Лімфоцитарний гіпофізит
Содержание
Визначення
Лімфоцитарний гіпофізит — це рідкісне аутоімунне захворювання гіпофіза, яке характеризується інфільтрацією тканини залози T- і B-лімфоцитами. Це найчастіша форма первинного гіпофізиту з гістопатологічної точки зору.
Клінічно лімфоцитарний гіпофізит може проявлятися ознаками гіпопітуїтаризму, що розвивається в результаті запалення гіпофіза або наявності об’ємного новоутворення в ділянці турецького сідла. До ендокринних порушень належать недостатність передньої частки гіпофіза (дефіцит адренокортикотропного гормону (АКТГ), тиреотропного гормону (ТТГ), гонадотропінів, соматотропного гормону (СТГ)), центральний нецукровий діабет (ЦНС) (у разі залучення задньої частки) і гіперпролактинемія.
Через рідкісність захворювання його діагностика і лікування можуть становити труднощі.
Лімфоцитарний гіпофізит уперше був описаний у 1962 р. Р.Б. Гоуді (R.B. Goudie) і П.Х. Пінкертоном (P.H. Pinkerton). Автори вказали на його аутоімунну природу, що стало основою для альтернативного терміна — «аутоімунний гіпофізит». Відтоді лімфоцитарний гіпофізит визнано найпоширенішою формою первинного гіпофізиту.
Поширеність лімфоцитарного гіпофізиту становить 1:9 млн осіб. Однак вважається, що ця цифра може бути заниженою (Anozie C. et al., 2025).
Лімфоцитарний гіпофізит спочатку вважали аутоімунним захворюванням, яке переважно уражує жінок у III триместр вагітності та післяпологовий період (перші 6 міс після пологів). Однак на сьогодні відомо, що захворювання може розвиватися у невагітних і чоловіків. Співвідношення захворюваності серед жіночої та чоловічої статі становить 8:1.
Патологію частіше діагностують у дорослих віком 30–50 років. Середній вік встановлення діагнозу — 34 роки у жінок і 44,7 року у чоловіків. Також описані випадки захворювання у дітей і пацієнтів похилого віку. У 20–50% випадків лімфоцитарний гіпофізит поєднується з іншими аутоімунними хворобами, що підтверджує його аутоімунну природу (Naran J. et al., 2023).
Класифікація гіпофізиту
Згідно з етіологією, гіпофізит класифікується на:
- первинний — являє собою запалення гіпофіза без системної причини, що можливо виявити, і класифікується за 2 критеріями (за гістологічним типом і анатомічною локалізацією);
- вторинний — розвивається як наслідок інших захворювань або впливу лікарських засобів.
Класифікація первинного гіпофізиту за гістологічним типом:
- лімфоцитарний (найчастіша форма);
- гранулематозний;
- ксантоматозний;
- IgG4-асоційований;
- змішаний тип.
Класифікація первинного гіпофізиту за анатомічною локалізацією:
- лімфоцитарний аденогіпофізит — уражує передню частку гіпофіза (аденогіпофіз);
- лімфоцитарний інфундибулонейрогіпофізит — залучені задня частка (нейрогіпофіз) та інфундибулум (ніжка гіпофіза);
- лімфоцитарний пангіпофізит — охоплює як передню, так і задню частки гіпофіза (Naran J. et al., 2023).
Причини лімфоцитарного гіпофізиту
Причиною первинного гіпофізиту є аутоімунне ураження гіпофіза з його інфільтрацією T- і B-лімфоцитами. Його часто пов’язують із вагітністю та наявністю інших аутоімунних хвороб у пацієнтів.
Наявність у сімейному анамнезі аутоімунних хвороб, особливо асоційованих із генами HLA DQ8 і DR3, підвищує ризик розвитку лімфоцитарного гіпофізиту. Згідно з результатами дослідження, у 87 і 80% пацієнтів із підтвердженим біопсією лімфоцитарним гіпофізитом діагностували маркери HLA-DQ8 і HLA-DR53 відповідно (Anozie C. et al., 2025).
Причини вторинного гіпофізиту:
- системні захворювання — саркоїдоз, гемохроматоз, амілоїдоз, гранулематозний поліангіїт, туберкульоз, сифіліс;
- медикаментозно-індуковані форми, зокрема на тлі прийому імуномодулювальних препаратів, включно з інгібіторами імунних контрольних точок (наприклад CTLA-4 і PD-1 інгібітори), які застосовують у лікуванні онкологічних захворювань (Naran J. et al., 2023).
