Содержание

Іхтіоз — це група генетично зумовлених дерматологічних захворювань із загальною ознакою — порушенням кератинізації шкіри. Нормальний процес формування та оновлення епідермісу при іхтіозі зазнає істотних змін, унаслідок яких відбувається надмірна продукція кератину. Патологічний процес може уражати всю поверхність тіла, що визначає генералізований характер захворювання.

Термін походить від грецького слова ἰχθύς, що означає «риба». Такий етимологічний зв’язок не випадковий — він відображає найбільш характерний зовнішній симптом іхтіозу: шкіра пацієнтів покривається лусочками, що візуально нагадують риб’ячу луску.

Історичні відомості

Ключові події в історії вивчення захворювання:

• 1806 р. — французький дерматолог Жан-Луї Алібер (Jean-Louis Alibert) встановив аутосомно-домінантний характер успадкування вульгарної форми гіперкератозу;
• середина XIX ст. — французький лікар Луї-Анн-Жан Брок (Louis-Anne-Jean Brocq) уперше виділив і описав 2 принципово різні форми захворювання — бульозний і небульозний іхтіоз;
• середина XIX ст. — описаний найбільш тяжчий варіант захворювання — «плід Арлекіна»;
• 1965 р. — за результатами досліджень Роберт Веллс (Robert S. Wells) та Колін Керр (Colin B. Kerr) виявили Х-зчеплений іхтіоз, що стало важливим кроком у розумінні ролі генетичних факторів у розвитку захворювання;
• 1966 р. — Філіп Фрост (Philip Frost) та Юджин Ван Скотт (Eugene J Van Scott) виявили різні механізми успадкування 2 форм захворювання — епідермолітичного гіперкератозу та ламелярного іхтіозу.

Епідеміологія

Поширеність іхтіозу варіабельна:

• простий — виявляють у близько 1:100 осіб у загальній популяції;
• Х-зчеплений — діагностують переважно у чоловіків, частота становить 1:2000 обстежених осіб чоловічої статі. Жінки, хоч і можуть бути носіями зміненого гена, як правило, не проявляють клінічних симптомів захворювання. Вони є здоровими носіями рецесивного гена, передаючи його нащадкам чоловічої статі;
• аутосомно-рецесивні форми та різні форми іхтіозу, що входять до складу генетичних синдромів, діагностують значно рідше (1:100 000–1:300 000).

Причини та патогенез

Причини розвитку вродженого іхтіозу — генетичні мутації (табл. 1).

Для розвитку набутого іхтіозу обтяжена спадковість не критична. На перше місце виходять різні зовнішні та внутрішні чинники, серед яких:

• надмірний догляд за шкірою (особливо для осіб зрілого віку) — надмірне використання косметичних засобів та агресивних методів догляду порушує природні процеси оновлення шкірного покриву;
• онкологічні захворювання — злоякісні новоутворення різної локалізації іноді супроводжуються паранеопластичними змінами шкіри з розвитком набутого іхтіозу;
• ниркова недостатність — патологічна активація процесу кератинізації розвивається на тлі порушення водно-електролітного балансу та накопичення в організмі токсичних продуктів обміну речовин;
• аутоімунні захворювання — системне запалення є причиною порушення нормального функціонування шкірного покриву;
• інфекційні захворювання — гіперкератоз пов’язаний як із прямим впливом інфекційних агентів на шкіру, так і системними порушеннями, що виникають при тяжких формах інфекцій;
• прийом деяких лікарських засобів (гіполіпідемічні засоби, психотропні препарати, циметидин, клофазимін) — механізм розвитку лікарсько-індукованого іхтіозу пов’язаний із впливом цих препаратів на процеси кератинізації та ліпідний обмін у шкірі;
• недостатність вітаміну А;
• ендокринні порушення — гормональний дисбаланс суттєво впливає на метаболічні процеси у шкірі;
• хронічні запальні захворювання кишечнику — дерматоз пов’язаний із системним запальним процесом та порушенням всмоктування поживних речовин, необхідних для нормального функціонування шкірного покриву.

Клінічна картина

Клінічні прояви різних форм іхтіозу мають свої особливості.

