Що таке меліоїдоз?

Меліоїдоз — це інфекційне захворювання, яке викликають Burkholderia pseudomallei. Ця патологія — бактеріальна інфекція. Меліоїдоз ендемічний для Південно-Східної Азії та північної Австралії, але також виявляється в Південній, Центральній Америці, Африці та на Близькому Сході.

Меліоїдоз може протікати гостро чи хронічно. До симптомів гострого меліоїдозу належать пропасниця, кашель, артралгія, міалгія, головний біль, анорексія та нічне підвищене потовиділення. Також при цьому захворюванні може розвиватися плеврит, проте прояви захворювання можуть бути дуже різноманітними: від локалізованих інфекцій до абсцесів печінки, селезінки, передміхурової залози або привушних залоз та сепсису.

Етіологія

Меліоїдоз може протікати в гострій формі з інкубаційним періодом тривалістю 1 доба — 3 тиж, проте латентний меліоїдоз може виявлятися десятиріччями.

Чи заразний меліоїдоз?

Передача меліоїдозу від людини людині відмічається рідко.

Епідеміологія меліоїдозу

Резервуаром інфекції в природі є щури, миші та домашні тварини.

Burkholderia pseudomallei зберігають життєздатність у ґрунті та воді протягом невизначеного часу, і пацієнти майже завжди повідомляють про контакт із брудом або калюжами з водою.

Burkholderia pseudomallei також викликає захворювання у тварин, таких як кішки, кози, вівці та коні. Епідеміологічний нагляд має життєво важливе значення для виявлення будь-якого спалаху чи місцевого виникнення серед людей чи тварин.

Оскільки бактерії меліоїдозу мешкають у ґрунті та воді, погодні явища, такі як повені та тайфуни, можуть бути причиною спалахів меліоїдозу.

Меліоїдозна інфекція передається в основному аліментарним шляхом — при вживанні їжі та води, забруднених виділеннями хворих тварин або бактеріями, що містяться в ґрунті та воді. Меліоїдозом частіше заражаються особи з такими факторами ризику, як цукровий діабет, захворювання нирок, зловживання алкоголем і таласемія, хоча здорові люди також можуть заразитися цією хворобою.

Вакцини від меліоїдозу не розроблено.

Що таке хибний сап? Хибний сап — це синонім меліоїдозу.

Патогенез

Burkholderia pseudomallei: що це таке?

Збудник меліоїдозу Burkholderia pseudomallei являє собою грамнегативну паличку, що не утворює спор, із заокругленими краями. Burkholderia pseudomallei можуть проникати в клітини та поширюватися від клітини до клітини шляхом полімеризації актину; це може призвести до злиття клітин та формування багатоядерних гігантських клітин. Burkholderia pseudomallei стійкі до великої кількості антибіотиків через здатність до ефлюксу і мають системи секреції типу VI. Охарактеризовано численні фактори вірулентності Burkholderia pseudomallei. Збудник меліоїдозу добре росте на різних живильних середовищах і навіть у дистильованій воді.

Burkholderia pseudomallei може продукувати як ендотоксини, так і екзотоксин.

Діагностика меліоїдозу

Інкубаційний період меліоїдозу також може значно варіювати від 2 днів до декількох років.

Те, як проявляється меліоїдоз, залежить від форми патології. Виділяють гостру, підгостру та хронічну форми меліоїдозу.

Гострий меліоїдоз починається з раптового підвищення температури тіла до високих фебрильних показників. Потім розвивається головний, м’язовий біль, біль у животі, блювання, діарея та кашель. При кашлі відокремлюється слизово-гнійне та з домішкою крові мокротиння.

Симптоми гострого меліоїдозу включають:

• лихоманку;
• кашель;
• плеврит;
• артралгію;
• міалгію;
• головний біль;
• анорексію;
• нічне підвищене потовиділення;
• порушення свідомості.

При аускультації виявляються ослаблення серцевих тонів, тахікардія, аритмія.

У низці випадків відмічається лімфаденопатія, гепатоспленомегалія, скарлатино-, кореподібний або пустульозний висип, іноді з геморагічними бульбашками.

Можливий розвиток гострих чи хронічних локалізованих інфекцій і навіть сепсису.

Також можуть розвиватися абсцеси печінки, селезінки, передміхурової залози та привушних залоз.

Внутрішньочеревні інфекції можуть розвиватися без осередкового болю в животі. Під час проведення комп’ютерної томографії абсцеси внутрішніх органів можуть мати вигляд «сот».

Підгостра форма характеризується хвилеподібним затяжним перебігом. Симптоми інтоксикації менш виражені, ніж при гострому меліоїдозі. Характерне формування множинних абсцесів внутрішніх органів, швидка ненавмисна втрата маси тіла.

