Мозолі та омозолілості

Содержание

Мозолі та омозолілості — це локалізовані ділянки потовщення рогового шару епідермісу. Їх формування можна розглядати як захисну реакцію шкірних покривів на тривалий механічний вплив: організм людини прагне захистити тканини, що знаходяться глибше, від ушкоджувальної дії постійного тиску або тертя.

У місцях, які зазнають регулярного механічного навантаження, активізуються захисні механізми:

• підвищується швидкість розвитку нових клітин епідермісу;
• сповільнюється процес їхнього природного відлущування.

У результаті формуються щільні, ороговілі ділянки шкіри. Найчастіше мозолі та омозолілості локалізуються на шкірі пальців ніг, підошовної частини стопи, п’яти, у міжпальцевих складках.

На відміну від патологічного гіперкератозу, мозолі та омозолілості мають чіткий зв’язок з механічним впливом та локалізуються виключно в місцях підвищеного навантаження. При усуненні провокувального фактора ця патологія поступово піддається зворотному розвитку, що підтверджує її адаптивну природу.

Основна відмінність між мозолем та омозолілістю — наявність у мозолі конічного ядра в центрі, сформованого з потовщеного рогового шару епідермісу. У міру підвищення механічного навантаження відбувається збільшення розмірів ядра, яке супроводжується додатковим ушкодженням навколишніх тканин.

Причини та патогенез

Основна причина формування мозолів та омозолілостей — надмірна механічна дія на обмежену ділянку шкірного покриву. Чинники, які зумовлюють високі навантаження, можна умовно поділити на 2 групи: екзогенні та ендогенні (табл. 1).

Патогенетичний механізм формування мозолів і омозолілостей є своєрідним порочним колом:

• початковий механічний вплив викликає захисну реакцію організму — активацію кератиноцитів, що супроводжується інтенсифікацією процесу кератинізації. Кількість ороговілих клітин зростає, що клінічно проявляється потовщенням рогового шару епідермісу;
• в умовах тиску, який триває (наприклад при носінні тісного взуття), ділянка гіперкератозу сама стає причиною додаткової компресії на тканини, що прилягають;
• вплив початкового фактора та тиск потовщеного рогового шару підвищують активність кератиноцитів.

Захворювання, при яких порушується периферичний кровообіг та/або іннервація (наприклад атеросклероз судин нижніх кінцівок), суттєво прискорюють процес формування мозолів та омозолілостей, роблять їх більш вираженими та підвищують ризик розвитку ускладнень:

• в умовах зниженої периферичної чутливості пацієнт може не помічати початкових проявів формування мозолів;
• порушення мікроциркуляції уповільнює процеси регенерації тканин та знижує ефективність захисних механізмів шкіри.

Епідеміологія

За наявними даними, поширеність мозолів на нижніх кінцівках варіює в широкому діапазоні 14–48% від загальної популяції. Більшість тих, хто звернувся по медичну допомогу, — жінки.

Епідеміологічні дані можуть не повною мірою відображати справжню картину поширеності цієї патології, оскільки значна частина населення розглядає мозолі як незначну проблему, намагаючись розв’язати її самостійно. Крім того, наявні дослідження переважно фокусуються на мозолях та омозолілостях на ногах, тоді як поширеність гіперкератозу інших локалізацій залишається недостатньо вивченою.

Аналізуючи статистичні дані, можна також відмітити підвищену частоту поширення патології у старших вікових групах, що пояснюється декількома факторами:

• фізіологічними змінами, які супроводжують процес старіння — відмічається вікова атрофія жирових подушечок стоп, що виконують роль природних амортизаторів, які захищають шкіру від надмірної механічної дії. Вікове зменшення об’єму та еластичності захисної жирової тканини суттєво підвищує ризик формування мозолів та омозолілостей на стопах та пальцях ніг;
• частими супутніми захворюваннями (периферичними судинними порушеннями, різними формами нейропатій та ін.).

Класифікація

У клінічній практиці використовують класифікацію, яка виділяє 2 типи мозолів та 2 типи омозолілостей (табл. 2).