Патофізіологія лімфоцитарного гіпофізиту
Згідно з результатами дослідження, у гострій фазі патології відбувається запалення і збільшення гіпофіза, а при тривалому запаленні розвивається фіброз із різним ступенем тяжкості.
Запалення і збільшення гіпофіза можуть спричиняти симптоми, пов’язані з мас-ефектом, такі як головний біль і порушення полів зору, а також призводити до зниження здатності гіпофіза виробляти гормони. У хронічній стадії фіброз гіпофіза найчастіше зумовлює необхідність довічної гормональної замісної терапії.
Патофізіологію лімфоцитарного гіпофізиту вивчають на основі моделей запалення гіпофіза, зокрема пов’язаних з аутоантитілами до специфічних антигенів гіпофіза — IgG4, анти-Pit-1, PGSF1a і PGSF2, TPIT, α-енолаза (Anozie C. et al., 2025).
Симптоми лімфоцитарного гіпофізиту
Загальні симптоми при лімфоцитарному гіпофізиті:
- головний біль — часто є першим симптомом захворювання, розвивається на ранній стадії запалення;
- нудота і блювання;
- зниження лібідо та аменорея;
- хронічна втома;
- запаморочення.
Неврологічні та офтальмологічні симптоми при лімфоцитарному гіпофізиті
Гіпофізит може призводити до збільшення розмірів гіпофіза, що, своєю чергою, може спричинити компресію перехрестя зорових нервів (хіазми) та прилеглих структур.
Основні офтальмологічні симптоми:
- хіазмальний синдром — близько 15% випадків;
- ураження окорухових нервів із диплопією — близько 7%, зумовлене латеральним розширенням запалення з компресією III, IV і VI черепних нервів у кавернозному синусі;
- анізокорія при синдромі Горнера або параліч III черепного нерва;
- зниження гостроти зору — до 16%;
- вади полів зору — близько 34%, включно з ушкодженнями зорового нерва, порушенням зорових полів на стику полів і вадами зорового тракту (наприклад гомонімна геміанопсія) (Anozie C. et al., 2025).
При прогресуванні запалення при лімфоцитарному гіпофізиті може відбуватися деструкція тканини гіпофіза, що призводить до повного або часткового гіпопітуїтаризму. У цьому разі порушується секреція одного або декількох гормонів гіпофіза (таблиця). Клінічна картина варіює від ізольованого дефіциту окремого гормону — найчастіше СТГ або АКТГ — до вираженого пангіпопітуїтаризму із множинними гормональними порушеннями.
Тип гормонального дефіциту залежить від анатомічних структур, залучених у патологічний процес:
- при ураженні задньої частки гіпофіза розвивається ЦНД, зумовлений дефіцитом вазопресину (антидіуретичного гормону — АДГ);
- у разі ураження передньої частки (аденогіпофіза) можливі центральна надниркова недостатність (дефіцит АКТГ), центральний гіпотиреоз (дефіцит ТТГ), гіпогонадотропний гіпогонадизм (дефіцит лютеїнізувального гормону (ЛГ) та фолікулостимулювального гормону (ФСГ)), дефіцит гормону росту (СТГ), особливо у дітей та осіб молодого віку.
Так, клінічні прояви лімфоцитарного гіпофізиту можуть бути дуже різноманітними і залежати від ступеня тяжкості та локалізації запального ураження гіпофіза (Naran J. et al., 2023).
| Гормон | Фізіологічна роль | Механізм порушення | Клінічні прояви | Діагностичні особливості |
| АКТГ | Стимулює кору надниркових залоз → синтез кортизолу | Руйнування кортикотропних клітин гіпофіза → ↓ АКТГ → ↓ кортизолу | Слабкість, артеріальна гіпотензія, анорексія, гіпонатріємія, гіпоглікемія | ↓ кортизол, ↓ АКТГ |
| ТТГ | Стимулює щитоподібну залозу → синтез Т4 і Т3 | ↓ ТТГ → ↓ Т4 і Т3 → центральний гіпотиреоз | Втома, чутливість до холоду, сухість шкіри, збільшення маси тіла, аменорея, брадикардія | ↓ вільний Т4, ТТГ — низький або неадекватно нормальний |
| ЛГ та ФСГ | Стимулюють функцію гонад (естрогени, тестостерон, сперматогенез) | ↓ ЛГ і ФСГ → ↓ естрогенів / тестостерону | У жінок: аменорея, безпліддя, ↓ лібідо.
У чоловіків: ↓ лібідо, імпотенція, ↓ оволосіння, безпліддя |
↓ статеві гормони, ЛГ / ФСГ — низькі або нормальні, ↓ інгібін B (у чоловіків) |
| СТГ | Гіпоталамус → соматотропін-рилізинг-гормон стимулює гіпофіз → секреція СТГ → стимуляція печінки → продукція IGF-1.
