Кахексія

Содержание

Кахексія — це тяжкий мультифакторний стан, що характеризується прогресуючим зменшенням маси скелетних м’язів і жирової тканини, яке не піддається корекції за допомогою нутритивної підтримки. Цей стан суттєво погіршує прогноз та знижує якість життя пацієнтів (Daley S.F. et al., 2025).

Назва «кахексія» (kuh-KEK-see-uh) є поєднанням грецьких слів «kakos» і «hexis». Ці назви перекладаються як «погане тіло» або «поганий фізичний стан».

Кахексія часто супроводжується зменшенням маси тіла (МТ) та слабкістю, запальними процесами, інсулінорезистентністю та підвищеним білковим катаболізмом (підвищеним розпадом білків) (Rogers J.B. et al., 2023).

На відміну від кахексії, анорексія — це втрата апетиту чи зменшення споживання калорій. Найчастіше вона оборотна, якщо усунути її причину. Коли анорексія поєднується з ненавмисним зменшенням МТ та м’язової маси, цей стан називають синдромом анорексії-кахексії.

Кахексію важливо відрізняти від саркопенії — це зменшення скелетної м’язової маси, яка зменшується нижче за норму (на 2 стандартні відхилення від середнього показника специфічних для статі у осіб молодого віку). При саркопенії може не відзначатися загальне зменшення МТ, тобто вона може залишатися стабільною завдяки збереженню або збільшенню жирової тканини. Якщо в людини зменшується м’язова маса, але зберігається чи навіть збільшується жирова, цей стан називають саркопенічним ожирінням. Воно часто фіксується в осіб похилого віку, а також пацієнтів із прогресуючим раком (Bruera E. et al., 2025).

Кахексія розвивається переважно у хворих з тяжким перебігом хронічних захворювань, включно з:

• онкопатологією (особливо на запущених стадіях); поширеність кахексії варіює від 40% на момент встановлення діагнозу до 70% на пізніх стадіях хвороби;
• хронічними інфекціями (наприклад туберкульозом, вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), сепсисом). Із впровадженням ефективної антиретровірусної терапії (АРТ) частота кахексії у пацієнтів з ВІЛ у США знизилася з близько 30 до 18% у період 2000–2022 рр. Однак кахексія залишається більш поширеною у хворих з пізніми стадіями ВІЛ (синдромом набутого імунодефіциту (СНІД) та у регіонах з обмеженим доступом до лікування;
• хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ); поширеність кахексії становить до 60%;
• хронічною серцевою недостатністю (ХСН), поширеність кахексії — 5–20%;
• хронічною нирковою недостатністю (ХНН), поширеність кахексії — 18–75% (Bruera E. et al., 2025);
• хронічною печінковою недостатністю (гепатитом, цирозом печінки);
• неврологічними захворюваннями (бічним аміотрофічним склерозом (БАС), деменцією, хворобою Паркінсона);
• ендокринними хворобами (гіпертиреозом, гіпогонадизмом, цукровим діабетом І типу (при декомпенсації);
• системними запальними та аутоімунними захворюваннями на термінальних стадіях (Daley S.F. et al., 2025).

В індустріально розвинених країнах кахексію діагностують у 0,5–1% населення, що відповідає близько 9 млн осіб. У майбутньому очікується зростання поширеності кахексії на тлі старіння населення та збільшення числа хронічних хвороб.

Найбільш висока частота та вираженість кахексії характерна для пацієнтів з раком шлунково-кишкового тракту (зокрема шлунка та кишечнику), підшлункової залози та легень. Низька частота та вираженість кахексії характерна для хворих на рак молочної залози, з саркомами, гематологічними злоякісними новоутвореннями (наприклад лейкозами та лімфомами).

Причини кахексії

Кахексія характеризується стійким підвищенням базального рівня метаболізму, яке компенсується збільшенням споживання калорій і білка.