Клінічна картина

Твердий мозоль — чітко окреслена ділянка патологічного потовщення епідермісу. Його центральним елементом є конічне ядро, що складається з ущільнених кератинових мас. Широка основа ядра знаходиться на поверхні шкіри, вершина конуса спрямована углиб тканин. При тиску грубої центральної частини утворення на тканини, що прилягають, розвивається біль:

• збільшення вираженості больового синдрому відбувається при ходьбі, тривалому стоянні або натисканні на уражену ділянку, водночас як легкий дотик зазвичай не викликає болісних відчуттів та дискомфорту;
• у міру прогресування патологічного процесу та збільшення обсягу кератинових мас вираженість болю збільшується, суттєво обмежуючи рухову активність людини;
• характер больового синдрому — одні пацієнти скаржаться на тупий, ниючий біль, інші — на гострий, що стріляє.

Візуально визначається піднятий над рівнем шкіри папульозний елемент висипу тілесного кольору з характерним білуватим центром, що відповідає зоні максимального скупчення кератинових мас. Поверхня зазвичай має шорстку текстуру. Типова локалізація — ділянки шкіри, які знаходяться над кістковими виступами, де механічна дія досягає максимальної інтенсивності.

Ускладнені форми твердого мозоля:

• нейроваскулярна — патологічний процес проникає в зону локалізації нервових волокон та кровоносних судин, супроводжуючись порушенням локальної мікроциркуляції та збільшенням вираженості больового синдрому;
• нейрофіброзна — виражений фіброз тканин, що прилягають, надає патології особливої щільності та часто супроводжується хронічним запаленням.

М’який мозоль має суттєві відмінності у своїй структурі та зовнішньому вигляді. Для нього характерні:

• різна геометрична форма (округла, еліпсоподібна, конічна та ін.);
• білуватий відтінок, специфічний мацерований вигляд;
• найбільш типова локалізація — простір між IV та V пальцями стопи;
• кількість — від одиничних до множинних елементів;
• часте приєднання вторинної інфекції бактеріального чи грибкового характеру внаслідок постійної підвищеної вологості ураженої ділянки.

Ключовими особливостями омозолілості є:

• відносно однорідна товщина патології;
• розмиті, нечіткі межі;
• жовтувато-бурий відтінок.

У спортивній медицині описано цілу низку специфічних омозолілостей, які отримали власні найменування відповідно до виду спорту або характеру діяльності (наприклад «палець тенісиста»). Описано також формування, пов’язані з релігійною практикою («молитовний мозоль»), грою на музичних інструментах (наприклад під час гри на скрипці).

Важливою клінічною особливістю омозолілостей є їхня оборотність: після припинення впливу механічного подразника відбувається поступова нормалізація стану шкірного покриву без необхідності специфічного лікування.

Діагностика

Алгоритм для верифікації діагнозу включає:

• збір анамнезу (характер та тривалість скарг пацієнта, особливості професійної діяльності, способу життя, наявність факторів, що зумовлюють розвиток цієї патології);
• фізикальне обстеження — огляд уражених ділянок шкіри, оцінка їхньої локалізації, розмірів, форми, консистенції та болісності при пальпації, виявлення ознак можливих ускладнень;
• лабораторні дослідження — обґрунтовані у пацієнтів із клінічними симптомами приєднання вторинної інфекції. Мікробіологічний аналіз матеріалу з осередків ураження дозволяє ідентифікувати патогенну флору та визначити її чутливість до антибактеріальних та протигрибкових препаратів;
• консультація різних спеціалістів:
  • дерматовенеролог як профільний спеціаліст виконує первинну оцінку стану шкірного покриву, визначає характер та ступінь вираженості патологічних змін, а також розробляє базову стратегію лікування;
  • травматолог-ортопед — консультація обґрунтована, коли формування локальних мозолів та омозолілостей пов’язане з порушеннями опорно-рухового апарату. Лікар проводить оцінку біомеханіки рухів, виявляє патологічні зміни кістково-суглобової системи та розробляє рекомендації щодо їх корекції;
  • хірург — у пацієнтів при тривало наявних болісних формах мозолів, резистентних до консервативної терапії, при розвитку ускладнень (нориць, некротичних змін).