Функції — стимуляція росту у дітей, ↑ синтезу білка, ↑ ліполізу, підтримка м’язів і кісток, регуляція метаболізму глюкози |
Лімфоцитарний гіпофізит → ураження соматотропних клітин → ↓ СТГ → ↓ IGF-1 → дефіцит гормону росту | У дітей — затримка росту, пізнє прорізування зубів, вкорочення кінцівок, затримка статевого розвитку (при поєднаному дефіциті гонадотропінів).
У дорослих — зменшення м’язової маси, ↑ вісцерального жиру, ↑ втомлюваності, ↓ щільності кісток (остеопороз), погіршення ліпідного профілю, депресія. |
↓ IGF-1, ↓ відповідь СТГ на стимуляцію |
| Пролактин | Виробляється лактотропними клітинами гіпофіза. Пригнічується дофаміном. Основна функція — лактація. | Дефіцит: при масивному ураженні гіпофіза;
↑ при здавленні ніжки (ефект ніжки) |
Дефіцит: труднощі з лактацією у жінок.
↑ пролактину у жінок: галакторея, аменорея, безпліддя. ↑ пролактину у чоловіків: ↓ лібідо, еректильна дисфункція, гінекомастія. |
↑ пролактину при ефекті ніжки;
↓ пролактину при тяжкій формі гіпопітуїтаризму |
| АДГ | Синтезується в гіпоталамусі, накопичується і виділяється із задньої долі гіпофіза.
Регулює водний баланс через нирки (V2-рецептори). |
Ураження задньої долі гіпофіза → ↓ АДГ → ЦНД | Поліурія ≥3 л/добу, полідипсія, ніктурія, гіпернатріємія при обмеженні рідини | ↓ осмолярність сечі, ↑ Na⁺ у плазмі крові, позитивна проба з десмопресином |
Діагностика лімфоцитарного гіпофізиту
Лімфоцитарний гіпофізит — діагноз винятку, його остаточна верифікація можлива тільки при гістологічному дослідженні тканини гіпофіза. Проте клінічні прояви, лабораторні дані та результати візуалізації відіграють важливу роль у встановленні діагнозу на доопераційному етапі.
Для встановлення діагнозу необхідно виміряти рівні таких гормонів у плазмі крові, як:
- пролактин;
- АКТГ;
- кортизол;
- СТГ;
- IGF-1;
- ТТГ;
- вільний тироксин (Т4);
- у жінок — ЛГ, ФСГ та естрадіол;
- у чоловіків — тестостерон.
У разі підозри на ЦНД необхідно провести:
- вимірювання рівня електролітів у плазмі крові (натрію, калію, хлору і кальцію);
- визначення антидіуретичного гормону (АДГ);
- дослідження осмолярності плазми крові (↑ при ЦНД) і сечі (↓ при ЦНД).
У близько 20–50% пацієнтів з лімфоцитарним гіпофізитом діагностовано й інші аутоімунні захворювання. У зв’язку з цим необхідний скринінг на системні аутоімунні та запальні захворювання:
- загальний аналіз крові;
- біохімічний аналіз крові;
- C-реактивний білок (СРБ);
- швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ);
- антинуклеарні антитіла (ANA);
- антитіла при системному червоному вовчаку.
Інструментальна діагностика
Методом вибору діагностики лімфоцитарного гіпофізиту є магнітно-резонансна томографія (МРТ) гіпофіза з контрастуванням гадолінієм.
На МРТ необхідно відрізняти лімфоцитарний гіпофіз від аденоми гіпофіза, оскільки підходи до лікування принципово відрізняються:
- при аденомі гіпофіза характерні асиметричне збільшення гіпофіза, відхилення його ніжки, відсутність посилення твердої мозкової або арахноїдальної оболонок;
- при лімфоцитарному гіпофізиті характерні симетричне збільшення гіпофіза та його ніжки, гомогенне контрастне посилення, посилення твердої (так званий «dural tail») та арахноїдальної оболонок, відсутність відхилення ніжки гіпофіза (Gajera J., 2025).
За допомогою неінвазивної фтордезоксиглюкозо-позитронно-емісійної томографії можна діагностувати захворювання, пов’язані з IgG4, та ідентифікувати HLA-маркери, такі як DQ8, які значно частіше фіксуються у пацієнтів з первинним лімфоцитарним гіпофізитом порівняно з іншими патологічними змінами гіпофізу (Anozie C. et al., 2025).