Хронічний меліоїдоз характеризується тривалістю симптомів >2 міс і виявляється у 10% усіх пацієнтів. При цьому температура тіла зазвичай субфебрильна. Найчастіше уражуються легені та печінка. Характерне чергування періодів ремісії та загострень.

Можлива абортивна форма меліоїдозу, за якої фіксується короткий період гарячки. Специфічних симптомів немає.

Додаткові методи дослідження

• Діагностичні тести на меліоїдоз

Бактерії меліоїдозу можна культивувати в лабораторії. Burkholderia pseudomallei можна діагностувати за допомогою бактеріологічного посіву крові, мокротиння, сечі та мазка із зіва; однак бактеріологічний посів крові рідко буває позитивним у випадках Burkholderia mallei. Бактеріологічний посів слід проводити з дотриманням запобіжних заходів BSL-3.

Також можливі тести непрямої гемаглютинації, латекс-аглютинації та прямої імунофлуоресценції.

• У клінічному аналізі крові при гострому меліоїдозі встановлюють виражений лейкоцитоз, зсув формули вліво, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ).
• Діагностика меліоїдозу неможлива за допомогою візуалізації. Комп’ютерна томографія та ультразвукове дослідження черевної порожнини рекомендуються для виявлення абсцесів печінки, селезінки або передміхурової залози, які можуть не виявлятися клінічно.
• Рентгенографія органів грудної клітки може допомогти виявити ущільнення, порожнини, випот, емпієми та множинні абсцеси легень.

Лікування

Хворих слід обов’язково госпіталізувати та ізолювати.

Як лікувати меліоїдоз?

Основа лікування меліоїдозу — своєчасна антибіотикотерапія.

У пацієнтів зі значним ураженням легень може розвинутися дихальна недостатність, при якій слід проводити штучну вентиляцію легень. Також можуть розвинутися сепсис та коагулопатія.

Летальність від септичної форми меліоїдозу перевищує 90%, але в неускладнених випадках, що купуються відповідною антибіотикотерапією, ризик летального наслідку становить <10%.

Показано хірургічне лікування абсцесів передміхурової залози та септичного артриту, спричинених меліоїдозом; проте хірургічне втручання часто не показане при абсцесах печінки та селезінки.

Препаратом вибору при гострому меліоїдозі є цефтазидим (внутрішньовенно).

Також можна застосовувати меропенем та іміпенем.

У гострій фазі захворювання антибіотикотерапія проводиться внутрішньовенно протягом щонайменше 2 тиж.

Після завершення внутрішньовенного введення антибіотиків показані доксициклін та триметоприм/сульфаметоксазол протягом 20 тиж.

Абсцеси більшості систем органів у хворих на меліоїдоз часто виліковуються після терапії антибіотиками; проте при абсцесах передміхурової залози зазвичай необхідне хірургічне втручання.

Встановлено, що терапія меропенемом та гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором значно знижує ризик летального наслідку у пацієнтів з меліоїдозом у критичному стані.

Рецидив меліоїдозу може розвинутися у 20% усіх пацієнтів; проте цей показник знижується до 4% під час проведення ерадикаційної терапії триметопримом/сульфаметоксазолом. Через ризик розвитку рецидиву рекомендується довічне спостереження.

Не існує затверджених схем антибіотикопрофілактики сапа/меліоїдозу.

Водночас в одному дослідженні зафіксовано, що миші, які отримували триметоприм/сульфаметоксазол як доконтактну або постконтактну профілактику протягом 24 год після дії Burkholderia pseudomallei, мали 100% виживаність.

Профілактика меліоїдозу включає дератизацію, ретельну дезінфекцію всіх виділень хворих та приміщення, в якому він знаходився, захист їжі та води від виділень заражених тварин, спостереження контактних осіб протягом 15 днів.

Диференційна діагностика

• Сап.
• Сибірська виразка.
• Бактеріальна пневмонія.
• Чума.
• Віспа.
• Малярія.
• Туляремія.
• Міліарний туберкульоз.
• Актиномікоз.
• Мікоплазмова пневмонія.
• Черевний тиф.
• Вірусна пневмонія.

Можливі ускладнення захворювання

Чим небезпечний меліоїдоз?

• Септичним шоком.
• Абсцесами печінки, селезінки та передміхурової залози.
• Абсцесами в підшкірній клітковині.
• Перитонітом.
• Емпіємою плеври.
• Остеомієлітом.
• Пієлонефритом.
• Гнійним менінгітом.
• Інфекційно-токсичним шоком.
• Летальним наслідком.