, постійне застосування якого спричиняє залежність опіоїдного типу. Припинення лікування може призвести до синдрому відміни.

Пригнічення дихання.

Повідомлялося про кілька летальних випадків у результаті розвитку пригнічення дихання, особливо при застосуванні бупренорфіну у комбінації з бензодіазепінами або його неналежному застосуванні.

Серотоніновий синдром

Одночасне застосування бупренорфіну та інших серотонінергічних засобів, таких як інгібітори MAO, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), інгібітори зворотнього захоплення серотоніну і норадреналіну (ІЗЗСіН) або трициклічні антидепресанти, може призвести до серотонінового синдрому — потенційно небезпечного для життя стану (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії»).

Якщо супутнє лікування іншими серотонінергічними засобами клінічно обґрунтовано, рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом, особливо під час початку лікування та під час збільшення дози.

Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану, вегетативну нестабільність, нервово-м’язові порушення та/або шлунково-кишкові симптоми.

При підозрі на серотоніновий синдром слід розглянути можливість зменшення дози або припинення терапії залежно від вираженості симптомів.

Гепатит, печінкові реакції.

Як під час клінічних досліджень, так і у післяреєстраційному періоді, повідомлялося про випадки гострого ураження печінки. Виявлено спектр аномалій від транзиторного асимптоматичного зростання рівня печінкових трансаміназ до печінкової недостатності. У багатьох випадках причиною або додатковим фактором цього могла бути наявність аномалій печінкових ензимів, зараження вірусом гепатиту В або С, одночасне застосування інших потенційно гепатотоксичних препаратів і постійне внутрішньовенне введення наркотиків. Ці основні фактори слід врахувати перед призначенням бупренорфіну і впродовж лікування. При підозрі на печінкову реакцію з невідомих причин слід оцінити, чи є бупренорфін причиною некрозу печінки або жовтяниці, і відмінити лікування, як тільки це дозволить клінічний стан пацієнта. Усім пацієнтам слід регулярно проводити тести функції печінки.

Цей препарат може спричинити сонливість, що посилюється іншими засобами центральної дії, такими, як алкоголь, транквілізатори, седативні і гіпнотичні засоби.

Цей препарат може спричинити ортостатичну гіпотензію.

Дослідження на тваринах, як і клінічний досвід, довели, що бупренорфін може спричинити низький ступінь залежності.

Бупренорфін здатний послабляти больові симптоми при деяких патологіях. Дослідження на тваринах і клінічний досвід переконують, що бупренорфін також здатний спричинити фармакозалежність, хоча меншою мірою, ніж морфін. Отже, під час лікування дуже важливо враховувати всі супутні умови, вести контроль і дотримуватися призначених доз.

Обмеженням для застосування препарату є дихальна, печінкова і ниркова недостатність, черепно-мозкові травми. З особливою обережністю призначати на тлі застосування інгібіторів моноаміноксидази та інших лікарських засобів, що пригнічують центральну нервову систему, а також при мікседемі або гіпотиреозі, недостатності кори надниркових залоз, пригніченні центральної нервової системи, токсичному психозі, гіпертрофії передміхурової залози, стриктурі уретри, алкоголізмі, у хворих літнього віку та ослаблених пацієнтів при одночасному призначенні засобів, що пригнічують дихання. Препарат можна застосовувати для премедикації при тривалих (понад 4 години) операціях, однак при цьому керованість анестезією ускладнена, можлива післянаркозна депресія дихання, що потребує продовженої інтенсивної вентиляції легенів.

Бупренорфіну гідрохлорид протипоказаний у період вагітності. Оскільки бупренорфіну гідрохлорид та його метаболіти проникають у грудне молоко, на період терапії препаратом слід припинити годування груддю.

У день застосування препарату слід утримуватися від діяльності, що потребує підвищеної концентрації уваги і швидкої реакції.

Препарат вводити внутрішньовенно повільно або внутрішньом’язово. Доза для дорослих становить 0,5–1 мл (0,15–0,3 мг), при необхідності ін’єкції повторювати з інтервалом 6-8 годин. Вища добова доза для дорослих — 8 мл (2,4 мг). Дітям віком від 12 років призначати 0,5–0,8 мл (0,15–0,25 мг). Вища добова доза для дітей — 6,6 мл (2 мг).

Препарат застосовувати дітям віком від 12 років.

Симптоми: пригнічення дихального центру. У разі випадкового передозування слід застосовувати звичайну симптоматичну терапію, включаючи ретельний моніторинг життєво важливих функцій організму. Основний симптом, що вимагає інтенсивної терапії, ― це пригнічення дихального центру, яке може спричинити зупинку дихання та летальний наслідок. При виникненні блювання необхідно вжити заходів для попередження потрапляння блювотної маси в дихальні шляхи.

Лікування: терапія симптоматична. Вводити налоксон, у разі необхідності застосовувати дихальні аналептики. Потрібно вжити заходів інтенсивної терапії та розпочати симптоматичну терапію дихальної недостатності. Верхні дихальні шляхи повинні бути вільними для проведення примусової або контрольованої вентиляції легень. Рекомендується ввести опіоїдний антагоніст (налоксон), який поступово нейтралізує респіраторні ефекти бупренорфіну. У разі необхідності призначати кисень і дихальні аналептики. При проведенні вищезазначених заходів пацієнт повинен знаходитися у палаті інтенсивної терапії.

При визначенні тривалості лікування передозування слід врахувати тривалість дії бупренорфіну.

З боку нервової системи: рідко — галюциногенний ефект, запаморочення, сонливість, безсоння, головний біль, астенія, непритомність, блідість, тривожність, нервозність, сплутаність свідомості.

З боку серцево-судинної системи: ортостатична гіпотензія, брадикардія, тахікардія, артеріальна гіпотензія.

З боку гепатобіліарної системи: при правильних умовах застосування у поодиноких випадках — підвищення рівнів трансаміназ печінки та жовтяниця, зазвичай зі сприятливим клінічним перебігом, некроз печінки та гепатит.

З боку дихальної системи: пригнічення дихання.

З боку травного тракту: сухість у роті, нудота, блювання, запор, астенія, некроз печінки і гепатит, гострий гепатит.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості (наприклад, висипання, кропив’янка, свербіж, бронхоспазм), набряк Квінке (ангіоневротичний набряк), анафілактичний шок.

З боку сечовидільної системи: затримка сечі.

Інші порушення: пітливість, блідість, зміни у місці введення, риніт, озноб, біль у спині, сльозотеча.

У випадках неналежного внутрішньовенного введення лікарського засобу повідомлялось про місцеві реакції, іноді септичні, і про потенційно серйозний гострий гепатит.

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 1 мл в ампулі; по 5 ампул у блістері; по 1 або 2, або 20 блістерів у коробці з картону.

За рецептом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківське фармацевтичне підприємство «Здоров’я народу».

Україна, 61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Куликівська, будинок 41.