Лікування мозолів та омозолілостей

Мозолі є результатом тривалого механічного впливу на шкіру. Корекція біомеханічних порушень та створення оптимальних умов для природного відновлення шкірного покриву — ключовий принцип успішної терапії. Без усунення причин розвитку мозолів та омозолілостей навіть при використанні ефективних фармакологічних засобів та сучасних оперативних методів дуже висока ймовірність рецидивування. Тому необхідні:

• підбір взуття з урахуванням індивідуальних особливостей стопи пацієнта, характеру його повсякденної активності та специфіки професійної діяльності. Взуття має забезпечувати оптимальний розподіл навантаження, запобігати надмірному тиску на окремі ділянки стопи та мінімізувати тертя;
• індивідуально виготовлені ортопедичні устілки, що розробляються з урахуванням особливостей біомеханіки рухів конкретної людини. Вони сприяють рівномірному розподілу навантаження поверхнею стопи, компенсують наявні деформації та запобігають формуванню нових патологічних змін;
• силіконові м’які подушечки — забезпечують додаткову амортизацію в місцях підвищеного тиску, знижують інтенсивність тертя, сприяють зменшенню вираженості болісності при вже наявній патології, запобігають подальшому прогресу патологічного процесу.

Зовнішня місцева терапія

Зовнішня терапія спрямована на нормалізацію процесів кератинізації та елімінацію ділянок шкірного покриву, що надмірно ороговіли. Застосовують широкий спектр препаратів місцевої дії, які чинять виражену кератолітичну дію. Вони сприяють розм’якшенню мас, що ороговіли, і полегшують їх подальше видалення:

• 10–30% сечовина;
• саліцилова кислота (не менше 6%);
• 5–12% гліколева кислота;
• 5–12% молочна кислота.

Можливість екстемпорального приготування лікарських засобів із вищезазначеними компонентами дозволяє створювати оптимальні комбінації з концентраціями діючих речовин для кожного конкретного випадку.

Лікарські засоби для зовнішнього застосування випускають у різних лікарських формах (таких як крем, мазь, пластир, лак), також можливе використання оклюзійних пов’язок. Препарати наносять на уражені ділянки 1–2 р/добу.

Для відновлення епідермального бар’єру застосовують:

• пом’якшувальні засоби — до їх складу входять вазелін, парафін, силікон, мінеральні та рослинні олії та інші компоненти;
• зволожувальні засоби у формі кремів та мазей — містять різні активні компоненти (хлорид натрію, сечовину та гліцерин), при застосуванні яких забезпечується оптимальний рівень гідратації шкіри;
• препарати з церамідами та фізіологічними ліпідами, які задіяні у відновленні природної структури епідермального бар’єру.

Пом’якшувальні та зволожувальні засоби наносять до 5 р/добу.

Хірургічне лікування

Хірургічне лікування застосовується у випадках, коли консервативна терапія не дає бажаних результатів. Принципово важливою умовою його ефективності є обов’язкове усунення провокувальних факторів, які стали причиною патологічного процесу.

Методи хірургічного лікування:

• метод гострого хірургічного висічення — класичний підхід до видалення мозолів та омозолілостей. Ця процедура передбачає пошарове видалення патологічно змінених тканин. Перевагами методу є можливість повного видалення патологічного вогнища під візуальним контролем та отримання матеріалу для подальшого гістологічного дослідження за необхідності;
• електрокоагуляція — термічна дія електричного струму на тканини. У процесі електрокоагуляції відбувається денатурація білків і коагуляційний некроз тканин мозолі з наступним відторгненням. Переваги методу: сприятливий гемостатичний ефект та можливість контрольованого впливу на різну глибину тканин. Однак слід враховувати ризик формування більш вираженого рубця порівняно з іншими способами хірургічного лікування;
• радіочастотна термоабляція — деструкція патологічних тканин із використанням високочастотних електромагнітних хвиль. Ця методика забезпечує прецизійну дію з мінімальним ушкодженням навколишніх структур. У процесі виконання процедури відбувається локальне нагрівання тканин з їх руйнуванням. Перевагами методу є мінімальна травматичність, гарний косметичний результат та відносно короткий період реабілітації;
• лазерна деструкція — використовують різні типи лазерного випромінювання. Механізм дії ґрунтується на селективній абсорбції лазерного випромінювання молекулами води з пошаровою абляцією тканин. Переваги методу: висока точність впливу, мінімальне ушкодження навколишніх тканин, швидке загоєння та відмінний косметичний результат;
• абляційна лазерна терапія — різновид лазерного впливу, при якій відбувається повне видалення патологічно змінених тканин шар за шаром.