Простий іхтіоз

Основна ознака захворювання — генералізоване лущення шкіри. Структура та зовнішній вигляд лусочок:

• переважно дрібні та тонкі, у ділянці гомілок — великі, полігональні форми, які щільно прилягають до поверхні шкіри;
• забарвлення — від білого до сірого відтінку.

Лущення при простому іхтіозі має певні топографічні особливості:

• найбільш тяжка форма — на розгинальних поверхнях кінцівок;
• на спині та животі — виражене помірно;
• на волосистій частині голови — проявляється мінімально;
• у шкірних складках — практично відсутнє.

На шкірі долонь та підошв відмічається характерне збільшення вираженості рисунка папілярних ліній та значне підвищення складчастості, що надає їм своєрідного старечого вигляду.

У пацієнтів з простим іхтіозом фіксують виражену схильність до розвитку алергії та різних атопічних станів. Наприклад, частота поєднання гіперкератозу з атопічним дерматитом сягає 40–50% усіх випадків.

Х-зчеплений іхтіоз

Первинні симптоми захворювання з’являються практично з народження дитини: виражена сухість шкірних покривів з інтенсивним лущенням. На розгинальних поверхнях кінцівок, задньої поверхні шиї, інших ділянках тіла формуються характерні лусочки коричневого кольору. Інтактними навіть при вираженому перебігу захворювання залишаються:

• обличчя;
• пахвові западини;
• ліктьові ямки;
• промежина;
• кисті та стопи.

Можливі системні порушення: підвищений ризик порушень психічного розвитку та виникнення різних психопатологічних станів.

Іхтіоз плода

Найчастіше (близько 80%) діти з цією патологією народжуються недоношеними. При народженні проявляється характерна клінічна картина:

• шкірний покрив новонародженого повністю покритий своєрідним роговим «панциром» біло-сірого або бузкового відтінку, який починає темніти вже в перші години після народження;
• рогові нашарування вичерчені глибокими тріщинами, особливо вираженими в ділянці суглобових поверхонь;
• у кутах широко відкритого рота формуються глибокі тріщини;
• значне потовщення губ зі зміщенням слизової оболонки назовні;
• ураження повік проявляється їх виворотом;
• вушні раковини деформовані, щільно прилягають до черепа;
• формування епітеліальних пробок у носових ходах та зовнішніх слухових проходах.

У деяких новонароджених виявляють ураження опорно-рухового апарату, що проявляється:

• порушенням відведення та розгинання як у верхніх, так і нижніх кінцівках;
• деформацією кистей та стоп.

При адекватному догляді за новонародженим рогові нашарування поступово відкидаються протягом кількох тижнів, після чого зовнішній вигляд дитини значно покращується.

Ламелярний іхтіоз

Для клінічної картини ламелярної форми дерматозу характерне поєднання генералізованого пластинчастого лущення та долонно-підошовного гіперкератозу. Особливості лусочок, що покривають більшу частину шкірного покриву:

• великі розміри;
• блюдцеподібна форма;
• центральна частина лусочок щільно фіксована, відмічається їх відшарування периферією.

Ще одна специфічна ознака патології — еритродермія. З часом вираженість симптому значно зменшується.

Крім основних шкірних проявів, можна діагностувати суттєві вади придатків шкіри та сполучнотканинних структур:

• зміна форми та розмірів вушних раковин;
• дифузне випадання волосся;
• ураження нігтьових пластин, які набувають специфічної форми, що нагадує «годинникове скло»;
• зміни повік і губ (їхній виворот назовні);
• відсутність чи значне зниження потовиділення (суттєво порушує терморегуляторну функцію шкіри).

Голчастий іхтіоз

Особливістю цієї форми іхтіозу є формування специфічних шипоподібних розростань, які за своїм зовнішнім виглядом нагадують голки дикобразу. Також відмічається значне потовщення рогового шару епітелію на долонях та підошвах.

Епідермолітичний іхтіоз

Для захворювання характерні:

• поверхневі пухирці, які виникають навіть за мінімальної механічної дії на шкіру;
• дифузний гіперкератоз (уражаються переважно згинальні поверхні);
• помірна вираженість лущення.