Незважаючи на характерні ознаки, радіологічна диференціація між аденомою гіпофіза та гіпофізитом може бути утруднена. Раніше до 40% випадків лімфоцитарного гіпофізиту помилково інтерпретувалися як макроаденоми гіпофіза, що призводило до непотрібного хірургічного втручання.
Враховуючи часті помилки в діагностиці лімфоцитарного гіпофізиту, була розроблена Система оцінювання Гутенберга (Gutenberg Scoring System), що дозволяє аналізувати ймовірність лімфоцитарного гіпофізиту за даними МРТ. Сума >1 бала — ймовірність аденоми гіпофіза. Сума ≤0 балів — ймовірність лімфоцитарного гіпофізиту. Система оцінювання Гутенберга має чутливість 92%, специфічність — 99% і прогностичну точність — 97%, що робить її цінною в клінічній практиці при виборі тактики лікування (Naran J. et al., 2023).
Диференційна діагностика лімфоцитарного гіпофізиту
Диференційний діагноз включає:
- аденому гіпофіза (доброякісна пухлина передньої частки гіпофіза, часто з гормональною активністю);
- краніофарингіома (доброякісна пухлина в ділянці гіпофіза, що виникає з ембріональних клітин);
- кіста кишені Ратке (доброякісна кіста в ділянці гіпофіза, може спричиняти компресію);
- герміноми (злоякісні пухлини гонад і серединних структур, можливе залучення гіпофіза);
- апоплексія гіпофіза (гострий крововилив у новоутворення або гіпофіз, що викликає раптові симптоми);
- метастази в гіпофіз (вторинні пухлини, що поширюються в гіпофіз з інших органів);
- гіпофізит IgG4 (аутоімунне запалення гіпофіза з підвищеним рівнем IgG4);
- гранулематозний гіпофізит (може бути ідіопатичним або викликаним туберкульозом, сифілісом або саркоїдозом);
- гранулематоз Вегенера;
- лангергансаклітинний гістіоцитоз (рідкісне захворювання з накопиченням патологічних гістіоцитів у гіпофізі) (Naran J. et al., 2023).
Лікування лімфоцитарного гіпофізиту
Основною метою лікування лімфоцитарного гіпофізиту є корекція дефіцитів гормонів гіпофіза та усунення ефектів компресії, спричинених збільшенням гіпофіза.
Консервативне лікування
За підозри на лімфоцитарний гіпофізит основа терапії — призначення глюкокортикостероїдів. Іноді можливе спонтанне поліпшення, але за виражених симптомів глюкокортикостероїди зменшують необхідність у довічній гормональній замісній терапії.
Доза препаратів і тривалість лікування варіюють: в одному дослідженні застосовували преднізолон у дозах 20–500 мг/добу протягом від 4 днів до року. Дозу глюкокортикостероїдів слід поступово знижувати внаслідок ризику побічних ефектів — збільшення маси тіла, синдрому Іценка — Кушинга, набряків, глаукоми, психічних розладів і цукрового діабету.
У разі неефективності або рецидивів після терапії кортикостероїдами призначають імуносупресори (метотрексат, азатіоприн, циклоспорин). У деяких випадках за гіперпролактинемії ефективні агоністи допамінових рецепторів (каберголін, бромокриптин).
Хірургічне лікування
Оперативне втручання показане в разі порушень зору, офтальмоплегії, вираженого компресійного синдрому, а також неоднозначних даних візуалізації, за яких необхідне гістологічне підтвердження діагнозу за допомогою біопсії.
Операція може виконуватися транссфеноїдальним або транскраніальним доступом із частковим видаленням ураження або декомпресією гіпофіза. Частота рецидивів після операції становить 11–25% і не залежить від обсягу резекції. Можливі ускладнення включають післяопераційний менінгіт і ринорею.
Іноді використовують комбінований підхід із застосуванням як стероїдотерапії, так і хірургії.
Променева терапія
У разі неефективності медикаментозного та хірургічного лікування, а також імуносупресивної терапії, можливе застосування фракціонованої радіотерапії (Naran J. et al., 2023).
Прогноз лімфоцитарного гіпофізиту
Часто встановлення діагнозу відстає від розвитку перших симптомів. Незважаючи на медикаментозне лікування та хірургічне втручання, можливі рецидиви лімфоцитарного гіпофізиту, що пояснює необхідність довічної замісної гормональної терапії.
Особливу увагу слід приділяти своєчасному виявленню та корекції дефіцитів гормонів, особливо надниркової недостатності, що пов’язана з високим ризиком ускладнень і летального результату.
Незважаючи на труднощі діагностики та ускладнення, за правильного терапевтичного підходу прогноз захворювання може залишатися сприятливим (Naran J. et al., 2023).