Ключові патофізіологічні механізми розвитку кахексії:

• системне запалення. Основним пусковим механізмом кахексії є надмірна продукція прозапальних цитокінів — таких як фактор некрозу пухлини α (Tumor necrosis factor-alfa — TNF-α), інтерлейкін-6 (IL-6) та ін. Вони запускають каскад запальних реакцій, що підвищують катаболізм та порушують регуляцію енергетичного обміну;
• активація катаболічних шляхів — під дією запальних медіаторів активізуються процеси протеолізу (розпаду м’язового білка) та ліполізу (розщеплення жирової тканини), що призводить до вираженого зменшення м’язової та жирової маси;
• зміна енергетичного метаболізму — організм переходить у режим енергетичного дефіциту. Як основне джерело енергії починають використовуватися жири замість глюкози, що порушує нормальний енергетичний баланс і збільшує виснаження;
• дисфункція шлунково-кишкового тракту та анорексія. Характерні такі симптоми, як дисгевзія (спотворення смакового сприйняття), нудота, дисфагія, мукозит (запалення слизових оболонок), закрепи, що обмежують надходження поживних речовин. Це додатково знижує ефективність нутритивної підтримки.

Вищевказані фактори порушують баланс між анаболізмом і катаболізмом, зумовлюючи прогресуюче зменшення м’язової маси та розвиток стійкого виснаження (Daley S.F. et al., 2025).

Додаткові патогенетичні фактори розвитку кахексії:

• при злоякісних новоутвореннях пухлина активно модулює обмін речовин, прискорюючи процеси розпаду білків та жирів, що збільшує втрату МТ;
• гормональні порушення — важливу роль відіграють дефіцит тестостерону, знижений рівень IGF-I (інсуліноподібного фактора росту I), підвищена секреція ендогенних глюкокортикоїдів, надмірна кількість міостатину — білка, що інгібує ріст м’язів;
• астенія при кахексії частково зумовлена ​​зменшенням розмірів та числа м’язових волокон типу I та II, а також зменшенням кровотоку в скелетних м’язах (Rogers J.B. et al., 2023).

При ХСН кахексія розвивається внаслідок підвищення рівнів катехоламінів, кортизолу, натрійуретичних пептидів та прозапальних цитокінів (TNF-α, IL-1, IL-6) у плазмі крові. Порушення ендокринної системи, зокрема активація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, підвищення греліну та інсулінорезистентність також зумовлюють кахексію. В умовах ХСН ангіотензин II призводить до м’язової атрофії, ймовірно, через активацію убіквітин-протеасомної системи, що спричиняє апоптоз міоцитів та значне зниження білкового синтезу. При ХСН зменшення кровопостачання кишечнику та набряки негативно впливають на засвоєння поживних речовин, збільшуючи дефіцит харчування (Bruera E. et al., 2025).

При неврологічних захворюваннях кахексія розвивається внаслідок дисфункції гіпоталамуса (наприклад при пухлинах, деменції, БАС), порушення балансу між нейропептидами, що регулюють голод та насичення (NPY, AgRP, POMC, α-MSH); зміни у дофамінергічній та серотонінергічній системах, які можуть знижувати мотивацію до прийому їжі. Також кахексія спричиняє зниження апетиту, дисфагію, порушення моторики шлунково-кишкового тракту, хронічне запалення, підвищення основного обміну.

Кахексія при хронічних печінкових захворюваннях, таких як цироз та гепатоцелюлярна карцинома, розвивається внаслідок поєднання системного запалення, порушеного обміну речовин та дефіциту харчування. Важливу роль відіграють прозапальні цитокіни (TNF-α, IL-6, IL-1β), які стимулюють розпад м’язів, пригнічують синтез білків і пригнічують апетит, впливаючи на центри голоду в гіпоталамусі. У хворих часто діагностують гіперметаболізм та зниження синтезу білків у печінці. Апетит знижується через асцит, застосування деяких лікарських засобів, енцефалопатії та порушене всмоктування при холестазі. Розвивається саркопенія, часто поєднано з ожирінням, що збільшує дефіцит харчування та погіршує прогноз.

Симптоми кахексії

Кахексія часто проявляється такими симптомами, як:

• значне зменшення МТ — пацієнти повідомляють про виражене зменшення МТ, пов’язане із втратою апетиту (анорексією);
• зниження якості життя — підвищена стомлюваність, низька переносимість фізичної активності. Втома може бути частково результатом анемії, викликаної основним хронічним захворюванням.

У пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями клінічні прояви та ступінь тяжкості кахексії суттєво варіюють залежно від локалізації пухлини.

Симптоми у пацієнтів з онкопатологією на пізніх стадіях:

• відсутність апетиту;
• сухість у роті;
• нудота та блювання;
• зміна смакових відчуттів (дисгевзія);
• раннє відчуття насичення;
• діарея;
• біль;
• втома та занепад сил;
• порушення сну;
• тривожність.

Ці симптоми не залежать від віку, стадії пухлини або типу лікування (Rogers J.B. et al., 2023).

Діагностика кахексії

На ранніх стадіях кахексії при фізикальному огляді можна не виявити відхилень. У більш складних випадках кахексія характеризується вираженим зменшенням м’язової маси, особливо кінцівок, що призводить до виснаженого зовнішнього вигляду та зниження сили захоплення кистей. Також характерне зменшення підшкірного жиру та виступання кісткових орієнтирів — плечей, ключиць, ребер, стегон та щік.

Ознаки основного хронічного захворювання — блідість шкіри, набряки чи органомегалія залежно від етіології кахексії (Daley S.F. et al., 2025).

У клінічній практиці прийнято класифікувати пацієнтів з кахексією на 3 стадії: прекахексію, кахексію та рефрактерну кахексію (табл. 1).

Оцінка стану тіла та м’язової функції при кахексії

За допомогою антропометричних методів, включно з біоімпедансним аналізом та двоенергетичною рентгенівською абсорбціометрією, можна визначити масу м’язів та жирових відкладень, а також відстежувати динаміку процесу чи відповіді на терапію.

Сила стиснення кисті — важливий функціональний показник, що корелює з м’язовою масою. Показник <20 кг у чоловіків та <14 кг у жінок вказують на м’язову слабкість та несприятливий прогноз.

За допомогою додаткових тестів, таких як Stair Climb Power, Timed Up and Go та 6-хвилинного тесту ходьби, можна оцінити ступінь тяжкості функціонального порушення.

Для оцінки нутрітивного та функціонального статусу рекомендовано використовувати опитувальник «Суб’єктивна глобальна оцінка» (Subjective Global Assessment — SGA) та показник фазового кута (Phase Angle Test). Низький фазовий кут при біоімпедансному аналізі свідчить про виражену втрату м’язової маси та виснаження (Daley S.F. et al., 2025).

Діагностичні критерії кахексії

Для встановлення діагнозу кахексії необхідна наявність хронічного захворювання та однієї з наступних умов:

• зменшення МТ ≥5% за 12 міс;
• ІМТ <20 кг/м².

Крім того, повинні виявлятися не менше 3 з наступних ознак:

• зменшення м’язової маси;
• астенія (загальна слабкість);
• втрата жирової маси;
• лабораторні ознаки — рівень альбуміну <3,2 г/дл, преальбуміновий показник <10 мг/дл, рівень трансферину <100 мг/дл та підвищений рівень С-реактивного білка у плазмі крові (Rogers J.B. et al., 2023).

Також рекомендовано визначити електроліти, показники функції печінки та нирок, рівень тестостерону та тиреоїдних гормонів, заліза, вітамінів D, B₁₂ та фолієвої кислоти у плазмі крові для оцінки порушень, пов’язаних з основним захворюванням та виснаженням (Daley S.F. et al., 2025).

За наявності злоякісної патології також визначено діагностичні критерії кахексії (табл. 2).

Диференційна діагностика кахексії

Кахексію важливо диференціювати з:

• целіакією;
• хворобою Крона;
• муковісцидозом;
• деменцією;
• отруєнням ртуттю;
• хворобою рухових нейронів;
• розсіяним склерозом;
• розсіяною системною атрофією;
• хворобою Паркінсона;
• ревматоїдним артритом (Rogers J.B. et al., 2023).