Набутий іхтіоз

Набута форма дерматозу характеризується маніфестацією у осіб зрілого віку, причому початок захворювання часто має раптовий характер. Клінічна картина характеризується лущенням шкіри, що візуально нагадує прояви вульгарного іхтіозу. Подібні порушення кератинізації можуть виявлятися при широкому спектрі соматичної та онкологічної патології, інших станах. Клінічний перебіг набутого іхтіозу часто корелює з динамікою основної хвороби. При успішному лікуванні захворювання, що спричинило розвиток гіперкератозу, можливе значне поліпшення стану шкірного покриву аж до повного регресу шкірних проявів.

Діагностика іхтіозу

Основні діагностичні дослідження, що дозволяють верифікувати діагноз:

• гістологічне дослідження біоптатів шкіри — у ході дослідження оцінюється структура всіх шарів шкіри, виявляються характерні зміни в епідермісі, визначається ступінь гіперкератозу, вивчаються особливості клітинного складу та структурні зміни в дермі;
• пренатальна діагностика Х-зчепленого іхтіозу — аналіз клітин амніотичної рідини або тканини хоріону для виявлення дефіциту стероїдної сульфатази;
• електронно-мікроскопічне дослідження — цей метод дає можливість детально оцінити стан клітинних структур, міжклітинних контактів, базальної мембрани та інших компонентів шкіри на мікроскопічному рівні;
• генетичний аналіз та консультація генетика — лікар оцінює ризики успадкування іхтіозу, дає рекомендації щодо планування вагітності та необхідності проведення пренатальної діагностики при наступних вагітностях.

Лікування іхтіозу

Терапевтична стратегія при іхтіозі визначається ступенем тяжкості захворювання. У випадках з мінімальними клінічними проявами достатнім є застосування топічних препаратів поєднано з різними бальнеологічними процедурами. При тяжких формах гіперкератозу вдаються до більш інтенсивного лікування із застосуванням системних лікарських засобів.

Зовнішня терапія

Цілями місцевого зовнішнього лікування є:

• зменшення вираженості лущення шкіри;
• зниження ступеня тяжкості свербежу та пов’язаного з ним дискомфорту, який часто виникає у осіб з іхтіозом;
• поліпшення зовнішнього вигляду шкірних покривів, що має значення для соціальної адаптації пацієнтів та збереження їх психологічно стабільного стану;
• підтримання оптимального рівня зволоженості шкіри.

Застосовують кератолітичні, пом’якшувальні та зволожувальні засоби:

• 10% сечовина — сприяє розм’якшенню і відлущуванню надмірно ороговілих клітин епідермісу;
• 2–5% саліцилова кислота — нормалізує процес кератинізації;
• 8% молочна кислота, препарати на основі гліколевої кислоти — забезпечують поступове і щадне відлущування ороговілих лусочок;
• ергокальциферол (крем) — позитивно впливає на кератинізацію та метаболізм шкіри;
• 0,5% ретинол (мазь) — допомагає регулювати процеси оновлення епідермісу та покращує структуру шкірного покриву.

Істотне значення має правильний догляд за шкірою у повсякденному житті. Протипоказано використання лужного мила для гігієнічних процедур, оскільки воно порушує природний кислотно-лужний баланс шкіри та збільшує вираженість її сухості. Рекомендується використовувати спеціальні засоби для очищення шкіри з нейтральним або трохи кислим pH.

Ефективність місцевої терапії може бути підвищена за допомогою оклюзійних пов’язок, які сприяють збільшенню проникнення активних компонентів у шкіру.

Бальнеологічне лікування

Бальнеологічне лікування включає різні види лікувальних ванн та загальне ультрафіолетове опромінення (табл. 2).

Системна терапія

Основу системного лікування становлять препарати групи ретиноїдів:

• ретинолу пальмітат — при класичних формах захворювання рекомендована добова доза для дорослих пацієнтів становить 50 000–100 000 МО. Дітям доза розраховується індивідуально, виходячи з маси тіла, по 1000–2000 МО/кг маси тіла/добу. При більш тяжких формах патології (наприклад епідермолітичному іхтіозі) показані вищі добові дози препарату — <300 000 МО для дорослих, <10 000 МО/кг маси тіла для дітей. Стандартна тривалість курсу лікування ретинолу пальмітатом становить 8 тиж. Після завершення курсу робиться перерва тривалістю <3 міс, після чого за необхідності можливе проведення повторного курсу терапії;
• ацитретин — синтетичний ретиноїд, що чинить виражений вплив на процеси кератинізації. Стандартна терапевтична доза ацитретину становить 0,5 мг/кг маси тіла/добу (може бути підвищена до 1 мг/кг маси тіла/добу). Препарат приймають 1 р/добу під час їди. Такий режим дозволяє підвищити всмоктування та знизити ризик розвитку побічних ефектів із боку шлунково-кишкового тракту. Мінімальна тривалість курсу лікування ацитретином становить 6–8 тиж.