Ускладнення

До найбільш значних ускладнень належать:

• приєднання вторинної інфекції бактеріальної та/або грибкової природи — інфекційний процес часто розвивається в умовах підвищеної вологості та мацерації тканин, особливо в міжпальцевих проміжках при м’яких мозолях. При поширенні збудника на навколишні тканини формується флегмона — розлите гнійне запалення;
• трофічні порушення — високий ризик у пацієнтів з цукровим діабетом і порушеннями периферичного кровообігу. У них формуються виразки, що тривало не гояться, які можуть стати вхідними воротами для інфекції.
• нориці — норицевий хід являє собою патологічне сполучення між поверхнею шкіри і тканинами, що знаходяться глибше;
• некроз тканин — виникає при порушенні кровопостачання та приєднанні агресивної мікрофлори. Процес характеризується відмиранням тканин із формуванням ділянок некрозу різної глибини та протяжності. Особливу небезпеку становить розвиток вологої гангрени, яка потребує невідкладного хірургічного втручання;
• малігнізація — рідкісне, але дуже серйозне ускладнення довгострокових мозолів. Ризик малігнізації зростає при постійній травматизації та хронічному запаленні.

Профілактика мозолів та омозолілостей

Центральне місце у профілактиці займає правильний підбір взуття:

• розмір має забезпечувати достатній простір для пальців стопи;
• відповідність взуття ширині стопи — запобігає надмірному тиску на її бічні поверхні;
• матеріал — для адекватної вентиляції та попередження підвищеного потовиділення шкіри;
• висота каблука — рекомендується уникати постійного носіння взуття як з надмірно високим, так і плоским каблуком. Для збереження нормальної біомеханіки рухів та профілактики виникнення зон надмірного тиску на окремі ділянки стопи слід вибирати взуття з каблуком 2–4 см.

Для осіб, чия професійна діяльність пов’язана з тривалим перебуванням на ногах, рекомендується використання спеціального ортопедичного взуття з амортизувальними властивостями.

Профілактичні заходи також включають:

• запобігання механічним травмам шкірного покриву — досягається шляхом використання спеціальних накладок, подушечок або пластирів у місцях підвищеного тертя. Особливо важливим є використання таких засобів при носінні нового взуття або при виконанні незвичних фізичних навантажень;
• гігієнічний догляд — регулярне очищення шкіри, видалення надлишкового епітелію, використання зволожувальних засобів сприяють підтримці нормального стану шкірного покриву та запобігають формуванню патологічних змін;
• використання індивідуально виготовлених ортопедичних устілок — забезпечують оптимальний розподіл навантаження на поверхню стопи і компенсують наявні анатомічні особливості;
• своєчасна корекція деформацій стоп та порушень ходи — регулярні консультації ортопеда дозволяють виявити початкові ознаки патологічних змін та вчасно вжити необхідних заходів;
• при заняттях спортом — використовувати спеціалізоване спортивне взуття, яке відповідає виду фізичної активності, рукавички для захисту рук від мозолів. Важливо поступово підвищувати навантаження, що дозволяє шкірі адаптуватися до нових умов;
• професійна діяльність, пов’язана з підвищеним навантаженням на певні ділянки шкіри, передбачає використання спеціальних засобів захисту (рукавичок при роботі з інструментами, спеціальних накладок при грі на музичних інструментах та інших пристосувань, які послаблюють механічну дію на шкіру).

Прогноз

Загалом при своєчасному виявленні та адекватному лікуванні патології прогноз можна охарактеризувати, як сприятливий, проте існує низка факторів, здатних суттєво впливати на її перебіг:

• локалізація — мозолі та омозолілості, що знаходяться в місцях постійного механічного навантаження, мають більш високий ризик рецидивування навіть після успішного лікування;
• супутні захворювання (цукровий діабет, порушення периферичного кровообігу, імунодефіцитні стани) — підвищений ризик розвитку ускладнень;
• вік пацієнта — в осіб похилого віку процеси загоєння протікають повільніше;
• соціально-побутові умови — можливість дотримання необхідного режиму, використання якісного взуття, регулярного виконання гігієнічних процедур значно поліпшує прогноз захворювання.