Лікування кахексії

При кахексії ефективними є методи, що впливають на запалення, гормональні порушення та гіперметаболізм, зокрема:

• харчова підтримка — білкові дієти, калорійне харчування. Рекомендовано споживати 1–1,5 г білка/кг МТ/добу, при ХНН — не більше 1,3 г/кг МТ, вживати збагачені продукти та дієтичні добавки, що містять 200–300 ккал та 10–20 г білка на 100 мл. Важливим є достатнє споживання рідини, дієтичних добавок, що містять добову норму вітамінів та мінералів, омега-3 жирних кислот у дозі 1,8–2,2 г/добу. При анорексії та порушенні смаку — перевага надається охолодженим або кислуватим продуктам. Зондове та парентеральне харчування — не рекомендується для рутинного застосування через відсутність доказів підвищення якості життя або виживаності та ризику інфекційних ускладнень. Винятки становлять кишкова непрохідність, тяжка форма нутритивної недостатності під час хімієтерапії;
• фізична активність — вправи (аеробні та силові) уповільнюють розвиток кахексії, підвищують синтез білків і знижують їхній розпад. Також фізичні вправи підвищують чутливість до інсуліну та знижують окиснювальний стрес, зменшують вираженість запалення. Силові тренування з додаванням розгалужених амінокислот (Branched-Chain Amino Acids — ВСАА) — лейцину, ізолейцину, валіну сприяють зменшенню вираженості саркопенії (вікове зменшення м’язової маси, сили та функції, яка зазвичай починається в осіб віком старше 40 років);
• прийом нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) — індометацину, целекоксибу;
• прийом стимуляторів апетиту — мегестролу ацетату в дозі 320–800 мг на добу. У 30% пацієнтів препарат підвищує апетит, ІМТ та якість життя. Не впливає на виживаність. Побічні ефекти — пригнічення функцій надниркових залоз, ризик тромбозів. Кортикостероїди (дексаметазон) також підвищують апетит, але їх слід призначати короткостроково (<4 тиж) через побічні ефекти. Мегестролу ацетат, кортикостероїди здатні збільшувати МТ у близько 30% осіб. Однак не доведено, що вони підвищують виживаність чи зупиняють руйнування м’язів (Daley S.F. et al., 2025).

Специфічне лікування при кардіальній кахексії:

• карведилол сприяє зворотному розвитку кахексії завдяки корекції гіперметаболізму;
• інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) і блокатори рецепторів ангіотензину II чинять позитивний вплив на м’язи завдяки поліпшенню функцій мітохондрій (збільшується вироблення енергії в м’язових клітинах), підвищення чутливості до інсуліну (нормалізується засвоєння глюкози м’язами та зменшення м’язової тканини (це допомагає запобігти руйнуванню м’язів та зумовлює їх збереження).

Наразі досліджуються кілька препаратів та сполук, які сприяють обнадійливим результатам у лікуванні кахексії. Серед них:

• грелін (гормон голоду) та його агоністи — стимулюють апетит та секрецію гормону росту, зумовлюють збільшення МТ;
• селективні агоністи бета-2-адренорецепторів — підвищують синтез білка та зменшують м’язову деградацію;
• селективні модулятори андрогенових рецепторів (Selective Androgen Receptor Modulator — SARM) — забезпечують анаболічний ефект (ріст м’язів), але з мінімальними побічними ефектами порівняно з традиційними стероїдами;
• аліскирен — інгібітор ренінової системи; може зменшувати вираженість запалення та збільшувати м’язову масу;
• ресвератрол — природний антиоксидант із протизапальними властивостями, вивчається як потенційний засіб для уповільнення зменшення м’язової маси;
• лейцин — незамінна амінокислота, що стимулює синтез м’язового білка (через шлях mTOR);
• талідомід — чинить імуномодулювальну та протизапальну дію, може знижувати рівень запальних цитокінів, що задіяні у розвитку кахексії (Rogers J.B. et al., 2023).

Прогноз кахексії

Кахексія — важливий прогностичний фактор при багатьох хронічних захворюваннях, що істотно підвищує ризик летального випадку та знижує якість життя. У пацієнтів із поширеним новоутворенням кахексія супроводжується летальним кінцем у 80% випадків. Рівень смертності при ХОЗЛ — 10–25% випадків на рік. У хворих із термінальною серцевою недостатністю — 20–40% випадків на рік (Daley S.F. et al., 2025).