Ускладнення

Порушення цілісності шкірного покриву створює сприятливі умови для розвитку ускладнень:

• приєднання вторинної бактеріальної інфекції — тріщини та ушкодження епітелію стають вхідними воротами для різних патогенних мікроорганізмів з формуванням локальних запальних вогнищ, піодермій, фурункульозу та глибших інфекційних уражень шкіри. В особливо тяжких випадках можливий розвиток септичних станів;
• порушення терморегуляції організму — зумовлено значними змінами структури та функції шкірного покриву. Патологічне потовщення рогового шару епідермісу викликає порушення процесів потовиділення та теплообміну. У результаті у пацієнтів фіксується перегрівання організму в спеку та переохолодження за низьких температур навколишнього середовища. Найбільш небезпечні епізоди гіпертермії у дітей раннього віку;
• порушення водно-електролітного балансу — надмірна втрата рідини через ушкоджений шкірний покрив супроводжується зневодненням та електролітними порушеннями, особливо при недостатньому надходженні рідини в організм;
• ураження очей — при деяких формах іхтіозу відмічається виворіт повік назовні, що, зі свого боку, викликає порушення зволоження рогівки та розвиток кератиту. За відсутності адекватного лікування ці зміни стають причиною серйозного порушення зору аж до його повної втрати;
• алергічні реакції — підвищена чутливість шкіри до різних зовнішніх факторів, що провокує розвиток контактного дерматиту, екземи та інших алергічних станів, які підвищують тяжкість перебігу основної патології;
• депресивні розлади та інші психологічні проблеми — при тривалих косметичних дефектах у пацієнтів з гіперкератозом нерідко формуються тривожні та депресивні розлади, соціальна дезадаптація, зниження самооцінки та якості життя. За таких ускладнень необхідна професійна психологічна корекція.

Профілактика

Оскільки іхтіоз є генетично зумовленим захворюванням шкіри, повністю запобігти його розвитку неможливо. Профілактичні заходи спрямовані на підвищення якості життя хворих та мінімізацію ризику ускладнень:

• обмеження взаємодії з різними побутовими хімічними речовинами, що чинять потенційну алергізувальну дію, — слід з особливою обережністю підходити до вибору засобів побутової хімії, які використовуються для прибирання приміщень та прання одягу. Рекомендується надавати перевагу гіпоалергенним засобам, що не містять агресивних компонентів та «сильних» ароматизаторів;
• використання гіпоалергенних косметичних продуктів, призначених для чутливої шкіри; слід повністю виключити використання косметичних засобів, що містять потенційно подразнювальні компоненти (спирти, значно виражені аромати і барвники);
• виключення контакту з вовною свійських тварин, яка виступає як алерген;
• підбір одягу — рекомендується відмовитися від використання синтетичних матеріалів, віддаючи перевагу натуральним тканинам. Речі з бавовни та льону забезпечують оптимальну повітропроникність і не викликають подразнення шкіри. Одяг має бути вільним, не створювати додаткового механічного впливу на шкірні покриви і не перешкоджати нормальному теплообміну.

Прогноз

Іхтіоз — хронічне захворювання, яке, незважаючи на сучасні методи терапії, повністю не виліковується. При правильному та своєчасному лікуванні можливе досягнення стійкої ремісії.

При легких формах гіперкератозу прогноз відносно сприятливий.

При тяжких формах патології прогноз менш сприятливий. У таких випадках існує підвищений ризик розвитку ускладнень. Однак навіть за тяжких форм сучасні методи терапії дозволяють контролювати стан шкіри та мінімізувати ризик вторинних захворювань.